Конкурс «Вчительська десятка». Розробки додавай – подарунки вигравай!
Ви додали 0 з 10 розробок у період з 11 по 20 серпня для участі у розіграші, який відбудеться 21 серпня.

Сценарій виховного заходу "Твоя,Кобзарю, слава не вмре, не поляже"

Про матеріал

Сценарій присвячений шевченківським дням. Для вчителів української мови та літератури і педагогів-організаторів. Сценарій створено з метою повторення і узагальнення матеріалу про життєвий та творчий шлях Шевченка;систематизацією знань за періодами творчості поета. Потрібно поширювати світогляд, викликати інтерес до творів Кобзаря, виховувати почуття любові, пошани до Шевченка, його творчості.

Перегляд файлу

 

Морозівський  навчально-виховний

комплекс «спеціалізована загальноосвітня школа

І-ІІІ ступенів із поглибленим вивченням

окремих предметів – ясла-садок»

імені Дениса Поповича

 

 

 

Сценарій літературно-музичного свята, присвяченого  Т.Г.Шевченку

 

 

 

 

«Твоя слава,

Кобзарю,

не вмре, не поляже»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель української мови та літератури

Петренко О.П.

 

 

 

Мета заходу:

повторити і узагальнити матеріал про життєвий та творчий шлях Шевченка;

систематизувати знання за періодами творчості поета, збагатити запас учнів поетовими творами різних періодів;

поширювати світогляд, викликати інтерес до творів Кобзаря, виховувати почуття любові, пошани до Шевченка, його творчості.

Обладнання:

 прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка, і виставка книг, газети, присвячені Кобзарю, саморобні книжечки з прислів’ями про Шевченка, його « Кобзарем », піснями та висловами про нього, відеозапис «Шевченко і Україна».

Ведучий.

           В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. До них належить і ім’я великого українського поета – Тараса Шевченкаю. Увесь могутній талант він присвятив служінню народові. „ Історія мого життя ,– писав поет, - становить частину історії моєї Батьківщини”. 

Ведуча.

 Шевченко вийшов із народу, жив з народом, і не тільки думкою. А й обставинами життя  був з ним міцно і кровно зв’язаний.

1-й учень.

      У своєму „ Заповіті” він так сказав:

                              І мене в сім’ї великій,

                               В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим,тихим словом. 

2-й учень.

Провіснику волі,

Великий титане !

Справдились думи твої.

Приймай же данину

Любові і шани

Од вольних народів

Нової сім’ї.

3-й учень.

Покоління поколінню

 Про тебе розкаже.

І твоя. Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже.

            Звучить пісня „ Думи мої, думи мої.” 

Ведучий.

 Шевченків „ Кобзар”... Це Біблія українського народу. Це книга. Якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ. Який має такого поета, як Шевченко. І таку вічну книгу, як „Кобзар” – безмертний.

Ведуча.

 Автор зібрав у ній кожну сльозину. Найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь. Чим збагатив увесь світ.

4-й учень.

Бог і Біблія у хаті

 І Шевченко і „Буквар”, -

Той духовно є багатий,

Хто береться за „ Кобзар”.

5-й учень.

По „ Кобзарю” отім старім

Учились грамоті щасливо.

Росли задумані від „Дум”,

Гострили гнів на катерину

І клали в серце тихий сум

За слізну долю удовину.

6-й учень.

9 березня 1814 рік.

В похилій хаті край села

над ставом чистим і прозорим,

життя Тарасику дала

кріпачка-мати, вбита горем.

 

Діалог Тараса з матірю

Мати.

Як гірко, як нестерпно жить,

Що долі нам нема з тобою...

Ми вбогі, змучені раби.

Не маєм радісної днини.,

Нам вік доводиться робить

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово -  і нагай

Над головою люто свисне

І тут усюди – з краю в край –

Лютує панство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами вмитій,

О, любі діточкт малі,

Одні залишитесь на світі !

Ну хто замінить вам мене,

Мої ви квіти нещасливі,

Коли безжально смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарас дивиться на хату.

 

 

Тарас.

У тій хатині у раю

Я бачив пекло...там неволя.

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Тарас дивиться на матір.

Там матір добрую мою,

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця  полжила

Там батько, плачучи з дітьми

( А ми малі були та голі ),

Не витерпів лихої долі.

Умер на панщині... А ми

Розлізіися межи людьми,

Мов мишенята. 

Тарас і мати виходять.

Інсценізація „Батько і діти”.

Батько.

Не одвертайся,Господи, од них

Не одвертайся,Господи, од них – рабів твоїх:

Микити, Йосипа, Ярини, Катрусі і Марини

Лишаю їм убогеє майно.

А синові Тарасові ?       

Тарас підійшов, стоїть позаду всіх.

Нічого не лишилось, як на зло,

Але сказати правду, то для нього

Чогось такого в мене не було

Йому не треба брички,ні мотики

Ні плуга, ні вола, ні борони,

Бо з нього вийде або щось велике,

Адо таке, що ,Боже, борони.

Простіть мене в моїй кончині скорбній,

Уся родина, діти, свояки,

Одмордувався Божий раб Григорій...

Пора мені...

 Батько і діти виходять із сцени.

 

Ведуча.

Важко жилося Тарасові.Ось як він говорив про це:

І золотої, й дорогої

Мені, щоб знали ви не жаль

Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того як побачу

Малого хлопчика в селі,

Мов обірвалось от гіллі,

Одне-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що це я,

Що це та молодість моя.

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки. Що так

Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа,

Що він не знатиме, де дітись

На сім широкім, вольнім світі

І піде в найми, і колись,

Щоб він не плакав, не журивсь,

Щоб він де-небудь прихиливсь,

То отдадуть у москалі.

Виходить хлопчик Тарас.

Ведучий.

У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас

Він не вчився в школі.

Він ягнята пас.

Ведуча.

Сонце вже доволі височенько,

Вітряки розіп’яті стоять

Он малий Григорія Шевченка

За селом пасе чужих ягнят.

Малий Тарас.

Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога...

Уже покликали до паю,

А собі у бур’ яні

Молюся Богу... і не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось.

Чого так весело було?

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло,не пекло...

Ведучий.

                              Гірка була доля Тарасова.

Виходить малий  Тарас, присідає, засинає. Виходить Доля.

Доля.

Я – Доля Тараса.

Росте дитя, мов квітка на стерні.

Присушить сонце, вимочить негода.

Або якась пригода

Застане в придорожнім бур’яні,

Чи лине на вербовому коні

У поверх зеленого города –

Та вистрибом, аби найменша шкода

Не сталась в гарбузовій гудині...

Зима і літо, холд і тепло –

Росте дитя, стежки свої верстає,

Переростає і добро, і зло,

Малі свої літа переростає.

Здаватись може – як билина в полі,

Але щодня під пильним оком долі.

Йому вже сняться залюбки

Правдиві запорозькі козаки.

Он бачиш спить – з дороги натомився.

 

Доля виходить, тим часом до Тараса підходить Безталання.

Безталання.

Я – Тарасове Безталання.

Ти мене не бійся.

Коло мене грійся,

Я твоє послання – вічне безталання.

Доля.

          Це ти тут вже пустилось верещати?

Безталання.

           Не відпущу! Не хочу! Не віддам!

Доля.

           Дарма, від тебе вирветься він сам.

Безталання.

Хлопятко заслабе,

А ти занадто юна, щоб нагнати.

І мусить твій Тарас мене зазнати.

І мусить тричі проклясти тебе.

Доля.

Мене? О ні! Непрокляне Тарас.

Безталання.

Не прокляне. То дорікне не раз.

Безталання виходить.

Тарас (до Долі) .

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела.

 

Поволі йдуть зі сцени.

Доля.

Учися, серденько, колись з нас будуть люде.

7-й учень.

Сказати правду, жереб мав гіркий.

Життя давало мало насолоди.

Удари долі, як болючі канчуки,

Що не давали стримувати сльози.

 

8-й учень.

Були і вдачі, і невдачі,

І рідне – в затишку -  село,

Були і витівки дитячі,

Але дитинства не було.

9-й учень.

Вмерли тато й мама,

Сирота – у дяка

Тут була в хлоп’яти

Грамота гірка.

Ведучий.

                 Тарас був і пастухом, і погоничем, і ким він тільки не був, і чого він тільки не робив. Але понад усе йому хотілось бути малярем. 

 

Ведуча.

              Кирилівський дяк послав Тараса в Лисянку. Шевченко застав лисянського дяка за роботою: він сидів у повітці і на дошці починав малювати якогось святого. Шевченко почав дивитися.

І коли на мертвій дошці з-під пензля маляра виглянули людські очі, почало виявлятися людське обличчя. В хлопця аж мурашки пішли поза спиною. Огонь пішов по жилах у хлопця, і він ясно одчув у собі творця, художника. Аж руки заворушилися. Здавалось йому. Оддав би все на світі, не хотів би ні слави, ні багатства, ади тільки навчитися так творити. Хай би був і босий, і голий... 

Ведучий.

     Щоб вчитися у дяка, управитель повинен був дати Тарасові дозвіл. І полетів хлопець, мов на крилах, у маєток.

 

Сцена Тарас і управитель

 

 

Тарас.

             Пане управителю, я до вас. Я от дуже хочу вчитися малювати, і хлипнівський дяк бере мене в учні. Я прийшов до вас, щоб дозволили, документа дали.

Управитель.

А батьки в тебе є?

Тарас.

Ні померли. Сам я.

Управитель.

Ну воно й краще.

Тарас.

                  Та ні...(хитає головою), де там вже краще – як горох при дорозі: хто не йде. Той і скубне. От я вивчусь на маляра, пане управителю... так дасте документа?

Управитель.

                     Якого документа? Дурниці! Оце я листа від пана отримав, йому саме таких хлопців, як ти, треба в козачки набрати.

Тарас.

       Козачки, які козачки?

Управитель.

                 А такі козачки, пан уже знає. Так що я тебе до кухаря нашого посилаю. Ти хлопець нівроку, моторний і меткий, може й навчися чого.

Тарас.

Пане управителю, я хочу на маляра вчитись.

Управитель.

Годі базікати. Забув, що кріпак?

 

Тарас похнюпившись виходить.

1-й учень.

Потім в пана Енгельгардта

За козачка служив.

Не згинався перед паном –

Служив, як умів.

2-й учень.

Довіку вдячний

був Тарас Шевченко,

Що в саду Петербурзькім

Стрів його Сошенко.

Сошенко й Григорович

У розумнім колі

Вирвали талант вкраїнський

З тяжкої неволі

 

 3-й учень.       Всю неправду, всі нещастя,

Що душили груди,

Виливав він на папері,

Піснею між люди.

Шевченко (задумливо).

Пани! Пани!

Схаменіться! Будьте люди!

Бо лихо вам буде!

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро , і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших...

   Ведучий.

І цар, і пани прелюті

Налякались того слова.

Бо люди розкуті

Підуть волю здобувати,

Кайдани ламати,

Із неволі

Народ визволяти...

Тому й засудили

Судом хижим

Судді-недоріки

І на каторгу загнали

Мало не навіки.

Ведуча.

Десять літ пробув Шевченко

На солдатській службі.

Із казахами в їх краю

Жив у щирій дружбі.

Ведучий.

І писав вірші в неволі.

Кликав рвать кайдани,

Вірив, що народ вкраїнський

На ворога встане.

Ведуча.

За Тарасом стежили,

Все забороняли,

За писання й малювання

Жорстоко карали.

 

 

Ведучий.

Повернувсь Тарас з неволі

Вже хворим додому,

Але пісню, але душу

Не продав нікому.

 

Ведуча.

10 березня 1861 року Шевченко помер.

Помер Тарас...

Неволя підрубала сили,

Зашуміли шумно-шумно

По Славуті хвилі.

4-й учень.

Попливли Дніпрові хвилі

Аж у синє море,

Всьому світу гомоніли

Про велике горе.                    

5-й учень.

Затужила Україна,

Плакала немало,

Як ховала свого сина,

Кобзаря ховала.

 Перегляд відеозапису «Шевченко і Україна»

Ведучий.

          Пісні „ Реве та стогне Дніпр широкий” та „Заповіт” стали символами памяті про Шевченка. Вони для нас святі. І їх не співають просто так, будь-де.

 Коли їх починають співати, всі встають, припиняють розмови. Якщо в залі або на майдані звучать ці слова,то всі присутні підхоплюють слова безсмертних пісень.

Лунає пісня „Реве та стогне Дніпр широкий”. Всі встають.

6-й учень.

Спить Тарас, відпочиває

Де шумить діброва,

Нас до бою закликає

Його мудре слово.

7-й учень.

Із словами „ Рвіть кайдани !”

Тараса Шевченка

Піднялася в бій за волю

Україна-ненька.

Ведуча.

 Минуло 203 роки від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами. Шевченко – це наша душа, наша мудрість, це наша сила. Які б нещастя і муки не випадали на долю українського народу, він вистоїть, якщо з ним буде   Тарас Григорович Шевченко, його „ Заповіт”. Він завжди підримував і пудримуватиме нас, додаватиме наснаги.

Ведучий.

 Тож нехай „ Заповіт” Великого Кобзаря стане заповітом для нас – зберегти мову народу,його звичаї, його пісні й пронести все через віки.

 Нехай вогонь його душі (учні-учасники запалюють свічки) запалить у наших серцях іскру Віри, Любові, Надії до рідної землі, свого народу.

                            Звучить „ Заповіт”.

Ведуча.

 Сьогодні до нашого Пророка, звертаємо свої погляди. З його ідеалами, помислами звіряємо свої кроки в утвердженні Української держави. Віримо, що здійсняться пророчі Тарасові слова:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син.і буде мати,

І будуть люди на землі.

Ведучий.

Минають весни, пройде літо,

За осінню прийде зима.

Тарасу не дано старіти –

Для нього старості нема.

Ведуча.

 Минають роки і століття, відходять у небуття покоління людей. Та генії не вмирають, бо доки житиме український народ, доти житиме в народі гнівний і ніжний Шевченко. Тож нехай кожен із нас часткою свого серця торкнеться Шевченкового генія, бо нам потрібна його свята і незрадлива любов до України, до нашої соловїної мови і пісні. 

8-й учень.

Уклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б’ються

Ті серденька дитячі.

9-й учень.

За тебе вічно б’ються,

За твої заповіти.

Чого батьки не зможуть

Те зроблять їхні діти.

10-й учень.

Спи спокійно, Тарасе,

Нащадки твої

Словом шани й любові тебе пом’янули,

І народи України

Заповітів священих твоїх не забули.

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
1 лютого
Переглядів
223
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку