Сценарій виховного заходу «КОЛЬОРИ ШЕВЧЕНКОВОЇ ДОЛІ»

Сценарій виховного заходу

«КОЛЬОРИ ШЕВЧЕНКОВОЇ ДОЛІ»

 

Пісня «Бандуристе, орле сизий»

 

Вірш «Відродися, Тарасе!»

Відродися, Тарасе, мовою,

Одкровенням, душі розмовою.

Відродися, Тарасе, криницею,

Пульс життя в ній, віддача – сторицею

 

Того кращого, край чим уславлений.

Твоїм іменем в світі він знаний є.

Відродися білявкою-хатою,

Щедрим колосом, співом крилатим.

 

Край художник свій пише,

В ньому рай, пломеніє душа,

Драматург словом слід свій залишив,

А поет написав вірша.

 

Тож, як бачиш, кроками, рухом

Наш народ твоїм серцем живе,

Із твоїм нескореним духом,

З колін вставши, вперед іде.

 

І, тримаючи кетяг калини,

Біля серця вогонь не згасне.

У ім’я всієї Вкраїни,

Я прошу, відродися, Тарасе.

 

    Ведучий. Розпочинаємо літературно-музичну композицію, присвячену пам’яті Тараса Григоровича Шевченка.

    Ведуча. Чим є рушник у житті українців? Це чудовий оберіг від лиха, це символ благословення батька-матері. Вишитий червоно-чорними або світлими і темними нитками, він уособлює сумні і радісні моменти людського життя.

    Ведучий. Сьогодні на цьому білому рушникові ми будемо вишивати життя і долю нашого великого поета Т. Г. Шевченка.

    Ведуча. 9 березня 1814року

В похилій хаті, край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка – мати, вбита горем.

( Виходить малий Тарас і його мати ).

    Мати. Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою.

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєш радісної днини….

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне,

І так усюди – з краю в край

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі,

Згорьованій, сльозами змитій,

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Мої ви квіти нещасливі,

Коли бездольна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

( Тарас дивиться на хату ).

    Тарас. У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

( Дивиться на матір і обнімає її ).

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

    Тарас і мати плачучи виходять

   

Ведучий. Яким же кольором вишиємо перші стібки на життєвому рушнику Шевченка? Гірко, але дитинство Тараса вздовж і впоперек пронизане чорними візерунками смутку сирітського: у 9 літ залишився без матері, зазнав тяжких знущань лихої мачухи, а на одинадцятому році втратив батька ( кладеться чорний візерунок на рушник ).

    Ведуча.  Але були в дитинстві Тараса і радісні, світлі дні. Любов сестри Катерини до малого хлопчика, його подорож до стовпів, що підтримують небо ( кладеться червоний візерунок ).

 

Сценка, як Тарас до стовпів ходив.

    

Ведуча. Також захоплюючими були розповіді діда Івана про Коліївщину, і щира, вірна дружба Тараса та Оксани Коваленко.

    (Виходять малі Тарас та Оксана)

Тарас. Ми вкупочці колись росли,

Оксана. Маленькими собі любились.

Тарас. А матері на нас дивились

Оксана. Та говорили, що колись

Тарас. Одружимо їх. Не вгадали.

Оксана. Старі зараннє повмирали,

Тарас. А ми малими розійшлись

Оксана. Та вже й не сходились ніколи.

    ( Обоє виходять)

    Ведучий. До всього цікавий, допитливий, він змалку виявив неабияку пристрасть до малювання. Пан вважав його своїм і міг робити з ним, що захоче: бити, примушувати виконувати важку роботу, продавати, міняти на собак.

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло.

Боже небо голубеє —

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!..

 

Сценка про Тараса і Яринку.

 

    Ведуча. Додамо чорну полосу на рушник  Шевченкового життя.

    Ведучий. Проте дні, проведені в управителя Яна Димовського, були просякнуті світлом. Той допомагав йому пізнати світ, не забороняв малювати, і навіть познайомив з художником-аматором Павлоцьким. Шевченко завжди з вдячністю згадував добродійника. Тож прикрасимо рушник ще кількома червоними візерунками( 2 )

    Ведуча.  У 1829 році як козачок пана Енгельгарда Тарас виїхав до міста Вільно

( Вільнюс ). У 1831 прибув до Петербурга, де поміщик віддав його працювати до майстерні живописця В. Ширяєва.

    Ведучий. Як жилося Тарасові у Петербурзі? Які настрої переважають у його житті в цей час? Це були радісні роки: зустріч у Літньому саду з Сошенком, знайомство з Гребінкою, Брюлловим, Жуковським, Григоровичем, Веніціановим, викуп 1838 р.  з кріпацтва, навчання в Академії мистецтв, опіка самого Брюллова, поява у 1840 р. «Кобзаря».

    Вірш «Тебе, Тарасе, не забудем»

Тебе, Тарасе, не забудем,

Ні твої думи, ні слова.

У серці збережем ту віру,

Що ти віршами сповивав.

 

Тебе, Тарасе, не забудем,

Ти не хвилюйся, батьку, спи.

Ми збережемо Україну,

Ми твої вірнії сини.

 

Хай навіть стомимось в дорозі,

І розболиться голова,

Прилинуть нам на допомогу

Твої могучії слова.

 

Не раз вже теє твоє слово

Вело людей до боротьби,

Не раз кромсало панську душу,

Не раз страждав за нього ти.

 

Тебе і мучили, і били,

Та все зійшло їм нанівець,

З тяжкими ранами на тілі

Ти знову бравсь за олівець.

 

Ти був як озеро в пустелі,

З якого можна пити воду.

Ти був Месія,

Для нашого, великого народу.

 

Мені не важко знов казати,

І хай-куди Лихий веде.

На будь-якій землі, країні,

Ми не забудемо тебе.

 

І прийде час, настане днина,

Засяє сонце надворі,

І позбираються всі люди,

Збудують храма на твоїй горі.

 

    Ведуча. Тож доповнимо вишивку червоними візерунками. У перший «Кобзар» увійшло 8 поетичних творів.

 

    Балада «Лілея»

    Пісня «По діброві вітер виє»

    Інсценізація уривка з поеми «Катерина»

    Ведучий. Але, незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну стають на папері сумним рядами.

    Пісня «Думи мої, думи…»

    Ведуча. Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко після довгої розлуки відвідав Україну. І що ж він бачить на рідній землі?

    Вірш «І виріс я на чужині»

    Кладеться чорний візерунок на рушник.

    Ведучий. Друга поїздка в Україну відбулася 1845 року. Закінчивши Академію мистецтв, Тарас повертається в Україну для постійного проживання. Працює в Київській тимчасовій комісії з упорядкування старовинних актів. У цей надзвичайно плідний для творчості, просто таки вибуховий рік з’являються безсмертні твори «Єретик», «Сон», «Кавказ», «І Мертвим, і живим», «Невільник», «Великий льох», «Наймичка», «Холодний яр», «Три літа».

    Уривок з поеми «Сон»

    Ведуча. Шевченко багато їздив по Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки свого поневоленого народу, бідну сирітську долю.

    Сценка «На Великдень на соломі»

    Ведучий. У 1847 році Шевченка заслано в Оренбурзький корпус. Почалася довга розлука з рідним краєм. Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати і малювати, страждання, болюча туга за рідною Україною, хвороба… Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки «Караюсь, мучусь, але не каюсь».

    Ведуча. Щоб загасити тугу, поет думками лине на Україну.

    Пісня «Зоре моя вечірняя»

    Кладуться чорні візерунки на рушник( 2 ).

    Ведучий. Упродовж усього свідомого життя гріла і спопеляла Шевченка єдина, гаряча, вірна й незрадлива любов до своєї знедоленої України та її народу. Вона – в кожному рядку його поезії.

    Вірш «Мені однаково»

    Ведуча. Співець-патріот, мученик, загнанець мріє ще повернутися на кохану Україну, подивитись на її зелені лани, вилити там своє горе.

 Може, ще я подивлюся

На мою Украйну...

Може, ще я поділюся

Словами - сльозами

З дібровами зеленими!

З темними лугами!

    Ведучий. Але не судилося побачити Шевченкові свій рідний край вільним. За 10 днів до смерті він написав останні рядки:

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать,

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога,

Почимчикуєм спочивать.

    Ведуча. Смерть Шевченка була тяжкою втратою для України. 12 березня 1841 року відбувся похорон поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі.

    Пісня «Лелеченьки»

    Ведучий. Трапилося те, чого боявся Тарас. Чужа земля прийняла його тіло. Будучи в 1845 році в Україні, Шевченко заповідав:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій..

    Ведучий. І друзі виконали заповіт поета.

    Ведуча. Закінчилося життя нашого генія і почалися безсмертя, слава і вічна пам’ять, які пронесуть у своїх серцях земляки поета в Україні та за її межами. Тож позначимо на рушникові червоним кольором всенародну любов і вдячність Тарасу.

    Вірш «Низький уклін тобі, Тарасе»

    Пісня «До України»