Сценарій вистави "Свічечка на вікні" до Дня Святого Миколая

Про матеріал
Сценарій вже чергової вистави колективу студентського театру "КіС" для дітей-інвалідів та позбавлених батьківського піклування.
Перегляд файлу

Свічечка на вікні

Дійові особи

Святий Миколай

Янголи (2-3)

Маруся – тиха дівчинка.

Мати

Батько – схудлий збідований чоловік.

Хлопчик Микола – напівсирота

Чоловік – жебрак

Солдат

 

Уся дія відбувається в бідній кімнатці: вікно, на стіні ікона Св. Миколая, ліжко, кілька простих стільців, на столі керосинова лампа, підсвічник зі свічкою, сірники. На плиті посуд: чайник, чашки, корзина з печивом…

 

Мати сидить на стільці, вишиває серветку.

Маруся Мамо, а ми підемо завтра до церкви? Завтра ж Святого Миколая!

Мати Ні, на жаль. Морозно дуже. Та й ти ще дуже слабка після хвороби. Як згадаю, як ти стогнала – аж моторошно. Здавалося, усе віддала б, лиш би ти одужала. Ну, годі, адже все минулося, хвала Богу!

Маруся А правда, що Святий Миколай останнє бідним віддавав?

Мати Так, правда і зараз чудеса він для бідних і нужденних чинить. Люди багато про це розказують.

Маруся Але ж ти сама говорила мені, що Святий Миколай жив вже дуже давно: сотні-сотні років назад. Я цього не можу розуміти.

Мати Бачиш, донечко, в духовному житті все складніше. Святі це не прості тобі люди. Хоч і жили вони на землі дуже давно, але були такими надзвичайними, що і зараз вони є живими і можуть приходити на землю будь-коли.

Маруся Це тому ти так віриш в допомогу Святого Миколая в пошуку тата, що Миколай надзвичайна людина?

Мати (після паузи). Ну, годі, йди вже спати.

Маруся Мені не хочеться спати, Розкажи, про Святого Миколая.

Мати Я ж тобі вже розказувала.

Маруся Мамуню, розкажи знову. Я так люблю, як ти мені розказуєш.

Мати (відкладає шитво). Поміж різними святами особливої уваги заслуговує свято Миколая, котре відзначаємо 19 грудня. Його шанували і шанують за велике милосердя і любов до ближнього свого. Народився він на території нинішньої Туреччини в добрій християнській родині подружжя Феофана і Нонни. З раннього віку Святе Письмо було у нього улюбленою книгою, всі дні проводив у церкві, потім став дияконом. Гарячою молитвою та проповідями він викликав подив і глибоку пошану прихожан. Після смерті батьків Миколаю дісталась велика спадщина. Але він потай роздав усе бідним. У своїх милосердних ділах намагався залишитись невідомим. Під час подорожі морем до Єрусалиму Святий Миколай вгамував бурю на морі. Довгі роки дарував людям світло Христової віри, вершив великі чудеса. Не раз рятував потопаючих на морі, вмираючих з голоду. Доживши до глибокої старості, 19 грудня приблизно 345-351 року чудотворець помер. Останніми словами його були: «В руки Твої, о Боже, передаю дух свій». Після його смерті багато чудесних зцілень відбулося біля його гробу. І після своєї смерті багато разів Святий з’являвся людям і багато чудес здійснив, Та не всі люди вірять в це.

Маруся А чому люди не вірять, навіть коли чудо відбувається перед їхніми очима?

Мати Мабуть, люди думають, що якщо Бог чи Святий і має прийти до них, то тільки на крилах, і забувають, що чудо приходить тихо і смиренно. Іноді важко впізнати, що це Сам Бог чи Його посланець прийшов. Люди думають, що це просто чоловік – то й не пускають. Самим, мовляв, тісно в хаті. Не відчиняють двері, а Миколай постоїть та й піде собі далі проситися.

Маруся підходить до вікна

Маруся Мамуню, а правда, ми впустили б Святого Миколая, якби він прийшов? Ми б його нагодували, обігріли. Я б навіть віддала б йому свого медівника, якого ті мені вчора дала. І вишиту бандану віддала б нову, ту, що ти мені вишила. І джинси теплі (Малює пальцем по склі). Ти ж мені б дозволила б віддати, правда, мамуню?

Мати Дозволила б, якби Миколай прийшов. (Зітхає) Але ж він не прийде до нас. Лягай уже спати.

Маруся (рвучко) Як не прийде? Чому не прийде? Ти ж сама казала, що він приходить до того, хто хоче його прийняти. Він же любить бідних людей. І дітей любить. Нехай він прийде, мамусю, до нас завтра.

Мати Я того не знаю, це ти у самого Святого попроси. Може, і прийде (Далі схиляється над роботою).

Маруся (стає перед іконою, складає руки на молитву. Під час молитви в кімнату заходить Янгол, який там залишається весь час аж до приходу Миколая. Тільки дійові особи його «не бачать»). Святий отче Миколаю, прийди завтра до нас в честь свята. Матуся казала, що ти до всіх приходиш. Хоч у нас і немає красиво упакованих подарунків і смачного пирога, такого, як мама пекла раніше, - ти все одно прийди. Я тебе дуже люблю.

Голос (з-за куліс). Я прийду!

Маруся (кидається до Мами). Мамусечко, ти чула?

Мати Що чула?

Маруся Що Миколай сказав.

Мати А що сказав?

Маруся (швидко, хвилюючись). Ну, що він прийде. Він дійсно сказав. Я помолилась, а він каже: «Я прийду!» Це правда. Я сама чула.

Мати (недовірливо). Ну, годі, годі… Лягай, уже пізно… Може і прийде, якщо сказав.

Янгол докірливо хитає головою в бік Матері.

Маруся Він прийде! Він обов’язково прийде! Він пообіцяв. Я знаю, що Бог правдивий, як і Святі Його. (Лягає під час роздумів). Може він зранку прийде… Мамуню, збуди мене як раніше, щоб я не проспала.

Мати (вкриває її, хрестить). Добре, добре, спи!

Мати виходить. Через паузу Янгол за плече обережно будить Марусю, а потім направляє її рухом до вікна.

Маруся (ніби прокидається, повільно потягується, раптом схоплюється з ліжка, біжить до вікна). Ой, уже день, і служба в храмі, певно, давно скінчилась. (Дивиться у вікно).

Мати (входить з покупками). А-а, прокинулася. З Миколаєм!

Маруся (голосно, радісно). І тебе, матусю!

Мати (підходить, обнімає дочку, цілує в чоло, Янгол складає руки). Сідай снідати. Сьогодні свято. Ось молоко і булка. Ще яблучок купила. (Мати бере з сумки продукти, ставить перед дочкою).

Маруся (сумно). Мамо, чому ти мене не збудила мене раніше? Може, до нас приходив Святий Миколай, а я спала?

Мати А-а… Це ти про вчорашнє… Ні, ніхто не приходив, я розбудила б. (Бере вишивку, сідає шити)

Маруся (хреститься до ікони, сідає за стіл, п’є молоко. Поївши трохи, перехрестилась. Янгол від вікна кличе Марусю жестом, вона підходить до вікна, дивиться. Схвильовано говорить Матері). Там якийсь хлопчик стоїть. Напевно, ще бідніший за нас. У нього великі хлопці кидають сніжки! Вони його ображають. Забери його, нехай побуде у нас. Він плаче, мамо. (Сіпає матір за одяг, та також виглядає у вікно).

Мати Добре, добре, я зараз. (Швиденько одягається, виходить).

Відчиняються двері, Мати заводить хлопчика. Хлопчик переляканий, заплаканий, тихий. Янгол весь час в цій сцені знаходиться біля хлопчика.

Маруся Не бійся, заходь, у нас тепло.

Мати (роздягаючи хлопчика). Це моя дочка, Маруся А як тебе звуть?

Хлопчик.  Миколою батьки назвали.

Маруся О, так ти ще й іменинник. А де твої батьки живуть?

Хлопчик  (тихо). Померла мама, батько залишився. П’є він у мене. Сьогодні свято, от він ще з ночі мої іменини святкує… Сказав, щоб я ішов надвір. Ввечері, каже, прийдеш. Та й ввечері не знаю, чи піду. Він п’яний битися буде…

Мати Сідай-но, поїж трохи. Ось хліб є.

Хлопчик (несміливо). Треба спочатку помолитися…Мама мене так вчила.

Мати Ну, молись.

Хлопчик.  (молиться) Моли Бога за мене, Святий Миколаю, бо я щиро звертаюся до тебе, як до скорого помічника і молитвеника за душу мою.

Мати Молодець, синку. Сідай, ось хлібчик свіженький, картопелька… Вчорашня, правда. Трохи молочка.

Садить його за стіл, той жадібно їсть.

Маруся (підходить до матері, яка стоїть збоку). Мамусечко, можна я йому джинси віддам свої? Бачиш, у нього які зношені. А холодно ж як! Він такий нещасний.

Мати (помовчавши). Але ж я їх для тебе купувала.

Янгол, втішаючи, гладить Матір по голові.

Маруся Пам’ятаєш, ти казала, що усе віддала б, щоб я одужала. А то ж тільки джинси.

Мати кладе дочці руку на голову, мовчки відходить до вікна.

Хлопчик Спасибі вам! Я піду.

Встає, одягається, хоче виходити.

Маруся (дістає з-під подушки джинси і протягує хлопчикові). Візьми. Це моя мама купила.

Хлопчик Що це? (Робить крок назад). Джинси?! Ні-ні, ви самі носіть. Не треба давати, в мене свої є, а ці – самі носіть.

Мати Бери, бери, синку! (вкладає джинси хлопчику в руки, Зверху на руки хлопчика кладе долоні Янгол свої). Тобі якраз впору будуть, а Марусі – великуваті. Носи, це тобі від нас на іменини.

Хлопчик  Спасибі! Спасибі вам! (Кланяється, радісний виходить).

Маруся (дивиться у вікно). Бачиш, який щасливий побіг? (Відходить до вікна). Чому ж Миколай не приходить? (Ходить взад-вперед по хаті).

Мати вишиває.

Маруся (після паузи). Я ж ці джинси обіцяла Миколаєві віддати, а віддала Миколі. Як ти думаєш, Миколай, не образиться на мене за це?

Янгол крутить головою «Ні», посміхається.

Мати (посміхається) Не журися. Миколай не образиться. Він добрий. Та й навіщо святому твої джинси?

Мати відходить до плити готувати їжу, Янгол знову кличе Марусю до вікна, Маруся підходить.

Маруся Матусю, там чоловік старенький на вулиці. Він уже довго стоїть. Напевно, гроші просить, бо миску поклав на сніг, але йому ніхто нічого не кидає. От і танцювати почав. З нього хлопці сміються. Може він, мамуню, замерз? Поклич його до нас, нехай погріється.

Мати (відмахується) А може, він п’яний. Зараз знаєш скільки таких?

Маруся Ні, він не п’яний, він уже не танцює. Опустив голову і просто стоїть. Мамо, поклич його до нас, він же застудиться. Мороз сильний.

Мати Ну добре, піду гляну. (Виходить, повертається з чоловіком).

Чоловік (став, поклонився як джентльмен). Микола Іванович. Вмію співати, танцювати, мертвого розсмішу. Дайте чарочку, пісню я-як затягну! Душу розверну, а потім зверну. (Горланить). «Наливайте, браття, кришталеві чаші…»

Маруся мовчки дивиться на це. Янгол, закриває собі очі. Мати підходить, бере чоловіка за плече, зупиняє.

Мати Миколо Івановичу, не потрібно. Я не для цього вас покликала. Донечка захотіла, Маруся. Каже: «Поклич дядю, а то замерзне». Сідайте, я чайку вам наллю липового, варення. Погрійтеся.

Чоловік (зм’як, стих, покірно іде до стільця, біля якого вже стоїть Янгол). Спасибі, дітки, спасибі вам.

Наливають йому чай, той п’є, мати з дочкою також сідають за стіл. Янгол наче щось каже на вухо Марусі, та підхоплюється відходить, потім повертається  з медівничком.

Маруся (підходить до чоловіка). Дядю, ось вам медівник до чаю. Солоденький… Я тільки трішки надломила… Але ви беріть (Простягає).

Чоловік (зворушено). Спасибі, доню, їж сама. У мене зубів немає. Їж. (Відводить руку дівчинки, пауза). Ось і в мене є двоє внучат – Петрик і Сергійко. Два роки не бачив їх. (У розпачі). Життя собаче!

Янгол докірливо похитує головою.

Маруся А чому ж ви, дядю, їх не бачите? Живуть далеко?

Чоловік Та ні, я сам від них пішов. Раніше, що скажу – закон був! (Кулаком б’є по столу). А зараз уже не те. Дивлюсь: то одне зробили без мене, то інше. Не потрібен я їм став. Бушлат мій армійський, кулями прошитий ще в Афгані, без дозволу мого викинув, щоб не валявся, каже, міль розводить. Ну, я шапку в руки – і в двері. От тепер живу, як собака: то в одного поїм, то в другого перехоплю. Дивись, може здохну під парканом, тоді він зрозуміє, синочок мій. Він-то приходив, правда… Пробач, каже, тату, повернись, почнем нове життя. А я  – ні-і-і! Таке не прощають.

Маруся (підходить, гладить по рукаву, Янгол гладить чоловіка по іншому рукаву). А ви простіть їх.

Чоловік (ошелешено). «Простіть», кажеш? Усе не розкажеш, як було боляче мені. Ранив синок мене глибоко, дуже сильно ранив. Одне тільки шкода: внучат не бачу.

Маруся Простіть, дядечку. І вам легше стане. Бог же усім прощає. А ми – ні… Бога забули.

Чоловік задумався, потім махає рукою і виходить, тут же повертається, підходить до Марусі. Маруся з матір’ю встають. За Марусею стає Янгол, поклавши руки їй на плечі.

Чоловік Спасибі, внучечко. Правду ти сказала: забув я Бога. (Зітхає) Піду до своїх, помиримось, обнімемось… Хм… Бога забув… От як… Дитя ж сама ще, а бач як сказала… (Виходить).

Мати (хитає головою) Нещасні люди, які живуть без Бога. Душа без Бога – сирота.

Маруся (після паузи). Чому ж, мамо, Миколай не приходить? Ось і вечір надворі. Невже я помилилася? (Запалює свічку, ставить на вікно). Матусю, нехай тут побуде ця свічечка. Можливо, Миколай не може нашу хату знайти – а так побачить вогник і зайде.

Мати (після паузи). Сідай, доню, пообідаємо, я супчику зварила.

Янгол стає біля дверей. Перехрестилися, їдять. Стукіт у двері.

Маруся (схоплюється). Це він, це Миколай прийшов! Я знала, що він прийде! Він же обіцяв (Біжить відчиняти).

В кімнату заходить солдат, у формі, з рюкзаком за плечима.

Солдат Добрий вечір! Зі святом! Вибачте, що я вас турбую. У мене нічний поїзд о  третій годині ночі. А на вокзалі дуже холодно і нікого немає. Я ж у вашому місті проїздом, побачив вогник у вікні… Дозвольте побути у вас.

Мати Але у нас і місця мало, як бачите. Вам буде незручно.

Солдат (починає потихеньку задкувати до дверей і говорить, якби виправдовуючись) Я вже півтори години шукаю хату, де б мені дали притулок. Скрізь свято, весело людям – от і не пускають. Мені хоча б на стільчику посидіти – і за те спасибі.

Янгол підходить до солдата.

Мати Ну якщо так – будь ласка.

Солдат (скидаючи рюкзак) Не знаю, як і дякувати вам… Мене зовуть Микола. Сержант Станко Микола. Не думайте…

Мати (перебиває) Та нічого такого ми не думаємо. Просто переживали, чи зручно вам у нас буде.

Янгол потихеньку підштовхує Марусю до Матері. Маруся підходить до матері і тихенько їй говорить на вухо.

Маруся Мамо, давай ми собі постелимо ось тут, на стільцях, біля грубки. Нам тепло буде. А солдат нехай на ліжку ляже. Йому в дорогу ж… Та і в окопі ще намерзнеться…

Мати (киває дочці і далі до солдата) Ви проходьте, роздягайтеся, поп’ємо чайку. В тісноті – не в обиді. Може і нашого батька хтось десь там обігріє…

Мати з дочкою стелять, підсовують стола до ліжка, сідають за стіл. Запрошують солдата. Солдат знімає куртку, сідає до столу на ліжко, ставить рюкзак біля ніг,  п’є чай, через деякий час засинає, опустивши голову на руки. Янгол вкриває солдата його ж курткою.

Маруся (спочатку дивиться у вікно, потім підходить до матері). Мамо, а міг Святий Миколай обманути?

Мати Ні, він не обманить. Ти його все чекаєш?

Янгол біля Марусі складає руки як на молитву і далі відслідковує розмову Матері і Марусі.

Маруся Так. (Пауза). Мамусю, а тобі буває важко на душі, наче щось болить всередині?

Мати Всі люди проходять через це. Смерть, невідомість, хвороба дитини… В житті стільки горя і скорбот!

Маруся (сідаючи на застелені стільці). І навіть у тих, хто вірить у Бога?

Мати І у тих. Іноді, як згадаю твого батька – які ми були щасливі! – світ не милий.

Маруся Як тому дядечкові, Миколі Івановичу, що у нас пив чай? Але ж навіщо тоді вірити, якщо всі страждають: і віруючі і невіруючі? (Далі, слухаючи матір, засинає).

Мати Це неможливо пояснити словами. Ось солдат. Рука досі забинтована, напевно – поранений був. Але, знову їде туди, де було йому холодно і боляче – бо побачив сім’ю і все вмить забулося, залишилася лише радість та відповідальність. Так і тут: коли ти відчуваєш, що в серці у тебе Христос, коли відчуваєш на собі Його ласку – все відступає. Ця радість відома тільки віруючому серцю. (Дивиться на дочку). Ти вже спиш… Змучилася, певно, за день. І солдат заснув. Навіть чаю не допив. Господи, дай спокій в серця всіх знедолених. (Шепоче молитви, також, засинає сидячи біля дочки).

Янгол вкриває ковдрою Матір, а потім обережно будить Солдата.

Солдат (схоплюється з ліжка). Ой, певно, проспав! (Дивиться на годинник). Треба поспішати, скоро поїзд.

Янгол відходить до Матері і Марусі, Маруся підводиться, дивиться, як збирається Солдат.

Солдат Спасибі вам велике! Не хочу будити твою маму. Ви так мене виручили. До побачення. Спасибі.

Маруся  Почекайте. Мені мама вишила модну бандану. З тризубом. Візьміть собі. У вас же іменини.

Солдат Спасибі за все! Нехай тобі і мамі твоїй Святий Миколай віддячить!

Виходить. З Солдатом, проводжаючи його, виходить Янгол.

Маруся (Трагічно). Уже ніч. Свято Миколая закінчилося… (Говорить крізь сльози до ікони). Святий отче Миколаю, чому ти не прийшов? Ти ж обіцяв! Чи я щось не так зробила? Чи, можливо, ти приходив, а я не запросила тебе, відійшла від вікна, не помітила?

Звук дзвіночка з-за сцени, входять Янголи і Святий Миколай. На слова Янгола також просинається і, зачудовано дивиться на все мати.

Янгол 1:

Мир хай буде вам в оселі,

Щирість, правда, згода,

Щоб завжди були веселі

Діти в вашім роді.

Щоб серця в вас не черствіли,

Не були байдужі,

Щоб ви інших розуміли

В голоді і стужі.

Щоб неправда в домі вашім

І не ночувала,

Щоб лиш правда в серці вашім

Завжди панувала.

 

Миколай. Маріє! Сьогодні я тричі приходив до тебе. І ви з мамою тричі прийняли мене. Хлопчик, жебрак, солдат – то був я. Витираючи сльози тим, що плачуть, даючи притулок бездомним, обігріваючи подорожнього, – ви втішаєте Господа і мене. Маріє, я завжди з тобою, завжди в твоїй душі, бо душа твоя чиста і щира. Тому і підготували ми з Господом нашим подарунок для тебе. Ось він!

Відходить вбік, Янголи розступаються і з-поміж них виходить худий сивий, хоч і молодий на обличчя чоловік, одягнений в старий одяг з чужого плеча.

Маруся (вражено) Тату?! (З криком) Таточку! Ріднесенький!

Повільно встає зі стільця мати, а потім теж кидається до чоловіка. Вони всі стоять обійнявшись.

Тим часом Миколай сідає на стільця, якого йому подають Янголи а Янголи прибирають кімнату, прикрашаючи її і вона набуває зовсім не бідного вигляду.

Батько (сідаючи до столу, мати і дочка сідають навколо батька) Вже і не вірив, що вас, рідненькі мої побачу. Не чекав, що додому попаду. Аж тут… Справжнє чудо і саме на свято.

Мати Та де ж ти був? Ми усіх питали, кругом шукали! Я вже так змучилась, чого тільки не придумувала!

Батько В полоні я був, у сєпарів. В одному гаражі нас там аж семеро сиділи. Коли вчора ті негідники святкувати почали. Води нам та їсти цілий день не давали, а принесли вже пізно, майже вночі. Бандити були зовсім п’яні. І, напевно, коли виходили, погано закрили замок. Ми з хлопцями цього і не помітили були, доки під ранок вітер не піднявся і не розчинив двері. Ну, тут ми всі підхопились, взяли під плечі тих, хто зовсім вже ослаб, і ходу звідти.

Маруся (злякано) Ой, божечки!

Мати І як ви не побоялись!

Батько Ми сподівались тільки на Святого Миколая, що в його свято він нас захистить. І не дарма, я вам скажу! Місто як вимерло! Жодного патруля! Так святкували негідники, що на ранок всі ще спали. Тож ідемо ми містом. Світає, холодно. А ми обдерті, босі, брудні і зарослі. Думаємо: побачить хтось – і повернуть нас знову в той гараж. Тож ідемо манівцями, дворами, якимись пустирями, і виходимо прямо до якогось магазинчика, а там саме його якась жіночка відкриває. Ото вона нас і побачила.

Мати (хапається за серце) Ой, лишенько!

Батько Кажу ж – побачила. Підбігла і каже: «Скорее прячтесь в магазин, проходите дальше, в подсобку!»

Маруся Ой!

Батько Є! Є там наші люди! Не всі там негідниками стали! Чекають нас!

Мати і дочка хрестяться.

Батько  Сховала нас та жіночка, потім нагодувала, дала хоч якийсь одяг. А на вечір привела ще двох чоловіків, які і вивели нас мимо патрулів аж до блокпостів української армії. Дуже я просив хлопців допомогти сьогодні додому дістатись, на свято порадувати вас. Тож ті, хто у відпустки їхали, взяли мене з собою. І ось… Я з вами, рідненькі. (Знову всі обіймаються)

Мати  Слава Богу!

Маруся  І Святому Миколаєві!

Батько  А Святому Миколаєві – окрема дяка. Саме в його день і під його заступництвом це чудо і сталось!

Вся сім’я встає і кланяється Святому Миколаєві.

Батько Дякуємо та молимо і надалі не залишати без свого заступництва.

Святий Миколай (встає) Ідіть з Богом! По вірі і молитвам вашим дасться вам.

Мелодія «Канта Святого Миколая». Сім’я виходить.

Святий Миколай виходить наперед.

Миколай:

Слава Богу, добрі люди!

Хай вам завжди добре буде.

Хай кожного часу, кожної днини

Господь вам поможе, в біді не покине.

 

Янгол 2:

Святий Миколаю! Повідай усім

Які подарунки приніс дітям цим? (показує на дітей в залі)

 

Миколай (до Янголів):

А скажіть, небесні дітки, -

Ви ж для них найліпші свідки –

Чи ті діти, що у залі,

Ті спереду і там далі,

Більші, менші і маленькі,

Цілий рік були чемненькі?

Чи молитву рідну знають?

Бога нею прославляють?

Чи шанують рідну мову,

Українське рідне слово?

 

Янгол 3:

Так, вони були чемненькі,

Тата слухали і неньки.

Вони моляться, й читають,

Рідні пісеньки співають

 

Миколай (дітям):

Я ж дарунки оці просто так не даю.

За всі гарні справи я торбину свою

Розв’яжу для дітей, що достойні наград,

Котрі мають повагу і  до буднів, і свят.

Котрі Бога шанують в юнім серці завжди,

Він спасе від невдач, відверне від біди.

Ці дарунки, діти, несуть Янголи Господні,

А ви нам вірші розкажіть і заспівайте сьогодні.

 

Янголи приносять стільця, Миколай сідає. Виступи дітей.

 

Миколай:

А тепер, діти, приступіть до мене,

Кожний дарунок дістане від мене,

 

Роздає дітям подарунки. Звучить пісня " Владико, Отче Миколає".

 

Миколай:

Ну, прощайте! Час минає,

А хаток іще багато,

За рік знову завітаю

З архангелом в хату вашу.

Ви ж йдіть, діти, шляхом лиш Божим,

А злі шляхи минайте усюди,

Я ж у потребі вам допоможу,

Шляхом правдивим вас виведу в люди.

 

Виходить разом з Янголами.

 

 

docx
Додано
12 березня
Переглядів
189
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку