Виховний захід «Я дякую солдату за життя»

 

Я дякую, солдате, за життя,

Що я живу без куль над головою.

За те, що маю я надію в майбуття,

І я думками завжди там з тобою.

 

Я дякую, солдате, і за те,

Що маю те, чого немає в тебе. 

Домівку теплу, сонечко ясне.

Блакитне, мирне українське небо.

 

Я дякую, солдате, що стоїш

В передовій за рідну Україну.

За те, що чесний бій тепер ведеш

І захищаєш неньку-Батьківщину.

 

Я помолюсь за тебе, мій солдате,

Хай Бог оберігає вас в біді,

Бо на війні таких як ти багато,

І всі вони герої молоді.

 

Тобі, солдате, я завдячую життям.

Настане мир, ви цього дочекайтесь.

Одного лиш ми просимо усі.

Додому, рідні, ви живими повертайтесь!

 

Тобі я дякую, солдате ,за життя,
За мирне небо в нас над головою.
Ти борешся за наше майбуття,
А я до сліз пишаюся тобою.

Горджуся так, що серце завмирає,
Я ледве вимовляю ці слова.
Не тільки в мене лиш душа ридає -
Ти знаєш, з нами плачуть небеса.
 

  Пісня  «Не сумуй»

В той день, коли закінчиться війна, І хлопці змучені повернуться додому, Впаде на землю мамина сльоза За тими, хто не повернеться ніколи... Ми пригадаєм, як горів Майдан, Крізь чорний дим Михайлівського дзвони. Кров наших побратимів на щитах, І з кулями смертельні перегони.   Приспів: Не сумуй, коли мене немає, Помолись і поцілуй дитину, Пам'ятай, Господь оберігає Тих, хто захищає Батьківщину! Пам'ятай, Господь завжди оберігає Всіх тих, хто захищає Україну!   В той день, коли закінчиться війна, Згадаєм кіборгів - Героїв України, Донецького летовища руїни І тих, хто там поклав свої життя. А волонтерам - ангелам Добра - Низький уклін до самої землі, Їх допомога, як жива вода, Нас рятувала у тяжкі часи. Приспів.   Коли настане мир і тишина У нашій ворогом нескореній країні, Хай пролунає "Слава Україні!" В той день, коли закінчиться війна. Приспів.

 

Виходить декламатор

Вірш «Мені наснилось, що вони зустрілись»
Мені наснилось, що вони зустрілись…
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
"За що тебе? " "За Україну, друже мій. "

"Ти знаєш і мене за неї вбили, 
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають... Вас тепер за що?"

"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш
... Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."

"А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Большевики готовились до бою,
Я йшов на смерть... а жити так хотів."

"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни - син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин."

... Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
" За Україну нас вбивають, брате мій."

 

Пісня  «Я тебе ненавиджу, війна!»
Я в дитинстві грався у війну,

Бігав з іграшковим автоматом,

Виграв я битву не одну,

Мріяв стати воїном-солдатом!

То була лиш казкою війна,

Ми живі верталися із бою,

І незнав тоді я, що вона

Справжні смерті принесе з собою...

 

Приспів:

Я тебе ненавиджу, війна!

Я давно всі знищив автомати!..

Проклинаю я тебе, війна!

Я не хочу у людей стріляти!

Я прошу, не грайтесь у війну!

Я не хочу бачити могили!

Хто поверне посмішку ясну    

Мамі тій, що сина її вбили?.. | (2)

 

Я пишаюсь воїнством твоїм,

Українським хлопцем з під Полтави,

Що життя поклав за рідний дім,

Зупинив ворожу цю навалу!

Це для мене він зберіг весну,

Щоб ходив я з друзями до школи,

І побачив посмішку ясну,

Не забуду я уже ніколи!

Приспів.

 

Входить декламатор

 

Вірш «Сьогодні на вокзалі бачила солдата»

Сьогодні на вокзалі бачила солдата…

Стояв один – його ніхто не проводжав:

Квиток на схід, рюкзак і плащ палатка,

Немов він сам від себе на війну тікав.

 

Сумний, стурбований, глибокий,

Задумливо і мужньо в самоті стояв,

Хоч перед ним дорога – світ широкий,

Але він стежку свою власну вже обрав.

 

Не в далі дальнії, щоб щастя пошукати,

Не в ті незвідані, чудові й радісні краї,

А в пекло – смерті в зуби їде заглядати - 

Боротися за волю на своїй землі!

 

І шкода стало невідомого солдата:

Він сам – та й я нікого вже не жду,

Тому тепер на нього буду я чекати,

Тепер я в Бога за усіх самотніх попрошу!

 

 «Не полишай одних в скрутну годину,

Дай мужності, надії й сили їм пошли!

Дружині – чоловіка, матері – дитину,

І сестрі брата, прошу, рідного верни!»

 

Я мовчки проведу тебе, коханий, брате, сину,

Й чекати буду рідного тебе з війни…

Тепер ти просто зобов’язаний й повинен, 

Живим та неушкодженим прийти!

 

Сценка

 Виходить учениця

    Пам’ять. Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас і не дає померкнути жодній героїчній сторінці. Першими захисниками нашої рідної землі були козаки, які починаючи з ХІV століття, захищали рідну землю від турецько-татарських загарбників. Наша нова армія була створена за кілька місяців прямо на полях боїв, причому це зробила не держава, а ми – звичайні українці-патріоти, які у складі добровольчих батальйонів пішли боронити і досі боронять рідну землю від російського ворога.

 

Зустріч запорізького козака і воїна. Історія перекликається із сьогоденням.

 

Входить Козак і Воїн

 

Воїн

От ти який. Нарешті  я тебе поб ачив,  живий                 

Козак

А ти хто?

Воїн

Я твій нащадок.

Козак

Мій нащадок?

Воїн

А що тут такого, ще з пеленок мені говорять: ти козак, ти сильний, ти вільний, ти не такий як усі.

Козак

Ну то, що ти не такий, як усі, я бачу. От чому ти, мій нащадку, у такому дивному одязі. Ні сорочки, ні штанів добротних. Невже турки прокляті все знищили? Бо й на вигляд ти геть ніякий, блідий, худорлявий. Турки нещасні сало позабирали, медовуху повипивали

Воїн

Та не кричи ти, їсти я маю що, а це – військова  форма українського виробника, берци –німецького, телефон – китайський.

Козак

Все зрозуміло, німці та китайці над нами панують.

Воїн

Ой, козаче, не німці, не китайці.

Козак

То що з турками й досі воюєте?

Воїн

Не з турками, а з москалями.

Козак

З москалями? Та не може бути. Невже через стільки років, нашу землю і дальше рвуть на шматки, хочуть загарбати, панувати над нами, та ще й хто хто? Сусіди-москалі(з іронією). А чи є кому захищати мою святу землю? Чи є у моїй країні справжні воїни-козаки? Чи не віддасте ви її ворогам?

Воїн

Не хвилюйся. Є у нас і сила, і завзяття, і наснага до боротьби. Бо ж на нашій стороні правда. Тільки боягуз і лицемір буде тікати, коли на його землю нападуть вороги.

Козак

Це правда. Візьми у мене оцю шаблю, захищай нею нашу  землю, колись за неї я віддав своє молоде життя. Помираючи думав про те, щоб більше ніхто не помер, щоб більше не лилась кров на цій землі, винив у всьому турків, а тут Росія, як так вийшло, от біда. Нелегка у тебе доля, моя земле.

Воїн

Козаче та ти не падай духом, з такими воїнами, яких має Україна, не завжди добре одягнених, не з найсучаснішою зброєю, можливо і не завжди ситих. Але вірних, незламних духом, сильних волею, з правдою і любов’ю в серці ми переможемо, нехай і технічно в сто раз сильнішого ворога. Та й ніколи країна на гербі,  якої курка, не переможе країну, на гербі, якої виделка. Ось бачимо, попри все,  – ми ще й сміємось, – отже не здаємось.

Козак

Дозволь, хоробрий воїне, тобі потиснути руку, я й на коліна готовий стати, тільки не віддавайте рідної землі, ні кусочка, ні клаптика, ні міліметра. Ця земля свята, вона нам дана Богом. Хлопці! Воїни! Бережіть її! А мені, брате, пора. Сподіваюсь зустрінемось не скоро.

 

 Виходять 2 учениці

 

А там гримить, а там стріляють,
А там невинні помирають,
Мою країну розривають,
На Сході рідної землі
Іде війна, воюють люди
І в мирний час і в мирні дні
Там, помирають на війні,
Мені так боляче дивитись
Ті кадри, ніби із кіно,
Для чого там людей вбивають?
Ну дайте відповідь: «За що?»,
Там хлопці, багатьом по двадцять,
Комусь нема і двадцяти
Їм би майбутнє будувати,
Їм би не бачити війни…

Десь вдома їх чекають мами
І в тата сльози на очах:
«Ну як це? Дітям воювати…»
Безвихідь, розпач, біль і страх,
Вони ж ростили свого сина
Не для війни, не для війни,
Можливо він у них єдиний,
Благаю, Боже, збережи
Життя всім тим, хто там на Сході
В полоні лютої війни, 
Їм би ще жити, їм би жити,
Їм би не бачити війни,
Та їх війна ця зачепила,
Країно моя молода,
Тримайся рідна, є ще сили,
В тобі вирує ще життя,
За тебе Богу помолюся,
За кожного хто зараз там
Відстоює свою країну,
За тих, хто заплатив життям…
Я сподіваюсь дуже скоро
Все буде добре, все мине,
Молюсь за тебе Україно,
За мир і за життя твоє!

 

Дівчина

   Війна сколихнула почуття людей в цей нелегкий для країни час. Не одна мати та дружина нині плаче і молиться до Всевишнього за своїх синів та чоловіків, за їх щасливе повернення зі Сходу. Доля жінки – вірити й чекати. І дай Боже аби наші материнські надії справджувались.

 

Учениця-мама

Невже я, сину, думала-гадала,
Коли колиску колихала,

Й тебе так ніжно обіймала,

Що підеш юним на війну
Таку далеку і страшну…

 

Виходить учень (син)

 Вірш «Згадай мене»
Я кожен день на полі битви
Шукаю правду прописну,
Згадай мене, мамо, у своїй молитві
Коли збираєшся до сну.

Вона додасть мені надії -
За що я борюсь та служу,
Вона теплом мене зігріє
У ніч холодну та чужу.

Вона на заздрість кожній зірці
Зів'ється полум'ям сердець
А би я бачив, що в домівці
Горить завітний каганець.

Вона розвіє смуток ночі
І забереться геть війна,
А я побачу твої очі
В далекій темряві вікна.

 

Пісня «Плакала калина»
Він упав раненько, тільки день зайнявся,
чула, як тихенько з ненею прощався.
Хрестик у долоні, на устах молитва,
смерті слід на скроні залишила битва.

Плакала калина, з вітром говорила: -
Розпитай по світу, чия тут могила?
Молодий хлопчина, мав він очі сині.
Чи Роман із Львова, чи Тарас з Волині?

Я йому гілками, очі закривала,
за невинну душу, Господа благала:
- Отче Наш Небесний, дай спасіння сину,
що в бою загинув, та за Україну.

Пригорнися, вітре, до чиєїсь хати,
де біля ікони на колінах мати.
Ненька, як голубка, рано посивіла,
без хреста забута у степу могила...

Плакала калина, з вітром говорила: -
Розпитай по світу, чия тут могила?
Молодий хлопчина, мав він очі сині.
Чи Роман із Львова, чи Тарас з Волині?

Всім героям слава !!! Слава Україні !!!

 

Учениця

Вірш «Моя мрія»

О Боже єдиний, здійсни мою мрію,

Не діли нашу землю на Захід і Схід,

Бо всі ми єдині, усі ми сім’я,

В усіх нас одна Батьківщина, одна,

 

Одна і єдина, як вічна любов,

За неї ще пращури лили свою кров.

За волю, за єдність боролись вони,

Щоб в вільній країні ми з вами росли.

 

За неї Шевченко ще в Бога благав,

У віршах своїх він про неї писав,

Писав і благав у свого народу,

Щоб він не проспав України свободу

 

Бо звір стоголовий уже не дрімає,

І пазурі гострі у серце впинає.

Не дай йому, Боже, не дай розірвати,

Не дай, щоби брат йшов війною на брата

 

Прожени той туман, що укутав усіх,

Щоб жити народ наш у спокої міг,

Щоби Україна завжди була вільна,

Завжди залишалась одна, неподільна.

 

І стяг синьо-жовтий здіймавсь аж до неба,

А більше для щастя нічого не треба.

 

Виходить декламатор

Вірш «І буде мир, і буде спокій»

І буде мир, і буде спокій,
Свободи дух підкорить Небеса.
Розпустить коси пава ясноока,
То Україна - то твоя земля!!!
Навіки зтихне бій гармат і градів,
І зтихне біль поранених сердець.
Лише відлунням київських парадів,
Одягне пава свій вінець...
І буде мир, і буде спокій!!!
У кожнім домі і родині.
Лунатиме хвала в небеса високі:
Навіки мир і слава Україні!!!

Пісня «За любов і волю»

Українська земля,
Де безкраї поля, як рушники,
Де широкий і сивий Дніпро
Гордовито тече.
У таврійських степах
І карпатських долинах
Козаки піднімали свій келих
За казну, за державу, за честь!

Приспів:
За любов і волю, і щасливу долю!
Щоб росла держава до нових висот,
Щоб була країна сильна і єдина,
Щоби жив щасливо вільний наш народ!

Побажаю здоров'я,
Кохання і щастя кожному,
Щоб родили поля і духмяно
Сади щоб цвіли,
Щоб в країні моїй
Українці були заможніми,
А старенькі батьки,
Щоб до віку в достатку жили!

Приспів. (2)

Вільний наш народ!
Вільний наш народ!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сьогодні на вокзалі бачила солдата..

Стояв один – його ніхто не проводжав:

Квиток на схід, рюкзак і плащ палатка,

Немов він сам від себе на війну тікав.

 

Сумний, стурбований, глибокий,

Задумливо і мужньо в самоті стояв,

Хоч перед ним дорога – світ широкий,

Але він стежку свою власну вже обрав.

 

Не в далі дальнії, щоб щастя пошукати,

Не в ті незвідані, чудові й радісні краї,

А в пекло – смерті в зуби їде заглядати - 

Боротися за волю на своїй землі!

 

І шкода стало невідомого солдата:

Він сам – та й я нікого вже не жду,

Тому тепер на нього буду я чекати,

Тепер я в Бога за усіх самотніх попрошу!

 

 «Не полишай одних в скрутну годину,

Дай мужності, надії й сили їм пошли!

Дружині – чоловіка, матері – дитину,

І сестрі брата, прошу, рідного верни!»

 

Я мовчки проведу тебе, коханий, брате, сину,

Й чекати буду рідного тебе з війни…

Тепер ти просто зобов’язаний й повинен, 

Живим та неушкодженим прийти!

 

 

І буде мир, і буде спокій,
Свободи дух підкорить Небеса.
Розпустить коси пава ясноока,
То Україна - то твоя земля!!!
Навіки зтихне бій гармат і градів,
І зтихне біль поранених сердець.
Лише відлунням київських парадів,
Одягне пава свій вінець...
І буде мир, і буде спокій!!!
У кожнім домі і родині.
Лунатиме хвала в небеса високі:
Навіки мир і слава Україні!!!
 

Позивний Алькор Ти - солдат!

Ти упав, ти підвівся, ти встав,

Перед небезпекою ти не спасував,

Як твій дід і прадід поклонився у крові

В синьо-жовтий стяг на рукаві!

В спеку хочеться води ковток,

Та ти йдеш, у тебе марш кидок.

Мужність предків ти в собі несеш,

Ти в строю, ти не підведеш!

 

Приспів:

Ти тримайся, тримайся, брат,

Пам'ятай: ти - солдат!

Страх накриє наших ворогів,

Ти - нащадок козаків!

Ти тримайся, тримайся, брат,

Пам'ятай, що ти - солдат!

Душу - Богові, мужність - нам!

Слава нації! Смерть ворогам!

 

Мати - одна, Батьківщина - одна!

За полеглих побратимів вип'ю я до дна!

Подивлюся на Схід, мовчки закурю,

І згадаю всіх, хто залишився у бою...

Синьо-жовтий стяг на рукаві,

Як твій дід і прадід помолися у крові.

Символ роду ти в собі несеш,

Ти в строю, ти не підведеш!

 

Приспів.

 

А знаєте, війна колись закінчиться
І з часом відбудуються міста,
Але ніколи більше не повернуться
Всі ті, кого забрали небеса,

Їх вже немає, безліч їх загинуло,
Але за що? Чому така ціна?
Вони на небі мабуть, поруч з ангелами,
Їм там спокійніше, бо на землі війна,

Це все так боляче, що серце розривається,
Де правда і в чиїх руках життя?
Чому війна лише простих людей торкається?
А для політиків здається просто гра…

Знову до неба я з молитвою звертаюся,
Благаю Боже, спокою пошли,
Щоб моя рідна серцю Україна
Не знала більше пострілів війни,

А знаєте, війна колись закінчиться
І тільки спогади залишаться в серцях,
Благаю Боже, збережи мою країну,
Молюсь до Тебе, збережи усім життя…