Сценарій свята до Дня української писемності та мови.

 

Мета: Формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови. Ознайомити дітей з українськими обрядами і звичаями. Пробудити почуття національної гідності. Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Наочне оформлення: Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, жовті та блакитні повітряні кульки, портрет Т. Г. Шевченка, плакати «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема», «Пісня - душа народу», «Кажуть, дитино, що мова наша - солов’їна».

Музичне оформлення: українська народна пісня «Ой є в  лузі калина», пісня «Мова у серці народу», сл. Н.Красоткіної.

Обладнання: магнітофон, мікрофони, декорації, диски з записами пісень.

Свято відбувається в актовій залі школи.. Звучить музика. До залу заходять ведучі. Один із ведучих читає наказ.

 

Ведучий: Наказ. «Вельмишановна громадо села Музичі! Нині світлеє свято зібрало нас у цьому залі. Зібрались люди добрі на свято своє – відкриття конкурсу мовознавців ім. Петра Яцика. І прославимо в цей день пісню українську, мову рідну. Хай у віках живе діло славних рук і не висихає джерело душ людських і традицій народних! По цьому бути!»

 

Ведуча: Сьогодні, 9 листопада, ми відзначаємо День української писемності та мови.

 

Ведучий: Тож, сьогоднішня зустріч – це ще одна сходинка до взаєморозуміння, до мовного єднання до якого так прагнув шановний меценат із Канади Петро Яцик.

 

Ведуча: Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона – найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія нашого народу, його душа, культура.

 

Ведучий: Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А що тут? Мовчазні друзі походжають широкими коридорами – ніхто ні з ким не спілкується, не розповідає про вчорашні пригоди… Стоїть мертва тиша.

 

Ведуча: Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите до класу, сідаєте за парту. А що далі? Чи змогли б ми за таких обставин отримати освіту, відчути себе часткою суспільства? Гадаю, що ні.

 

Ведучий: Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це найбільше і найдорожче добро кожного народу.

 

Ведуча: Прекрасна, багата, мелодійна українська мова. Слова – це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

 

Наперед виходять учні-читці.

 

Читець: Мова кожного народу

Неповторна і своя:

В ній шумлять громи в негоду,

В тиші – трелі солов’я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять

Зелен клени у діброві

По-кленовому шумлять.

 

Читець: Солов’їну, барвінкову,

Колосисту на віки

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас, –

Бо єдина, так як мати, –

Мова в кожного із нас!

 

Ведучий: Ой, хтось до нас іде!

 

Ведуча: Це ж іде наша Рідна мова, а там далі – хлопчик на сопілці грає та бавиться гурт дітей.

 

Ведучий: Такий гарний край, сонячний,багатий і широкий, а вона все йде та йде… Іде та плаче, плаче та сльози втирає. Так багато хат, шкіл, церков, а для неї немає місця…

 

Хлопчик: Чому ти тут, бідна дівчинко?

 

Дівчина: Прогнали мене.

 

Хлопчик: (сердито) Хто посмів тебе прогнати? Невже правда? Чи є на світі такі лихі люди? Таж тепер увесь світ визнає людські права?

 

Дівчина: Ти, мабуть, мене шануєш і не дозволиш, щоб мене забили…

 

Хлопчик: І чи завжди так було?

 

Дівчина: О, ні! Колись я була щаслива і багата! Моя мати була вільна, славна, увесь світ її знав. А тепер? Усе змінилося.

 

Підбігають діти.

 

Ганнуся: Яка бідна, заплакана дівчинка!

 

Марійка: Яка сумна сирота! Хто ти? Як називаєшся?

 

Дівчина: Я – Українська Мова. Мене виганяють з України. Я блукаю по чужині і не маю спокою. На чужині також мене забувають, у хату не пускають.

Ганнуся: Нещаслива ти, наша рідна мова! Бідна мово! Ми тебе не забудемо!

Марійка: Ти будеш із нами жити – нам будеш оповідати вірші, казки, байки!

 

Хлопчик: Ти допоможеш нам пізнати країну наших батьків, дідів. Щоб і ми знали, хто ми, чи її діти.

 

Ведуча: Так говорили діти, їхні очі світилися вогниками. Дівчина перестала плакати, поглянула на дітей та й каже…

 

Дівчина: Знаю, любі діточки,. Ви мене шануєте, любите і не забуваєте. Не можу йти далі. Проганяють мене зі школи, з церкви, з дому, хочуть мене забити, а я ще живу і буду жити! Я буду жити в устах і серцях українських дітей, які мене – Українську Мову – не забувають і ніколи не забудуть!

 

Ведучий: Сумна, невесела історія. Але я впевнений, що в нашій школі з рідною мовою так ніхто не поводиться. А тому я закликаю всіх: любіть рідну мову!

 

Звучить пісня або вірш.

 

Мова – краса спілкування,

Мова – як сонце ясне,

Мова – то предків надбання,

Мова – багатство моє.

 

Мова – то чиста криниця,

Де б’є, мов сльоза, джерело,

Мова – це наша світлиця,

Вона, як добірне зерно.

 

Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожіть:

Без мови немає країни – мову, як матір любіть!

 

Ведуча: Ми любимо і шануємо свою рідну мову, бо знаємо, який довгий і важкий шлях вона проклала до сьогодення. Тому намагаємось говорити до ближніх теплі слова, сіяти в серця людей все добре і розумне.

 

Читець: Сійся-родися,

Ніжне «будь ласка»,

Вдячне «спасибі,»

«Вибач» тремтливе –

Сію дитині, слово у серці,

Як зернятко в ниві.

«Доброго ранку!»,

«Світлої днини!»,

В серденьку ласку щедро даруй ти

Людям дитино.

Мова барвиста,

Мова багата,

Рідна і тепла,

Як батьківська хата.

 

Ведучий: Я думаю, що треба звернутися трішечки до історії. Бо яка ж то розповідь без історії?! Мова допомагала людям порозумітися між собою, допомагала нашим предкам у їхньому важкому житті.

 

Ведуча: Минули століття, змінювалися люди, вдосконалювалися мови. А далі сталася велика подія: люди винайшли письмо. Колись у школах не було ні зошитів, ні книжок, ні щоденників, ні класної дошки.

 

Ведучий: Тому учням доводилося зі слів вчителя все завчати напам’ять. Тому винахід письма полегшив навчання, відкрив дорогу розвитку багатьох наук і мистецтв.

 

Ведуча: Наше слов’янське письмо пройшло довжелезний шлях, поки дійшло до нас. Поклав початок цьому один дуже давній і беручкий народ – фінікійці, які жили за 30 століть до нас.

 

Ведучий: На нашу землю ця азбука прийшла 1000 років тому, весь час змінюючись та вдосконалюючись.

 

Ведуча: Сучасна українська літературна мова остаточно сформувалася на початку ХІХ ст.. Вважається, що зачинателем її був Іван Котляревський, а основоположником – Тарас Шевченко.

 

Ведучий: Українською мовою розмовляють приблизно 45 мільйонів чоловік. Наша мова належить до високорозвинених мов світу.

 

Ведуча: У результаті всесвітнього конкурсу мов, який було проведено у Парижі (1928 р.), українська мова посіла 3-тє місце серед чотирьох мов-переможниць, поступившись французькій та італійській і залишивши за собою перську мову.

 

Ведучий: А зараз, ми хочемо перевірити ваші знання із мови, провівши невеличку вікторину.

 

Ведуча:  Отож, перше питання:

1. Скажіть, будь ласка, то яка ж наука

Вивчає в нашій мові звуки? (Фонетика).

 

2. Чому Фонетика так називається?

(Назва походить від грецького слова phoneticos –  «звуковий» – це розділ мовознавства, у якому і вивчається звуковий склад мови).

 

3. Скільки букв в українському алфавіті? (33)

 

4. Скільки звуків в українській мові? (38)

 

5. Ми ніскільки не хитруєм:

Нас і бачать, нас і чують, –

Це зовсім не дивина.

Які ж наші імена? (Букви і звуки).

 

6. Що таке алфавіт? (Це сукупність розташованих у загальноприйнятій послідовності букв).

 

7. Шість звуків вільно можна

Співати, як пісні,

Ці звуки знає кожен.

Як звем їх? (Голосні).

 

8. Назвіть голосні звуки. (а, о, у, е, и, і).

 

9. Як звуки виникають?

Хто творить їх і де?

Повітря до гортані

з легень спочатку йде.

Там звуки завібрують –

І голос всі почують.

Чом приголосні звуки так важко вимовляти?

Тому, що перепон багато їм треба подолати.

На які групи поділяються приголосні звуки?

(Дзвінкі, глухі, тверді, м’які).

 

10. Ми усі  – відомі знаки ,

В нас і одяг однаковий.

Ранг і чин – також один.

Але зважте все-таки:

Хто твердий з нас, хто м’який?

Ось вам приклад: дим і дім,

Зрозуміло це усім?

Та для повного порядку –

хто назве нас по порядку?

(Пари м’яких та твердих приголосних).

 

11. Я один в сім’ї такий,

Кажуть, надто вже м’який.

Хоч мовчун, та не дивак,

В слові я – не зайвий знак. (М’який знак).

 

12. Це усі повинні знати:

Нас не можна роз’єднати.

Відрізняємось ми чим?

Літер дві, а знак – один.(дж, дз).

 

Сценка «Частини мови»

На сцені з’являються учні, які грають ролі частин мови. У кожного учня табличка із назвою частини мови.

 

Ведучий: Якось між частинам мови виникла суперечка, хто із них найважливіший у мові.

 

Частини мови сперечаються, вигукують: «я – головний, ні я – головний».

 

Іменник: (виступивши вперед, поважно і гордовито промовив). Годі вам хвалитися. Скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері Мові? Безумовно, що я. Без мене ніхто не мав би імені. Я даю назви всім подіям, яких одягаю у свої сім відмінків,у два числа, три роди і чотири відміни. І в реченні можу виступати будь-яким членом…

 

Прикметник: (перебиваючи). Гов, Іменнику! Я маю таке саме право. І, здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, наприклад, речення: «Надійшла весна». Воно бідне і просте. А запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно стане гарне: «Надійшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна». Візьми втямки, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. У реченні виступаю означенням і присудком.

 

Числівник: (вступає в розмову). От сидіть тихо. Без мене не знаєте в якому році народилися, скільки років живете на цьому світі. А ну, спробуйте без мене купити у крамниці бубликів, цукерок чи ще щось. Серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. У сполученні з Іменником буваю в реченні головним або другорядним членом.

 

Займенник: (виходить і вступає в бесіду). Не тільки ви, а й я маю відмінки, роди й числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе , Іменнику, і тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети на їх кількість та ознаки. З моєю допомогою присвоюють собі значення особи багатьох істот і неістот. А як про всіх вас запитати в реченні без мене? Хіба як так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення чи додатка?

 

Дієслово: (озивається). То все байки. Ви разом ледарі. Без мене ви тільки байдики б’єте, лежите на місці, як гнилі колоди. Я є тим механізмом, що вас усіх запускає в дію. От, наприклад, іменник «завод». Чи знаєте без мене, що він робить, або що з ним діється? Ні. А мої три часи в однині і множині,думаєте не мають великої вартості? Хто знає, чи була б нині написана Історія, коли б не мій минулий час. Окрім цього, своїм майбутнім часом потішаю старих і малих, малюю перспективу завтрашнього життя. У реченні також виступаю головним і другорядним членом.

 

Прислівник: (весь час крутячись біля Дієслова, бере слово). Дерете носа, не знаючи чому. Хіба тому, що кожна людина може змінювати вас, як їй заманеться. А я не з таких! Себе викривляти у різних відмінках, числах і родах не дам! От ще тримаюсь Дієслова і з Прикметником трохи родичаюсь. У реченні можу бути обставиною.

 

Прийменник: (вигукуючи). Отак, брате! Я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. Яким народився, таким буду назавжди. То лише такі, як Іменник, Прикметник, Числівник, займенник, дієслово, змінюють своє обличчя. Правда, я роблю їм послугу. Пояснюючи або зв’язуючи, я уточнюю думку в реченні. Подумайте самі, чи хто-небудь зрозуміє без мене таке речення: «Учень іде … школи». А покличте мене, і стане зрозуміло:: «йде він до чи зі школи».

 

У бесіду вступає Сполучник, що проходжувався поміж усіма.

 

Сполучник: І навіщо підіймати стільки галасу? Я не дам себе змінити так само, як Прислівник і Прийменник. Зарубайте собі на носі, що я вас усіх з’єдную і без мене не одне з вас ходило як загублене телятко.

 

Частка: (протискуючись крізь інші частини мови). А чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні треба щось заперечити або обмежити? Я допомагаю Дієслову утворити форму умовного і наказового способу, висловити запитання, оклик, сумнів та інші почуття.

 

Вигук: (засмучено). Ой-ой, які тепер часи настали. Діти однієї матері не можуть порозумітися. Ох, коли б я умів говорити зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до згоди. А то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос.

 

Заходить Мова, усміхнена, по-святковому вбрана.

 

Мова: Не сваріться, мої любі діти. Кожен з вас мені потрібний і важливий. Коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна мила у піснях і розповідях, у розмові й на письмі. Хай панують між вами дружба і злагода.

 

Усі частини мови беруться за руки і в один голос промовляють.

 

Всі: У дружбі і злагоді будемо здорові і щастя дамо нашій матері Мові.

 

Виходять.

 

Ведуча: Завдяки мові ми маємо ще один національний дар, яким можемо похвалитися. Це – пісня, милозвучна, як дзвінок, легка, мов пушинка.

 

Ведучий: Легенда про пісню.

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей всього світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики…

Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, вдягнена  у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини.

– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.

– Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з вдів і сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.

– Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже піти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

– Є в мене неоцінний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притисла його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ. З тих пір і дивує весь світ українська пісня.

 

Ведуча: Дякуючи пісні, ми можемо висловити свої почуття, переживання, радість і смуток, любов і гнів.

 

Звучить пісня «Мова у серці народу», сл. Н.Красоткіної.

 

Ведучий: Наша мова, як і кожна, легко, без зусиль, сама до рук дається. Не шкодуйте часу і зусиль для вивчення мови. Вона – наш вірний друг і помічник протягом усього життя. Так заповідав наш великий поет – Тарас Григорович Шевченко.

 

… Учіться, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

 

Ведуча: Ми є носіями української мови, всього того багатства, яке дісталося нам із минулих поколінь. Наше завдання – берегти цей неоціненний дар, примножувати його, не засмічувати чужими і грубими словами, не забувати, щиро любити…

 

Коли забув ти рідну мову –

Яка б то мова не була –

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до тла.

О місячне сяйво і спів солов’я,

Півонії, мальви, жоржини,

Моря діамантів – це мова моя,

Це мова моєї Вкраїни.

То матері мова. Я звуки твої

Люблю, наче очі дитини …

О мово чудова! Хто любить її,

Той любить свою Україну!

 

Ведучий: Наше свято закінчується.

 

 

Ведуча: Але сподіваємося, що у ваших серцях залишиться живий вогник української мови. Нашої рідної мови.