Сценка " Герой Шевченка прямує Україною"

ОЗО « Полянський ЗЗСО І – ІІІ ступенів - ЗДО»

« Герой Шевченка прямує Україною»

                              ( Сценарій до Шевченківських днів )

Підготувала:

учителька української мови та літератури

Піц Людмила Миколаївна

2025р.

1 учень.  Поет, художник і легенда України,

            Кобзар Великий, його знає цілий світ.

                Тарас Шевченко для моєї Батьківщини

            Завжди відомим буде сотні літ.

2 учень : Складне життя, страждання, тяжкі муки –

Тарас Шевченко все це пережив.

Та найстрашніше – з Україною розлука.

На рідну землю повернутися хотів.

3 учень : Просте та влучне Кобзареве слово,

Про Україну щиро він писав.

Народ наш прославляв чудовий

І Батьківщині щастя так бажав.

4 учень: Писав давно, та ніби передбачив,

Поет немов хотів застерегти.

Слова Шевченка так багато значать,

Їх мудрість завжди будем берегти!

(Інсценізація « Герой Шевченка прямує Україною»)

Ведучий.

Слова за сценою:

«Все йде, все минає – і краю немає.

Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?»

Березень 2025 року. На фоні зруйнованих будинків з’являється Ярема Галайда, головний герой твору Т.Г.Шевченка «Гайдамаки».

Ярема (сам до себе)

 -  О, Господи! Що це? Невже знову руїни? Я чую плач, стогін. Невже Україна знову страждає?

Галайда крокує вулицею і зустрічає жінку з маленькими хлопчиком. Звертається до неї:

Ярема: Дівчино, що трапилося? Чому у тебе заплакані очі? І куди ти так поспішаєш?

Дівчина: Залишилася без дому, чоловіче. Біжу, щоб синочка врятувати. Адже чуєш, як звідусіль постріли лунають? Нещодавно в наш будинок прилетіла ворожа ракета.

Ярема: Який жах! Як може таке бути в ХХІ столітті? А чоловік де твій, молодице?

Дівчина: З перших днів на війні. Боронить нашу рідну землю від злого ворога.

Ярема: Хто ж посмів ступити на українську землю своїм ворожим слідом?

Дівчина: Може, складно в це повірити, але це наші сусіди, яких ми колись вважали своїми братами. Росія принесла на нашу Батьківщину багато горя – розруху, страждання, гибель невинних людей.

Ярема (дуже засмутився і відповів): Недарма так про них колись говорив Шевченко:

«Бо москалі, чужі люде,

Роблять лихо з вами»

Ярема: Іди з Богом, дівчино. Нехай Господь допомагає!

Ярема (сам до себе): Чи це світ перевернувся? Чи що відбувається? Як таке може бути? Ми ж люди, чи звірі якісь?

Ярема іде далі. Йому назустріч їде автомобіль з військовими. Чоловіки звертають увагу на незвичний одяг і вигляд Яреми Галайди.

Військові: Слава Україні, чоловіче! Виглядаєш якось дивно. Немов з інших часів.

Ярема: Доброго здоров’я, хлопці! Я дійсно з далекого минулого завітав до вас, і такий жах охопив мене від побаченого. Я так розумію, що це ви, ті, хто нищить клятого ворога на цій землі. Так тримати, молодці! Пам’ятайте слова великого Кобзаря:

«…..вставайте,

Кайдани порвіте.

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте»

Військові: Золоті слова, чоловіче. Памятаймо настанову Шевченка:

«Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!»

Слова за сценою: Ярема пішов далі. Невидима сила перекинула Галайду містами України. Він бачив жахливі руїни Маріуполя, Херсона. Чув страшенні вибухи на Донеччині. До болі вражали страшні трагедії Києва, Бучі.  Йому боліла душа за Харків, Львів. Жах огортав, коли бачив, як страждає Запоріжжя, козацьке місто.  Зупинився Ярема на Тарасовій горі у Каневі. Подивився вдалечінь і промовив:

Ярема:

«Україно, Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько!»

•          Скільки ж довелося тобі пережити, рідний український народе. Та ти не здаєшся, тримаєшся. Бо ви ж всі козацького роду. Вистоїте, переборете. І я вірю, що колись завітаю до вас і побачу мир на рідній землі.

« І на оновленій землі

Врага не буде, супостата.

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі»

1 учень: Шевченко вірив в нашу Україну,

У нашу мужність та незламність на віки.

Був завжди вірним своїй рідній Батьківщині,

Він є герой на довгії роки.

2 учень: Він знав, що наш народ не подолати,

Триматись будемо, як заповів Тарас.

Не мають права волю в нас забрати!

Ми «Кобзаря» згадаємо не раз.