Сценарій свята «УКРАЇНА – РІДНИЙ КРАЙ»

Сценарій свята

«УКРАЇНА – РІДНИЙ КРАЙ»

(Святково прибраний зала).

 Плакати:

«Україно моя, Україно,

Я для тебе на світі живу».

  (Д. Павличко).

 

 «Кохаю край наш дорогий,

 Що зветься Україна»

  (В.Коломієць)

 Україна – край мій рідний”.

  (Г. Купчинський).

 

Ведуча. Доброго дня добродії. Вітаємо вас у нашій господі. Сьогодні ми зібралися, щоб пригадати минуле України – та сказати теплі і ніжні слова про нашу рідну українську мову.

Ведучий. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.

Ведуча. Для людей відкрита хата наша біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

Ведучий.  Ми згадаємо минуле, що вже мохом поросло,

Що нащадками забуте, за водою попливло.

Ведуча. Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує місце, де народилася, де минуло її дитинство. То родинне вогнище, маленька Батьківщина кожної людини, де живуть матуся, батько, бабуся, дідусь, сестричка, братики. І якщо скласти маленькі Батьківщини кожного з нас – вийде наша велика держава – Україна.

Що ж таке Україна?

Ведучий. Україна – рідний край – золота чарівна сторона, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою любов до цього краю, до народу. В глибину століть сягає наша історія. А пізнати нам її допомагають мелодійні пісні і думи, щедрівки, чарівний фантастичний світ казки.

Ведуча. Україна – це наша земля, рідний край, наша країна з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і зрозуміло мудрими талановитими людьми та забутими дідівськими традиціями. Нашу землю, рідну домівку, Україну ми повинні берегти і любити.

1-й ведучий. Нашу землю, рідну домівку, Україну ми повинні берегти і любити.

Пісня «Ти Україно, рідний краю»

Будь Україно сильна, могуча,

Будь нам на вічні часи.

В мирі ласкава, в бою, як туча

Всім нам добро принеси.

Благослови наші води,

Гори, ліси і поля.

Хай серед вільних народів

Слава заблисне твоя!

2-й ведучий. Ми з гордістю та радістю можемо зая­вити всьому світові, що засяяла веселка над нашою землею, нашою державою — Україна, здобула волю і незалежність.

Перед світом постала з давньою історією, оригіналь­ною духовною культурою, працьовитими, миролюбними людьми.

Тут наші державні корені, тут наша земля, яка да­ла нам горде ім'я — українці.

Всі належать до одного

Українського народу.

Бо родитись українцем —

Це велика честь і слава,

Рідний край свій полюбити —

Найважливіша з усіх справа.

В нім пливуть глибокі ріки

І шумлять степи безкраї,

Стрункі гори пнуться в хмари,

Синьооке море грає.

Буйне збіжжя колоситься

На врожайних росте ріллях,

Є у надрах сіль і нафта,

Залізо е та вугілля,

Але щоб цю землю свою

Міцно, щиро покохати,

Треба все її минуле

Добре вивчити, пізнати,

Треба знати те, як предки

На землі цій колись жили,

Як її грудьми своїми

Заступали, боронили.

3-й ведучий. У кожної держави є державні націо­нальні символи. У нас також є державні символи — це гімн, прапор, герб.

Ще в період родоплемінного ладу східні слов'яни на території України вживали символічні знаки. Ними відрізнявся один рід від другого, одне плем'я від іншого. Найвидатнішим із знаків, який дійшов до наших днів і став символом нашої держави — є тризуб. Важко визначити точно коли його придума­ли люди. На землях Центральної України тризуб ві­домий з VI-VIII ст. Цей знак можна зустріти серед археологічних знахідок у Полтавщині, Київщині.

У Київській Русі тризуб стає великокнязівським знаком.

Де ж його зображали?

1-й ведучий. Його зображення вперше відоме з пе­чатки Святослава Ігоровича де чітко вирізняється знак у вигляді літери «Ш». Згодом він карбується на срібних монетах великого князя Київського Воло­димира Святославовича. Та не тільки на монетах використовується цей знак. Тризуб можна зустріти на цеглі підмурків Десятинної церкви у Києві, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському (II половині XI ст).

Отже, тризуб з'являється на монетах Русі, на будівлях і стає князівським знаком, добре знаним і за її межами. Його разом із владою успадковують на пре­столі. Тризуб часто зустрічається на варязьких мечах, тих воїнів, які були на службі в Київських князів. Знайшли його і в гербі Анни Ярославни, доньки Ярослава Мудрого, королеви Франції. Цим знаком володарі руських земель скріплювали договори з іншими країнами, він стояв на поясах княжих дру­жинників. Яке значення вкладалося в тризуб?

2-й ведучий. Єдиної відповіді на це запитання се­ред істориків немає. Існує понад сорок версій, що пояснюють походження тризуба.

Тризуб — це символ державної влади;

—  це голуб Святого Духа;

— лук зі стрілою;

—  обожнення рибальського знаряддя;

—  це стилізоване зображення сокола;

—  символ булави.

У тризубі закладається глибокий смисл, який сим­волізує триєдність, що трактовано християнством як єдність Бога-Батька, Бога-Сина, Бога-Духа Святого. Популярною є версія про те, що тризуб це уособлен­ня трьох природних стихій — повітря, води і землі, а також це зображення атакуючого сокола.

Але вчені сходяться в головному: він безпосереднім чином пов'язаний з княжою особою і сим­волізує її владу. Тут ніяких суперечок бути не може.

3-й ведучий. Зображення тризуба було поширене на всіх землях Русі протягом багатьох століть. Він постійно був уживаний в побуті українців. Зокрема була традиція малювати його на стінах або дверях чи воротах під час релігійного свята — Водохреща; віра в його силу є для людини спасіння від гріхів і зла, рятунок від небезпек.

1-й ведучий. Тризуб повертається на наші землі після проголошення Центральною Радою Ук­раїнської Національної Республіки. Було це в лис­топаді 1917 року. Художник Василь Кричевський підготував проект герба з тризубом на ньому, який було затверджено в березні 1918 року.

Символ князівської влади Київської Русі з'явля­ється на печатках і ділових паперах молодої Україн­ської держави — її законної спадкоємиці.

22 січня 1919 року об'єдналися Українська Народ­на Республіка та Західноукраїнська Народна Рес­публіка. Герб УНР став загальнодержавним гербом. На сьогоднішній день оголошено конкурс на кра­щий герб для молодої України. Багато художників працюють. І ми сподіваємося, що найближчим ча­сом герб затвердять.

                                                          Наш прапор

Небеса блакитні

Сяють з глибини,

А пшеничні й житні

Мерехтять лани.

Образ цей не зблідне,

Хоч минуть жнива,

Це зношено рідне —

Злато й синява.

Прапор наш, як літо

В сонці майорить —

По долині жито

По горі блакить.

2-й ведучий. Другий національний символ україн­ців — синьо-жовте знамено, яке теж без жодних на те підстав кілька десятків років називався у нас на­ціоналістичним і суворо заборонявся. Прапори, як сигнальні засоби з'явилися дуже давно, а точніше в далекі античні часи. Деякі вчені вважають, що спо­чатку вони були одноколірні. А далі вже з'явилися різні поєднання барв.

На знаменах часто зображалися небесні світила, хрести, звірі, різні речі. А після прийняття христи­янства — святі — архангел Михаїл, Георгій Побідоносець, Миколай Чудотворець та інші.

3-й ведучий. Прапороносцями в княжих дружинах були найкращі і найдужчі воїни, які високо над бойовими порядками здіймали знамено чи ставили його на височині й пильно охороняли, не даючи ворогові захопити чи повалити прапор.

Знамено було справжньою воєнною святинею, йому поклонялися мов великому божеству.

У той час, коли в Європі кожна держава мала чіт­ко визначені кольори прапорів, у Київській Русі єдиного офіційного прапора не було. Кожен із князів мав свій окремий стяг. Пізніше в гербах за­хідних земель України дедалі частіше з'являється прапор із поєднанням синього і жовтого кольорів.

1-й ведучий. Прапор в Україні зазнає особливого розвитку з виникненням Запорізької Січі. Кожен полк, сотня мали стяг. Особливо популярний на Сі­чі був малиновий стяг із зображенням архангела Михаїла — небесного покровителя запорізької дру­жини. А поряд із малиновим зустрічаються жовті, зелені, сині з найрізноманітнішими зображеннями. Зі зруйнуванням Січі й зникненням гетьманщини — зникає також синьо-жовте знамено.

2-й ведучий. Відроджується воно аж у березні 1918 року, коли на засіданні Центральної Ради в Києві ухвалено Закон про державний прапор Української Народної Республіки. Щоправда спершу він був жовто-блакитний. Ці кольори символізували небо (синій) і житнє поле (жовтий), тобто мир.

Лише кілька літ цей символ повернувся до нас і гордо замайорів над українськими землями.

Конституцією України затверджено синьо-жов­тий прапор державним прапором Української дер­жави.

Учень.

Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля

Ще нам, браття українці,

Усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки,

Як роса на сонці,

Запануємо і ми, браття у своїй сторонці.

3-й ведучий. Це ті слова, та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, з трепетом у душі слухати ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни, кличе до високого й світлого.

1-й ведучий. Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі.

Тоді роль державного гімну виконували бойові за­клики та пісні, які створювали патріотичний настрій.

З тих часів поширювалися і пісні релігійного змісту. В них возвеличувалися Божа Матір, Гос­подь, Святі.

2-й ведучий. У другій половині XIX ст. точніше 1862 р. у Києві з'являється вірш відомого етногра­фа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Він був покладений на музику Михайлом Вербиць-ким і невдовзі став новим національним гімном.

3-й ведучий. Цей твір і сьогодні залишається найпопулярнішим українським національним гімном.

1-й ведучий. Національний гімн України — це урочиста пісня, яка існує уже більше століття.

Жодному іншому творові української літератури не судилася така велична і трагічна доля.

Трагічна, бо понад століття пісня-гімн пересліду­валася, заборонялася,  а велична — бо не вбили. (Звучить гімн «Ще не вмерла Україна»).

2-й ведучий. Незалежна Україна...... сьогодні ти приходиш до нас крізь довгі роки забуття.

Крізь ті роки, під час яких, ми втрачали свою національну самобутність, економічну са­мостійність та духовну самовизначеність.

3-й ведучий. Україно! Сьогодні ми поспішаємо на зустріч тобі і з радісним болем в серці відчуваємо, як у маленькому вирі життя надійно стаємо ногами на тверду основу дідівських традицій.

1-й учень.

Приплине хмарка лебедина

На душу дощиком крапне.

Прийди до серця, Україно,

Благослови добром мене.

Хай рушники чуттів гарячих

Твій образ ніжно обів'ють,

Хай в самоті собі заплачу,

Що не беріг твою я суть,

Що ті вогні середохресні

В купальську ніч став забувать,

Що сам своїх стареньких хресних

Відвик у руку цілувать.

2-й учень.

Прийди до серця, Україно,

Благослови і не лукав,

Прости мене, як мати сина,

Що ненароком заблукав.

Я повернусь і пригадаю все

Те, що вкрив суєтний сніг,

Своє дитинство відшукаю

І припаду йому до ніг.

Нап'юся росяних сльозинок,

Квіт сонце світу запалю,

І перед поглядом калини

Свій гріх навічно відмолю.

Прийди до-серця, Україно...

1-й ведучий. Україна велика і простора. Розташо­вана вона у Східній Європі. Простяглася від Кар­патських гір до синього Дону. З півдня наші землі омиваються Чорним та Азовським морями. На пів­ночі   сусідом   України   є   Білорусь,   на   сході   — Російська Федерація, на заході наша держава межує з   Румунією,   Молдовою,   Чехією,   Словаччиною, Польщею, Угорщиною.

Діти, любіть Україну.

В. Сосюра  «Любіть Україну»

1-й учень.

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

2-й учень.

Любіть Україну, у сні й наяву

Вишневу свою Україну

Красу її вічно живу і нову

І мову її солов'їну.

3-й учень.

Між братніх народів, мов садом рясним

Сіяє вона над віками...

Любіть Україну всім серцем своїм

І всіми своїми ділами.

4-й учень.

Для нас вона в світі, єдина одна

в просторів солодкому чарі...

Вона у зірках і у вербах вона,

І в кожному серці ударі.

5-й учень.

У квітці, в пташині, в електровогнях,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячій усмішці, в дівочих очах

І в стягів багряному шумі.

6-й учень.

Як та купина, що горить — не згора

Живе у стежках, у дібровах,

У зойках гудків і у хвилях Дніпра,

І в хмарах отих пурпурових.

7-й учень.

І грому канонад, що розвіяли в прах

Чужинців в зелених мундирах,

В багнетах, що в тьмі пробивали наш шлях

до весен і світлих, і щирих.

8-й учень.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх

І сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других

Коли ти не любиш Вкраїну...

9-й учень.

Дівчина! Як небо її голубе

Люби її кожну хвилину,

Коханий любить не захоче тебе,

Коли ти не любиш Вкраїну.

10-й учень.

Любіть Україну у труді, у коханні, в бою

Як пісню, що лине зорею.

Всім серцем любіть Україну свою

І вічні ми будемо з нею!

2-й ведучий. З перших років навчання у школі ми вже почали знайомитися з історією України. Мені здається, що добре пам'ятаєте про те.

• Як  називалася   українська  держава  за  княжих часів?

• Хто з князів Київської Русі запровадив Христову віру?

• Хто сприяв розвиткові науки наказав списати українські закони в книжку «Руська правда»? Хто написав повчання дітям?

• Яку назву мала козацька держава, створена за дніпровськими порогами?

• Хто був першим гетьманом Запорозької Січі?

• А яких ви ще знаєте гетьманів?

• Як називалися воїни, що боролися за волю Украї­ни після проголошення ЗУНР і УНР?

(На поставленні запитання діти дають відповіді).

3-й ведучий. Хочу відзначити, що вивчаючи істо­рію України діти виявили інтерес до пісень про ко­заків та січових стрільців. Тому пропонуємо вашій увазі пісні.

Пісні «Козацькому роду нема переводу», «Гей, там на горі січ іде», «Ой на горі та й женці жнуть».

1-й ведучий. Природним і законним правом ми вважаємо боротьбу кожного народу за свою неза­лежність, за створення своєї держави. Цілий світ має знати — до його сім'ї прийшов мудрий і праць­овитий народ. Україна стає рівною серед рівних держав Європи, але нашому серцю вона наймиліша.

Вишита колоссям і калиною,

Вигойдана співом солов'я

Звалася веселкове Україною

Нене зачарована моя.

Вишиту колоссям і калиною,

Виборену кров'ю і мечем

Називаємо гордо Україною

І ніхто нам цим не дорікне.

2-й ведучий. Давайте послухаємо, що скажуть нам про це діти (діти читають вірші).

3-й ведучий. Дякуємо вам, маленькі українці. Щасливі ми, хто народився і живе на своїй рідній землі, яка має добру і ніжну назву — Україна.

Тобі, Україно, присвячуємо вірш Ю. Шкрумеляка «Де Україна?». (Учень читає вірш).

Україна в давній славі,

В козацьких пригодах,

На заквітчаних левадах,

В рідних синіх водах.

Україна в тих долинах

І високих горах,

На степах буйних, широких,

У гаях, дібровах.

Україна в білих селах

І густих садочках,

І хрещатому барвінку,

І синіх квіточках.

Україна на яворах

Пташкою співає,

На стрілецькії могили

Голови схиляє.

Україна в рідній мові

І в піснях прекрасна,

Україна в рідній школі,

Майбутності ясній.

Україна в ясних зорях,

В сонці, що над нами,

І в очах ласкавих, ясних

Рідненької мами.

Звучить пісня «Чом, чом, земле моя».

1-й ведучий. Справжня любов до своєї родини, свого народу, своєї країни немислима без любові до рідної мови. Мова... Слово... Здавна люди розуміли велику їхню силу.

Ну щоб, здавалося слова

Слова та голос — більш нічого

А серце б'ється, ожива

Як їх почує...

Учень. Буду я навчатись мови золотої

У трави веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

2-й ведучий. А насправді, в кого ж ми навчилися мови калинової, барвінкової?

3-й ведучий. О, це мабуть знають діти. Першим хто скористався справжнім гумором ма­лоросійського народу і мовою його був Іван Петро­вич Котляревський, якого поправу називають осно­воположником української літературної мови.

1-й ведучий. А великий Кобзар розкрив багатство народної мови, осягнув її, як ніхто відчув чудову ча­рівну музику українського слова. Присвячуємо вір­ші рідній мові.

Ведуча. Зараз подивимось чи знає і пам’ятає прадідівські традиції наша молодь.

(З протилежних боків на сцену виходить хлопець та дівчина. На вухах навушники. Вони захоплено слухають плеєр. Йдуть неначе не помічають один одного, пританцьовуючи – дівчина плавно, хлопець в стилі репу. Дівчина помічає хлопця, підходить ззаду і закриває очі. Він починає вгадувати: Оксана, Галя, Юля і т.д. Нарешті вгадує).

Вона. Привіт!

Він. Хеллоу!

Вона. Бачу, бачу ти підбриєш музику для сьогоднішнього концерту.

Він. Так ми ж з тобою маємо бути ведучими перед усім панством, що збереться сьогодні у школі.

Вона. Я теж шукаю для програми музичний супровід. А що ти слухаєш? (бере його навушники).

Він. Реп! (кілька слів виголошує в стилі репу. Бере її навушники і регоче).

- Що це ти дівко слухаєш. (показує обох персонажів).

- (Несе Галя воду, коромисло гнеться, а за нею Іванко, як барвінок в’ється).

- Ти що з глузду з’їхала? Це ти такі пісні для програми підбирала?

Вона. Так! Це мені бабуся підказала, щоб повернути народну гідність, треба звернутись до скарбниці минулих традицій. От я і почала з народних українських пісень.

Він. Запізнилась! Вони вже загубилися в роках, поки наші батьки марширували під піонерські сурми.

Вона. Слухай! Давай зробимо репетицію нашої програми і почнемо з привітання.

Він. Добрий день, поважна громадо!

Вона. Вітаю вас, шановні пані та панове. Вашій увазі ми пропонуємо віночок українських пісень.

(у виконанні хору та ансамблю звучать пісні).

1. «Ти ж мене підманула».
2. «Несе Галя воду».
3. «Ой там на току, на базарі».

Він. Ти знаєш, я здивований. І звідки це наші ровесники знають українські народні пісні? Ми ніде не вчили і майже не чули.

Вона. На щастя генетична пам’ять передає досвід світогляду рідної нації. Нам же необхідно відновлювати його, зберегти і розвивати.

Він. Я згідний з тобою. Навіть соромно, що ми так мало знаємо про своє власне коріння.

Вона. Чого засумував, а пригадай скільки звичаїв та обрядів є в нашого народу. Нам розказували наші бабусі. Вони не тільки любили співати, а ще й танцювали.

1. Український народний танець “Гопак”.
2. Український танець “Берізки”.

Вона. Пригадай, який чудовий звичай святкування свята Різдва Христового (задумливо) Вечеря, коляда...

Він. Ти знаєш, мені здається, що я напився чистої джерельної води, після того як ми звернулись до скарбів українського народу.

Вона. Я дуже, дуже рада. І мені здається, що в нас вийшла не репетиція, а справжнє цікаве захоплююче свято.

Ведуча. Шановні друзі. Ми сьогодні з великим задоволенням пригадували минуле України, звичаї та обряди наших дідів, прадідів, адже ми вас любимо і думаємо про те, якими ви виростете, ким станете. Ви – наша надія, - майбутнє України.

Ми докладемо зусиль, для того, щоб майбутнє це було добрим і щасливим. Щоб росли ви справжніми українцями з гарячими серцями, чистими помислами і розумними головами.

Ведучий. Наша зустріч завершується. Думаємо що до ваших сердець зійшли слова про рідну неньку Україну, її історію, звичаї та обряди.