|
Українська мова – це мова сильної і вільної нації
«…Українське слово. Ти частка тих, що вже давно померли,
їх кров живуща, їх жага нетлінна, безсмертне і величне,
як Говерла, багате і дзвінке, як Україна».
День вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця –послідовника творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія було встановлено Указом президента України від 6-го листопада 1997-го року.
Згідно з Указом Президента України №455/2023 від 28 липня 2023 року, у нинішньому році День української писемності та мови вперше відзначатиметься 27 жовтня, а не 9 листопада, як було до цього.
НЕСТОР ЛІТОПИСЕЦЬ – ПЕРШИЙ ІСТОРИК
І ПЕРШИЙ ПИСЬМЕННИК УКРАЇНИ
Преподобний Нестор Літописець – киянин, який у 17 років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців.
Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя. Найвизначнішою працею Нестора Літописця є «Повість врем’яних літ» – літописне зведення, складене в Києві на початку XII століття. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць, наслідуючи його, але перевершити преподобного Нестора так і не змогли. «Повість врем’яних літ» була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов'янської культури. Тому преподобного Нестора Літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.
«Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперше почав княжити» – цими словами розпочинається «Повість врем’яних літ» – одна з найвидатніших пам’яток світової культури і найдавніший літопис України, укладений на початку XII століття, який ліг в основу всього наступного руського літописання. Автором цього головного джерела вивчення древньої історії України є Нестор Літописець (1056-1114), монах Києво-Печерської лаври. У літописі печерський чорноризець Феодосієвого монастиря зумів показати історію нашої держави на тлі світових подій. За твердженням науковців, у середньовічній історії немає прикладів, рівних літопису Нестора, а сучасний історик Ігор Гирич називає Нестора Літописця «першим істориком України-Русі».
У «Повісті врем’яних літ», найдавнішому руському літописі, не лише про історію…
«Ідею єдності і політичної незалежності Української держави проголосив Нестор у часи, коли вже йшов швидкими темпами процес розподілу тодішньої держави на окремі землі», – писала докторка історичних наук Наталія Полонська-Василенко.
Держава, за Нестором, – єдина розумна природна організація, що робить людей суспільством. Поза державою вони перестають бути людьми і перетворюються на щось подібне до отари худоби.
Нестор Літописець уважав, що всесвітнім історичним процесом керують добро і зло. Але не безпосередньо, а через діяльність звичайних живих людей – через їхні характери і вчинки. Від перших оповідань і до останніх записів древнього літопису лунає думка, що зло карається. Хто і коли б не вчинив зло – матиме покуту.
Доктор історичних наук Михайло Брайчевський (1924-2001) назвав Нестора Літописця «одним з найбільших письменників раннього європейського середньовіччя». І саме з «Повісті врем’яних літ» пов’язують початок історії української літератури.
Михайло Драгоманов у доповіді на літературному конгресі в Парижі 1878 року зазначив: «Що стосується літопису Нестора, слова про Ігорів похід і т.д., то ці твори були безпосередніми плодами місцевого життя стародавньої України. Ці твори започатковують українську літературу». Прикметно, що на росії «Повість врем’яних літ» називають «вєлікім наслєдієм россії» і чіпляють до «істоков русской літєратури». Один із найкращих знавців давніх рукописів Василь Яременко стверджує, що «у літописі Нестора немає жодного російського слова…, а українська лексика ллється суцільним потоком». «Повість врем’яних літ» написана церковнослов’янською мовою – тодішньою літературною. Але дійсно переповнена величезною кількістю слів українською – розмовною мовою тисячолітньої України-Русі: «хоробрий, володіти, рубати, сказати, створити, знемагати, красти, печерка, пороги (Дніпровські), сором, туга, подружжя, корчага, невіглас, орати, наймит, ніколи, жито, кияни, рілля, свита, зоря…». Князь Святослав виступив «з дружиною своєю», князь Ростислав потонув у ріці «перед очима Володимировими», пресвітер Іларіон викопав «печерку малу», преподобний Антоній поставив «церквицю малу»… Віщий Олег промовляє «ніколи», княгиня Ольга звертається до Святослава «сину», кияни до князя Володимира – «княже», Ярослав Мудрий до війська – «дружино», князь Ізяслав до брата – «брате, не тужи», в оповіді воїна звучить «сокирою і ножем»…
Перший ректор Університету святого Володимира Михайло Максимович ще 1896 року в публічній дискусії з імперськими ідеологами про мову «Повісті врем’яних літ» наголошував: «Якщо у Нестора написано: «цариця», «у отця», «перебреде Донець» і т. д. – то ми повинні визнати, що це написано українцем».
«Мова Нестора має значні сліди українського мовлення, – стверджує професор Василь Яременко і вважає, що «Повість врем’яних літ» – це не просто пам’ятка української писемності… вона має стати букварем нашої національної свідомості». Без сумніву, що для такого результату літопис треба вивчати, популяризувати і згадувати незрівнянно частіше, аніж раз на рік у День української писемності та мови. Але коли, врешті-решт, це відбудеться і «Повість врем’яних літ» стане «букварем нашої свідомості», то «русский мир» зникне. Бо наш найдавніший літопис ущент спростовує головні засади цієї імперської ідеології – про «колиску трьох братніх народів», старшого московського брата, «общєрусскую» історію і «малороссійскоє нарєчіє». А головним є те, що історія Нестора Літописця дає ґрунтовне пояснення щодо тисячолітньої традиції українського державотворення і українського слова,, про те, «відки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити».
До речі, з метою глибшого пізнання історії преподобний Нестор у 1007 році вирушив на пошуки першоджерел. Літописець відвідав Володимирський та Зимненський Святогірський монастирі нашого краю. Наслідком подорожі стало включення до «Повісті врем’яних літ» Волинського літопису майже в повному обсязі. Це був результат майже двадцятилітнього подвигу.
Є імена, які стали символами. Таким є ім’я Нестора. Тінь великого старця осяває українську історію, робить його постать популярною, як ім’я Гомера, бо він був і залишається батьком української історії.
…Вчитаймося у кожне слово Літописця і воно наситить наш розум, дущу, уяву одвічною людською мудрістю, випробуваною часом як золотом чистої правди.
УКРАЇНСЬКА МОВА – ЦЕ МОВА СИЛЬНОЇ, СМІЛИВОЇ, ВІЛЬНОЇ НАЦІЇ.
Без мови не буває народу.
За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX століттях. Упродовж багатьох століть наш український народ привчали до думки про нібито «вторинність» української мови, ретельно приховуючи величезний масив української писемності, історії та культури, що сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть.
Точно сказати, коли зародилася українська мова, – складно, але відомо, що вона однозначно виникла раніше за німецьку, турецьку… Своїм корінням, за твердженням істориків, вона сягає глибини не менше семи тисячоліть. Чимало вживаних сьогодні українських слів та мовних коренів були поширені ще у часи трипільської культури та у древньо-індійській мові, які дійшли до нас з глибокої давності.
Україна як назва півдня Русі вперше зустрічається в «Іпатіївському літописі» понад 800 років тому, а термін «українська мова» зазнав широкого вжитку лише у 19 столітті.
За даними вченого Василя Кобилюха, українська мова сформувалася ще у Х-IV тисячоліттях до нашої ери і походить вона зі санскриту (санскрит–стародавня майстерно створена мова зі складною синтетичною граматикою). Праєвропейський санскрит містить більше 1000 нинішніх українських кореневих слів.
Перший український «Буквар» видав у 1574 році у Львові Іван Федоров. До
наших часів дійшов лише один примірник, який було знайдено в Римі у 1927роц і зберігається він у бібліотеці Гарвардського університету США.
На сьогодні, згідно зі словником НАН України, в українській мові є понад 256 тисяч слів і вона включена до списку таких, що успішно розвиваються. Вона визнана офіційно однією з найкрасивіших і посідає друге місце в світі за мелодійністю (після італійської) та третє – за красою лексики (після французької та перської). За даними різних джерел, українська мова займає 25 місце за кількістю її носіїв і 32 серед найпоширеніших мов світу.
Для майже сорока мільйонів людей українська мова є рідною, а загалом у світі нею вільно володіють 45 мільйонів. Вражаюча цифра. Ми здатні помножити це число. І почати це може кожен, варто лише більше розмовляти нею, читати, дивитися фільми та удосконалювати її, позбуваючись суржику, як мовного сміття. І це можливо.
А от діалекти, що є унікальними у кожному регіоні, необхідно зберігати, адже вони дають можливість відчути колорит і неповторність свого краю.
«Заговори, щоб я тебе побачив».
СОКРАТ
«Доля нашої мови залежить і від того, як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рідне слово бринітиме в цій душі, як воно житиме в ній»
Олесь ГОНЧАР
ДЕЩО З ЦІКАВОГО ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ
Сучасна українська мова згідно словнику Національної Академії Наук
України має приблизно 256 тисячслів. За лексичним запасом мова найбільш споріднена з білоруською – 84%, з польською й сербською маємо 70% і 68% відповідно спільних слів, а от найменше спільного з російською – 62%.
– У кінці XVI – початку ХІХ століть в Україні використовувалася особлива система письма – «козацький скоропис», тобто український.
– «Історія української літературної мови» Івана Огієнка – це одна з праць ученого, яка за радянських часів вважалася особливо крамольною.
– У 1918–1920 рокахукраїнська мова булла офіційною мовою Кубанської Народної Республіки.
– Українська мова має напівофіційний статус у США – в окрузі Кук, штат
Іллінойс.
– Основоположником нової української мови по праву вважається Іван
Котляревський. Після видання «Енеїди» мову офіційно визнано літературною.
– Перша згадка українських слів відносить нас у 448 рік, коли візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова «мед» і «страва».
– 400 років – стільки обмежували, забороняли, відміняли українську мову. Через різні укази, закони і навіть анафеми це намагалися зробити 134 рази. Найвідомішими документами вважається Валуївський циркуляр (1863 р.) і Емський указ (1876 р.), що ставили за мету русифікувати українців. До 1905 року частково їм це вдавалося.
– Українську мову у різні періоди історії називали по-різному: про́ста,
руська, русинська, козацька. До середини XIX століття найуживанішою її назвою була «руська мова».
– В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру «п». Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера «ф».
– Мова має безліч синонімів. Наприклад, слово «горизонт» має їх 12: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
Найбільшу ж кількість синонімів має слово «бити» – майже 60! Згадаємо? Вдаряти, стукати, калатати, клеп, гатити, гилити, голомшити, молотити, разити, батожити, бехати, тарахкати, лупати, убивати, лупцювати, гріти, парити, духопелити, сікти, шмагати, гамселити, дубасити, кулачити, місити, маніжити, періщити, пороти, потрошити, частувати, чухрати, чубити, буцати, шпарити, товкти, латати боки, всипати, давати прочухана, лічити ребра, спускати шкуру списувати шкуру, списати, бомкати, бамкати, бевкати, стріляти, струмувати, вражати, трясти, трусити, б’ючкувати, пульсувати, хльостати, шкварити, локшити, хвиськати…
А до слова «рано»? Вдосвіта, світанком, на світанку, порАно, ні світ ні зоря, ще й на зорю не займалося, на зорі, скоро світ, ще й на світ не згоріло, чуть зоря, ще чорти навкулачками не билися, тільки стало на світ благословлятися, ще треті півні не співали. раано-поранесенько, ранесенько, ранісінько, на досвітку …
А які чудесні синоніми до слова «горизонт»: виднокІл, виднокОло, виднокрАй, виднокУг, крайнЕбо, круговИд, кругоглЯд, кругозІр, небокрАй, небосхИл, Обрій, Овид, пруг…
– У нашій мові є особливі слова паліндроми – це «дзеркальні» фрази, тобто слова, які читаються однаково як зліва направо, так і справа наліво: дід, око, зараз. Найдовший вислів «Я несу гусеня». Можемо й самі згадати які слова-паліндроми. Спробуємо? ( біб, тут, вирив, вишив, вимив, визвав, Ада, Ася, Аза, Анна, Алла, кіт утік, сир і рис).
– В українській мові є букви «г» і «ґ». З ідеологічних міркувань у 1933 році з українського правопису букву «ґ» видалено. Комуністи вважали, що таким чином українці намагаються віддалитися від російської мови. Масово буква «ґ» стала вживатися у 90-х роках ХХ століття.
– Українська мова багата на зменшувальні форми. Наприклад, ім’я Павло має до 20-ти таких слів. Називаємо? Павлусь, Павлусько, Павлусенько, Павлусичок, Павлусик, Павлунь, Павлуня, Павлуньо, Павлик, Павличко, Павлонько, Павлій, Павлиш, Павлуша, Павлушка, Пава, Павка, Пашко, Пашка, Паша. Зменшувальну форму має навіть слово «вороги» – «вороженьки».
– Лексика спадку Тараса Шевченка нараховує понад 20 тисяч слів. Деякі твори з його «Кобзаря» українською мовою перекладено більш ніж на 100 іноземних мов, серед яких найбільше перекладів має «Заповіт»: його перекладено на 147 мов народів світу.
– А ви знали, що у місті Переяслав-Хмельницький є музей «Заповіту» Тараса Шевченка? (Відкритий 18 квітня 2008 року на честь першого виходу «Кобзаря» Т. Г. Шевченка в 1840 році. У Переяславі зберігся будинок, де в 1845 і 1859 роках жив поет).
– Найбільше псевдонімів – 141 мав Олексндр Кониський (1836-1900), письменник, перекладач, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч, адвокат, автор духовного славня України «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!», а в Івана Франка їх було 99.
– Зразком найдавнішої живої народної мови й давньої української епічної поезії вважається балада «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?». Твір віднайдено в рукописній граматиці 1571 року чеським культурно-освітнім діячем XVI століття Яном Благославом.
– В ЮНЕСКО існує фонотека українських народних пісень, яка зібрана з країн усього світу. Етнографи називають близько 200 тисяч українських народних пісень, а це більше, ніж у всіх інших націй. У фонді України знаходиться 15,5 тисяч пісень. А які ви знаєте народні пісні і чи можете їх назвати, а чи заспівати?
– Найдавнішими українськими казками вважаються «Пан Коцький», «Ох», «Солом'яний Бичок», «Котигорошко», «Дівчина і Місяць», «Івасик-Телесик».
– Найдавніші, документально підтверджені, українські поетки – Анисія Парфенівна та Анна Любовичівна, які жили приблизно в ХУІІ столітті.
– Найпоширеніша українська народна пісня «Щедрик», яка підкорила світ і її там знають як «Дзвінка Колядка», «Колядка дзвонів» (Carolo fthe Bells). Всесвітньо відомий твір для хору Микола Леонтович завершив на початку XX століття у 1919 році. Відомим же стає з 1922 року. Тоді Україна Симона Петлюри випровадила місіонера – Українську республіканську капелу (пізніше перейменовану в Український національний хор), сповістити про Україну і її самобутню культуру через народну пісню. То був свого роду «хіт української дипломатії», щедрий дарунок від України і українців цілому світові. За понад п’ять років капела побувала не тільки у всій Європі, а й Америці. Керував капелою Олександр Кошиць – диригент, котрий понад 100 років тому доводив світові, що Україна є, і що вона не росія… Сьогодні «Щедрик» звучить різними мовами: англійською, німецькою, іспанською, японською, але найщемливіше рідною. Наш «Щедрик» і в ХХІ столітті продовжує відкривати для світу Україну, її націю, культуру, мову, боротьбу і її незламність.
Шлях «Щедрика» до слухача лежить у долі рідної України. Радимо ознайомитися зі столітньою історією славнозвісного «Щедрика» за посиланням: https://ukrainer.net/shchedryk. Це неймовірно хвилююча і надихаюча історія.
Щороку 21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови, започатковане у 1999 році ЮНЕСКО. 27 жовтня українці у всьому світі відзначають надзвичайно важливе свято – День української писемності та мови, започатковане у 1997 році. З 2000 року у цей день українці по всьому світові пишуть Всеукраїнський диктант Національної єдності.
«О, МОВО, НОЧІ КОЛИСКОВА!
ПРИЙМИ МІЙ
РАДІСНИЙ ПРИВІТ»
Олександр ОЛЕСЬ (1878-1944)
ОТОЖ, НЕХАЙ «БРИНИТЬ – СПІВАЄ НАША МОВА,
ЧАРУЄ, ТІШИТЬ І П’ЯНИТЬ»
Олександр ОЛЕСЬ (Кандиба),
український поет, батько поета і політичного діяча
Олега Ольжича.
«ЗНАТИ Й БЕРЕГТИ МОВУ – ЦЕ НАШ СВЯТИЙ ОБОВ’ЯЗОК, БО ЦЕ – КОД, ЯКИЙ ІДЕНТИФІКУЄ НАС ЯК САМОБУТНІЙ НАРОД».
Олександр АВРАМЕНКО,
дослідник і популяризатор української мови
Олеся Ковальчук
Немає нашій мові берегів:
Вона розлита музикою в слові
Впродовж далеких і близьких віків
Дніпром-Славутичем народної любові.
На хвилях дужих – відблиски вогнів
Козацьких перемог і днів повстанських…
А може, то так палахкоче гнів
До всіх, хто чинить перелюб поганський?
До тих, що бачать ворога й мовчать,
Хоча в облозі небо злото-синє,
Де зболено, стривожено ячать
По зрадницьки забуті покоління…
Їх міріади − неповинних дум,
Що з Богом розмовляли українно
В житті земнім… І серед райських пущ
Їх дух волає до живих незмінно.
Коли ж заблудлі в пам'яті прозрять,
Повернуться у витоки Дніпрові,
Розкаяні і зцілені – й стократ
Примножать вічний плин у ріднім слові?
РІДНА МОВА
Любов Патлашинська
Мово моя рідна,
Мово материнська,
Мово колискова,
Знаю тебе зблизька.
Піснею прилинеш,
В серденьку озвешся
І, як Тихая молитва,
Ти, як сонце ясне,
І гостра, як бритва.
Рідна, калинова,
Без тебе не жити.
Кожне твоє слово
Мушу боронити.
Квітни і красуйся
Сьогодні в обнові,
Мово українська,
Моє рідне слово.
ЯКЩО ЗАБУВ ТИ…
Йосип Струцюк
В пісень не тільки звуки різні,
у кожної – своя дорога.
Якщо ідеш у світ без пісні –
то ти ідеш у світ без друга.
Ще в нашім полі різне родить,
бува, й без весел плава човен.
Якщо ти відцуравсь народу –
не маєш в грудях ти нічого.
Взяв березень сопілку срібну –
і хтось уже не може спати.
Якщо забув ти мову рідну,
то ти забув і рідну матір.
Щедрівка ходить коло хати,
як завжди, з карими очима.
Якщо забув ти рідну матір –
нема у тебе батьківщини.
МОЛИТВА ДО МОВИ
Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!
Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог – Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.
Мово моя! Звінкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо «Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог».
Мово наша! Пречиста незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на тому торжищі продана!
Мово наша! Передчасно постаріла, змаліла, на хресті мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішана дітьми-покручами. Стражденице, великомученице, Матір-Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, Чорнобильською смертю засіяна.
|
