Година національного  виховання до Дня пам’яті жертв голодоморів:

“Трагічні уроки історії. На колінах стою перед вами, сповідаю жалобу сумну.”

 

Мета: Поглибити знання студентів про трагічні сторінки історії України – Голодомори. Прищеплювати любов до рідної землі, народу. Розвивати почуття гордості за свій народ, критичне ставлення до історичних подій, виховувати відчуття патріотизму у підростаючому поколінні – студентстві. Виховувати у студентів особистісні риси громадянина України, патріотизм на основі особистісного усвідомлення досвіду історії, усвідомити трагізм голодоморів на Україні;

                  

 

                    Обладнання:  книжкова виставка, стіл з рушниками, п’ять колосків з чорною  стрічкою, свічка, хлібина, гвоздики у чорній стрічці, снопик колосся, мультимедійна презентація, відеофільми.

 

   

          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 студент

У 1932 році більшовики, які прийшли до влади у 1917, розпочали індустріалізацію – будували великі заводи, електростанції. Після ліквідації поміщицьких господарств основними виробниками хліба були самостійні селянські господарства. Продуктивність у них була низька. Не кожна сім’я могла продати хліб. До того ж держава платила за нього в два рази менше, ніж на базарі. На початку жовтня 1932 р. в Україні існувало понад 23 тисячі колгоспів, а з них тільки 1403 виконали заготівельний план. Союзний уряд не задовольняли темпи хлібозаготівель в Україні. 30 грудня 1927 року до Харкова приїхав секретар ВКП(б) В. Молотов, який вимагав форсування темпів хлібозаготівель. Діяла вказівка: конфіскувати також незернові харчові припаси селян, одержані з присадибних ділянок. Санкціонували масові обшуки, вилучення продовольства, аж до фруктової сушки.  

 

2 студент

 

Радянській Україні   потрібно було виконати дуже великий план по заготівлі зерна, щоб показати перед іншими державами, що ми багата держава, що хлібом ми можемо забезпечити не тільки колишній Радянський Союз, а ще й капіталістичні держави.

Хлібозаготівлі супроводжувались репресіями, фізичними та моральними знущаннями. На кожну селянську родину було дано план здачі. За невиконання плану позбавляли власного помешкання, худоби, землі, інвентарю. Селяни всіляко чинили опір, ховали хліб на «чорний день». Влада знайшла спосіб подолання зернової проблеми – масову колективізацію. Погрозами і тортурами домагалися від селян вступу до колгоспу. Сталінська колективізація підвела селян до «страшної Голгофи». Уздовж кордону України, де вимирали цілі села, де живі не встигали хоронити мертвих, були виставлені війська. Жодна душа не повинна була вирватися з уготованого їй пекла. В Україні при владі, яка називала себе народною, на родючій землі без війни чи стихійного лиха вмирали хлібороби.

Керівництво України добре знало, якщо не виконають наказ, то не минути їм   страшної кари. Тих, котрі приховали зерно, щоб мати на посів, було страчено. Інші на догоду владі, забрали зерно із колгоспних комор, і усі їстівні продукти з селянських погребів, прирікаючи людей на голодну смерть.

 

3 студент

 

1932-й рік… Того року урожай хліба був гарний, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно і почали забирати з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди - розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод. Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна, це було велике щастя.

 

1 студент.    

 

            Не звільняється пам'ять,                 Відлунює знову роками.

            Я зітхну. Запалю обгорілу свічу.

            Піднялись, озиваються в десятиліттях

            З далини, аж немов з кам’яної гори  надійшли. 

            Придивляюсь: «Вкраїна. Двадцяте століття».              І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

                      

2 студент

                        Ні труни, ні хрестів, ні тризни!  

                        Прямо в яму. Навіки-віків!

                        Чорна сповідь моєї Вітчизни.

                        І її затамований гнів.

                        Ні віночка, ні навіть барвінку…                         Наче падалиць – під вітрюган!

                        То причастя твоє, українко.

                        Українцю, то твій талісман.

                        Гей Україно… Де ж українці?

                        Мати чекає вісті од сина.

                        Будемо разом чи поодинці?                         Гей українці, де ж Україна?!

 

 

3 студент.  Рано чи пізно, але обов’язково  кожна людина і весь народ осмислює своє минуле.

            Не сьогодні це сказано:

            Час народжувати і час помирати,

            Час руйнувати і час будувати,             Час розкидати каміння і час збирати,              Час мовчати і час говорити.

 

Прийшов час говорити після десятиліть мовчання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4 студент

Чимало різних лих  Спіткали наш народ. 

Та найстрашнішим з них 

Був штучний голод 

 

Не забудеться ніколи 

Те голодне лихо  Й ті роки, що в Україні  Люди помирали тихо. 

 

... забуто про моральність,  Про людські всі почуття.  Йдуть до хати енкаведисти  По чиєсь життя. 

 

 

 

 

 

 

 

5   студент.  У 1933 р. був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6   студент.      Пішла біда із торбиною

                        По всій Україні,                         Несла вона заплакана                         Очі свої сині.

                        Ішла вона дорогами

                        Босими ногами,

                        Дать поїсти б біді хліба –                          Нехай  сяде з нами.

                        В степах вона ночувала,                         В гірких  травах спала,                         Не проснулась, не вернулась:

                        Тополею стала.

                        Біда ішла понад Дніпром,

                        Понад синім морем,                         З сусідами поділилась                         Голодом та горем.

                        Була весна, буяло все:                         Над світом небо голубіло

 

                        Та не було дня без біди,                          Яку зазнала Україна.

                        Цвіли садки, співали бджоли, 

                        Гуляв десь вітер в чистім полі, 

                        Та  на спочинок тут лягли

                        Вродливі ще малі три долі…

                        І в ту весну голодну,

                        В гірку страшну днину                         Мала доля поминала                         Всю свою родину.

                        Правда йшла з бідою рядом,                         В землю з нею ляже.                         Та із ями правда вийде –                          Й нам про все розкаже!

 

          Перегляд кліпу Частина реквієму у виконанні Ніни Матвієнко 4 студент

Відкрийтесь, небеса! 

Зійдіть на землю 

Всі українські села, присілки та хутори,  Повстаньте всі, кому сказали «Вмри!»  Засяйте над планетою, невинні душі! 

Зійдіть на води й суші, 

Збудуйте пам’яті невигасний собор! 

Це двадцять другий рік. 

Це тридцять другий рік. 

Це тридцять третій рік. 

Це сорок шостий рік. 

Голодомор… Голодомор…Голодомор…

 

5 студент

                                    Ти кажеш, не було голодомору?

                                    І не було голодного села?                                      А бачив ти в селі пусту комору,                                    З якої зерно вимели до тла?

                                    Як навіть вариво виймали з печі

                                    І забирали прямо із горшків,                                     Окрайці виривали з рук малечі                                     Із торбинок нужденних стариків?

                                    Ти скажеш не було голодомору?

                                    Чому ж тоді, як був і урожай,                                      Усе суціль викачували з двору,                                     Греби, нічого людям не лишай!

                                    Хто ж села, вимерлі на Україні                                      Російським людом поспіль заселяв?                                     Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

                                    Імперський молох світ нам затуляв!                                     Я бачив сам, у ту зловісну пору 

                                    І пухлих, і померлих на шляхах,                                      І досі ще стоять мені в очах…

                                    А кажеш – не було голодомору!

 

Найбільш постраждали від голодомору Дніпропетровська, Харківська та Київська області. На них припадає 52,8% загиблих.

 

Перегляд кліпу «Білим по чорному»

 

  

1 студент

  Висновок Міжнародної комісії по розслідуванні голодомору в Україні у 1932-1933 роках.     Причини голодомору:

 

а)  Штучна організація сталінським керівництвом голоду для того, щоб зломити опір українського села політиці суцільної колективізації та

«соціалістичним перетворенням» взагалі;

б) Непосильні для селян плани хлібозаготівлі; 

в) Небажання колгоспників працювати в громадському господарств 

 

2 студент

    Наслідки голодомору:

-         масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік;

-         завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села;

-         придушення опору українського селянства;

-масове переселення селян з Росії в Україну;

-         сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.

 

3 студент

Факти про геноцид

Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 р. по листопад 1933 р.) За різними даними, загинули від 4 до 7 млн. осіб. 

 

Навесні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня. 

 

Середня тривалість життя українців 1933 р. становила 7,3 року в чоловіків і

10,9 у жінок

 

23 січня 1933 р. Директивою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР українським селянам заборонили покидати місця проживання

 

У 1988 році Конгрес США офіційно визнав Голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти українського народу. 

 

У листопаді 1989 р. у висновках Міжнародної комісії з розслідування голоду

1932-33 рр. в Україні голодомор кваліфікували як геноцид проти українського народу. 

 

Перегляд кліпу «Вірш про голодомор в Україні»

 

4 студент

       На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 - 1933 роках оголошую хвилину скорботи.

       Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.

      Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. 

 

5 студент Пам’яті 

мільйонів українських селян, які загинули 

мученицькою смертю від голоду, заподіяного 

сталінським тоталітаризмом у 1932 - 1933 роках; пам’яті 

тисяч українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі  після найбільшої трагедії ХХ століття

 

 

Запалюється свічка. Хвилина скорботи. Звучить метроном.

 

6   студент.               

                        Народ мій є! Народ мій завжди буде! 

                        Ніхто не перекреслить мій народ!                         Пощезнуть всі перевертні й приблуди,                          І орди завойовників – заброд!

 

 

7   студент.   Про голод говорили за кордоном, а ми – мовчали. 

            Ми, нині сущі, повинні попросити прощення у 12-ти мільйонів наших людей – у дитинчат, які сиділи біля мертвих матерів, у матерів, які журно дивилися на мертвих дітей, не маючи сил плакати, у наречених, у ненароджених дітей, в українських господарів-хліборобів по дикунськи похованих, не оплаканих. Їм не давали спокою навіть мертвим. На місцях їхніх поховань ставили ферми, танцювальні майданчики.

 

 

 

 

8 студент

Офіційне вшанування пам'яті жертв Голодомору, в тому числі, визнання його геноцидом українського народу, розпочалося за ініціативи української діаспори у США та Канаді.

 

Четверта субота листопада в Україні визнана  Днем пам'яті жертв голодоморів. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами. Щорічно,  в цей день проводиться  всеукраїнська акція «Запали свічку»  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 студент

Пам'ятники жертвам Голодомору в Україні 1932–1933 років встановлені у багатьох містах і селах України, а також за кордоном. Перший у світі пам'ятник жертвам Голодомору в Україні був відкритий 23 жовтня 1983 р. у

м. Едмонтоні (провінція Альберта, Канада) за ініціативою громадян Канади, переважно українського походження. Його автор — монреальський скульптор Людмила Темертя, мати якої пережила Голодомор 

 

2 студент

На цвинтарі в Бородянці (на Київщині) поховані в спільній ямі і місцеві жертви голоду, і ті, кого привозили сюди, підібравши при різних шляхах та дорогах, і ті, кого скинули, мов лантухи, з потягів, що мчали повз. У 1990 році над цією братською могилою з’явився пам’ятний хрест. 

Плити із хрестами, хрести і дзвони, насипані кургани - є в сотнях українських сіл: на Вінниччині і Луганщині, Дніпропетровщині, Запоріжжі, Кіровоградщині, Одещині та Херсонщині. В кожній області, навіть у західних областях, які на час Голодомору 1932-33 років не були у складі радянської України.  

 

3 студент

                        Я не окраїна, я не руїна,                          Я – Україна, я – Україна! 

                        Навік обрала собі дорогу: 

                        Іду до Бога, іду до Бога. 

                                    Кличу Вас, люди, зліва і справа,                                      В святу державу, в мою Державу.                                      В країну сонця, добра і свободи                                      Рушай, народе, рушай, народе!                          Нас порятує від зла і крові                          Голос любові, голос любові.                          Вже  час позбутись лиха-сваволі,                          Плекаймо волю, плекаймо волю! 

                                    Я не окраїна, я не руїна,                                      Я – Україна, я – Україна!

 

Перегляд кліпу»Свіча» у виконанні О.Білозір

 

 

 4 студент.        І дзвонить пам'ять в наші будні,                             Б’є голосами синю вись: 

                           Рік 33-й у майбутнім

                           Не повторись! Не повторись!

 

      Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 р.р., мається на увазі період з квітня 1932 р. по листопад 1933 року.  Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинуло мільйони людей. Пік Голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня…

 

     Найбільш постраждали від голоду Дніпропетровська, Харківська і Київська області. На них припадає 52,8 % загиблих.

 

       Перегляд новин телеканалу «Інтер» про Дніпропетровську область с.

Вербки 

 

 

 

7 студент.           

В той рік заніміли зозулі, Накувавши знедолений вік. Наші ноги розпухлі узули В кирзаки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину Клала в яму, поклавши на бік,

Без труни, загорнувши в ряднину… А на ранок – помер чоловік. І невтому, трудягу старого

Без хреста повезли у той бік …

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік.

 

 

 

 1 студент.  Світ мав би розколотись навпіл, Сонце перестати світити, Земля перевернутися, від того, що це було  на Землі. Але світ не розколовся. Земля не перевернулася. Вона обертається, як їй і належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми – єдині спадкоємці всього, що було. 

 

     У молитві «Отче наш» є 7 прохань, які людина просить у Бога. Одним із них є: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Повірте, коли нічого їсти – найбільше хочеться хліба. Коли хліб є – людина про нього не думає. Їй хочеться чогось іншого: щось пізнати, щось прочитати, чогось навчитись.

Тобто хліба духовного.

 

3        студент. Я говорю від імені Суходольської Антоніни Григорівни, 1913 року народження із с. Раївка, Радомишльського району Житомирської області. 

 

...Боюся я заводити розмову про таке. Бо після голоду був 37-й рік. У нас «чорний ворон» їздив, клював людей... А в голод померло троє моїх братів — Василько, Гриць і Петрусь. Один одного менший. Як же вони хлібця просили! Боже ж ти мій! Та ніхто не допоміг— ні Бог, ні сільрада — попухли мої брати. У сирій землі лежать, а я ще ворушуся. Такі муки прийняла я. Люди, не треба забувати лиха, не треба... 

 

4        студент. Зі спогадів Лихоліта Дмитра Трохимовича, 1923 року народження із с. Хоцьки. 

 

...Раз пішов я до свого товариша, а в них якраз шастала бригада активістів. Один з них знайшов у печі горщик із пшоняною кашею. Він витяг його з печі, розбив на долівці і почав розтирати кашу своїм чоботом. А діти (було їх п'ятеро) попадали на долівку та й давай ту кашу їсти з-під чобота. 

     За нашим городом було кладовище. Від сільради видавали тим, хто копав великі ями для померлих, по кілу хліба. І ось ці люди викопували великі ями, привозили мертвих цілими підводами. Я запам'ятав одну дівчинку, років 910. У неї були білі кіски й сині-сині очі. Очі померлих від голоду не закриваються. Треба, щоб хтось закрив, але не було кому. Я ще пам'ятаю, як під тинами сиділи мертві люди з простягнутими руками — просили, та й задубіли. 

 

5        студент. Свідок Спаська Єлизавета Митрофанівна, 1905 р. народження із с. Катеринівка. 

 

...Я з 12 літ— сирота. Вийшла заміж за бідняка. Трудилися зранку до ночі. Вже була в нас корова, пара коней та четверо малих діток. Та страшний день не обминув мою хату. Прийшло п'ять чоловік, забрали коней і корову. Я стала плакати і кричати, умовляти, щоб не брали корову, бо діти малі помруть. Та один з них лише вдарив мене по лиці, щоб не кричала. Забрали все, що було у дворі, у конюшні. У хаті, крім дітей, брати було нічого. Забрали все зерно — і те, що було для харчу і те, що для посіву. І так лишились ми з малими дітьми в голодній хаті взимку 1933 року. Не можу збагнути — які ж ми були куркулі? 

 

6        студент. Від імені Малиночки Антоніни Миколаївни, 1921 р. народження із с. Топчине на Дніпропетровщині. 

 

...Тільки тепер, маючи своїх дітей і онуків, я розумію той біль, який терзав мою маму, коли її з трьома дітьми вигнали з хати. До себе нас впустила сусідська бабуся. Мама боролася за наше життя. Першу травицю пускала в їжу. З квітів акації робила борошно. Я й тепер духу акації не терплю. Ніколи не забуду дівчинку Лізу, років дванадцяти. Вона кудись йшла, але впала край дороги. Я підійшла до неї. Вона страшно спухла. На литках глибокі тріщини — безкровні рани, з яких текла рідина. У ранах копошились дрібні білі черви. То був останній день коротенького Лізиного життя. Тепер на сільському кладовищі немає ніяких слідів тих братських могил. 1 страшно думати, що відійде покоління, яке пам'ятає жахи 33 року. Спасибі тим, хто відроджує правду. 

 

 

 

1   студент. Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я.  Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто  багато позаду могил… Надто тяжкі втрати…

      І тільки  виповівши минулі страждання, викричавши  давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш славний народ,  гідний прекрасної долі.

 

 

2   студент.            

                        Я не окраїна, я не руїна,

                        Я – Україна, я – Україна!

                        Навік обрала собі дорогу:

                        Іду до Бога, іду до Бога.

                                    Кличу Вас, люди, зліва і справа,                                      В святу державу, в мою Державу.                                     В країну сонця, добра і свободи                                     Рушай, народе, рушай, народе!                          Нас порятує від зла і крові                         Голос любові, голос любові.                         Вже  час позбутись лиха-сваволі,                          Плекаймо волю, плекаймо волю!

                                    Я не окраїна, я не руїна,                                     Я – Україна, я – Україна!

 

  

Звучить пісня О. Білозір присвячена пам’яті жертв Голодомору.