Сценарій заняття з дисципліни «Географія» за темою: «Географічна мандрівка по загадковій Японії»

ОКВНЗ «Дніпропетровський театрально-художній коледж»

Предметно-циклова комісія загальноосвітньої підготовки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій заняття

з дисципліни «Географія»

за темою: «Географічна мандрівка по загадковій Японії» 

 

 

 

 

 

 

 

Викладач географії:

Андрєєв В. О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Дніпро, 2020 р.

Заняття № 8.

 

Тема заняття: «Географічна мандрівка

по загадковій Японії».

 

Мета заняття: сформувати у студентів систему знань про специфіку японської історії і культури, основних рис сучасного стану і розвитку економіки країни; розвивати мислення студентів та сприяти розвитку емоційної сфери особистості студентів, пізнавального інтересу до географічних знань; сприяти вихованню інтернаціональних почуттів, інтересу до пізнання життя інших народів і країн, виховувати відповідальність, організованість, самостійність.

Міжпредметні зв’язки з дисциплінами: всесвітня історія, зарубіжна література, філологія, культурологія, грим.

Обладнання: Мультимедіа (слайди), географічна карта, виставка робіт студентів, книги присвячені Японії, матеріали для проведення майстер-класів.

Тип заняття: Заняття з засвоєнню нового матеріалу у формі бесіди, розповіді, майстер-класів.

 

Структура заняття

 

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань і умінь студентів.

ІІІ. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності студентів.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

V. Закріплення нових знань, умінь і навичок студентів.

VІ. Підсумок заняття.

VІІ. Домашнє завдання.

 

хід заняття

 

Японія засвоїла всі наші новітні винаходи і відкриття, випробувала всі системи, які вона знайшла в Європі, і застосувала їх у себе не у такому саме вигляді, ні, – вона застосувала їх настільки, наскільки це потрібно було для зміцнення її сил. Вона скористалася Європою як сходами, сходинками яких піднялася на вершину Далекого Сходу.

(Ернест фон Гессе-Вартег «Японія і японці»)

 

І. Організаційний момент

 

ІІ. Актуалізація опорних знань і умінь студентів

Бесіда за запитаннями.

1. Які субрегіони виділяють у межах регіону Азія? Покажіть їх на карті.

2. Які країни входять до складу регіону Східна Азія? Південно-Східна Азія? Південна Азія? Південно-Західна Азія?

3. На які природні ресурси багаті країни Азії?

4. Які демографічні проблеми актуальні для багатьох країн Азії?

5. Які країни Азії найбільш економічно розвинені?

6. Чим пояснюється сільськогосподарська спеціалізація економіки більшості країн Південної і Південно-Східної Азії?

 

ІІІ. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності студентів

Вступне слово викладача географії.

Японію часто називають країною ХХІ століття. Країна за кілька десятиліть перетворилася на економічний гіганта, що зумів завоювати і втримати значні сегменти ринку в основних господарських комплексах світу – США і Західній Європі. Але Японія – це не тільки «економічне диво», це країна найдавнішої високорозвиненої цивілізації, традиції якої часто абсолютно незрозумілі європейцям.

Англійка Еліза Скідмор у книзі «Дні рикші в Японії» написала: «Японія – загадка нашого століття, японці – це найнезбагненніший, найпарадоксальніший з народів. Разом з їх зовнішнім оточенням вони такі мальовничі, театральні і артистичні, що часом здаються нацією позерів; увесь їх світ – ніби сцена, на якій вони грають».

 

ІV. Вивчення нового матеріалу

Розповідь викладача географії.

 

І. Географічна характеристика Японії

 

Слайд 1, 2.

 

Японія – острівна держава. Більша частина території держави розташована на островах Хоккайдо, Хонсю, Кюсю та Сікоку, які омиваються морями Тихого океану. Крім того, їй належать ще близько 7 тис. дрібних островів. Кількість населення – 127,3 млн. осіб.

 

Слайд 3.

 

Назва	Площа території	Значення
Японія («Ніхон» або «Ніппон»)	377 944 км²	Джерело сонця
Хонсю (Хондо)	230 500 км²	Головний
Хоккайдо	83 454 км²	Північний морський шлях
Кюсю	35 640 км²	Дев’ять регіонів
Сікоку	18 800 км²	Маленький

 

Слайд 4.

 

Державний прапор Японії пофарбований у білий колір – символ світу, спокою і безпеки. Червоне коло на прапорі зображує висхідне сонце, що символізує владу імператора. Прапор прийнятий у 1870 році.

 

Прапор Японії

 

 

Герб Японії

 

 

Державний герб Японії являє собою зображення квітки хризантеми з 16 пелюстками. Квітка хризантеми є національною квіткою японців, на Гербі він символізує висхідне сонце. По японських повір’ях, число 16, рівне числу пелюстків на квітці хризантеми, має магічне значення .

 

Гімн Японії

 

Слова Державного Гімну Японії взяті з античної поеми. Музику написав Хіроморі Хаяши. Гімн прийнятий у 1893 році.

 

 

Переклад Гімну українською мовою. Прав, імператор, Тисячу, чи вісім тисяч Поколінь, поки Мох не прикрасить скелі, Що виросли з щебеню.

 

Країни-сусіди Японії

 

До Японії географічно найближчими є Росія, Південна Корея, КНДР, Китай, Тайвань.

Слайд 5.

 

Столицею Японії є місто Токіо. Перший ієрогліф означає «схід», а другий – «столиця».

Токіо став столицею Японії в 1868 році, раніше називався Едо, що означає «вхід у затоку».

 

Слайди 6, 7.

 

Духовні символи Японії

 

Гора Фудзіяма: місце поклоніння.

Фудзіяма з японських ієрогліфів має декілька значень:

–  безмірне багатство;

– благородний чоловік;

– «безсмертя», «вічність», «незрівнянність».

Сакура – це невід’ємний елемент культури.

Рожевий кольор сакури символізує молодість, початок життєвих сил, відновлення і пробудження природи і людини разом з природою.

Сакура символічно позначається як п’ятилисник, символізуючи п’ять головних бажань: удача, довголіття, благоденство, мир і радість.

Японський сад вражає нас своєю вишуканою красою і формою, продуманістю до останньої деталі, а самий уважний відвідувач зможе прочитати і таємні знаки, дбайливо залишені господарем. 

 

Висновок. У Японії вигідне ФГП та ЕГП. При нестачі природних ресурсів та при застосуванні НТП Японія є однією провідних та високорозвинених країн світу.

 

ІІ. Літературний огляд поезії «танка» і «хайку»

 

Другу частину нашого заняття представляє завідуюча бібліотекою Мазур Катерина Володимирівна, а також студентки І живописного курсу Мачковська Євгенія і Павлова Анастасія.

 

Слайди 8-13.

 

Розповідь завідуючої бібліотеки. 

Танка або «Коротка пісня» (яп. 短歌), – п’ятивірш, що складається із чергування п’яти- та семискладових рядків (5-7-5-7-7). Заключні, завершальні рядки танка називаються аґеку.

Одиницею віршового метра у танка вважається склад, велике значення надається музичній тональності.

Танка виникла у японській поезії у VIII ст., досягла розквіту у IX-X ст., ставши класичною строфічною формою, тоді як інші зникли (наґаута, седока тощо), розкрила свої можливості у творчості «шести безсмертних» ліриків (Наріхірі, Коматі, Гендзьо, Ясу-хіде, Кісена та Куронусі).

Танка з часів епохи Хейан зазнавала постійної модифікації, нині вона посідає одне з чільних місць у новітній японській поезії (Масаока Сікі, Йосано Теккан, Ісікава Такубоку та ін.) поряд з новою віршовою тенденцією «сінтай-сі» («вірші нової форми»).

Приклад танка з доробку Ісікави Такубоку у перекладі Г. Туркова:

Раптом захотілося – : чого б це? – : поїздом поїхати.

От з поїзда зійшов – : а йти нема куди.

Хайку (яп. 俳句, はいく) – жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу.

Структура. Оригінальне японське хайку складається з 17 складів (хоча уже в Басьо зустрічаються відступи від норми складового змісту), записаних в один стовпчик. Особливими розділовими словами – кіредзі (яп. 切れ字 кіредзі, «ріжуче слово») – текст хайку ділиться у відношенні 2:1 – або на 5-му складі, або на 12-му. На заході хайку уособлюють собою тривірш складової структури 5-7-5.

Класичні хайку обов’язково будуються на співвіднесенні людини (автора), його внутрішнього світу, біографії з природою, при чому природа повинна бути визначена відносно пори року – для цього в якості обов’язкового елемента тексту використовується кіго. Найчастіше розповідь ведеться в теперішньому часі: автор показує свої переживання. Дуже важливим є те, скількома рисками малюються ієрогліфи, які стоять поряд. Якщо кількість рисок рівна, то японці вважають, що це хороше хайку. А чим більша різниця в кількості рисок в поблизу намальованих ієрогліфах – тим воно гірше.

Історія. Хайку виник у Японії, в 16 ст., що було зумовлено розвитком міської культури. Існувало кілька шкіл хайку: «Кофу» – «давня школа», пов'язана з іменем Мацунаги Тейтоку, школа Нісіями Соїна, школа «Сьофу» – «достеменна школа», де найпомітнішою постаттю був Мацуо Басьо, котрий реформував хокку у новий жанр хайку: відтоді суб’єктивний ліризм поступився перед безпосереднім зображенням природи.

Зверталися до хайку такі поети, як Йоса Бусон (18 століття), Кобаясі Ісса (19 століття), Масаока Сікі (межа 19-20 століття) та інші. Цей жанр привертав увагу й українських поетів (приміром, В. Коломійця), які вбачали в його лаконічній формі можливість точного вираження ліричного настрою.

Приклад хайку – з доробку Марії Ревакович:

наші голоси –

скорбні двійники

мов крила вітру в степу.

Хайку заборонено писати на політичні, релігійні теми та на тему кохання.

Мацуо Басьо написав три правила доброго написання хайку:

– Сабі (японською) – зосередженість, спокійна радість самотності;

– Сіфі – усвідомлення гармонії прекрасного;

– Наусомі – глибина проникнення

У світі. З ранніх років XXI століття всесвітньо процвітає товариство поетів хайку, зв’язане між собою через національні та регіональні спільноти та журнали у Японії, у англомовних країнах (включно з Індією), у Північній Європі (в основному у Швеції, Німеччині, Франції, Бельгії та Нідерландах), у Центральній та Південно-східній Європі (Хорватія, Словенія, Сербія, Болгарія, Польща та Румунія). Журнали хайку публікувалися у південно-східних країнах Європи – Letni časi (Словенія), Vrabac (Хорватія), Haiku Novine (Сербія) та Albatros (Румунія).

Деякі об’єднання, такі як Інтернаціональна асоціація хайку, пропонує культурні обміни між японськими та закордонними поетами хайку.

 

Далі студентки І живописного курсу Мачковська Євгенія і Павлова Анастасія зачитують і дають короткий аналіз поезії «танка» і «хайку».

 

Я увидела под деревьями

 

Я увидела под деревьями

Охапки красной листвы...

Тщетное подношение.

Верно молвят: в десятой луне

Мир покидают боги.

 

Это мой собственный снег!

 

Это мой собственный снег!

Каким он кажется легким

На плетеной шляпе моей!

 

Слайди 14-19.

 

ІІІ. Мистецтво Японії

 

Третя частина заняття розкриває мистецтво Японії. І починається з демонстрації фільму присвяченого Кацусика Хокусаї.

Далі майстер-клас в техніці «у-сін» проводять студенти І живописного курсу: Меньків Дар’я, Рубан Владислав і Дейнега Ольга. Студенти проводять зазначений майстер-клас з детальними коментаріями.

 

Слайди 20-25.

 

ІV. Театр «Кабукі»: майстер-клас з гриму

 

Четверта частина заняття присвячена японському театру «Кабукі», яку проведе у формі майстер-класу викладач з гриму Нікітіна Світлана Матвіївна.

Кабукі (яп. 歌舞伎, букв. «пісня, танець, майстерність») – один з видів традиційного театру Японії. Становить синтез співу, музики, танцю і драми, виконавці використовують складний грим і костюми з потужним символічним навантаженням.

Викладач з гриму на обличчі студента ІІІ драматичного курсу демонструє прийоми гриму, які застосовуються в театрі «Кабукі» з ретельними поясненнями. Після цього студенти самостійно роблять спробу нанести грим на обличчя.

 

 

Слайди 26-32.

V. Мистецтво чайної церемонії

 

П’ята частина заняття розкриває таємниці мистецтва чайної церемонії. Про це розповідає бібліотекар Зубова Тетяна Петрівна.

Чайна церемонія, відома в Японії як тяною, є естетичним обрядом, властивим японській культурі, який визначає порядок і процес чаювання подрібненого в порошок зеленого чаю матча

Як відомо, у японців своя філософія спілкування з людьми – зрозуміти один одного можна і без слів, без знайомства. Подивитися на людину і зрозуміти її турботи, настрій... Наповнити мовчання – інтуїтивним розумінням – в цьому особливість практики спілкування.

Чайна церемонія, така багата традиціями і романтичними оповіданнями, являється, по думці японців справді мистецтвом життя, зведеним в культ. Знання її розцінюється японцями, як міра освіченості, це – свідоцтво духовної культури людини.

Овіяна численними легендами і переказами, чайна церемонія – зовсім не звичне чаювання. Вона вимагає дотримання найдрібніших деталей етикету як при приготуванні чаю, при подачі його гостеві, так і при самому питті. Це мабуть саме самобутнє мистецтво народу. Згідно легенді, вона бере свій початок з Китаю з часів першого патріарха буддизму Бодхідхарми.

Одного разу, свідчить легенда, сидячи в медитації, Бодхідхарма відчув, що очі його закриваються і проти волі його хилить до сну. Тоді, розсердившись на себе, він вирвав свої повіки і кинув їх на землю. На цьому місці виріс незвичайний кущ з соковитим листям. Пізніше учні Бодхідхарми стали заварювати це листя гарячою водою – напій допомагав їм зберегти бадьорість.

Треба сказати, що насправді чайна церемонія виникла в Китаї задовго до появи буддизму. Згідно багатьом джерелам, її ввів Лао-цзи. Саме він, як свідчать показання, в V столітті до нашої ери запропонував ритуал з чашкою «золотого еліксиру». Цей ритуал процвітав в Китаї аж до монгольського навали…

 

V. Закріплення нових знань, умінь і навичок студентів

Бесіда за запитаннями.

1. Які чинники сприяли перетворенню Японії на високорозвинену державу?

2. В чому полягає сутність поезії «танка» і «хайку»?

3. Розкрийте специфіку техніки «у-сін».

4. Які підходи необхідно застосувати при гримуванні актора для театру «Кабукі»?

5. За якими правилами проводять чайну церемонію?

 

 

VІ. Підсумок заняття

Заключне слово викладача географії.

1. Японія – один з центрів світового господарства і найбільш економічно розвинена країна Азії.

 2. Японія має досить вигідне географічне положення, яке дозволяє їй розвивати економічні відносини з багатьма країнами світу.

3. Японія – це унікальний культурологічний центр з зосередженням стародавніх традицій культури, які переплітаються з сучасними рисами глобалізаційного суспільства.  

 

VІІ. Домашнє завдання

Підручник, § 34, стор. 223-230.