Сценарій заходу “Я свою душу пустив у душу народу…” приурочений до річниці з дня народження Василя Стефаника

Сценарій заходу  “Я свою душу пустив у душу народу…”

приурочений до річниці з дня народження  Василя Стефаника

В залі оформлено книжкову виставку

На столику - квіти, на екрані портрет В.Стефаника, вишиті рушники, підсвічник

Епіграф

              Доля народу змусила Стефаника заговорити словом письменника.                            Д. Павличко

ХІД  ЗАХОДУ

1.Ведуча

Василь Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели. Ця істина міцно утвердилася в нашому літературознавстві. Він найближчий соратник Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, товариш і спільник у творчій та громадській діяльності Леся Мартовича та Марка Черемшини. Творчість Стефаника припадає на кінець ХІХ та початок ХХ століття. З великою силою слова Василь Стефаник зобразив трагедії і драми селян.

 Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в селі Русів, тепер Снятинський район Івано-Франківської області. Допитливий розум вбирав народні пісні, казки, легенди, деталі селянського побуту, звичаїв, обрядів мешканців покуття. Як підріз, пас овець, їздив з батьком в поле.     У 1883 р. вступив до Коломийської гімназії. Літературну діяльність Стефаник починає 1890 року. Тоді в журналі “Народ” був опублікований його допис “Жолудки наших робітних людей і читальні”. Протягом 1890-1897 років він пише свої перші “образки”, тобто ліричні етюди, поезії в прозі, далі переходить до писання реалістичних новел, в яких змальовує тяжке економічне становище і безправність селян Галичини.  Написані з великою художньою силою твори Стефаника здобули широку популярність: вони перекладалися російською, польською, німецькою, чеською та іншими мовами, про них багато писала критика. Але сам письменник через певні життєві обставини після 1907 року надовго припинив творчу працю. За наступних 15 років він не опублікував жодного нового художнього твору.  Новелу "Марія", Стефаник присвячує пам'яті Франка.

У 1904 р. одружився на дочці священика Ользі Гаморак мав трьох синів.

  З 1908 по 1918 рік Стефаник був послом (депутатом) австрійського парламенту у Відні.

       У 1928 р. уряд Радянської України призначив Стефаникові пенсію за його заслуги в розвитку літератури. Це була велика матеріальна й моральна підтримка. В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, спогади. До них належать такі твори, як "Нитка", "Браття", "Серце", "Вовчиця", "Каменярі". 

       Помер В.Стефаник 7 грудня 1936 р., залишивши по собі «люту кривавицю – біля семи десятків новел. І справді, писав мало, а написав багато, бо створене ним – велике і величне», – писав Гнат Хоткевич.

2. Перегляд  відефільму  “Невигадані історії”

3. Виступ учня-літературознавця.

Уже перші новели Василя Семеновича Стефаника вразили читачів глибиною проникнення в  життєві реалії, а критиків — новаторством. Адже найчастіше зображував    письменник людину в  межовій ситуації, переживаючи трагедію персонажа як свою власну. Такий спосіб відображення  дійсності ліг в основу нового літературно мистецького стильового напряму модернізму — екс-пресіонізму.  Однією з найтрагічніших сторін історії українського народу булла еміграція.

4. Повідомлення учнія - історика про еміграцію галичан до Америки

У Галичині наприкінці ХІХ ст. вщент руйнувалися дрібні господарства, значна частина

селянства вкрай убожіла. У пошуках роботи, хліба, шматка землі вибиралися селяни в далеку Америку,  в прославлений “обітований край”. Масова еміграція стала справжньою трагедією населення Західної   України.   З кінцяминулого століття щороку тисячі сімей спродувалися й    вирушали на американський контингент у  пошуках землі, роботи, хліба.

Новела "Камінний хрест" - єдиний твір Василя Стефаника присвячений темі еміграції. В  основу твору покладено справжній факт. Біль, що пронизував душі емігрантів при виїзді на чужину,

знаходив могутній відгомін у чутливій до чужого горя душі письменника.

5. Історія створення новели Камінний хрест  (перегляд відео)

6.  Інсценування уривків новел В.Стефаника “Камінний хрест” та “Новина”

7. Слово ведучої

До самої смерті не полишало Стефаника бажання "сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще". І на його долю випало найбільше для художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.