Виховний захід на тему:
«ЄВГЕН ПАВЛОВИЧ ПЛУЖНИК: ДО _____ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ»
Мета заходу: ознайомити учнів з життєвим і творчим життям видатного поета, прозаїка, драматурга епохи Розстріляного відродження – Євгена Павловича Плужника, спонукаючи в такий спосіб учнів до вивчення української історії, літератури; виховувати повагу до життя, гідності, свободи творчості; формувати в студентів естетичний смак.
Підготовка:
Сценарій заходу
Ведучий 1: Добрий день, пані та панове!
Ведучий 2: Сьогодні ми зібралися, щоб згадати одного з найталановитіших поетів ХХ ст. – Євгена Плужника, ___ річницю якого відзначатимемо 14 грудня цього року.
Ведучий 1: Євген Павлович Плужник – це непересічна людина в українській історії. Талановитий поет, прозаїк, драматург, актор, він не сприйняв тої жорстокої дійсності, яка оточила його після революції, і став одним з перших митців, що потрапили до коліщат машини сталінських репресій.
Ведучий 2: Ім'я Є. Плужника назавжди увійшло до цілої плеяди діячів культури, об’єднаних поняттям Розстріляне Відродження, таких як Микола Хвильовий, Валеріан Підмогильний, Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.
Ведучий 1: Пропонуємо вашій увазі повідомлення про основні віхи біографії поета.
Доповідь + презентація.
Ведучий 2: Як зараз ми побачили, творчий доробок Є. Плужника не вразить нас своїм обсягом, що в першу чергу пов’язане з тим, що прожив поет лише 38 років. Художня спадщина митця – це лише три поетичні збірки, три п'єси та роман. Проте вони вмістили в себе так багато, що їх можна перечитувати сотні разів і кожен раз знаходити щось нове.
Ведучий 1: Євген Плужник – це, в першу чергу, поет-інтелектуал. Його лірика самобутня, філософічна, стисла, емоційна.
Ведучий 2: У центрі уваги митця – людина, її внутрішній світ і те відчуття загубленості, яке з'являється в часи великих суспільно-історичних змін.
Ведучий 1: Для Є. Плужника, як і для будь-якої творчої особистості, важливим був мотив митця й мистецтва, натхнення, відповідальності перед читачем.
Ведучий 2: Цій темі присвячена поезія «Напишеш, рвеш…».
Напишеш, рвеш... І пишеш знову!
І знов не так... І знов не те...
Аж доки слів цвілу полову
Утома з пам'яті змете!
І затремтять в куточках губи...
А істина ж така нудна:
Усі слова збери, мій любий, —
Душі не вичерпать до дна!
Хай нерви збуджено, хай скутий
Ти весь натхнення холодком, –
Умій спокійно позіхнути
Над недокінченим рядком.
Ведучий 1: Кожна людина прагне кохати та бути коханим. Є. Плужнику пощастило: він зустрів ту єдину, з якою хотів бути завжди – Галину Коваленко.
Ведучий 2: Познайомилися вони під час навчання в Музично-драматичному інституті імені М. Лисенка. Галина родом була, як і Є. Плужник, з Полтавщини. На той час вона вже закінчила історичний факультет Київського університету, працювала друкаркою. Дівчина була надзвичайно гарною й вирішила стати акторкою.
Ведучий 1: Галина користувалась неабияким успіхом як в інституті, так і поза його межами, завжди мала безліч прихильників – з іменем, становищем, грошима. Тому невідомий, бідний, хворий, хоча й привабливий Євген мав мало шансів. Проте він був впертий і вмів добиватися свого. Вигляду не показував, але почав проводжати її додому.
Ведучий 2: Довго Є. Плужник був просто другом, але потім з'явився серйозний конкурент, який запропонував Галині переїхати з ним до Відня. Євген зрозумів, що треба діяти. З'явившись у дівчини в гостях, він, прощаючись, раптом при всіх обняв Галину і поцілував. І пішов.
Ведучий 1: Після цього Є. Плужник пропав десь на кілька місяців. І за весь цей час не обізвався жодним рядочком. Галина ходила як у воду опущена. Вголос вона обурювалась, а потайки сумувала. І закохалась.
Ведучий 2: Євген повернувся худющий, обдертий. Сказав, що ці місяці провчителював у Миргороді; що туди заховався, щоб перевірити справжність почуттів своїх і Галининих. У жовтні 1923 року Євген Плужник і Галина Коваленко побралися.
Ведучий 1: Не так багато часу довелося провести подружжю разом – трохи більше 10 років. Проте це кохання стало причиною появи багатьох чарівних поезій, які Є. Плужник присвятив дружині.
Ведучий 2: Одну з них зараз представить __________.
Річний пісок слідок ноги твоєї
І досі ще – для мене! – не заніс...
Тремтить ріка, і хилиться до неї
На тому березі ріденький ліс...
Не заблукають з хуторів лелеки, –
Хіба що вітер хмари нажене...
О друже мій єдиний, а далекий,
Який тут спокій стереже мене!
Немов поклала ти мені на груди
Долоні теплі, і спинилось все:
І почуття, і спогади, і люди,
І мертвий лист, що хвилями несе...
Немов ласкаві вересневі феї
Спинили час, – і всесвіт не тече...
І навіть цей слідок ноги твоєї
Вже не хвилює серця і очей...
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий – такий великий,
Що я тобі й сказати б не зумів!
Ведучий 1: Через кілька років після смерті Є. Плужника, про яку дружина знала лише дату, Галина Коваленко була змушена емігрувати спочатку до Львова, згодом до Німеччини – і врешті до США. Кохання до Є. Плужника пронесла через усе життя, більше жодного разу не була одружена, берегла пам'ять чоловіка, читала його поезії на різноманітних літературних вечорах.
Ведучий 2: Незадовго до смерті Галина дала велике інтерв’ю українському літературознавцю, у якому сказала: «Ми побралися в жовтні 1923 року. Десять років разом. І вже в розлуці скільки? 55 років! А Євгена немає на цьому світі вже п’ятдесят літ. П’ятдесят! Пишуть: помер 2 лютого 1936 року. Де помер? Чому помер? І жодної згадки про мене. Наче не було мене. Наче не було мені присвячено жодного вірша. Боялися згадати. Я ж на чужині».
Ведучий 1: Але вірші були! Прекрасні вірші, у яких жінка – це муза, богиня, мрія…
Ведучий 2: Одну з таких поезій представить ______________________.
Вона зійшла до моря. Хто вона –
Навіть самій їй байдуже віднині...
...Хіба ж не всі ми – єдності луна
В скороминущій і пустій відміні?
Лінивий рух, – і ось під ноги ліг
Прозорий вінчик – кинута намітка,
І на стрункім стеблі високих ніг
Цвіте жарка, важка і повна квітка –
Спокійний торс, незаймано-нагий!
Спадає вал... Німують береги...
І знову плеск... І затихає знову...
То пальцями рожевої ноги
Вона вгамовує безодню бірюзову.
І відкрива обійми їй свої
Ця велич вод, усім вітрам відкрита, –
Здається, повертає Афродіта
У білий шум, що породив її!
Ведучий 1: Незважаючи на те, що Є. Плужник був щасливий у шлюбі, є в його творчому доробку й вірші, сповнені розпачу й туги через розлуку з коханою людиною.
Ведучий 2: Запрошуємо на сцену ___________ із поезією «Мовчи!».
Мовчи! Я знаю. За всіма словами –
Холодний смерк, спустошені сади...
Це наша пристрасть стала поміж нами,
Нас розлучаючи назавсігди!
Шалій, шалій, від розпачу сп'янілий!
Що розпач той? Річ марна і пуста!
...Як пізно ми серця свої спинили!
...Як роз'єднали рано ми вуста!
О, друже мій! Останні трачу сили,
В країні тій уявній живучи,
Де образ твій, утрачений і милий,
Де голос твій... Мовчи!
Мовчи!
Мовчи!
Ведучий 1: Особливою порою року для Є. Плужника була осінь – час спокою, надзвичайної гри кольорів.
Ведучий 2: Поезію, посвячену вересню, представляє _______________.
Коли надходить вересень злотавий
Повільною ходою і, йдучи,
Шовкові пестить вруна і отави,
І журавлі гуртуються в ключі,
Вночі люблю дивитися, як креслять
Засинений осінній небосхил
Падучі зорі, – наче сіє тесля
Сріблясту тирсу з-під огнистих пил...
Огню такого! Стомлена природа
Опочиває у красі такій,
Що, мабуть, справді вища нагорода
За пристрасть літа – тихий супокій!
Ведучий 1: Довгі весінні вечори, тихі розмови, улюблені книжки – це те, чого все життя прагнув Є. Плужник.
Ведучий 2: Поетову мрію зараз відтворить на сцені ____________.
Уже вечірні довшають розмови,
Чутніше хід повільних дзиґарів...
Віщують тихий затишок зимовий
Сльота і сум осінніх вечорів.
І так приємно знову розгорнути,
Пурнувши весь у цигарковий дим,
Якийсь роман, давно напівзабутий,
І не читати, мріяти над ним!
І довго-довго в ліжко не лягати...
А над столом Некрасов і Барб’є...
...А дощ шумить, і вітер волохатий
У шиби б’є...
Ведучий 1: Іноді говорять, що поети мають дар передбачення. Можливо, ним був наділений і Є. Плужник. У 29 років він створив збірку «Рання осінь», ніби напророчивши свою ранню смерть.
Ведучий 2: Весь його сум, уся непевність втілені в поезії, яку представить _______.
Цілий день якийсь непевний настрій,
Почуття великої утрати, –
Дві морозом знівечені айстрі
Ти з садка принесла до кімнати...
І, коли ці напівмерлі квіти
Ти мені на книжку положила,
Я відчув, як, протікавши звідти,
Смертний холод перебіг по жилах!
І весь день гнітить мене сьогодні
Почуття утрати чи розлуки...
І чогось думки такі холодні...
І чогось такі холодні руки...
Ведучий 1: Широкому загалу Є. Плужник відомий в першу чергу як поет, проте також він є прозаїком і драматургом.
Ведучий 2: У 1928 році виходить роман «Недуга». У 1929 – драма «Професор Сухораб» та комедія «У дворі на передмісті». У 1933 році була завершена трагікомедія «Змова у Києві», але видана була лише після смерті автора.
Ведучий 1: «У дворі на передмісті» – п'єса про сучасних авторові міщан, які нічого не прагнуть, які добровільно занурюються в болото, з якого немає шансів виплисти. Єдине, що їх хвилює, – це гроші та амурні справи.
Ведучий 2: Уривок з комедії «У дворі на передмісті» вашій увазі презентують ____.
Уривок
Ведучий 1: Сьогодні ми спробували показати, яким він був – сумний оптиміст та невтомний життєлюб – Євген Плужник.
Ведучий 2: Дякуємо за увагу!