Сценарій " Уклін Тобі, Тарасе!"

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

 

9 березня 1814 року

В похилій хаті , край села,

Життя Тарасику дала 

Кріпачка – мати, вбита горем.

 

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами,

Земля, яку сходив Тарас

Своїми босими ногами:

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

 

Він уродився в Україні,

У Моринцях в сільській хатині,

А у Кирилівці зростав

Аж поки юнаком не став.

Пісня          «Садок вишневий коло хати»

Тарас            Не називаю її раєм,

                      Тії  хатиночки у гаї

                       Над чистим ставом, край села.

                       Мене там мати повила

                        І, повиваючи, співала,

                        Свою нудьгу переливавала в  свою дитину

 

Мати                  Як гірко, як нестерпно жаль,

                            Що долі нам нема з тобою.

                            Ми вбогі , змучені раби,

                             Не маєм радісної днини.

                             Нам вік доводиться терпіть,

                             Не розгинать своєї спини.

                             Промовиш слово – нагай

                             Над головою люто свисне.

                             І так усюди – з краю в край

                             Панує рабство ненависне.

                             Росте неправда на землі –

                             Згорованій, сльозами злитій.

                             О, любі діточки малі,

                             Ну хто замінить вам мене,

                             Рожеві квіти нещасливі.

 

Тарас                   В тім гаю, у тій хатині, у раю,

                             Я бачив пекло… Там неволя,

                             Робота тяжкая, ніколи

                             І помолитись не дають

Мати                  «На панщині пшеницю жала»

 

Катря                          Сиди ж мені і не виходь, поки не прийду…

                                      Сидітимеш, Тарасику? Я скоро… Тільки до дівчат збігаю….

 

Тарасик                       Катрусю, візьми мене з собою.

 

Катя                               Я скоро прийду. ( Побігла)

-          Дівчатонька! Ходіть сюди… Потанцюємо…  Танець «Зацвіла в долині»

( Вибігають дівчата, водять хоровод. Катря згадує про Тарасика)

-          А де ж мій братик? Тарасику! Де ти, маленький? Мій маленький! Скучно тобі

було без сестрички?  Їстоньки хочеш? (Дає кусочок хліба) Ось, на тобі, поїж , мій

братику. Не плач, коханий. Ось сонечко зайде, пан пустить маму додому. Мама кулешику наварить і нагодує нас.

Ходімо маму зустрічати.

Тарасик          Мамо! Матусенько! Втомилась, рідненька?

 

Мати                Нічого, дорогенькі дітоньки… Нічого… Як ви тут були без мене...

 

Тарасик          Матусю! Мені сьогодні дідусю розповідав про чумаків. Розповідав, як вони по                 зорях  знаходять дорогу додому. А чому так багато зірок на небі?

 

Мати                Це, коли людина на світ приходить, Бог свічки запалює. І горить та свічка , поки не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

 

Тарасик              Бачив, матусю, бачив. Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно.

 

Мати                  Бо коли людина зла, заздрісна, скупа,то її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить добро, тоді свічечка такої людини світить ясно – ясно.

 

Тарасик               Як би я хотів багато знати, вміти читати, писати. Хочу ходити до школи і бути  

                              доброю людиною. Я хочу, щоб моя свічечка яскраво світила.

 

Мати                   Добре, мій хлопчику. Тобі вже 8 років. Час тебе вже віддати до дяка в науку.

 

Тарасик             Мама  взяла мене маленького за руку

                            І в школу до п’яного дяка в науку одвела.

                          - Учися, серденько,колись з нас будуть люди, - ти казала.

Ведучий              Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю             маленького хлопчика.

                   Як мав Тарасик 9 літ,

                    Матуся кинула цей світ.

                    Її ще молоду в могилу

                    Нужда та праця положила.

                    І батько ліг у домовину

                    Лишив Тараса – сиротину

                    В 11 літ

Помираючи, батько Тарасика сказав пророчі слова: « З нього буде або щось дуже добре,

Або велике ледащо»

 

Тарасик        Тяжко, важко в світі житии

                        Сироті без роду:

                        Нема куди прихилитися –

                        Хоч з гори та в воду…

                        В того доля ходить полем,

                        Колоски збирає:

                        А моя десь ледащиця,

                        За морем блукає.

Пісня        «Думи мої, думи»

Вірш   «Мені тринадцятий минає»

 

Оксана           Чом же плачеш ти? Ох дурненький Тарасе, бач малий плаче. Давай я сльози тобі витру. Не сумуй Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще від усіх ти співаєш, щей  кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш малярем, еге ж?

 

Тарас      Еге ж, малярем.

 

Оксана    І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж?

Тарас                Еге ж… А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний.

                           Ні, я не ледащо, я буду таки малярем!

 

Оксана            Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий, - вони ж питочки хочуть!

 

Тарас                Неначе сонце засіяло,

                          Неначе все на світі стало

                          Моє… лани, гаї, сади…

                          І ми, жартуючи, погнали

                          Чужі ягнята до води

Пісня – танець «Тече вода з під явора»

 

Ведучий           Зостався хлопець без опіки

                           Зосталось горе з ним велике

                           Та він не піддававсь сльозам

                           Із лихом сміло бився сам

                           Поміж людей ходив – просив

                           Щоб хто  його малювати навчив.

 

                           Та пан учитися не дав

                           У панський двір Тараса взяв

                           В дворі хлопчина був слугою

                           То в кухні, то в передпокою

                           Та рисувати не лишив,

                           Хоч пан і сердився, і бив.

                           І пан подумав. Хлопець здібний,

                           Та й і мені маляр потрібний,

                            На маляра нехай учиться!

                           І вчився в малярів Тарас,

                           Хоч гірко бідував не раз.

 

Ось Петербург, царів столиця!

Сюди, немов бездомна птиця

Замандрував юнак Тарас.

До нього на короткий час

Ласкава тут всміхнулась доля

Скінчилася його неволя.

Між статуй кам ‘яних богів

У парку раз його зустрів

Іван Сошенко з Богуслава,

Він був маляр, малярська справа

Йому цікава і близька.

 

Сошенко               Хто ти такий, хлопче?

 

Тарас                     Я кріпак пана Енгельгардта.

 

Сошенко                Як звати тебе?

 

Тарас                         Тарас Шевченко

 

Сошенко                    Славний з тебе маляр. Де ти вчився?

 

Тарас                           Я вчуся в майстра Ширяєва.

 

Сошенко                     Важко тобі, хлопче, бути кріпаком? Нічого. Не сумуй. Я допоможу тобі.

Ведучий                    Так стали друзями нараз

                                     Іван Сошенко і Тарас.

                                     Угадували й інші люди,

                                     Що славу той Тарас здобуде,

                                     Що слід йому допомогти

                                      Дійти до ясної мети.

                                      Зібрали гроші, пан узяв

                                      І волю юнакові  дав.

Це сталося 22 квітня 1838 року. З цього часу Шевченко – учень Академіії мистецтв.

                                     Розповісти бракує слів

                                     Як волею Тарас радів,

                                     Сміявся і ридав ураз

                                     Немов од сну збудивсь Тарас,

                                     Мов з ясним сонцем побратався

                                     В малярську школу записався,

                                     Картини гарні малював

                                     І вірші теж писати став.

Живучи в Петербурзі, Тарас Шевченко увесь час живе мріями про Україну.

 

Тарас                         Хочеться хоч подивиться

                                    На свій край, на милий!

                                    На високії могили!

                                    На степи широкі

 

Ведучий. У вересні 1843 року Шевченко прибув до Кирилівки, де не був 14 років. Поета глибоко вразило тяжке і безправне становище закріпаченого селянства.

   Коли ступив на батьківське подвір’я, серце стислось у тривозі. У маленькому віконечку блимав каганчик і чувся тужливий жіночий плач.

 

Катря             (Стоїть на колінах, у руках хустка). Пане – управителю! Паночку! Благаю! Не продавайте мене іншому панові. Не відривайте від своїх людей!

 

Управитель         Дура! Хіба тобі там буде гірше!

 

Катря                  Паночку! Візьміть хустку. Це все, що я маю найдорожчого. Молю, благаю!

 

Тарас                 (Швидко входить до хати і дає управителю гроші)

                            Вона ж вас просить. Та хіба ж у вас є серце? Ось, візьміть гроші і дайте їй спокій!               (Управитель позадкував і зник за дверима)

 

Катря            ( Стоячи на колінах, крізь сльози)  Дякую, паночку! Дякую!

 

Тарас            Катре! Катрусю!

 

Катря            (Повні очі сліз, догадалась). Тарасику! Братику!

 

Тарас                  Катре! ( Підняв її і притулив плачучи до грудей)

 

Ведучий           Зворушливою була зустріч поета з рідними братами і сестрами після 14 річної розлуки. На власні очі побачив Шевченко, як живуть і страждають його рідні , селяни – кріпаки, й великий гнів запалювався у його серці.

Пісня  «Реве та стогне Дніпр широкий»

Повернувшись у Петербург, Тарас Шевченко пише гнівні твори проти царя, поміщиків і всіх гнобителів українського народу. У 1845 році Шевченко закінчив Академію мистецтв, приїхав на Україну і поселився в Києві.

                          Він мудру книгу написав

                          І «Кобзарем»  її назвав.

                         У неї вклав він заповіти,

                         Як українцям треба жити,

                          Як гартувати душі кволі

                          Як вибиратися з неволі.

 

І пішли слова Тараса

Мандрувати всюди,-

Просто в серце западали

Кріпацького люду.

 

Люди очі розкривали,

Свободи хотіли, -

«Справедливий гнів Тараса!»

Всюди гомоніли.

 

І царя з його панами,

Кодло їх криваве,

Раптом жах пройняв великий

Від грізної слави.

 

Злякався цар пророчих слів,

Увесь від гніву закипів,

Шевченка наказав спіймати,

Його в кайдани закував

І в чужину на мороз і спеку

Солдатом у степи заслав

 

Ведучий                За бунтарські твори забрали 33-річного Тараса в солдати.

  Мов тюрма фортеця Орська,

Із царським наказом,

Щоб не брався він за пензлі

Й за перо ні разу,

Щоб не брався він бунтарських

Тут пісень складати.

Ось які терпів страждання

Тут пісняр від ката.

Та малює й пише він таємно там.

Гнівні його вірші страх несли панам.

 

Шевченко           Лічу в неволі дні і ночі…

                              І лік забуваю.

                             О, Господи, як то тяжко

                             Тії дні минають.

                             А літа пливуть за ними,

                             Пливуть собі стиха,

                              Забирають, не вертають

                               Ніколи нічого

Пісня           «Зоре моя вечірняя»

 

Ой зоре, зоре, і сльози кануть

Чи ти зійшла вже і на Україні?

Чи очі карі тебе шукають

 на небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку, щоб і не чули.

Вірш           «Минають дні, минають ночі»

 

Ведучий                Повернення Шевченка після 10 – річної розлуки вітала вся Україна і не тільки

                   Україна. На всьому шляху від Астрахані до Петербурга, його зустрічали, як друга, всі

                  люди, що знали його по творах або чутках. Усі намагалися дати йому відчути, що     

                 розлука і 10 – річне мовчання його, ніскільки не змінили ні поваги до нього, як до

                людини, ні любові, співчуття, як до народного співця. Живе в Петербурзі, зламаний тілом, але не духом.

 

З'їла там царська сваволя

Тарасову силу –

Менше він дивився в небо,

А більше в могилу

       9 березня 1961 року Тарасу Григоровичу – 47 років. Вітають друзі, рідні,знайомі.

Недужий і схвильований він вирішив все ж піти до майстерні. Але на східцях ноги несподівано підломилися. Він впав. То була смерть.

Це сталося 10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин.

Ховали Шевченка на Смоленському кладовищі у Петербурзі.

Він щастя, волю і любов

Палку, гарячу серця кров

Пожертвував за рідну справу

І хоч умер на чужині,

Зате у рідній стороні

Він заслужив безсмертну славу

Пісня        «Заповіт»

 Заповіт Тараса виконали. Труну з тілом перевезли на Україну і поховали на Чернечій горі біля

Канева.

І там, на Канівській горі,

Де грають води у Дніпрі,

Де береги, ліси і кручі,

Де чути, як реве ревучий,

Спочив поет краси і волі.

 

Височить гора Чернеча

В ранішній імлі…

Ти не вмер, живеш поете,

На новій землі.

 

Поклін Тобі, вічний Кобзарю,

Від нас, українських діток,

За все, що лишив ти нам в дари

За твої перли думок.

 

Поклін Тобі, Тарасе.

Великий наш пророче.

Для тебе вічно б’ється

 це серденько діточе.

 

Ось тут, перед Тобою

Ми, українські діти,

Святочно присягаєм

Сповняти заповіти.

 

На службу Україні,

На чесне діло гоже.

В ім’я святої правди

Благослови нас, Боже!

Пісня         «На високій дуже кручі»