23 липня о 18:00Вебінар: STEM-освіта без гендерних стереотипів – запорука успішного майбутнього школярів

​Сценарій виховного заходу, на тему "Вогненне слово Кобзаря"

Про матеріал

Сценарій виховного заходу, на тему "Вогненне слово Кобзаря".

Запропонована методична розробка містить у собі методику проведення відкритої виховної години «Вогненне слово Кобзаря», яка сприяє вихованню національної свідомості, почуття патріотизму, любові до літератури та поваги до світлого образу поета – мислителя Тараса Григоровича Шевченка.

Може бути використана вчителями для проведення виховних заходів.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методична розробка виховної години

 

 

за національно- патріотичним напрямком виховання

 

 

 

 

 

 

 

 

2018

 

 

 

 

 

Запропонована методична розробка містить у собі методику проведення відкритої виховної години «Вогненне слово Кобзаря», яка сприяє вихованню національної свідомості, почуття патріотизму, любові до літератури та поваги до світлого образу поета – мислителя Тараса Григоровича Шевченка.

Може бути використана вчителями для проведення виховних заходів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 Одним з найважливіших завдань, поставлених Державною національною програмою «Освіта», є патріотичне виховання молоді.

Виховувати  патріотизм є однією з найважливіших задач навчання та виховання.

Національне виховання є органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти. Воно передбачає формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки – матері, культури та історії рідного народу; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українського народу.

 Проведення виховної години спрямоване на виховання почуття патріотизму та любові до літератури. В сценарій включено основні віхи життя та вірші Тараса Григоровича Шевченка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.0. Методична мета.

Дати учням уявлення про долю і творчість Великого Кобзаря на прикладі життєвих ситуацій, і таким чином прищепити студентам почуття поваги до Тараса Григоровича Шевченка як людини, патріота України, митця, методами: словесними: розповідь, вірші напам’ять; наочними:  фотопрезентація.

 

2.0. Виховна мета.

Виховувати національну свідомість, любов до рідної Батьківщини, її нескінченного багатства - рідної мови на прикладі патріотизму великого Кобзаря, любов до літератури та поезії Тараса Григоровича Шевченка.

 

3.0. Методика проведення виховної

години з використанням форм і методів

особистісно-зорієнтованого виховання.

 

3.1. Використання форм і методів при висвітленні питань сценарію: використання мультимедійних технологій, вірші на пам’ять, розповідь, художні вирази.

 

4.0. Сценарій виховної години.

 

4.1.  Вступне слово викладача про значення запропонованої теми.

4.2 Власне сценарій

4.3 Заключне слово викладача

 

 

Сценарій виховної години.

Тема: “Вогненне слово Кобзаря”

 

Вступне слово вчителя.

Він був кріпаком - і став велетнем у цар­стві людської культури.

Він був самоуком - вказав нові, світлі і віль­ні шляхи професорам і книжним ученим. Де­сять літ він томився під вагою російської сол­датської муштри.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей, у ненависть і погорду, а віри в бога у зневіру і песимізм.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і все розквітаюча радість, яку в мільйонів люд­ських сердець все наново збуджуватимуть його твори...   

Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали част­кою його життя. Таким ім'ям для нас, україн­ців, стало ім'я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.

Ведучий

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просягає веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

Над крутими Дніпра берегами,

Де схилилась Чернеча гора,

Де Дніпро розмовляє з вітрами,

Там могила співця - Кобзаря.

Ведуча 1.

А до неї що час безупинно

Люди йдуть із любов'ю в серцях,

летить наче ключ журавлиний,

 Вільна пісня поета-співця.

Кобзаря величне слово,

Як знамено, всім нести,

Відмітати слів полову

І сягати висоти.

 

 

 

 

Ведуча 2.

Тарас Григорович Шевченко на­родився 9 березня 1814 року у селі Моринцях (тепер Черкаська обл.). Рідні його були крі­паками поміщика Енгельгарда і жили дуже вбого. Дід із боку батька - Іван Андрійович, носив прізвище Грушевський. Він шив чобо­ти, тобто був шевцем, тому його звали в селі просто «шевцем». Звідси, як гадають, і пішло прізвище «Шевченко» - син шевця.

Ведучий

Батько Григорій Іванович робив дерев'яні колеса для бричок і часто чумакував. Тарас був шостою дитиною.

Ведуча 1.

Мати Шевченка часто хворіла і вмер­ла у 32 роки, коли Тарасу було лише 9 років. А невдовзі помер і батько. Так у 12 років він зостався сиротою і разом із братами та сестра­ми жив із мачухою.

Ведуча 2.

Мало світлого зосталося у пам'яті Шевченко про ці роки його життя. Пізніше він писав:

Декламатор 1.

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились

Найперші сльози; я не знаю,

Чи єсть у Бога люте зло!

Щоб у тій хаті не жило?

А хату раєм називають!

Ведучий.

У цей час великий вплив на ма­лого Тараса справляв його дід Іван. Довгими зимовими вечорами розповідав він онукам про славних запорозьких козаків, ватажків се­лянських повстань, про славного полководця Б. Хмельницького, розповідав казки, легенди. Захоплено слухав маленький Тарас і мандрів­них кобзарів-лірників. Усе почуте глибоко за­падало в душу, формувало його характер і сві­тогляд.

Ведуча 1.

Хлопцеві рано прийшлося піти у найми та він ніде не затримувався довго че­рез непокірливість. Тарас пас худобу, був на службі у дяка в церковно-приходській школі. Працюючи у маляра, він і сам почав змальову­вати вугликом і крейдою все, що бачив.

 

 

 

Ведуча 2.

 Якось, пасучи ягнят, він зустрівся з Оксаною Коваленко, такою ж як і він, батрачкою. Дівчинка викликала в ньо­го перше чисте кохання і стала розрадою його нужденного життя. Пізніше він писав:

 

Декламатор 2.

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога...

Уже покликали до паю,

А я собі у бур'яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята -

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати -

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

 

 

Ведучий.

 Коли йому виповнилося 15 років., управитель поміщика Енгельгарда взяв Тара­са у дворову челядь, слугувати козачком у мо­лодого пана. У панських покоях Тарас уперше побачив картини справжніх художників і був ними зачарований. Він крадькома намагався їх змалювати, за що часто був битий. Та почалася нова сторінка його життя, життя насиченого враженнями і пізнанням світу.

Ведуча 1.

 Наступний період позначений у житті 17-річного Тараса Шевченка великими і значними змінами. Він, як і раніше, вико­нував обов'язки козачка, але пан уже доручає йому оформлення будинку. Зрештою Енгель­гард вирішує віддати Тараса в учні живописцю Ширяєву, своєму колишньому кріпако­ві, маючи на меті зробити з юнака придворно­го художника.

Ведуча 2.

Ширяєв був неабиякий художник-декоратор, талант якого цінив навіть Карл Россі - видатний архітектор того часу. Шев­ченко вчився із захопленням, одночасно чи­таючи все, що було у бібліотеці наставника. Чотири роки життя у живописця принесли Шевченку розуміння малярства і розвинули художній смак. У цей час він познайомився із художником Брюлловим, письменниками В. Жуковським, В. Гребінкою, які перейнялися долею талановитого кріпака і допомогли йому позбутися кріпацтва.

Ведучий.

 22 квітня 1838 року Енгельгард дав Т. Шевченку визвольний лист, одержавши за це 2500 крб., суму на той час дуже вели­ку. Гроші були виручені за портрет славетного поета Жуковського, написаний не менш славетним художником Карлом Брюлловим.

Разом із волею перед молодим художником широко розчинилися двері у великий світ знань і мистецтва. Шевченко став студентом Петербурзької академії мистецтв і з головою поринув у навчання.

 

Ведуча 1.

За короткий час недав­ній кріпак піднявся до рівня передових ви­сокоосвічених людей того часу. Юнака при­ваблювало вже не лише малярство. Вирваний ще підлітком із рідного середовища, він су­мував за ріднею, особливо за сестрою Катери­ною, все частіше згадував розповіді діда і вони само собою складалися у віршовані рядки. За власним зізнанням, Шевченко почав складати вірші десь із 1837 року, але стидався показу­вати їх навіть друзям.

Ведуча 2.

 Євген Гребінка, який перший про­читав деякі вірші поета, умовив його впо­рядкувати їх у збірку. Так на початку квіт­ня 1840 року вийшла перша збірка поезій під назвою «Кобзар» досі невідомого молодого автора Тараса Шевченка. Книжечка містила всього вісім поезій: «Думи мої, думи мої...», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Нащо мені чорні брови», «До Основ'яненка» та «Тарасова ніч». Книжечку радіс­но зустріли і в Україні, і в Петербурзі. Пере­дова російська преса схвально відгукнулася на неї, а реакційні критики охрестили Шевченка «мужицьким поетом». Та він із гордістю при­йняв це прізвисько: «Нехай я буду мужиць­ким поетом, аби тільки поет, мені більше ні­чого й не треба», - говорив він.

Ведучий.

Після закінчення навчання у Ака­демії, Шевченко вирішив поїхати в Україну, у рідні місця, де він не був 15 років. На цей часТ. Шевченко був уже досить популярним по­етом. У 1844 році була видана друга його збір­ка «Чигиринський Кобзар», у яку увійшло ще декілька поезій: «Гайдамаки», «Причинна», «Тризна», «Микита Гайдай» та «Назар Стодоля». Прогресивна інтелігенція Укра­їни добре знала його вірші і радо зустрічала відомого земляка. А його рідні все ще були кріпаками і жили вбого, як і інші селяни. Вони щиро раділи за свого Тараса, який усе-таки вибився в люди, як і пророкував батько, став «неабияким чоловіком».

Ведуча 1.

Поміщики, вда­ючи з себе меценатів, запрошували свого тала­новитого земляка до своїх маєтків, замовляли портрети. Так у Яготинському маєтку князя Н.Г. Рєпніна, куди його було запрошено пи­сати портрети, Тарас познайомився із 35-річ-ною донькою князя - Варварою, відомою того часу письменницею. Вони заприятелювали. Тарас читав їй свої вірші та отримував схваль­ні відгуки. В її очах 29-літній Шевченко був не просто поет. Вона вважала, що йому було дано талант генія. Сам Шевченко не поділяв її почуття до себе, та й вона його старанно при­ховувала.

Ведуча 2.

А серце Т. Шевченка на цей час було зайняте іншою жінкою. Недалеко від Яготина у Березовій Рудці жили далекі родичі Рєпніних - поміщики Закревські. Дружина Платона Закревського - Ганна, заволоділа пал­ким серцем поета і дала життя багатьом чудо­вих поезіям. «Моя єдиная», «Моє свято чорно­бриве», «Моє диво», «Моя ти доле чорнобрива» називає він її у віршах, написаних на засланні.

Ведучий.

Ганна була 20-річною красунею, мала двох дітей і була признаною всіма «царицею ба­лів». Варвара Рєпніна вважала її легковаж­ною, холодною кокеткою, не гідної Шевченка.

Портрет Ганни Закревської, кисті Т. Шевчен­ка, зберігається нині у музеї Шевченка.Своє по­чуття він виливав у віршах «Не­має гірше.,.» або «Якби зострілися ми знову».

Декламатор3

Якби зострілися ми знову,

Чи тлі злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А. може б, потім нагадала,

Сказавши: «снилося дурній».

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєєсвятеє диво!

Ведуча 1.

Перебуваючи в Україні, Т. Шев­ченко зробив серію малюнків, об'єднаних назвою «Мальовнича Україна». Він хотів про­дати їх і за ці гроші викупити своїх братів і сестру Ірину.

Ведуча 2.

Його старша сестра Катерина на гой час уже померла. Але задуму не судилося здійснитися.

 

 

Ведучий.

Спочатку все йшло добре. Шевченко найнявся на службу у Комісію для розбірки стародавніх актів, що давало йому змогу їздити країною, зустрічатися з селянами і бачити їхнє життя. Все, що він бачив, викликало в нього обурен­ня, яке виливалося у гнівні рядки, адресовані царату та поміщикам.

Декламатор 4.

Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить.

І на апостольськім престолі

Чернець годований сидить.

Людською кровію шинкує

І рай у найми оддає!

Небесний царю! Суд твій всує,

І всує царствіє твоє.

Розбійники, людоїди

Правду побороли,

Осміяли твою славу,

І силу, і волю.

Земля плаче у кайданах*

Як за дітьми мати.

Нема кому розкувати,

Одностайне стати

За Євангеліє правди,

За темніїлюде!

Нема кому! Боже! Боже!

Чи то ж і не буде?

Ні, настане час великий

Небесної кари.        -

Розпадуться три корони

На гордій тіарі!

Розпадуться! Благослови!

На месть і на муки,

Благослови мої, Боже,

Нетвердії руки!

Ведуча 1.

Згодом Шевченко отримує місце вчителя малювання при Київському універ­ситеті. Прогресивне студентство, яке гурту­валося у таємничому товаристві «Кирила та Мефодія», запросило відомого земляка ви­ступити на зібранні. Вважаючи, що він се­ред однодумців, Тарас зачитав їм уривки з поеми «Сон», над якою працював у той чає. На нього донесли і разом з іншими однодум­цями його було заарештовано. Під час арешту в нього було вилучено рукопис поеми і це ві­діграло вирішальну роль у його подальшому житті. Вирок був суворим: заслати рядовим Оренбурзького лінійного батальйону під су­ворий нагляд із забороною писати й малюва­ти.

 

Ведуча 2.

 Тяжко було волелюбному Шев­ченку терпіти солдатську муштру. Не міг він не писати і не малювати. Крадькома, до «захалявних книжечок», він все-таки запису­вав свої вірші та передавав їх із оказією «на волю» друзям. Із метою конспірації, усе, що він писав цього часу, поет датував 1840 роком. Інколи йому вдавалося й помалювати

Колийогобуло переведено до Новопетрівського укріплення, за сім років із під його пера не вийшло жодного вірша.

Ведучий.

 Па смерті Миколи І Тараса Шевтенко сподівався, що його повернуть із заслання, але даремно. Олександр II, який зійшов на престол, пам'ятав його образливі вірші і власноруч викреслив його прізвище зі списку на помилування. Друзі та однодумці продовжували боротися за його по­вернення і 2 серпня 1857 року Шевченко на­решті отримав визволення, але із забороною жити у столиці.

Ведуча 1.

Почався наступний етап у його жатті. Йому було дозволено оселитися у Ниж­ньому Новгороді. Він із головою поринув у світське і мистецьке життя міста, намагаючись і наздогнати пропущене.. 43-річний Шевченко закохався у 16-річну дочку Піунових Катерину і почав мріяти про одруження та їхнєщасливе сімейне життя. Він освідчився і попросив руки, Катерина не відмовила. Та з їїбоку це було не щиро - вона вважала, що таким чином із його допомогою зможе отри­мати місце у Харківському театрі. Шевченко досить швидко це зрозумів і його захоплення розвіялося. А згодом він виїхав до Москви, азгодомі до Петербурга.

 

Ведуча 2.

 На літературних вечорах у сім'ї Карташевських він знайомиться із їхньою 20-літньою наймичкою ЛикерієюПолусмаковоюі залицяється до неї. Він пише її портрет, присвячує вірші:

Декламатор 5.

Моя ти любо! Мій ти друже!

Не ймуть нам віри без хреста,

Не ймуть нам віри без попа.

Раби, невольники недужі!

Заснули, мов свиня в калюжі,

В своїй неволі! Мій ти друже,

Моя ти любо! Не хрестись,

І не кленись, і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люде,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить Бог,

Карать і миловать не буде:

Ми не раби його - ми люде!

Моя ти любо! усміхнись,

І вольнуюсвятую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені...

Ведучий.

Ликерія погодилася стати його дружиною, та й хазяї були не проти, навіть придане почали готувати, та Марко Вовчок, І. Тургенєв інші друзі вперто відмовляли його від цього кроку, вважаючи, що легковажна й зла Ликерія не принесе поету щастя. Зрештою дівчина й сама зрозуміла, що не пара йому. Шевченко тяжко переживав черго­ву підніжку долі.

Ведуча 1.

1859 року Шевченко востан­нє побував на Батьківщині, відвідав своїх родичів, спілкувався з селянами, читав їм свої вірші. Він мріє поселитися десь побли­зу Дніпра, навіть вибрав місце для хати між Пекарями і Каневом. Уже й з управителем домовився. За читання селянам крамольних його знову заарештовують і відправляють до Києва. У Києві він зустрічається з колишнім своїм другом Сошенком, котрий викладав ма­лювання у Київській гімназії. Тут же він по­знайомився із Михайлом Чалим, своїм май­бутнім біографом.

Ведуча 2.

 У 1860 році Т. Шевченко отри­мує дозвіл на нове, третє видання «Кобзаря». До цього видання не увійшли твори «Сон», «Кавказ», «Єретик», «Заповіт» через цензур­ну заборону. В цей же час виходить «Кобзар» російською мовою у перекладі російських по­етів. Ім'я Тараса Григоровича Шевченка стає відомим усе ширшим верствам населення. До нього прийшло визнання художника і поета. Здавалося, доля нарешті всміхнулася йому бо­дай на творчому терені. Та здоров'я поета ста­вало все гіршим і гіршим.

 

 

Ведучий.

 9 березня 1861 року друзі прийшли привітати його з 47-м днем народженням і по­бачили, що йому зовсім погано. Лікар встано­вив у нього водянку легень. Кожне слово дава­лося Шевченку з превеликим трудом. Уранці 10 березня він захотів зійти вниз у майстерню, впав зі сходів… Коли до нього підбігли, він був уже мертвий… Так у розквіті творчих сил скінчилося життя цієї видатної людини.

Ведуча 1.

 Зла доля переслідувала Т.Г. Шев­ченка і після смерті... Не одразу здійснилося його бажання бути похованим в Україні «щоб лани широкополі і Дніпро, і кручі, було видно, було чути, як реве ревучий». Холодного березневого дня його поховали на Смоленсько­му кладовищі у Петербурзі.

Ведуча 2.

Лише через 40 днів на настирне клопотання друзів і прогре­сивної спільноти було одержано дозвіл пере­везти тіло поета в Україну. Місце на Чернечій горі поблизу Канева для поховання запропо­нував його друг - художник Г.М. Честаховський, який і керував похоронами.

 

Заключне слово вчителя.

Славний син України, поет-патріот, виразник найглибших прагнень народу - Та­рас Григорович Шевченко, всі свої сили та життя віддав служінню своєму поневоленому народові.

Його вірші глибоко вражали серце кожної людини. Вони переписувалися, передавалися з уст в уста, а багато з них стали народники піснями.

Хоч століття пролягли між добою Тараса Григоровича Шевченка і на­шими днями, але час не віддаляє нас від ньо­го, не зменшує потреби в розумінні феномену його особистості, не послаблює чарівності та сили Кобзаревого слова.

 

 

 

 

 

 

 

 

5.0. Висновки.

 

        В проведеному виховному заході показано, що славетний син України, поет-патріот, виразник найглибших прагнень народу – Тарас Григорович Шевченко, все свої сили та життя віддав служінню своєму поневоленому народові. На прикладі вірності Батьківщині великого Кобзаря виховання сучасної молоді є пріоритетною задачею сучасного виховання за особистісно - зорієнтованого навчання.

 Проведення виховної години «Вогненне слово Кобзаря» сприяє формуванню почуття любові до Батьківщини, шанобливого ставлення до народних символів, рідної мови, літератури та української поезії на прикладі творчого шляху Тараса Григоровича Шевченка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.0. Література.

 

  1. Олійник,О. Вогненне слово Кобзаря // Шкільна бібліотека. – 2011. - №2. – с. 113 – 119
  2. Остра, Н. П. Тарасове слово в наших серцях // Довослово. – 2011. –

№ 2.– с. 86 – 89

  1. Шамрай, Л. Є. Шевченко наш сучасник // Позакласний час. – 2010. –

     № 3. – с. 66 - 72

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рецензія

 

  на методичну розробку «Вогненне слово Кобзаря» національно -  патріотичного напрямку виховання.

 Методична розробка базується на визначенні методичної і виховної мети проведення виховного заходу.

 Вона розкриває методику проведення з використанням різних форм і методів особистісно – зорієнтованого навчання.

 Виховною метою проведення є виховування любові до рідної Батьківщини, її нескінченного багатства - рідної мови на прикладі патріотизму великого Кобзаря, любов до літератури та поезії Тараса Григоровича Шевченка.

 Робота може бути використана для підготовки і проведення виховних годин, виховних заходів з національно-патріотичного напрямку виховання.

 Методична мета досягнута методами: використання мультимедійних технологій, вірші на пам’ять, розповідь, художні вирази, виставка книжок Тараса Григоровича Шевченка та книжок про нього.

 Використано національний одяг, як невід’ємний атрибут української культури.

 

 

 

 

 

doc
Додано
24 жовтня 2018
Переглядів
267
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку