Шляхами Українських Січових Стрільців. Мотовилівський бій.

Про матеріал
ЗМІСТ АНКЕТА АВТОРІВ РОБОТИ……..………….…………...3 ВСТУП………………………………………..….……………4 ОСНОВНА ЧАСТИНА: 1. Історія створення та початок бойового шляхуУСС…6 2. Мотовилівський бій…..…………………………………11 3. Герої Мотовилівського бою….………………………...17 ВИСНОВКИ……………………………..……....................21 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………….22 ДОДАТКИ………………………..……………..…………...23
Перегляд файлу

1

 

Пов’язане зображенняКартинки по запросу січові стрільці малюнок       Похожее изображение

Похожее изображениеРезультат пошуку зображень за запитом "січові стрільці"Пов’язане зображення 

 

 

 

 

Картинки по запросу січові стрільці малюнок 

Картинки по запросу січові стрільці мотовилівський бійКартинки по запросу січові стрільці малюнок  

 

                                                             ЗМІСТ

                     АНКЕТА АВТОРІВ РОБОТИ……..………….…………...3

                     ВСТУП………………………………………..….……………4

                     ОСНОВНА ЧАСТИНА:

              1. Історія створення та початок бойового шляхуУСС…6

                 2. Мотовилівський бій…..…………………………………11

            3. Герої Мотовилівського бою….………………………...17

                      ВИСНОВКИ……………………………..……....................21

                      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………….22

                      ДОДАТКИ………………………..……………..…………...23

 

 

 

 

 

 

Картинки по запросу січові стрільці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                    АНКЕТА АВТОРІВ РОБОТИ

 

 

Виконавці

             члени комісії «Екології і краєзнавства»

              учнівського самоврядування

               Малосолтанівської ЗОШ І-ІІІ ст.:

 

  1. Хоменко Ліана учениця 8 класу

Малосолтанівської ЗОШ І-ІІІ ст.

  1. Хоменко Лілія   учениця 8 класу

          Малосолтанівської ЗОШ І-ІІІ ст.

  1.  Білодуб Марина - учениця 7 класу

          Малосолтанівської ЗОШ І-ІІІ ст.

 

 

 

Картинки по запросу січові стрільці       Керівник:

       Тітяєва Світлана Володимирівна  

 вчитель історії  та правознавства

Малосолтанівської ЗОШ І-ІІІ ст.

 

 

 

                                                  На мотовилівськім узліссі,
                                                  На цім маленькім острівці,
                                                             Ви йшли на смерть, та не здалися,
                                              Відважні Січові Стрільці.

 

ВСТУП

           В 2017 році  в Україні відзначалося сторіччя Української революції 1917-  1921 років. Відповідний Указ Президент України П. Порошенко підписав 22 січня 2016 року.  Цим Указом одним із пріоритетів діяльності органів державної влади на 2017 — 2021 роки визначено вшанування подій та видатних учасників Української революції 1917 -1921 років.

       В історії України чимало''білих плям'', які відносяться не тільки до далекого минулого, але і до початку ХХ століття. Однією з таких''білих плям''в нашій історії є історія першої української військової частини - легіону Українських Січових Стрільців. Ця військова частина, утворена в 1914 році, пройшла всю Першу Світову війну, практичні всі головні битви на Східному фронті і покрила себе невмирущою славою.

       У наш час історія легіону Українських Січових Стрільців особливо актуальна, оскільки однією з основ незалежної держави є її армія, а для незалежної України її Збройні Сили, виховані на прикладі легіону Українських Січових Стрільців, завжди будуть надійним гарантом незалежності Української держави. Січові стрільці були тими вчителями, які навчили всіх своїх земляків, що не має значення, де хто з українців народився, де є і що діє: має значення ким і чим він себе почуває. Січове стрілецтво на своїх прапорах несло вічно актуальне українське гасло: єдність національного духу, єдність всеукраїнської думки.

       Тому, ми, члени комісії «Екології та краєзнавства» учнівського самоврядування Малосолтанівської ЗОШ І-ІІІ ст., вирішили взяти участь у Всеукраїнській краєзнавчій акції учнівської молоді «Українська революція: 100 років надії і боротьби» у 2018 – 2021 роках з метою: поглибити знання з історії рідного краю, дізнатися про визначні місця, події та видатних діячів, пов’язаних з добою національно-визвольних змагань1917-1921 рр.

Тема  нашого дослідження: «Українські Січові Стрільці. Мотовилівський бій.»

Завдання, які ми поставили  перед собою:

  1.                   Дослідити історію Українських Січових Стрільців в період  Української революції 1917-1921 рр.
  2.                   Вивчити архівні документи та матеріали дослідженнь наших земляків-краєзнавців про бойовий шлях УСС на Київщині, Мотовилівський бій та його героїв.
  3.                   Розповсюдити зібраний матеріал  про Січових Стрільців    серед учнівської молоді.
  4.                   Пропагувати серед дітей та учнівської молоді необхідність збереження історичної та культурної спадщини.

 

 

 

 

 

 

 

 

Картинки по запросу січові стрільці

 

 

 

 

 

 

 

 І. Історія створення та початок бойового шляхуУСС.

    Разом  вчителем історії Малосолтанівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Тітяєвою С.В. (Додаток 1), ми відвідали  пам’ятні місця пов’язі з бойовим шляхом Українських Січових Стрільців поблизу нашого села та дізналися, що Українські Січові Стрільці, УСС (усу́си)  єдина українська національна військова формація в складі австро-угорської армії, сформована з добровольців, які відгукнулися на заклик  Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ). 3 вересня 1914 легіон Українських Січових Стрільців прийняв присягу на вірність Австро-Угорщини, а через кілька годин - присягу на вірність України: ''Я, УСС, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могил і всієї України, що буду вірно служити Рідному краю, захищати його перед ворогом, воювати за честь української зброї до останньої краплі крові. Допоможіть мені, Господи Боже та Архангел Михаїл. Амінь.''

    Створення УСС.

    Зібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 р. збори проголосили створення українського військового товариства “Січові стрільці”.

    Головним отаманом “Січових стрільців” було обрано доктора Володимира Старосольського, його заступником — осавулом Дмитра Катамая. У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по усій Галичині. Найперше вони утворилися в Бориславі. За короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи, близько 50 товариств "Січових стрільців". Для підготовки січовиків було організовано постійнодіючі курси теоретичного і практичного військового вишколу, якими керували старшини запасу австрійської армії М. Волошин та С.Рудницький. Основні заняття проводилися з польової та бойової служби, стрільби, технічних основ зброї. 

6 серпня 1914 р. у львівській газеті “Діло” з'явилося звернення Головної Української Ради “до всього українського народу”, в якому проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою Українські Січові стрільці (УСС). На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців, але на збірку УСС у Стрию наприкінці серпня - на початку вересня 1914 зійшлося тільки 10 000, бо деякі повіти Галичини були вже захоплені російською армією. З них австрійська влада вибрала тільки 2 500 стрільців (на це вплинули й перешкоди з боку поляків), яких поділено на 10 сотен по 250 стрільців, що згодом вирушили на вистрій до Закарпатської України. Першими їх командирами були спочатку отаман Теодор Рожанковський (6—18 серпня 1914 р.), після нього поручник Михайло Галущинський (18 серпня 1914 — 21 січня 1915 рр.). Перший курінь УСС очолив підстаршина Дмитро Вітовський. Видатними старшинами “усусів” були М. Варан, Г. Коссак, Я. Струхманчук, Т. Рожанковський.

   Структура Легіону.

    Протягом 1914—1916 років поступово формувалася структура Легіону УСС за австрійською моделлю. Вже в вересні 1914 року Легіон налічував 2500 осіб. Осередком добровольців спочатку був Львів, а трохи згодом — Стрий. Усіх легіонерів було поділено на два батальйони (за національною термінологією — курені) та один напівбатальйон (напівкурінь). Спочатку курені ділилися на сотні по 220 осіб. До складу сотні входили 4 чоти (взводи). Чота складалася з 4 роїв. А один рій налічував 10—15 стрільців. Зазвичай, сотня в бойових умовах нараховувала 100—150 вояків, 2 ремісника, писаря та його помічника.

    Військові звання в Українському Легіоні також використалися згідно з національно-історичною термінологією: очолював курінь отаман (відповідав майору), а на всі посади нижче курінного призначались добровольці на власний розсуд: командира сотні називали хорунжий або ж сотник (капітан, пізніше — лейтенант). Командування легіоном здійснював полковник або ж підполковник австрійської армії, часто — українець за походженням.

   Чисельність та командний склад.

    Загальна чисельність Легіону ніколи не перевищувала 2000 осіб. Австрійський уряд дозволяв записуватися до лав УСС лише добровольцям з ландштурму, тобто тих, хто за віком вже не підходив до служби в регулярному війську або за якихось обставин на військову службу не потрапив. Тим не менш, до Легіону часто вступали юнаки с місцевостей, окупованих австрійською армією, а також інтерновані в таборах Вольфсберг і Феліціентель. Тож до початку 1917 року, в стрілецьких лавах відслужили близько 7 тисяч вояків. Із них було вбито в боях 350 осіб, 1200 поранено і ще 1500 потрапили до російського полону.

На фронті, у вересні 1914 року, 1-й курінь легіону був приєднаний до групи генерала Гофмана. Згодом групу було перейменовано на XXV армійський корпус. Першим батальйоном було укріплено 129-у піхотну бригаду 55-ї піхотної дивізії, а другим — 131-у бригаду 8-й кавалерійської дивізії генерала Лемана. В березні 1915 року Легіон отримує більш правильну військову організацію за австрійським зразком: 2 окремих батальйони по 4 роти в кожному. В вересні, після знайомства усусів з ерцгерцогом Карлом, з них утворюється 1-й Полк Українських Січових Стрільців (k.k. Ukrainische Schutzenregiment), якому за чисельністю до полку австрійського ландверу не вистачає лише одного батальйону. У 1916 році командний склад Легіону отримує звання офіцерів і унтерофіцерів регулярної армії. В травні-червні 1916 року, Полк УСС вже додатково нараховував:

  • кулеметну роту (2 відділення, 80 осіб)
  • взвод мінометів і вогнеметів
  • ротний телефонний зв'язок
  • відділення хімічного захисту (з 1917 року)
  • технічну роту, на базі якої пізніше були створені окремі технічна та будівельна сотні.

 

 

   Бойовий шлях УСС.

    Протягом 1914 — першої пол. 1915 p. легіон брав участь у бойових діях проти російських військ у Карпатах. Особливо запеклими були бої за гору Маківку (29.IV. — 2.V.1915), де Українські Січові Стрільці вкрили себе невмирущою славою, але зазнали значних втрат: 42 вбитими, 76 пораненими, 35 потрапило до полону. Згодом один із німецьких генералів сказав про стрільців: “Мої баварці б'ються як леви, а українці — як чорти”.

1916 р. січових стрільців було переведено під Бережани, де вони окопалися на горі Лисоня. У серпневих, а також вересневих боях за Лисоню полк УСС втратив з 44 старшин — 28 і близько 1 тис. рядових убитими, пораненими і полоненими. На 30 вересня 1916 р. в його складі нараховувалося лише 9 старшин і 444 стрільців. Згодом полк було переформовано на курінь і командування над ним перебрав полковник Франц Кікаль. На фронті під Кирлибабою була відокремлена Гуцульська сотня УСС під командуванням поручника Омеляна Левицького.

    Удруге відчутних втрат УСС зазнали на початку липня 1917 р. в бою під Конюхами, під час т. зв. офензиви Керенського, коли в полон потрапив майже весь легіон. Від полону врятувалося близько 400 старшин і стрільців. З них, із Гуцульської сотні та підкріплень із Коша УСС сформовано новий курінь УСС, який здійснив похід до р. Збруча. Останнім бойовим завданням легіону Українських Січових Стрільців оборона Західноукраїнської Народної Республіки  від польських загарбників. Легіон Українських Січових Стрільців під час цієї війни з поляками обороняв Львів, а також брав участь ще в декількох боях. Але в січні 1919 року була проведена реорганізація Української Галицької Армії, утвореної в листопаді 1918 року. У ході цієї реорганізації легіон Українських Січових Стрільців розформували, а самих Січових Стрільців розкидали по різних бригадам Української Галицької Армії.

 Українські січові стрільці стали зародком національної армії, своєю боротьбою стрільці здобули чимало відзначень і похвал, викликали пошану й симпатії союзників, змусили рахуватись із собою навіть ворогів. Так, російське командування, характеризуючи УСС у секретній директиві, наголошувало, що це “відбірні війська, які називають себе українцями і мріють про відновлення самостійної України”.

    Культурно-освітня діяльність УСС

    Вже з 1914 р. передова частина УСС вела роз'яснювальну роботу серед українців у місцях свого постою, допомагала в створенні читалень, товариств “Просвіти”, господарських осередків, організовувала курси ліквідації неграмотності тощо. Свідченням того, що Українські січові стрільці працювали і на перспективу, була їхня участь в організації та підтримці українського шкільництва. Зокрема, протягом 1916 — поч. 1917 pp. близько двох десятків стрільців під керівництвом сотника Д.Вітовського та четарів М.Саєвича і М.Гаврилка організували на Волині до 100 українських шкіл, працювали в них учителями і навіть видавали підручники для волинської дітвори. Важливе значення для поширення та пропаганди національно-державницьких поглядів мала й культурно-мистецька діяльність УСС. Нерідко саме завдяки стрілецьким пісням, музиці, виставам тощо українське населення того чи іншого краю вперше ознайомлювалося з ідеєю української державності, дізнавалося правду про свою минувшину, задумувалося над майбутнім. Вічно співатиме український народ “Ой, у лузі червона калина”, “Ой, видно село”, “Човен хитається”, “Зажурились галичанки”, “Бо війна війною”, “Не сміє бути в нас страху” і багато інших маршових, любовних, жартівливих пісень, які постали в легіоні Українських Січових Стрільців протягом Першої світової війни.

 

 

 

 

 

 

   ІІ. Мотовилівський бій

    З архівних документів та досліджень  місцевого краєзнавця Андрія Мороза (Додаток 2) члена українознавчого клубу «Спадщина» при Київському будинку вчених, ми дізналися про  події, які відбувалися у листопаді 1918 року.

Мотовилівський бій або Мотивилівський бій  — бій, що відбувся 18 листопада 1918 року між військами Директорії УНР та Українською Державою гетьмана Скоропадського. Бій не був великим, однак мав величезне значення для всієї України — після перемоги у Мотовилівських лісах війська Директорії УНР розпочали наступ на Київ, і після запеклих вуличних боїв зайняли його. У день заняття Києва Директорією, 14 грудня, гетьман Павло Скоропадський зрікся своєї влади, таким чином поклавши кінець періоду влади Гетьманату.

Місце: станція Мотовилівка на Київщині, Україна

Результат:       Перемога військ Директорії

Військові сили: на початку бою 120-300 солдатів, 5 скорострілів, 1 гармата, бронепотяг. Підкріплення 1000 солдатів, 4 скоростріли, 3 бронепотяги, 2 гармати 700 сердюків, 600 офіцерів, 200 кіннотників, скоростріли, бронепотяг.

Втрати :17 стрільців вбитими, 22 поранено, близько 600 чоловік вбитими.

   Передумови:

    29 квітня 1918 року, відбувся Всеукраїнський з’їзд хліборобів у Києві, на якому одноголосно було проголошено Павла Скоропадського новим гетьманом. Центральна Рада була усунута від влади, а замість неї було утворено Українську Державу.

Павло Скоропадський у своїй політиці притримувався консервативних поглядів. Оскільки політичною опрою гетьмана були великі землевласники, Скоропадський провів деякі реформи, які не були популярними серед українських селян. Недовіра до Скоропадського з боку селян підбурювалась соціал-демократичними (есдеки) та соціал-революційними (есери) партіями, основними діячами яких були Володимир Винниченко та Симон Петлюра. Останньою краплею стало проголошення гетьманом «Федеративної Грамоти», в якій ішлося про майбутню федерацію України із Росією. Сам Скоропадський згадував, що він вбачав у майбутній федеративній державі союз, за якого Україна розквітла б, відродила культуру та мову та почала стрімко розвиватись.

13 листопада в Києві відбулось засідання соціалістичних партій України, і було прийняте рішення про утворення Директорії УНР. Розпочалось антигетьманське повстання. 14 листопада, члени Директорії прибули до Білої Церкви, яке і стало центром повстання. На той час у Білій Церкві стояв полк Січових Стрільців (Приблизно 1500 солдатів). Січові стрільці були опорою всієї Директорії, і підтвердження цього можна знайти у словах її голови Володимира Винниченка: «… але головною нашою силою, на яку я принаймні найбільше рахував, був полк Січових Стрільців, галичан, що стояв у Білій Церкві. Він мав півтори тисячі баґнетів, був зразково дисциплінований і складався з національно свідомого елементу. Цей полк на думку орґанізації, мав би служити ядром повстання, круг якого гуртувались би инчі наші сили…».

15 листопада на стінах київських будинків з’явились листівки Директорії, які закликали до всенародного антигетьманського повстання. Перші військові дії між гетьманськими військами та Директорією розпочались 16 листопада, коли Січові Стрільці роззброїли сотню Державної Варти.

     Сили і плани сторін. (Додаток 3)
   Одразу після того, як в Києві стало відомо про події в Білій Церкві, Гетьман наказав організувати проти повсталих Січових Стрільців військову виправу. До складу гетьманського загону під начальством генерал-майора Святополка-Мірського, що був виставлений проти січовиків, входили:

1-а Офіцерська дружина Святополка-Мірського (600 багнетів)

1-й дивізіон Лубенського Сердюцького кінно-козачого полку (200 шабель)

4-й Сердюцький піший полк (700 багнетів)

Уночі з 17 на 18 листопада гетьманці прибули на станцію Васильків. Дізнавшись, що сусідня за дев’ять верств станція Мотовилівка зайнята стрільцями, Святополк-Мірський вранці 18 листопада вирішив здобути цю станцію. Свою ударну частину, російську дружину, Святополк-Мірський відправив у напрямку на Мотовилівку пішим маршем найкоротшим шляхом, по залізниці, супроводивши її бронепотягом.

 Флангами (ліворуч — лісом, напрямом на село Солтанівка і праворуч — полем, напрямом на село Плісецьке) йшли розділені на дві частини сердюки, до котрих було додано невеличкі офіцерські відділи. Дві сотні кінноти залишалися у резерві, біля хутора Хлібча.

Гетьманцям протистояли такі сили Січових Стрільців:

1-а сотня СС під командуваннм Івана Рогульського;

2-а сотня СС під командуванням Осипа Думіна;

3-а сотня СС під командуванням Миколи Загаєвича;

4-а сотня СС під командуванням Мирона Мареніна.

Разом 59 старшин і 1187 вояків. Більша їх частина зосереджувалася в Мотовилівці. Поперед ними знаходився авангард військової сили Січових Стрільців під командою сотника Федя Черника, який складався з: 3-ї сотні УСС Миколи Загаєвича, чоти Романа Харамбури 2-ї сотні УСС Осипа Думіна, імпровізованого бронепотяга (4 кулемети і гармата Романа Дашкевича). Загалом, маючи біля 300 багнетів, 5 кулеметів і 1 гармату, Черник вирішує здобути Васильків, не дочікуючись підкріплень.

    Стрільці мали наступний план: половина сотні, маючи два кулемети, під проводом Миколи Загаєвича повинна була наступати лісом через хутір Хлібча праворуч від залізниці. Інша частина, 45 стрільців з одним кулеметом, мала наступати полем ліворуч, а центром виправи було визначено імпровізований бронепотяг (скорочений до паротяга та двох вагонів) під командою самого Черника, з 15-тю стрільцями, двома скорострілами та гарматою Дашкевича. При кожному відділі було по кілька кіннотників для зв’язку, ще два кіннотника їхали дозором поперед потягу.

   Хід бою

   На основі матеріалів учасника командуючого Романа Дашкевича краєзнавець Андрій Мороз реконструював карту-схему «Бій під Мотовилівкою 18 листопада 1918 р.» (Додаток 4,5).

Біля восьмої ранку 18 листопада Січові Стрільці вирушили згідно з планом Черника, трохи раніше з Василькова їм назустріч вийшли гетьманці. Близько дев’ятої години, на гетьманському бронепотязі помітили наближення стрілецького потягу і випустили кілька шрапнелів. Тим часом добровольча дружина переформатувалася у три густі розстрільні і, сягаючи краєм лісу, рушила вперед, обстрілюючи стрілецький потяг. Черник вислав кінних зв’язкових до своїх частин з наказом повернутися до потяга, а свій невеличкий загін з двома кулеметами, десантував з потяга, і відкрив по офіцерах вогонь. Туди ж було спрямовано і вогонь єдиної гармати. Одразу зазнавши значних втрат у кількох спробах атакувати в лоба, офіцери визнали за краще залягти й окопатися, відкривши сильний кулеметний вогонь у відповідь, і розраховуючи на допомогу сердюків на обох флангах.
Однак сердюки правого гетьманського флангу, не маючи польового досвіду, замість охоплювати збоку січовиків, пасивно залягли разом з росіянами. Але на лівому фланзі, який ішов через ліс на Солтанівку, сердюки, розтягнувшись численними шеренгами, наполегливо охоплювали січовиків. Проти них виділили лише 12 стрільців, котрі вогнем намагалися стримувати ворога. До того ж єдина стрілецька гармата Дашкевича, була змушена, замість безпосередньо допомагати піхоті, перестрілюватися з ворожим панцерником, стримуючи його на дистанції від позицій стрільців. Жодного зв’язку з півсотнею Загаєвича поки що не було. Коли зв’язковий від Черника врешті натрапив на загублену в хащах півсотню, Загаєвич ділить півсотню на дві частини. Менша, з ним самим на чолі, завертає до потяга Черника, більша, під командою Степана Козака, продовжує рух на хутір Хлібчу. Невдовзі Загаєвич натрапляє у лісі на сердюцький загін, що йшов на фланг стрільців Черника і вступає у бій. Вся стрілецька стежа гине разом зі своїм командиром, тільки двом стрільцям вдається пробитися ручними гранатами.

    Почувши стрілянину, Степан Козак розвертає свій відділ і скоро опиняється позаду гетьманців. Йдучи на допомогу відділу Черника, стрільці двічі зустрічають гетьманські відділи і двічи несподіваними атаками з тилу винищують їх, практично знищивши весь гетьманський лівий фланг. Однак загальна ситуація стає для Січових Стрільців критичною. Їхні позиції обстрілювали численні офіцерські кулемети та панцерник, з яким билася майже нічим не захищена гармата Дашкевича і врешті відігнала прямим влученням. У стрільців закінчувалися набої, а від ворожої кулі загинув Федь Черник. Офіцерська дружина, як на параді, йде у наступ на багнети.

      Один з учасників бою, старшина Січових Стрільців, а пізніше історик Армії УНР Василь Кучабський так змальовує цей момент: «Не зважаючи на благання своїх скорострільців, щоб положився на землю, Федь Черник увесь час стоїть біля своїх скорострілів, кермуючи вогнем останніх скорострільних лент. Нараз якийсь ворожий скоростріл відкриває його й повертає на нього свій вогонь. Смертельно ранений Федь Черник падає. Рівночасно і всій стрілецькій розстрільній бракує набоїв. Змовкають стрілецькі скоростріли. Тут дружина московських офіцерів зривається й рушає вперед на приступ. Наближається розгром».

    Саме в цей критичний момент Стрільцям наспіла допомога з Мотовилівки у вигляді ще одного стрілецького потягу з четою другої сотні УСС, чотирма скорострілами і гарматою, під командою Романа Сушка. Під вогнем шести кулеметів і шрапнелями російські добровольці були змушені знову залягти на полі, а тим часом ліве стрілецьке крило скріпилося півсотнею 2-ї сотні УСС під командою Осипа Думіна, а центр - 1-ою сотнею Івана Рогульського. В якості резерви зайняла позиції 4-та сотня Мирона Мареніна.

    Святополк-Мірський пробує атакувати сердюками свого правого флангу, але безуспішно - вони відступають, тоді як добровольці, лежать під стрілецьким вогнем на полі. Князь кидає у бій сердюцькі резерви, вони спішно йдуть з Василькова, підтримані бронепотягом. Проте Дашкевич ще одним влучним пострілом зі встановленої на потязі гармати змусив ворожий панцерник остаточно вийти з бою. Далі потяг Дашкевича з гарматою і кулеметами врізається всередину сердюцького резерву, який пішки прямував обабіч залізничного шляху і практично винищив ворога вогнем. Водночас січовики по всьому фронту рушили у багнетну атаку. Сердюки на правому фланзі розбіглися, а офіцерська дружина майже повністю загинула від багнетів стрільців. Останній резерв гетьманців — дві сотні кінноти, що простояли весь час на хуторі Хлібчі залишив поле бою. Бій закінчився близько 15-ї години 18 листопада. На полі бою лишилося понад 600 вбитих гетьманців, втрати Січових Стрільців становили 17 чоловік вбитими та 22 важкопораненими. Під вечір стрільці зайняли Васильків. Розбитий сердюцький полк відступив до Дарниці.

    Після поразки військ гетьмана Скоропадського під Мотовилівкою, Січові стрільці розпочали наступ на Київ. Після вуличних боїв, Директорія УНР на чолі із Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою змусили Павла Скоропадського відректись від влади 14 грудня. Осадний корпус Січових Стрільців, що брав участь у бою, було розформовано у грудні 1919 року через значні втрати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   3. Герої Мотовилівського бою

    З розповіді вчителя історії Малосолтанівської ЗОШ Тітяєвої Світлани Володимирівни, ми дізналися, що в ході Мотовилівського бою, особливою відвагою та мужністю відзначилися сотники Федір Черник і Микола Загаєвич.

Копия Chernyk Fedir 1916 Khorunzhyj USS pidpys.jpgФедір Черник (народився 1894 р., в с. Якимчиці - помер 18 листопада 1918 р., біля станції Мотовилівка) - вояк УСС, сотник Січових Стрільців. Учасник Української революції 1917-1921рр. Загинув у бою під Мотовилівкою. Похований на Аскольдовій горі у Києві.

Член Пласту - вихованець гуртка у Перемишлі, а згодом  осередка   Івана   Чмоли. Закінчив   Перемиську гімназію у 1913-му році, студент права Львівського університету. Учасник парамілітарної організації «Сокільські стрільці».

З 1914р. року в лавах Українських січових стрільців. У 1915 році у селі Свистільники в рамках австрійського вишколу для новобранців організував українські курси для кулеметників УСС, якими й керував. З червня 1916 року командант сотні скорострілів Легіону УСС, хорунжий. Учасник багатьох боїв Першої світової війни. Відзначився у боях на горі Лисоні. Влітку 1916 року нагороджений Австро-Угорською Срібною медаллю «За хоробрість» (нім. Tapferkeitsmedaille). Потрапив у російський полон під час битви під Потуторами у серпні 1916 року. Як полонений переправлений у концентраційний табір до міста Симбірськ, за іншими данними утимувався у концентраційному таборі біля міста Дубівка неподалік Царицина. Після втечі з полону прибув до Києва.

    У листопаді 1917 року став одним з організаторів Галицько-буковинського куреня січових стрільців, що згодом став «Київським» корпусом Січових стрільців. Федір Черник став чільним ідеологом стрілецької соборницької ідеї. Командир 1-ї сотні ГБК СС, котра першою з формування прийняла «бойове хрещення» у бою 21 грудня 1917-го близ Бахмачу, згодом кулеметної сотні Першого куреня Січових Стрільців, пізніше кулеметного відділу Першого полку Січових Стрільців, кулеметної сотні Окремого загону Січових Стрільців. У армії УНР отримав звання сотника. Член і секретар Стрілецької Ради у Києві. Активний учасник придушення більшовицького заколоту у січні 1918 року у Києві.

    Йому належить вислів «Шлях на Львів лежить через Київ», який згодом приписали Є. Коновальцеві. Ці слова він проголосив перед січовими стрільцями на підступах до Києва напередодні бою під Мотовилівкою.

Загинув у протигетьманському повстанні Директорії у відомому бою під Мотовилівкою. Сотник Федір Черник, сотник Микола Загаєвич та ще 17 загиблих січових стрільців були поховані 19 січня 1919 року, на свято Хрещення Господнього на цвинтарі на Аскольдовій могилі у Києві.

Його іменем був названий бойовий панцерник УСС.

     Легендарна постать Федора Черника надихала його побратимів, Січових Стрільців, та інших українських митців на створення різних художніх творів про героя. Зокрема, ще у серпні — жовтні 1916 року січові стрільці Роман Купчинський і Левко Лепкий склали пісню про хорунжого Федора Черника на музику Антіна Баландюка — «Гей там у Вільхівці…». Пісня написана біля села Потутори, де Федір Черник потрапив у полон. 1921 року композитор і поет Роман Купчинський видає свою відому поему «Дума про Хведора Черника». Пізніше, ймовірно у 1922 році, Микола Курах (лірика) і Михайло Гайворонський (музика) створюють присвяту загиблим Федору Чернику і Миколі Загаєвичу — пісню «Вилітали сизі орли». 1938 року, у двадцяту річницю бою під Мотовилівкою, видатний український антрополог, педагог, письменник Ростислав Єндик видав драму «Черник». Видатний український поет і перекладач Юрій Клен (Освальд Бурґгардт) у 1943—1947 написав поему «Попіл імперії», у якій присвятив вірш «відважному загону Федя Черника», що саможертовно придушує більшовицьке повстання у січні 1918 року. Епізод бою під Мотовилівкою, а також геройську смерть сотника Федора Черника описано у оповіданні пластуна і підпільника Зиновія Тершаковця. Оповідання вперше опубліковано у 1946 році у підпільному журналі для молоді «На чатах», що відразу став бестселером для галицької молоді. Сучасний український поет Олекса Губський у харківському мистецькому інтернет-виданні   «Квартали» опублікував вірш «Федь  Черник 18.11.1918 р. Б.».

   У Львові одна з вулиць носить ім'я Федора Черника.

    Пам'ятник сотникам Миколі Загаєвичу та Федору Чернику, встановлений на залізничній станції Борова, Київської області

 

 

Загаєвич Микола (1889р.-18.11.1918р.) - народився у м. Яворів на Галичині.

У 1911 році Микола Загаєвич був секретарем філії Товариства «Просвіта» в Яворові. У 1912р. році М. Загаєвич — у числі організаторів Товариства «Січові Стрільці» в Яворові. Студіював право. C:\Documents and Settings\Администратор\Local Settings\Temporary Internet Files\Content.Word\Копия zagayevich-mikola.jpg

 З липня 1914р. служив у Легіоні Українських січових стрільців. У 1916 р. - хорунжий, командир чоти 3-ї сотні УСС. У вересні 1916 р. потрапив до російського полону. Перебував у таборі для військовополонених під Царициним (у Дубовці).

13.01.1918 р. разом з іншими полоненими старшинами УСС прибув до Києва, де став одним із організаторів Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців (згодом — 1-го куреня Січових стрільців). З 01.03.1918 р. — командир сотні 1-го куреня 4-го (1-го) Січового полку Армії УНР. Після розформування полку німцями 30.04.1918 р. виїхав до Запорізької дивізії, де очолив бомбометну сотню 2-го Запорізького полку Армії Української Держави, сформовану з галичан - січовиків.

Наприкінці вересня 1918 р., після отримання дозволу гетьмана

П. Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців, переїхав разом із сотнею до Білої Церкви, місця формування загону. Очолював 3-тю сотню Січових стрільців.

    Загинув у бою під Мотовилівкою під час протигетьманського повстання.

  Саме відділ Загаєвича, як виявилося, за висловом стрілецького старшини і пізнішого історика Василя Кучабського, заварив на лівому фланзі СС ту "зразкову кашу", котра стала одним з вирішальних чинників Мотовилівського бою. Коли зв'язковий від Черника врешті натрапив на загублену в хащах півсотню, Загаєвич ділить півсотню на дві частини. Менша, з ним самим на чолі, завертає ліворуч, більша, під командою Степана Козака, продовжує рух на хутір Хлібчу. Невдовзі Загаєвич натрапляє у лісі на сердюцький загін, що якраз йшов на фланг стрільців Черника і вступає у бій. Сердюки піддаються, але московські офіцери, краще орієнтуючись в ситуації і бачучи мізерну кількість противника, йдуть на багнети. Вся маленька стрілецька стежа тут гине разом з своїм командиром, тільки двом стрільцям вдається пробитися ручними гранатами.

    Похований Микола Загаєвич  у Києві в Аскольдовій могилі разом із сотником Федором Черником.

    У 2008 році на місці загибелі Миколи Загаєвича в смт Борова (станція Мотовилівка) було встановлено пам'ятник. (Додаток 6).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

    ВИСНОВКИ

    В історію українського народу Українські Січові Стрільці вписали нев’янучої слави сторінки. Бойовий шлях УСС складався із перемог та поразок, але це була перша спроба створити українську національну армію, яка б могла захистити інтереси українців та звільнити їх від іноземного панування. Мотовилівський бій, як і назагал Перші визвольні змагання, став свідченням героїзму українських вояків в умовах, коли політики виявилися негідними свого війська.

     Досліджуючи бойовий шлях  Україських Січових Стрільців, ми ознайомились з архівними матеріалами, науковими і публіцистичними працями вчених та місцевих краєзнавців, пройшли бойовими шляхами УСС біля нашого села. (Додатки 7-10). Велику допомогу в нашому дослідженні надали нам вчитель історії Тітяєва С.В. , краєзнавець Мороз А.О. На основі зібраних матеріалів ми:

  •              дослідили історію Українських Січових Стрільців в період  Української революції 1917-1921 рр.
  •              вивчили архівні документи та матеріали дослідженнь наших земляків-краєзнавців про бойовий шлях УСС на Київщині, Мотовилівський бій та його героїв.
  •              розповсюдили зібраний матеріал  про Січових Стрільців    серед учнівської молоді.

- пропагували серед дітей та учнівської молоді необхідність збереження           історичної та культурної спадщини.

- підготували дослідницьку роботу для участі в краєзнавчій конференції «Київщина мій заповітний край- 2017» на тему: «Шляхами Українських Січових Стрільців. Мотовилівський бій».

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Думін О. Історія легіону Українських Січових Стрільців //Дзвін. – 1991. – № 9. – С. 92 – 102;

2. Історія січових стрільців: воєнно-історичний нарис. – К.: Україна, 1992. – 346 с.;

3. Історія українського війська. – Львів: Світ, 1992. – Т.2. - 712 с.;

3. Литвин М, Науменко К. Історія Галицького стрілецтва. – Львів, 1991. – 138 с.;

4. Лозинський М. Галичина в 1918-1920 рр. – Відень, 1922. – 119 с.

5. Лазарович М. Українські січові стрільці. Національно-політична та культурно-просвітницька діяльність. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – 180 с.;

6.Лазарович М. Національні риси в атрибутиці українських січових стрільців // Четверта наукова геральдична конференція. Матеріали. – Львів, 1999. - С. 48 – 50;

7.Макарчук С.А. Українська Республіка галичан. – Львів: Світ, 1997. – 192 с.;

8. Попик С. Українці в Австрії 1914 – 1918 рр. – Київ-Чернівці: Золоті литаври, 1999. – 235 с.

9.Ріпецький Українське січове стрілецтво. – Львів, 1995. - 356 с.

 

 

Картинки по запросу січові стрільці

 

 

 

 

 

      ДОДАТКИ

Додаток 1

C:\Documents and Settings\Admin\Рабочий стол\рис.JPG

З вчителем історії Тітяєвою С.В. вивчаємо історію УСС

 

Додаток 2

https://lh3.googleusercontent.com/-9WKtjCwJTV4/UrNXVjM5zuI/AAAAAAABhSY/bUQeTFpO2c8/s720/%25D0%259A%25D0%25BE%25D0%25BF%25D0%25B8%25D1%258F%2520%25D1%2584%25D0%25BE%25D1%2582%25D0%25BE1.jpg

 Краєзнавець - МОРОЗ АНДРІЙ ОМЕЛЯНОВИЧ

Додаток 3

Становище на початку бою.

Становище на початку бою

 

 

Додаток 4

http://borova.org/wp-content/upload/histori/sichovi_strilci/cxema_biy_motovilovka_1918_11_18.jpg

 

Додаток 5

http://borova.org/wp-content/gallery/motivulivskiy_biy/pic2.jpg?192136237

План-схема Мотовилівського бою

 

Додаток 6

http://borova.org/wp-content/upload/histori/sichovi_strilci/sichovi_strilci_motovilovka.jpg

В центральній алеї селища Борова   пам’ятний знак Героям Мотовилівського бою у листопаді 1918 року (автор проекту Михайло Дмитрів)

Додаток 7

C:\Documents and Settings\Admin\Рабочий стол\20181218_082238.jpg

Станція Корчі, па­м’ят­ний знак, що височіє на тлі вічнозелених сосен як пам’ятник-данина героям у боротьбі за незалежність України

 

Додаток 8

https://lh4.googleusercontent.com/-uwQgDEj5-zw/TyIpkRdEKYI/AAAAAAAARgE/ABmH8ZkYtR0/s800/BOROVA_10012012_83.JPG

 

 

Додаток 9

C:\Documents and Settings\Admin\Рабочий стол\рис 4.jpg

     Додаток 10

https://lh3.googleusercontent.com/-tjnWNe2E5jk/TyIpgd4vhjI/AAAAAAAARfw/ExNNkVQQMGA/s800/BOROVA_10012012_78.JPG

Стежками Мотовилівського бою

docx
Додано
31 жовтня
Переглядів
36
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку