Сценарій зустрічі "Літературна кав"ярня"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

50-річчю Жвирківської школи присвячуємо.

 

 

Сценарій

літературної кав’ярні

«А було колись…»

 

 

 

Підготувала Зджанська Г.О.

 

                                                                                                 Листопад 2018 року.        

 

 

 

 

 

Літературна кав’ярня.

На маркерній дошці – написаний вірш «Осіння ера».

На центральній дошці із колишніх фотографій гостей кавярні викладено 50 на фоні писаного вірша:

Лиш слова єдині

І живуть в людині.

Тільки слово встане,

Ехо не дістане.

Разом, наче квіти,

А окремо – діти.

Та велика сила

У словах засіла.

Розгорнемо звуки,

Наберемо в руки,

А відкрий їм душу-

Камінь в серці зрушать

А й дорогу вкажуть

Вузли бід розв’яжуть

Ясним щирим тоном

Розібють заслони.

На серці слід лишуть

Як сміх, час потішуть.  Звучить пісня Андрія Кока «Друзям». Гості пють каву, розглядають меню.

 

 

На фоні музики саксофону звучать у записі слова:

Багатий на дива та містерії наш Всесвіт, прекрасний і величний у своїй таїні, щедрий легендами та зоряницями, що ніби ризочки намист оповили неймовірним сяйвом його безмежність.

Щовесни, найяскравіші з них, зриваючись з небесної  сині, сиплють на землю рясним зорепадом, у пошуку тих, хто розвиває у собі талант, хто несе в собі вічне сяйво внутрішньої краси, та, на жаль, зоряний блиск – безмовний, безголосий, тому на допомогу їм з долонь багатовимірних сузірїв злітає зграя перкалевих птахів, що , змахнувши широкиими білими крилами, розлітаються по усіх куточках нашої землі, даруючи натхнення для створення прекрасного, поетичного…

 

По периметру приміщення кав’ярні стоять хлопці та дівчата (офіціанти, одягнені в чорні штани-білу сорочку з «метеликом»). Вони розпочинають:

1. Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

          А серце б’ється – ожива, як їх почує!...

 

2.Страшні слова, коли вони мовчать,

         Коли вони зненацька причаїлися,

        Коли не знаєш, з чого їх почать,

        Бо всі слова були уже чиїмись

 

 

                                                                 1.

3. Хтось ними плакав, мучився, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

4. Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

5. У вечори замріяно-безхмарні,

Розвіюючи ранній срібний сон,

Заходить юна осінь до кав’ярні

На каву, вірші і на саксофон.

6.  Дарує всім охочим жовте листя

Що душі оп’яняє без вина,

Й сідає в горобиновім намисті

В напівпітьмі кутка біля вікна.

7.   Шепоче: «час прийшов осінній ері…»

І слухає історії чужі,

Й піддавшись романтичній атмосфері

Під звуки джазу леготить вірші…

 

 

В1   Сьогодні нас єднає свято – Кавова поетична пектораль

Бо влучно сказанеє  слово-життя душевного кришталь.

Голос поезії високий, якщо це справжня, від душі.

Вона продовжує нам роки. Читайте, слухайте вірші.

Це світ добра, політ фантазій, духовності там Божий храм.

Її перо завжди на часі, тому потрібна вона нам.

Гармонію  добра і світла несе поезія в собі,

Щоби людська душа розквітла, позбулася і ран, і бід.

Із всіх мистецтв вона найближча,-в ній пошук, апогей життя,

Підносить над буденням вище і кличе сміло в майбуття.

 

В2. – Доброго дня, дорогі наші колеги, митці і мисткині, прекрасні люди і поціновувачі прекрасного, учні.   Раді  вітати вас у нашій Літературній кав’ярні.

Сьогодні я хочу звернутися до вас, учні. Ця зустріч, це свято – для вас. Ми – учителі різних років-хочемо нині подарувати вам свої таланти, спогади, залюбленість у мистецтво, поезію. Хочемо донести до вас думку про те, що для творчості немає перепон, віку, причин бездіяльності. Творчість, як крила, допомагають підноситись над обставинами, недугами, заклопотаністю. Дозвольте представити вам людей, без яких наша школа – не школа; людей, працею яких у свій час підняті рейтинги школи, процвітання школи, розкрите цікаве, змістовне життя школи; представити тих, хто  прекрасний по-своєму, але кожного з яких об’єднує їх замріяність, жарт, оптимізм, залюбленість у вірші, пісню і просто в життя…

– Валентина Василівна Скибінська-вчитель укр.. мови та літератури, заступник директора з виховної роботи, Член Союзу Українок - – незаперечний моральний авторитет для нас.

• Дика Ніна Євгенівна-заступник директора школи з виховної роботи, вчитель зарубіжної літератури, працівник ЗАГСУ – «енерджайзер», оптиміст, людина – новатор.
• Долівець Людмила Трохимівна-вічний романтик, душа якої безгранично красива,вч.зрубжої літератури
• Кручкевич Богдан Захарович- математик, жвирківський геній, людина – енциклопедія, людина – талант
• Тот Любов Григорівна – романтична душа,людина, яка якщо за щось береться, то живе справою, вдихає в неї чуттєвість, життя та неповторність, вчитель - сценарист.
• Дробиняк Галина Вікторівна – багатогранна особистість, талант якої здається не має обмежень. Вчитель, громадський діяч, патріот,учасниця ансамблю «Заспів»- солістка, поетеса.
• Кійко Богдан Володимирович-вчитель музики в свій час у нашій школі, керівник діючого знаменитого Завишнянського хору «Хлібодар», народного ансамблю «Заспів». Музикант, який із своїм ансамблем гастролює по Україні та  Європі.                                                

                                                                                     2.

• В осінню літературну кав’ярню на філіжанку кави завітали директор Ірина Ігорівна Мазурик, заступник директора з навчальної роботи  Надія Петрівна Іванойко-випускниця нашої школи, заступник директора з виховної роботи Тетяна Юріївна Пукас, Наталя Богданівна Мигаль – вчитель початкових класів, дочка Богдана Захаровича, випускниця нашої школи. Допомагати технічно будо Світлана Іванівна Снігірьова.
•  

 В1.   Проходять роки… Учні прощаються зі школою, ідуть у нове життя. Скільки прекрасних справ на рахунку випускників нашої школи. Вони працюють лікарями і вчителями, юристами і бухгалтерами, продавцями і перукарями, будівельниками і механізаторами, шоферами і столярами. Ми можемо гордитися, що з випускників є багато людей, які знайшли своє місце в житті, стали добрими спеціалістами і поважними людьми. Ще гордимося тим, що вони залишили у спадок свою творчість.

• 1. Лоза Наталія-випускниця     2011року, закінчила Луцький університет, українську філологію

2.Сенюк Оксана – випускниця  2012  року, яка посіла  ІІ місце на обласному конкурсі юних поетів

3.Рябова Христина – випускниця  2011року, принесла школі І місце у конкурсі прозаїків ім.Катерини Гриневичової за свою роботу «Якби я була мером» та «Будьте обережні з вогнем».  Дівчата закінчили Львівський університет, українську філологію.

4. Гой Віра- випускниця   року, закінчила факультет журналістики у Львівському університеті. Дарувала школі свою і поезію, і прозу. І  сьогодні дарує читачам свої журналістські статті не лише в Україні, а й у Європі.

5. У Європі зараз живе ще одна випускниця школи, чия душа лягала у поетичні рядки, без якої не обходилось жодне літературне свято, це – Долівець Людмила.,випускниця      року.

В2.    Випускниця     2004 року Гумен Любов, закінчила Луцький університет, факультет  міжнародних  

          відносин. Будучи ученицею, Люба писала вірші, оповідання, сценарії свят. А  до 35-річчя школи

          написала  вірш, який до вашої уваги. Читає Гнатюк Юлія

 

Кожен день нас щиро й тепло зустрічаєш

Відчиняєш двері для дітей своїх

і ніхто не вірить, хоча й усі знають

що тобі сьогодні 35-й рік.

    Навіть через стільки довгих-довгих років,

Ані на краплину не змінилась ти.

На уроках в тебе завжди тихий спокій,

Ну а на перервах – гомін дітвори.

   Як багато ніжок перейшло пороги

Але й час приходив покидати їх.

Та ніхто до тебе не забув дороги,

Так, як не забуде вчителів своїх.

    Школа завжди буде для нас тихим раєм,

Гомоном дитинства з далеких років.

Тут шукаєш друзів, уперше кохаєш-

стільки пролітає тут щасливих днів.

   Я на ювілей тобі так хочу побажати

Чемних й добрих учнів, мудрих вчителів,

Щоб дітьми своїми ти могла пишатись

Ще багато років і багато днів.

 

В1. Дякую, Юля.

      А я хочу назвати ще випускника школи 1999 року, який на сьогоднішній день є актором театру і

      кіно і  працює у Києві - Яцентюк Олександр.

В2.  І саме у теперішні дні йде фільм «Ментовські війни. Харків» за участі Олександра. А от сьогоднішні наші школярі- семикласниця Войтюк Ірина та восьмикласниця Левицька Вікторія,

          які посіли ІІІ місце кожна у конкурсі ім.Катерини Гриневичової  за  власні казки .

В1.    А наш учень  Колодій Василь у 2014 році на конкурсі «Весняний легіт» зайняв 2-ге а в 2015р -3-

          тє місця за  казки для малят «Де б ти не був, а вдома-найліпше» та «Пригоди їжачка Непослуха».

В2. Говорячи про малят,  думки одразу вимальовують образ мами.

(Вірш 10-тикласниці Сенюк Оксани «Найрідніша у світі людина»,  читає  президент школи Лесик Віка

 

                                                                              3.

Ріднішої від неї я не маю. Вона дала мені безцінне – це життя

Якщо далеко десь від дому я буваю, то гріє серце мами вишиття.

Для кожного матуся найрідніша. Вона для нас життєвий оберіг.

Матусю! Зоре наймиліша! Попрошу Бога, щоб завжди тебе беріг.

Як ми були маленькі, мати нас навчала – поради мудрі не забудемо повік.

І рук натруджених вона не покладала, ночам недоспаним загублений вже лік.

Не забуваймо матерів, за нас вони готові життя своє віддати без вагань.

Даруймо їм хоч часточку любові- для них це є найбільше із бажань.

Цінуймо матерів, поки вони ще з нами. Багато думають: «Ще встигну», «Є ще час».

Та зараз мама є, а завтра, як не стане, чи вибачим собі що змарнували час?

 

В1.Дякуємо, Віко.   Ось така була у нас РОЗМИНКА ДЛЯ ВІДПОЧИНКУ.

 В2. А зараз хочеться ВІСТОЧКИ ДО ТІСТЕЧКА від Ніни Євгенівни.

ЇЇ Душа – із диво-джерела

Родини, батьківської хати,

Вогненні зернята добра

Посіяла з любов’ю мати.

 

 

Политі радісним дощем,

Замайоріли чорнобривці,

Вплітаючи душевний щем

У кожне слово на сторінці

 

Вам слово, Ніно Євгенівно

 

 

В1.  А ПРИПРАВУ ДО КАВИ додадуть учнівські вірші. Як і приправи бувають різними, так і вірші учнівські –різної тематики.

Випускниця нашої школи Нечай Тетяна написала вірш, на який сама й поклала музику «Памяті небесної сотні». Дебют цієї пісні відбувся на шкільній лінійці, присвяченій загиблим героям. А до вашої уваги  вірш   Про героїчну боротьбу ( Сенюк Оксана.) читає Ничай Віка

 

Стогнала змучена країна, її шматками роздирали.

Люди ховалися в руїнах, землі своєї вже не мали.

У них забрати те, єдине, що додавало сил, снаги…

У них забрали Україну…Де не поглянь, скрізь вороги.

Старенькі матері з сльозами синів – соколів проводжають.

Уже зима не за горами,  Чи вернуться коли? Хто знає?

Пішли вони, боролися за волю. Їх безліч не вернулося додому.

Багато полягли на полі бою, й сира земля забрала їхню втому.

Там на полях, де кров пролилась, похилилась червона калина…

Над могилою в вись журавлі піднялись, їхню славу понесли на крилах.

Над могилою тою небо плаче дощем, щоб героїв завіти почути,

І стискається серце, й пронизує щем: «Ми не маємо права забути!»

 

В2.   А й справді, різної тематики торкались учнівські поезії. Хтось писав героїзм, у когось боліла душа від кохання, а хтось черпав силу із родинного  тепла. У народі кажуть, що поезія – це музика душі. А коли душа не байдужа до світу, до тривог його мешканців, то неодмінно хочеться поділитись своїми думками та почуттями.

Прошу послухати ще одну поезію цієї учениці.Читає Гнатюк Юлія

Дивлюсь у вікна з сірої кімнати: надворі пізня осінь. Тихий жаль…

І згадую, як вчила мене мати любити свою мову, рідний край.

Пригадую, коли була маленька, мені матуся завжди говорила:

 «Великий гріх – забути рідну мову!» і я цю мову серцем полюбила.

«Де б не була, заповідав мій тато,- свою країну й мову памятай,

Бо мов у світі дуже є багато, а рідна – лиш одна, не забувай!»

Я не забуду ті слова, що говорив мій тато, вони мене ведуть через життя.

Згадаю рідну українську хату й лечу думками в світле майбуття.   (Сенюк О. 2011р)

 

В2. Дуже часто поезія та музика йдуть поруч і мають багато спільного. Адже і поезія, і музика побудовані на числі: в поезії – це кількість складів у рядку, в музиці – кількість тактів. Пропоную послухати пісню. (Звучить у запису пісня «Мальви» на слова Дробиняк Г.В.)

                                                                                               4.

В1.    Зазвучало НОТНЕ ТІСТО ВІД СОЛІСТІВ. Зазвучала пісня сокальської композиторки Ольги Пенюк на слова Дробиняк Галини Вікторівни. Солістка Христина Синиця викупила права на цю пісню і виїхала до Канади і там співають цю пісню. Але не тільки в Канаді звучать вірші Галини Вікторівни. Та про це вона розкаже сама.  .

В2   «Душа на кінчику пера» –

Як влучно! Бо в її основі

Не вигаданий біль, не гра,

А серця кров – у кожнім слові.

 

В її роботах є осінній сум,

Замріяність весни дівоча,

І літніх днів чуттєвий струм,

І тиша зимова пророча…

 

 

 

Мабуть, прийшла її пора

Снувати музику із тиші,

Аби на кінчику пера

Душа народжувала вірші

 

 

 Просимо до слова Галину Вікторівну

 

 

В1.   У нашому меню є цікава страва, яку б куштував щодня, та не проїлась би, бо цікава, насичена подіями, завжди нова і гаряча. Ця страва -  НОВИНИ ВІД ВАЛЕНТИНИ. Ось про новини колишніх літ життя школи, її творчих учнів і про себе попросимо розповісти Валентину Василівну Скибінську. Ця жінка живе за словами Ліни Костенко

 

В2. Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло одзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.

 

Просимо до слова, Валентино Василівно.

 

В2. А зараз я пропоную всім нам скуштувати ВПРАВИ ДО СТРАВИ. Попрошу всіх прийняти участь у пісенній перекличці. Гості за яким столом пригадають найбільше пісень, що починаються на Ой….

(гості наспівують пісні)

Скільки б ми не пригадували, та всеодно найбільше їх знає Богдан Захарович-мозковий центр школи, ходяча енциклопедія,  людина  феноменальної памяті, інтелектуальних здібностей, гумориста та ще й співака. Вам слово, Богдане Захаровичу. Хай ДО РОБОТИ СТАНУТЬ НОТИ.

 

В1.   Я уважно слухала розповіді вчителів, бачу як працюють теперішні вчителі.знаю, що вчитель – професія від Бога, всі інші – від вчителя. А ще я  помітила, що всі вчителі працювали і працюють за такими правилами:
1.    Наполегливо віддають знання, уміння і навички дітям.
2.    Бережуть шкільне майно. Учителі нічого не виробляють, крім майбутнього.
3.    Не відкладають на завтра те, що можна принести до школи сьогодні.
4.    Пильно і ненастанно полять  бурʼяни неуцтва.
5.    Дотримуються  норм співжиття в школі, а саме:  -    не палять;-    не цокають каблуками;
-    мають впливовий вигляд і завжди «зберігають» тепло
6.    Обовʼязково проходять  курс бойової підготовки.
7.    Поважають учнів та їхніх батьків.

8. Часто говорять такі слова : «Учню, ти  мене обманюєш, але я тобі вірю»
8.    Є скромними.
9.    Не виводять учнів із рівноваги, бо пам’ятають, що найвища вчительська мета – врятувати мрію

      учня.

10. Поміж цим всім віршують і віршують, а ще складають сценарії та конспекти  і знову віршують для

       дітей.
11.    Без дозволу учнів не йдуть ні на лікарняний ні у декретну відпустку.

                                                                                5.

В2. Ну, в декретну відпустку це ти засильно, Адріано.. А от до стоматолога піти – в самий раз.

Пропоную СМІШОК ДО ПАМПУШОК (інсценізація усмішки «Вчитель у стоматолога», грають згадана сьогодні творча й активна Войтюк Іринка та веселий і допитливий Стандричук Юрій)

В2. Надійшов час і реклами.Є ПРОГРАМА - Є РЕКЛАМА. Наш випускник 1965 року Богдан Дячишин – автор книги ДУМКИ ПАМЯТІ, подарував нашій бібліотеці екземпляр цієї книги із авторським підписом. Ця книга - це роздуми, фрагменти спогадів, прочитані й переписані з пам’яті думки відомих талановитих  людей про те, чим живе і долає болі людина. Крихти наболілого і передуманого, що зберігає пам’ять,  які спонукають до праці. Раджу вам, учні прочитати і цю книгу.

В1. Мабуть, кожен із нас, хоча б раз у житті, під впливом якогось невгамовного пориву брав до рук чи то олівець, чи то ручку і на клаптику якогось паперу записував усі метушливі думки, які народжувалися саме в ту хвилину. А потім, ці сердешні роздуми, у більшості своїй, так і залишалися на мовчазних сторінках паперового життя. Так все ж у декого із нас ці думки на папері настільки виразні, що ними не гріх і поділитися. Адже у слові і любов, і надія, і туга, і відчай. У слові – увесь світ. Із своїми думками поділиться Людмила Трохимівна. Її життєве кредо – дарувати щастя.

 

В2.

А це ж так просто — щастя дарувати!
І усмішку, щоб радістю цвіла.
Лиш треба доброту у серці мати,
І людяність, і трішечки тепла.
І до людей нести це щиро-щиро,
Сказати добре слово від душі…
Й побільшає довкіл тепла і миру,
То ж подаруй всім щастя! Поспіши!
І більше стане того щастя в тебе,
І звеселіє світ від доброти.
І усміхнеться волошково небо,
То ж вчися щастя дарувати ти!

 

Вам слово, Людмило Трохимівно.

 

В1. Як дивно збирати невипиту каву

В архів свого смутку, в альбом забуття.

І долю свою, нерозчинно-гіркаву

Гадати на гущі холодних нестям.

 

В2. В кав’ярні на розі облуд і святилищ,

Де очі твої, наче зорі в раю,

Усі сподівання мої розчинились.

...Тому я розчинної кави не п’ю.

 

Це слова Олександра Гунько. Це його сподівання розчинились у каві. А ви, Любов Григорівна, п’єте розчинну каву? А чи всі ваші творчі сподівання знайшли місце у житті?

(відповідає Любов Григорівна)

Дорогі друзі, пропоную пізнати Любов Григорівну, як сценариста. Вашій увазі- маленький уривочок із відкритого уроку, що проводила вчителька у     році. Всі слова самої вчительки та слова розіграної сцени – це творчість Люби Григорівни. (початок з 34.26 хв до 44.52 хв)

(перегляд відео, де ролі грають вчителі школи Кійко Б.., Федюк О.М, Джогола І.В,та Дещаківський І.)

 

В1.Просяться КОМПЛІМЕНТИ ДЛЯ КЛІЄНТІВ. Прокоментуйте відео, Любове Григорівно.

В1. Богдане Володимировичу, без вас не обходилося  жодне свято в школі. То ж потіште всіх нас і сьогодні.

(Звучать пісні)

В1.Не можемо не віршувати і ще. То ж ВІРШУВАННЯ НА ПРОЩАННЯ.

 

                                                               6.

 

В2. Дорогі колеги, всіх вас об’єднує горіння вашої душі. Ви – люди творчої дії.

 

Господь дощами світ благословляє,

Дарує світлу радість і надію,

Краплинками натхнення посилає

Людині, що дощам отим радіє.

 

 

 

Вона уміє бачити прекрасне

В усьому, що оточує довкола,

Для неї дощ ласкавий, небо ясне,

Земля у квітах аж до виднокола.

 

.

 В1.

В її житті всього було багато:

І радості, і праці, і кохання,

Вона уміє створювати свято

Із зустрічей і навіть з розставання 

    Людина ця все знає, може і уміє!

Єдиного я хочу побажати:

Любові в серці, віри і надії,

Й ніколи оптимізму не втрачати!

 

 

В2.  Звичайно, це ще не остання кава!

Це вийшов жовтню листопад навпроти…

Питає серце в серця переправу,

 словам не може підібрати ноти.

По вікнах деренчать дощу октави,

Очікують вуста вологий дотик гіркоти.

А вірші,скупані у філіжанці слави,

Нас знов закличуть до цієї смакоти.

 

В1. Переконані, що  атмосфера нашої кав’ярні наповнилась  теплом ваших спогадів, аромат кави  оп’янив  ваші серця поезією, а легка романтична пісня пробудила ваше бажання прийти до нас ще не раз.

 

В2. Саме так. І хоч нашій зустрічі підійшов кінець, вірю, що вона не остання. І ми ще не раз повіршуємо за філіжанкою кави. А ви, учні, знайте, що людина живе доти, поки горить, поки цвіте її душа, поки вона дарує іншим добро, щирість і порядність. То ж творіть, несіть у своїх серцях і вчинках добро, порядність, щирість. І хай завжди у вас знаходиться час на поезію.

Дякуємо за увагу.

 

 

 

 

Будь музикантом, а чи поетом,

Що, мов зернини, збирає рими.

Пройди красивим по цій планеті,

Залиш нащадкам вагоме, зриме…

В саду травневім – розквітлу грушу,

У чистім полі – яру пшеницю…

Залиш нащадкам таке, щоб душу

Поїло спраглу, немов криниця.

Нехай ніколи не зміліє та криниця, з якої черпаємо ми сили для душі та натхнення.

 

 

Флегматично зима тротуаром поскрипує,
Фантастичні плете казки,
Позіхає десь під білою липою,
На шибки покладе мазки.

Вкриє землю габою сріблястою,
І є напруженій тиші нічній
Світ здається чарівною казкою,
Нерозгаданим плетивом мрій. (Симоненко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            7.