"Шляхи формування літературної компетентності на уроках української літератури"

На сучасному етапі важливим завданням системи освіти є формування гармонійної особистості, яка здатна до самореалізації своїх можливостей, саморозвитку.

Стратегічним загальнодержавним завданням розбудови української освіти є створення умов для особистісного зростання і творчого самовираження кожного громадянина нашої держави. Сьогодні школа повинна готувати не тільки носія знань, а й особистість, яка здатна використовувати здобуті знання для конкурентноспроможної діяльності в будь-якій сфері суспільного життя, тобто формувати компетентну особистість. Тому  постає питання організації навчального процесу з точки зору компетентнісного підходу, а отже, й проблема формування літературної компетентності на уроках української літератури є актуальною.

Актуальність теми визначається потребами сучасного українського освітнього процесу й основними програмними документами загальноосвітньої школи, які зумовлюють роботу над подальшим удосконаленням системи вивчення української літератури, пошук шляхів формування й розвитку компетентностей.

Питання щодо вдосконалення системи освіти шляхом упровадження компетентнісного підходу активно розглядається в педагогічній науці. Праці Дж. Равена, А.Л. Андреєва, О.І. Пометун, І.О. Зимньої, О.В. Овчарук та інших вітчизняних і закордонних дидактів стали першоосновою в розв’язанні окресленої проблеми. У методиці викладання української літератури до проблем формування літературної компетентності зверталися Л.Мозгова, А.Фасоля, Л.Фурсова, В.Шуляр, Т.Яценко та ін.

Літературна освіта для сучасного суспільства має велике значення, адже той духовний потенціал, який закладений в художніх творах, впливає на формування особистісного образу світу з діяльнісно – ціннісною основою. Однак, особистість матиме можливість засвоїти систему духовних цінностей, втілених письменником засобами мистецтва слова, тільки за умови наявності достатнього естетичного досвіду, що забезпечується літературною компетентністю. Компетентний читач готовий до діалогу з письменником, літературними героями, а відтак зростає його емоційна чутливість сприйняття різних життєвих явищ, моделюється культура поведінки.

Згідно з Державним стандартом базової і повної середньої освіти змістовими лініями літературного компонента передбачено формування літературної компетентності учнів загальноосвітньої школи, що забезпечує опрацювання художнього твору в єдності його етичних та естетичних вимірів, спрямованість роботи над текстом на формування ціннісних орієнтацій і розвиток творчих здібностей особистості, сприяє засвоєнню основних теоретико —  та історико-літературних знань. Твір розглядається в контексті літературного процесу, а література – як складова частина духовної частини українського та інших народів .

Важливо допомогти юній людині «не просто виживати, а повноцінно жити в сучасному світі».  На тлі сучасного світового літе­ратурного життя українські мистецькі взірці повинні бути під­несені на престижну висоту, щоб наші діти за допомогою от­риманих знань могли знайти себе в цьому житті, використати набуті вміння, знайти їм практичне застосування, оскільки лі­тературна освіта сприяє формуванню особистості, здатної до життєтворчості.

Мета: з'ясувати специфіку компетентнісного підходу до навчання на уроках української літератури.

Завдання:

•             з'ясувати сутність понять: «компетентність», «літературна компетентність»;
•             ознайомитись з найбільш впливовими підходами українських і зарубіжних учених до визначення ключових компетентностей;
•             уточнити перелік знань та умінь, необхідних і достатніх для формування в учнів літературної компетентності;
•             підбір відповідних форм організації навчально-виховного процесу.

 Сутність компетентнісного на­вчання полягає в спрямуванні навчального процесу на набуття учнями важливих компетентностей. Компетентність —  загальна здатність особистості, яка характеризується складними  вміннями, навичками, що базуються на знаннях, які дають змо­гу ефективно діяти або виконувати певну функцію.

Принципи компетентнісного навчання:

• науковість;
• емоційність;
• раціоналізм у методах і прийомах;
• діагностичність;
• інноваційність;
• інтерактивність;
• співтворчість.

Завдання, які ми ставимо перед собою в процесі вирішен­ня проблеми формування літературної компетенції:

•             збагатити учнів новими знаннями культурного, загальнолюдського, літературного характеру;
•             формувати національну самосвідомість школярів;
•             урахувати когнітивну структуру особистості;
•             формувати вміння інтерпретувати художні твори, належно поціновувати їх, визначати художню вартість;
•             доповнювати життєвий досвід майбутніх випускників розумінням ментальних рис своєї нації;
•             допомогти визначитися в правильності обраної лінії поведінки відповідно до колективу спілкування, певного виду діяльності.

             Визначимося з поняттям «літературна компетенція». Тлу­мачні словники не подають значення цього словосполучення. Тому звернемося до тлумачення окремих слів.

Компетенція:

1.           Добра обізнаність з чим-небудь.
2.           Коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи.

Словник подає трактування слова «літературний»

            Стос.  до  літератури.

1.           Пов'язаний з творенням художньої літератури.
2.           Пов'язаний з діяльністю в галузі художньої літератури; письменницький.
3.           Який відповідає нормам, закріпленим у писемності, літературі.

Основна різниця між поняттями «компетенція» і «компе­тентність» полягає в тому, що перше визначається державою, пев­ними установами або окремими особами, які організовують той чи інший вид діяльності, а друге набувається в процесі оволодіння знаннями, вміннями, навичками (компетенціями) і вказує на здатність і нахил  індивіда до виконання певного виду діяльності.

На мою думку, літературна компетенція - інтегрований результат навчальної діяльності учнів, який базується на сумі знань, отриманих у процесі літературної освіти, і виявляється у вміннях, необхідних для сучасного життя. А саме:

•              здатність активно приймати рішення;
•              готовність брати на себе відповідальність;
•              врегулювання конфліктів ненасильницьким шляхом;
•              опанування важливим у суспільному житті усним і писемним спілкуванням;
•              оволодіння інформаційними технологіями;
•              уміння здобувати, критично осмислювати й використовувати різноманітну інформацію;
•              потреба й уміння само реалізовуватися й само організовуватися;
•              здатність до раціональної, продуктивної, творчої діяльності.

У новій програмі з української літератури «наскрізне втілено клю­чові компетентності, які сприятимуть розвиткові особистості та її повноцінній самореалізації  в житті».

У контексті сучасного навчально-виховного процесу, інноваційних технологій передавання й здобуття знань саме комунікативна специфіка уроку літератури є важливою для того, щоб учні читали й вивчали художні твори не тільки задля гарної оцінки, але, передовсім, для перенесення зашифрованих у художньому слові смислів у власний життєвий досвід з метою самовдосконалення, щоб стати повноправними членами сучасного культурного суспільства. Тому ми спробуємо розглянути складові комунікативного компонента літературної освіти та можливості їх реалізації у структурі уроку української літератури.

Сучасні вчені-методисти вважають, що урок літератури має бути ефективним (щоб досягти поставленої мети) і оптимальним за структурою (тобто складатися з таких навчальних ситуацій, містити такий навчальний матеріал і подаватися такими методами і прийомами, щоб, не переобтяжуючи учнів, домогтися найвищих результатів). Тому словесникові треба провести зустріч дитини з художнім твором як високо мистецьким явищем; забезпечити його цілісне сприйняття; дати відповідні знання про літературу; сприяти діалогу «художній текст — читач».

Інші завдання уроку такі ж, як і з усіх предметів: урок літератури дається дитині, яку школа повинна навчати, виховувати, розвивати. Тож на уроці словесник розвиває інтелект, емоції, творчі здібності дитини, формує її естетичні почуття, впливає на становлення переконань, світогляду, рис характеру. Учні повинні емоційно і вдумливо сприйняти твір, отримати якісні, системні, сучасні знання, вміти ними вільно оперувати в нових умовах, усвідомлювати їх місце в системі історико- або теоретико-літературних знань. Ще одна нинішня вимога до уроку — інтеграція знань, отриманих з різних предметів. Тому вчитель літератури повинен вводити літературні знання в історичний, світовий літературний та загальномистецький контекст».

На уроці мають бути створені позитивний настрій, відповідна мотивація, ситуація успіху, взаємопідтримки, переважання діалогічної форми спілкування, індивідуальної, парної та групової роботи.

Перед сучасним учителем-словесником постає нелегке завдання — втиснути в тісні рамки уроку багатокомпонентне утворення цілей і завдань, не втративши при цьому його основних функцій.

У контексті діяльнісно-компетентнісного підходу до здобуття літературної освіти можливе використання творів мистецтва слова не тільки для безпосереднього ознайомлення з ними (осягнення художнього твору), але й для виконання учнями дій, які сприяють розвитку у них вище зазначених компетенцій. Причому, як для мовної освіти, так і для літературної, важливими й незамінними є сааме комунікативні компетенції.

Система літературної освіти має багато можливостей, які сприяють формуванню комунікативних компетентностей учнів, бо художній текст вже містить у закодованому вигляді суму не тільки значень, але й ставлень — морально-етичних, соціальних, ситуативних. Саме ці значення й ставлення може актуалізувати учень для спілкування у загальному культурному середовищі як високоосвічена людина, але за умови високого ступеня сформованості у нього комунікативних літературних компетенцій.

Сприяти їх формуванню вчитель-словесник має змогу саме на уроці літератури. Сучасний урок української літератури передбачає ще й інші комунікації, серед них — комунікація художня. Художній твір, як і будь-який текст, передбачає одночасно дві ситуації — ситуацію автора, в якій він створюється (система знань, поглядів, переконань автора, його уявлення про адресата, розуміння предмета мовлення тощо), і ситуацію адресата, в якій він інтерпретується (особистісні характеристики читача, власні знання адресата про проблему, що порушується в тексті, знання особливостей сфери спілкування та ін.).

Незамінним прийомом у такому разі є розвиток уваги й інтересу до художнього тексту як до мистецького явища. Досить часто діти не звертають уваги на художні засоби твору, який читають, вони схильні переноситися міркуваннями у світ книги, жити в ньому, ототожнюючи себе з героями, уявляючи себе на їхньому місці.

Поряд з емоційним співпереживанням героям твору в центрі уваги повинна бути його поетика, усвідомлення учнями-читачами специфіки художнього слова, розуміння естетичного й змістового навантаження, що відрізняє його від звичайних буденних висловлювань. Про загальну літературну компетентність учнів можна говорити тільки тоді, коли вони навчать бачити поетику, аналізувати й інтерпретувати її. Бо насправді, тільки помічаючи, як написано твір, читач може отримати естетичну насолоду відспілкування з ним.

Разом з тим поетика є одночасно й художньою мовою культури, без аналізу якої неможливо глибоко зрозуміти твір як висловлювання саме цієї культури. Аналіз поетики літературного твору дозволяє виявити виражену в ньому модель світу певної культури. Необхідно зрозуміти й задум книги — побачити світ і сам художній твір очима його автора. Повноцінне спілкування можливе тільки тоді, коли кожен з учасників уважно вслуховується у висловлювання іншого, щоб зрозуміти його думку. Зрозуміло, що на уроці літератури можлива організація художньої комунікації учнів з книгою, бо усвідомити її справді глибоко можна лише в процесі спілкування різних читачів. Тому основною формою навчальної діяльності в процесі уроку літератури є не розповідь учителя про книгу, не пояснення вчителем книги, а спільна — учнів та учителя — робота над художнім твором, їх діалог, спрямований на розуміння твору.

Модель компетентної особистості в системі літературної освіти зорієнтована на досягнення практичних літературно – мистецьких досягнень, досвід особистої участі  в читацькій діяльності, вироблення ціннісних орієнтирів засобами літератури та мистецьких творів, які допоможуть йому самовизначитися й самоутвердитися в житті, соціумі. Особистість набуває не тільки навиків із читання, а спроможна засвоєну духовно – мистецьку культуру українського народу засобами літератури спроектувати на вибудову власної моделі життя, щоб

забезпечити особистий успіх, сталий розвиток, свою конкурентну спроможність на ринку праці.

Вибудовуючи модель компетентного випускника - читача, необхідно обирати такі форми і методи, які ставлять учня в позицію дослідника, щоб задовольнити його особистісні інтереси та мотиви. У зв’язку з цим особливою перспективністю виділяється метод проектів. Цей метод зорієнтований на  самостійну діяльність учня з літературним твором, органічно  поєднується з груповим підходом  до навчання  і спрямований на вирішення літературно-мистецької проблеми засобами художнього слова. Також цей метод забезпечує суб’єктивну позицію  учня під час роботи над художнім твором. Старшокласник має можливість висловити свою авторську позицію, вступити в діалог, полілог з автором, літературним персонажем, однокласником, вітчизняною та світовою культурою тощо. У кінцевому результаті він зможе вибудувати та реалізувати власну траєкторію своїх досягнень, створити літературне портфоліо учня-читача як накопичувальний засіб видів робіт, що засвідчать як кількісну, так і якісну оцінку досягнень, літературної компетентності.

Учитель-словесник повинен озброїти школяра такими нормами, прийомами, способами читацької діяльності, які під час літературної практики він може використати, застосувати для вирішення літературних завдань, а також різноманітних життєвих і в перспективі професійних проблем.

Запропонований компетентнісний підхід у системі літературної освіти школярів передбачає засвоєння ними не тільки окремих знань, умінь, а й оволодіння комплексною процедурою, у якій для кожного напряму є відповідна сукупність освітніх, читацьких компонентів, що  забезпечуватимуть особистісно-діяльнісний характер літературно- мистецької співпраці: «учень → автор → художній твір → персонаж → учитель → джерела комунікації → соціум → світова культура».

Такий випускник житиме й діятиме як успішний громадянин незалежно від соціально-політичних, економічних змін у суспільстві, світі.

Список  використаної  літератури

1.           Новий тлумачний словник української мови у 4-х томах.// Укл. 

В.В. Яременко, О.М.Сліпушко. - Т.2. – К.: Наукова думка, 2001. – с.305.

2.           Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. –К,: Ленвіт, 2000,- 384с.
3.           Степашин Б.І. Викладання української літератури в школі. - К,: Проза, 1995.-255с.
4.           Куцінко О.Г. Професійний довідник учителя літератури. – Х. : Вид. група «Основа», 2012. – 381 с.
5.           Шуляр В.І. Планування літературної освіти школярів: технологічна концепція [Текст]: Практико-орієнтована монографія / В.І. Шуляр; за редакцією члена-кореспондента АПН України, доктора педагогічних наук, професора Н.Й. Волошиної. – Миколаїв: Видавництво «Ч», 2006. –  с. 23.
6.           Лісовський А. М., Пультер С.О.  Методика викладання української літератури в середній школі. - Житомир: Полісся, 2000.-163с.
7.           Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник/ За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України  Н.Й. Волошиної. –К.: Ленвіт, 2002. - 334с.
8.           Мовчан Р. Прочитати класику по сучасному (концептуальні підходи до вивчення української літератури у 12-річній школі)// Українська  мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах.-2004. - №4. – с. 15-18.
9.           Микитюк В. Принципи проблемності у викладанні української літератури //Дивослово. - 2005. - №1. – с. 10 -13.
10.       Волошина Н. Й. Науково прикладні функції методики  літератури.//Українська література в загальноосвітній школі. -2004.- №10.- с. 5-6.
11.       Огнієнко Іван . З доробку вченого //Дивослово. – 2003. - №10. – с.7 – 8.
12.       Фасоля А. На порозі особистісно-зорієнтованого навчання: уроки української літератури//Українська мова і література у школі. - 2004.-№1.- с.16-19.

13.Токмань Г. Специфіка, структура, типологія уроків літератури:                 Узагальнення індивідуальної творчості вчителя// Дивослово, -2003.-№10.- с.38-40.

14. Фасоля А. Літературнаосвіта: компетенції, компетентності, знання, уміння          і навички// Українська література. – 2012. - № 6-7. – с. 26-31.

15.     Державний стандарт базової і повної середньої освіти. – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011.