Сценарій заходу «Людської пам’яті мости…»

Сценарій заходу «Людської пам’яті мости…» (до Дня пам’яті жертв Голодомору)

Мета. Поглибити знання учнів, присутніх про роки голодомору в Україні та його наслідки для українського народу, розвивати вміння грамотно висловлювати свої думки, використовувати різні документи, готуючись до розповіді, виступати у ролі актора, виховувати повагу до історичного минулого свого народу, який вистояв і проніс свої традиції через різні випробування.

Напис: «Ціна йому — життя». В залі оформлено книжкову виставку «Голод 1933 — незагойна рана України».

На початку дзвони. На екрані відео кліп «Свіча» Оксани Білозір

Учні, вдягнені у вбрання темного кольору, виходять з обох боків, шикуються в «журавлиний ключ». Юнак запалює свічку.

Вірш С.Олійникова «Стіни плачу»

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну… запалю обгорілу свічу,

Помічаю: не замки-твердині, не храми -

Скам’янілий чорнозем - потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях,

З долини, аж немов з кам’яної гори

Надійшли. Придивлюсь: Вкраїна ХХ століття

І не рік, а криваве клеймо «33».

 

На екрані починається презентація

Ведучий 1. Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно — надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!

Ведучий 2. 28 листопада в нашій державі буде відзначатися День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій. Народ України схиляє голову, перед трагічною сторінкою свого життя.

Ведучий 3. 1932 рік… тридцять… чорний рік. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця; їх ніхто не судив, отже, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників.

Ведучий 1. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 — 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок — Голодомор, який призвів до небачених безневинних жертв.

Ведучий 2. У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав тоді на долю України — однієї з найродючіших країн світу. Що ж криється за страшним змістом слова «голодомор»? («Реквієм» А.Моцарта звучить з наростаючою гучністю).

Ведучий 3 . ____________(ім’я та прізвище учня, який читатиме вірш). «У той рік заніміли зозулі»

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік.

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки-різаки у той рік

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину,

А на ранок — помер чоловік.

І невтомну трудягу старого

Без хреста повезли у той бік,

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік.

У той рік і гілля, і коріння —

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорбота німа край могил.

 1-й ведучий. Найжахливіше в голодоморі 1932—1933рр. — те, що його можна було уникнути. Так, Сталін знав і сам заявив: «Ніхто не може заперечувати того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував 1931».

Ведучий 2. Проте держава систематично конфісковувала більшу його частину для власного вжитку, ігноруючи заклики та попередження українських комуністів. Сталін підняв план заготівлі зерна у 32 році на 44%.

Ведучий 3. Це рішення і та жорстокість, з якою режим виконував його накази, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше, як штучний.

1-й ведучий. Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Ведучий 2. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, але дороги були блоковані, проте деякі пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях.

Ведучий 3. Намагаючись урятувати від голодної смерті дітей, залишали їх в установах, лікарнях, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи тварин, вбивали навіть один одного, викопували мертвих і також їх їли.

Ведучий 1. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках.

Ведучий 2. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини. Оголошую хвилину скорботи.

Стук метронома

Лунає музика «Реквієм» А.Моцарта. (Впродовж композиції звучить то тихіше, то гучніше).

Ведучий 3. Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.
Ведучий 1. Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла (учні запалюють свічки).

Звучить «Реквієм» Моцарта

Учень . Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви

Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна —

Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ…

Вимирало Село – потопала в сльозах Україна,

І розгублене небо ковтало задушений плач.

Шаленів людомор – лютували нові яничари,

І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп…

Над Полями Святими замучені душі ячали,

І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви

І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід…

Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір,

Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.

 

Ведучий 1. Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали. Ведучий 2. Внаслідок цього вимирали цілі села, було зафіксовано випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати хоч дітей, селяни часто везли їх до міста і там залишали в установах, лікарнях, на вулиці.

Ведучий 3. Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя.

 

Вірш А.Листопад «Вічний монолог»

 Я ще не вмер…

Ще промінь в оці грає…

В четвер мені пішов 10-й рік.

Хіба в такому віці помирають?

Ви тільки поверніть мене на бік

До вишеньки

В колиску ясночолу…

Я чую запах квітів. Я не вмер…

А небо стрімко падає додолу

Тримайте хтось.

Хоча б за коси верб.

Куди ви, люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки,

Чи хоч з печі диму?

В клітинці кожній — озеро води.

Я ще не вмер.

…Усі проходять мимо.

…А житечко моє таке густе.

…А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу.

 

Ведучий 1. Те, що відбувалося в Україні в 1932-1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо керівниками країни було наказано ставитися до голодомору як до неіснуючого явища.

Ведучий 2. До загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталіна відібрати в українських селян їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання,

Ведучий 3. заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості (тобто милостиню нещасним прохачам давати було заборонено).

Учень. А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах —

Та й мруть…

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні минають.

Минають місяці. Село

Навік замовкло, оніміло,

І кропивою поросло.

 

Відеосюжет документального фільму «Великий голод»

 

Ведучий 1. Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року.

Ведучий 2. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки.

Ведучий 3. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму. Кров холоне в жилах, коли читаєш спогади очевидців.

 

Відеосюжет документального фільму «Спогади очевидців». Або з презентації

 

Ведучий 1. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії.

Ведучий 2. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам.

Ведучий 3. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Ведучий 1. Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху.

Ведучий 2. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію.

Ведучий 3. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш. Книга пам’яті – як данина жертвам Голодомору.

 

Пісня «Свіча» з відеопрезентацією.

Ведучий 1. Щоб майбутні покоління знали про народне лихо, кожен свідок трагічних подій має стати їхнім літописцем. Сьогодні нашими устами заговорять свідки і жертви голодомору на Україні. Скажімо за мертвих те, що вони самі не в змозі сказати.

Ведучий 2. Із чорної днини 33 – го вістять голоси очевидців, охоплюють спазми болю душі живих. Та в цих голосах не має крику, нема розпачливої жалоби – є тихе, скорботне висповідання баченого і пережитого.

Ведучий 3: Слова розпуки німіють – нема вже душевних сил для виплакування горя. Це горе – за межами болю, поза логікою земного буття й народної моралі. Люди не хотіли вірити в те, що це могли творити люди. Приречені на голодну смерть вважали, що це зло чинить диявол, а воно ж було витвором комуністичної системи.

Ведучий 1. Дякуємо Богові і тим натрудженим рукам за те, що сьогодні ми маємо святий хліб. Адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу.

Ведучий 2. Ти освяти цей хліб, що на столі,

Любов'ю тих, що впали на світанні

На ще не зораній плугатарем ріллі.                                                                      

Ведучий 3. Ми повинні  не тільки пам’ятати, але й  пишатись своєю країною, адже ми живемо в Україні, найкрасивішій  державі, де живуть працьовиті люди. І ми,  як громадяни своєї країни,  повинні робити все, щоб не повторилося цього лиха, щоб  жила  наша держава.

«ТИ ЖИВЕШ»