Сценарій виховної години до Дня української писемності та мови «У кожнім слові - дивина, у кожнім слові - таїна ...»

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗЗСО “Бориславська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №3”

            Кафедра української мови та літератури

 У кожнім слові — дивина, у кожнім слові — таїна ...

Сценарій виховної години до Дня української мови та писемності для учнів 5-6 класів розробила вчитель української мови та літератури Гуцало Маріанна Ігорівна

 

Мета виховної години:

розширювати знання учнів про українську мову; показати її красу та                                                                     багатство за допомогою поетичного слова, українського фольклору; розвивати мовлення учнів, бажання вивчати рідну мову; формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; виховувати повагу до рідного слова та Батьківщини.

 

Оформлення залу:

портрети Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, прикрашені вишиваними рушниками, крилаті вислови про мову, макет української хати, біля якої пліт із глечиками та соняшниками, виставка книг, які розповідають про походження та розвиток української мови.

 

Учитель: Коли народилася мова? Тоді, коли й народилося людство? А може, раніше? У співі вітру, у мелодіях морських хвиль, у весняному щебетанні пташок, у літньому розмаїтті квітучих ланів? Кожна квітка має не тільки своє забарвлення, а й свій аромат – голос.

   Мова – найдорожче, що є у кожного народу. Український народ виколисав мову у своєму серці, зігрів теплотою душі й віддав у спадок нам.

   Сьогодні ми спробуємо пригорнутись до мови щирим дитячим серцем.

 

Учень:

Я до тебе, мово, так горнуся щиро,

У слова вслухаюсь рідні і прості.

Мово моя, мово – найдивніше диво,

Ти моя молитва в радості й журбі.

 

Учениця:

Народилася я в Україні,

де річки й світанки сині-сині.

Змалку вчила мене моя мати

мову й рідне слово шанувати.

Моя рідна українська мово,

я люблю твоє співуче слово.

Я без нього – наче без родини,

бо я донька рідної Вкраїни.

 

Учень:

Серце моє квітне як в обнові,

коли чую українське слово.

А воно, як птах, небес сягає,

краще мови рідної немає.

 

Учениця:

Не ламай у лузі гілку калинову –

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути-м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

тільки не зрікайся маминої мови…

 

Учень:

Солов’їну, барвінкову,

колосисту – на віки –

українську рідну мову

в дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати

буду всюди й повсякчас,

бо ж єдина так, як мати,

мова в кожного із нас!

 

Учень:

Це місячне сяйво і спів солов’я,

Півонії, мальви, жоржини.

Моря діамантів – це мова моя,

Це мова моєї Вкраїни.

 

Учень:

Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою…

Щоб людському щастю дбанок свій надбати,

Щоб раділа з мене Україна-мати.

 

Звучить пісня «Україна».

 

Учитель: Рідна мова – це бездонна криниця, невичерпне джерело народної мудрості. Любов українського народу до своєї мови знайшла відображення в загадках, прислів’ях та приказках. Послухайте, як народ говорить про свою мову.

 

Учень: Слово до слова – зложиться мова.

 

Учень: Від теплого слова і лід розмерзає.

 

Учень: Гостре словечко коле сердечко.

 

Учень: Умій говорити – умій і слухати.

 

Учень: Птицю пізнають по пір’ю, а людину – по мові.

 

  Учитель: Можливості української мови невичерпні. Усе можна цією мовою вдіяти: приголубити, затужити, нашепотіти, примусити задуматися, а можна й обсипати ласкою радості, захопити нестримними веселощами.

   Кажуть, гумор – це сонячна засмага на душі людини, ознака її здоров’я. Милує й чарує добродушний гумор українського народу.

   Веселими, лагідними струмочками, гамірливими потоками він розлитий у нашій мові.

 

Учень: - А тепер, Миколко, наведи-но, будь ласка, приклад питального речення, - попросив учитель.

• Іване Петровичу, а ви поставите мені двійку за те, що я не виконав домашнє завдання?

 

Учень: Учителька питає:

• Який це час: відпочиваю, відпочиваєш, відпочиваєте?
• Неділя, - відповів учень.

 

Учень: - Не вірю я приказкам, - сказав хлопчик.

• Чому? - запитала мама.
• Приказка каже, що мовчання – золото. Я мовчав на уроці, а вчитель мені 12 балів не поставив.

 

Учень: - Який твій улюблений предмет? – запитує вчитель.

• Телевізор, - відповідає учень.

 

Учень: Учителька пояснила учням пряму мову.

• Розкажи, як ти засвоїв, - просить вона знову.

Той підвівся, посопів, упер очі в раму.

• Тому мова ця пряма, що пишеться прямо.

 

Учень: - Васильку, - звернувся вчитель до учня, - утвори минулий час від дієслова «прокидатися».

• Спати, - відповів учень.

 

Інсценізація гуморески Г. Бойко «Як Василько «відпочився»

 

Автор: Писав із табору Василько.

 

Василько:

Нових у мене друзів стільки!

Я, мамо, добре відпочився!

І опилсинів тут наївся!

І накупався, як ніколи!..

Пеши … Вітаїм … Я й Мекола.

 

Автор: А мама так йому писала.

 

Мама:

Без тебе дома скучно стало…

Але тобі на користь море,

І ми зустрінемося скоро…

Ти молодець, що «відпочився», -

Коли б ще й грамоти навчився!

 

Інсценізація гуморески П. Глазового «Кухлик»

 

 

Учитель: Дивуємося дорогоцінності нашої мови: у ній, що не звук, то подарунок, усе крупно, зернисто, як самі перли. Бринить, співає наша мова, чарує, тішить і дзвенить, переливається струмочком, мерехтить, як намисто. Вона мелодійна, як пісня солов’я, барвиста, наче дощова веселка. Мова – це ще й музика, мелодика, барви життя.

 

Український народний танець у виконанні дівчат.

 

Учитель: А чи знаєте ви, що українська мова входить до трійки найгарніших мов світу. Улюбленою в українців є літера «П». На неї починається найбільше слів. Найдовшим словом є назва «дихлордифенілтрихлорметил». У ньому міститься 30 літер.

   Наша мова – диво калинове, тому що вона дивовижно багата, легка, красива, співуча. Наша мова – чари барвінкові, бо вона чарує кожного, кому не чуже відчуття краси й гармонії.

 

Учень:

Кожну літеру ціни,

бо нема їй ціни.

Ось відома в давнину

дудочка-сопілка:

виймеш літеру одну –

і вже буде спілка.

 

Учень:

Сварка йде така, що ну! –

перепалка (бійка):

зміниш літеру одну –

мирна перепілка.

 

Учениця:

Зміниш літеру одну

у словечку бійка –

і вже - леле – на сосну

мчить звірятко білка.

 

 

Учень:

Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс – лісок – лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є ще і байрак.

 

Учениця:

Мова в нас розкішна і гнучка, як мрія.

Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль».

Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.

 

Учениця:

Хто сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому, кому не люба.

Де іще від матінки-матусі

ти почуєш спатоньки-спатусі?

Ну скоріше – незбагненна мова,

Лагідна, чарівна, загадкова.

 

Учень:

Мова сіє дитині в серденько ласку.

Сійся-родися ніжне «Будь ласка»,

вдячне «Спасибі», «Вибач» тремтливе -  

 слово у серці, як зернятко в ниві.

 

Учень:

«Доброго ранку!», «Світлої днини!», -

щедро даруй ти людям, людино.

Мова барвиста, мова багата,

рідна і тепла, як батьківська хата.

 

Учениця:

Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожіть.

Без мови немає країни –

Мову, як матір, любіть!

 

Презентація

«9 листопада – День української писемності та мови»

 

Інсценізація «Рідна мова»

 

Автор: Було це давно, ще в 1916 році. У купе першого класу швидкого потяга Львів – Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць та українець. Розмовляли на різні теми. Нарешті заговорили про мови: чия краща. Першим сказав англієць.

 

Англієць: Англія – країна великих завойовників і мореплавців. Англійська мова відома у всьому світі.

 

Німець: А я з цим не згоден. Німецька – це мова двох великих імперій – Німеччини й Австрії. Вони займають більше половини Європи.

 

Італієць: Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова – це мова сонячної Італії, музики й кохання.

 

Автор: Українець довго думав і нарешті заговорив.

 

Українець: Ви ж бо, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли б ви своїми мовами скласти вірш, у якому всі слова починалися б з однакової літери.

 

Усі разом: Ні, ні, це неможливо!

 

Українець: Ось вашими мовами це неможливо, а нашою зовсім просто. Назвіть якусь букву.

 

Англієць: Хай буде «с».

 

Українець: Гаразд. Вірш називається «Самотній сад».

Сонно сипляться сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад.

Сріблом стеляться сніжинки,

Спить самотній сонний сад…

Усі разом: Геніально! Незрівнянно!..

 

Автор: Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

 

Учениця:

Мово моя українська –

Батьківська, материнська,

Я тебе знаю невивчену,

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів прикликану,

Не з словників насмикану,

Ти у мені із кореня –

Полем мені наговорена,

В чистій воді смакована.

 

Учень:

Не цурайтесь мови, люди,

Рідного джерельця,

Хай вона струмочком буде,

Хай дійде до серця.

 

Учень:

Хай вона в піснях лунає

І щодня, і в свято,

Соловейком хай співає

В українських хатах.

 

У виконанні учнів звучить пісня «Україна – це ти».

 

Учитель: Слово відчиняє нам двері до краси світу, радості життя. Коли воно входить у духовний світ людини, то торкається до ніжних струн серця, найпотаємніших глибин душі…

   Сьогодні ми пригорнулись серцем до краси й мелодійності рідного слова.

 

Якщо з українською мовою

в тебе, друже, не все гаразд,

не вважай її примусовою,

полюби, як весною ряст.

 

Примусова лиш тим, хто цурається,

а хто любить, той легко вчить:

все, як пишеться, в ній вимовляється, -

все, як пісня, у ній звучить.

 

І журлива вона, й піднесена,

тільки фальш для неї чужа.

В ній душа Шевченкова й Лесина,

і Франкова у ній душа.

 

Дорожи українською мовою,

рідна мова – основа життя.

Хіба мати бува примусовою?

Непутящим буває дитя!