Утворення політичних партій. Русько-українська радикальна партія. УНДП.

Історія України  9 клас                            13.03.19                  Урок №37

Тема. Утворення політичних партій. Русько-українська радикальна партія. УНДП.

Мета: охарактеризувати розвиток радикального руху в  Галичині; з’ясувати причини та передумови перетворення Галичини на «український П’ємонт»; розвивати в  учнів уміння аналізувати й  систематизувати матеріал, робити висновки, порівнювати, удосконалювати навички роботи з  історичними джерелами, висловлювати й  аргументувати власну точку зору.

Обладнання: підручник, атлас з  історії України, історичні джерела.

Тип уроку: комбінований.

Основні поняття, терміни, назви: радикали, Русько-українська радикальна партія (РУРП), Українська соціал-демократична партія (УСДП), Українська національнодемократична партія (УНДП), Українська соціал-демократична партія (УСДП), «нова ера», «український П’ємонт».

Основні дати та події: 1890  р.  — утворення Русько-української радикальної партії; 1895 р. — видання книги Ю. Бачинського «Україна irredenta»; 1899 р. — створення Української національно-демократичної та Української соціал-демократичної партій.

Історичні постаті: Ю. Бачинський, І. Франко, М. Павлик, С. Смаль-Стоцький, С. Воробкевич, М. Ганкевич, М. Грушевський.

Очікувані результати: учні навчаться: розповідати про суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях наприкінці XIX  ст.; визначати причини появи радикальної течії в  українському русі та причини утворення українських політичних партій; давати оцінку політичним програмам українських політичних партій; розкривати зміст понять і  термінів: радикальна течія, політична партія, «нова ера», «український П’ємонт».

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання. Опитування учнів за завданнями підручника.

IІІ. Актуалізація опорних знань учнів. Робота в парах. Учні, які працюють у парах, мають навести аргументи: один — на захист ідей москвофілів, другий — на захист ідей народовців. Перемагає той, хто зможе навести найбільшу кількість аргументів.

ІV. Мотивація навчальної діяльності (проблемне запитання).

Прийом «Мозковий штурм»

1.Постановка проблемного запитання:«Що, на вашу думку, необхідно народу, щоб мати не лише культурну, а й політичну незалежність?»

2.Учні пропонують варіанти відповідей, які вчитель записує на дошці.

3.Вибір трьох найліпших варіантів. 

V. Пояснення нового матеріалу.

1. Радикальна течія в українському русі Галичини.

2. «Нова ера» в україно-польських відносинах та її наслідки.

3. Утворення політичних партій.

4. І. Франко і розвиток української суспільно-політичної думки.

1. Слово учителя. В останній чверті XIX ст. триває подальше стрімке становлення українського руху. Він вступає в політичну фазу свого розвитку. В 1890 р. було засновано першу політичну партію — Русько-українську радикальну партію. В гострій внутрішній полеміці вперше в українському русі було висунуто й аргументовано постулат єдності українських земель і політичної самостійності України. Він містився в книзі Ю. Бачинського «Україна irredenta» (1895 р.).

2. В 1890 р. було започатковано спробу україно-польського порозуміння, яка отримала назву «нової ери». Однак ця політика тривала недовго: уже на початку 1894 р. обидві сторони відмовилися від її продовження. «Нова ера» призвела до розколу в українському русі. На кінець століття всі провідні українські партії включають до своїх програм положення про незалежну соборну Україну. Завдяки зусиллям діячів із Галичини та Наддніпрянщини західноукраїнські землі були перетворені на «український П’ємонт».

3. Слово учителя. Процес об’єднання радикалів у політичну партію завершується 1890 року. Так утворюється Русько-українська радикальна партія. Її засновниками були Іван Франко, Михайло Павлик, Северин Данилович, Євген Левицький.

Робота над поняттям

Політична партія — це найбільш активна й організована частина тієї чи іншої соціальної групи населення, яка виражає й захищає її інтереси.

Вчитель дає завдання учням, які працюють у групах. На опрацювання попередньо учням надається стаття,до якої кожна група отримує запитання. Під час уроку учні на основі статті і поставлених запитань подають інформацію про основні політичні партії.

 Робота в групах

1-а група має опрацювати текст і виконати завдання.

1. Як ви думаєте, хто мав безпосередній вплив на формування поглядів радикалів?

2. На яких позиціях вони стояли на початку створення партії?

3. А які погляди у них формуються пізніше?

2-а група має опрацювати програму РУРП і виконати завдання.

1. Визначте основні програмові положення РУРП.

2. На яких позиціях стояла РУРП щодо питання про державність України?

3. Як ви вважаєте, яким шляхом пропонувалося здійснити дані перетворення? 

3-а група має опрацювати уривок з програми Української націонал-демократичної партії і виконайте завдання.

1. Проаналізуйте обставини утворення УНДП.

2. Охарактеризуйте завдання, які вона ставила перед собою.

4-а група має опрацювати програмові засади УСДП і виконати завдання.

1. Визначте завдання, які ставила перед собою УСДП в соціально-економічній сфері.

2. А як вона прагнула вирішити національне питання українського народу?

Стаття для опрацювання. Шологон Л. Програми політичних партій як джерело з історії українського національнокультурного руху (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Вісник Прикарпатського університету. Історія. Вип. 18. – Івано-Франківськ, 2011. – С. 100–111.(Додаток 1.)

 4. Іван Франко, його роль у розвитку суспільно-політичної думки. (випереджальне завдання) Виступ учня з проектом «Політична діяльність І.Франка»

VI. Закріплення вивченого матеріалу.

1. Учням пропонується оформити таблицю на основі почутої на уроці інформації.

2. Метод «Закінчіть речення».

1) Наприкінці 70-х рр. XIX ст. в українському русі виникла нова течія — … .

2) Видатними її представниками були… .

3) У жовтні 1890 р. була створена перша політична партія на українських землях, яка отримала назву… .

4) У 1890 р. була зроблена спроба україно-польського порозуміння, яка отримала назву «…».

5) У 1899 р. у Галичині виникли ще дві нові політичні партії — … та… .

6) Представниками українського національно-визвольного руху в Буковині та на Закарпатті були… .

VII. Підсумки уроку. Рефлексія. Запропонувати учням закінчити речення: 1) Найбільше мене сьогодні вразило…

2) Єдине, що мене тепер дивує…

3) Раніше я думав(ла), що…, а тепер вірю, що…

4) Сьогоднішня тема пов’язана з моїм досвідом тим, що…

5) Я б хотів(ла) більше почути про…

6) Із того, що ми сьогодні вивчили, мені справді допомогло…

VIII. Домашнє завдання.

1) Опрацювати матеріал підручника та виконати завдання до нього.

2)Підготувати презентацію з п’яти-шести слайдів «Особливості культурницького та політичного етапів національного відродження на західноукраїнських землях».

Лілія Шологон

ПРОГРАМИ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО РУХУ ГАЛИЧИНИ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ ст.)

У статті зроблено аналіз програмних документів українських політичних партій Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст., які дозволяють з’ясувати погляди провідних політичних сил на шляхи розв’язання найважливіших проблем національно-культурного розвитку українців краю.

Ключові слова: політична партія, програма, освіта, культура, Галичина, національно-культурний рух.

Українці Галичини впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. доклали чимало зусиль для боротьби за свої національні й громадянські права. Неабияку роль у цьому процесі відігравали політичні партії, які у своїх програмних документах висували чимало вимог національно-культурного характеру. Вони є цінним джерельним матеріалом і дозволяють з’ясувати, зокрема, погляди найвпливовіших суб’єктів українсь- кого суспільно-політичного руху Галичини на вирішення нагальних проблем культур- ного й освітнього життя в краї. Тому, безперечно, заслуговують на увагу дослідника.

Обрана тема не залишилася поза увагою науковців. Вона зацікавила дослідників першої третини ХХ ст., зокрема І.Франка [26], М.Павлика [19], К.Левицького [11], Ю.Охримовича [16], які опублікували публіцистичні й науково-популярні розвідки про українські політичні партії та їхні політичні програми. Неабиякий внесок у досліджен- ня зазначеної проблеми зробили як радянські вчені [4, 14], так і сучасні українські дослідники – О.Жерноклеєв [5], М.Кармазіна [8], М.Кугутяк [9], І.Михальський [13], А.Павко [17] та інші. Однак комплексного розв’язання вона ще не отримала в україн- ській історіографії.

Метою статті є аналіз програм українських політичних партій Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. для з’ясування поглядів різних політичних сил краю впродовж зазначеного часового проміжку на шляхи розв’язання найгостріших проблем націо- нально-культурного розвитку.

На думку дослідника А.Павка, за ідеологією та світоглядними засадами українські політичні партії Східної Галичини можна розділити на такі основні групи: 1) соціалістичні (Русько-українська радикальна партія, Українська Соціал-демократична партія; 2) ліберальні (Народна Рада, Українська національно-демократична партія; 3) консервативні (Католицько-руський народний союз, Християнсько-суспільна партія); 4) реакційні (Руська народна партія) [18, c.123].

Створена в ході революції 1848 р. українська політична організація Головна Русь- ка Рада своєю першою відозвою від 10 травня 1848 р. під назвою “Будьмо народом” задекларувала національну єдність усього українського народу, дала потужний імпульс до політичної, соціальної й культурної модернізації суспільства [9, c.5]. Вона першою висунула вимоги адміністративного поділу Галичини на західну та східну, запровадження української мови в державних установах та навчальних закладах Східної Га личини тощо [11, c.10].

Під впливом наддніпрянського громадівського руху галицькі українці з початку 60-х рр. приступили до творення народовських громад, основу яких склало молодше покоління галицької інтелігенції. Відстоюючи ідеї національної самобутності та єдності всього українського народу, народовці головне своє завдання вбачали в розвитку національної самосвідомості широких народних мас. Головним засобом до цього, на їхню думку, мав бути захист української мови, літератури, поширення освіти [9, c.6].

Поштовхом для створення першого політичного товариства “Руська рада” стала невдала спроба розпочатої відомим політичним діячем Юліаном Лаврівським 1869 року народовсько-польської угодової акції, що, з одного боку, наочно продемонстру- вала необхідність консолідації суспільства для ефективної протидії посиленню позицій поляків у Галичині, а з другого – викликала гострі дискусії й диференціацію націо- нально-політичних сил. Згідно зі статутом товариства, який Галицьке намісництво за- твердило 13 травня 1870 р., метою його діяльності був захист прав руського народу [3, арк.1]. Її досягнення передбачалося через обговорення на зібраннях актуальних проб- лем соціального й політичного життя, подання петицій, меморандумів до уряду, участь у виборчих кампаніях до Галицького сейму та австрійського парламенту, проведення просвітницької роботи серед руського народу тощо. 7 вересня 1870 р. головою товариства на перших загальних зборах був обраний Теофіл Павліков, а до його ке- рівних органів увійшли виключно москвофіли [12, c.33]. У програмі діяльності  “Руської ради”, прийнятій у лютому 1871 р., ішлося про прагнення добитися від владних структур належного виконання статті 19 Основного закону держави, що гарантувала народам Австро-Угорщини право на вільний розвиток національної культури і мови, використання останньої в навчальних закладах, урядових установах і громадському житті; скасування всіх законодавчих актів, що надавали особливі преференції польській мові в Східній Галичині, належного представництва українців у Крайовій шкільній раді тощо [3, арк.4].

На початку 80-х рр., зазнавши ряд поразок на виборах, народовці також пере- йшли до більш активних форм політичної діяльності (видання газет, організація вічево- го руху), вершиною якої було утворення 24 жовтня 1885 р. першої народовської полі- тичної організації “Народна рада”, організаторами й лідерами якої були Ю.Романчук, О.Огоновський, В.Нагірний, О.Стефанович, І.Белей, К.Левицький, О.Січинський, О.Барвінський, М.Бучинський [9, с.7].

“Народна рада”, хоч і проголосила себе політичним товариством, проте з погляду основних критеріальних ознак (наявність програмних засад, статуту, періодичність скликання загальних зборів організації), а також за характером своєї діяльності, впливом фактично була політичною партією [17, с.138].

У лютому 1888 р. на перших загальних зборах “Народної ради” О.Огоновський виголосив політичну програму галицьких українців, у якій товариство висловило прагнення рівності галицьких українців з іншими народами Австро-Угорської монархії, поряд з тим визнавало єдність усього українського народу незалежно від існуючих державних кордонів. Ці ідеї також були задекларовані в програмі “Народної ради” від 27 грудня 1892 р. У ній, зокрема, було записано: “Хочемо просвітою будити наш руський нарід до самосвідомості горожанської, помагати йому до дальшого розвою духовного і піддержувати почуттє національне, – уважаючи нарід підставою нашої сили... Від правительства жадаємо конституційної оборони прав і інтересів народу руського...” [20, с.17–18]. Варто зазначити, що до 1899 р. вищевказані політичні това- риства співпрацювали між собою. Так, 1897 р. напередодні виборів до австрійського парламенту вони створили спільний Руський крайовий виборчий комітет.

Першу українську політичну партію – Русько-українську радикальну партію (РУРП) – галицько-українські соціалісти заснували у Львові 5 жовтня 1890 р. Її ліде- рами стали І.Франко та М.Павлик, а друкованим органом – журнал “Народ”, що вида- вався за значної матеріальної підтримки прогресивних сил Східної України. Вона утво- рилась як результат опозиції до двох провідних течій у суспільно-політичному житті краю – москвофільської та народовської, які, починаючи з 1860-х рр., були найпопу- лярнішими серед українців Галичини [5, с.169; 10, с.55]. Незважаючи на те, що РУРП в основному орієнтувалася на вирішення найнагальніших соціально-економічних проб- лем українського селянства, питання національно-культурного характеру не залиши- лися поза увагою партійної програми, прийнятої на установчих зборах. Зокрема, у ній зазначалося: “Зваживши, що розвій мас можливий тілько на грунті національнім, русько-українська радикальна партія в справах національних змагати буде до підне- сення почуття національної свідомості і солідарності в масах усего руско-українського народу, через літературу, збори, з’їзди, товариства, демонстрації, відчити, печать і т. і.” [22, с.12]. Також у програмі-максимум РУРП чимало місця було відведено організації освіти. Лідери політичної партії поставили собі за мету домогтися безкоштовного на- вчання у вищих, середніх і початкових школах держави, створення умов для здобуття належної освіти дітям із незаможних сімей, рівного доступу чоловіків і жінок до уні- верситетських та гімназійних закладів держави, збільшення видатків на народне шкіль- ництво, включення до навчальних програм природничих і соціально-економічних дис- циплін замість класичних мов тощо.

У грудні 1895 р. на ІV з’їзді РУРП до партійної програми було включено постулат політичної незалежності України. Його було сформульовано таким чином: “... Заявляє русько-українська радикальна партія, що здійснення усіх її соціалістичних ідеалів можливе тільки при повній політичній самостійності руско-українського народу і пов- нім праві його рішати самому у всіх справах його дотикаючих” [23, с.130]. Також в оновленій програмі було замінено положення про автономію Галичини вимогою ство- рення окремої національної адміністративної одиниці на українських землях Східної Галичини й Північної Буковини. Окрім цього, радикальна партія ставила перед собою завдання сприяти підвищенню національної свідомості всього українського народу, що мешкав на території Австро-Угорської та Російської монархій.

Вищевказані положення знайшли своє подальше пояснення в партійній програмі радикалів, прийнятій 1904 р. Провід РУРП домагався запровадження на українських територіях Галичини й Буковини української мови в державних установах, навчальних закладах, наукових інституціях, при цьому визнаючи право за національними менши- нами на розвиток власної мови та культури [4, с.159].

Варто зазначити, що РУРП стала першою масовою національною партією євро- пейського зразка, зуміла заручитися неабиякою симпатією серед населення краю, проте не мала вагомого представництва у віденському парламенті й галицькому сеймі, тому не могла активно відстоювати свої ідеї. Розкол у її лавах наприкінці 90-х рр. ХІХ ст. сприяв утворенню партій ліворадикального й центристського напрямів [17, с.139].

18 вересня 1899 р. за ініціативою лівого крила РУРП на конференції, скликаній у Львові, засновано Українську соціал-демократичну партію (УСДП) як складову части- ну австрійської соціал-демократії. У першому номері партійного видання “Воля” були викладені основні ідейні засади діяльності новоствореного партійного осередку. Щодо вирішення питань національно-культурного розвитку українців Галичини, то в ній зазначалося, що УСДП виступала: “за піднесене освіти і культури серед народу...”, “до- ступ кожного до науки, до світла...”, “за автономію (самоуправу) народностей против автономії країв, за волю національну против національного гніту”. Найсміливіше праг- нення української секції австрійської соціал-демократії – “... змагаємо до того, щоби цілий народ український виборов собі національну волю та самостійність політичну; наша ціль – вільна держава українського народу, українська республіка” [25, с.54–56; 1, арк.1].

Українські соціал-демократи не мали окремої партійної програми й організову- вали свою діяльність на основі статутних і програмних документів Соціал-демократичної робітничої партії Австрії (далі – СДРПА). Проте, на сьомому з’їзді партії, що відбувся наприкінці вересня 1899 р. у Брюні за участю делегатів від національних осередків СДРПА (УСДП представляли М.Ганкевич і Р.Яросевич) було прийнято її національну програму. Суть Брюнської програми полягала в наданні народам Австро- Угорщини національно-територіальної автономії в її складі, де б усі найважливіші справи як політичного, економічного, так і культурного характеру, вирішували націо- нальні ради [5, с.206].

На восьмому з’їзді СДРПА, що проходив 2–6 вересня 1901 р. за участю п’ятьох українських соціал-демократів, на зміну старій партійній програмі, прийнятій ще в Гайнфельді 1889 р., було прийнято нову, де партія переглянула свої найрадикальніші марксистські ідеї й стала на шлях парламентаризму. Серед важливих вимог національно-культурного характеру, що знайшли своє відображення у Віденській програмі СДРПА, – забезпечення державою безоплатної обов’язкової початкової освіти та безкоштовне навчання здібних дітей у середніх і вищих навчальних закладах Австро- Угорщини [5, с.228–229].

УСДП не користувалася значно підтримкою серед населення Галичини. Зокрема, на виборах до австрійського парламенту 1911 р. лише один її представник (С.Вітик) здобув депутатський мандат. Керівництво партії на чолі з М.Ганкевичем і С.Вітиком виступало за тісну співпрацю з польською соціал-демократичною партією, яка пов- ністю ігнорувала національні прагнення українського робітничого руху. Натомість “молоде крило партії”, яке представляли Ю.Бачинський, В.Левинський, В.Старосольсь- кий, закликало робітників, що належали до лав УСДП, домагатися врахування своїх на- ціональних прав. Конференція українських соціал-демократів у Львові 29 січня 1911 р. зафіксувала розкол у їхніх рядах [5, с.419]. Його вдалося подолати лише на початку березня 1914 р. на п’ятому з’їзді УСДП, серед рішень якого було спільне видання но- вого періодичного видання партії – газети “Праця”, до редакційного комітету якої ввійшли представники обох, раніше конкуруючих, течій [17, с.140].

Неабияке значення в суспільно-політичному русі Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. відігравала Українська національно-демократична партія (УНДП), створена 26 грудня 1899 р. на зібранні представників політичного товариства “Народна рада”, “Комітету львівських русинів” та національно-демократичної фракції РУРП. Останні, зокрема  Є.Левицький,  В.Охримович,  І.Франко,  і  стали  ініціаторами  її  заснування. З перших днів діяльності новоствореної партії до її лав долучився видатний україн- ський учений М.Грушевський [9, с.12; 2, арк.3].

Уже 28 грудня 1899 р. у часописі “Діло” було опубліковано програму УНДП, у якій зазначалося, що “остаточною метою наших народних змагань є дійти до того, щоб цілий українсько-руський народ здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та з’єднався з часом в одноцільний національний організм...” [21, с.57]. Першим кроком на шляху цього була вимога створення окремого коронного краю на українських етнічних землях Галичини та Буковини, використання української мови в роботі державних установ на її території, неухильне забезпечення громадянам Австро-Угорської монархії гарантованих конституцією демократичних прав, зокрема свободи слова, друку, громадських об’єднань тощо.

Чимало місця в політичній програмі УНДП було відведено освітнім перетворенням у краї. Зрештою, партія прагнула заснування українського університету у Львові, створення окремої Крайової шкільної ради в Східній Галичині, демократичного принципу формування окружних і повітових шкільних рад, домінуючий вплив на створення яких мали б представники українських громад та навчальних закладів; відкриття україномовних народних шкіл, реальних і класичних гімназій, учительських семінарій у всіх селах і містах, де була в цьому необхідність, запровадження української мови як обов’язкової в польських, румунських і німецьких навчальних закладах, що працювали на етнічних українських землях.

Неабияке значення в основоположному документі новоствореної партії відводилося зростанню національної свідомості як українців Австро-Угорщини, так і Наддніп- рянщини. Зокрема, у програмі УНДП зазначалося: “Будемо змагати, щоби серед угорських русинів викликати подібний рух національний, який є між галицькими і буковинськими русинами, щоби загріти їх до плекання і уживання рідної мови... Будемо піддержувати, скріпляти та розвивати почуття національної єдності з російськими ук- раїнцями та змагати до витворення разом з ними культурної цілісності” [21, с.58].

Прагнення лідерів УНДП, викладені в політичній платформі від 1899 р., суттєво не змінилися до початку Першої світової війни. Проте в новій програмі, прийнятій на- передодні 1914 р., було дещо конкретизовано й деталізовано окремі положення попе- редньої. Так, щодо реформ у галузі шкільництва, то націонал-демократи домагалися по- ділу діючої в Галичині Крайової шкільної ради на два окремих, не залежних один від одного відділи – український і польський, яким мали підпорядковуватися відповідно українські й польські навчальні заклади, створення національних повітових та місцевих шкільних рад, суттєвого розширення повноважень останніх. “Взагалі наша партія  стоїть за тим, щоби наші школи підлягали тільки нашим людям і щоби в наших школах учили тільки наші учителі”, – було записано в програмі УНДП [7, с.256]. Окрім вимог негайного відкриття українського університету у Львові, створення розгалуженої мережі україномовних середніх і початкових навчальних закладів, партійний провід вису- нув й інші, досить справедливі ідеї національно-культурного характеру: “Домагаємося в кінці, безоплатної науки у всіх публічних школах і публичної помочи від держави, краю, повіту і громади для улекшення науки убогим дітям в народних школах через достарченє їм поживи, одежи і шкільних книжок та шкільних знадобів (шкільного при- ладдя. – Л.Ш.), а се тому, щоби весь наш нарід став народом письменним і просві- ченим” [7, с.256].

Варто зазначити, що УНДП упродовж досліджуваного періоду була найпопулярнішою українською партією, яка зуміла об’єднати навколо своїх ідей чимало національно свідомої інтелігенції, духовенства, частково селян і міщан. Її лідери зуміли створити розгалужену мережу партійних осередків і запровадили чіткий принцип вертикальної підпорядкованості. Про неабияку підтримку галичанами цього політичного об’єднання засвідчили вибори до крайового сейму 1913 р., на яких українські націонал- демократи здобули 23 мандати [17, с.143].

З виходом УНДП на політичну арену в основному завершився процес формування партійно-політичної системи українського суспільства в Галичині, характерною рисою якої була наявність впливової центристської національно-демократичної партії, двох лівих – Української радикальної партії й Української соціал-демократичної партії та однієї правої організації – Католицького русько-народного союзу (КРНС) [9, с.13].

Останню було створено на початку січня 1897 р. за ініціативи О.Барвінського, А.Вахнянина та інших. Незважаючи на те, що в партійній періодиці її лідери кваліфікували КРНС як політичне товариство, насправді, він став першою українською консер- вативною партією європейського зразка, яка об’єднала довкола себе переважно греко- католицьке духовенство, хоча й орієнтувалася на інші соціальні верстви краю. У статуті КРНС зазначалося, що основна його мета – “дбати про релігійно-моральні, народні і економічні справи руського народу в Галичині, особливо ж про справи руських селян і міщан, на основах католицьких” [17, с.144]. На  основі цього політичного об’єднання  29 червня 1911 р. було засновано Християнсько-суспільний союз (ХСС), який очолив відомий у краї український політик-консерватор В.Барвінський. Основні програмні засади новоствореної партії були опубліковані на сторінках періодичного видання ХСС – часопису “Руслан”, де зазначалося, що партія визнає лише легальні, парламентські методи боротьби за національно-культурні та громадянські права в державі, вимагає реформ у всіх сферах життя суспільства й буде “добиватися повної рівноправності українців з усіма народами Австрійської держави на всіх полях прилюдного і державного життя” [15, с.2]. Незважаючи на те, що провідні українські політики як Га- личини, так і Наддніпрянщини з недовірою ставилися до ХСС, звинувачували полі- тичне об’єднання не лише в підтримці вузькостанових інтересів, але й в антидержавній політиці, партійні лідери, навіть відмовляючись брати участь у передвиборних кам- паніях, закликали голосувати галичан виключно за українських кандидатів.

Окреме місце в українському політичному спектрі займав москвофільський рух, який 7 лютого 1900 р. на з’їзді представників політичного товариства “Руська Рада” оформився в Руську народну партію (РНП). Її засновниками й лідерами стали В.Да- видяк, В.Дудикевич, І.Пелех та інші. Основні програмні засади були викладені на сто- рінках партійних часописів “Галичанин” та “Русское слово”, де новостворену партію було оголошено представником більшості “русского” населення Галичини. У них також зазначалося, що створення РНП мало неабияке значення для активізації просвітницької діяльності серед місцевого населення. Для цього передбачалося використовувати такі важливі засоби, як “общерусский языкъ и общерусская литература” [6, с.1]. Варто також зазначити, що РНП відкидала будь-які прояви національної свідомості українців, про- пагувала ідею об’єднання з росіянами й орієнтувалася на світську та духовну інтелі- генцію, селянство, що сповідувало консервативні ідеї. Загалом на початок ХХ ст. вона мала досить сильні позиції в суспільно-політичному житті краю. Про це свідчить і те, що провідний друкований орган партії – газета “Галичанин” – 1908 р. виходила тира- жем у 2 500 примірників, тоді як часопис УНДП “Діло” мав 3 500 читачів, а періодичне видання ХСС – лише 400. Натомість інші політичні партії краю: ліві, праві, центристи – розцінювали її ідеологію як деструктивну, реакційну й антинаціональну та закликали українську громадськість ігнорувати політичну агітацію москвофілів [17, с.144].

Таким чином, аналіз партійних програм українських політичних партій Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. дозволяє стверджувати, що впродовж цього періоду в краї сформувалися сильні політичні об’єднання, які зуміли поставити на порядок дня до- сить серйозні вимоги, у тому числі й національно-культурного характеру. Зокрема, РУРП, УСДП, УНДП заявили про прагнення українського народу до державної неза- лежності, соборності всіх його земель. Проте, працюючи в правовому полі Австро- Угорської держави та сповідуючи принципи парламентаризму, вони могли в найближ- чій перспективі розраховувати лише на створення окремої адміністративної одиниці на українських землях із широкими автономними правами. Ця вимога в різній формі та- кож знайшла своє відображення в програмах згаданих партій. Окрім цього, РУРП та УНДП прагнули запровадження української мови в роботі державних установ, на- вчальних закладів різних рівнів, реформ у галузі культури, вільного національного розвитку всіх народів Австро-Угорщини. Дещо обережніших поглядів із цих питань дотримувалась УСДП, що працювала в рамках австрійської соціал-демократичної пар- тії й користувалася загальнопартійними програмовими документами.

Варто зазначити, що найпрогресивніших позицій щодо національно-культурного розвитку українців Галичини дотримувалась УНДП, яка єдиною в партійній програмі висунула вимогу створення українського університету у Львові, реформування системи керівництва освітою в краї, поставила перед собою завдання працювати над зростан- ням національної свідомості українців, що мешкали як в Австро-Угорській, так і Російській імперіях. Натомість найбільш реакційні погляди на національно-культурний рух українців мала РНП, яка заперечувала самостійне існування української нації й пропагувала її культурну єдність із російський народом.