Сценарій театральної постановки "Знайди свого Шевченка"

Автор: Соломія Тимчишин,

педагог-організатор, вчитель української мови та літератури

Сценарій виховного заходу до Роковин з дня народження Т. Шевченка

Театральна постановка “Знайди свого Шевченка”

 

Головні персонажі:

Шевченко-дитина

Шевченко-мрійник

Шевченко-серцеїд

Шевченко-блогер

Шевченко-мудрагель

Шевченко-революціонер

Шевченко-цинік

Шевченко-песиміст

Вступ. Ми так часто чуємо про Тарас Григоровича Шевченка, вчимо факти з його життєпису, його твори. Хто не чув про “Заповіт” чи “Садок вишневий коло хати”? Ті “хрущі над вишнями” гудуть нам вже відмалечка. Але чи задумувались ми, яким насправді був Шевченко? Поетом, художником чи, може, просто романтиком? Що ж, зараз саме той сприятливий час, коли можна обрати Шевченка собі до душі… Тож не гаймо ні хвилини.

Звучить музика (“Річка”, Росава). На сцену виходить Шевченко-дитина. Виходить, одночасно промовляючи вірш.

“Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога…”

Шевченко-дитина: (замріяно) Так гарно тут… (згадавши, неохоче) Та ще додому треба вертатись, мачусі допомагати… (обурено, тупає ногами) Не піду! (показує комусь язика, тоді сідає і сумно) Нікому там я не потрібний!

Помічає книгу, яка лежить неподалік.

Ой, що це? (бере книгу, розглядає) Здається, книга… (з ентузіазмом) О, може, тут захована карта до скарбів гайдамаків? Ну ж бо, покажись! (швидко гортає, розчаровано) Ба, ні. Нічого тут нема... Шкода, що нема з сеї книги пуття... (кидає книгу і йде)

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було...

 

Звучить музика. На сцену виходить Шевченко-мрійник. Поки він виходить, то дивиться на небо, крутиться, одночасно промовляючи вірш.

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть…

Шевченко-мрійник: Як же гарно довкола! Квіти, небо, сонце!.. За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилає І сонце спатоньки зове У синє море… (замріяно дивиться в далечінь) Який прекрасний цей світ!

Помічає книгу, яка лежить неподалік. Здивовано вигукує, припадає до книги.

Хтось забув тут книгу! (гортає) Може, це йшов якийсь сміливий лицар-козак… хоча ні, це, мабуть, якийсь мудрець… або ж… так, це йшла красуня-княжна, горда та пишна, вона побачила коханого і від хвилювання впустила з рук свою книгу… О, як це романтично! (ставлячи книгу на те саме місце, говорить) Я теж колись напишу книгу і прославлюсь на цілий світ! (радісно дивиться поперед себе, тоді йде)

Ой виострю товариша,

Засуну в халяву

Та піду шукати правди

І тієї слави!

Звучить музика. На сцену виходить Шевченко-блогер. Несе перед собою камеру, веде блог. Говорить манірно, поводиться “модно”.

Ось що, добрі люди:

Я гуляю, бенкетую

В неділю і в будень.

А вам нудно!..

Шевченко-блогер: ...Тому, дорогі мої підписники, записуйте все, що побачите, почуєте чи подумаєте. І не забувайте писати мені коментарі! Ставте палець вверх, а з вами був Кобзар на каналі “Шевченко-стайл”!

Помічає книжку.

Стапе-стапе-стапе. Воу, шановні підписники, я просто мушу з вами цим поділитися! Подивіться, що я знайшов! Що це? Це… (піднімає за кут книжки)... нічого собі… це книжка! Книжка - це ретро-стайл, це вінтаж і... хоча кому вона зараз потрібна?! (кидає книжку) А ми йдемо далі: зараз я вам розповім про свій мега-модний круїз на Косарал. КОСАРАЛ - тільки уявіть собі!... (йде зі сцени)

Готово! Парус розпустили,

Посунули по синій хвилі

Помеж кугою в Сирдар'ю…

Звучить музика. На сцену виходить Шевченко-серцеїд. Дивиться хитрим поглядом, говорить вкрадливо, заграючи.

Вийди, серденько,—

Я виглядаю;

Хоч на годину,

Моя рибчино!

Виглянь, голубко,

Та поворкуєм…

Шевченко-серцеїд (зупиняється посеред сцени, обводячи всіх прискіпливим поглядом): Багато гарних панянок зібралось (посміхається). Спробуй з цього цвіту когось вибрати… (сходить до залу) Та, здається, підкорила моє серце одна квітка (дивиться на котрусь дівчину).

Підходить до дівчини, стає на коліно, бере її за руку.

Княжна, ви з поглядом солодким!

О Боже, що за день постав?

Я вам би руки цілував

І враз таким покірним став!

О’ревуар! Ми ще побачимось… (віддає повітряний поцілунок, йде на сцену; помічає книгу)

Що це? Книжка? (гортає) На жаль, мені ніколи її читати: ще так багато сердець мені треба завоювати… (йде)

Виглянь же, пташко,

Моє серденько,

Поки близенько,

Та поворкуєм…

Звучить музика. На сцену виходить Шевченко-мудрагель. Виходить з книгою. Промовляє піднесено.

… Жива

Душа поетова святая,

Жива в святих своїх речах,

І ми, читая, оживаєм

І чуєм бога в небесах.

Шевченко-мудрагель: Я не знаю, що б я робив без книг? Ким би я був? Кріпаком! А завдяки книгам тепер я поет, художник, АКАДЕМІК! Ну що б, здавалося, слова? Слова та голос - більш нічого. А серце б’ється, ожива, як їх почує! О! Я вам дещо прочитаю (сідає, відкриває книгу)

Колись-то ще, во время оно,

Помпілій Нума, римський цар

Тихенький, кроткий государ,

Втомившись, пишучи закони,

Пішов любенько погулять

І одпочить. Та, спочивавши,

Додумать, як би то скувать

Кайдани на римлян....

(зупиняється, дивиться на глядачів)

Бачу, вам не дуже цікаво слухать… Шкода… Якби ви з книгою дружили, Багато б дечому навчились!

Помічає книжку.

(з розпачем) Ох! Та що ж це?! Джерело знань - отак занехаювати! Отак-то ви навчаєтесь?! “Слав'яне! слав'яне!”, Славних прадідів великих Правнуки погані! (обережно ставить книжку, поправляє) Може, зараз надійде горе-власник, а ні, то потім прийду і заберу книгу собі. (говорить в зал)

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя.

А то залізете на небо:

“І ми не ми, і я не я”...

Йде.

Звучить музика. На сцену виходить Шевченко-революціонер. Виходить рвучко, швидко, ходить неспокійно по сцені.

Блюдолизи… (ходить)

В серебрі та златі!

Мов кабани годовані —

Пикаті, пузаті!.. (пауза, тоді звертаючись до глядачів)

А ви в ярмі падаєте

Та якогось раю

На тім світі благаєте? (пауза)

Немає! немає!

Шевченко-революціонер: Понівечили Україну…(пауза) Роздирають на шмаття! (пауза) Перевівся люд у нас:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає,—

Чи нема країни,

Щоб загарбать...

Замість того, щоб об’єднатись та повстати, збудувати свою країну - гарну та багату, - всі сидять та трусяться по своїх убогих домівках! О люде поганий! Що ж ти робиш?

Помічає книгу. Починає гортати. Тоді починає люто рвати сторінки.

(повільно, з сарказмом) Зате письменні ми,

Читаєм божії глаголи!..

У нас же й світа, як не те –

А тюрм! а люду!.. Що й лічить!

Од молдованина до фінна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!

(рве книгу) В нас навчіться!.. В нас дери,

Дери та дай,

І просто в рай. (кидає книгу)

(нервово ходить) Письменні… (різко зупиняється, звертається до глядачів) Борітеся, люди! Поборете!

Вам бог помагає!

За вас правда, за вас сила

І воля святая!

Дивиться в зал з надією. Тоді на обличчі з’являється розчарування і сумна посмішка. Махає рукою. Йде.

Звучить музика. На сцену виходить Шевченко-цинік. Говорить повільно, з байдужістю.

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

Шевченко-цинік: Батько й мати мої повмирали, мачусі ніколи я не був потрібний, дяки мене били, пани сікли, в солдатах муштрували й мордували. Нема в мене хати, в мене діти не кричать І жінка не лає, коротше, Тихо, як у раї. Чого ж би то я переймався всілякими дурницями?

Помічає подерту вщент книгу.

О, книжку хтось подер. Ну й нехай.

 

Отаке-то, що хочете,

То те і робіте:

Чи голосно зневажайте,

Чи нишком хваліте

Мої думи, однаково…

Йде.

Звучить музика. На сцену виходить Шевченко-песиміст. Говорить так, мовби от-от заплаче.

Тяжко мені сиротою

На сім світі жити;

Свої люде — як чужії,

Ні з ким говорити;

Нема кому розпитати,

Чого плачуть очі;

Нема кому розказати,

Чого серце хоче,

Чужі люди не спитають —

Та й нащо питати?

Нехай плаче сиротина,

Нехай літа тратить!

Помічає книгу. Розглядається навкруги. Бачить навколо подертий папір. Кидається до книжки.

Шевченко-песиміст: Що зробили з моєю книгою?! А-а-а-а-а-а-а… А-а-а-а-а-а… (ридає)

Плач же, серце, плачте, очі,

Поки не заснули,

Голосніше, жалібніше,

Щоб вітри почули!

Жалібно схиляється над книгою. Плаче. Виходить Шевченко-цинік. Дивиться на песиміста.

Шевченко-цинік: Мені, звичайно, однаково, що тут діється. Але нащо так кричати?

Шевченко-песиміст: Подивись, як познущались із моєї книги! Тут все моє життя! Думи, мої думи, Лихо мені з вами, Нащо стали на папері Сумними рядами?! А-а-а-а…

Вибігає Шевченко-революціонер.

Шевченко-революціонер: Що за галас? Невже постали раби оті малі німі? Нарешті! Дочекався! Дочекався я волі святої!

Шевченко-цинік: Ще один. Ніхто тут не повстав. Тут оцей ридає над своєю книжкою.

Шевченко-песиміст: Ось (показує рукою навколо). Що натворили, вандали!

Шевченко-революціонер (засоромившись): Ну… Цей… Я… кхм… ненавмисно.

Шевченко-песиміст: То це ти? Ти?! Аспиде неситий! Що мені тепер робити? Як на світі жити?

Виходить Шевченко-мудрагель.

Шевченко-мудрагель (урочисто):

... читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть…

Шевченко-цинік: Тут, неначебто, вже нічого читать.

Шевченко-песиміст (плачучи): Угу… (показує на подерті аркуші).

Виходить Шевченко-серцеїд.

Шевченко-серцеїд: Мої вітання панове! Стільки вже вас тут зібралось, чи не тут часом відбудеться прийом, на який я прямую? (так ніби між іншим) Чув, на ньому буде багацько прекрасних панянок (посміхається, підморгує).

Шевченко-революціонер: Не туди втрапив, тож іди собі!

Шевченко-серцеїд (іронічно): Бачу, не раді тут гостям. (звертається до песиміста) А чого ж бо ви, пане, так тяжко журитесь?

Шевченко-песиміст: Та от, ціле життя я поневірявся по світу. І, врешті, зібрав свої думи в оцю книгу, щоб хоч якийсь слід по собі лишити. Та й ось що з нею стало (показує).

Шевченко-серцеїд: Тю, шановний, нема з чого журитися! Вдягніть добрі черевики та й ідіть вже на музики! Там дівчата кароокі, чорноброві… Ех… Як згадаю, так до танцю кортить!

(танцює) “Он гоп таки так!

Кличе Гандзю козак:

“Ходи, Гандзю, пожартую,

Ходи, Гандзю, поцілую;

Не соромся, дай рученьку,

Ходім погуляймо;

Нехай людям лихо сниться,

А ми заспіваймо”.

 

Всі дивляться на нього. Тоді Шевченко-песиміст, скрушно похитавши головою, схиляється над книгою, цинік, завертає очі і собі сідає, революціонер махає на нього рукою і ходить туди-сюди, а мудрець стоїть у задумі, час від часу щось читаючи. На останніх словах серцеїда виходить Шевченко-блогер.

Шевченко-блогер (дивлячись на серцеїда): Вау! Шановні мої підписники, я тільки що таке побачив! (підходить до серцеїда) Розкажіть нам, будь ласка, де ви цього навчилися?

Шевченко-серцеїд: Походіть на бали, а чи вечорниці, то ще й не таке ушкварите! (підморгує)

Шевченко-блогер: Ви чули? Дорогі підписники, відвідуйте або влаштовуйте тусовки, і ви будете найпопулярніші у своєму середовищі!

Виходить Шевченко-мрійник.

Шевченко-мрійник (співає): Зацвіла в долині, Червона калина, Ніби засміялась Дівчина-дитина… Здоровенькі були, люди добрі!

Шевченко-революціонер (роздратовано): Ой, та невже пороблено всім вам?! Той танцює, той співає, а той (показує на блогера) взагалі невідомо, що робить. Замість того, щоб боротись проти неправди, вони сльози ллють та пургу несуть!

Дурні та гордії ми люди

На всіх шляхах, по всій усюді,

А хвалимось, що ось-то ми

Усе царі. А над собою

Аж деспоти — такі царі,

І на престолі і в неволі.

І все то те по добрій волі!

Вашій волі!

Шевченко-цинік: І що ж нам робити? Іти вмирати?

Шевченко-революціонер: Так! І кров ворожую пролить!

Шевченко-мудрагель: А я кажу, що треба словом недругів разить! Тому Орю Свій переліг… Та сію слово.

Шевченко-революціонер: І дуриш! Себе таки, себе самого!

Шевченко-мрійник: Друже, та чого ж бо ти так гарячкуєш? Лови ці дивовижні миті, поки ти живеш… Адже...

Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі…

Шевченко-цинік:
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь…

Шевченко-песиміст:

Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої,
Коли доброї жаль, боже,
То дай злої, злої!

Шевченко-революціонер:
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.

Шевченко-мрійник і Шевченко-серцеїд:
А дай жити, серцем жити
І людей любити…

Шевченко-революціонер:

А коли ні… то проклинать
І світ запалити!

Шевченко-блогер:

Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі!

Шевченко-революціонер:
А ще гірше – спати, спати
І спати на волі,
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!

Шевченко-цинік: От іди й воюй! А мені однаково!

Шевченко-серцеїд: А я піду дівчат пошукаю!

Шевченко-мудрагель: А я книгу почитаю!

Шевченко-революціонер: Нікчеми слабодухі! От ви хто!

Шевченко-блогер: Воу, ви чули, він нас ображає!

Шевченко-песиміст (ридає): От так завжди! Всі кудись ідуть! А на мене всім начхати!

Шевченко-мрійник: Друзі, не сваріться, прошу вас!

Всі сваряться, доводячи один одному, що кожен має робити. Посеред цієї сцени виходить Шевченко-дитина. Сідає. Всі звертають на нього увагу, підходять до нього.

Шевченко-мрійник: Дитино, що ти тут робиш? Може, ти загубився?

Шевченко-дитина: Ні, я з дому втік. І більше туди не повернусь. Я художником хочу стати.

Шевченко-революціонер: А як тебе звати?

Шевченко-дитина: Тарас.

Всі Шевченки здивовано поміж собою:

• І я Тарас…
• І я також…
• І я...

Шевченко-мудрагель: А прізвище твоє яке?

Шевченко-дитина: Шевченко.

Шевченко-революціонер: Не може такого бути: я - Шевченко.

Шевченко-мрійник: Ні! Я!

Всі починають сваритися і доводити, що кожен з них - Тарас Шевченко.

Виходить ведуча.

Ведуча: Ось такий наш Шевченко: поет, художник, академік, революціонер, а разом із тим романтик, мрійник, модник і просто людина. Він залишив нам у спадок одну геніальну книгу, яка перевернула тогочасні уявлення про українську мову та українців зокрема. Тож вибирайте: який Шевченко підходить вам.

Всі Шевченки стають на сцену. Говорять слова, передаючи один одному “Кобзар”.

Шевченко-мудрець:

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Шевченко-песиміст:

Бо хто матір забуває,

Того бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Шевченко-цинік:

Отак і ви прочитай[те],

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Шевченко-блогер:

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

Шевченко-серцеїд:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата –

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Шевченко-дитина:

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

Шевченко-мрійник:

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

Шевченко-революціонер:

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Пісня «Садок вишневий коло хати».