Сценарій Шевченкового свята

Літературно-музична композиція за життям і творчістю

 Т. Г. Шевченка

Дійові особи:

Диктор

Чотири українські дівчини

Матір

Дівчина – Тополя

Козак

Цигани

 Тарас

Масова сцена: хлопці і дівчата

Лукерія

Декорації: українська хата, лавка ,портрет, мольберт, слайди.

 

 

001 - Лунає чарівно - лірична музика Чарівна скрипка

 

Слайд 1 Зірки

Текст диктора: За українською легендою , коли на небі спалахує зірка, народжується немовля. І починається новий  шлях, нова доля, нові мрії і сподівання, новий пошук і боротьба. Боротьба за гідне, щасливе, велике майбутнє.

 

лунає 002 - пісня « Садок вишневий коло хати »,

 

з’являються дівчата,  вони  стають у фігуру,  відкриваючи матір , яка сидить з немовлям на лаві в глибині сцени, тихенько наспівує колискову. Дівчата помічаючи  її радісно

Дівчина 1: Катерина, Катерина народила!!!

Дівчина 2:Яке щастя! Хвала Богу!!!

Дівчина3: Ой, яке янголятко!!!

Дівчина4: Вітаємо тебе , а хто ж це - хлопчик чи дівчинка???

Матір: (посміхаючись) Дівчата тихіше! (лагідно)  Це мій - Тарасик!

 

003 -   Лунає лірична музика Виростеш ти, сину

 

матір повільно підходить на авансцену.

 

Матір: Мій маленький, милий  Тарасику, ти виростеш і станеш великою людиною, бо народився в любові та щирості! Хай щастить тобі , синку!

 

( дівчата підходять до матері на авансцену і повільно , спілкуючись між собою  йдуть за лаштунки, одночасно  з іншої сторони сцени виходить ведучий – диктор, промовляючи текст)

 

Диктор: 9 березня 1814 року народився видатний письменник, художник, поет -  Тарас Григорович Шевченко.

 

Слайд 2 Портрет Шевченка

 

Його творчий спадок  безцінний, бо він втілює  собою вольовий , вільний , великий український народ. Україна - це Шевченко, Шевченко – це Україна. Його дитинство

 

Слайд 3,4,5.6

 

 було дуже важке:  злидні, панщина, рано померла матір, батько одружився, а мачуха його не дуже любила, і навіть сестра Катерина, яка опікувалась маленьким Тарасиком  вийшла заміж і покинула його. І не дивлячись на всі негаразди своєї долі, Тарасове серце було повне любові й віри. Він ріс дуже омріяним і допитливим, з цікавістю до всього , що його оточувало навколо. І тому він з жадібністю вчився у дяківській школі, щоб висловити  всі емоції, всю любов до рідної неньки України. Сотню разів у своїй творчості він повертався до білих щасливих хатинок, таємничих зелених бур'янів,

 

Слайд 7,8,9

 

ніжних квітучих гаїв, тендітної тополі, могутнього Дніпра. Натхнення і дивовижні образи він черпав з простих людей  і звичайного життя, які втілював в неперевершені шедеври.

 

004 - (Лунає « Цвіте терен»)

 

На сцені  з’являється дівчина і парубок

 

 Слайд 11

 

По діброві вітер виє, І дів.

 

Слайд 12

Гуляє по полю, І дів.
 

Край дороги гне тополюІІдів
До самого долу.
 

 

Хто ж викохав тонку,ІІІдів. гнучку
В степу погибати?

 
Постривайте, все розкажу,Ід
Слухайте ж, дівчата.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила,
Пішов та й загинув...

Як би знала, що покине ІІдів

(була б не любила)

 

Якби знала, що загине ІІІ дів

Була б не пустила

 

Виходить дівчина-тополя

 

Дівчина

Якби знала не ходила б

пізно  за водою,

не стояла б до півночі

з милим під вербою,

Якби знала(  плаче)

Минув і рік, І дів.

 минув другий
Козака немає;
 

Виходить мати

«Чого в'янеш, моя доню?» —
Мати не спитала, ІІ дів.
За старого, багатого
Нищечком єднала.
 

«Іди, доню
Не вік дівовати.
Він багатий, одинокий —
Будеш пановати».

Дівчина -тополя«Не хочу я пановати,
Не піду я, мамо!
Рушниками, що придбала,
Спусти мене в яму.

(дівчина і мати йдуть за сцену

Не слухала стара мати,ІІІдів
Робила, що знала;
Все бачила чорнобрива, Ідів.
Сохла і мовчала.
Пішла вночі до ворожки, ІІдів.
Щоб поворожити:
Чи довго їй на сім світі ІІІдів.
Без милого жити?
 

(Виходить дівчина і ворожка)

«Бабусенько, голубонько,
Серце моє, ненько!
Скажи мені щиру правду,
Де милий-серденько?
Чи жив, здоров, чи він любить,
Чи забув-покинув?
Скажи ж мені, де мій

Слайд 13

милий?
Край світа полину!
Бабусенько, голубонько,
Скажи, коли знаєш!
Бо видає мене мати
За старого заміж.

Ворожка

«Добре, доню; спочинь трошки..
Чини ж мою волю.
Сама колись дівовала,
Теє лихо знаю;
Минулося — навчилася,
Людям помагаю.
Твою долю, моя доню,
Позаторік знала,
Позаторік і зіллячка
Для того придбала».

«Ось на тобі сего дива!
Піди до криниці;
Поки півні не співали,
Умийся водою,
Випий трошки сего зілля —
 

Все лихо загоїть.
 

Дівчина  взяла зілля, поклонилась
«Спасибі, бабусю!»
«Чи йти, чи ні?
Ні, вже не вернуся!»

Пішла, вмилась, напилася, І дів.
Мов не своя стала,
Вдруге, втретє, та, мов сонна, ІІдів.

В степу заспівала:

ІІ дівЗілля дива наробило — Слайд 14
Тополею стала.
Не вернулася додому, ІІІдів.
Не діждала пари;
ІдівТонка-тонка та висока — Слайд 15
До самої хмари.
По діброві вітер виє, ІІдів
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу. Слайд 16

 

005 – Сумний святий вечір

На сцені з’являється  хлопчик, образ Тараса, з книжкою і пензлем, ніби щось шукає ,бачить лавку сідає, відкриває книгу починає щось записувати , розпочинає читати вірша, поступово підходить на авансцену.

Тарас:
 

.. Давно те діялось. Ще в школі

Таки в учителя-дяка

Гарненько вкраду п'ятака -

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге - та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітами
Кругом листочки обведу,
Та й списую Сковороду...

 

На сцену  вибігає дівчина, образ сестри Тараса.

 

Сестра: Тарасику, ти знову замріявся у бур’янах, пожурю тебе! Скоріше  додому,  допоможеш мені,  а ти чув , що повз наше село їдуть цигани , вони таки веселі і …

Тарас: (перебиваючи)… і вільні , так веселі і вільні!

Слайд 17 цигани

 

ЦИГАНСЬКИЙ ТАНЕЦЬ

 

Ведучий: Так , ще у дитинстві маленького Тараса захоплювали  вільні, бурхливо – темпераментні, нестримні цигани. Свої почуття він висловлював не тільки віршами, але і пензлем.

Слайд 18 контури  

Видатна картина художника Шевченко, «Циганка -ворожка»

Слайд 19

ця картина розкриває Шевченківську любов до традицій  вільних, несамовитих циган.

Коли Енгельгард, чий кріпак був Шевченко, помітив у нього хист до малювання, він відправив його на навчання до «різних живописних справ цехового майстра», Ширяєва. Завдяки цьому навчанню Шевченко познайомився з видатними діячами російського мистецтва:Сошенко, Слайд 20 Брюлловим Слайд 21 , Жуковським, Слайд 22 які стали для нього не тільки вчителями, але й вірними  друзями, які, помітивши талант малоросійського юнака, викупили його із кріпацтва.22 квітня 1838 року  за неймовірну суму 2500 рублів була куплена його свобода.

Диктор: Живу, учусь, нікому не кланяюсь, і нікого не боюсь... велике щастя буть вольним чоловіком Слайд 23

Тяжкий і тернистий був шлях великого митця, десять років арешту і принизливої муштри на чужині з  суворою забороною писати і малювати  не зломили  бунтарський дух Шевченка. Підтримка друзів, любов до України, віра і спогади про  кохання давало йому сили на боротьбу, витримку і надію. Слайд 24

 

007 -  українська танцювальна музика Слайд 25

 008 – Ой гарна я

 

На сцену виходять дівчата

 

Галина: Ой, подивись, а то не твій Тарасик. ( сміх)

Оксана: Так, так – Тарас! А чого це, він такий несміливий, чи може він собак боїться, так не має тут собак.( сміх)

Галина:То соловейко у гаю співає,про любов Тараса все знає! ( сміх)

Лукерія: (Співаючи) Віть!Віть!Віть!

Оксана: Тьох, тьох, тьох!

Разом:  А- я-я-й ! Ох, ох, ох!

 ( Дівчата сміючи забігають за лаштунки, На сцені залишається Лукерія і  виходить Тарас. Він наближаючись до неї , щось тримає за спиною)

Тарас: Добрий вечір, Лукеріє.(зніяковіло)

Лукерія: І тобі добрий!

Тарас:Ти цеє , м… , як … ну, дуже красива…

Лукерія: ( перебиваючи) а ще розумна, весела, добра господиня(сміється) Чого прийшов, ну…, з якими намірами???( жартівливо)

Тарас: З самими серйозними ( посміхається)

Лукерія: А що, в тебе за спиною? ( жартівливо, фліртуючи)

Тарас: ( Присідає навколішки біля неї) Серденько моє, ти найдорожча для мене в цілім світі.

(протягує їй букет польових квітів, вона  проходить до авансцени і у букеті щось шукає, нічого там не знаходить, вони зустрічаються на середині сцени)

Лукерія: (  з розчаруванням) Там немає ні каблучки, ні намиста , ні сережок!!! ( з криком) Я не хочу твоїх квітів!!!

(жбурляє букет в обличчя, відходить на третій план, Тарас повільно підходить до авансцен, одночасно читаючи вірш)

Тарас:

Не журюся, а не спиться часом до півночі

Усе світять – ті, блискучі, твої чорні очі ,

Немов говорять тихесенько:

( Лукерія повертається обличчям до глядача)

Лукерія:

Хоч немає раю,

Він у мене тут, у серці,

Тарас:

А серця ж немає,

І не було його ніколи,

Тільки шматок м’яса,

Нащо ж хороше та пишно розцвілася!

Не журюся, а не спиться часом і до світу,

Усе думка пробиває:

Як би так прожити,

Щоб ніколи такі очі, серця не вразили …

Поставлю хату і кімнату,

Садок - райочок посаджу,

Посиджу я і походжу ,

В своїй маленькій благодаті;

Присняться діточки мені , веселая присниться мати,

Давно - колишній та ясний присниться сон мені,

І ти, - ні , я не буду спати , бо й ти приснися,

І в ясний райочок мій, з під тиха - тиха підкрадешся,

Наробиш лиха,

Запалиш сад мій, рай ясний.

 

(Тарас забігає за лаштунки, Лукерія заходить в іншу сторону)

 

Слайд 26

Перехожий 1: Ви це читали?

Перехожий 2: Знову якась губернська сенсація.

Перехожий 1: Ні, зовсім, ні, панове, це „Кобзар”.

Перехожий 2: Який-такий „Кобзар”?

Перехожий 1: Це збірка поезій Тараса Шевченка.

Перехожий 2: Щось раніше я не чув про такого.

Перехожий 1: Я так думаю, що ви про нього ще почуєте і не раз. Ось лише послухайте: «Це той Первий, що розпинав нашу Україну, А Вторая доконала Вдову сиротину. Кати! Кати! Людоїди! Наїлись обоє.. або ось іще цікаве місце: Мов опеньок засушений, Тонка, довгонога, Та ще на лихо, сердешне, Хита головою. Так оце то та богиня!».

Перехожий 2: Про кого це він так?

Перехожий 1: Про неї..(показує вказівним пальцем угору).

Перехожий 2: Та він же революціонер! Викиньте цю книгу, викиньте, а то гріха не оберетесь. Ці поезії шкідливі, вони згубно впливають на свідомість. (Пауза) І він це пробачив? (Також показує пальцем угору).

Перехожий 1: Певно, ще не донесли його вірні пси.

Перехожий 2: І то правда! Чи варто йому звертати увагу на якогось там Шевченка? Хто цей Шевченко – нікчемний віршомаз?

Перехожий 1: Кажуть, що він був кріпаком, а потім був викуплений з кріпацтва. Закінчив Академію мистецтв у Санкт-Петербурзі, а останнім часом працював у Київській Археографічній комісії.

Перехожий 2: Повірте моєму досвіду, не довго йому там працювати, після таких, з дозволу сказати, поезій.

Перехожий 1: А мені здається, що в цих поезіях щось є.

Перехожий 2: Анічогісінько окрім мерзенного бруду.

Перехожий 1: Це не бруд, а реальне життя, в якому й ми живемо, але чомусь не хочемо помічати.

Перехожий 2: Ви тільки погляньте! Це те, що я казав! Вже й вас заморочили ці вірші.

Перехожий 1: Не заморочили, а примусили замислитись.

Перехожий 2: Над чим?! Живіть як жили, працюйте, а за вас хай інші думають (Багатозначно показує пальцем угору).

Перехожий 1: А, може, я хочу сам думати й вирішувати свою долю.

Перехожий 2: Бувайте здорові, а то з вашими розмовами й самому можна потрапити на гачок охранки. Маю честь.

Перехожий 1: Бувайте й ви здорові.

(Перехожі розходяться.   На сцену виходить Фундуклей.  Читає донос).

Фундуклей: Його превосходительству київському, подільському і волинському губернатору Донесення. 6 квітня 1847 року, при в’їзді до Києва художника Санкт-Петербурзької Академії Тараса Шевченка, який повертався з Чернігівської губернії, було затримано і доставлено прямо до мене. Поміж його паперами виявилась рукописна книга з малоросійськими, власного його творення, віршами, в яких багато обурливого і злочинного змісту. Через що ці, так і всі інші вірші, які виявилися у Шевченка, так само й приватне його листування, разом із самим Шевченком, я негайно відправив у ІІІ відділ власної його канцелярії. Цивільний губернатор Києва Фундуклей.

(Праворуч на сцену виходить офіцер.  Читає наказ).

Офіцер: «10 червня 1847 року наказ за № 25 начальникові 23 пішої дивізії, коменданту Орської фортеці. Колишнього художника с. петербурзької Академії мистецтв Тараса Шевченка, обвинуваченого і покараного за те, що писав мовою українською баламутні вірші найнахабнішого змісту, зареєструвати «рядовим» солдатом («нижнім чином») і тримати його під найпильнішим доглядом, не даючи йому писати і малювати» . Начальник війська Оренбурзького».

Звучить поезія “Сон” (“Гори мої високії…”)

 

009 М  .Лисенко  Елегія

 

(На сцену ставлять стіл та стілець)

Сон

Гори мої високії,
Не так і високі,
Як хороші, хорошії,
Блакитні здалека.
З Переяслава старого,
З Виблої могили,
Ще старішої... мов ті хмари,
Що за Дніпром сіли.
Іду я тихою ходою,
Дивлюсь — аж он передо мною,
Неначе дива виринають,
Із хмари тихо виступають,
Обрив високий, гай, байрак;
Хатки біленькі виглядають,
Мов діти в білих сорочках
У піжмурки в яру гуляють,
А долі сивий наш козак
Дніпро з лугами виграває.
А онде, онде за Дніпром,
На пригорі, ніби капличка,
Козацька церква невеличка
Стоїть з похиленим хрестом.
Давно стоїть, виглядає
Запорожця з Лугу...
З Дніпром своїм розмовляє,
Розважав тугу.
Оболонками старими,
Мов мертвець очима
Зеленими, позирає
На світ з домовини.
Може, чаєш оновлення?
Не жди тії слави!
Твої люде окрадені,
А панам лукавим...
Нащо здалась козацькая
Великая слава?!..

Шевченко виходить на сцену і йде до писаря, що сидить за столом

 

Слайд 27

Писар: Отже ви до нас? В батальйон? Чудово!

(Переписує у величезну книгу інформацію про Тараса Шевченка із супроводжувальних документів арештанта. Шевченко стоїть перед писарем)

. Віросповідання: православний… стан: селянський, був кріпаком, та дістав вольну. Вчився у Ак…у Академії художиств…Служив – у Арх…Арх…Ну й назва, прости господи! Навіть упрів, поки розібрав…Вирок від 28 травня цього року. Засуджений…Зріст. Зріст – середній: два аршини 5 вершків з половиною. Будова тіла…

Будова тіла… Ну як у кожного огрядного чоловіка. Худий – так воно ж не соответствено буде, і майор, безперечно, в зуби дасть, а написати: гладкий, так воно теж не зовсім те…І знов таки мойор вилає. Яка в тебе, голубе, будова тіла?

Шевченко: Тобто як? Нормальна.

Писар: Не положено такі слова у формулярі писати. Треба написати соответствено все, як воно є, та згідно інеструкції хоча б на той випадок, коли б ти втік, щоб розшукати тебе за твоїми прикметами.

Шевченко: А – а –а! Та хіба ж звідси втечеш? Завезли на край світу, звідкіля й дороги немає назад.

Писар: Ну ти, той…Краще помовч..

Шевченко: А листи? Чи дозволяють тут писати листи і часто тут буває пошта?

(Поезія “І знов мені не привезла нічого пошта з України…”).

 

10 М.Лисенко Мрія

І знов мені не привезла
Нічого пошта з України...
За грішнії, мабуть, діла
Караюсь я в оцій пустині
Сердитим богом. Не мені
Про теє знать, за що караюсь,
Та й знать не хочеться мені.
А серце плаче, як згадаю
Хоч невеселії случаї
І невеселії ті дні,
Що пронеслися надо мною
В моїй Україні колись...
Колись божились та клялись,
Братались, сестрились зо мною,
Поки, мов хмара, розійшлись
Без сльоз, роси тії святої.
І довелося знов мені
Людей на старості... Ні, ні,
Вони з холери повмирали;
А то б хоч клаптик переслали
Того паперу ......
. . . . . . . . . . . . . .
Ой із журби та із жалю,
Щоб не бачить, як читають
Листи тії, погуляю,
Погуляю понад морем
Та розважу своє горе.
Та Україну згадаю,
Та пісеньку заспіваю.
Люде скажуть, люде зрадять,
А вона мене порадить,
І порадить, і розважить,
І правдоньку мені скаже.

Шевченко: Буду писати! Буду! Не зламаєш мене! Не заткнеш мені рота! Бо я не можу не писати, як не може сонце не світити, як не може повітря стати твердим і нерухомим! Писатиму! І всі твої заборони безсилі проти живого слова! Твій вирок тільки довів, що моє слово – теж зброя! І ти боїшся його!

( Поезія «Мені однаково»)

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
 

(На сцені Шевченко в кімнаті писаря)

Писар: (трохи перелякано) Ви, Шевченко, с-скоро в-від нас… п-поїдете. Є наказ. Поїдете в Р-раї з як-кимось мор-ряками. Тільки це пок-ки що таємниці.

Шевченко: Та кому я, такий хворий потрібний? Кволий, кульгавий?! Адже ноги знов ниють… Та ви мене такого й показати нікому не зможете.

Писар: Н-не турбуйтеся. Григоровичу! Пан лейтенант Бутаков – керівник експедиції тут, в кабінеті ротного. Вони тебе кличуть.


Шевченко: Здравія бажаю, ваше скобродіє! Рядовий Шевченко з’явився у ваше розпорядження!

Бутаков: Здрастуйте, Тарасе Григоровичу. Дуже радий познайомитися з вами. А ще більше радий, що пощастило вирвати вас з Орська. Сідайте, будьте-ласкаві. Поговоримо. Не хотіли відпустити вас як художника. Не відпускали б і як солдата. Відпустили як матроса. Але під яким би соусом не було, важливо те, що відпустили. Жити ви будете в одній каюті з нами, офіцерами. Будете нашим художником в експедиції по Аральському морю і, коли захочете, будете нашим товаришем і співрозмовником.

Шевченко: Я… Я не знаю, як вам дякувати… Я… Спасибі
Бутаков: А це вже я мушу дякувати долі, що придбав такого цінного співробітника і товариша. Ця експедиція – справа всього мого життя. Скільки років ношусь я з думкою про неї! Ночі не спав, дрімав. мріяв, потім почав добиватися. Але, коли б ви знали, як важко подолати цю нашу байдужість до всього нового, наш бюрократизм! А душа рветься до нового, невідомого… Ну, та ми з вами ще не раз про це поговоримо в вільний час, адже ж років півтора, а то й і два доведеться нам прожити разом. Встигнемо надокучити один одному. А зараз пробачте великодушно – турбот повен рот. Готуйтесь до від’їзду.).

Шевченко: Здрастуй, жадане синє морє!

Слайд  28

Таки добрався до тебе! Здрастуй нове життя!

 

 

Ведучий: Тарас все життя шукав щастя, сотню разів обпікаючись, він мріяв про теплий сімейний затишок. Та не судилось…10 березня 1861 року згасла бунтарська  свічка його життя, але залишився  величезний спадок  творчості, який не має обмежень, бо він злітає  все вище і вище, до вершин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.

 

Слайд 29

 

 Музика Сідак Анастасія Хвилина розпачу

Учасники по одному виходять та виголошують слова

 «Він був сином мужика і став володарем у царстві духу.
 

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.
 

Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
 

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії
зробив більше, ніж десять переможних армій.
 

Доля не шкодувала йому страждань, але і не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
 

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все  наново збуджуватимуть його твори.
 

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».

Тарас починає читати «Заповіт», на третьому рядку до нього підключається інші учні , які все разом розказують вірш.  «Заповіт» з кожним учасником стає голосніше. Фінальні рядки підхоплює музика.

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

 

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

 

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

 

Як понесе з України

У синєє море

 

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

 

Все покину, і полину

До самого Бога

 

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

 

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

 

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

 

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

 

ВСІ Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

 

012 – Заповіт фінал