Сценарій до дня Чорнобильської трагедії "Терновий вінок - Чорнобиль"

«Терновий вінок - Чорнобиль».

Інсценізація (діти граються, звучить сигнал тривоги всі завмирають в різних позах, потім одна дитина підіймається, проходить повз всіх, говорить слова).

Учень: 26 квітня! В ніч із забуття 

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долі і батьків, й дітей

Виродок – створіння ціль страшну таїть

Поглина сумління, душі нам двоїть. 

Простяга до серця щупальця страшні

І вселяє муки, муки неземні.

Присипляє мозок посвистом глухим

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

26 квітня! Люди не проспіть!

Атомне століття раною горить. 

 

(Звучить оголошення про евакуацію людей, всі слухають і йдуть зі сцени).

 

Вед. 1: 26 квітня! В пам’яті українського народу - це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

 

Вед.2: Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

 

Вед.1: Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

 

Вед.2: Для України, для всіх, хто причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

 (Пісня «Чорнобильська біда»). 

 

Вед.1: Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду, проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

 

Вед.2: „З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної станції, річку з верболозами. Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.

 

Вед.1: На вершині його утворилась світла куля, яка наче засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.

 

Вед. 2: Зойкнула Земля чаїним криком

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

- Йди, синочку, хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди, коханий, хто ж коли не ти?

 

Вед.1: За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.

 

Вед.2: 23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу, адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б завдати б ще більшого лиха.

 

Вед.1: Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

 

Вед. 2: Вогонь і землю зріднили собою

І кипіла у них під ногами земля

Навіть небо двигтіло од вогненного болю

І тривога палюча долітала здаля.

 

Вед.1: Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: „Тримайтесь ближче до життя, хлопці”.

 

Вед.2: Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?” Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

 

Вед.1: Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.

 

Вед.2:  Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20 хвилин він вже знову заговорив.

 

Вед.1: Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і провели організовану евакуацію, люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.

 

Вед.2:   Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю. Немає, мабуть, в Україні місць, в яких б не було тих, хто ліквідував наслідки аварії. Це ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого власного здоров'я й життя. Ми схиляємо перед ними голову.

 

Вед.1:  Хвилина мовчання, хвилина мовчання...

 Це мить не прощання, а вічне стрічання

 Із тими, кого вже не стрінемо ми.

 Коли наступає хвилина мовчання,

 У пам'яті нашій клекочуть громи.

 

Вед.2: Тож давайте помовчимо мить — у пам'ять про тих, хто заснув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії.

 

                                Хвилина мовчання

 

Вед.1: Світ з посивілим житом з цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом ще на вустах Батьківщини.

Світ – з лугами, лісами, з ріками і зорею

З чистими небесами над скупаною землею...

І віддали все, що мали життя – що одне в людини,

Вірю, що ви врятували долю моєї дитини.

 

Вед.2: Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався викид величезної кількості радіоактивних речовин з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані. Забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

 

Вед.1:  На квітучий українській землі з'явились пусті міста і села, мертвий ліс, до якого не можна підходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

  

Вед.2:   Радіація — невидимий і тому підступний ворог усього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу. Дуже важко кидати свою маленьку батьківщину. Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди, їх дуже мало. Та все ж живуть.

 

Вед.1: Обезлюдніли села, де століттями ростили жито, виховували дітей. Тепер у селах моторошна тиша. Лише гадюччя і вужі повзають на його околицях. Довкруг усе заростає бур'яном.

 

Вед. 2:   Ні звуку, ні скрипу, лиш вітер

               Гуляє в порожніх оселях...

               Ще треба й таке пережити —

               Безлюдні покинуті села.

Вед.1:   Було село. Тепер села немає.

              Там річка омивала береги

               І люди там жили,

               Тепер і їх немає —

               Роз'їхались по світу хто куди...

 

                                Музичний номер «Чорнобильські хати»

 

Вед.1: Радіаційна днина б’є на сполох,
            Радіаційні стогнуть небеса.
            Страшенний вік – як доля, а не спомин,
            Як біль душі і мамина сльоза.
Вед.2: Хай стане мир міцніший устократ,
            Хай над землею чисте небо буде.
            Чорнобиль — попередження набат,
            Його уроків людство не забуде.

 

(Виходять діти одягнені в темний та світлий одяг).

 

Дитина 1: Я — біль, Чорний біль. Я народився з вибухом реактора в ніч з 25 на 26 квітня.

Дитина 2: Болю! Тобі вже 34 роки. Чи не притупився ти? 

Дитина 1: Звичайний біль проходить, а я — особливий, чорнобильський, на все життя.

Дитина 3:  Страшна біда — Чорнобиль — чорна біль.

                   Тут згусток болю, смутку чорний дзвін.

                   І кожна згадка, то пекучий біль.

                   І людських доль гіркий-гіркий полин.

Дитина 4: Я — Станція, Чорнобильська атомна. В мене гірка, як полин, слава. Але ж все починалося чудово у 1977 році. Саме до 60-річчя Великої жовтневої революції було увімкнено мій перший енергоблок, а в 1981 — уже третій. Із запуском четвертого моя потужність складала 4 мільйони кіловат, в квітні 1986-го я зустріла велику біду…

 

Дитина 1:  Я — атом, колись я був мирним,                                       

                  Мене розщепили колись,                                                                        

                  А зараз я з болем настирним,                                                                

                  Розщеплюю душі наскрізь.

 

Дитина 5: Я — Радіація. Сама по собі — я безпечна, адже кожна людина трішечки радіоактивна. Я можу бути спокійною протягом тисячоліть. Небезпечною ж буваю, коли людина штучно втручається в моє існування. І ось тоді мене не зупинити, бо я стаю нечутною, невидимою, недосяжною. Я не визнаю державних кордонів, мені байдуже, хто стане на моєму шляху.

 

Музичний номер на флейті «Спогади»

 

Вед.1: Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Наше щастя в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року народились, живуть, і вчаться, і творять прекрасне.

Танок «Лелеки»

 

Вед.2: Проходять роки після аварії на ЧАЕС, а біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса. Чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям.

 

Вед.1:  …І уже ні сина, ані мужа.                  Лиш розверсті зоряні поля…                  Та пліч-о-пліч стали біль і мужність.                  Дух і воля. Небо і Земля.    Вед.2: Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими, перед пам`яттю померлих.   Вед.1: Хай залишиться у минулому й ніколи не повториться жах чорнобильської катастрофи. А пам`ять про ті події навчить нас цінувати мир, спокій і процвітання.   Вед.2:   Втішайся радістю життя,               Воно на мить коротку схоже.               Бо хто пішов у небуття,               Радіти вже цьому не може.   Вед.1:  Співай, втішайся і живи,              Цінуй усе, що випадає.              На хвилях радості пливи,              Бо щастя більшого немає,              Ніж те, що є у світі ти,              І неповторна, і єдина.   Вед.2: Тому живи, радій, лети,             І пам’ятай, що ти — людина!