Сценарій заходу "Чорнобиль...Весни обірване суцвіття"

«Чорнобиль… Весни обірване суцвіття»

 

 

Літературно-музична композиція

 

На сцені – стіл, накритий чорною скатертиною. На столі – образ Божої Матері, розламана хлібина, запалена свічка, кетяг калини. Портрети пожежників на столах. Лунає дзвін.

Учень 1:

Пам’ять болем людським наповнена,

Час з тремтінням вперед іде,

Дзвонять чорні дзвони Чорнобиля,

Входять в душі, серця людей.

Учень 2:

Вертались в Україну журавлі,

Уже й перелетіли Чорне море,

Старого місця на старій землі

Поміж боліт уже шукають зором,

Аж Прип’ять, прип’ята надійно до землі, –

Урвалась дибки й ринула угору,

Учень 3:

І вдарив грім, не з неба – із землі!

І першими упали журавлі,

В стовпах огню вони губили крила

І падали безкрилі...

Із запаленими в руках свічками виходять дівчата в білих платтях і чорних шарфах

Пісня «На Чорнобиль журавлі летіли»

 

Учень 4:

Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Чи може викреслимо його

З календарів своїх допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

Ведучий 1: Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

Ведучий 2: Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.

Виконується пісня «Два кольори»

Ведучий 1: Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду.

Ведучий 2: Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

Учень 5:

Зойкнула Земля чаіним криком

– Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

– Йди, синочку, хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем

– Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

– Йди, коханий, хто ж коли не ти?

 І уже ні сина, ані мужа,

Лиш розверсті зорані поля...

Та пліч-о-пліч стали

Біль і Мужність.

Дух і Воля.

Звучить пісня «Чорнобильська зона»

Ведучий 1: Галина Ковтун (київська журналістка) у 1989 році написала документальну  повість «Я писатиму тобі щодня...», – про 800 листів, які Володимир Правик, один із шести відважних, які стали на перепоні вогню в перші хвилини аварії, відіслав своїй дружині Надії за 4 роки і 4 місяці любові.

«Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, витри слізки, усе обійшлося добре, ми ще проживемо до ста літ, і донечка наша ненаглядна тебе переросте разів у три...». Скільки треба мужності, людяності, любові, щоб так спокійно вимовити своє останнє слово прощання.

Учениця 6:

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гіркого кришталю,

Несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні,

Не раз хитнула доля терезами.
Слова, як сонце, сходили в мені

Несказане лишилось несказанним.

Ведучий 2: «Указ Президії Верховної Ради СРСР: За мужність, за героїзм, самовідданість, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильський АЕС, присудити Володимиру Павловичу Правику звання Героя Радянського Союзу. Посмертно.» 

Учень 7:

Страшний калейдоскоп: в цю мить десь хтось загинув.

В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин.

Розбився корабель. Горять Галапагоси.

І сходить над Дніпром гірка зоря-полин.

Десь вибух. Десь вулкан. Руйновище. Загладь.

Хтось цілиться. Хтось впав. Хтось просить:

«Не стріляй!»

Летить комета. Бавиться дитя.

Цвітуть обличчя, острахом не стерті.

Благословенна кожна мить життя

На цих всесвітніх косовицях смерті!

Учениця 8:

Така печаль! Така пекучість!

Не «жить», не «буть», а «брати участь» –

Хтось зручно вигадать зумів.

І замість правди напівправда,

Вриває ниточку добра.

І воду п’ємо із Дніпра,

Яку ніхто вже пить не радить.

І бджоли з вуликів летять

На цвіт чорнобильського саду.

Звучить пісня

Учениця 9:

Ця зима, як ніколи – важка.

І здається, повік не минеться.

У дворі горобина гірка

Так вродила, що гілля аж гнеться.

Червоніє, шаріє, горить

І не може причину збагнути:

Таж усю обривали торік.

А в цю зиму про неї забуто.

Навіть ворон – і той не клює,

А кудись понад нею літає.

Горобинонько, горе моє,

Ти даремно на радість чекаєш.

Зародила,але не хвались.

Учень 10:

Вчені людям одверто сказали:

Лікувальна, корисна... колись...

А тепер ти отруйною стала.

До ягід не торкнеться рука.

Кожна гілка зачепить за серце.

Ця зима, як ніколи, –важка.

Проминає, але – не минеться.

Звучить пісня

Учень 11:

Софіє! Богдане! Із-під копита

Втікає майдан.

Хто залишиться з вами?

А син маленький так тихо пита:

– Куди це ми їдемо, мамо?

Не знаю. Мовчу. Темнота. Сліпота.

Розстріляні хмари, і сонце з громами.

А син мене знову і знову пита:

– До кого ми їдемо, мамо?

У київським небі здригнувся літак.

Немов до Дніпра – до віконець – губами

Малі серденята не в такт і не так

Забились.

– Ми більш не повернемось, мамо?

Ведучий 1: Найстрашніше – тиша. Сьогодні Прип'ять – місто привидів. Людям не можна сюди повертатись. Це «закрите місто». І все ж багато, хто хоче повернутися назад, а багато хто, всупереч всім заборонам, повернулися до рідних домівок, до себе додому. З цієї причини Прип’ять обнесена сьогодні високим парканом з колючим дротом,

Ведучий 2: Чи не повториться трагедія в іншому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запалімо поминальну свічку – свічку надії. І нехай це полум’я свічок, у наших душах зіллється в одне полум’я віри. Ми будемо жити!

Ведучий 1: Шестеро прекрасних молодих хлопців дивляться на нас зі стіни пожежної частини Чорнобиля, і здається, що їхні погляди скорботні, що застигли в них і гіркота, і докір, і німе запитання: як це могло статися?

Ведучий 2: Але це вже зараз здається. А тієї квітневої ночі, в хаосі і тривозі пожежі, не було в їхніх поглядах ні скорботи, ні докору. Ніколи було. Вони працювали. Вони рятували атомну станцію, рятували Прип'ять, Чорнобиль, Київ, усіх нас.

Ведучий 1: Схилімо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів

Хвилина мовчання, хвилина мовчання...

Це мить не прощання, а вічне стрічання

Із тими, кого вже не стрінемо ми.

Коли наступає хвилина мовчання,

У пам’яті нашій клекочуть громи.

Тож устаньмо і – помовчимо мить – у пам’ять про тих, хто заснув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії.

Чути звук метронома. Горять свічки. Хвилина мовчання.

Звучить пісня «На могилі»

Ведучий 2:. Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії:

1-й урок – безвідповідальності. Ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І коли вже сталася трагедія, довго все подавалося в присмерках напівправди.

Ведучий 1: 2-й урок — милосердя. Всі люди відгукнулись на біду, прийшовши чорнобильцям на допомогу: збирали кошт, у фонд Чорнобиля; діти-чорнобильці відпочивали й оздоровлювались у санаторіях, таборах відпочинку.

Ведучий 1: 3-й урок – патріотизму. Ми мусимо завжди пам'ятати про подвиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильне рішення, насамперед думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і сміливими, бути людьми, гідними свого народу і не зганьбити його, любити й берегти рідну землю.

Інсценівка вірша В. Бурім «Чорнобиль-трава»

Дитина:

Намалюй, будь-ласка, радість і красу.

Дорослий:

Намалюю я веселку, квітку і росу,

З посмішкою на обличчі дівчину в вінку

І хлопчину, що кружляє з нею у танку.

Дитина:

Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.

Дорослий:

Я малюю лист осінній, схилену вербу.

Що спустила свої віти голі до землі.

І ключами в синім небі ринуть журавлі.

Дитина:

 Намалюй мені ще ніжність.

Дорослий:

Тема не проста. І малюю я рожеві мамині вуста,

І метелика, і сонце, й квітку лугову,

І зелену шовковисту молоду траву.

Дитина:

Намалюй, будь-ласка, намалюй біду.

Дорослий:

Як її намалювати? Спосіб не знайду.

Чи поранену пташину, може, ледь живу?

А рука сама малює  чорнобиль-траву...

Дитина:

Нащо ти траву малюєш? Це біда така?

Дорослий:

Цю траву зовуть «чорнобиль», ця трава гірка.

В ній отрута, смерть, і сльози, і брудна вода.

В ній хвороби, сум, неспокій. Це страшна біда!

Дитина:

Краще намалюй щось гарне. Намалюй життя.

А гірку траву чорнобиль викинь на сміття.

Дорослий:

Так, дитино, намалюю я життя тобі.

І надії намалюю, й мрії голубі.

Намалюю синє небо, чисте джерело.

Намалюю я лелеку, поле і село,

Намалюю, віру, розу, доброту й любов.

Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

Ведучий 1: Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи.

Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною.

Ведучий 2:

Ти відомий сьогодні кожному –

Не ім’ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип’ятською водою.

Мій Чорнобиль, зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі?

Запеклись перестиглі ягоди

Наче кров, на твоїм обличчі.

Ведучий 1: Мимоволі хочеться гукнути: Люди! Схаменімося! Дзвони Чорнобиля б’ють на сполох! І, як писав Хемінгуей, не питайте, по кому подзвін. По кожному з них.

Лунає гул дзвонів

Ведучий 2:

О Боже Великий, наш Боже, наш Боже!

Дай певність на радість, умнож наші сили,

Аби підняли ми обпалені крила,

Щоб швидше минувся час лиха й випроби,

Щоб змився дощами пекельний Чорнобиль...

Ведучий 1: Урятований світ – найкращий пам’ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам’ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин...

Коли ми цей урок засвоїм,

Що, ідучи всесильно до мети,

Не треба забувати про озони,

Про землі й води, жита срібний дзвін,

Щоби ніколи омертвілі зони

Нащадкам не залишити своїм?

Звучить пісня «Господи, помилуй нас»

Ставлять свічки до портретів