Сценарій виховного заходу "Живемо, щоб пам'ятати!", присвяченому Дню Перемоги

Сценарій виховного заходу «Живемо, щоб пам’ятати!»,

присвяченому Дню Перемоги

МЕТА: познайомити учнів із трагічними сторінками історії Великої Вітчизняної війни; дати уявлення про життя населення на окупованих територіях мікрорайону нашої школи; виховувати почуття поваги до захисників Вітчизни, до власної історії; сприяти формуванню в учнів історичної пам'яті.

Завдання:

Учитель: Сьогодні, на честь Великого Дня Перемоги, ми поговоримо про дуже важливу подію для нашої Батьківщини. Наш край пережив одну з кривавих війн в історії людства – Велику Вітчизняну війну, яка тривала впродовж 1941 – 1945 років. Це період найтяжчих випробувань, втрат, ратного героїзму та трудового подвигу.

Учень:  Все починалося з грому небесного,

  Такого жорстокого, такого нечесного.

  Із ненависного, злісного грому,

  Який на світанку вигнав із дому.

  А небо закрили чорні хрести!

  Господи, Боже! Якщо ти є, захисти!

  Крізь руки у двір гусенята малі…

  І кров на травиці… І кров на землі…

  І шипить у ставку гаряче залізо,

  І полум’я дике шугає над лісом…

  І мама мовчазно-бліді, мов стіна…

  І тато поволеньки кажуть: «Війна!»

       О. Роздольський

Учень: 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. За два роки під німецькою окупацією опинилася майже вся Європа. 22 червня 1941 року Німеччина без попередження напала на Радянський Союз, у складі якого була і наша Батьківщина. Почалася Велика Вітчизняна війна. Україна зазнала ударів ворога вже перші години війни і стала безпосереднім полем бою, на якому точилися криваві битви, що призводили до страхітливих руйнувань і загибелі мільйонів солдатів і мирних жителів. Воїни Червоної Армії проявляли масовий героїзм, але змушені були відступати: війська загарбників мали перевагу в силі, у зброї та в техніці.

Учень: Неодноразово наші війська робили спроби звільнити наш край від фашистської навали, та лише у серпні 1943 року німців вигнали з Богодуховівського району, 23 серпня 1943 року і Харків був очищений від окупантів. До 20 вересня 1943 року вся територія Харківщини була остаточно звільнена.

Учень: У кровопролитних і наступальних боях 1941 – 1943 років на території Харківщини віддали своє життя понад 200 тисяч захисників Батьківщини. На місцях поховань установлено пам’ятні знаки, до яких приходять тисячі людей, віддаючи шану пам'яті полеглим.

Учень: В кожному селі є Братська могила, пам’ятник чи обеліск, встановлені на честь воїнів-визволителів. У селі Губарівка є також. У Братській могилі поховано 123 воїни, що віддали своє життя при звільненні нашого села, з них встановлено імена тільки 64-х загиблих.

Вічна слава воїнам-односельчанам, які загинули в роки війни.

Учень: Є пам’ятник і в нашому селищі. Близько чотирьохсот прізвищ зазначено у списку зараз. Вічна слава полеглим воїнам-односельчанам. Їхній подвиг ми повинні пам’ятати як і героїзм тих, хто захищав наш край, похованих у Братській могилі селища Гути.

Учень: У Байрачанському лісі знаходиться Братська могила, у якій були поховані 372 воїни Радянської Армії, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років, захищаючи наш край. Серед них тільки два прізвища – капітан Архипов В.А. і молодший лейтенант Логінов А.Ф., а 370 – невідомих.

Учень: А ще у Веберівці є могила юної партизанки Ніни Арнацької. Вона добровільно пішла на фронт. Закінчила курси медсестер, а у винищувальному батальоні вивчила радіосправу. Потім Ніна перейшла у партизанський загін імені Будьоного під командуванням Героя Радянського Союзу Копьонкіна. Загинула розвідниця у 1942 році на бойовому посту, надаючи допомогу пораненому. Місцеві жителі зберегли місце поховання.

Учень: Ім’я Ніни Арнацької не кануло в небуття. Завдяки небайдужим людям бойові побратими та рідний брат партизанки дізналися про її долю і змогли побувати на могилі. Ми хочемо познайомити вас з такою небайдужою людиною.

Учень: «Не можна забувати минуле! Свою історію треба знати!», - говорив Григорій Семенович Мартинов – слідопит з Первухінки, якого по праву називають подвижником пошукової справи на Богодухівщині. Ця невтомна людина більше сорока років займалася пошуком родин, які навіть не здогадувалися, що їхні рідні і близькі поховані у Братських могилах нашого краю.   

Десятки таких могил у нашому районі, а в них покояться сотні юнаків, чоловіків – чиїхось синів, батьків, братів. І далеко не всі родини загиблих знають про те, де знаходиться могила дорогої серцю людини, багато хто так і не діждався цієї звісточки. Григорій Семенович за покликом душі сумлінно і безкорисливо виконував благородну справу, наполегливо відшукуючи родини тих, хто віддав своє життя, визволяючи Богодухівщину. Сотні імен загиблих на війні з різних куточків України, Росії, Білорусії та інших колишніх радянських республік він повернув із небуття.

Як і чому Григорій Семенович узявся за пошуки? Це було тоді, коли старша донька Мартинова разом з однокласниками взялася розшукувати рідних капітана Архипова та молодшого лейтенанта Логінова – лише двох відомих із 372 воїнів, похованих у Байраці. І Григорій Семенович вирішив допомогти школярам. Довгі пошуки принесли успіх – знайшлися рідні загиблих.

А потім сотні листів, сотні зустрічей, сотні повернених імен, які вже не значаться провшими безвісти.

Для звичайного сільського трудівника пошукова робота стала сенсом життя, його невід’ємною частиною. Він говорив: «Коли взявся за пошуки – вже не маєш права кинути їх. Розумієш, люди чекають, сподіваються…».

На жаль, вже немає з нами Григорія Семеновича – світла йому пам’ять. Він свої пошуки припинив, але справа його, сподіваємося, буде продовжуватися.

Учень: Не залишився байдужим до збереження історії нашого краю і наш земляк Ручка Сергій Васильович, уроженець Первухінки, зараз проживає у Губарівці. Пошукову роботу він проводить вже 10 років. Усі знайдені речі часів Великої Вітчизняної війни – особисті речі солдатів, гільзи, частини кулементів, навіть танків – він віддає у краєзнавчий музей селища. А розкопавши тіло радянського солдата, якого свого часу не поховали разом з іншими – його просто не знайшли – майже рік Сергій Васильович не припиняв звертатися до різних інстанцій з проханням провести розслідування, по можливості встановити особистість і поховати загиблого воїна як треба. І лише за допомоги каналу Інтер справа зрушилася з місця і 19 жовтня 2012 року під час урочисто-траурного мітингу, присвяченого річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників, невідомого солдата поховали у Братській могилі селища Гути. Особу встановити не вдалося.

Сергія Васильовича нагородили грамотою, а в районній газеті «Маяк» вийшла стаття.

Як цій людині вистачило терпіння і наснаги довести справу до кінця? Чому не кинув? Сергій Васильович відповідає: «Та хіба я можу залишитися байдужим?! У мене два діда на війні загинули. Ми повинні пам’ятати кожного. А тепер і цьому солдату хтось квіти на могилу покладе».

Пісня «9 травня» (виконують учні)

Історія бойових дій на території Богодухівщини

Учень: У шкільній програмі з історії ми не знайдемо опису бойових дій на території Богодухівщини. На жаль, ми вже не можемо запросити на зустріч ветерана – час минає швидко і вже майже не залишилося учасників бойових дій, очевидців тих сташних подій. Та дізнатися про те, що відбувалося тут у роки війни нам допоможуть краєзнавчі музеї, місцеві бібліотеки, шкільні куточки бойової слави.

У нашому селищі в Будинку культути знаходиться музей, який розпочинав свою роботу з історії Первухінського цукрового заводу. Але з часом завдяки невтомній праці Єремєєвої Антоніни Йосипівни та небайдужим односельчанам він перетворився на чудовий краєзнавчий музей.

Там ми можемо дізнатися про історію нашого селища з часів Леопольда Кеніга та його спадкоємців, засновників цукрового заводу і розбудовників селища, про створення бурякового радгоспу у 1919 році та роботу нашого найбільшого підприємства у довоєнний та післявоєнний період, про місцевих майстрів, односельчан, якими можемо пишатися.

Особливо увагу привернули стенди зі свідченнями односельців про страшні роки Голодомору 1932 – 1933 років, Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років, де також представлені списки односельчан, що загинули під час війни, остарбайтерів – вивезених до Германії на примусові роботи. Антоніна Йосипівна збирала ці матеріали по крупинці, вела переписку, робила запити, розпитувала очевидців, які залишилися живими, але ніколи не забудуть тих страшних подій.

Учень: З дуже цінними матеріалами щодо Великої Вітчизняної війни може познайомити учитель історії Клочко Галина Максимівна, яка створила Куточок бойової слави у нашій школі та разом з учнями вела пошукову роботу у співпраці з Мартиновим Григорієм Семеновичем.

Це Книга пам’яті захисників селища Гути. Воїни, народжені у різних областях України, Росії, Білорусії, Казахстану, Башкирії, Грузії, Вірменії, віддали своє життя, визволяючи наше селище, поховані у Братській могилі.

Багато матеріалів про бійців партизанського закону імені Будьоного під командуванням Копьонкіна. На Богодухівщині загін діяв у населених пунктах Гути, Карлівка, Первухінка, Миролюбівка, Шарівка.

Старі фотографії, листи, статті та вирізки з газет, свідчення рідних і побратимів, списки загиблих партизан загону. Як давно це було, але завдяки величезній роботі пошуківців ми знаємо про наших визволителів.

Окремо хочемо згадати і вчителів – ветеранів великої Вітчизняної війни. Згадаємо їх поіменно:

Педан Іван Кузьмич, Рєзнік Микола Іванович, Угрінчук Раїса Гаврилівна, Соловйов Віктор Васильович, Іванов Борис Іванович.

В’язні німецьких таборів праці: Доценко Петро Іванович, Руденко Катерина Петрівна.

Ветерани тилу: Сартушкіна Прасковія Василівна, Соловйова Лукія Василівна, Герасименко Олександра Сидорівна, Клепач Віра Омелянівна.

Учень: У Губарівській бібліотеці є куточок, де представлені книги про Велику Вітчизняну війну, і тому числі та території Богодухівщини та, зокрема, Губарівки. Це як художня література, так і публіцистична: спогади, мемуари людей, які були свідками цих страшних подій. Завідуюча бібліотекою Тризна Ірина Олексіївна познайомить з останніми підбірками: це Книга пам’яті України (за областями) про воїнів-визволителів Харківщини, Книга скорботи України (по Харківській області) про місцевих жителів, які постраждали від війни.

Розповіла й про роботу місцевих пошуковців.

Кисіль Микола Олександрович випустив книгу під назвою «Моє рідне село» про історію нашого села з давніх часів до сьогодення; як будували нове життя після революції та громадянської війни, як пережили Голодомор; самовіддано захищали Батьківщину від фашистських загарбників; відбудовувались у повоєнний період, вели господарство; про людей, які працювали на цій землі, розбудовувались і керували, воювали і гинули, бідували і раділи.

Нариси Григорія Семеновича Мартинова «Визволителі Богодухівщини» та «Никто не забыт, ничто не забыто», де він представив зібраний матеріал за роки пошукової праці, також є в Губарівській бібліотеці.

Учень: Герої не помирають. Вони стають безсмертними и назавжди залишаються у нашій пам'яті, у наших досягненнях, у великих справах наступних поколінь.

Учень: Життям своїм нащадки зобов’язані їм. Всі ці люди – воїни, підпільники, партизани і мирні жителі – загинули у боротьбі з фашизмом за свободу і щастя нашої Батьківщини. Вічна слава героям!

Слова скорботи та хвилина мовчання

Учень:

Пам’ятаймо! Через століття, через роки, – пам’ятаймо!

Про тих, хто не повернеться ніколи, – пам’ятаймо!

Люди! Поки серця тріпочуть, – пам’ятаймо!

Якою ціною отримане щастя, – пам’ятаймо!

Мрію несіть через роки й життям наповнюймо!

Про тих, хто уже не повернеться, – пам’ятаймо!

Учень: Війна закінчилася. Залишилися в народній пам'яті численні біди та страждання, пережиті в дні лихоліття. Залишилася радість Перемоги.

Давайте не будемо байдужими! Вивчаймо свою історію, згадаймо тих, хто захищав наш рідний край і поклав своє життя за свободу і незалежність нашої Батьківщини! Хоч раз на рік 8-го чи 9-го травня прийдемо до Братської могили, покладемо квіти і схилимо голови у пошані до воїнів-визволителів.

Танок «Військовий вальс» (виконують учні)