„Серце віддаю дітям”

Мета: продовжувати знайомити дітей з життям і творчістю видатного педагога В.О. Сухомлинського, викликати інтерес до його творів, бажання більше знати, наслідувати позитивні риси героїв прочитаних оповідань, працювати над розвитком мислення, розвивати вміння виділяти в тексті головне. Виховувати почуття доброти, любові та поваги до рідних, друзів, всього народу.

Обладнання: портрет В.О.Сухомлинського, книга В.О.Сухомлинського „Казки  школи під голубим небом”, картки.

Читець. Сказав мудрець:

Живи, добро звершай!

Та нагород за це не вимагай!

Лише в добро і вищу правду віра

Людина відрізняє від мавпи і від звіра.

Хай оживає істина стара –

Людина починається з добра!

Учитель. Сьогоднішнє наша зустріч присвячена творчості В .О. Сухомлинського. На уроках та виховних годинах ми вже знайомилися з його творами. Отож  поглибимо знання про життя і творчість Василя Олександровича Сухомлинського, дослідимо з чого починається людина.

(Презентація про життєвий шлях В.О. Сухомлинського)

 Ведучий.  Народився Василь Олександрович в Україні у 1918 р.

Батько — Олександр Омелянович, орав, працював сто­лярем, виготовляв музичні інструменти.Мати — Оксана Юдівна, працювала в колгоспі, займа­лася домашнім господарством, а зимовими вечорами роз­повідала казки.У сім’ї, крім Василя було ще троє дітей. Батьки ніколи не сварилися між собою і не карали своїх дітей. Усі діти сім’ї Сухомлинських обрали професію вчителя.Змалку в дітей виховували любов до книги.

Ведуча. Дід мав особливий вплив на онука. У нього була велика бібліотека, яку,  помираючи,  заповів Василеві. Василь Олександрович згадував: «При зустрічі дід часто любив мені читати. Одягаючи окуляри, посміха­ючись,  говорив: «Сідай ось тут і слухай, я тобі зараз щось цікаве прочитаю». При цьому очі його світилися до­бротою.

Пізніше, вже ставши вчителем, згадуватиме Василь Олександрович дідові слова: «Хто дітей любить, той доб­рий чоловік».

Ведучий. Під час Великої Вітчизняної війни Василь Олек­сандрович став на захист Батьківщини.Він був двічі поранений, довго лікувався в шпиталі. А після перемоги повернувся до школи.Тяжким було в Сухомлинського поранення в руку. Хірурги боялися, що її треба буде ампутувати. «Ні! Я вчитель!» — в цьому слові було його життя.

Ведуча.  В.О. Сухомлинський найвідоміший пе­дагог і письменник. Він працював 35 років у школі. Він був учителем і директором школи. Василь Олександрович заслужений вчитель України. Його любили батьки і діти.

Ведучий. Для   молодших   школярів   він   написав   майже   1500 мініатюр-казок. Василь Сухомлинський був великим письменником і вели­ким педагогом. Міжнародна організація з питань освіти науки і культури ЮНЕСКО оголосила 1998  — роком В.О.Сухомлинського.

Ведуча. Людина, — стверджував великий педагог, — народ­жується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пи­линкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.Помер Василь Олександрович 2 вересня 1970 року.Похований він недалеко від школи, де працював.

Вчитель. Зараз ми з вами відвідаємо чарівний світ творчості Василя Олександровича Сухомлинського.

Ви знаєте, що Василь Олександрович дуже любив дітей і написав для вас багато-багато цікавих  розповідей про ласкаве сонеч­ко і м’яку травичку, про працелюбних мурашок і весело­го метелика, про кращі риси людини, про дітей. В цих історіях  переважає доброта, бо  сам був доброю люди­ною, і хотів, щоб ви, діти, виросли добрими, чуйними, працьовитими, щоб любили тата і маму, свою рідну домівку і нашу велику прекрасну Батьківщину.

Давайте познайомимося з оповіданням «Важко бути  людиною…» з  книги „Казки школи під голубим небом”.

 Автор. Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежить у долині за кілька кілометрів од села. Втомлені, знесилені діти ледве ді­йшли до хутірця. Зайшли в крайню хату. попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати.   Діти напилися, відпочили на траві. Де й узя­лися  сили.

Відійшли з кілометр від хутірця, Марій­ка   тут   і   згадала:

(Інсценування)

—  А ми ж не подякували жінці за воду.
Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.

– Що ж…—, каже Роман,—це невелика біда. Жінка вже й забула, .мабуть. Хіба варто повертатися  через таку дрібницю?

– Варто—,наполягає Марійка. — Хіба тобі самому не соромно перед собою, Ро­мане?

– Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.

– Ви як хочете,— каже Марійка,— а я   повернуся   й подякую…

– Чому? Скажи, чи ж обов’язково треба це робити?—питає Роман…—Адже ми так  потомилися…

– Бо ми люди… Якби ми були телята, можна   було  б  і   не вертатися…

Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.

Роман постояв хвилину й, зітхнувши, теж   поплівся  за гуртом.

—      Важко бути людиною…,—сказав він.

1. 2.     Бесіда за змістом

Звідки поверталися діти?

Куди зайшли і що попросили?

Що забули зробити діти?

Чому це обов’язково потрібно було зробити?

Чого навчає цей твір?

 Робота в групах

Учні діляться на дві групи: читають і  переказують оповідання ,готують три питання для іншої групи.

А серце тобі нічого не наказало?

    Андрійко прийшов зі школи й побачив заплакану матір. Він поклав книжки і сів за  стіл.   Чекає   обіду.

—  А тата відвезли в лікарню,—каже Мати.—Занедужав батько.

Вона ждала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушливий,
спокійний.

Мати великими очима дивилась на Анд­рійка.

– А нам завтра до лісу йти,— каже Андрійко.—Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій   ранку.

– Та  куди   ж   ти  підеш   завтра?

– До  лісу…   Як   наказала   вчителька.

– А серце тобі нічого не наказало?— спитала   мати   й   заплакала.

«Образливе слово»

Одного разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе слово. Заплакала Мати. Схаменувся Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить—мучить його совість:   адже   він   образив Матір.

Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в дале­кий край. Поклонився Син Матері низько до  землі   й   говорить:

— Простіть мене, Мамо, за образливе слово.

—    Прощаю,—мама сказала й зітхнула.

—    Забудьте, Мамо, що я сказав вам образливе слово.

Задумалась Мати, геть посмутнішала. На її очах з’явились сльози. Каже вона Синові:

—  Хочу забути, Сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід  глибокий   зостається.

Вчитель. Усе своє життя Сухомлинський працював у школі з дітьми. Підсумком стали правила для вихованих дітей: чого не можна робити. Одержіть їх у подарунок, керуйтеся самі та інших навчайте.  

10 ПРАВИЛ: ЧОГО НЕ МОЖНА РОБИТИ

1 Не можна ледарювати, коли всі працюють,

2 Не можна сміятися над старістю і старими людьми, про старість треба говорити тільки з повагою.

3 Не можна заходити в суперечку з шанованими і до­рослими людьми, особливо зі старшими.

4 Не можна виявляти незадоволення тим, ,що в тебе немає якоїсь речі.

5 Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.

6 Не можна робити того, що осуджують старші.

7 Не можна залишати старшу рідну людину одинокою

8 Не можна збиратися в дорогу не спитавши дозволу і поради у старших.

9 Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.

10 Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літ­ня людина, тим більше жінка.

«Мікрофон». Про кого ми сьогодні говорили?

Чого вчать нас твори Сухомлинського?

З чого починається людина?

Чого не можна робити?

Підготували: Л. М. Козир-кл. кер.

В. І.Сокольник- кл. кер.

В. М. Топчій-зав.бібліотекою