Сценарій виховного заходу на тему : «Україна – країна нескорених!»

              ДНЗ «Борщівський професійний ліцей»

               Підготував: вихователь Вахула С.С.

Сценарій виховного заходу на тему : «Україна – країна нескорених!»

«Україна буде тоді,

Коли будуть люди,

які найдужче боятимуться

її ганьби…» 

Ліна Костенко

Було нам важко і було нам зле.

І західно і східно.

Було безвихідно. Але.

Нам не було негідно.

Ліна Костенко

Зміст

Анотація

Вступ

Сценарій  позаурочного виховного заходу “ Україна – країна нескорених!»

    Висновок

Анотація

Формування громадянських якостей: патріотизму, людяності, поваги до людей військових, працьовитості; виховування гідних громадян і захисників своєї держави– справа вкрай необхідна і дуже непроста.

Як показує досвід багатьох країн , саме почуття національної гідності сприяло їх швидкому розвитку. Формування національної самосвідомості являє собою систему, що створювалася протягом віків самим народом. Це система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світогляд та цілісні орієнтації підростаючого покоління, передавати національний досвід, надбання попередніх поколінь.

Зваживши всі аргументи, ми обрали тему воєнних подій в нашій державі,  як основний засіб виховної роботи, зважаючи на ситуацію в країні, яка склалася на даному етапі .

Основною метою виховного заходу є формування національно свідомих громадян України, творче продовження в сучасних умовах звитяги, вироблення в  кожного учня, присутнього на заході, прагнення розвивати в собі кращі людські риси українця – патріота .

Обладнання: святково прибраний зал, музичне обладнання, мультимедійна презентація, вгорі напис “Україна – країна нескорених! ”.

Навчальна мета:

збагачувати, розширювати й узагальнювати знання; розвивати пізнавальні інтереси учнів, виховувати почуття патріотизму, любові до Батьківщини і поваги до захисників Вітчизни.

Розвивальна мета:

формувати активну громадянську позицію учнів щодо єдиної, цілісної

держави та захисту її кордонів, спонукати особистість до осмислення себе як частинки великого українського народу, пробуджувати національну самосвідомість.

Виховна мета:

Виховувати  глибокі патріотичні почуття до рідної землі, дружби та взаємоповагу один до одного, взаєморозуміння, причетність і

відповідальність за все, що відбувається в країні, вдячність тим, хто віддав за неї життя;

Ефективність розробки передбачає:

- підвищення рівня патріотичного розвитку учнів;

- забезпечення комплексного підхіду до гармонійного розвитку учнів;

- підвищення ефективності виховання у  учнів пізнавального інтересу до рідного краю, до своєї країни;

- підвищення престижу військової служби, ставлення до солдата як до захисника вітчизни, героя;

- готовність до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави;

- усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;

- формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.

-доведення  до свідомості учнів, що ми самі відповідаємо за долю нашої держави, що кожен українець повинен мати активну громадянську позицію щодо своєї історії та подій на сході України.

-надання нового імпульсу духовному оздоровленню учнів, який передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості і ґрунтується на визнанні пріоритету прав людини, яке функціонує на засадах гуманізму.

Вступ

Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується (В.О. Сухомлинський).

Патріотичне виховання – виховна діяльність, спрямована на формування в учнів почуття патріотизму, тобто доброго відношення до Батьківщини та до представників спільних культури або країни. Таке виховання включатиме розвиток любові до Батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю Батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу.

Патріотизм не закладений в генах, він явище соціальне за своєю природою і тому не успадковується, а формується.

В Україні патріотизм повинен бути введений в ранг національно значимої і об’єктивно необхідної цінності, тому що він являє собою одне з найбільш глобальних людських почуттів, закріплених віками і тисячоліттями.

Насправді проблема патріотичного виховання є актуальною в наш час, особливо зважаючи на теперішні події в Україні.

І тому є важливим виховання патріотизму у підлітків в навчальному закладі та сім’ї.

  Хід проведення

Ведучий:

Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

Ведуча:

Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

            Ведучі виховного заходу  

Ведучий:

           І знову, в котрий це вже раз

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом’янути славний час,

Коли в офіру Батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Трансляція відеоролику  «Молитва за Україну»

  Ведуча:

  Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та незалежності рідної землі, неньки -України.

Ведучий:…

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—

оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься — Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори.
 

Ліна Костенко

Ведуча: 

І  сьогоднішній    урок-реквієм     ми     присвячуємо    всім представникам славетного лицарського роду, гідним нащадкам великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча кров і дух героїчних запорожців.

Було колись в Україні – ревіли гармати.

Було колись – запорожці вміли панувати.

Панували, добували і славу, і волю

Минулося… Зосталися могили по полю.

Ведучий:

Вже скільки закривавлених століть

Тебе, Вкраїно, імені лишали… Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить:

Внесіте прапор вільної Держави! Повірмо в те, що нас вже не збороть, І долучаймось до добра і слави. Хай будуть з нами Правда і Господь – Внесіте прапор вільної Держави!

(В зал урочисто під музику-марш вноситься Державний прапор України.)

                          Внесення Державного прапору України.

Ведуча:

Народе мій, пишаюся тобою:

Моя душа – частинка твого «Я».

Красою правди у святім двобою

Понад Майданом сонця лик сія…

Є нація! Хай знають всі у світі:

Ми є! Народ піднявся із колін!

І переможно сонце правди світить,

Співає гордо наш Державний Гімн.

(Звучить Державний Гімн України).

                           Звучить Державний Гімн України

Ведучий:

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні! Тут жили наші діди й прадіди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

Ведуча: 

Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворога.

Транслюється  сигнал «Повітряної тривоги» в художній обробці.

Під звуки сигналу «Повітряної тривоги» в художній обробці на сцену виходять 4 дівчат в українських костюмах. Одна з них тримає колючий терновий вінець.

Виконання ученицями  віршів про Україну

Учениця 

Невпинний час страждань, людського болю

Нам відраховував і днини, і години,

Вінець терновий, оповивши волю,

Лежав і на чолі, й на серці України.

Він коле серце і стискає груди,

І голками впивається у тіло,

Чи не пора нам схаменуться, люди?

Щоб мирне сонце вже усім світило.

                 Учениця  розказує вірш про Україну

    Учениця Засійбіда Богдана  (бере вінець).

Цей вінець клятий стільки зла накоїв,

Історію спотворив нанівець,

Він нашу пам’ять у могилі заспокоїв,

Безславний пророкуючи кінець.

Культуру, прадідами пещену віками,

Ламав, калічив, кидав у багно,

Розчавлював колючими руками

Ту віру, що народжує добро.

                         Учениця  розказує вірш про Україну

Учениця  (бере вінець).

Намірився й дух волі геть прибрати,

Страх сіяти і душу засмітить,

Хотів у нас Вкраїноньку забрати

І мову батьківську занапастить.

Він душі наші довго міг косити,

Принижувати і вбивать людей,

Ні, досить цей вінець носити,

Ти долі іншої достойна, Україно!

(Учениця Полюляк Сабріна кидає терновий вінець, на сцену виходить учениця Щирба Вікторія, яка виконує роль  Матері –України і  троє дівчат передають одна одній вінок із калини, колосся, квітів, а третя– одягає його на голову учениці Щирбі Вікторії, яка виконує роль Матері-України.)

(Звучить фонограма пісні «Україна» (музика і слова Тараса Петриненка).

Учениця, яка виконує роль Матері –України і розказує вірш про Україну.

Народ мій є, народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ –

Пощезнуть всі перевертні й приблуди

І орди завойовників – заброд!

Всі байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, і запамятайте:

«Народ мій є. В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде».

                  Учениця  розказує вірш про Україну

Ведучий:

Роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні

90 – ті ХХ століття Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер.

Ведуча:

Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

Ведучий:

Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі , ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положимо за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі.

Ведучий:

Присвячується загиблому українському солдату

" ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,

Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.

Одна – душа солдата, загиблого в бою,

 А інша – немовляти, народжена в Раю.

 І так би розминулись… але душа бійця

 На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.

 Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!

 А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»

Душа же немовляти була як чистий сніг:

 «Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…

 Казав Господь, Марія - таке її ім’я,

 Ось-ось народить сина, а син її – то я!

 Мене на Землю жити Господь благословив,

 Я маю народитись…А ти вже там пожив?» -

 Так у бійця спитало майбутнє немовля

 (Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)

Ведучий   розказує вірш, який присвячений загиблому солдату

 Ведуча:

 А той боєць «Марія» повторював ім’я …

 Та це ж його дружина чекала немовля.

 Сплили перед очима щасливі ті роки:

 Як він , ще він  був хлопчина й просив її руки…

 Весілля і навчання, І пристрасті потік…

 Він всі її бажання виконував, як міг.

 Усе було чудово: вагітність – добрий знак!

 І взяв він з жінки слово, що родиться козак!

 А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.

 Марії очі сині зробилися мов скло.

 «Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,

 Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»

 Та він своїй дружині сказав приблизно так:

 «Як друзів я покину, який же я козак?

 Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?

 Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»

Поцілував Марію і рушив на війну…

 А потім..постріл в спину.. і запах полину….

Учень :

Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:

 «Ти бережи Марійку, що краща буде з мам.

 Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.

 Та буду я невпинно з тобою з перших днів!

 Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,

 А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.

 Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя

 А я прикрию спину тобі із небуття»

 На місячній доріжці невпинний душ потік:

 Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.

Учень   розказує вірш, який присвячений загиблому солдату

 Ведучий:

Народжуються діти, в воєнний час страшний,

 І щоб їх захистити хтось повинен йти у бій.

 Але допоки в серці в жіночому любов,

 Життя не перерветься, відроджуючись знов!

Учень:

Не плач, кохана, чуєш, я живий.

Не міг тобі раніше подзвонити.

То був страшний, запеклий, довгий бій,

Та ми не мали права відступити.

Скажи хоч слово, мила, не журись.

Утри сльозу й нарешті посміхнися,

А ще молись, за нас усіх молись.

І матері від мене поклонися.

Цілуй дітей і батькові привіт,

Скажи, його «Кобзар» тепер в нагоді:

Ми з хлопцями завчили «Заповіт»,

Під обстрілом читаємо відтоді.

Ведуча:

Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали, 

Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,

 Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

 Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

 Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

 Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки…

 Є в місцях невідомих невідомі останки.

 Є в лісах, є у горах, і є під горою –

 Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

 Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні Разом:

 Хай відомими стануть всі герої безвісні.

Ведучий:

Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

Оголошується хвилина мовчання.

 ( Хвилина мовчання)

Ведуча:

Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради. Довгої вікової героїчної боротьби за волю.

Благаю Господа за кожного солдата.
Щоб дочекалася його кохана й мати,
Не вкрились в батька сивиною скроні.
Не дай загинути від кулі, чи в полоні.
молитвами їх заступи своїми,
здолати зло, вернутися живими.
У вірі, як ніколи, ми єдині,
за мир і спокій Неньці - Україні.
Благаєм Вас... Заступнице, Пречистая  Марія,
ти наша правда, віра і надія,

Трансляція відеокліпу, який присвячений українському воїну.  

Ведучий :

Нашу Батьківщину, нашу Україну зламати не можна. Як птах фенікс вона відроджується із попелу, стає міцнішою, сильнішою. Хочу навести слова одного з політичних аналітиків при ООН: «Після закінчення війни Україна отримає сильну армію, патріотизм на високому рівні, згуртовану націю, а Росія лише безіменні могили».

Ведуча:

Не розчаровуйсь в Україні,

А розумій її печаль.

Що робиш ти для неї нині –

У себе спершу запитай.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вона свята, а грішні – ми

В її недолі часто винні

Її ж бо дочки і сини.

Не розчаровуйсь в Україні,

Ідеї волі певним будь,

Бо тільки той є справжнім сином,

Хто вміє неньку захистить.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вір, що мине важка пора,

Розквітне пишний цвіт калини,

В садах достатку і добра.

Ведучий:

Хай живе Україна!!!!!!!!!!!Слава Україні – Героям слава!!!!!!!!!!!!!

На цьому наш захід оголошується закритим. До нових зустрічей!

     Учасники виховного заходу на тему: «Україна-країна нескорених»

Учасники виховного заходу на тему: «Україна-країна нескорених»

Висновок:

Окреслюючи перспективи майбутнього, ми повинні вдивлятись в минуле, черпати з нього той безцінний скарб, який не дасть загубити головне, розчинитися серед дрібних проблем.

      І хоч зараз важко нам,  не спокійно у нашому домі, але вже не раз доведено, що наша дружня сім’я – український народ, здолає всі перешкоди.

Сьогодні нам треба гартуватися, допомагати один одному та нашому війську і державі. Не піддаватися провокаціям та чуткам, що розповсюджуються, із-за яких сіється злість, зневіра та брехня про нашу країну.

Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

 ТРИМАЙМОСЯ! ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!