Сценарій виховного заходу "Кохання в житті Тараса Шевченка"

Тема: Кохання в житті Тараса Шевченка

Мета заходу: 

• розкрити глибину поезії Кобзаря про любов;
• осягнути глибину внутрішнього світу поета та його любовної драми, прагнення до простого людського щастя.
• сприяти формуванню уяви, асоціативного та образного мислення; розвивати культуру почуттів; сприяти моральному удосконаленню особистості;
• долучати учнів до світу прекрасного, до історичної спадщини та культурних цінностей українського народу; вчити учнів усвідомлювати себе частиною великого народу, справжніми господарями на своїй землі; виховувати пошану до всіх, хто працює; виховувати почуття власної гідності, свідомість, патріотизм, чесність, справедливість, товариськість, доброту і взаємопідтримку; заохочувати творити добро, здобувати знання, оволодівати професією, рости гідними громадянами нашої держави.

Методична мета: використання інформаційно-комунікативних технологій під час проведення виховного заходу; розвиток творчих здібностей учнів.

Форми, методи, прийоми: розповідь, виразне читання поезій, використання аудіовізуальних засобів.

Методичне, дидактичне та технічне забезпечення: презентація «Ніжні жінки Тараса»», комп’ютер, екран, проектор;  уривки з фільмів «Ніжні жінки Тараса», «Історія однієї картини», «Тарасова любов»; портрет Т.Шевченка, репродукції картин Г.Закревської, В.Рєпніної, К.Піунової; виставка книг; записи «Місячної сонати» Л. Бетховена, вальсу.

Міжпредметні зв’язки: українська література, історія України, музика, кінематограф, театральне мистецтво.

Тип заходу: усний журнал

Хід заходу

І. Організаційний момент (2 хв.)

1.1. Привітання присутніх.

ІІ. Момент актуалізації уваги аудиторії (3 хв.)

(слайд 1)

Ведучий.  Не все можна пояснити в житті будь-якої людини, тим більше публічної особи. Але зрозуміти, прийняти її життя ми зобов’язані.

Наскільки багатогранне його слово Кобзаря, настільки ж віртуозне все його життя. Бо життя Шевченка – це найкращий його твір.

Ведуча. Уже для багатьох поколінь українців і не тільки українців Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, що ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо. Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його відданістю правді, свободі … Але, крім цього великого світу, у Тараса Шевченка, як і в кожного з нас, є свій глибоко особистий світ – кохання, дружба, творчі злети і згасання, надії і розчарування, зустрічі і розлуки, усмішки і сльози. На жаль ми, сучасні люди, дуже часто забуваємо, що в цей інтимний світ потрібно входити дуже обережно. Інколи дехто втрачає межу і перестає відчувати той шматок особистого життя, в яке ми не маємо права входити. А вступивши, іноді не можемо його адекватно зрозуміти, відчути. Нам часто не вистачає делікатності і м’якості суджень.

Ведучий. Ми спробуємо не порушити той благословенний для кожної людини куточок душі, який є для неї святим і недоторканним. Бо саме в цьому, на нашу думку, і полягає розгадка глибин і висот справжньої інтелігентності.

 Ведуча. Він прожив лише 47 років, та мало хто знає, що маючи надзвичайну славу художника і поета, митець Т. Шевченко залишався нещасливою в особистому житті людиною.

Тема любові, сім’ї, дітонародження – одна з центральних у творчості письменника, більше того, вона основна в житті Шевченка.

(Слайд 2)

Кохання в житті Шевченка – чи не найболючіша сторінка його долі, бо не мав він сімейного щастя, родинного тепла, хатинки, обсадженої садочком, люблячої дружини , не було й діточок. Не судилося. За своє життя  він закохувався багато разів. Любили й його, але кожного разу щось ставало на перешкоді.

(слайд 3. Відео «Ти жінка» Тарасова любов»)

(Слайд 4)

Ведучий. Їх було вісім – знакових жіночих постатей у бентежному і сповненому драматизму житті Тараса. Імена більшості з них ми б не знали, якби не любов до них великого поета. Найчастіше  його обраниці не могли оцінити ані поетичного, ані художнього генію великого митця. Тому він втішався, переконував себе у правильності «запорозького вибору»:

«Не женися на багатій,

Бо вижене з хати,

Не женися на убогій,

Бо не будеш спати.

Оженись на вольній волі,

На козацькій долі,

Яка буде, така й буде,

Чи гола, то й гола.

Та ніхто не докучає…»

(слайд 5)

Учень 1. Першим захопленням  Тараса Шевченка була Оксана Коваленко, про яку поет згадав у вірші «Мені тринадцятий минало…».

(слайд 6 . Відео)

Образ Оксани він намагався віднаходити в інших жінках, а у творах “нарікав” її різними іменами. Ця любов, принесена з дитинства, багато в чому стала вирішальною для Т. Шевченка. «Маленька», «кучерява» Оксана визначила собою той тип жінки, який йому фатально подобався, її історія стала основною темою його творів.
                                               

Учень 2. (слайд 7)

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зараннє повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому. […]

– Чи жива Ота Оксаночка? – питаю

У брата тихо я. – Яка?

– Ота маленька, кучерява,

Що з нами гралася колись.

Чого ж ти, брате, зажуривсь?

– Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала.

Вернулась, правда, через год,

Та що з того. З байстрям вернулась,

Острижена. Було, вночі

Сидить під тином, мов зозуля,

Та кукає, або кричить,

Або тихесенько співає

Та ніби коси розплітає.

А потім знов кудись пішла,

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла.

А що за дівчина була,

Так так що краля! І не вбога,

Та талану Господь не дав…

– А може, й дав, та хтось украв,

І одурив святого Бога.

 

Учень 3. (Амалія Клоберг) (Слайд 8)

Другим захопленням Тараса Шевченка стала дівчина-натурниця, яку він виводить під іменем Паша в повісті «Художник», належить до періоду навчання в Академії мистецтв у Петербурзі. Цю п’ятнадцятирічну німочку, як свідчать дослідники, Т. Шевченко «відбив» у свого вчителя і друга, художника Івана Сошенка.

У 1839 році Т. Шевченко малює її портрет, в ліжку, з розпущеним волоссям, і єдиний раз за всю свою практику художника підписує його не як Шевченко, а «Чевченко», очевидно, так вимовляла його ім’я молода натурниця-німкеня.

Повість «Художник» закінчується промовистим штрихом: та, з кого мальовано геніальну «Мадонну», залатує незавершеною картиною свого чоловіка старі ширми. Оце, напевно, була та прірва, в яку збирався стрибнути Іван Сошенко, і від чого його врятував Т. Шевченко, не давши одружитися. Певно, Сошенко це зрозумів, бо, за його словами, вони « …попрощалися, як добрі приятелі й земляки, так, ніби між ними нічого не було». У 1859 році вже тридцятирічною вона знову увійде в майстерню Тараса Шевченка. Звали цю жінку Амалія Клоберг.
 

Учень4. (Варвара Рєпніна) (слайд 9)

Із  княжною Варварою Рєпніною Шевченко познайомився саме в свій перший приїзд в Україну, після навчання в Академії. Подорожуючи Київщиною, влітку 1843 року він завітав до Яготина, аби зробити замальовки. Йому настільки сподобалося в родині Миколи Григоровича Репніна-Волконського, що він повернувся на триваліший час, залишившись на рік у його маєтку.

Хазяїн був людиною більш ніж неординарною – князь, генерал, високоосвічений чоловік  із філософським складом розуму, старший брат декабриста Сергія Волконського. Донька князя, 35-річна Варвара,  все своє дитинство провела при європейських дворах, де її батько був послом, а потім віце-королем Саксонії, у Дрездені вона гралася з дітьми королів. Після невдалого роману з Левом Баратинським, братом поета Євгена Баратинського, женихів, мабуть, не знаходилося. Її пристрасна душа хотіла кохати, і таким коханням для Варвари Рєпніної став Т. Шевченко. Вона бажала «бути зайнятою Шевченком», робити щось для нього або пов’язане з ним. Княжна плела йому шарф, коли він лежав хворий, коли ж він поїхав, вона почала писати повість, де найдокладніше описала Шевченкове перебування в Яготині.

Почуття княжни «в щоденних стосунках набирало характеру морального опікунства». Т. Шевченко ж ненавидів не тільки всіляке рабство, але й всіляку опіку, а тому повчання Варвари Рєпніної викликали в його душі подвійний спротив. Навіть після його від’їзду в Петербург, княжна намагалася в листах направити Шевченка на праведний шлях: «оставьте злых людей», «слишком часто я вас видела таким, каким не желала бы видеть никогда», «ваше несчастье, что вы связались с этими пустыми людьми», – писала вона.

Поет із величезною повагою ставився до цих стосунків, але не наважився розвинути їх у більш, ніж дружні. Вони підтримували зв’язок  усе життя:  і в горі заслання, і в радості повернення на Батьківщину.

Княжні Варварі Рєпніній присвятив Шевченко поему «Тризна».
                                               

Учень 5. (Ганна Закревська) (слайд 10)

На початку 1840-х років, Шевченко гостював в Березовій Рудці (нині – Полтавська область), у родині поміщика Платона Закревського. У 1839 році багатий поміщик Платон Закревський приїхав у село Марківку і одружився з небагатою донькою сотенного осавули Ганною Іванівною Заславською, якій на той час було лише 17 років.

(Слайд 11. Відео)

 Т. Шевченко був захоплений красою Ганни Закревської. Він намалював вражаючої краси її портрет, на жодному іншому з портретів Т. Шевченка немає таких «аж чорних – голубих» очей, «такого повного, трагічного, душевного життя очей», як на портреті Ганни Закревської.

Афанасьєв-Чужбинський згадував, як ще 1843-ого року в Мойсівці Т. Шевченко довго сидів біля Ганни Закревської на балу і все просив у неї на згадку хоч одну блакитну квітку, якими була оздоблена сукня. Молода жінка жартувала і жартома відмовляла. Тарас Григорович таки ухитрився відірвати квітку. А років через два Чужбинський випадково побачив у нього цей знак спогаду. Т. Шевченко знітився і, применшуючи свої справжні почуття й не бажаючи впускати нікого у свій внутрішній світ, відповів: «Славна молодичка, – і така приємна, що, здається, і забудеш, а побачиш, то знов так тебе й тягне».

Очевидно, що якась драма чи скандал, пов’язані із залицянням Тараса Шевченка у Березовій Рудці, таки сталася. Олексій Капніст писав до Т. Шевченка таке: «Мені доручено просити вас не заїжджати, як ви збиралися, до Закревського, а головне, не писати йому ні з якого приводу. Я знаю вас і цілком певний, що ви свято і непорушно це виконаєте. …»

 Зустрітися їм більше так і не довелося – Ганна померла у тридцятип’ятирічному віці саме того року (1857), коли поет отримав звільнення від десятирічної солдатчини. На засланні в 1848-ому Тарас Шевченко пише надзвичайно відвертий вірш, присвячений Ганні Закревській, сховавши свою адресатку під двома літерами – «Г. З.»

Учень 6. (Феодосія Кошиця) (слайд 12)

Під час перших відвідин України, у Кирилівцях Шевченку сподобалась донька попа Григорія Кошиці – Феодосія. Після того, як Тарас отримав посаду у Київському університеті, він вирішив одружитись і влаштувати своє особисте життя. Приїхав він на храмове свято свататися, але батькам Шевченко не сподобався і отримав гарбуза. Молода попівна не наважилася йти проти волі батьків, невдовзі збожеволіла і в 1884 році померла.
 

Учень 8.( Ганна Ускова) (слайд 13)

У засланні, яке тривало десять років, Шевченко закохався в дружину коменданта Новопетровської фортеці Ганну Омелянівну Ускову. На жаль, плітки і осуд перервали їхні приятельські розмови, але Ускова протягом довгих років залишалася щирим другом поета.

В листі до Залеського (10 лютого 1855 р.) він писав: ''Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарною моей душой. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей''. 

Учень 9 (Катя Піунова) (слайд 14)

Коли імператор, не без посиленого втручання та заступництва Варвари Репніної, підписав указ про помилування, Тарасові Григоровичу йшов 44-ий рік. Він був пригнічений засланням і солдатчиною, відпустив патлату бороду і відчував себе старим не по роках… Проте, як свідчать листи, мріяв про молоденьку дружину «з простих», поруч з якою хотів повернути втрачені на каторзі роки молодості. Оскільки у Петербурзі він перебував під постійним наглядом поліції, Шевченко на деякий час залишається в Нижньому Новгороді. І тут він уповні відчув свою популярність. Жінки з місцевого бомонду наввипередки замовляли йому свої портрети. Саме серед них він зустрів своє наступне кохання – молоду актрису Катю Піунову, яка видалась йому ідеалом жіночої вроди.

(Слайд 15. Відео)

 Cкориставшись поетом, актриса зрештою втекла до Казані з 25-річним актором, за якого згодом вийшла заміж. Потім  вона  згадувала: «Але ж мені ще шістнадцяти не було! Що я там розуміла! Мені здавалося, що в Тарасі Григоровичі женихівського нічого не було.…». Проте вона змогла зрештою визнати правду: «Так, про душевний світ, про розум великого поета позабула, клепки забракло!».

Учень 10 (Ликерія Полусмак) (слайд 16)

Останнім коханням великого поета стала служниця його петербурзьких друзів, українка Лукерія Полусмак. На прохання Шевченка,  її, кріпачку, відпустили на волю. Це підштовхнуло дівчину, вже заручену з Тарасом Григоровичем, до сміливого флірту з його друзями та знайомими, що прикро і боляче вдарило по поетових почуттях. І цього разу його мрії про спокійну старість у родинному колі, у вишневому саду, були понівечені й знищені чужою байдужістю…

(Слайд 17. Відео)

(Слайд 18)

Шевченкові ніби полуда спала з очей, настало прозріння. Він кохав – і, засліплений власним некритичним ставленням до себе, гадав, що і його щиро кохають. Поет розриває стосунки. За три місяці він помирає.

Кохання робить людей сліпими, от і Шевченко  за коханням не бачив справжньої Ликери. Розплатою за сліпоту була сердечна рана. Як відгукнулось у серці Шевченка це кохання, знаємо з його поезій, присвячених Ликері, вміщених у «Кобзарі».             

 Чи можемо ми звинувачувати Ликеру в тому лихові, яке вона заподіяла Шевченкові? Та чи й був би Шевченко щасливий з нею? Певно, що ні. Надто різними людьми вони були, жили кожен своїм життям.

Ну а як же Ликера ? Вона вийшла заміж за перукаря Яковлєва, який все життя пропиячив. Та глибоко в серці носила спогад про великого поета та його кохання. Після смерті чоловіка  щороку приїжджала до Канева на могилу Т.Шевченка, щороку справляла панахиду по Шевченку, клала на могилу гостинці, наймала попа і півчих, які йшли від церкви до могили співаючи. У книзі для відвідувачів зробила запис: «13 мая 1905 року приїхала твоя Ликера… Подивись на мене, як я каюсь».

(Слайд 19)

Ведучий. О, як він хотів раю! До останньої миті свого непростого життя шукав той рай і хотів, але... Рай так йому не трапився. І на все життя залишилися лише осколина і гіркота, і вічне запитання: «Хоч, небоже, раю? Він у мене тут…».

Ведуча.Не зустрів її, свою долю, наш Тарас. Була в його житті дружба, було кохання, а тієї, єдиної, яка взяла б половину його страждань і нещасть, розділила з ним радість і смуток, не було. Жив одиноким і помер самотнім.