Семінар на тему: "Національне відродження на українських землях у ХІХ ст."

План заняття

Вид заняття Семінар

Тема Національне відродження на українських землях у ХІХ ст.

Мета заняття порівняти життя українців під владою двох імперій, дати уявлення про національне відродження у ХІХ ст., формувати історичне мислення, виховувати інтерес до історії власної держави.

Методи Бесіда, ілюстрація, демонстрація

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН презентація «Національне відродження на українських землях у ХІХ ст.», уривок із фільму Ф. Янковського «Статський радник»

Література (основна та додаткова) Субтельний Орест. Україна: історія / Орест Субтельний; пер. з англ. Ю. І. Шевчука. – К.: Либідь, 1991. – 512 с.; Верстюк В. Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довідник. / В.Ф. Верстюк, О.М. Дзюба, В.Ф. Непринцев.  – К.: Наукова думка, 1995. – 688 с.

                 Структура заняття                                 Час

1. Організаційна частина                                                                    2 хв.

2. Актуалізація опорних знань                                                           5 хв.

Фронтальне опитування

1. Згадайте зі шкільного курсу, до складу яких держав належали українські землі у ХІХ ст.? 

2. Які землі належали до Російської імперії, а які території до Австрійської?

3. Як можна охарактеризувати становище українських земель у ХІХ ст.?

3. Повідомлення теми, формування мети та основних завдань     3 хв.

4. Мотивація навчальної діяльності                                                    5 хв.  

5. План заняття                                                                                        55 хв.

1. Початки українського національного відродження в Наддніпрянській Україні в І пол. ХІХ ст.

2. Суспільно-політична діяльність «Руської трійці» на західноукраїнських землях у І пол. ХІХ ст.  

3. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у ІІ пол. ХІХ ст.

4. Зміна ідеологічної доктрини національно-визвольного руху в Наддніпрянській Україні в ІІ пол. ХІХ ст. 

6. Підведення підсумків                                                                         10хв.  

 первинний контроль вивченого матеріалу                                       3 хв.

узагальнення матеріалу                                                                         4 хв.

домашнє завдання                                                                                   3 хв.

Викладач Антонова Євгенія Сергіївна

1. Початки українського національного відродження в Наддніпрянській Україні в І пол. ХІХ ст.

Колонізаторська політика російського царизму в Україні призвела до зростання протидій цій політиці з боку національно свідомої частини українського суспільства, активізації українського національного руху в усіх його формах, як політичних, так і культурних. У сукупності ці процеси дістали назву українського національного відродження кінця XVIII-XX ст. Об'єктивна мета цих процесів полягала в консолідації української нації та відтворенні української державності.

Українське національне відродження базувалося на попередніх досягненнях українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній і духовній культурі. Соціальною базою для потенційного відродження було українське село, що зберігало головну його цінність — мову. Виходячи з цього стартові умови для відродження були кращими в Подніпров'ї, оскільки тут ще зберігалися традиції недавнього державного-автономного устрою, політичних, прав, залишки вільного козацького стану, якого не торкнулося покріпачення, а найголовніше — тут хоча б частково збереглася власна провідна верства — колишня козацька старшина, щоправда, переведена у дворянство.

З Європи в Україну через Росію і Польщу наприкінці XVIII ст. прийшло масонство. Масонство — один з різновидів суспільного руху, що мав багатовікову історію. Виступ студента.

Втрата сподівання на лібералізацію царського самодержавства, скасування кріпацтва, посилення реакції після війни 1812–1814 pp. сприяли зростанню в Росії, а відповідно, і в Україні опозиційних настроїв. Провідну роль у цьому русі відігравали дворянські революціонери-декабристи. Декабристи створюють таємні політичні гуртки, які ставили за мету насамперед боротьбу за скасування кріпосного права й ліквідацію самодержавства. В Україні першим політичним гуртком було "Малоросійське товариство", засноване 1819 р. повітовим маршалом дворянства В. Лукашевичем. Мета товариства – домогтися від'єднання України від Росії.

Оформлення політичної опозиції царизму пов'язане з появою декабристських організацій в Росії, а відповідно, в Україні. Так, у 1816 р. в Петербурзі був створений "Союз порятунку", у 1818 р. – "Союз благоденства" в Москві. Вони ставили завдання впровадити конституційне представницьке правління, ліквідувати самодержавство, скасувати кріпосне право шляхом військового перевороту. Членами організацій були опозиційно налаштовані офіцери. У 1818 р. після прибуття на службу до Києва генерала М. Орлова місто стає центром ділових зустрічей членів "Союзу благоденства". Виступ студента

Невдача петербурзького повстання примусила керівників Південного товариства прискорити виступ, до якого воно також не було готове. 13 грудня було заарештовано П. Пестеля. Керівництво перейшло до С. Муравйова-Апостола, і 28 грудня він підняв Чернігівський полк, але не пішов на Київ і втратив марно три дні, шукаючи союзників. Тим часом назустріч повстанцям вирушили урядові війська. Уже в першій сутичці було тяжко поранено командира полку С. Муравйова-Апостола. Щонайменше 900 солдатів здалися без бою.

Керівників повстання було доставлено до Петербурга на суд. П'ятьох із них І повішено: К. Рилєєва, М. Каховського, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева- | Рюміна та П. Пестеля. Багатьох офіцерів було заслано на Кавказ і в Сибір. Солдатів було покарано шпіцрутенами і переведено до інших полків.

Причин невдачі повстання декабристів в Україні багато, головна ж полягала втому, що його мета була незрозумілою для народу.

Для наступних поколінь декабристи були взірцем мужності, героїзму, самопожертви і відданості революційній справі. Дворяни за соціальним походженням, декабристи пожертвували всіма благами свого класу для прогресу суспільства.

Зміни в соціально-економічному розвитку України, поглиблення кризи феодально-кріпосницького ладу привели й до зрушень у суспільно-політичному житті. У 40-х роках XIX ст. в опозиційну до існуючого ладу боротьбу включаються не лише передові представники дворянства, але й різночинці (інтелігенція, службовці). Поступово розвивається національна ідея — ідея, пов'язана з національно-державними перспективами розвитку України, із зростанням національної самосвідомості, усвідомленням українського народу себе як етнічної спільності. Виникають політичні організації, учасники яких ставили за мету не лише соціальне, а й національне визволення українського народу. Першою такою політичною організацією стало Кирило-Мефодіївське товариство (за іменами перших слов'янських просвітителів — Кирила і Мефодія), засноване в січні 1846 р. у Києві. Організаторами і найактивнішими учасниками товариства були М. І. Костомаров — професор історії Київського університету, син поміщика і кріпачки; П. О. Куліш — талановитий письменник, автор першого українського історичного роману «Чорна рада»; М. І. Гулак — вчений-правознавець, спів робітник канцелярії генерал-губернатора; В. М. Білозерський — викладач Полтавського кадетського корпусу. У квітні 1846 р. до товариства вступив Т. Г. Шевченко. За своїми поглядами члени товариства поділялися на дві групи: помірковані (на чолі з Костомаровим і Кулішем) і радикальні (Шевченко, Гулак). Виступ студента

Члени товариства розробили декілька програмних документів, зокрема «Книгу буття українського народу» та Статут. У цих документах було висунуто прогресивні ідеї: республіка — як основна форма політичного устрою; повалення самодержавства; рівність громадян перед законом; скасування станів як чинників не рівності в суспільстві; ліквідація кріпосництва; національне визволення слов'янських народів; поширення освіти. Значну увагу приділяли національному питанню.

2. Суспільно-політична діяльність «Руської трійці» на західноукраїнських землях у І пол. ХІХ ст.  

До 30-х років XIX ст. належать початки національного відродження і на західноукраїнських землях. У цей період центром національного руху стає Львів, а його авангардом виступає громадсько-культурне об'єднання «Руська трійця» (з 1833 p.). Його засновники Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький — у той час студенти Львівського університету — розмовляли українською («руською») мовою, звідси й назва об'єднання. Виступ студента

Вони боролися проти політичного, соціального, духовного гноблення, за розвиток національної самосвідомості українського народу. Цьому була підпорядкована науково-дослідницька та публіцистична діяльність «Руської трійці». Вони виступали за розвиток національної літературної мови на народ ній основі, проти спроб латинізації письменства. Характерною особливістю їх літературної діяльності було те, що вона здійснювалася в дусі романтизму. У 1836 р. вони видали у Будапешті альманах «Русалка Дністровая», який за змістом (возвеличення історії України, поетизація народних героїв — Морозенка, Довбуша) та формою (народна мова, фонетичний правопис) був феноменальним явищем тогочасного літературного та суспільно-політичного процесів. Цей твір високо оцінювали Т. Г. Шевченко та І. Я. Франко. Австрійський уряд конфіскував практично весь тираж альманаху, а видавців віддав під нагляд поліції.

Діяльність «Руської трійці» започаткувала новий етап у роз витку національного руху на західноукраїнських землях, пере хід від культурологічних проблем до соціально-політичних.

3. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у ІІ пол. ХІХ ст.

Під впливом революції 1848р. галицька інтелігенція для обстоювання своїх прав створила політичну організацію – Головну Руську Раду, яка нараховувала 30 осіб. Очолив раду єпископ Г.Яхимович. Головним завданням Рада вважала поділ Галичини на українську й польську частини та виборення автономного устрою.

Після конституційних реформ 1860 рр. в Австро-Угорщині пожвавився громадсько-політичний рух, проводилася рішуча боротьба проти полонізації. У політичному житті визначились два напрямки:москвофіли й народовці. Москвофіли вважали Російську імперію своїм рятівником від поляків, вони прагнули повного злиття українців Галичини з росіянами, видавали газету "Слово”.

Народовці, протистоячи москвофілам, виступали за активні форми пробудження національної свідомості. Виступ студента

4. Зміна ідеологічної доктрини національно-визвольного руху в Наддніпрянській Україні в ІІ пол. ХІХ ст. 

Виступ студента

Наслідком доносів і наклепів на український рух стало підписання царем 18 травня 1876 р. Емського указу. Він різко посилив репресії проти української культури і наклав нові заборони на українську мову. Було заборонено: ввезення із-за кордону книжок українською мовою; друкування і видання в Росії оригінальних українських творів, перекладів, п`єс для театральних вистав, текстів до нот, крім історичних пам`яток. Емський указ був серйозним ударом по українській науці, культурі і українському рухові в цілому. Свою чинність указ зберігав до 1905 р. Проте на цей раз громадівський рух не припинився. Громади, що збереглися, продовжували існувати підпільно, шукаючи нових шляхів для відновлення легальної діяльності. Як і в попередні роки, найсильнішою і найвпливовішою була Київська (Стара) громада.

У межах Російської імперії організувати легальну роботу було неможливо і тому громадівці сходяться на думці про організацію українського національного центру за кордоном, який мав налагодити видання вільної від цензури української преси і представляти український рух в Європі. Виконання такого завдання громада доручила Михайлу Драгоманову. Також на його долю випала роль виробити політичну програму українського руху, тобто поставити перед ним чітку мету і накреслити шляхи її досягнення, оскільки стало зрозуміло, що без зміни суспільного ладу в Російській імперії змін на краще для українців не буде.

Наприкінці ХІХ ст. в українському русі у середовищі молодих інтелігентів виникає націоналістична течія. Вона виникла як реакція на кризу культурницького руху (українофільства). Зрозуміло, що глибинною причиною був колоніальний стан українського народу в Російській імперії.

На початку 90-х рр. ХІХ ст. у Києві утворився студентський гурток, до якого входили М. І. Міхновський, С. М. Шелест, А. П. Кучинський та ін. Цей гурток мав тісні стосунки з провідними діячами українського руху. З цього гуртка вийшли діячі, які невдовзі заснували таємне “Братство тарасівців”. Ще у 1891 р. під час перепису рухомого майна в Полтавській губернії відомий українофіл О. О. Русов, залучив до цієї роботи багатьох студентів. Саме під час цієї роботи склався гурток з чотирьох студентів (І. Липа, М. Байздренко, М. Базькевич, В. Боровик). Влітку 1891 р. вони, склавши клятву вірності ідеї визволення України на могилі Т. Г. Шевченка, заснували таємне товариство, члени якого згодом стали називати себе “Братство тарасівців”.

Виступ студента

Перегляд уривку з кінофільму Ф. Янковського «Статський радник»

Підведення підсумків: історична вікторина «Правда чи ні?».