Сценарій вечора пам'яті

СЦЕНАРІЙ ВЕЧОРА ПАМ’ЯТІ

«ЇХ СЛАВА БУДЕ ПЛОМЕНІТИ І БУДЕ ЖИТИ ТИСЯЧІ ВІКІВ»

 

           Звучить мелодія, на сцену виходять ведучі

Вед.1: Тим, хто воював за свободу рідної землі!

Вед.2: Тим, хто поліг у горнилі боїв на майдані!

Вед.1: Тим, хто кров’ю  своєю скропив землю!

Вед.2: Тим, хто пройшов крізь знущання і катування!

Вед.1: Тим, кого назавжди забрала снайперська куля!

Вед.2: Тим, хто, ризикуючи своїм життям, відстоював європейські цінності під час Революції

              Гідності!

Вед.1: Цвітові нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою

              Молодість.

Вед.2: Усім Героям Майдану присвячується вечір пам’яті

Вед.1: «Їх слава буде пломеніти і буде жити тисячі віків»!

             Звучить сумна мелодія, заходять дівчата з лампадками і ставлять їх на сходи

Вед.1: І знову, в котрий це вже раз

             Зійшлися ми в одній родині,

             Щоб пом’янути славний час,

             Коли в офіру Батьківщині

             Себе принесли кращі з нас.

Вед.2: Нема любові понад ту,

             Що окропила кров’ю волю.

              І ту гарячу кров святу

              Вітчизні не забудь ніколи.

Вед.1: Історія України написана не чорнилом, а кров’ю! За 5 років, що минають від подій на

             Майдані Незалежності, ми у цьому переконалися. Хто з нас міг би подумати, що,

             вшановуючи пам'ять героїв різних епох: Героїв Крут, Голодомору 1932-1933 років, 

     Бабиного яру,ОУН-УПА, у  ХХІ столітті ми станемо свідками схожих подій.

Вед.2: Події листопада 2013 – лютого 2014 року сколихнули всю Україну та Європу. Там на

             Майдані, відродилася Українська нація – Гімн набув нового звучання, а кольори

             Національного стягу ніколи не були такими символічними як на тлі невинної крові Героїв

             Небесної Сотні.

            Під звуки набату виходять хлопці з прапорами на плечах і стають задом до зали.

            Потім по черзі розвертаються і говорять слова.

Хлопець 1: Сторіччями здригався мій народ

                       Від ярм, від зрад й кривавих заворушень

                       І мову як духовний наш оплот

                       Втирали в бруд прямісінько у душах.

                       Шевченко вмер. І Лесі вже нема.

                       Є незалежність. Є уже свобода.

                        І все одно ще темно від примар,

                        І все одно щось гірко труїть воду.

Хлопець 2: Гей розвивайся прапор свободи!

                      Йди на майдани, вільний народе!

                      Хай не злякають нас перешкоди.

                      Тут ми підпишем власні угоди!

                      В бій барабани!

                      Всі на майдани!

                      Люди країни,

                      Правда за нами!!!

                      Зрада, насилля і розкрадання,

                       Має відчути наше бажання

                       Жити у мирі, без фальшування…

                       Досить неправди ! Досить страждання!

Хлопець 3: Брехня не гріє руки та ноги,

                      Гріють надії і діалоги.

                       Зносити чинно мусим тривоги,

                       Й гордо стояти до перемоги!!!

                       В бій барабани!

                       Всі на майдани!

                       Люди країни,

                       Правда за нами!!!

Вед.1: Здавалось би, доля нарешті подарувала нам унікальну можливість стати незалежною

             Європейською державою, але історія повернула ще одні Крути.

Вед. 2: І знову молодь, студенти, школярі вийшли на Майдан, виборюючи свої права на свободу та

              Гідність, прагнення жити в квітучій, розвиненій державі. Нація потребує активності, єдності,

              Справедливості.

        Відео про Майдан, де молодь протестує

Вед. 1: Спочатку це була винятково мирна акція. Кількість активістів зростала з дня в день.

Вед.2: А далі?

             -непідписання угоди про асоціацію,

             -жорстоке побиття студентів у ніч на 30 листопада,

             -покалічені людські тіла і серця,

             -Михайлівський собор,

             -Майдан, залитий кров’ю, барикади, шини.

              Пригадаймо, як це було…

       Відеоролик «Українська революція – Євромайдан»

       Під час ролика виходить читець

                                   Вірш «О скільки люду!»

                О! Скільки люду… Весь Майдан вирує,

                Людським емоціям – ні краю, ні кінця.

                Народ піднявся, силу й правду чує,

                Немає лиш гвинтівки й топірця.

 

 

                              Він ще по-людськи правди вимагає,

                              По-доброму, без кровопролиття.

                              Бо добре жити кожен право має

                              І йти щасливо в світле майбуття.

                 Народ почути треба й поважати,

                 І поступати так, як він велить.

                 Щоб потім ні за чим не жалкувати,

                 Відчути серцем історичну мить.

                                Щоб зберегти людей і Україну,

                                І повести до світлої мети.

                                А не вести усіх нас до загину,

                                З народом завжди треба в ногу йти.

Вед. 1: Події 30 листопада 2013 року змінили акцент протестів із про європейського на

              антиурядовий. За три місяці Україна прожила цілу історичну епоху.

Вед. 2: Ті, що були на Майдані, не думали про те, що вони можуть загинути. Вони лише знали,

               що так як є, так далі бути в Україні не може.

Вед. 1: Спочатку вони вимагали права вибору. Потім їм довелося вимагати право жити. І хоча

               кулі снайперів – це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні не людська жорстокість не

               змогли перемогти цих людей. Вони гинули та не здавались.

Вед. 2: Ніч Апокаліпсису, як її назвали пізніше, найстрашніша ніч, яку довелося пережити нам  усім

              з 18 на 19 лютого 2014 року.  Кілька тисяч Героїв, які втримали тоді Майдан від остаточної

              зачистки, зробили справжній подвиг, про який ми ніколи не забудемо.

Вед. 1: Читаючи спогади очевидців про це пекло, щоразу виникає одне й те саме питання: Чому

              беркут тоді так і не дотиснув захисників Майдану? Що зупинило цих нещадних убивць?

              Мабуть це питання лишається одним з багатьох, на яке ми так і не отримаємо відповіді

              найближчим часом, і хтозна, чи дізнаємося взагалі.

Вед. 2: В ту ніч з усіх куточків України, а передусім із Заходу та Центру, спішили автобусами,

              машинами сотні й тисячі людей з однією думкою: ХЛОПЦІ ТРИМАЙТЕСЯ, МИ ІДЕМО!

 

Вед. 1: У цю ніч палали управління міліції, СБУ, прокуратури у Львові, Тернополі, Хмельницькому

              Та Луцьку, Івано-Франківську і Рівному. Уся країна була серцем на вогняному Майдані.

Вед. 2: « Серця у вогні» у виконанні танцювального колективу Mix Dance.

Вед. 1: На ранок 18 лютого було заплановано мирний наступ – багатотисячну ходу учасників

              Євромайдану до Верховної ради. Близько восьмої години мітингарі почали збиратись на

              Майдані, звідки рушили колоною до Верховної Ради на вулиці Грушевського. Проте на

              противагу мирному наступу майданівців влада використала силу і зброю.

Вед. 2: Найстрашнішими і найважчими стали події 20 лютого в Чорний четвер. Людей, які вийшли

              на мирний протест,щоб висловити свою громадську позицію, почали без розбору

              обстрілювати снайпери. Вони цілили прямо в груди, голову та шию.

Вед. 1: Небезпека стала очевидною. З останніх сил боронилася молодь від ворога, прикриваючись

              від снайперських куль дерев’яними щитами та будівельними казками.

Вед. 2: Майдан щосекунди стікав кров’ю. Поранених не давали виносити, скажені пси цілили в

             саме серце тим, хто поспішав побратиму на допомогу.

          Відеоролик «Чорний четвер»

          Звук вибуху, відкривається завіса, звучить повільна мелодія.

          Сценка «Вбитий боєць та ангел»

Ангел: Вставай! Нам треба у дорогу!

Боєць: Котра година?

Ангел: З’являється уже зоря!

Боєць: Мені щось зле.

Ангел: Біль, смуток, відчай чи тривога?

Боєць: Скоріше біль, болить страшенно голова.

Ангел: Вставай, бо нас уже чекають.

Боєць: Не можу! Щось коїться не те:

              Я рук та ніг не чую.

Ангел: У тебе вчора снайпер влучив.

             Тебе рознесло на дрібні шматки.

 

Боєць: Що? Не може цього бути. Як це так?

              Я – мертвий, я вже не живий?

Ангел: Звичайно, і тебе чекає небо!

              Кажу ще раз – ми маємо іти!

Боєць: Але куди?

Ангел: У кращий світ.

Боєць: Хіба такий буває?

Ангел: Буває! Там є усе чого усі так прагнуть. Там є любов і мир.

Боєць: Хіба цього немає на землі?

Ангел: Скажу тобі відверто – ні, немає!

Боєць: Чому?

Ангел: Бо кожен лиш про себе річ веде.

              Чини готові все та всіх продати, аби лиш вигоду отримати собі.

              Вони готові знищити будь-кого, аби лиш власне крісло вберегти.

              Вони лиш роблять вид, що вірять в Бога.

              Але у їхніх справах Бога вже давно нема!

Боєць: Зажди, а як же мої рідні?

Ангел: Ти за них не переймайся.

              Вони до тебе згодом теж колись прийдуть.

              Ну що ж, за мене ти давай тримайся.

              Тебе в світ добрий, гарний, чистий поведу.

Автор: Злетіли ввись безмовно дві пір’їнки.

              Їх вітер вище і вище вгору підіймав,

              Душа бійця та ангел-охоронець…

              Ось так закінчилось його земне життя.

      Пісня «Ангели Майдану»

 

Вед. 1: Сьогодні не можемо не згадати Героя Небесної Сотні Олега Ушневича, колишнього учня

              нашої школи. Зараз він Герой України, а колись був звичайним хлопцем, який любив життя.

        Відео про Олега Ушневича

Вед. 2: Олег був на Майдані від початку і завжди на передовій, хоч і не належав до жодної сотні.

              У день перед фатальним пораненням йому дуже обпекло ноги через вибух шумової

              гранати. На ньому повністю обгоріли штани, ноги вкрилися великими ранами. Але

              наступного дня він знову вийшов на Майдан.

Вед. 1: В останню ніч він зачитував свої вірші, які присвятив Україні.

          Звучить мелодія, виходить читець.

         Уривок з вірша «Про наболіле»

 

Читець : Сьогодні друзі, маємо сумну картину,

                 Яка до сліз рве наші душі, почуття.

                 Бо не таку хотіли незалежну Україну.

                 Не за таку боролись наші предки все життя.

                 Державою керують бидло, зеки і злодії

                 Ну як керують? Розкрадають її вщент,

                 Пообіцяли людям гарні шовкові надії,

                 Але для нас той шовк, немов твердий брезент.

                 А зараз маємо, як кажуть, те, що маємо.

                 Все корумповане, злочинне й не людське.

                 Та люде добрий, чого ж ми ще чекаємо!?

                 Що цей режим нас остаточно проковтне?

Вед. 2: Олег не хотів чекати… Останніми роками він працював у Португалії. В Україну приїхав, щоб

              побачити близьких. Але як почув про Майдан, одразу вирушив туди.

Вед. 1: «Не за Європу, не проти чи за когось конкретного, ми боремося за їх майбутнє.» - це

              останній запис, який опублікував на своїй сторінці в соцмережі Олег Ушневич. Під цими

              словами він розмістив фотографію з племінником.

Вед. 2: 20 лютого Олег зазнав двох поранень на вулиці Інституцькій. Спершу снайпер поранив

              Олега в шию, а коли він впав, йому вистрілили у бік. Помер у готелі «Україна», де йому не

              встигли надати допомогу.

Читець: Мамо, я живий, лиш закриті очі…

                І серце не б’ється, не вирує кров…

                Ти тільки не плач, знай всі дні і всі ночі

                Я буду поруч – в грудях, де живе любов!

                             Не жалій, моя нене, що я не вернуся,

                             Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!

                             Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,

                             Ти лиш очі свої здійми до зірок!

                  Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,

                  За ту біль, і той жаль, що я наробив.

                  Я ж хотів лише миру, добра і свободи…

                  А мене за це ворог безжалісно вбив.

      Пісня «Мамо, не плач» Тіани Роз

Вед. 1: Вгорі прекрасні зорі, що палають

              Будь - ласка наші душі збережи!

              Хай кожну ніч нам янголи співають

              Ти ж своє милосердя покажи.

       Сценка «Мій тато став зіркою»

       Звучить мелодія, на сцену виходить дівчинка,сідає на крісло і малює. Заходить тато.

Доня: Тато, таточку, татусю…

Тато:   Доню, сонечко моє!

Доня: Ой, тату, задушиш. А давай будемо малювати небо і тополі. І тополі у нас з тобою

             діставатимуть до самого неба.

Тато :  Пробач, доню, але мушу йти.

Доня: Але куди?  Надворі вже смеркає.

Тато:  На Майдан.

Доня: А де ти будеш спати?

Тато:  Я не спатиму. Мені не буде коли спати.

Доня: А що ж ти будеш там робити?

Тато:  Там повно усякої роботи. І я  там потрібен.

Доня: Але вдома мені ти теж потрібен… А там тобі уночі не страшно буде?

Тато:  Ні, нас там багато. І з нами Господь Бог. Ми переможемо. Бувай моя красуне…

Автор: А потім тато дедалі частіше і частіше не приходив додому ночувати. І дочці самій

             доводилось домальовувати високу тополю до самого неба. Минала ніч, друга, третя,

            а тато все не приходив. Дитині це вже починало не подобатися, і вона раз по раз питала   

            мами:

Доня: Мамо, а коли прийде тато?

Мама: Він не прийде, доцю. Тато поїхав…Далеко.

Доня: Далеко? Мені не дуже віриться, щоб тато міг кудись поїхати з Майдану. В нього там своя

            барикада, і він там дуже потрібен. Мамо, тільки не поводься зі мною, як з маленькою!

Мама: Гаразд, не буду.

Доня: А далеко – це куди? І коли він повернеться?

Мама: Він не повернеться до нас, доцю. Наш тато…… Твій тато… став…зіркою.

Доня: Як це – зіркою?

Мама: Його вбили. На Майдані. Хай там що, доцю, а ти ніколи не забувай одного: наш тато став

              зіркою і завжди нам світитиме.

Доня: Ні! Я так не хочу!!! Нехай світить зірка, а не тато!!! А тато нехай малює мені високе небо та

             тополі. Нехай він буде просто татом та й усе. А Іванчин тато теж там?

Мама: Їх там багато, як дрібного чорного маку…

Автор: Закінчилась зима, промайнула весна, пройшло літо. Цього літа Даринка вперше поїхала

             до бабусі без тата. Вона вже не сумувала за ним, бо знала,що її тато – зірка і дивиться на неї

             з небес. Саме тому вона любила цілі вечори просиджувати разом з двоюрідним братом

             Максимом на веранді і дивитись на зоряне небо.

Даринка: Бачиш он ту зірку?

Максим: Бачу… Дуже яскрава. Жаль, що вона так високо. Нічим не дістати.

Даринка: То мій тато. Він став зіркою. Їх там багато і з ними Господь Бог.

Максим: А скільки твоєму татові років?

Даринка: 28.

Максим:Ти ба, такий молодий, а вже зірка. Жаль, що ти не завжди можеш його бачити.

Даринка: Я свого тата бачу, коли захочу. Досить мені заплющити очі, як він з”являється переді

                   мною. Усміхнений та щасливий. Я, навіть чую, як він шепоче мені на вухо: «Доню,

                   сонечко, ми переможемо.» А потім садить собі на праве плече і несе кудись далеко-

                    далеко. Крізь увесь Майдан. А просто над нашими головами світить зірка. Так високо,

                   що вище не буває. Та й дістати до неї можна лише очима. І лише очима можна сказати:

                   Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, ТАТУ.

Вед. 1: Вони не були героями, вони були звичайними людьми. Та в останню мить віддали нам

              найдорожче – своє життя. Вони згасли як зорі.

Вед. 2: Ми закликаємо вас сьогодні згадувати у ваших молитвах усіх героїв, які поклали свої голови

              за наше майбутнє. Хай пам'ять про всіх невинно вбитих згуртує нас живих, дасть нам силу

              та волю, мудрість та наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Вед. 1: У жалобі схилимо голови, запалимо свічку пам’яті, а світло цієї свічки буде даниною тим,

              хто заради справедливості жертвував собою.

        Під час цих слів виходять дівчата, піднімають свічки і стоять до кінця хвилини мовчання.

      

Вед. 2: Героям Майдану та всім полеглим за світле майбутнє України присвячується хвилина

              мовчання.

         Хвилина мовчання

         Звучить мелодія, дівчата ставлять лампадки на стіл, а на сцену виходить читець.

Читець: Молюсь за Тебе, моя Україно,

                За кожного батька, за кожного сина,

                За кожну матір, за кожну дитину

                Я Бога прошу – збережи Україну!

                Страшною порою не дай їм загинуть!

                Хай наші молитви до Бога полинуть!

                Нехай він злобу в серцях наших спинить!

                Молюсь, щоб людина почула людину,

                Щоб син пожалів батька іншого сина,

                Щоб мирною знову стала країна.

                Я Бога прошу: збережи Україну!

Хореографічна композиція «Ми за мир»

Учень 1: Я голосую за мир, за щастя у кожному домі!

Учень 2: Я голосую за мир на рідній землі колисковій!

Учень 3: Я голосую за мир на вільній своїй Батьківщині!

Учень 4: Я голосую за мир на рідній моїй Україні!

Учень 1: Ми голосуєм за мир. Хай буде завжди він і всюди!

Учень 2: Коли буде мир на землі, то будуть щасливими люди!

Вед. 1: На цьому наш вечір пам’яті завершено. Дякуємо всім за увагу.