Небесна Сотня. Хронологія відчуттів

Психолог: Доброго дня, прологом до нашої зустрічі стали слова автора, який залишився невідомим…

А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав.. ​

І з кров’ю перемішана сльоза...

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду — сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній — сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила янгола, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла...

Н.М.Руснак:

Щорічно  українці вшановують пам’ять героїв різних історичних подій: Голодомор 1932-33рр, Битва під Крутами, Бабин Яр. Сьогодні ми стали сучасниками ще однієї масової трагедії нашої країни. В скорботі ми низько  схиляємо  голови перед пам’яттю невинно убієнних, свободолюбивих наших земляків, найкращих українців, які не бажали жити як раби, бо знали, що  рабів  до раю не пускають. Кожен з «Небесної сотні», як і ми з вами, мав свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але  їхні погляди та переконання   саме в цей час покликали до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Майдан сколихнув весь світ, не залишив байдужим нікого. 

Студентка: Тієї зими ми багато нового про себе дізналися.

Що синьо-жовтий прапор на спині може суттєво зігріти на морозі, а під червоно-чорним взагалі спекотно.

Що ялинку можна не забирати до літа, а президента так довго тримати не варто.

 Що коли треба, зможемо знайти бронежилет для друга.

Що рецепт коктейлю Молотова настільки простий, а центр Києва з легкістю перетворюється на Січ. Що на вулицях європейської столиці влада може стріляти у перехожих.

 Що червоний хрест на рукаві не рятує від кулі снайпера. Що можна не спати ніч, читаючи новини. Що війна буває так близько.

Студент: Сьогодні ми відтворимо хронологію тих подій минулого року.

Студентка: 21 листопада

Уряд прийняв прийняв рішення призупинити процес підготовки до укладання угоди про асоціацію України  з ЄС.

Обурені таким рішенням, люди, скоординувавшись через соцмережі, зібралися на майдані Незалежності в Києві. У ніч із 21 на 22 листопада на мітинги вийшли також у Донецьку, Івано – Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому, Ужгороді.

Студент: 22 листопада

Влада почала встановлювати різдвяні хатинки та металеву огорожу, очевидно, для їх  “захисту”.

Станом на 14.00 вивели “Беркут”. На вечірній мітинг зібралося 3-5 тисяч людей.

Ангеліна.: Україна справді переживає доленосні дні. Історія твориться прямо тут і зараз. Ми можемо бути мовчазними свідками цього процесу, а можемо безпосередньо долучитися до написання новітньої історії України.

Юрій Андрєєв, активіст.

Студент : 30 листопада

На ранок спецпідрозділ “Беркут” по – звірячому зачистив Євромайдан. 7 осіб госпіталізовані, 35 травмовані.

Частина людей, що втекла від силовиків, заховалася в Михайлівському золотоверхому монастирі. Кияни несуть ліки та їжу для постраждалих. Удень на Михайлівській площі зібрався стихійний кількатисячний мітинг. Влада зняла з себе відповідальність за розгін Майдану.

Перехрестова І.:Україно, ніч була студена,

На Майдані спала дітвора,

І мовчала правдомовна сцена,

І дрімала ватра край Дніпра.

І тоді, мов армія Батия,

«Беркутів» нахлинула орда,

Вчув Донецьк, і вчула Коломия,

Крик дітей із Києва: -  Біда!

Беркутів ці б’ють, як окупанти,

Ні, не так-ти маски з них зірви!-

Б’ють, як слуги панівної банди,

Як хахли – приспішники Москви!

Чернюк В.:Україно, мати моя вічна,

Не дивися: б’ють по голові,

Щоб твоя ялинка новорічна

На крові стояла, на крові!

Беркутівці б’ють! Киї гумові,

Кров твоєї дітвори тече,

Кров на твоїй пісні й твоїй мові-

                 Не впади! схопись за плече

Господа! тримайся за студента,

Паленого кров’ю на зорі,

Будь повстанча, а не irredenta,

Визволяйсь від банди нагорі!

Україно, пам’яте сувора,

Не забудь же хлопців і дівчат,

Що заснули на майдані вчора

І співали, як збудив їх кат!

Студентка: 1 грудня

Захоплено будівлю КМДА, Будинок профспілок, Жовтневий палац. Сутички “Беркуту” та демонстрантів на Банковій. До лікарів звернулося більше 150 осіб. за різними оцінками, від 500 тисяч до 1 мільйона людей зібралося на Народне віче під проводом опозиційних сил.

Студент: 8 грудня

Народне віче в Києві.

За різними оцінками прийшло від декількасот тисяч до понад мільона людей. В урядовому кварталі міста почали зводити барикади. У Києві, на бульварі Тараса Шевченка знесли пам’ятник Леніну.

Чопенко Б.:

Десь далеко чути голос-то іде мільйон.

І батьки, і діти стали дружно до колон.

Розправляють люди крила за свої права.

Там, де влада сльози сіє, не росте трава.

Туркевич Л.:

Гніву голос чути близько-нас іде мільйон.

Ні майдани не помістять нас, ні стадіон-

Не фанати йдуть, а вільні браття-козаки,

Що зрадливим і брехливим не дадуть руки.

Чопенко Б.:

Чути голос біля серця-то мільйон іде!

Гопник голову ховає в золоте біде.

Кров дітей ніхто не змиє на його руках.

Перемога буде наша! Шахраєві-крах!

Туркевич Л.:

Мирно взялися за руки – нас іде мільйон.

Батько й син, дочка і мати стали до колон.

Вільні люди будуть жити на своїй землі,

А розправам і свавіллю скажем дружно: “ні!”

Комуняки не зупинять – нас мільйон іде!

Революція до правди нас усіх веде.

Студентка : 11 грудня

Нічний штурм розпочався рівно о першій ночі. Внутрішні війська, разом з “Беркутом”

Почали наступ на Майдан. Тисячі силовиків заходили одразу з кількох вулиць: Інститутської,   Хрещатика, Михайлівської  та з боку Європейської  площі.

Балденюк А.:

Мам, сьогодні іду на Майдан,

Якщо не повернуся – мене вбили,

Ти знаєш, мам, я буду там не сам,

Там люди, у яких багато сили,

Не плач, я мушу бути там, де всі,

Грудьми стояти перед лютим звіром,

А знаєш, мам, я так вдячний тобі,

і ти пишайся завжди своїм сином,

Сташков С.:

Візьму щита, піду поміж людей,

Й прикрию їх від куль отих проклятих.

Вже знаєш, мам, дістало до грудей,

Як з вилами брат іде на брата,

Я їду, бо це є моя земля,

Я народився тут, і тут я і загину,

Ми вільні, і ми любимо життя,

Та віддамо його за вільну Україну!

Студент:   1 січня

Близько 500 тисяч людей зустріли Новий Рік на Майдані Незалежності в Києві.

Студентка: 16 січня

Верховна Рада прийняла “диктаторські закони”.

Закони приймалися підняттям рук, без використання системи “Рада” та без обговорення, а їх тексти стали доступні тільки після того, як депутати за них проголосували. Серед нововведень були суворі обмеження на проведення масових акцій, посилення захисту суддів та працівників правоохоронних органів, можливість обмежувати доступ до інтернет ресурсів, відповідальність за розповсюдження наклепу, у тому числі, в Інтернеті. Парламентська більшість і КПУ проголосували за зняття кримінальної відповідальності з беркутівців, які побили людей на Майдані та на Банкові 1 грудня.

Студен  : “Євромайдан – найкбільша проєвропейська мирна демонстрація в історії   Європейського Союзу  ”

 Гі Вергофстадт, член Європейського Союзу

Колеснік     І.:

На барикадах вдень, вночі,

Палають шини, чорне небо.

Матусю, мамо, не мовчи-

Я теж хвилююся за тебе.

Але матусю, зрозумій:

Не можу я сидіти дома,

Коли на вулиці йде бій.

Ми переможемо: вже відомо.

Бо правда, мужність, гідність, честь

На нашім боці, зрозуміла?

Ми всі гуртом, такі, як єсть:

І зрозумійте, що за нас,

Навіть природа заступилась-

Нам тепло у зимовий час,

Мов з неба благодать спустилась

Баліцька О.:

А люди, люди в нас які!

Пісні співають, варять кашу.

І мріють мужні вояки

Про швидку перемогу нашу

Ти не соромся, підійди

Знайомсь: ось це митець Микола

Він кожен день сюди  ходив,

Щоб змалювати все довкола.

Дивись, он там ідуть дівчата,

З піснями з квітами ідуть.

Вони ідуть на барикади

До тих, хто проти нас встають.

І ти матусю, не хвилюйся,

Вони не цілитимуть в нас.

Повір, я їх вже не боюся:

Вони прозріють -    прийде час.

Ходи зі мною, моя рідна мати,

Бо зараз ми усі потрібні там,

Де треба укріпити барикади,

Щоб відстояти Україну нам.

Ангеліна.: Цей вірш написав Кирило Баранов, 13 років, постійно перебував на Майдані з перших днів і аж до кривавих подій

Микитюк М.:

А на барикадах…

Янголи щовечора сідали на плечі

І вичісували дим з кіс,

Наспівуючи щось на вухо.

Вони були такі малі,

Як макове зерня.

І я думала, що мені ввижаються

Тіні пророчі

Від страху і перевтоми.

Але щодня тепер

Вже без шин і бочок

Я гортаю фото вбитих героїв

І бачу в них ті ангельські риси,

Сидячи тоді на плечах,

А тепер дрімаючих

У цьому безнадійно тужливому

Лоні всесвіту.

Студентка : 19 січня

Мітингарі будують барикаду неподалік від центрального входу до стадіону “Динамо”.

На вулиці Грушевського, перекритій кордоном внутрішніх військ, зібралося кілька тисяч мітингарів із Євромайдану, які намагалися прорватися до Урядового кварталу.

Незважаючи на мінусову температуру, міліція застосувала проти мітингуючих  водомети. В ході протистояння постраждало декілька сотен людей – як протистуючих так і силовиків. Десятки людей були госпіталізовані, багато – затримані.

Франко Я.:

Гадаєш, ти мене образив,

Коли бандерівцем назвав?

Скажу тобі на це одразу:

Я ним не був! Тепер вже став!

Сприймаю це як нагороду!

Звання, присвоєне за те,

Що сином став свого народу.

Любові почуття святе!

Люблю безмежно рідний край,

Цю чарівну, магічну мову,

Дарований Всевишнім рай,

Красу дівочу чорноброву.

Люблю за щедрість і за спів

Шалені ночі солов’іні,

Коли бракує навіть слів

Освідчитися Україні!

А ти мене за цю любов

Оскаженіло ненавидиш.

Не я до тебе! Ти прийшов

На мою землю і тут гидиш!

Іди подалі від гріха:

Моє терпіння не безмежне.

Нехай святиться у віках

В борні здобуту незалежність.

Кречківська К. :

Був на Грушевського самотній чоловік.

Стояв у пеклі, на згорілій шині.

Дивився на червоно-чорний світ,

Допомагав, як міг, чиїсь дитині…

Дацькова Т.:

Свого портрета бачив на щиті.

Не здивувався: так і має бути.

«Нащадки славні, вояки-ще ті:

Мені б від них ще дечого набути!

Кречковська К.:

Я кинув клич:»Борітеся!»- й вони

Врага і супостата побороли!

Що маю більш: заслуги чи вини

У тім, що боротьба іде довкола?...»

Дацькова Т.:

«І не заслуга, Діду, й не вина,

Ми просто Ваші рідні онучата.

Коли в онуків-праведна війна,

Хто ж , як не Дід, їм буде помагати?!»

Студентка: 22 січня

Під час сутичок між силовиками та євромайданівцями застрелено протестувальника Сергія Нігояна. Пізніше повідомили про 5 загиблих у сутичках на вулиці Грушевського. Офіційно силовики не мали дозволу використовувати бойові патрони. Десятки поранених. Силовиками затримано більше 70 протестувальників.

Дацькова А.:

Мені наснилось, що вони зустрілись

Убитий в Крутах й вірменин Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

"За що тебе? " "За Україну, друже мій. "

Чопенко Б.:

"Ти знаєш і мене за неї вбили,

Та це було вже років майже сто.

Тоді померли ми, щоб ви нам жили.

А вас вбивають... Вас тепер за що?"

Зеленюк Я.:

"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,

Як біло-біло в нас цвітуть сади.

І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ...

Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."

Чопенко Б.:

"А я ще ввечері узяв дівча за руку

Й тихенько так до серця притулив.

Тоді не знав, що Бог уже розлуку

Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.

В очах не страх, а злість до ворогів.

Большевики готовились до бою,

Я йшов на смерть... а жити так хотів."

Зеленюк Я.:

"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.

Я вірменин, а теж Вкраїни - син.

Не мав у серці й крапельки облуди,

За те й убив мене проклятий поганин."

Дацькова А.:

... Мені наснилось, що вони зустрілись.

Убитий в Крутах й бородач Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

"За Україну нас вбивають, брате мій."

Студент:  23 січня

В Інтернеті з’явився ролик, як “Беркут” та інші силовики у формі  внутрішніх військ знущаються із затриманого на Грушевського Михайла Гаврилюка. 

Зеленюк Я.

Простіть мені, і я прощаю всім,

Тоді, коли я йду на барикаду,

Позаду в мене тільки рідний дім,

Дружина й діточки -моя відрада.

Я - не злочинець і не терорист.

В житті своєму не чинив я кривди,

Але коли вбивають молодих,

На барикаду з честю вийду!

Маруняк Ж.

Я йду без зброї, дерев’яний щит-

Єдине, що мене оберігає,

Але, можливо, завдяки мені,

Від кулі інший хтось не постраждає.

Простіть мене, і я прощаю всім.

Як повернуся, то зателефоную.

Якщо ж замовкну, то скажіть моїм,

Щоб не журились, бо усіх люблю я!

Рудик Р.:

Мамо, я- екстреміст,

Нас вчора труїли газом,

Та я не боявся впасти-

У мене тепер є вісь.

Зеленюк Я.:

Мамо, я – екстреміст,

Бо брат мій, що прагнув волі,

Стояв на морозі голим,

А поглядом линув ввись.

Франко Я.:

Мамо, я – екстреміст,

Вдихаю дими Майдану,

Життя своє, Богом дане,

Гартую під кулі свист.

Василинич Ж.:

Мамо, я – екстреміст,

І шляху назад не буде,

Бо в моїх пробитих грудях гуркоче,

Мов грім:»Борись!»

Буняк С.:

Мамо, я –екстреміст,

Я кров’ю скропив землицю,

Вірю: мені проститься завтра,

Або колись.

Балденюк А.:

Мамо, я–екстреміст,

Я вже не боюся смерті.

Війна потребує жертви…

Рідна моя, молись!!!

Студентка : 18 лютого

На розі Інститутської та Шовковичної розпочався жорсткий розгін колони демонстрантів, яка вийшла до Верховної Ради. 

Силовики без розпізнавальних знаків із бойової зброї стріляли в натовп. Станом на 15.00 повідомили про трьох загиблих. У той час на сусідній вулиці відбулася сутичка між євромайданівцями й тітушками. «Беркут» прорвався до Європейської площі, захопив Жовтневий палац та Український Дім. Припинив роботу Київський метрополітен. Близько 20.00 почалася зачистка майдану Незалежності з боку Європейської площі та вулиці Інститутської. Беркутівці та бійці ВВ використовували світлошумові гранати та водомети.

Вишнева Ю:

Всі, хто не спить, і ті, що проснулись,-прокиньтесь!

І на майдан виходьте, що не була приспана воля

І наша свобода!

Не маймо страху, творімо добро,

Любов у серці плекаймо!

І нашу святу землю рідну ворогам на поталу не даймо!

Рудик Р.:

Нас кличе Тараско! Чути голос Коновальця й Петлюри

Бандера зове, закликає усіх-тільки щоб ми не поснули!

Тож, брате і сестро, рушаймо вперед!

За волю і правду святую!

Ніхто і ніщо не зупинить тебе-Бог є з тобою!

Він дасть тобі кріпость і силу,

Й знання, відвагу і мужність влиє у серце,

Щоб не злякався ти чорної тьми

І встояв в смертельному герці!

Перехрестова І.:

Слава во вишніх Богу Святому!

Слава Героям, що за нас полягли!

Слава кожному з вас!

Слава майдану і нашій святій українській землі!

Студент : 19 лютого

Близько 1 години ночі «Беркут» коктейлями Молотова підпалив Будинок профспілок.

Попри блокпости на дорогах, до Києва масово приїжджають активісти із Заходу України. Паралельно влада звозить автобуси тітушок. У Тернополі, Ужгороді, Луцьку, Вінниці, Сумах та Полтаві проходять масові акції протесту, протестувальники захоплюють держбудівлі. Опівдні на Майдані відновилося протистояння. Станом на 15.30 МОЗ повідомило про 26 загиблих. Очевидці називають значно більшу цифру. Міліція масово вивозить із лікарень поранених активістів.

Чепис А.:

Небо падало, земля горіла

Лунали постріли, стікала кров,

На покуті свіча тремтіла,

Молилася там батьківська любов.

Гаїнцева Н.:

Не вберегла дітей своїх країна,

Темніє небо, воїн пада на коліна,

З життям прощатися не поспіша

Розбит е серце і поранена душа.

Студент : 20 лютого

Протистояння на Майдані тривало до ранку.

Ще з ранку цього дня на Майдані Незалежності горіли шини, а  вже о дев’ятій годині мітингувальникам вдалося відтиснути “Беркут” до Жовтневого палацу. Надійшла інформація з крайніх барикад: силовики обстрілюють майданівців із вогнепальної зброї. До готелю “Козацький” масово зносили поранених, тут же працювали і лікарі, надаючи першу допомогу. Вцілілі стверджували, що по них вели прицільний снайперський вогонь.

Студентка : Тарас Шумик, 27 років, киянин:

Вранці 20-го силовиків на Майдані різко поменшало. За словами людей, на кордоні за вогняною стіною стояло пару сотень ВВшників. Наших, навпа­ки, побільшало — напередодні вночі приїхало поповнення зі Львова і Терно­поля.

Десь о дев'ятій на передній лінії барикад, попри оголошене нібито пе­ремир’я, відновилася стрілянина. І не­вдовзі силовики, які тепер були наче в меншості, почали відступати. А наші хлопці пішли в наступ. Вони побігли вгору, підбігли до барикади, що була під мостом на Інститутській, — і там по них почали стріляти. Ті, кого підстре­лили, падали, але інші бігли далі, впе­ред, відбили Жовтневий.

Пізніше по відео буде видно, як снай­пери брали їх просто в пастку: влучали комусь у коліно, і коли до пораненого підбігали на допомогу — розстрілюва­ли усіх. Очевидці казали, що більшість поранень було в голову, в шию — на ураження. Попри це, поранених все одно продовжували витягувати.

Я того ранку десь о сьомій відклю­чився в штабі ДемАльянсу біля Ляд­ських воріт, а вже десь о 9:00 проки­нувся — все уже почалось. Ми вдягнули бронежилети, шоломи, маски — хоч це все, як виявилося, було суто психоло­гічним захистом, — і пішли до сходів біля Жовтневого палацу.

Там уже був живий ланцюг — з Ін­ститутської  постійно виносили хлоп­ців, убитих і поранених. Виносити тіла з Інститутської заважав попіл, дріт та уламки згорілої барикади, тої, що була біля сходів до Жовтневого. Ми взя­ли лопати і мішки й стали розчищали прохід. Страху не було, хоча поруч з тим місцем, де я був, ще стріляли.

Дацькова А.:

Як не мав іще до крові звички,

Треба, щоб себе перебороти.

…волонтер, блакитні рукавички

В урну, бо на них червона кров

Знов натягне сяючий, блакитний,

Ноші з кимось удвох підхопить знов.

І на тлі небеснім знов розквітне

Ще жива і ще болюча кров.

Квапляться »швидкі» одна вслід одній,

В лонах жертв ледь жевріє життя.

Скільки ще смертей і ран сьогодні!?

Відстріл спиниться? Якби знаття!

Чи настане каяття година?

Господа волання не бентеж!

Снайперська мішень – жива людина.

Кращі гинуть – і за мене теж.

Микитюк М.:

Поплач, моє серце, гіркими слізьми,

Бо вже не побачиш його між людьми.

Життя він віддав за Вкраїну свою.

Він янголом став найсвітлішим в раю.

Він янголом був, але крила ховав

І промінь тепла свого всім дарував.

Він є разом з нами в цей час, у цю мить,

Бо пам’ять вогня завжди в душах горить.

Поплач, моє серце, чимдуж заридай

Та янгольське світло в душі заховай…

Вонсович Ю.:

Він помирав у мене на руках,

Стискав бліді від болю губи.

Страху не було у згасаючих очах,

Здіймались лише тяжко груди.

 Він шепотів: “Прийде скоро весна,

А разом з нею – наша перемога!”

А я трималась, щоб не заридать.

А він сказав: “Я бачу в небі Бога!”

Він помирав у мене на руках.

Він шепотів: “Слава Україні…”

Слова завмерли в нього на губах.

“Героям Слава!” – й серце зупинилось

Відео: РОЗСТРІЛ

Студентка : Наталя Мамалига, 26 років, киянка, юрист:

Всього за п’ять хвилин повз мене біля Лядських воріт пронесли не мен­ше десяти тіл. Я стояла біля діжки і почула постріл — в жінку, що стояла поруч, потрапила куля. Напевне, ри­кошетом. Потім, трохи далі, снайпер убив хлопця, який сидів у кріслі, яке напередодні винесли з палаючого Бу­динку профспілок. Однією кулею могло забрати одразу два життя — так по­ранило дівчинку-медика.

Страшно не було. Коли ти всереди­ні усього цього, небезпеки наче не від­чуваєш. Тіла несуть, але ці люди тобі не знайомі, ти не розумієш, вбиті вони чи поранені, тебе особисто це наче не стосується. Моторошно за цим спо­стерігати по телевізору — тоді відчу­вається неймовірний страх. А коли ти. там, усередині, —                 страху немає.

От у Михайлівському соборі, куди зносили тіла вбитих і поранених з Майдану, тамтешнім волонтерам і медикам було страшно того ранку. Ніхто не розумів, що відбувається: бачать тільки багато тіл та поране­них, яких все несуть і несуть.

З наших знайомих того ранку вби­ли двох — Устима Голоднюка й Андрія Мовчана. От лише тоді, коли дізна­лися про загибель наших товаришів, ми усвідомили, що саме відбувається. Прийшло розуміння того, що навколо смертельна небезпека.

Студент : Вірш   пам’яті Устима Голоднюка, волонтера, якого застрелив  снайпер. Свою каску він перефарбував у блакитний колір, як у миротворчих військ. На Майдані він просив попереджати про небезпеку вигуком “Небо падає!”

Остапова Н.:

Падає небо! Падає! Падає!

Крикни гучніш, Устиме!

Снайпери чорні, прокляті статуї,

Цілять нехолостими.

Ляжуть рядочками сиві архангели

В постіль твою криваву,

Синку, Устимку, я ж тебе бавила

Не на чужу забаву.

Що в цьому світі життя твого вартує?

Що то за смертна проща?

Падає небо! Прокляті статуї

Стяги крові полощуть…

Рудик Р.

Пробачте, мамо, що не зміг мовчати,

Коли на гідність стали чобітьми.

Оця війна не мною розпочата,

Та я Вкраїну затулив грудьми.

Зеленюк Я.

Пробачте, мамо. Не чекайте в гості.

Мов маки, на асфальті моя кров.

Тепер мені підвладний час і простір.

Так любо тут на банях цих церков,

Така красива наша Україна,

За неї життя, повір, не жаль…

Щоб тільки знов не стала на коліна!

Щоб тільки волі сонячний кришталь

Не розлетівся зрадою на друзки!

Тоді оце все буде не дарма…

На прапорах чорніють болю смужки:

Я не один. Вже багатьох нема.

Франко Я.

Пробачте,мамо. Не кляніть же долю.

Цей вибір мій: стояти до кінця…

А може, я гріхи отут відмолю

Свого народу в віщого Отця?

…Розсіє сонце димові тумани-

Народ мій ангел обійме крильми.

І я вернуся пам’яті вітрами,

Бо Україну затулив грудьми.

Балденюк А.

Мамо, не плач. Я  повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок на росу,

А може, дощем на поріг упаду.

Маруняк Ж.

Голубко, не плач.

Так судилося, ненько,

Вже слово, матусю, не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,

Розкажу, як є воно в домі новім.

Сташков С.

Мені колискову ангел співає,

І рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває,

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Буняк с.

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. І люблю Україну,

Вона, як і ти, була в мене одна.

Чопенко Б.

До неба здіймаються руки вогню,

І кулі – неначе розлючені оси.

…Вкраїно моя, я тобі ще болю?

Бо ти мені снишся, голубко, і досі.

Розквітла. Птахи у весняних садах.

І я – великодньо, врочисто молюся.

Одне мені прикро, що я ,наче птах,

З далеких країв уже не повернувся-

Людиною чутися в ріднім краю

В щасливі часи, не скорботні.

Віднині на варті Вкраїни стою,

Навіки я воїн Небесної Сотні.

23 лютого

Студентка : Офіційна влада України визнала загиблих мітингувальників жертвами режиму.

Цього дня на Майдані відбулось прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею».

Чернюк В.

Прощається з героями Вкраїна

Під передзвін і біль в палких серцях.

Понад майданом лине домовина.

Тут не один борець скінчив свій шлях.

Під звуки славня стяги нахиляють.

Загиблих душі вже на небесах,

І котиться: ”Герої не вмирають!”
Відлунює по селах і містах.

Кречківська К.

За рідну і за її волю,

Кістьми лягло немало вже борців.

Всевишній її таку призначив долю,

Й тому несеться славня віщий спів.

Дацькова Т.

Проте, що душу і тіло за свободу,

Покласти здатен кожен з нас завжди.

Ми вольні діти гордого народу,

Хоч і зазнали стільки вже біди:

Голодомор, Чорнобиль, лих безодня.

І цим Голгофам ще нема кінця.

До нас волає вся Небесна Сотня,

Щоб марною не була смерть їх ця.

Чустра В.

З колін же встаньмо разом після тризни,

Бо треба далі нам обух сталить.

Але й пора для рідної Вітчизни

Орати й сіять, жити і творить.

Відео “Небесна Сотня”  Хвилина мовчання на останніх кадрах

Я – дим палаючої шини,

Прокльон я матері, що поховала сина,

 Я – очі вбиті й поламані кістки,

Я – барикади із лампадок і гвоздик,

Я – нігті об бруківку зламані, панянок.

Я – зуби, вибиті кийками й кулаками.

Я – щит, розписаний богами.

Я – прапор синьо-жовтий, закіптюжений, кривавий.

Я –  дрова, що в метро й дворами

В пакетах целофанових везли бабусі.

Я – молоко й лимони, і вода термАльна,

Канапки і мальтійський чай,

Мішки зі снігом і сміттям,

Що берегли життя.

Я – хлопець зі щитом – дорожнім знаком,

Охриплий голос я від газу,

100 тисяч пар очей безсонних я в фейсбуці,

Я – “Ще не вмерла Україна“ на Майдані,

Я –  піаніно-плач у Київраді,

На Груші марш труби закличний,

Я – очі Нігояна,

Сухі я сльози, я-беззвучний крик,

Обпалені я стіни Профспілок,

Я – Львівська сотня, що пішла в Небесну,

Кривава крига я, зимою скресла,

Й струмками Інститутською текла,

Я – брязкіт палець по металу ліхтарів.

Я – не елоїв безхребетне стадо,

Опромотеєна я нація незламна,

Мене ти не впізнала, потворо двоголова,

Я твій кінець. І я вже скоро.

Я – вмерла. Я воскресла. Я жива.

Мене вже світ вітає.

Лиш мороки прокляті, лиш манкурти

Кричать, що ще мене немає.

Хвороба духу мозок їм з’їдає,

А я – імунітет проти цієї скрути.

Я – Україна. Я порвала пута…

Мене ніхто вже більше не зламає.

Психолог: На жаль, Небесна Сотня поповнюється новими героями – захисниками, тими, хто пішов у небо до Небесного Легіону, захищаючи нашу країну у війні на Сході. І так склалося, що   дуже часто на блок – постах, в окопах, на передовій плече до плеча воюють ті, хто були по різні сторони барикад, їх об’єднала любов до своєї країни та бажання очистити рідну землю від сепаратистів та найманців, яким тут не місце.

Відео “Герої не вмирають!”  - запалення свічок

У нас в гостях отець Павло, разом з ним ми прочитаємо молитву за мир, щоб до нас якнайшвидше прийшов мир, спокій і щоб наші захисники всі живими та здоровими повернулись додому.

Молитва за мир

Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті всім їм, Небесним охоронцям нашої країни і покладаємо квіти до пам’ятної дошки загиблих