Сценарій "Світ прекрасний навколо тебе"

Міністерство освіти і науки України

Ліцей №93 ЛМР

 

 

 

 

 

Сценарій на екологічну тему

«Світ прекрасний навколо тебе!»

 

 

 

Підготувала

вчитель початкових класів

Побер Марія Станіславівна

 

 

 

 

Львів – 2024

 

Дійові особи:

Учні

Дід

Онук 1

Онук 2

Рибка

Колобок

Зайчик

Лисичка

Лісовик

Дуб

Браконьєр

Бізнесмен

1-й лісоруб

2-й лісоруб

Дівчинка

1-й хлопчик

2-й хлопчик

Дзвіночок

Кульбаба

Ромашка

Мати – й – мачуха

Фіалка

Соловейко

1-а дівчинка мальва

2-а дівчинка мальва

1-а крапелька

2-а крапелька

Флора

Фауна

 

(У залі, де проходить свято, на стінах – плакати з висловами, прикрашений святково)

Найбільша таїна Всесвіту – життя,

Найбільша таїна життя – людина,

Найбільша таїна людини – творчість,

Тобто, щасливий дар душі.

 

Світ прекрасний навколо тебе –

Сонце ясне і синє небо,

Птахи, звірі, гори і ріки –

Нехай він буде такий навіки!

(Учні заходять до залу під пісню Ніни Матвієнко «Квітка душа»)

Вчитель. Дорогі друзі, шановні гості, сьогодні ми з вами зібралися в цій залі для того, щоб поговорити про екологію в Україні, про ту небезпеку, яка загрожує нашій землі, а значить і нам, бо ми з вами на цій землі живемо.

 

Учень. Всім відомо, що природа на землі сформувалася до появи людини. Первісні люди були такою ж частиною природи, як і дикі звірі, а головною їх проблемою був голод.

 

Учень. І пізніше, щоб не вмерти з голоду, люди навчилися вирощувати хліб і розводити домашніх тварин. Але їхньою проблемою були інфекційні хвороби, які виникали від бактерій, що розводилися від накопичення сміття і бруду, особливо в містах.

 

Учень. Ще пізніше, щоб зробити своє життя багатшим і зручним, люди стали змінювати природу ,розвивати технічний прогрес, забруднювати все навколо себе.

 

Учень. Теперішньою проблемою всіх людей на землі є «екологічні» захворювання природи.

 

Учень. Природа землі схожа на організм людини, тільки дуже великий. Як дихальна система постачає в людський організм кисень, так і ліси збагачують киснем повітря Землі.

 

Учень. Як кровоносна система живить всі клітини людського організму, так криниці, річки, озера і моря несуть воду та поживні речовини до всього живого на планеті.

 

Учень. З давніх-давен українці шанобливо ставилися до криниць, джерел. Берегли і леліяли їх, бо добре знали, що вода – то джерело життя на Землі.

Учень. Та в шаленому ритмі атомної епохи ми по іншому стали дивитися на світ. Усе брали від природи «не чекаючи милостей», а з віддачею не поспішали.

 

Учень. Ось і прийшов час, коли природа вже не може віддавати ,коли вона волає, кричить: «Людино, захисти ,врятуй мене від самої себе!»

 

Учень.    Послухайте, як дихає земля,

Як щирістю і ласкою розкрилась,

Немов маленьке сонне немовля

             Неначе мати, що над ним схилилась.

І навіть всі замовкли солов'ї,

Бо дихання землі зачарувало.

А ні шелесь, замріялись гаї

І зорі з неба падать перестали.

Здається, сам немов у землю вріс,

Як грудочка, а чи мала піщина.

— Ти до землі всім серцем прихились, —

Мені шепоче рідна Україна.

                                              (І. Гончар)

Пісня Ірчик зі Львова «Україна»

 

Учень.

Дзвони літа я чую над лугом,

Чую голос вільшанки в гаю.

Ми ще вранці зібралися з другом

Знов піти на лугівку свою.

Там веселка у росах іскриться,

Тиху думу нашіптує гай.

Там у кожного є таємниця,

Тож попробуй знайди, відгадай.

Скільки барви, проміння розлито,

Кожний паросток дише теплом.

В сизих травах купається літо,

 

 Жайвір небо торкає крилом.

Пахне кашка — білянка медова,

Босі ноги лоскоче трава, —

То цупка, то м'яка, то шовкова,

Вся земля, мов істота жива.

1 ріднішої в світі немає, —

Бачу зблизька її, з далини:

Ген до обрію, до небокраю

Розляглися пшеничні лани.

Соком повниться кожна зернина,

 Кожна стежка біжить до Дніпра.

 Це наш сонячний край — Україна,

Це дитинства щаслива пора.

                                              (М.Сингаївський)

 

Учень.     Поглянь: уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці мрійно шелестить,

Траві струмок воркоче

Відбились зорі у воді,

До хмар летять тукани,

Там ллються пахощі густі,

Там гнуться верби...

                                       (О.Олесь)

 

У залі гасне світло, звучить музика з циклу «Пори року» П.Чайковського. Проектуються слайди із зоб­раженням куточків природи України.

 

Учень. Природа землі унікальна і неповторна. Кожен її куточок прекрасний по-своєму. Духмяний аромат нам дарують розквітлі сади навесні, а літні лісові поляни щедро пригощають запашними суниця­ми. Величаві бори та білокорі березняки, зустрічаю­чи пташиним співом, наповнюють грибами наші ко­шики. Дійсно, наша земля щедра і привітна, проте останнім часом їй живеться тяжко.

Музика замовкає. Проектуються слайди з видами спотвореної людиною природи.

Учень.      Як тихо над краєм, а серце стривожено б'ється.

 Земля промовляє, як їй нелегко живеться.

Від горя і болю сміятись давно перестала,

 Бо в'їлися бомби, снаряди впилися, як жала,

 Виходить в дорогу в чудовім весільнім цвітінні,

 Збива босі ноги посипаним ядом каміння.

 Чудове повітря отруйним насичене газом.

І дихати грудям все важче і важче щоразу.

Сплюндрована врода водою гнилою і сміттям,

 Ледь видно природу під порваним сірим лахміттям.

 В покраянім тілі пластами лежать хімікати,

 Рубці затверділи, а їй же ще жить і кохати.

 Що буде, не знаю, в тривозі заламує руки,

 Скрізь горе безкрає, і всюди Чорнобиля муки.

 Напевне, загине, як зміни на краще не буде.

 Ви мужні і сильні, під захист візьміть її, люди!

                                                                          (К.Піка)

 

Інсценізація казок «Золота рибка» і «Колобок»

 

Дід. Щось баба зранку вередує.

        Мабудь, до смерті замордує.

        Кричить весь день без відпочинку:

        - Піди злови мені рибинку!

(дід закидує вудку)

 

Дід. Ну що ж, до вечора сидіти

        Тут доведеться, щоб зловити.

        О, щось клює, мабуть попалась,

        Тягнуть хутчіш, щоб не зірвалась.

(витягує ЗОЛОТУ РИБКУ (дівчину).

 

 

Дід. Диви, та рибка не проста,

        Це, мабуть, рибка золота.

        Колись я про таку читав,

        Як книгу казок гортав.

       Але якась вона худенька,

       Луска облізла, і млявенька,

       Що трапилось, скажи, дитино.

       Ти ж геть не схожа на рибину.

 

Рибка. Дідуню, горе мені в річці.

            Я задихаюсь у водичці.

            Заводи й фабрики відходи

            Скидають в мої сині води.

            Бруд і річку виливають,

            І немає тому краю!

Дід. Що ж це стало з нами, люди,

        Це ж як так – то нічого не буде:

        Ні гаїв, ні річок, ні криниць,

        Ні комах, ані звірів, ні птиць.

        Треба внукам розказати,

        Треба внукам показати,

        Треба внуків нам повчити,

        Треба ж землю захистити.

(вбігають радісні онуки)

 

Онук 1. Дідусю, ти чому сумуєш?

              Тож птахи як співають, чуєш?

 

Дід. Скоро відспівають вже своє

        Ось така причина в нас для суму є.

        Треба землю захищати.

        І природу рятувати.

 

Онук 2. Виконаємо твій наказ,

        Зробимо це все ураз.

    Будем річку очищати

   І деревця насаджати.

(дід та онуки виходять за сцену, чути тривожну мелодію, з’являється Колобок)

 

Колобок. Я колобок, колобок

    В мене грубий голосок,

                Колобок я не простий,

                Дуже блідий і худий.

(назустріч йому йде Зайчик)

Зайчик. Колобок, колобок, я тебе з’їм.

 

Колобок. Послухай, Зайчику, я тобі пісеньку заспіваю.

 

                 Страшний, брудний на світі я,

                 Забруднювать мета моя,

                 Де я кочуся, все вмирає вмить.

                 Створили мене люди,

                 І я живу повсюди.

                 Та в кожного від мене щось болить!

                 Я створений з нітратів, із різних хімікатів,

                 Я втілення всього без майбуття.

                 І знищувать я буду все живе повсюди,

                 Йому тепер немає вороття,

                 І навіть не присниться вам ніколи

                 Зеленая трава і спів пташок.

                 Не буде зелененького довкола –

                 Усю красу собі зберу в мішок!

(Зайчик пішов зі сцени, Колобок зустрічає Лисичку)

Лисичка. Ніби мамонтів стадо пройшло

   Чи то кінна ворожа навала.

                Все, що квітло, буяло, росло –

                Полягло, почорніло, прив’яло.

                Недопиті й порожні пляшки,

                Тут і там із яєць шкаралупи,

                Скрізь паперу брудного шматки,

                Ще й консервні бляшанки на купі.

 

Колобок. Я колобок, колобок,

                 В мене грубий голосок…

 

Лисичка. Що за лихо?

                 Що за страх?

 

Колобок. Мене люди таким зробили,

                 Бо природу рідную зганьбили.

                 Бо тепер я лихо людське.

                 Після мене все гине живе.

 

Лисичка. Люди, що ви робите з лісами?

                Слухайте! Слухайте! До вас він шелестить!

                Від руки байдужої від хамів

                Просить захистить!

                Як не буде лісу, звірів, птиці –

                Стане світ вас пасткою карать!

                В очі внукам як тоді дивитись.

                Що нам їм сказать? Що нам їм сказать?

                Треба світ цей рятувати, бо він буде пасткою карать.

 

Пісня В. Якимець та Пікардійська Терція «Karpaty(екологічна)»

 

Учень. Ось прокричали в небі журавлі

             І потяглися в далі малинові.

             Скриплять за мостом явори старі,

             Розгойдуючи тишу світанкову.

 

 Учень.  Вертаються із вирію лелеки,

    Несуть на крилах сонце і тепло.

              Так сонячно на серці і так легко –

              Не віриться, що є на світі зло.

 

Учень. Природа ніжна і беззахисна волає про допомогу.

 

Учень. Чорна планета мертва:

             Засохли живії ріки,

             В струмочках мовчить вода,

             І чорне сонце світить.

Учень. Не шелестять трави,

            І щебету в лісі не чутно!

            Чорна планета мертва

            Завмерли дерев в муках.

 

Учень. Малюнок дитя малює.

            Фарби бере лиш чорні.

            Люди, невже так буде?

            Люди, невже так можна?

 

Учень. Зупинімось – останній є шанс,

             Оглянімось – благаємо вас.

 

Учень. Все задумано мудро в природі:

            Жити всьому у мирі і згоді.

 

Учень. Річка хай куди хоче тече,

             Пташеняті підставлю плече.

 

Учень. Як зрубаємо дерево вмить

            Поспішаймо хоч два посадить.

 

Учень. Як асфальт – то не через калину,

             Джерельце хай не знає зупину.

 

Учень. Полюбімо природу палко,

            Не топчімо ногами фіалку…

 

Учень. Як розоримо світ оцей вщерть,

             Вирок нам без війни буде – смерть!

 

Учень. Зупинімось – останній є шанс.

             Ця планета не тільки для нас.

 

Сценка

(лісовик підходить до Столітнього Дуба)

 

Лісовик. Здоров, Дубе! Чи ще шумить молоденький дух у твоєму старезному тілі?

 

Дід. Ще й як шумить! Я буду стояти тут ще не одне століття! А куди це ви, діду, зібралися?

 

Лісовик. Іду я свої володіння перевіряти. Подивлюсь чи ніхто ніякої шкоди лісові не заподіяв. А потім навідаюсь на лісове озеро  до Водяника. Бо сьогодні збиралися ми піти разом у Заповідне Урочище Бабу Ягу з іменинами вітати. Допоможемо їй хатину полагодити. Бо нездужає вона вже. Як-не-як, а 700 років- це вже не юність.

 

Дуб. Бувайте, діду. Передавайте мої вітання Водяникові та Бабусі Ягусі.

(Лісовик виходить)

 

Дуб. Стою я тут вже більше сотні літ.

         Всього я бачив на своїм віку:

         Як сонце вранішнє землі свій шле привіт,

         І як іде весна в квітчастому вінку.

         Був свідком різних безлічі подій:

         Святкових днів і чорних днів журби…

         А скільки потаємних мрій знаю мрій!

        Скількох людей я врятував у час біди!

(звучить мелодія української народної пісні «Розпрягайте, хлопці, коней» З’являється Браконьєр.) 

 

Браконьєр (співає) Розпрягайте, хлопці, коней

                     Та й лягайте спочивать.

                                  А я піду в ліс зелений

                                  Грошенята здобувать.

 

                                  Приспів:

                                  Зайчисько раз, два, три, Куниця,

                            Ще й руда лисиця.

       Все, що в лісі – все моє!

 

                                  Зайчисько раз, два, три,

 Куниця,

 Ще й руда лисиця.

                                   В мене завжди здобич є!

 

Браконьєр (сідає на сцені). Ой, і натомився ж я сьогодні! Одних тільки капканів більше десятка розставив, а ще сильця, петлі…Завтра здобичі матиму! Що не кажи, а ліс мене добре годує і зодягає! Ха-ха! І плювати мені на те, що полювати заборонено! Я всіх єгерів перехитрую, всіх захисників природи кругом пальця обведу! Ха-ха-ха! (дивиться на годинник) О, треба поспішати. Вже не рано, а ще потрібно на лісове озеро заскочити. Бачив я там одну гарну здобич.

(під ту ж мелодію Браконьєр виходить. Музика стихає. За сценою гримить постріл)

 

Дуб (зітхає). О, вже знову стріляють! Як же ці браконьєри набридли. Немає жодного дня, щоб якоїсь біди не накоїли. Шкода, не можу я з місця зрушити і з ними поквитатися.

(на сцену виходить Лісовик, у руках кілька капканів)

 

Лісовик. А чи не чув ти, Дубе, де  стріляли?

Дуб. Та то напевно біля лісового озера. Був тут один злодіяка…Похвалявся, що запримітив там гарну здобич.

 

Лісовик. Ой, лишенько мені, лишенько! До якого часу таку наругу терпіти? Подивись, скільки капканів назбирав. Кожнісінького дня збираю, а їх як грибів після дощу – все більше і більше. Ой, лишенько!

 

Дуб (зітхає). Душа болить за грішних і безгрішних,

                      Й за тих, що не шанують білий світ.

                      А чим, скажіть. Мені їх втішити,

                      Як розтопити чорний лід?

 

Звучить фонограма сучасної музики (на вибір вчителя)

На сцену виходить бізнесмен. Почувається господарем. Діловито озирається на всі боки. Музика стихає.

 

Бізнесмен. Так, нічєво сєбє мєстєчко. Отут віллу построю. Там – площадку для гольфа сделаю. Красота! Природа! А там дальше озеро єсть. Хороше мєстєчко для отдиха будет!..(знову озирається) Тільки нада буде железнобетонний паркан зробити. Метров так зо три висотою…Штоб мєсниє мужики не заглядували. Да, і охрану треба, собак прикупити…Всьо! Сто процентов решето! От нині тут буде моя дача!... (помітив столітнього дуба) О. який хороший дубок растьот! На паркет как раз! (озирається)Только би хтось часом не потягнув.  (дістає мобільний телефон) Хелоу! Макс, це ти? Слушай! Срочно мені до томного лесу направ лісорубів і транспорт. Да… На купленом мною участку класний дуб є. Да…Паркет буде вищого качества! Да…Ну, всьо!...Окей!...Жду!... (Знову оглядає дуба)  Люблю пріроду! Особенно, якщо вона мені пользу приносіт! Ха-ха-ха! 

(З’являються лісоруби.)

 

1-й лісоруб.  Шеф, викликали?

 

2-й лісоруб.  Що спиляти, шеф?

 

Бізнесмен. Так, ребята. Бистренько цей дубок срізать і в паркетний цех доставіть. Только бистро!

(Дзвонить мобільний телефон)

 

Бізнесмен. Альоу! Што?.. Окей! Щас буду!..

(Бізнесмен виходить. Лісоруби рубають і забирають Столітнього Дуба.)

 

Пісня Ю. Рибчинський «Три поради (не рубай тополю)»

 

Учень. Рубають ліс. Дерева валять

             Підряд,старі і молоді.

             Ніхто не дума як надалі

             Без них нам буде  у житті.

             Річки міліють, гине птиця.

             Сивіють вікна без пісень

             І на людей погода злиться,

             Стає хмурніший кожен день.

 

Учень: Є давня приказка в мого народу,

             Що має мораль нашій темі близьку

             Хто може понівечити рідну природу,

             Той здатний спаплюжити і душу людську

 

Учень: Колись давно були в Європі

            Безграмотні пітекантропи.

            Ходили стадом по лісах,

             І безперечно не в трусах!

 

Учень: То були справжні джентльмени,

             Дерев не нищили даремно

             Хоч екології не знали,

             Але природу шанували.

 

Учень:  Не той тепер пітекантроп

              Хоч в джинсах перепрілих хлоп,

              З магнітофоном на плечах

              Та з диким поглядом в очах.

 

Учень: Колись було, пітекантропи

             Хоч і ходили більше скопом.

             Дерев із дуру не ламали

             Мурашок в лісі не займали.

 

Учень: Кору не різали ножем

             Що був тут Петро і Надя М…,

             Була пітекантропа Жанна

             Бо цілувала тут Івана.

 

Учень: Пітекантропів цих доволі.

            Тай так багато ще й шпани

            Яка з міцним та вузьким лобом –

           Проти природи повна злоби.

 

Учень:  Та годі нам терпіти це!

              Пора всім схаменутися вже!

 

Учень. Людино, схаменися! Може досить?

             Чи до душі нам річки каламуть?             

             Земля твоя пощади в тебе просить

              Бо ж хімія, і стронцій, і нітрати –

              В продуктах, що на стіл нам подають.

 

Учень: Сади вишневі похилились

             Хрущі давно вже не гудуть.

             Лише жуки ті колорадські

             Картоплю день і ніч гризуть.

 

Учень: Жайворонки над полями

            Більше не співають

            Тільки одні хімікати

            Вітри розганяють.

            Вже в бабусиних городах

            Огірки не родять

            Бо ядучі жовті хмари

            Понад ними ходять.

 

Вчитель. Одного разу друзі пішли на прогулянку до лісу і натрапили на квіткову галявину.

Дівчинка: Ой скільки квітів! Я нарву собі букет, щоб у хаті була така  краса!

 

Хлопчик 1. Стривай! Не рви!

                     Квіти – це природи діти

                    Дивись, вже розпустилися пелюстки.

                    Повинні всі ми розуміти

                    Що їх потрібно берегти.

 

Хлопчик 2. А давайте краще постоїмо тихенько

                    І спробуємо прислухатися до природи.

 

Дзвіночок: Дзвіночком синеньким звуся,

                    Хоч  ніхто не чув ніколи,

                    Щоб хоч раз ми подзвонили

                    Тим дзвіночком в полі.

Кульбаба: Я- кульбабка жовтенька 

                  І дуже м’якенька

                  На сонечко  схожа,

                  До віночка гожа.

 

Ромашка. Я – ромашка веселенька

                  Росту в полі і в саду

                  Я вітаю соловейка

                  З ним розмову я веду.

 

Мати – й – мачуха. А ось і я мати-й-мачуха жовтенька

 Сімеєчка в мене чималенька,

 Чепурюся на узліссі

 Сонечко зустрічаю в лісі.

 

Фіалка: Я фіалочка синенька

              Моя квітка  запашна

              Розцвітаю я раненько

             Тут під лісом, коли весна.

 

Соловейко: Я на землю опустився

                     Щоб сказати вам про те

                     Що з краси я народився

                     Тої що кругом цвіте.

                     Я вам вдячний мої милі

                     Мої любі квіточки,

                     Будьте ви в красі і силі

                     На усі-усі віки!

 

Дівчинка:  Як добре, що ми не зірвали квіти!

 

Хлопчик 1: Як це чудово почути їхню розмову!

                      Ніколи я не думав,

                      Що квіти мають мову.

 

Хлопчик 2. А те що я почув сьогодні,-

                     Просто пречудово.

 

Учень. На білому світі, на чорній землі

             Є мова у квітів, є мова в зорі.

             Є мова у бджілки, в метелика й клена

             В бузкової  гілки, в любистку зеленого.

             Є мова в калини, в дрімучого лісу

              Радійте природі!

             Любіть ви природу!

 

Всі разом. Хай квітне Земля від роду до роду!

 

Пісня Г.Желуденко «Збережіть довкілля!»

 

1 дівчинка-мальва.Ми любимо сонце і квіти

 І ранок нам шле свій привіт.

 Ми роду козацького діти

 Землі української  цвіт.

 

Учень: Послухай як трава росте

             Напоєна дощами,

             І як до тебе рідний край

             Шепоче колосками

             Послухай як струмок дзвенить

             Як гомонить ліщина,

             З тобою всюди кожну мить

             Говорить Батьківщина

 

2 дівчинка – мальва.  Подивіться у вікно -

   Ясне сонечко зійшло!

   Бризнув дощик - от діла,

   І природа розцвіла.

(Звучить музика. На сцену виходять дві крапельки.)

 

1 крапелька: Ми дощу веселі краплі,

                       Чисті і прозорі!

                       Ти побачити нас можеш

                       У струмку і в морі

 

2 крапелька: Радо нас чекає ліс

                       І трава у полі

                       Нас цінує хитрий лис

                       І стрункі тополі

 

1 крапелька: Та все  менше нас стає

                       З кожним роком друзі!

                       Сохнуть огірки в полях

                       І волошки в лузі

2 крапелька: Стільки диму у повітрі

                       З фабрик і заводів

                       Що дощі вже йдуть кислотні!

                       Час сказати  «Годі!»

                       Лихо буде незабаром

                      Бо вже суне чорна хмара!

 

1 крапелька: Та невже таке буває

                       І природа так страждає?

 

2 крапелька: Давай надамо слово флорі прекрасній

                       І може тоді нам усе стане ясно!

 

Флора: Навіщо люди нівечать природу?

             Невже без неї хочуть далі жить?!

             Забруднюють поля, ліси і води

             Ніщо людей не може зупинить

             Траву цілющу нищать ліс рубають

             Гадають хімія замінить їм усе:

             Живу троянду степ до небокраю…

             Невже асфальт їм радість принесе?

 

 

1 крапелька: Ось подивися і друга сестра!

                       Та може утішить  нас хоч вона?

 

Фауна: Погляну довкола і біль серце крає –

              Свавіллю людини зупину немає!

              Кар’єри  з’їдають поля і ліси

              Нема в них жалю хоч скільки проси!

              У зайця і лиса домівки не стане

              А кабанів і косуль де ви бачили пане?

              Вони вже давно в зоопарк перейшли,

              За грати, бо волі собі не знайшли

              Від фабрик заводів їм місця нема

              І винна у цьому людина сама!

             Якщо не зарадимо з вами цій кризі,

             То будуть всі звірі - в Червоній книзі!

 

1 крапелька: Не хочу я вірить у все це страхіття.

                       Невже нас чекає таке лихоліття?

 

2 крапелька: Та де ж там чекає?

                         Воно уже з нами!

                         Це знають усі,

                        навіть звірі й птахи.

 

1 дівчинка – мальва.  Дивіться сюди!

    Що це за місцевість?

    Забруднена димом

     і пилом руди!

 

2 дівчинка – мальва.  Це наше місто!

  Постійно оповите у дими.

  Не знає як йому звільнитись

  від радіації  чуми.

(на сцену виходять учні і виконують частівки)

 

Учень: Ми в місті живемо,

            Край свій любим  дуже,

            Та у нас екопроблем

            Не злічити друже.

 

Учень: Є в нас кар’єр,

            Там руду копають,

            Коли вибухи проводять

            Шибки вилітають.

 

Учень: В який бік не глянеш

            Видно лиш заводи.

            Там родовища урану

            Дарунок природи.

 

Учень: Смітники у нас ростуть,

            як гриби після дощу

            Висипає хто де схоче –

            місця всюди до схочу.

 

Учень: А на станції у нас

            Стоїть поїзд супер- клас!

            Радіації у нього –

            Сяє у ночі дорога.

 

 

Учень: Ось так весело живем –

             Хліб жуєм і воду п’єм

             А  що далі люди буде?

             Будуть люди чи не будуть?

 

Учень: Верби були біля річки.

            А яка була водичка

            Її можна було пити

            І супи й борщі варити.

 

Учень: І водиця не смерділа,

            Не було в ній соди й мила.

            Заліза гною і капців,

            Різного мотлоху й дрючків.

 

Учень: Жаби весело скакали.

            А який концерт давали!

            Весняними вечорами –

            Не гидотні рок - програми.

 

Пісня Н. Май «Квітуча Україна»

 

Учень.  Птахи,  риби і звірі в душі людей дивляться.

              Всіх їх жалійте, люди не вбивайте.

              Небо без птахів  - не небо!

              Море без риб – не море,

              А земля без звірів – не земля…

 

Учень. Ти бачив це сьогодні чи давно

             Немов здавалося в лісі сила вража

             І не втішай себе, що все одно,

             Природа мовчазна про це не скаже.

             Вона не скаже але й не простить 

             Того що вже не в силі відродити.

             І все одно гірку розплати мить

             Зазнаєм, як не ми то наші діти!

              Усі будемо винні  - правду ніде діти.

 

Учень. Дивлюсь я на небо тай думку гадаю,

             Що ми після себе на світі ли шаєм?

             Ліси наші в’януть, нема більше рік,

             Пташки покидають, край рідний навіки,

             Нечисте повітря, у грунті – нітрати

             І слово  «Чорнобиль»,  нам страшно згадати

             І щоби на світі не сталося біди

             Шануймо природу усюди й завжди!

 

Учень: Мені зірка відкрила секрет

             І на вушко шепнула здаля:

             Є на світі багато планет

             Ти  найкраща планета  - Земля.

 

Учень: Такий цікавий світ безмежний!

             Багато в нім загадок є.

             Десь лев ступає обережний ,

             А лось з струмка водичку п’є.

 

Учень: Летять метелики на квіти,

              Гуде бджолиний дружній рій.

              І дивляться на все це діти

              Бо він прекрасний світ такий.

 

Учень:  Шумить верхами буйний ліс –

             Дуби, берези і буки.

             Співає сойка, свище дрізд,

             І воркотять голубки.

 

Учень: Чудова природа. Така, як казка.

            Он в небі хмаринонька пливе.

            Тож бережи її,будь ласка,

             Все в неї гарне і живе.

 

Учень: Он квітка полум’ям палає

            І ясне сонечко блищить,

            Чарівна пташечка співає

            Все в дивосвіт прийшло щоб жить!

 

(Учні співають пісню «Є у кожного з нас в серці мрія своя» і виходять з залу)