Сценарій виховної години "В чеканні неможливої любові"

Сценарій виховного заходу,

присвяченого річниці з дня народження Т.Г.Шевченка

«В чеканні неможливої любові…»

Мета заходу: ознайомити студентів з життям великого сина українського народу – Т.Г. Шевченка, виховувати у них любов та повагу до матері, жінки, яку оспівував поет у своїй творчості.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

Не було йому щастя в житті, –

в нього буде інше,

посмертне щастя – слава…

Велика і прекрасна наша земля. Змінюється, вічно оновлюється вона. Весна – найпрекрасніша пора року! Свято оновлення і відродження матінки-природи.

Вже сама згадка про неї будить у серці ніжність і радість, тривогу і сум… Коли приходить весна, кожному з нас здається, що ми самі оновлюємося та відроджуємось, бо ця весна більш значима та особлива, ніж ті, що були попереду.

В один з весняних світлих днів, 9 березня 1814 року, в селі Моринцях Київської губернії народився маленький хлопчик Тарасик. який своїм вогняним, нескореним життям змінив майбутню долю цілої країни…

І сьогодні, вшановуючи пам'ять Тараса Григоровича Шевченка, не тільки ми будемо говорити про великого Кобзаря, він сам своїми творами буде промовляти про нас.

1 ведучий:

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

2 ведучий:

Батьки Тараса були кріпаками. Батько умів читати, він добре стельмахував. Мати все своє коротке життя багато працювала, вона була жінкою тихої вдачі: дбайливою та смиренною. Її образ зостався в душі Тараса на все життя чистим і ясним, мов ікона святої мучениці.

(Виходить молода мати з немовлям).

Мати: Сину мій! Прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невільником-кріпаком. Сину мій! Моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

1 ведучий:

Ледве Тарасові минуло 9 років, як померла його бідна мати. Нужда та праця звела її молоду (на 40-му році життя) у домовину.

Батько:(виходить стомлений сідає на стілець) Синові Тарасику з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для нього моє наслідство нічого не буде значить, або нічого не допоможе.

2 ведучий:

Коли Тарасу було всього 12 років, не стало батька. Зовсім малий хлопець лишився у великому важкому світі круглою сиротою...

Дуже важко було Тарасу. З болем у серці згадуватиме він своє дитинство через 20 років у вірші «Мені тринадцятий минало».

1 ведучий:

З рідні найбільш любив Тарас свою старшу сестру Катерину. Вона була поряд із ним, коли інші відверталися від Тараса. Катерина стала для хлопця другою матір’ю – годувала, плекала піснями, піклувалася, розвивала вродженій поетичний дар малого Шевченка. Тож не дивно, що поет свою першу велику поему охрестив іменем своєї сестри «Катерина»

2 ведучий:

Багато творів Шевченко присвятив своєму нелегкому дитинству. Серед них були вірші, які присвячені сільській дівчині Оксані Коваленко. Це світла пам'ять хлопця з дитинства. Дівчина жаліла Тараса, заспокоювала його, допомагала у скруті.

Читець:

Чи правда, Оксано? Чужа чорноброва!

Чи ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало щасливий,

Як побачить диво – твою красоту.

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Коли ти любила Петруся, співать.

І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!

1 ведучий:

Україна – це тихі води і ясні зорі, вишневі садки, білі хатинки, безкінечні лани золотої пшениці, прозорі як сльоза криниці. Україна – це знесилені, виснажені важкою працею, голодні люди, що йдуть на панщину, німі та чорні від безпросвітного горя.

2 ведучий:

Україна – гірка протяжна пісня жалю і смутку, краси і недолі…

1 ведучий:

Один з найкращих куплетів цієї пісні належить видатному в усі часи по всіх країнах її вогняному поетові.

(Пісня «Садок вишневий).

2 ведучий:

Кожен вірш Шевченка – це радість і біль поета, його нелегкого життя. «Невже, щоб заграла скрипка, неодмінно треба розрізати живе тіло явора? Невже, щоб заговорила душа, неодмінно треба доторкнутися до неї різцем болю?» Доля справді не лукавила, не брехала Шевченку. До нього прийшли і слава і воля. Проте, якою ціною вони далися!

1 ведучий:

Тепер просто не можливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його художнім талантом, з геніальним поетичним даром, якби доля не подарувала йому зустрічі з великими людьми… 22 квітня 1838 року кумир тодішнього художнього світу К. П. Брюллов намалював портрет В. В. Жуковського. Ця робота була розіграна в лотерею. Отримані гроші художник заплатив пану Енгельгарду, хазяїну Шевченка, який милостиво зробив «відпускну» своєму кріпакові. На той час поетові було 24 роки. Це день став найсвітлішим у його житті.

Голос Тараса:(за сценою) Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь – велике щастя бути вольним чоловіком, робити що хочеш, ніхто тебе не спинить.

2 ведучий:

Т. Г. Шевченко був дуже талановитим. Великий поет, письменник, художник, скульптор, відомий портретист, пейзажист. Він добре знав давньогрецьку та давньоримську літературу, з цікавістю читав твори великих античних авторів: Овідія, Гомера, Данте; захоплювався поетичними творами Пушкіна, драмами Шекспіра. Тарас Григорович мав навіть акторський хист, він відмінно грав на сцені.

1 ведучий:

Шевченко дуже любив музику, мав гарний голос, чудову пам'ять і відмінний музичний слух. З раннього дитинства Тарас слухав сумні пісні матері, а після її смерті їх продовжувала співати маленькому найулюбленіша сестра Катерина. Ставши дорослим, поет сам почав співати: про своє сирітство, важке дитинство, рідне село, нерозділене кохання...

Читець:    У вас зоріють сльози на очах,

Але мене в дорогу серце кличе.

На незабудь хай буде вам хоча б

Це нашвидкуруч зроблене поличчя.

Не винен я, княжно моя, щодень

Ми на морозі долі, наче квіти:

Одне життя лілеєю цвіте,

Й будяччям диким друге

Буйно квітне.

Я незугарний на шляхетну роль –

Рубці недолі на моїм обличчі.

В руці оцій і золоте перо

Писатиме про мозолі мужичні

Княжно моя, це справді, наче сон.

Невже так може бути? У безмові

Два щедрих серця б’ються в унісон

В чеканні неможливої любові.

2 ведучий:

Багато років поспіль, будучи за тисячі кілометрів від Батьківщини, на чужині, і в холодному Петербурзі, і в казематі, і на заслані в казахських степах, не раз згадував Шевченко рідну землю – таку далеку і таку бажану…

Вже будучи на схилі віку, великий Кобзар мріяв про те, як він повернеться в Україну, про тихе й мирне життя на своїй рідній землі.

1 ведучий:

Проте доля не подарувала Шевченкові ні сімейного щастя, ні родинного тепла, ні взаємного кохання. Не збулася й остання мрія поета – невеличка власна хатина. А він був звичайною людиною, він мав звичайні бажання: бути щасливим чоловіком і батьком у власній оселі над Дніпром. Та не судилося…

2 ведучий:

На своєму життєвому шляху Шевченкові траплялися чудові, красиві, розумні жінки, які могли б розділити його самотність, та теж не склалося… Сувора доля так і не дозволила Тарасові стати з коханою у церкві на рушник, під вінець. На жаль, вірною дружиною йому на все життя стала самотність…

(Поезія І.Драча «Я тебе чекала роки й роки»).

1 ведучий:

«Він був сином мужика –і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на ржу, ані його любові до людей на ненависть і погорду, а віри в Бога на зневіру і песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Ось такий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко». (І. Франко).

(Вірш «Думи мої»)

2 ведучий:

Перші кроки поета були звернені до пошуку залізних стовпів, що підпирають небо. Все своє життя з чистим, як у дитини серцем, великий Кобзар мандрував, шукаючи ворота волі, а ще він мріяв знайти справжнє кохання і сімейне щастя. Проте на довгому шляху з кривими дорогами неправди і заздрощів, крутими проваллями зрад і лукавства, так і не трапилась його світла мрія…

1 ведучий:

Стомлений тяжкою мандрівкою, він спочив вічним сном, де його нарешті знайшли слава і безсмертя…

(Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»)

Минуло багато років від дня народження Т.Г. Шевченка –славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами. Шевченко – це наша душа і пісня, наша сила і мудрість , наша правда і воля. Незгасний вогонь його безсмертної душі запалює у кожному українському серці іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, до близьких людей, свого народу.

(Поетична збірка «Шевченкова країна»), присвячена великому Кобзареві.

ТВОРЧА РОБОТА

учениці 4(8) – Б класу Кременчуцької гімназії № 5 імені Т.Г. Шевченко Середи Галини

(2014 р.)

Цикл поезій «Шевченкова країна»

Пророчий «Заповіт»

Де Дніпр хвилюється широкий,

Де вітер свистом тишу крає,

Там на горі такій високій 

Шевченко землю оглядає.

Як і просив у «Заповіті»,

Щоб степ широкий та привільний

Був з ним завжди на тому  світі,

А Він і радісний, і вільний.

Наразі в нашій Україні

Одні - вожді, другі - пророки.

Щасливі ненька і дитина,

Допоки разом довгі роки.

 Безкрає поле колоситься,

І вже не жне пшеницю мати,

Тобі ж, Тарасе, тільки  сниться

Садок вишневий коло хати!

Із завмиранням я читаю

Рядки пророчі «Заповіту»,

Неначе крила  виростають,

Аби змінити долю світу!

Віра в майбуття

В маленького хлопчини з ранніх літ

Зароджувався смуток і печаль.

Тарасові потрібен був політ,

Політ душі у невідому даль.

Чомусь так долі треба навмання

Лишити хлопця рідного, близького.

Померла мати, гарна й молода,

І  хлопчика залишила малого.

Прийшла Оксана, мачуха лиха,

Вона не полюбила дух Тараса.

Та він боровся з темрявою зла,

Добро ж у світі – радості окраса!

Минає час, і знову плач у хаті,

І знову смерть взяла на себе гріх.

Тепер Шевченко – сирота в квадраті.

Забув  малий про радість і про сміх.

А перед смертю батько напророчив,

Що з сина буде толок у житті

Або ледащо, піде світ за очі.

Та вибрав хлопець волю на землі.

Тоді в душі Тарасика ізрання

Цвіло прощення й щире каяття.

В душі Шевченка проросло бажання,

Жага до слова, віра в майбуття!

Майстер слова

Він чарівник, він майстер слова,

У римі – тільки  почуття.

Його товариш, зброя – мова!

А вірші – спосіб співчуття

До України, до  людей,

Які не знають смак свободи,

До неусміхнених дітей,

До смутку, горя та незгоди.

Його життя – це подвиг й мудрість,

Іскра запалює серця,

Вогнем горить людська бездушність,

Надія ж тліє без кінця!

Шевченкова країна

Моя Вкраїно! Мати рідна!

Як довго ти жила в неволі.

Немов жебрачка, сіра, бідна,

Яка оспівана в народі.

Та ні! Не  вмре моя матуся,

За неї Він колись боровся:

«Караюсь, мучусь, не здаюся»!

Пророк таки у нас знайшовся!

Його життя з життям країни

Тече рікою в синє море.

І плине час, а з ним і зміни,

І сльози, й радості, і горе.

Тепер Шевченкова країна

Весела, гарна, кольорова,

Європи гордість і перлина,

Країна вибору і слова!

***

Пророк Шевченко житиме у серці

Того, для кого Він творив.

Його вірші – то є маленькі дверці

До України, що її боготворив!

Летять миттєвості із року в рік,

Змінився світ,  змінились відчуття…

Незмінним є в літературі вік,

Де є Шевченко і його буття.

Він житиме у нас в серцях завжди!

Гримітиме його ім’я у світі!

Шевченко зміг дорогу віднайти

До двадцять першого століття!