18 травня о 18:00Вебінар: Інтерактивний урок математики: алгоритми та приклади створення дидактичних матеріалів

"Сходинки до успіху"

Про матеріал
Представлений матеріал з досвіду роботи пропонує вирішення проблеми підвищення підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання учнів з української літератури . Запропонований матеріал є ефективним засобом для підготовки до ЗНО . Дана робота рекомендована для вчителів української мови та літератури , для підготовки школярів до зовнішнього незалежного тестування . Матеріал посібника також можуть використовувати вчителі під час проведення уроків української літератури , для навчального тестування самостійних і контрольних робіт. Посібник вміщує матеріал , зміст якого відповідає вимогам чинної Програми незалежного оцінювання учнів з української літератури . Матеріали посібника мають на меті допомогти учням засвоїти зміст програмових художніх творів.
Перегляд файлу

Відділ освіти Золотоніської  районної державної адміністрації

Методичний кабінет

Вознесенська загальноосвітня школа І –ІІІ ступенів

Золотоніської районної ради Черкаської області

 

 

 

Гончар Світлана Дмитрівна

 

 

 

« Сходинки до успіху» ( матеріали для якісної підготовки школярів до зовнішнього незалежного оцінювання з української літератури )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Золотоноша

2020

 

Розділ виставки :

Автор : Гончар Світлана Дмитрівна

Посада:вчитель української мови і літератури Вознесенської загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів Золотоніської районної ради  Черкаської області

 

Категорія : вчитель вищої категорії

 

Рецензент : Олексієнко Л. О. – методист методичного кабінету відділу освіти Золотоніської районної ради Черкаської області.

Макаренко В. М. – заслужений вчитель України , вчитель української мови і літератури Вознесенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Золотоніської районної ради Черкаської області

Анотація : Представлений матеріал з досвіду роботи пропонує вирішення проблеми підвищення підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання учнів з української літератури . Запропонований матеріал є ефективним засобом для підготовки до ЗНО .

Дана робота рекомендована для вчителів української мови та літератури , для підготовки школярів  до зовнішнього незалежного тестування . Матеріал посібника також можуть використовувати вчителі під час проведення уроків української літератури , для навчального тестування самостійних і контрольних робіт.

Посібник вміщує матеріал , зміст якого відповідає вимогам чинної Програми незалежного оцінювання  учнів з української літератури .

Матеріали посібника мають на меті допомогти учням засвоїти зміст програмових художніх творів.

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

1.Вступ………………………………………………………………….3 - 5.

2. Тестові завдання. Тема «Усна народна творчість»

(завдання мають відповідь, можна використовувати для складання тестів до підсумкового уроку 8, 9 класі та для складання ЗНТ) …………………………………………………………………………………5 - 24

3. Цитатна характеристика за змістом « Енеїди» Івана Петровича Котляревського головних героїв твору (9 клас) ………………..25 - 29

4. «Енеїда» Іван Петрович Котляревський( літературна критика про твір)……………………………………………………………………..30 - 34

5. Короткий зміст програмових творів Тараса Шевченка  

(9 клас)………………………………………………………………….35 - 42

6. Матеріали до уроків вивчення творчості Тараса Григоровича Шевченка ( розгорнуті відповіді на запитання )……………………..43 - 51

7. Матеріали до уроків вивчення творчості Тараса Григоровича Шевченка ( літературна критика до творів )…………. ……………52 - 59

8. Тестові завдання П. Куліш « Чорна рада» (зміст твору за цитатами)

(9 клас)……………………………………………………………………60 - 83

9. Іван Нечуй –Левицький « Кайдашева сім’я»  ( запитання до тексту)

 ( 10 клас)………………………………………………………………….88 - 91

10. Іван Нечуй –Левицький . Соціально – політична повість

« Кайдашева сім'я» …………………………………………………92 - 98

11. Матеріали для створення тестових завдань за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

(10 клас)……………………………………………………………… 99 - 101

12. Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»…………102 - 105

13. Зміст кіноповісті Олександра Довженка « Зачарована Десна» за цитатами  ( повний варіант) (11 клас)……………………………….106 - 127

14. Тема: «Літературний і мистецький авангард» (11 клас)………128 - 144

15. Список використаних джерел……………………………………145

 

 

Вступ

Провідна педагогічна ідея роботи :

Проблема підготовки школярів до зовнішнього незалежного оцінювання є одним із найголовніших завдань вчителя нової української школи . Ідея роботи полягає навчити учнів вибирати найголовніше , звертати увагу на деталі художнього твору , відокремлювати смисли із прочитаного , формувати власні судження , вибирати правильну відповідь.

Обгрунтування  актуальності та перспективності роботи :

 Як мотивувати школярів до читання художніх творів – це найважливіше питання усіх небайдужих і творчих вчителів –словесників. Завдання вчителя – не допустити зниження інтересу учнів до читання , дати відчути красу художнього твору , запропонувати учням такий алгоритм дій на уроці української літератури , який би наочно презентував би читання як спосіб соціалізації особистості в суспільстві .

Учитель має взяти на себе функції менеджера заохочувати своїх вихованців до вдумливого, критичного й повноцінного сприйняття художнього твору. На уроках української літератури вчитель повинен формувати вміння , які потрібні сучасній особистості , а саме :знайти потрібну інформацію , відокремить смисли прочитаного , зіставити здобуту інформацію з наявними знаннями, зробити висновки щодо нових відомостей . Оволодіння цими вміннями потрібне в будь – якій сфері діяльності сучасної людини , воно закладене в завданнях ЗНО і міжнародних екзаменів , наприклад , IELTS, TOEFL .

Завдання вчителя літератури – дати учневі певний алгоритм пошуку потрібної інформації з художнього твору та літературної критики.

Науково – теоретична база :

Читання і аналіз художніх творів здатне навчити школяра виокремлювати смисли прочитаного , формувати власні судження , давати аргументовану оцінку  художньому твору , готувати себе до ЗНО.

Г. Гуковський , відомий літературознавець , наголошував : « … сенс літератури і , безумовно , іі вивчення полягає не просто в нагромадженні сирих матеріалів пізнання , а в пізнанні як розумінні , витлумаченні світу – для того , щоб поліпшити світ і себе в ньому» [1.]

Є. Пасічник зазначав : « Учні від вдумливого читання художнього твору повинні , аналізуючи художній твір, вміти вибрати певний матеріал з теорії літератури та художнього твору» [2.]

Вітчизняна дослідниця В. Бондар доводить діалогічний характер взаємин між текстом , його автором і читачем та вибудовує взаємозв’язану систему понять, а саме : « текст – підтекст – контекст – художній твір – поетика – читання ( сприйняття ) – оцінка – інтерпретація – невичерпність – та неоднозначність – інтерпретації – переосмислення ( реінтерпретації ) [3.]

У роботі використано передовий досвід  таких вчителів В. М. Макаренка , О.М. Дяченка , Г. М. Морозюк.

Стисла анотація роботи :

 За інноваційним потенціалом досвід  є комбінаторним , оскільки пов'язаний з удосконаленням і раціоналізацією відомих педагогічній науці ідей , методик , технологій.

Дана робота містить матеріал для створення ряду тестових завдань різного типу , літературних розвивальних ігор , вправ – досліджень , інтерактивних вправ  для підготовки школярів до зовнішнього незалежного тестування.

Запропонований матеріал можливий для використання школярами при підготовці учнівських літературних пошукових презентацій , літературних вікторин , при складанні навчальних тестів до художніх творів , які є ефективними чинниками до підготовки до зовнішнього незалежного тестування.

Результативність впровадження досвіду:

Використання даного навчального матеріалу на уроках української літератури дозволить  підвищити ефективність процесу підготовки учнів до зовнішнього незалежного тестування , сприятиме  успішній реалізації навчальної , пізнавальної розвиваючої цілі.

 

 

 

Тестові завдання. Тема «Усна народна творчість»

 

(завдання мають відповідь, можна використовувати для складання тестів до підсумкового уроку 8, 9 класі та для складання ЗНТ)

  1. Пісня «Зажурилась Україна» розповідає про боротьбу українського народу з турецько-татарською ордою:

«Зажурилась Україна…

Витоптала орда кіньми

Маленькії діти…»

  1. Козацьке військо в пісні «Та ой як крикнув же козак Сірко» порівнюється з «сонечком»:

«Думали над степом сонечко сяє

Аж то Військо та славне Запорізьке…»

  1. У пісні Іван Сірко порівнюється із «сизим орлом»

«Та що сизий орел по степу літає

Аж то Сірко на конику виїжджає»

  1. Іван Сірко був кошовим отаманом Запорізької Січі, здобув 65 перемог, вважали характерником (чаклуном)
  2. У пісні «Та ой як крикнув же козак Сірко» використано постійні епітети:

«військо запорізьке» C:\Users\INDESIT\Pictures\images.jpg

«сизий орел»

«воронії коні»

  1. Термін «історична пісня» в науковий обіг увів Микола Гоголь
  2. Відомий лист запорізьких козаків до султана Туреччини підписав сам Іван Сірко
  3. Прототипом (конкретною особою) ліричного героя історичної пісні «Ой Морозе. Морозенку» став Станіслав-Нестор Мрозовський
  4. Налічується 40 варіантів пісні «Максим козак Залізняк»
  5. Повстання гайдамаків зображено в пісні «Максим козак Залізняк» 

C:\Users\INDESIT\Pictures\images (1).jpg«Зібрав військо сорок тисяч

В місці Жаботині

Обступили город Умань

В обідній годині»

  1. У пісні «Максим козак Залізняк» народ порівнює Залізняка із «пишною рожею»

«Максим козак Залізняк

Як пишная рожа»

  1. У пісні «Максим козак Залізняк» використовується гіпербола (художнє перебільшення):

«Козак з Запорожжя

  Зібрав військо сорок тисяч»

 (всього було кілька сотень)

  1. Художній засіб:

епітет – «Попереду Морозенко сивим конем виграває»

C:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (2).jpg

художнє означення

                              (сталий епітет: українська народна пісня)

гіпербола – «Зібрав військо сорок тисяч»

порівняння – «Як поїхав на Вкраїну, як пишная рожа»

  1. Пісня «Чи не той то хміль» оспівує перемогу Богдана Хмельницького під Жовтими Водами 1648р. (травень)
  2. Художній засіб:

«Чи не той то хміль,

Що коло тичин вється?

Ой то той Хмельницький

Що з ляхами бється! » - художній паралелізм

(явища природи зображується

паралельно із явищами життя людини )

  1. Жовті Води у різних варіантах пісні мають назви Золотий Брід, Золота Вода
  2. Пісня «Чи не той то хміль» закінчується словами:

«не по однім ляшку

зосталась вдовиця»

  1. Установіть відповідність:

«Чи не той то хміль»      -    «Їде ляхів сорок тисяч

                                                       Хорошої вроди»

«Ой Морозе. Морозенку» -   «Полягло наших чимало

                                                    А татар - утроє»

  1. Дівчиною із легенди називають Марусю Чурай C:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (3).jpg
  2. У Марусю Чурай був закоханий Іван Іскра
  3. Маруся любить Григорія Бобренка
  4. Мати Григорія Бобренка хоче його одружити із заможною Галею Вишняківною
  5. У 1648 році Іван Іскра та Григорій Бобренко служили у складі Полтавського полку під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького
  6. Авторство Марусі Чурай приписують таким пісням:

«Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «В кінці греблі шумлять верби», «Грицю, Грицю до роботи», «Ой не ходи, Грицю»

  1. Сюжет пісні «Ой не ходи, Грицю» взято із життєпису Марусі Чурай
  2. Пісня Марусі Чурай «Засвіт встали козаченьки» побудована у формі діалогу сина і матері, який просить прийняти його дівчину, якщо з ним раптом щось станеться
  3. У пісні «Засвіт встали козаченьки» використано постійні епітети:

«Заплакала Марусенька

свої ясні очі»

«кінь вороненький

в воротях спіткнувся» C:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (6).jpg

  1. У пісні «Засвіт встали козаченьки» просліджується мотив проводів сина в похід
  2. Пісня «Засвіт встали козаченьки» має іншу назву «Засвистали козаченьки»
  3. Пісня М. Чурай «Віють вітри, віють буйні» передає мотив туги за коханим, який далеко від дому і чи повернеться
  4. Почуття розлуки підсилюють художнім паралелізмом («дерева гнуться» - «сльози льються»)
  5. Пісню «Віють вітри, віють буйні» використав І. П. Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка»
  6. «За світ встали козаченьки

      В похід з полуночі

Заплакала Марусенька

     Свої ясні очі» - постійний епітет – пісня М. Чурай «Засвіт встали козаченьки»

  1. Розлуку з милим у пісні «Віють вітри, віють буйні» дівчина порівнює з «лютим горем»

«Трачу літа в лютім горі

І кінця не бачу…»

  1. Дівчина порівнює себе з билинкою в полі (пісня «Віють вітри, віють буйні»)

«Єсть же люди, що і моїй

Завидують долі:

Чи ж щаслива ж та билинка

Що росте у полі,

Що у полі, на пісочку

Без роси, на сонці»

  1. Провідний мотив пісні «Віють вітри, віють буйні» - туга дівчини за коханим
  2. «Ой не ходи, Грицю» - провідний мотив помста через зраду
  3. «Засвіт встали козаченьки» - провідний мотив проводи сина в похід
  4. Думи зявилися у звязку з жорстокими нападами турецько-татарських орд, які ще мали назву невільничі плачі (названі кобзарями)
  5. Думи створювалися у час виникнення козацтва в XVст.
  6. Найвідоміші думи: «Козак Голота». «Маруся Богуславка». Утеча трьох братів з Азова», «Самійло Кішка», «Хмельницький і Барабаш», Корсунська перемога», «Дума про сестру та брата», «Бідна мати і три сини»
  7. Думи виконували кобзарі (сліпі люди, в минулому козаки, які неодноразово тікали з турецької неволі, а за втечу вороги тим, що потрапляли знову в полон, виколювали очі.) Сліпі кобзарі разом з хлопчиками – поводирями ходили по селах України і виконували протяжні пісні (невольничі плачі) під супровід бандури чи кобзи.
  8. Найвідоміші кобзарі-бандуристи Гнат Гончаренко, Остап Вересай, Павло Носач, Євген Мовчан, Михайло Кравченко
  9. Остап Вересай понад 70 років мандрував від села до села, виконуючи думи
  10. Сучасні Кобзарі Василь і Микола Литвин, Василь Нечепа
  11. У 1918 році створена Національна заслужена академічна капела бандуристів імені Григорія Майвороди
  12. Думи виконуються речитативом – протяжним проказуванням подібним до співу, супроводжуючи грою на бандурі, кобзі, лірі
  13. Українським Гомером називають Остапа Вересая
  14. Маруся Богуславка – узагальнений образ дівчини-бранки
  15. Існує переказ, що приблизно в XVI – XVII ст. в м. Богуславі, жила родина священника, в якого була донька, яка була взята в полон і віддана до гарему турецькому ханові (Маруся Богуславка)
  16. Урочистий стиль посилюється прийомом ретардації – хаотичним повторенням частин тексту з метою уповільнення розповіді
  17. У місті Богуслав стоїть памятник Марусі Богуславці
  18. У думі немає фантастичних елементів
  19. Тяжке проказування, подібне до співу, супроводжене грою на бандурі, кобзі чи лірі називається речитативом
  20. У 2014 році вийшов фільм «Поводир» про українських бандуристів
  21. Слова «Тоді дівка – бранка, Маруся, попівна, Богуславка» є ретардацією (повтором частин тексту; усього – 11 раз у «Думі про Марусю Богуславку»)
  22. За змістом думи «Про Марусю Богуславку» намальовано картину М. Дрегус «Маруся Богуславка» (1947 – 1950 р.р.)
  23. У думі «Про Марусю Богуславку» згадується свято Великодня

«Та на святий празник, роковий день Великдень

Маруся до темниці приходжає

Всіх козаків випускає»

  1. Прокльони: «Та бодай ти й щастя й долі собі не мала» адресовані до Марусі Богуславки (належать козакам – невольникам)
  2. До календарно-обрядових пісень належать щедрівки
  3. До суспільно-побутових належать рекрутські пісні
  4. «Ой пущу віночок

На биструю воду

На щастя, на долю,

На милого вроду» - рядки з купальської пісні

  1. «Де Христос родився, з Діви воплотився

Як чоловік пеленами убого повився» - це рядки з колядки

  1. «Маяло житечко, маяло

Як у полі стояло

А тепер не буде маяти

А буде в стодолі лежати» - це рядки жниварської пісні

  1. «Пісня мила, пісня та люба

Все про кохання, все про любов» - це рядки родинно-побутової пісні

  1. «Ой ночують чумаченьки

В чистім степу при долині

Розпустили сірі воли пасти

При зеленім муравині» - це рядки з суспільно-побутової пісні

  1. «То не грім в степу гуркоче

То не хмара світ закрила

То татар велика сила

Козаченьків обступила» - це рядки з історичної пісні

  1. Слова:

«Ой козаки,

Ви, біднії невольники!

Та не ламайте мене, не проклинайте…»

належать Марусі Богуславці із однойменної думи «Про Марусю Богуславку»

  1. «До темниці походжає

Темницю відмикає

Всіх козаків,

Бідних невольників,

На волю випускає» - героїня думи «Про Марусю Богуславку»

  1. «Та нехай мене

З неволі не викупає

Бо вже я потурчилась, побусерменилась» - говорить героїня думи «Про Марусю Богуславку»

  1. У жниварських піснях складають шану урожаю
  2. Пісні, що виконують на свято Івана Купала називають купальськими
  3. Марусі Чурай приписують авторство пісні «Віють вітри, віють буйні»
  4. Маруся Чурай родом з Полтави
  5. У баладі «Ой летіла стріла» використано метаморфозу (перевтілення)
  6. У думі «Про Марусю Богуславку» події відбуваються перед святом Великодня (у ніч на свято)
  7. «Сизий орел». «військо запорізьке», «синє море» - постійні епітети
  8. У рядках:

«То не грім в степу гуркоче

То не хмара світ закрила

То татар велика сила

                            Козаченьків обступила» - немає символу

(є анафора – єдинопочаток; алітерація – повторення приголосного звуку;

метонімія – перебільшення)

  1. «Стоїть місяць над горою

Та сонця немає

Мати сина в доріженьку

Слізно проводжає» - «Засвіт встали козаченьки»

  1. «Стоїть місяць над горою

Та сонця немає

Мати сина в доріженьку

Слізно проводжає» - художній паралелізм (паралельне зображення явищ природи – стан людини) C:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (5).jpg

  1. «Та нехай мій батько добре дбає

Ґрунтів великих маєтків нехай не збуває» - дума «Про Марусю Богуславку»

  1. У купальських піснях уславлюють свято Івана Купала та складають шану природі
  2. Рядки:

«Трачу літа в лютім горі

І кінця не бачу

Тільки мені легше стане

 Як трохи поплачу»

        із пісні «Віють вітри, віють буйні»

  1. Рядки:

«Ой летіла стріла

З-за синього моря

Ой де ж вона впала

    На вдовинім полі»

із пісні «Ой летіла стріла»

  1. Герої думи:

«То вони тридцять літ у неволі побувають

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають»

козаки-невольники із думи «Про Марусю Богуславку»

  1. Рядки:

«Чи будемо ми в кінці

Чи будемо ми в вінці?

Ой, будем, доню, будем

                                          Лиш нивоньку дожнем!» - із пісні жниварського циклу

  1. Рядки:

«Щедрик, щедрик, щедрівочка

Прилетіла ластівочка

Стала собі щебетати

                                         Господаря викликати» - це рядки із щедрівки

  1. Рядки:

«Вийди, вийди, господарю

Подивися на кошару

                                         Там овечки покотились…» - це рядки із щедрівки

  1. Рядки:

«Благослови, мати,

Весну закликати!

Весну закликати!

                                        Зиму проводжати!» - це рядки із веснянки

  1. Серед найпопулярніших весняних пісень, які супроводжували танця, хороводи: «Подоляночка», «Мак», «Перепілочка», «Кривий танець», «Зелений шум», «Огірочки», «Льон», «А ми просо сіяли, сіяли»
  2. Рядки:

«Десь тут була подоляночка

Десь тут вона впала

                                  До землі припала» - це веснянка (пісня «Подоляночка»)

  1. Балада «Ой летіла стріла» - художній образ «три зозуленьки»
  2. Дума «Про Марусю Богуславку» - художній образ «камінь біленький»
  3. Історична пісня «Засвіт встали козаченьки» - художній образ «кінь вороненький»
  4. Історична пісня «Чи не той то хміль» - художній образ «сірії вовки»
  5. Історична пісня «Ой Морозе, Морозенку» - географічна назва «Савур-могила»
  6. Історична пісня «Чи не той то хміль» - географічна назва «Золотий Брід»
  7. Пісня Марусі Чурай «Ой не ходи, Грицю» - географічна назва «Полтава»
  8. Історична пісня «Ой Морозе, Морозенку» - ключові слова «Вкраїна», «Савур-могила»
  9.               Історична пісня «Чи не той то хміль» - ключові слова «Золотий Брід», «сорок тисяч»
  10.               Пісня Марусі Чурай «Ой не ходи, Грицю» - ключові слова «вечорниці», «зілля»
  11.               Пісня Марусі Чурай «Засвіт встали козаченьки» - ключові слова «мати», «син»
  12.               Пісня Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні» - ключові слова «люте горе». «билинка»
  13.               Дума «Про Марусю Богуславку» - ключові слова «Чорне море», «невольники»
  14.               Історична пісня «Максим козак Залізняк» - ключові слова «Умань». «Жаботин»
  15.               Дума «Про Марусю Богуславку» - ключові слова «речитатив», «700 невольників»
  16.               Пісня Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні» - ключові слова «сльоза», «арія з «Наталки Полтавки»»
  17.               Пісня Марусі Чурай «Засвіт встали козаченьки» - ключові слова «похід», «рідна дитина»
  18.               Історична пісня «Чи не той то хміль» - ключові слова «ліро-епос», «Польща»
  19.               Балада «Ой летіла стріла» - ключові слова «вдовине поле», «три зозулі рябенькі»
  20.               Філософська (громадська) поезія «De libertate» - ключові слова «воля». «свобода»
  21.               Байка «Бджола і шершень» - провідна ідея «спорідненої праці»
  22.               Філософська (громадська) поезія «De libertate» - художній образ «волі»
  23.               Філософська (громадська) поезія «De libertate» - художній образ «свобода»
  24.               Рядки:

«В кінці греблі шумлять верби,

Що я насадила

Нема того козаченька,

                                             Що я полюбила…» - із родинно-побутової пісні

  1.               Над Чорним морем у Великодню суботу відбуваються події твору - думи «Про Марусю Богуславку»
  2.               Прилинути чайкою на край світу, щоб витерти молодому «кривавії рани» прагне Ярославна («Слово про похід Ігорів» )
  3.               Пряме звернення до видатного полководця, державного діяча, є звертання у творі Г. С. Сковороди «De libertate» (До Богдана Хмельнцького)
  4.               В уривку «Та коли він повертав се назад роздумував і сказав дружині (війську): «Ідіте додому з даниною, а я вернуся і походжу іще» І відпустив він дружину свою» - сказано про Ігоря (князя із «Слово про похід Ігорів»)
  5.               «Коли б мені в дурні не пошитися» - прагне герой поезії Г. С. Сковороди «De libertate»
  6.               Пісня Г. С. Сковороди «Всякому місту звичай і права» - ключові слова «Петро», «звичай і права»
  7.               Пісня Г. С. Сковороди «Всякому місту звичай і права» - ключові слова «Венери амур», «смерть»
  8.               Пісня Г. С. Сковороди «Всякому місту звичай і права» - ключові слова «лений розум», «совість – чистий кришталь»
  9.               У літописі «Повість минулих літ» змальовуються події XI-XIIст.
  10.               «Золоте слово, зо слізьми змішане» зронив київський князь Святослав («Слово про похід Ігорів»)
  11.               Дружина Ігоря (військо) перемогла у пятницю («Слово про похід Ігорів»)
  12.               Через надмірне честолюбство й нерозсудливість сталася поразка новгород-сіверського князя Ігоря («Слово про похід Ігорів»)
  13.               Князя Всеволода, брата Ігоря, у творі величають «буй-туром» («Слово про похід Ігорів»)
  14.               У поемі «Слово про похід Ігорів» Святослав зображений як мудрий державний діяч
  15.               Ярославна, дружина князя Ігоря, звертається до сил природи: вітру, сонця і Дніпра, щоб вони захистили князя («Слово про похід Ігорів»)
  16.               Ярославна докоряє вітрові за те, що він несе ханські стріли на воїнів її чоловіка («Слово про похід Ігорів»)
  17.               У Дніпра-Славути Ярославна просить, щоб Дніпро приніс князя на хвилях («Слово про похід Ігорів»)
  18.               Сонце Ярославна звинувачує за промені, які немилосердно посилювали спрагу руських воїнів («Слово про похід Ігорів»)
  19.               Ярославна – один із найпривабливіших образів у світовій літературі («Слово про похід Ігорів»)
  20.               Події 1185 року зображено у творі «Слово про похід Ігорів»
  21.               «Повість минулих літ» упорядкував Нестор Літописець
  22.               Утекти з полону князю Ігорю допоміг Овлур («Слово про похід Ігорів»)
  23.               Ярославна не звертається до місяця в Путивлі-граді на валу («Слово про похід Ігорів»)
  24.               Згідно з «Повістю минулих літ» (літопис) народження Києва на придніпровських пагорбах передбачив Андрій Первозванний
  25.               Древлянам у «Повісті минулих літ» (літопис) за князя Ігоря помстилася княгиня Ольга
  26.               Літопис «Повість минулих літ» містить легенди: «Легенда про заснування Києва», «Легенда про трьох братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь». «Про походи київських князів», «Про князя Олега, який здійснював похід на Стамбул», «Помста княгині Ольги»
  27.               Князь Олег із легенди «Повісті минулих літ» повісив на ворота Цар-города (Стамбул) щит на знак перемоги
  28.               Князі Кий, Щек і Хорив заснували Києв град (літопис «Повість минулих літ»)
  29.               Помста княгині Ольги за чоловіка мала такі дії:
  1. Обманом викинула древлянських послів у велику яму і засипала їх живими землею;
  2. Улаштувала тризну (поминки) біля повстання князя Ігоря, неподалік Корестеня, де напоїла пять тисяч древлян, а потім веліла посікти їх;
  3. Древляни після облоги Корестеня відмовилися платити данину княгині Ользі, проте княгиня попросила віл кожного двору по три голуби і по три горобці, звеліла привязати до ніг птахів трут (легкозаймисту речовину), підпалити і відпустити птахів. Так за одну ніч було спалено древлянське місто.

(літопис «Повість минулих літ»)

  1.               C:\Users\INDESIT\Pictures\images (3).jpgЗахоплення героїчним минулим Київської держави, глибокий сум через міжусобиці і лихо, заподіяне ординцями – провідні мотиви літопису «Повість минулих літ»
  2.               «Повість минулих літ» - перший підручник з історії Київської держави
  3.               Мова «Повісті минулих літ» насичена образами, поетикою, старослов’янізмом, нороднорозмовними елементами
  4.               Слова: «Дайте мені од двора по три голуби та по три горобці» належать княгині Ользі із «Повісті минулих літ»
  5.               Про помсту древлянам йдеться у літописі «Повість минулих літ»
  6.               C:\Users\INDESIT\Pictures\images (3).jpgКиївському князеві Святославу належать слова: «Рано взялись ви землю Половецьку ногами разити, а собі слави шукати. Не з честю ви ворога подолали» («Слово про похід Ігорів»)
  7.               В описі «Ігор – князь поскочив горностаєм між очерети високі» є такі художні засоби:
  1. Порівняння «князь поскочив горностаєм»
  2. Інверсія (незвичний (непрямий) порядок слів у реченні)

       с) епітет: очерети високі (художнє означення)

  1.               Слова «Лучче нам порубаними бути, ніж полону зазнати» промовляє князь Ігор («Слово про похід Ігорів»)
  2.               Богдан Хмельницький згадується у філософській поезії «De libertate»
  3.               Пісню «Всякому місту звичай і права» Г. С. Сковороди виконує Наталка Полтавка, героїня однойменної пєси «Наталка Полтавка»
  4.               У творі «Всякому місту звичай і права» не оспівується «ідея сродної праці»
  5.               У творі «Всякому місту звичай і права» засуджується пияцтво, шовінізм, хабарництво
  6.               «Силою» у своїх байках Григорій Сковорода називає мораль
  7.               Ліричний герой твору «De libertate» символом свободи вважає Богдана Хмельницького
  8.               У байці Г. Сковороди «Бджола та Шершень» бджола -  символ праці
  9.               У байці Г. Сковороди «Бджола та Шершень» шершень – символ ледарства
  10.               Оповідна частина й повчання – композиційні особливості байки «Бджола та Шершень» Г. Сковороди
  11.               «Всякому місту звичай і права» - пісня Г. Сковороди
  12.               «Слово про похід Ігорів» - героїчна поема (літописна повість)
  13.               «Бджола та Шершень» - байка
  14.               «Повість минулих літ» - літопис
  15.               «De libertate» - вірш, лірика(патріотична, філософська)
  16.               «Дума про Марусю Богуславку» - є народна дума
  17.               «Ой летіла стріла» - народна балада
  18.               «Чи не той то хміль» - історична балада
  19.               «Ой Морозе, Морозенку» -історична пісня
  20.               «Ой не ходи, Грицю» - пісня Марусі Чурай
  21.               «Засвіт встали козаченьки» - пісня Марусі Чурай
  22.               «Віють вітри, віють буйні» - пісня Марусі Чурай
  23.               «Бджола» - алегоричний образ «мудрої людини, що в природному ділі трудиться»
  24.               «Шершень» - алегоричний образ «аморальної людини, що живе за рахунок чужої праці»
  25.               Для Бджоли найбільшим щастям є щастя «сродної праці»

«Нам незрівнянно більша втіха – збирати мед, ніж споживати»

  1.               Рядки:

«Плаче – тужить Ярославна

                                    Вранці в Путивлі на валу» - «Слово про похід Ігорів»

  1.               Переспів плачу Ярославни із «Слово про похід Ігорів» зробив Т. Г. Шевченко
  2.               Рядки:

«О якби в дурні мені

Не пошитись,

Щоб без свободи не

Міг я лишитись»

поезія Г. С. Сковороди «De libertate»    

  1.               Рядки:

«Той безперервно стягає поля

Сей іноземних заводить телят»

пісня Г. С. Сковороди «Всякому місту звичай і права»

  1.               Рядки:

«Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не скільки тобі самій,

Як людям корисні» належать Шершневі

  1.               «Панські Петро для чинів тре кутки» - інверсія (непрямий порядок слів)

Потрібно Петро тре → другорядні члени речення

                                   (група підмета, присудка)

                підмет  присудок

  1.               «В сих дім, як вулик, гуде від гуляк» - порівняння
  2.               «Що є свобода? Добро в ній яке?» - риторичне запитання
  3.               «Мед любить їсти й Ведмідь

        А Шершень теж не проти нього» - алегоричні образи байка «Бджола та Шершень»

  1.               «Всякому місту звичай і права» - провідний мотив «щасливий той, хто має чисте сумління»
  2.               «Слово про похід Ігорів» - провідний мотив обєднання князівств у Київську державу
  3.               «Повість минулих літ» - провідний мотив об’єднання князівств у Київську державу
  4.               «Бджола та Шершень» - провідний мотив «сродної праці»
  5.               «De libertate»   - провідний мотив «свобода – найцінніше багатство»
  6.               Рядки:

«Ой матінка плаче,

Поки жити буде

А сестриця плаче,

                                                    Поки не забуде» - із балади «Ой летіла стріла»

  1.               Удовинин син загинув від стріли у баладі «Ой летіла стріла»
  2.               Прийом метаморфози використано у баладі «Ой летіла стріла» (мати, сестра, дівчина – перетворилися на «три рябенькі зозуленьки»)
  3.               У рядках балади «Ой летіла стріла» використано гіперболу (художнє перебільшення)

«Де матінка плаче

Там Дунай розлився

Де плаче сестриці

Там слізок криниця»

  1.               Зозуля в баладі «Ой летіла стріла» - це символічний образ суму й туги
  2.               В українському фольклорі зозуля є образом суму, туги, нещастя
  3.               Сестриця із балади «Ой летіла стріла» «в ніженьках сіла»
  4.               Мати із балади «Ой летіла стріла» «в головоньках сіла»
  5.               Миленька із балади «Ой летіла стріла» «сіла край серденька»
  6.               Тема балади «Ой летіла стріла» оспівування суму за вбитим стрілою вдовиним сином
  7.               Ідея балади «Ой летіла стріла» висловлювання співчуття до загиблого
  8.               Рядки балади «Ой летіла стріла»

«Ой матінка плаче

Поки жити буде

А сестриця плаче

Поки не забуде

А миленька плаче

Поки його бачить» - є основною думкою балади

 

C:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (7).jpg

 

 

 

 

 

 

 

C:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (10).jpg

 

 

Цитатна характеристика за змістом « Енеїди» Івана Петровича Котляревського головних героїв твору.

C:\Users\INDESIT\Desktop\твори\енеъда.jpg

1. « Еней був парубок моторний / І хлопець хоть куди козак , / Удавсь на всеє зле проворний  , / Завзятіший од всіх бурлак» . ( Еней )

2. « Но зла Юнона , суча дочка , / Розкудкудахкалась , як квочка , - /Енея не любила – страх ; / Давно уже вона хотіла / Його щоб душка полетіла / К чортам і щоб і дух не пах / Еней був тяжко не по серцю/ Юноні , - все її гнітив». ( Юнона)

3. « Впрягла в ґринджоли павичку , /  Сховала під кибалку мичку , / Щоб не світилася коса; / Взяла спідницю , і  шнурівку , / І хліба з сіллю на тарілці / К Еолу мчалась , як оса.» ( Юнона)

4. « Пошли на нього лихо злеє / За сеє ж дівку чорнобриву , / Смачную , гарну , уродливу / Тобі я , дабелі , ще дам» . ( Юнона говорить до Еолу щодо Енея )

5. « Зібрав всіх вітрів до двора , / Велів поганій буть погоді…. / Якраз на морі і гора ! /» ( Еол готує Енею пастку )

6. « …кричить , що я Нептуну / Півкопи грошей в руку суну / Аби на морі шторм утих» . ( Еней говорить про хабар Нептуну)

7. « …. Вже зараз взяв мітелку / І вимів море , як світелку / То сонце глянуло на світ» ( Нептун на морі)

8. « Еней здобуде сильне царство / І заведе своє там панство : / Багато хлопців там наплодить…/ І всім їм буде ватажок» . ( Юпітер пророчить долю Енею , говорить це Венері)

9. « Розумна пані і моторна / Трудяща , дуже працьовита / Весела , гарна , сановита , / Бідняжка – що була вдова» . ( Дідона)

10. « Ми всі , як бач , народ хрещений / Волочилися без талану / Ми в Трої , знаєш , породженні / Еней пустив на нас ману ; / Дали нам греки прочухана / І самого Енея – пана / В три вирви вирвали відтіль / Звелів покинути нам Трою / Підмовив плавати з собою / Тепер ти знаєш , ми відкіль» . ((діалог троянців з Дідоною) 

11. « З Олімпа глянув і на нас / І кинув в Карфагену оком - / Аж там троянський мартопляс / Розсердився і розкричався / Аж цілий світ поколихався / Енея лаяв на весь рот» ( Юпітер )

12. « Біжи лиш швидше в Карфагену , / Зевс гінцеві так сказав  , - / І пару розлучи скажену / Еней Дідону б забував / Нехай лиш відтіль утікає / І Рима строїти чухрає ,». ( Юпітер посилає Меркурія як гінця до Карфагену )

13. « Ану лиш ,  швидше  убирайся  ( Меркурій) / З Дідоною не женихайся / Завес поход тобі сказав …/  Шатнувся миттю сам із хати / Своїх троянців позбирати …/ Потім , в човен хутенько сівши / І їхати своїм велівши / Не оглядався сам назад …» ( Еней тікає від Дідони).

14. « Тяжко зажурилась/ Весь день не їла не пила / Все тоскувала , все нудилась …/ І . взявши з запічка кресало / В клоччя в пазуху чимало , / Кругом костер той запаливши / В вогонь лахміття все зложивши/ Сама в огні тім простяглась / Вкруг неї полум’я палало / Покійниці не видно стало / Пішов од неї дим і чад! - / Енея так вона любила , / Що ож сама себе спалила / Послала душу к чорту в ад / . (смерть Дідони )

15. « Еней , попливши синім морем , / На Карфагену  оглядавсь …/ Сицилія земля багата / Вона мені щось по знаку / Там добрий цар живе  Ацест / Всього у нього вдоволь есть / Ацест Енею , як би брату / Велику ласку показав /» . ( Еней у царя Ацета )

16. « Зробити поминки я хочу / Поставити обід старцям». ( Еней справляє поминки по батькові )

17. « Мене боги к тобі послали / І так сказати приказали: / Щоб ти нітрохи не журивсь / Пошлю тобі щасливу долю , Щоб учинив ти Божу волю / І швидше в Рим пересиливсь» .( зустріч із душею батька Анхіза , зустріч у сні)

17, « Про Сагайдачного співали …./ Співали і про Січ …/ Полтавську славили Шведчину…/ Отак поплававши немало / Побачили кінець бідам! / До берега якраз пристали , / Ся Кумською земелька звалась / Вона троянцям сподобалась» . ( троянці в подорожі до нової землі )

18. « Тепер Еней убрався в пекло / Прийшов зовсім на інший світ» . ( Еней у пеклі)

19. « Еней з Савіллою старою / Із пекла бігли навпростець …/ Синок воричив головою / Поки аж не сховався отець» . ( Еней у пеклі )

20. « Земелька це була латинська / Завзятий цар в ній був Латин / Дочка була зальотна птиця / Червона , свіжа , як кислиця / Дородна , росла і красива». ( цар Латин і його донька )

21. « Не в шутку молодець був жвавий / Товстий , високий , кучерявий / Обточений , як огірок / І війська мав свого чимало / І грошиків таки бряжчало / Куди не кинь , був Турн царьок». ( Турн , жених доньки царя Латина )

C:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (14).jpg22. « Еге! – Юнона закричала , / Проллю троянську кров , латинську / Вмішаю Турна , / Я наварю їм киселю / Війна!  Війна ! проти троянців !». ( Юнона «готує» Енею війну з Турном)

23. « Так вічної памяті бувало / У нас в Гетьманщині колись…/ Так славнії полки козацькі / Лубенський,

 Гадяцький , Полтавський» ( автор прославляє минуле України )

24. « Вулкан – коваль тоді трудився / Енеєві зробив він збрую / Вулкан потіє і трудиться / Всіх лає , б’є, пужа , яриться / К роботі приганя майстрів». ( Вулкан робить зброю для троянців за проханням Венери )

25. « У главній башті на сторожі / Стояли Евріал і Низ / У службі вірні козаки» ( Низ та Евріал – троянські воїни).

26. « З тобою рад в огонь і воду / На сто смертей піду з тобою» ( Низ говорить Евріалу ( військове братство))

27. « Де общеє добро в упадку / Забуть отця , забуть і матку / Лети повинность ісправлять» ( Евріал говорить Низу ( громадський обов’язок ))

28. « Сей Евріал був молоденький / Так годів з дев’ятнадцять мав» ( Евріал).

29. « Еней один за всіх не спав ,  /  Він думав , мислив , умудрявся , / Як Турна – ворога побити / Царя Латина усмирити / І упокоїти народ» ( Еней , симпатія до ліричного героя автора , прославлення лицарства , козацької мудрості ).

30. « Опять шабельки заблищали …/ Опять панцери заблищали …/ « Но єсть у мене рідний батько , / Коли мені смерть задаси / Одправ до батька труп дубленний ( Турн звертається до Енея ) / Еней змякчився  / Аж зирк – Палландова ладунка (ладунка загиблого товариша , Турн – мародер ) / І золота на ній карунка / У Турна на плечі висить …/ І думку маєш буть живим ? / Палан тебе тут убиває / З сим словом меч свій устромляє / В роззявлений рутильця рот..» ( загибель Турна , перемога Енея як військового ватажка , стратега ).

31. « Душа рутульська полетіла / До пекла , хоть і не хотіла / К пану Плутону на бенкет / живе хто в світі небагато / Тому ніде не буде смачно / А більш , коли і совість жметь». ( смерть Турна).

 

 

 

 

C:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (12).jpg

 

 

 

 

 

C:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (13).jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

«Енеїда» Іван Петрович Котляревський

( літературна критика про твір)

 

  • персонажі « Енеїди» представляють насамперед досить повний зріз українського суспільства 18 століття ;
  • персонажі поділяються на три групи :

а) Еней і троянці (це кошовий і запорізькі козаки) ;

б) боги , що представляють переважно чиновництво;

в) царі  - поміщицтво;

     - у поемі прослідковується  ідея  національної єдності України ;

     - автор малює не так реалістичний , як романтичний образ українського народу , у якому переплітаються  , об’єднуються спільною національною душею всі суспільні верстви й покоління;

     - у сюжет Котляревський уклав алегоричну розповідь про занепад і шлях до відродження української нації у 18 столітті ;

    - поштовхом для написання поеми  , як гадає більшість дослідників , було зруйнування російською армією Запорізької Січі у 1775 році ;

   - Юнона весь час чинить перепони троянцям ( тому можна припустити , що вона уособлює образ російської  держави) ;

- картина бурі уособлює ,  вочевидь  добу Руїни ( після смерті Богдана Хмельницького) ;

- Зевс ставить перед Енеєм завдання «Рима строїть» ( збудувати нову державу) , але Еней не виконує місії  ( деградує нація) , хоча автор у кінці показує Енея готового до створення нової держави ;

- змалювання пекла – галерея морального розпаду української еліти (п’янки , бенкети , гуляння , любовні пригоди );

- картина раю – це майбутня досконала духовно відновлена держава ;

- поема займає централь місце у творчості Івана Петровича Котляревського;

- Котляревський  створює поему у час занепаду української державності , у період зрощення України;

- автор використовує прийом «прихованого змалювання» так званої езопівської мови ; (байкар Езоп вчинки людей ховав за образами тварин , Котляревський – за образи царів) ;

- взявши за основу поему « Вергілія» «Енеїду» , «переодягнувши»  героїв в український одяг , наділивши героїв рисами українців і перенісши їх у час української реалії ;

- «Енеїда» за жанром – героїчно-комічна , бурлескно  – травестійна поема ( тема – змалювання , осмислення історичної долі українського народу ; ідея – заклик земляків до національної єдності в ім’я відродження Української держави (актуальність сьогодення) ;

- автор змальовує українську дійсність 18 століття;

- твір двоплановий  дворівневий : під жартівливою , бурлескно - травестійною  оболонкою заховано серйозний  національно - політичний   зміст ( занепад держави) ;

- Валерій Шевчук зазначає , що Котляревський створює ніби вертепну виставу « перевернувши вертепну скриньку догори ногами і на горішньому поверсі розіграв інтермедійну частину , а в долішній , прихованій опустив сюжет високий – історію своєї держави». ;

- у поемі « Енеїда» автор зробив величезний внесок в історію української літератури і нації перейшовши до живої народної мови ;

- « Енеїда» є початком нової української літератури ;

- твір написано чотиристопним ямбом ;

- в поемі змальовано український побут : період Запорізької Січі або в українському селі 18 століття :

- присутність народної мови ;

- український  гумор ;

- український побут ;
- народні обряди ( поминки , ходити в гості з хлібом – сіллю , ворожіння , легенди , повір’я , народні танці , ігри , пісні)

- докладно описує чоловічий , жіночий , дівочий одяг та взуття );

- українські страви та напої ;

- близько 100 страв української кухні ;

- українські професії : чумак , паромник , канцелярист , суддя , священик , купець , шинкар , швець , кравець , коваль , косар , військовий ;

- використання українського фольклору : прислів’я , приказки , українські пісні;

 - присутність українських географічних назв , української природи ;

Герої поеми :

  • усі герої алегоричні ;
  • усі герої багатогранні ;
  • представляють певний зріз українського суспільства 18 століття :

а) Еней і троянці ( кошовий і запорізькі козаки );

б) боги ( апарат держави ) ;

в) царі ( поміщики );

      - образ Енея показано у розвитку : спочатку це гуляка , романтик , який шукає пригод , але разом з тим мудрий вожак , який орієнтується в ситуації : прагне врятувати своє військо , хоче не воювати , а дипломатично вирішити питання ;

- Еней «росте» : із простого подорожнього він перетворюється на ватажка , полководця , який готовий іти на самопожертву заради людей ( бій з Турном за Латинію ) ;

- троянці (запорожці ) вміють погуляти , але вони міцні , рішучі , дружелюбні , готові вести боротьбу за народ , дорожать своєю свободою ; це справжні рицарі, що виявляють чудеса мужності й здобувають перемогу навіть над значно чисельнішим ворогом ;

- мандрівка троянців – це рух поколінь у морі – часі ; Еней – узагальнений образ козацького провідника ; Троя – це Запорізька Січ  , а ширше – гетьманська козацька держава ;

- автор наголошує на ролі української еліти у створенні нової незалежної держави ; піднімає проблему міжусобної ворожнечі  ( Турна на війну підбурює Юнона ( російська держава ));

- Еней не будує нову українську державу , але відбувається його « національний ріст» : з гультяя і просто розбишаки «перетворюється» на ватажка народу  (приборкує тілесні забаганки і стає на шлях духовного відродження);

- автор симпатизує головному героєві і разом з тим «критичними епітетами» й порівняннями змальовує недоліки  Енея : « на всеє зле проворний  , завзятіший від всіх бурлак» (бездомна людина , гуляка ); «ланець» ( обідранець , халамид ник ) , « поганець» , « мутив , як на селі москаль» , « вміє бісики  пускать»  (любить погуляти , із розуму «зводить» Дідону і легко її кидає ) ; за розвагами і пияцтвом забуває навіть про найважливішу мету свого життя – побудова Трої (Зевс про це нагадує йому ) ;

- образ Енея показаний у розвитку : щодалі змісту поеми автор показує , як «проступають» симпатичні риси героя – він «ласкавий , гарний , проворний і гострий як на бритві сталь» ( тобто дотепний) ; доброзичливий , легко сходиться з людьми , вміє іронічно подивитися на себе ; у творі головний герой «розвивається» як політик ,як ватажок енейців :

а ) вимогливий керівник ;

б ) турботливий , винахідливий « один за всіх не спав , він думав , мислив , умудрявся» ( бо за всіх відповідає);

в) винахідливий ( дає хабар Нептуну );

г ) використовує дипломатичний хист ( намагається порозумітися з тубільцями , розкриває підступність Юнони , схиляє на свій бік царя Латина , вміло організовує підготовку до бою з Турном , вміло володіє зброєю ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Короткий зміст програмових творів Тараса Шевченка

 

  1. Послання « І мертвим , і живим , і ненародженим….

 

а) « Настане суд , заговорять / І Дніпро , і гори /І потече сторіками / Кров у синє море …»

б) « Якби ви вчились так як треба , / То й мудрість би була своя/ А то залізете на небо / І ми не ми , і я не я…»

в) «І Коллара читаєте / І Шифарика , і Ганне… / І всі мови / Слов’янського люду - / Всі знаєте. А своєї / Да стобі….Колись будем / І по – своєму глаголить …»

г) « Раби , подножки , грязь Москви , / Варшавське сміття – ваші пани / Ясновельможної гетьмани / Чого ж ви чванитесь , ви ! / Сини сердешної України ! /Що добре ходите в ярмі …»

д ) « І на Січі мудрий німець картопельку садить , / А ви її купуєте , / Їсте на здоровя / Та славите Запорожжя / А чиєю кровю /Ота земля напоєна , / Що картопля родить , - / Вам байдуже . Аби добра . / Була для городу !».

е) « Доборолась Україна / До самого краю / Гірше ляха свої діти /  Її розпинають …»

є ) « Не дуріте самі себе , / Учітеся ,читайте , / І чужому научайтесь / Й свого не цурайтесь , / Бо хто матір забуває / Того Бог карає …»

ж) « Я ридаю , як згадаю , / Діла незабутні / Дідів наших / Тяжкі діла ! / Якби їх забути / Я оддав би веселого / Віку половину. / Отака – то наша слава / Слава України …»

з) « обніміте ж , брати мої , / Найменшого брата , / Нехай мати усміхнеться / Заплакана мати….»

и) « І оживе добра слава , / Слава України / І світ ясний , невечірній , / Тихо засіяє …./  Обніміться ж , брати мої / молю вас , благаю !»

Тарас Шевченко   « Заповіт».

а) « Як умру то поховайте / Мене на могилі / Серед степу широкого/ На Вкраїні милій…»

б) « Як понесе з України / У синєє море … / Кров ворожу….отоді я / І лани І гори - / Все покину і полину / До самого Бога  / Молитися…»

в) « І мене в сімї великій , / В сімї вольній , новій / Не забудьте помянути / Незлим тихим словом»

Поема Тараса Григоровича Шевченка « Кавказ»

 

А) « За горами гори , хмарою повиті , / Засіяні горем , кровію политі ….»

( початок поеми )

Б ) « Споконвіку Прометея там орел карає , / Що день Божий добре серце / Й серце розбиває…»

В ) « Не вмирає душа наша / Не вмирає воля …»

Г) « Кати знущаються над нами , / А правда наша пяна спить ….»

Д ) « Встане права ! встане воля / І тобі одному / Помоляться всі язикі / Вовіки і віки / А поки що течуть ріки , / Кровавії ріки …»

Е ) « Огненне море! Слава ! Слава! / Хортам , і гончим , і псарям / І нашим батюшкам – царям / Слава !» ( сарказм)

Є ) « І вам слава сиві гори / Кригою окуті / І вам , лицарі великі / Богом не забуті / Борітеся – поборете / Вам Бог помагає / За вас воля , за вас правда ,/ І воля святая ….»

Ж ) « Чурек і сакля – все твоє : / Воно не прошене , не дане, / Ніхто не візьме за своє …»

 З ) « Одна Сибір несходима , / А тюрм ! а люду !...Що й лічить ! / Од молдаванина до фіна / На всіх язиках все мовчить , / Бо благоденствує !»

И) « Французів лаєм . Продаєм , / Або у карти програєм / Людей , …не негрів , а таких / Таких хрещених …но простих»

І ) « Ви любите брата ! / Суєслови , лицеміри / Господом прокляті / Ви любите на братові / Шкуру , а не душу!....»

Ї ) « І тебе загнали , мій друже єдиний ! / Мій Якове добрий ! / Не за Україну !, / А за її ката довелось пролить / Кров добру , не горну ! / Довелось запить / З московської чаші московську отруту ….»

Й ) « О мій друже ! друже незабутній ! / Живою душею в Україні витай / Літай з козаками понад берегами / Розриті могили в степу назирай …»

К ) « А поки що мої думи , / Моє люте горе / Сіятиму , - нехай ростуть / Та з вітром говорять / Вітер тихий з України / Понесе росою / Мої думи аж до тебе / Братньою сльозою ….»

Л ) « Ти їх , друже , привітаєш , / Та прочитаєш … / І могили , степи , море , / І мене згадаєш ….»

 

Тарас Шевченко поема « Катерина» ( присвячена В. А. Жуковському на память про день викупу поета з кріпацтва 22 квітня 1838 року )

 

1) « Кохайтеся , чорноброві , / Та не з москалями / Бо москалі – чужі люде , / Роблять лихо з вами ….»

2) « Не слухала Катерина / Ні батька , ні матір / Полюбила москалика / Як знало серденько ….»

3) « А донька не чує / Де жартує з москаликом / Там і заночує . / Поки слава на все село недобрая стала….»

4) « Пішов москаль в Туреччину , / Катрусю накрили …»

5 ) « Обіцявся чорнобривий , коли не загине …./ Обіцявся вернутися/ Тоді Катерина / Буде собі московкою / Забудеться горе …»

6 ) « Не журиться Катерина  - / Вмиється сльозою , …./ Стане собі під калиною / Заспіває Гриця / Виспівує , вимовляє / Аж калина плаче …»

7 ) « Виглядає Катерина …./ Минуло півроку …./ Нездужає Катерина, / Ледве – ледве дише …./ Вичуняла та в запічку / Дитину колише ….»

8) « А жіночки лихо дзвонять , / Матері глузують …./»

9) « Катерино , серце моє ! / Лишенько з тобою ! / Де ти в світі подінешся / З малим сиротою ….» ( ліричний відступ , позитивне ставлення до героїні )

10 ) « Вичуняла Катерина , / Одсуне кватирку , / Поглядає на вулицю, Колише дитину;»

 11) « Оддячила! Іди ж , шукай / У Москві свекрухи …»

12 ) « Прости мене , мій батечку , / Що я наробила …..»

13 ) « Промовила …. « Не вернуся…» / Боже ти мій ! / Лихо моє !/ Де мені сховатись ! ….»

14) « Пішла селом…/ Плаче Катерина/ Та й заголосила / Як тополя , стала в полі / При битій дорозі …»

15) « Ідуть шляхом чумаченьки / Питається : « Люде добрі , / Де шлях на Московщину …./  В Броварах спочила / Все йшла та питала ; / Було таке , що під тином / З сином ночувала …»

16) « Реве , свище завірюха / По лісу завило / « Де москалі – лебедики ?» / Полетіла Катерина / І не оглядалась: / Лихо моє , доле моя ! / Попереду старший йде / « Люебий мій Іване / Ти не пізнав мене , мій голубе!» «Дура , отяжися ! Возміте прочь безумную …»

17) « Боже мій ! Іване …/ І ти мене покидаєш / А ти ж присягався ! / … Не втікай від мене / Я винесу тобі сина …»

18) « Утік нема ! / Сина , сина відцурався / Дитя моє ! / Де дінусь з тобою ! / Москалики , голубчики, / Візьміть із собою / Не цурайтесь!/ Візьміть його … бо покину / Як батько покинув…»

19) «А москалям / Байдуже ; минули . / Воно й добре ; та на лихо / Лісничі почули ….»

20) « Бігла Катря боса лісом , / То плаче , то просить ,/ Та в яр..біжить…серед ставу / Мовчки опинилась / « Прийми , Боже , мою душу , / А ти – моє тіло …»

21) « Чорноброва Катерина / Найшла , що шукала / Дунув вітер понад ставом - / І сліду не стало …»

22) « А тому , тому на світі (сиротині) / Що йому зосталась / Кого батько і не бачив , / Мати одцуралась ! / Що зосталось байстрюкові? / Хто з ним заговорить? / Ні родини , ні хатини…/ Панське личко , чорні брови ….»

23) « Ішов кобзар до Києва , / Мале дитя коло нього / На сонці куняє»

24) « Іде шляхом до Києва / Берлин шестернею , / а в берлині господиня / З паном і сім’єю / Опинився против старців - / Курява лягає / Побіг Івась , бо з віконця / Рукою махає / Дає гроші Івасеві…»

25) « Дивується пані / А пан глянув , одвернувся …/ Пізнав , препоганий / Пізнав тії карі очі / Чорні бровенята / Пізнав батько свого сина / Та не хоче взяти …»

26) « Берлин рушив , а Івася / Курява накрила …./ Полічили , що достали / Встали сіромахи / Помолились на схід сонця , / Пішли понад шляхом…»

 

 

Тарас Шевченко. Поема – комедія « Сон» ( сатира на російське самодержавство)

 

  1. « У всякого своя доля / І свій шлях широкий ; / Той мурує , той руйнує ; / Той неситим оком - / Чи нема країни , / Щоб загарбать із собою / Взять у домовину …»
  2.  « А той , щедрий та розкішний , / Все храми мурує ; / Та отєчество так любить / Так за ним бідкує …»
  3.  « А братія мовчить собі , / Витріщивши очі ! / Як ягнята. / « Нехай , - каже , - / може , так і треба …»
  4. « Отак , ідучи попідтинню / З бенкету п’яний уночі , …./ А вже підпилий як засне, / То хоч коти гарматами , / І усом не моргне/ Та й сон же , сон , напрочуд дивний / Мені приснився - Найтверезіший упився би / Скупий жидюга дав би гривню ,./ Щоб позирнуть на ті діла ….»
  5. « Дивлюся : так буцім сова / Летять лугами , берегами ( символ мудрості ) / та нетрями…./ А я за нею та за нею / Лечу й прощаюся з землею …»
  6. « Летим . Дивлюся аж світає / Край неба палає / Соловейко в темнім гаї / Сонце зустрічає ….»
  7. « І все – то те , вся країна / Повита красою / Зеленіє вмивається/ Дрібною росою ….» ( контраст  : пейзаж – контраст)
  8. « Он глянь – у тім раї , що ти покидаєш / Латану свитину з каліки знімають / З шкурою знімають …./ а он розпинають вдову за подушне , / а сина кують , / Єдиного сина , єдину дитину, / Єдину надію ! в військо віддають …./ а онде під тином опухла дитина , / голодная мре …/ А мати пшеницю на панщині жне …»
  9. « Лети ж , моя думо , моя люта муко , / Забери з собою всі лиха , все зло …./ Душе моя убогая ! Лишенько з тобою…» ( ліричний відступ )
  10. « Лечу понад землею …/ І знов прощаюся із нею …/ Кругом бори та болота …/ Туман . туман та болота …./ Людей не чуть , не знать і сліду …/ Упивайтесь , бенкетуйте !.../ Я вже не почую ! / Один собі навік - віки …/ В снігу заночую одпочину … / Аж слухаю…»
  11. « …Аж слухаю - / Загули кайдани / Подивлюся …./ О люде поганий ! …»
  12. « Заворушилася пустиня / Мов із тісної домовини / Мерці за правдою встають / Ні , то люди , живі люди , / В кайдани залиті . / Із нор золото виносять , / Щоб пельку залити / Ненаситому ! То каторжні …/»
  13. « А межи ними , запеклими , / В кайдани убраний ,/ Цар всесвітній ! / Цар волі , Цар штемпом увінчаний ….»

( образ – борець за волю )

  1. « А де ж твої думи , рожевії квіти / Доглядані , смілі , викохані діти ….» (ліричний відступ )
  2. « І знов лечу. Земля чорніє ,/ Дивлюся : хати над шляхами, / Та городи з стома церквами / А городах , мов журавлі / Замуштрували москалі / Нагодовані , убогі…/»
  3. « Туман тяжкий ….Долітаю…/ То город безкраїй / Церкви , та палати / Та пани пузаті / І ні однісінької хати ….»
  4. « Ура ! Ура ! / У нас парад  !/ Сам ізволіт / Сегодня гуляти»( цар Микола , змалювання верхівки самодержавства)
  5. « І зробився …./ я знову незримий / Та й попхався в палати …./»
  6. « Цур тобі , мерзенний / Каламарю…( образ українця – зрадника )
  7. « Боже мій єдиний…./ Усе нащо золотом облито…»
  8. « Аж ось і сам / Високий , сердитий / Виступає ; обок нього / Цариця – небога , / Мов опеньок засушений / Тонка , довгонога , / Та ще на лихо , сердешне , хита головою» ( використовує сарказм – уїдливу насмішку , яка стала причиною арешту поета )
  9. « А диво – цариця / Мов та чапля між птахами / Скаче , бадьориться ….»
  10. « Дивлюся , цар підходить / До найстаршого…та в пику / Облизався – та меншого в пузо …/ Аж загуло ! ….а той собі  / Ще меншого в пузо …»
  11. « Дивлюся : / Палати , палати / Понад тихою рікою ; / А берег ушитий / Увесь каменим / Дивуюсь , / Як – то воно зробилося / з калюжі такої / Таке диво ? / …отут крові / Пролито людської – / І без ножа / По тім боці твердиня й дзвіниця / Мов та швайка загострена / Аж чудно дивитися …»

( «отут крові пролито людської» - кров козаків на кістках яких побудовано Санк – Петербург на тих , хто був засланий до Сибіру ) ; «твердиня й дзвіниця , мов та швайка загострена»-

Петропавловська фортеця – політична вязниця , символ російського царизму )

  1. « А на коні сидить охляп , / У свиті – не свиті / І без шапки, / Голова повита / Кінь басує …/ Хто ж це такий ? / От собі й читаю / що на скелі написано / Первому – Вторая / Це той Первий , що розпинав / Нашу Україну / А Вторая доконала / Вдову сиротину / Кати ! Кати ! Людоїди ! /Наїлися обоє / Накралися : а що взяли / На той світ з собою ? / Тяжко – тяжко мені стало / Так , мов я читаю / Історію України…»
  2. « Царю проклятий , лукавий / Аспиде неситий / Що и зробив з козаками ? / Болота засипав / Благородними костями: / Поставив столицю…»( образ царя до якого звертається риторичним запитанням )
  3. « Людоїде, змію ! / На страшному судилищі / Ми Бога закриєм / Од очей твоїх неситих / Ти нас з України / Загнав , голих і голодних , / У сніг на чужину / Та й прозрів» ( висміювання царя Миколи , гостра сатира на самодержавство)
  4. « А між ними і землячки / Де - де проглядають / По московські так і ріжуть / Україно!  Україно !/ Оце твої діти ! / Твої квіти молодії / Чорнилом политі / Московською блекотою/ В німецьких теплицях / Заглушені ! Плач , Україно !/Бездітна вдовице»
  5. « Старшина пузата …/ Стоїть рядом …/ Медвідь виліз./ Пішло все в землю : диво дивне / Сталося на світі / Що буде робити …/ Мій ведмедик ! / Стоїть собі сіромаха / Мов кошеня/ Я аж засміявся / Він і почув , як зиркне / Я перелякався отаке – то приснилося диво …»

 

C:\Users\INDESIT\Desktop\твори\кавказ2.jpgC:\Users\INDESIT\Desktop\твори\сон.jpg

 

 

C:\Users\INDESIT\Desktop\твори\катерина.jpg

 

Матеріали до уроків вивчення творчості Тараса Григоровича Шевченка

( розгорнуті відповіді на запитання )

  1. Викупу Тараса Шевченка з кріпацтва сприяли Карл Брюллов , Олексій Венеціанов , Василь Жуковський .
  2. Ліричним відступом у поемі « Катерина» Тараса Шевченка є роздуми ліричного героя про гірку долю байстрят .
  3. Афоризм « В своїй хаті своя правда , і сила , і воля» , « І чужому научайтесь і свого не цурайтесь» життя дав твір « І мертвим, і живим ,і ненародженим»
  4. Образ Прометея наявний у творі « Кавказ».
  5. До жанру « послання» належить твір Тараса Шевченка « І мертвим , і живим , і ненародженим».
  6. Ярема і Оксана – герої твору « Гайдамаки».
  7. Гонта та Ярема – герої твору «Гайдамаки».
  8. Події Коліївщини зображені у творі «Гайдамаки».
  9. Тарас Шевченко посвятив Якову де Бельману твір « Кавказ».
  10. Словами : « Кохайтеся , чорноброві , та не з москалями» починається твір « Катерина».
  11.  Ідеєю теми « Гайдамаки» Тараса Шевченка є :
  1. Необхідність перегорнути трагічну сторінку , по – сучасному оцінити минуле ;
  2. Заклик до єднання  слов’янських  народів ;
  3.  Усвідомлення того , що здобуття незалежності – ідеал історичного розвитку нації ;
  4. Осмислення можливостей вирішення конфліктів між народами – сусідами , історичного примирення народів
  1.  Засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії , вірно підданства  й аморальності земляків – перевертнів  - провідний мотив твору Тараса Шевченка « Сон» ( « У всякого своя воля» ).
  2.  Слова : « Од глибокої тюрми та до високого престола – усі ми в золоті і голі» належать колонізатору.
  3.  Тарас Шевченко присвятив Василеві Жуковському поему « Катерина».
  4.  Критика української еліти , яка зневажає український народ , і заклик до соціального примирення заради відродження нації звучить у творі Тараса Шевченка « І мертвим , і живим , і ненародженим».
  5.  Сарказм – їдка , викривальна , особливо дошкульна насмішка , сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства .
  6.  Рядки : « Ти нас ріжеш – заріж і їх / Вони католики / Чого став? / Чом не ріжеш ?» ( поема « Гайдамаки» , Гонта вбиває своїх дітей ).
  7.   Рядки : « Борітеся  - поборете , / Вам Бог помагає ! / За вас правда , за вас воля , за вас слава / І воля святая !». ( поема « Кавказ» )
  8.  Рядки : « В тебе дочка чорнобрива / Та ще й не єдина / А муштрує у запічку / Московського сина». ( поема « Катерина» )
  9.  Рядки : « Подивіться на рай тихий , / на свою країну / Полюбіте щирим серцем / Велику руїну .» ( поема « І мертвим , і живим , і ненародженим …»
  10.  Рядки : « А за горами гори , хмарою повиті /Засіяні горем , кровію политі / Отам – то милостивії  ми / Ненагодовану і голу / Застукали сердешну волю .» ( поема « Кавказ» )
  11.  Рядки : « І мене в сім’ї великій / В сім’ї вольній , новій /  Не забудьте пом’янути  /  Незлим тихим словом». ( поезія « Заповіт» )
  12.  Рядки : « Нема на світі України / немає другого Дніпра , / А ви претеся на чужину / Шукати доброго добра…» ( послання « І мертвим , і живим,  і ненародженим»)
  13. Художній  засіб : « Доборолась Україна / До самого краю» ( метонімія )
  14.  Рядки : « І потече сторіками / Кров у синє море» - перебільшення ( гіпербола )
  15.  « Настане суд , заговорять / І Дніпро , і кручі» ( персоніфікація – олюднення : наділення неживих предметів властивостями людини)
  16.  Рядки : « Нема пекла , ані раю / Немає й Бога , тільки я !». ( вжито слова – антоніми )
  17.  Сюжет поеми « Катерина»:

а) завязка – знайомство й кохання Катерини з москалем ;

б) розвиток дії – вигнання зганьбленої дочки з дому ;

в) кульмінація – самогубство Катерини ; випадкова зустріч Катерини з Іваном на чужині ;

г) розвязка  – життєва доля сина , зустріч з батьком ;

  1.  Художній засіб : « Та нетрями , / Та глибокими ярами / Та широкими степами / Та байраками .» ( анафора ( єдино початок) )
  2.  У рядках : « Тяжко – тяжко мені стало , / Так , мов я читаю / Історію України / Стою , замираю» ( повторення однакових або близьких приголосних для підвищення виразності – алітерація; слова « тяжко» , «тяжко» , « так» , « читаю» , «історію» , « стою» )
  3.  У рядках : « Старшина пузата / Стоїть рядом : сопе , хропе ,/ Та понадувалась / Як індики , і на двері /Косо поглядало». ( у словах «сопе» , «хропе» , « понадувались» - звуконаслідування)
  4.  У рядках : « У всякого своя доля / І свій шлях широкий….» ( іронія – основний прийом із засобів гумору , прихований , відкритий тип добродушної насмішки )
  5.  У рядках : « Так оце – то богиня ! / А я , дурний , не убачивши / Тебе , цяце , й разу , /  Та й повірив тупорилим / Твоїм віршомазам» (сарказм – дошкульна , викривальна насмішка , вияв межової ненависті і зневаги до зображуваного ) .
  6.  У рядках : « Стоїть собі / Голову понурив , / Сіромаха. Де ж ділася / Медвежа натура» (  інвектива - пряме  , найгостріше засудження вади ).
  7.  У рядках : « Цариця – небога , / Мов опеньок засушений / Тонка , довгонога / Та ще на лихо , сердешне , / Хита головою»  ( карикатура , інвектива )
  8.  Рядки : « Постривай же , мій голубе ! / Дивись – я не плачу . / Ти не пізнав мене , Йване ? / Серце , подивися / Ій – же богу , я ….» ( слова Катерини з поеми « Катерина»)
  9.  У посланні « І мертвим , і живим , і ненародженим …» Шевченко звертається до української інтелігенції .
  10.  « І потече сторіками ,/ Кров у синє море / Дітей наших…і не буде / Кому помагати / Одцурається брат брата / І дитини мати» ( « І мертвим, і живим , і ненародженим»
  11.  Мотивами поеми Тараса Шевченка « Кавказ» є :

А) засудження війни царизму в Кавказі ;

Б) прославлення боротьби за свободу ;

В ) віри в безсмертя й непереможності народу ;

Г ) солідарності народів у боротьбі проти гнобителів (немає « ролі ватажка в боротьбі за свободу ) .

  1.  У рядках : « Грає кобзар , виспівує / Аж лихо сміється» ( персоніфікація)
  2.  В поезії « До Основ’яненка» Тарас Шевченко утверджує ідею заклику до об’єднання в єдину державу всіх слов’янських  народів .
  3.  « Горить Сміла , Смілянщина / Кров’ю підпливає / Горить Корсунь , горить Канів / Чигирин , Черкаси ; / Чорним шляхом запалало / І кров полилася / Аж у Волинь» ( події повстання на Правобережній Україні 1768 року під назвою « Коліївщина» )
  4.  Тема поеми «Катерина» Тараса Шевченка – це змалювання трагічної долі зневаженої жінки – покритки .
  5.  Паралелізм картини природи й людських переживань зображено в поезії « Мені однаково»  Тараса Шевченка.
  6.  Рядки : « Слава ! Слава ! / Хортам , і гончим , і псарям / І нашим батюшкам – царям» ( поема « Сон» )
  7.  Пісні , створені на слова Тараса Шевченка : « Реве та стогне Дніпр широкий» , « Така її доля» , « Думи  мої , думи» , « Садок вишневий коло хати» , « Заповіт».
  8.  Музику до 83 творів Тараса Шевченка написав Микола Лисенко.
  9.  Твори Шевченка ілюстрував художник Їжакевич.
  10.  За два мистецькі твори « Циганка – ворожка» , « Хлопець – жебрак, що дає хліб собаці» Тарас Шевченко отримав дві золоті медалі .
  11.  У 1860 році 4 вересня Шевченку було присвоєно звання « академіка».
  12.  Твір Тараса Шевченка , що за жанровою стилістикою близький до соціально - побутової поеми – « Причинна».
  13.  Жанр « Лілея» - балада.
  14.  Міфічні істоти , що є винними у смерті героїні твору « Причинна» - русалки.
  15.  Історична постать поеми « Гайдамаки» - Максим Залізняк.
  16.  Образ твору (Прометей) поеми « Кавказ» - символ нескореності , боротьби , протистояння злу .
  17.  Поема « Гайдамаки» присвячена конференц – секретарю Академії мистецтв Григоровичу.
  18.  Слова : « Він був сином мужика – і став володарем в царстві духа» ( про Шевченка сказав Іван Франко).
  19.  Рядки : « І мене в сім’ї великій , / В сім’ї вольній , новій / Не забудьте пом’янути  / Незлим тихим словом . ( « Заповіт» )
  20.  Рядки : « Наша дума , наша пісня / Не вмре  , не загине» ( « І мертвим , і живим …)
  21.  Шевченка називали українським Рембрандтном  ( за майстерність малювання).
  22.  У 20 столітті знято три біографічні фільми про Тараса Шевченка : а)  «Тарас Шевченко» ( 1926 р. 1951 р. ) ; б) « Сон»( 1964 рік) .
  23.  Герой поеми «Сон» , який вимагав від сновидця гроші ( ліричного  героя ) – Каламар.
  24.  Рядки : « Од молдаванина до фіна / На всіх язиках все мовчить , / бо благоденствує»  ( поема «Кавказ» )
  25.  Слова : « Не бронзою пам’ятників  , а вірністю , любов’ю  і правдою …сина входить великий Кобзар  у життя народів» належать  Михайлу Стельмаху.
  26.  Умань , Лебедин , Чигирин , Лисянка , Вільшана  згадуються у поемі Тараса Шевченка « Гайдамаки».
  27.  Сцена « генерального мордобитія» ( за визначенням Івана Франка  - кульмінацій ний момент поеми  Тараса Шевченка у поемі « Сон» ( у всякого своя доля ).
  28.  До ліро – епічного твору належить поема « Катерина»  Тараса Шевченка.
  29.  Захворівши на запалення легенів і передчуваючи свою смерть , Тарас Шевченко написав « Заповіт».
  30.  Рядки : « Летим. Дивлюся , аж  світає , / Край неба палає , / Соловейко в темнім гаї / Сонце зустрічає» із поеми « Сон»  Тараса Шевченка.
  31.  Тарас Шевченко присвятив Василеві Жуковському поему « Катерина».
  32.  Рядки : « Гомоніла Україна , / Довго гомоніла , / Довго , довго кров степами / Текла – червоніла» із поеми « Гайдамаки» Тараса Шевченка.
  33.  У уривку : « Тополі по волі / Стоять собі , мов сторожа / Розмовляють з полем»  немає – епітета ( художнє означення) ; є – асонанс – повторення однакових голосних ( звук о) ; алітерація – повторення однакових або близьких приголосних  п  – т – с ; порівняння , персоніфікація .
  34.  У поемі « Гайдамаки» Шевченко описує народне повстання під назвою « Коліївщина».
  35.  Словами : « Все йде , все минає / І краю немає / Куди ж воно ділось? / Відкіль взялось !» починається романтичний твір « Гайдамаки».
  36.  « Батьком» у творі « До Основ’яненка» Тарас Шевченко називає автора повісті « Маруся» ( перша романтична повість в українській літературі Григорія  Квітку – Основ’яненка.
  37.  Україна , Сибір , Петербург – місця подій твору Тараса Шевченка « Сон» ( « У всякого своя доля» ) Тараса Шевченка .
  38.  Засоби сатири використано у творі « Сон» ( « У всякого своя воля» ).
  39.  Словами « Обніміться ж , брати мої , молю вас , благаю!» закінчується послання Тараса Шевченка « І мертвим , і живим , і ненародженим…».
  40.  Персонажі поеми  Тараса Шевченка « Гайдамаки» Іван Гонта , Максим Залізняк , Ярема є героями романтичними.
  41.  Якову де Бальмену присвячено твір – поему « Кавказ» Тараса Шевченка.
  42.  Слова : « Сини мої ! Орли люті ! Летіть в Україну , - хоч лихо зустрінеться , так не на чужині !» - належать Івану Гонті .
  43.  Підзаголовок ( комедія) має твір « Сон» ( У всякого своя доля ) Тараса Шевченка.
  44.  Розділи « Конфедерати» , « Титар» , « Галайда» є у творі , де діють герої Іван Гонта , Максим Залізняк .
  45.  Заклик : « Борітеся – поборете ! Вам Бог помагає !» належать ліричному герою із твору поеми « Кавказ».
  46.  У рядках : « Од молдаванина до фіна / На всіх язиках все мовчить / Бо благоденствує !» наявна іронія.
  47.  «Цар волі» у поемі « Сон» є алюзією на образ Ісуса Христа.
  48.  Афоризми Тараса Шевченка :

А) « Якби ви вчились так , як треба , / То й мудрість би була своя» .

Б) « Борітеся – поборите , / Вам Бог помагає !»

В) « Раз добром нагріте сонце ,/  Вік не прохолоне»

Г ) « Кохайтеся , чорнобриві / Та не з москалями

  1.  Художній образ – твір :

А) « біла пташка» - поема «Сон»;

Б) « лани широкополі» - поезія « Заповіт»;

В ) « Сибір несходима» - поема « Кавказ»;

Г) « варшавське сміття» - послання « І мертвим , І живим….»

89. Ключові слова :

А ) « кайдани» , «думка» , «запалення» - «Заповіт» ;

Б) « політична сатира» , « комедія» , « цар волі» -  « Сон» ;

В) « чурек і сакля» , « інвектива» , «ліро – епос» - « Кавказ»;

Г ) «поема» , «покритка» , «романтизм» - « Катерина»;

  1.  Мотив – твір :

А) доля дитини – без батечка – поема « Катерина»;

Б) загарбницька війна з горцями – поема «Кавказ» ;

В) аморальність земляків – перевертнів – поема « Сон»;

Г) байдужість інтелігенції до долі народу – послання  « І мертвим , І живим ….»;

91. Художній образ – твір :

А) « Катерина» - « Катерина»;

Б) « Дніпро» - « Заповіт» ;

В) « Орел» - « Кавказ»;

Г) « Цариця» - « Сон»;

92. Рядки : « Все покину і полину / До самого Бога / Молитися…а до того / Я не знаю Бога» ( « Заповіт» ).

93. Рядки : « Щоб лани широкополі / І Дніпро, і кручі / Було видно , було чути/ Як реве ревучий» ( « Заповіт»)

94. Ключові слова :

А) могила , кручі , Дніпро – « Заповіт» ;

Б) ворожа кров , кайдани , воля – « Заповіт»;

Г) широкий степ , тихе слово , сімя вольна – « Заповіт»;

95. Словами : « І смеркає , і світає / День Божий минає»  починається послання « І мертвим , і живим ….».

96. Епіграфом до послання « І мертвим , і живим ….» є слова «Аше кто речет, яко люблю Бога , а брата свого ненавидит , лож есть ….» ( Соборне послання Іоана ч.4 с. 20 ).

97. Рядки : « Схаменіться , нелюди , / Діти юродиві . / Подивіться на рай тихий/ На свою країну» належать посланню « І мертвим , і живим …..».

98. Словами : « А ви претеся на чужину / Шукати доброго добра /  Добра святого» Тарас Шевченко звертається до української еліти у посланні « І мертвим , і живим , і ненародженим….»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріали до уроків вивчення творчості Тараса Григоровича Шевченка ( літературна критика до творів )

Тарас Шевченко. Поема «Сон» ( 1844рік)

Поема була задумана дорогою з України , завершена до початку липня 1844 року .

Тема : розкриття дійсної суті російського тоталітарного імперського режиму.

Ідея : засудження аморальності й паразитизму російського самодержавства , заклик до самоусвідомлення народу , пробудження його національної гідності , показ національного і соціального гноблення народів.

Жанр : ліро – епічна сатирична поема . зразок політичної сатири (такого різновиду ліро – епосу світова література ще не знала );

Автор використовує сарказм ( викривальна насмішка , вияв межової ненависті й зневаги до зображуваного) – пряма , відкрита , гнівна насмішка ; інвективу – ( лайлива промова ) пряме найгостріше засудження певної вади .

Композиція : поема поділена на розділи , але умовно можна визначити вступ і три частини : картина України, Сибіру, Петербурга.

Автор використовує « прийом сну» дає можливість у повному невеликому творі показати широку панораму життя російської імперії .

Образ автора об’єднує увесь український народ , що пізнає істину , звідси такий полемічний запал, суто українська манера оповіді( Петербург – « город на болоті на костях козаків» , петропавловський шпиль – « швайка загострена». Автор «надіває» різні маски : п’яниці у вступі , селянина – простака в описі Петербурга. Через «маскування» показує меч іронії і сарказму .

Вступ виступає як філософсько – ліричний заспів до всієї поеми . Перед читачем постає епоха галереї людського зла : панщина , каторга. Автор скеровує своє вістря зла і глуму на визискану «братію» ( українську еліту) , яка « мовчить собі ,  витріщивши очі як ягнята» (викриває покірність , уможливує всю цю ссваволю).

«Жалюгідна братія» по-лакейськи схиляється перед злом , покірно страждає на сім світі у надії таким способом заслужити собі рай на тому світі.

У вступі автор починає розгортати провідну ідею твору : звернення до української еліти , яка нічого не робить для захисту українського народу , української свободи і волі .

Автора супроводжує образ сови – це символ мудрості ,істини і водночас крик сови сумний , тривожний ( автор надіється , що він напоумить «братію».

Крок за кроком автор розкриває: тоталітарний механізм державної влади в російській імперії ( найдокладніше у третій частині );

однією із наймаштабніших граней тоталітарної влади – терор  (могутній репресивний апарат) , безліч тюрем ( картина Сибіру);

образ тоталітарної держави – паразита , у якої найбільша армія – репресивний апарат , величезний бюрократичний апарат (  «подушний податок» здирався з народу на фінансування армії « а он розпинають вдову за подушне»; хабарництво , казнокрадство , головопляство отих « кабанів годованих» .

Українському питанню присвячена перша частина , яка починається українським пейзажем , на фоні   якого зображена жахлива панорама пекельних бідувань українського народу , а також розкривається соціальний аспект гноблення ( у третій частині : Сибір – тюрма народів ).

Тема поневолення українського народу найбільше розкривається у денаціоналізації підкорених народів ( убити національність , традиції , мову ); каторга ( будівництво Петербурга , знищення гетьмана Полуботка ); деградація української інтелігенції ( масове зрадництво ) , деградація українців ( малоросійство) ( Шевченко перший звернув на національну деградацію).

Образ « землячка» , який говорить суржиком рідної мови він відцурався , а чужої так і не навчився , став у Петербурзі «здєшнім» , знає всі виходи і входи. «Землячок» хвалиться своєю вченістю ,що заключається  до вміння брати хабарі.

Ідея твору : проголошення і возвеличення ідеї свободи і людинолюбства.

ПОЕМА           « КАВКАЗ» (1845 рік )

У  основу поеми покладено історичний факт загарбницької війни Росії на Кавказі . З часів Івана Грозного після завоювання Криму ,  поступове « освоєння» збройне витіснення корінного населення

і заселення цих територій військовими формуваннями донських,

кубанських , тверських козаків.

Від початку 1840 року російська армія веде війну з Кавказом. Народний герой Шаміль – керівник горян , які вели боротьбу з російським самодержавством.

Поштовхом для написання поеми стала сумна звістка про загибель у бою з горянами поетового друга Якова де Больмана ( шляхтич , писав вірші , 1843 році  познайомився з Шевченком , будучи офіцером мусив служити на Кавказі , засуджував агресивні дії російської імперії , під час війни на Кавказі був убитий).

Шевченка вразила смерть товариша , у якій він звинувачував

  російський великодержавний шовінізм , на совісті якого десятки тисяч смертей російських солдат і горян .

Жанр – це лірична поема – соната , яка  подається на протиставленні і розвитку двох тем ( загарблення і оборона рідного краю).

ЗМІСТ ТВОРУ :

ПЕРША ЧАСТИНА .

У першій частині зображено образ Прометея , який уособлює страждання кавказця , а також їхнє непереможне прагнення до волі. Кат – орел (російська імперія) вириває серце Прометея , а воно  знову оживає і сміється знову.

Це два контрастні символи : Прометей – нескореність , Орел – ворог Прометея.

ДРУГА ЧАСТИНА .

Діалог автора з Богом. Автор за допомогою молитви змальовує найщиріший діалог та монолог з Богом. Автор не може змиритися і обмежитися смиренністю і покорою, і болісно запитує у Всевишнього , коли нарешті запанує справедливість («правда») у світі. («Кати знущаються над нами , а правда наша п’яна спить»).

Автор вірить у Божу силу , у перемогу добра в майбутньому: « Ми віруєм у твої сили / І духу живому./ Встане правда! Встане воля!»Автор одержує відповідь у Бога : пророцтво , що вірить у свободу і волю народу.

ТРЕТЯ ЧАСТИНА.

Монолог автора про волю.

« Отак - то милостивії ми / Ненагодовану і голу / Застукали сердешну волю / Та й цькуємо…»

Шевченко змальовує сатиричну славу тим , хто зацькував волю : « Слава ! Слава!/ Хортам , і гончим , і псарям / І нашим батюшкам – царям / Слава!».

Далі автор непомітно перетікає у достеменну славу горянам і закликає : « Борітеся – поборете, / Вам Бог помагає ! / За вас правда, за вас слава / І воля святая !».

ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА.

У четвертій частині Шевченко веде діалог з російським шовінізмом , якій проходить у вигляді дискусії між першим і другим голосом: перший умовляє горян припинити опір і скоритися російській державі; другий голос викриває перший і наголошує на тому , хто скориться росії буде голодувати і жити у злиднях і довідається  «почому хліб і сіль по чім». Образ імперіаліста привласнює те , що належить іншим народам.

Фраза « Од молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить / Бо благоденствує!» - суть національної політики росії царської і комуністичної.

ПЯТА ЧАСТИНА.

Автор відкрито висміює колонізатора: іронічні відкриття трансформуються в елігію щемного прощання з дорогою людиною, якій довелось « випити з московської чаші московську отрути» , а душа загиблого друга буде постійно витати над рідним краєм.

Поема « Катерина» .

Поема написана на пам'ять В. Жуковському в пам'ять 22квітня 1838 року , дня викупу поета з кріпацтва.

Тема : зображення трагедії дівчини-покритки ,зумовлену тогочасним суспільним ладом .

Ідея : співчуття до жінки покритки , засудження жорстокості , підступності , бездушності панів .

Основна думка : « Шануйтеся ж любі в недобру годину , / Щоб не довелося Москви шукати».

Жанр : реалістична ліро-епічна поема , соціально – побутова поема.

  • Катерина покохала панича – офіцера ;
  • Ходила в садок на побачення , поки слава недобрая на все село стала ;
  • солдат – офіцер пішов у похід ;
  • село ставиться неприязно до Катерини , люди лихо дзвонять по селу;
  • народження дитини;
  • батьки вигонять Катерину з дому ;
  • блукає попідтинню;
  • знаходить Івана – офіцера , який тікає ;
  • чинить самогубство над собою (« шувбось та й під воду» );
  • хлопчик став поводирем;
  • по дорозі до Києва зустрічає пана – батька ;
  • пізнав карі очі , відвернувся;
  • подорожніх пилюга накрила ;

Поема складається з 5 частин :

  • звернення до дівчат – селянок;
  • народження позашлюбного сина ;
  • прощання з батьками ;
  • поневіряння Катерини;
  • зустріч з спокусником – офіцером ;
  • самогубство Катерини ;
  • зустріч хлопчика з батьком ( епілог) ;

Експозиція : пролог – звернення поета до дівчат із застереженням не кохатися з москалями ; кохання і розлучення з офіцером .

Зав'язка : знайомство з москалем ; Катерина залишає рідну домівку за наказом батьків.

Кульмінація : зустріч героїні з москалем ; самогубство Катерини ;

Розв'язка : епілог – життєва доля сина , зустріч з батьком .

ПРОБЛЕМАТИКА :

  • любов і страждання ;
  • батьки і діти ;
  • моральні закони тогочасного суспільства , їх порушення ;
  • честь і відповідальність ;
  • крах ілюзій ;

Загибель героїні - невипадкова. Вона стала жертвою розпусника . Самогубство Катерини – причина соціальна .

Послання « І мертвим , і живим…».

Тема : показ змодельованого образу національної еліти , якою вона повинна бути , визначення її політичних та морально – етичних поглядів.

Ідея : утвердження віри народу в перемогу над класовим ворогом ; різке засудження схиляння співвітчизників перед буржуазною культурою Заходу; заклик до вивчення кращих здобутків світової літератури , науки , культури .

Основна думка  : а) « Учітеся , читайте / І чужого научайтесь / Й свого не цурайтесь.» б) правду треба шукати на власній землі , сили черпати від свого народу , справжню волю можна здобувати в єднанні з ним ; в) інтелігенція України повинна бути разом з народом , просвітити його , написати українську історію і зберегти культуру .

Жанр твору :  звернення  до представників панівного класу ( твір – звернення до багатьох осіб):

мертві – українські поміщики – кріпосники ;

живі – інтелігенція ;

ненароджені – простий народ , поневолений , не готовий до боротьби ;.

Шевченко звертається не тільки до своїх сучасників , а й до  ненароджених земляків», тобто до наступних поколінь українців – до нас. Автор учить , що наш порятунок – в єдності всіх сил нації.

Ліричний герой :

  • звинувачує у байдужості  до розвитку і національної свідомості свого народу ;
  • засуджує  соціальні верхи ;
  • закликає до національного патріотизму , національної ідентифікації ;
  • усвідомлення високих моральних якостей ;
  • звертається  до   інтелігентів : повернімося до України і вона зрадіє і оживе ; ( актуальність сьогодення ).

«ЗАПОВІТ» ( 1845 рік )

Літературний рід : лірика .

Жанр : ліричний вірш , громадянська поезія.

Провідний мотив : заклик до поневолення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.

Про твір : написаний у грудні 1845 року в Переяславі ;

  • під час гостювання у лікаря Козачковського;
  •  гостюючи у товариша , Шевченко захворів на запалення легенів ;
  • у передчутті смерті пише прощального вірша до своїх земляків;
  • поезія мала кілька варіантів назв ( спочатку був без назви )

« Думка» , « Завіщаніє» , « Заповіт» ( назва поезії після смерті  поета );

Поезія має три частини :

  • поховати на рідній землі ;
  • скинути із себе кайдани і боротися за життя , за волю;
  • закликає після знищення гнобителів побудувати нову , вільну  сім'ю народів;

 

C:\Users\INDESIT\Desktop\твори\заповит.jpg

 

 

 

 

Тестові завдання з відповіддю

(роман Пайтелимона Куліша « Чорна рада» )

1.За жанром роман «Чорна рада» - історичний роман.

2. « Чорна рада» - твір романтичний. 

3. « Чорну раду» П. Куліш написав під впливом і на основі « Літопису Самовидця».

4. У « Чорній раді» змальовано події Доби Руїни.

5.Наскрізним є образ дороги.

6.Чепорному у « Чорній раді» на Запоріжжі дали прізвище Шрам.

7.Ідеал життя людини в гармонії з природою втілено в образі хутора Хмарища.

8.Прибічником Івана Брюховецького є Гвинтовка.

9. « Весело й тяжко згадувати нам тебе , старий діду Києве! . Бо й велика слава тебе осіяла , і великі злигодні на тебе з усіх боків збиралися» - у уривку немає гіперболи.

Є – епітет « велика сила»;тавтологія «велика слава» , « великі злидні»; риторичне звертання « Старий діду Києве !».

10. Мріє: « Зложити докупи обидва береги Дніпрові , щоб обидва приклонилися під одну булаву» - Яким Сомко.

11.Слова: « Як треба рятувати Україну , байдуже мені і літа , і рани» - належать Шраму.

12. « За свою Україну він поплатився головою» - Шрам.

13.Носії ідеї державності України в романі «Чорна рада» уособлюють образи Івана Шрама і Якима Сомка.

14.Кобзар , Божий чоловік утілює моральну чистоту , духовне самовдосконалення.

15.Пригодницьку і романтичну інтригу створює любовна сюжетна лінія ( три чоловіки прагнуть руки молодої красуні Лесі Черевань : Петро Шрам , Кирило Тур , Яким Сомко , проте кохання Петра і Лесі перемагає).

16.У творі «Чорна рада» не порушує проблему збереження фольклорної спадщини для нащадків ( порушує проблему : взаємин між панством , старшиною та простолюдом; ролі державного діяча в суспільному житті;історичної памяті українського народу ; ).

17. « Тільки похитнувся , глядячи черево;а щоки – як кавуни : сміявся од щирого серця . Така була його вдача» - Михайло Черевань.

18. « Високий , огрядний собі пан , кругловидий , русявий ; голова в кучерях , як у золотому вінку…».- Яким Сомко.

19. «Здоровенний козарлюга. Пика широка , засмалена на сонці ; сам опарний ; довга , густа чуприна». ( Кирило Тур)

20. « Темний він був на очі , а ходив без поводиря ; у латаній свитині , без чобіт, а грошей носив повні кишені » . -  Божий чоловік.

21.Іван Брюховецький здобуває владу безчесним шляхом .

22.Петро Шраменко рятує вкрадену Лесю.

23.Божий чоловік викупляє невольників.

24.Яким Сомко планує побудувати школи , друкарні , створити чесні суди.

25.Пайтелимон Куліш – автор першого в новітній українській літературі історичного роману.

26. Події в романі « Чорна рада» розвиваються в такій послідовності : викрадення Лесі – покарання Тура біля ставка – Чорна рада – одруження Лесі й Петра Шрама.  

Пайтелемон Куліш роман « Чорна рада»

( цитатна характеристика роману)

  1. « По весні 1663 року двоє подорожніх , верхи на конях ізближалися до Києва з Білогородського шляху. Один був молодий собі козак , збройний до війни ; другий по одежі і сивій бороді , сказать би , піп , а при шаблі під рясою , по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду – старий козарлюга . Коні в них потомлені , одежа й тороки по запилювані : зараз було знати , що їдуть не зблизька.»

( початок твору – образ дороги ( наскрізний) ; Шраменки Петро і батько Іван)

  1. « Черевань був тяжко грошовитий да веселий пан із козацтва , що збагатилося за десятилітню війну з ляхами. Він років із десяток шарпав з козаками шляхетних ляхів і недоляшків . От тоді – то й Черевань доскочив собі незчисленного скарбу , та після війни й сів під хутором коло Києва» ( Черевань)
  2. « Пташки співали і свистали усюди по гаю так голосно да гарно , що все кругом неначе посміхалось . А подорожні були якісь смутнії . Ніхто б не сказав , що вони їдуть у гості до веселого пана Череваня.»
  3.  Прийом контрасту , художнього паралелізму : «пташки співали» - «подорожні були сумні» ; захована інтрига ,зацікавленість читача )
  4. « Те Хмарище було окрите гаями , справді наче хмарами. Кругом обняла його річка з зеленими плавами , лозами , очеретами . Через річку йшла до воріт гребелька . Ворота державськії , рублена башта під гонтовим щитом , дубові ворота , густо од верху до низу на цвяховані.» ( хутір Хмарище)
  5. «Був собі дідусь такий мізерний , мов зараз тілько з неволі випущений : невеличкий , похилий , очі йому позападали і наче до чого придивляються , а губи якось покривались ,щоб  ти сказав – він і зроду не сміявся . У синьому жупані , у старих полотняних шароварах , да й те на ньому позичене.»

( Василь Невольник)

  1. « Він був син половецького попа , по прізвищу Чепурного , учився в Київській братській школі , і вже сам вийшов в попи. Як піднялися козаки з гетьманом Острицею  , то і він устряв до козацького війська , бо був гарячий чоловік.

Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу , взявши собі за жінку бранку туркеню ; проповідував він слово правди божої рибалки і чабаном запорозьким; видав не раз смерть перед очима да й загартувався у воєнному ділі ; ніхто краще його не ставав до бою ; ніхто не крутив ляхам такого веремія .» ( старий Шрам)

  1. « От же минуло десять літ Хмельниччини. Вже й сини Шрамові підросли і допомогли батькові у походах. Двоє полягло під  Смоленським , один Петро зостався.»

( родина Шрама)

  1. « Вже думав Україна заживе громадським розумом. Коли ж дивиться  , аж ізнов не гаразд починається по Вкраїні. Свари да чвари , і вже гетьманською булавою почали гратися , мов ціпаком.» ( Виговський – Тетеря – Юрась Хмельницький )
  2. « Діти мої ! Наступає страшна година : перехрестить , мабуть , нас Господь ізнов мечем да вогнем … став отець полковником . Мусив Тетеря прислати Шрамові універсал на полковництво …. думав , як би Вкраїну на добру дорогу вивести , да і махнув із сином з Паволочі.»

        ( Шрам)

  1. « Ідуть вони ( Шрам , Василь Невольник ) аж бандура заговорила голосніше . Гляне Шрам , аж сидить на траві під липою і божий чоловік і Черевань , а перед ними стоїть полудень . Звався божим чоловіком сліпий кобзар – старець . Темний він на очі , а ходив без поводиря ; у латаній свитині і без чобіт , а грошей носив повні кишені. Що ж він робив із тими грішми. ? Викупав невільників із неволі . І ще знав , як лічити усякі болісті і замовлять усілякі рани.»

« Шрам , стоячи під деревом дивився на обох : Черевань тільки похитувався , глядячи черево , слухаючи пісню , а щоки – як кавуни : сміялися од щирого серця. Така була його вдача … хоть би кришечку перемінився Черевань ; тільки лисина почала наче більше вилискуватись. ( Черевань)

 « Нехай на тебе так Господь оглянеться , як ти на мене оглянувся ! Три годи , як три дні промучився в проклятій неволі , на турецькій каторзі , на тих безбожних галерах ; не думав вже вбачити святоруського берега. А ти виспівав за мене сто золотих червоних ; от я і знов між хрещеним миром , ізнов почув козацьку мову .»

( дякує божому чоловікові Василь Невольник )

  1. « Ченці звали мене у монастир , бо я таки й письменний собі трошки ; низове товариство закликало мене до коша , бо я всі гирла , як свої п’ять пучок знаю ; зазивав мене кошовий , а я кажу : ні братчики , піду тому служити , хто визволив мене із бусурменської землі ; буду в нього грубником, буду в нього хоч свинопасом , аби тільки як – небудь  подякувати.»

( Василь Невольник дякує Череваню , служить у нього )

  1. « - Скажи мені Божий чоловіче , ти всюди вештаєшся і всяку всячину чуєш : не чував , що в нас діється з Дніпром?
  • Діється таке , - що бодай і не казати !
  • Не добре, кажуть , починає  по всій Україні  Тетеря , а за Дніпром чиниться щось іще гірше.

Жодного ладу нема на Україні.

А Сомко ?

А що Сомко? Хоть він і розумом , і славою взяв над усіма да йому не дадуть гетьманувати .

Як же се так ?

Диявол замутив голову Васюті Ніженському . Захотілося на старість гетьманувати . Багато і його козаків слухає . А як він собі мається добре , то й бояре , що на Москві коло царя ,що хотять роблять , і тії за нього руку тягнуть. А Сомко , бачте , навпростець , іде і не хоче нікому придіте поклонімося!  Отаке то завелося проти старими головами , та й козаки пішли один проти одного»  ( причина Руїни)

  1. « Сомко собі чоловік прямота .

А Васюта Ніженський  водився  у старовину з ляхами , так проноза вже добрий : брязнув капшуком ( грошима ) перед владикою – той і вимудрував щось на Сомка , да й послам лист у Москву . От і пішла така поголоска , що рада Козелецька не слушна ; треба , кажуть , ізовати раду , що її військо з Запорожжя було на раді , щоб одностайно собі гетьмана обрали і одного вже слухали ; бо Васюта хоче собі гетьманства і не слухає Сомка – гетьмана , а запорожці гетьманом  Брюховецького зовуть.»

( причина скликання Чорної ради )

  1. « Іванець за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику повагу і шану .( « Іванець , друже мій єдиний.» )

Сомко доводився  Юрасеві  Хмельницькому дядьком , бо старий Хміль держав уперве його сестру Ганну.

Сомко не злюбив , що Іванець  орудає небожем . « Пане гетьмане , - каже Сомко – до Юрася – старого пса  (Бруховецького ) не пристойно мішати в нашу компанію .

Зчинився ґвалт уночі , як Сомко піймав Іванця із ножем коло свого ліжка.

Іванця судили військовою радою присудили усікти голову . Сомко видумав Іванцеві гіршу кару : Звелів посадити верхи на свиню да й провести по всьому Гадячу .

Підчистив щире срібло його , скільки осталось , да й махнув на Запорожжя . Та й сипнув там грошима . А , він , ледачий , з усіма обнімається , та братається , да горілкою всіх поїть.»

 ( незгода , неприязнь між Сомком і Брюховецьким )

  1. « - Ну , що із сього ? – спитав понуро Шрам.
  • А що із сього  . Запорожці так собі його вподобали , що зозвали собі раду , да й бух Іванця кошовим ! Іванця ! – аж скрикнули  усі в одне слово !  Ні , його вже ніхто тепер так не зове – говорить божий чоловік – тепер він уже Іван Мартинович Брюховецький.
  • Сила небесна !  Так се його так зовуть запорожці гетьманом ? – закричав , ухопившись за голову , Шрам .
  • Боже , правий , боже правий ! – скрикнув Василь Невольник переведеться  ж , видно , ні на що славне Запорожжя , коли такі гетьмани настали !

А Черевань тільки сміявся :

Га –га –га! Оце так , братці , що штука ! І ві сні такого дива не снилось нікому .!»

( події в Україні)

  1. « - Тяжко моєму серцю !
  • Браття моє миле ! Не здолаю від вас більше таїтись . Їду я не в Київ , а в Переяслав до Сомка – гетьмана ; а їду от чого. Україну розідрали надвоє : одну через недоляшка Тетерю , незабаром візьмуть у свої лапи ляхи , а друга сама по собі перевернеться кат знає що . Я думав , що Сомко вже твердо сів на гетьманстві , а в нього душа щира козацька – та міркував  я , що якраз підійму його з усіма полками на Тетерю , да й приверним усю Україну до одної булави.»

( думки Шрама про долю України)

 

  1. « А більше за все мені не по нутру ота мізерная пиха , що розвелася усюди по Гетьманщині . Почали знані козаки жити на лядський лад із великої розкоші . І все  їм байдуже , тільки знають пити та різати гопака.»

( Шрам про козацтво)

  1. « Шрам ішов за ним (Череванем) , хитаючи понуро головою. Василь Невольник голосно журився , на нього глядячи . Божий чоловік ясен був на виду , мов душа його жила не на землі , а на небі. Братці , я почуваюся добре. Годі вам говорити про свої смутки . ( Черевань – обиватель ; суспільне для нього ніщо)

( після розповіді божого чоловіка про смуту на Україні)

  1. « Світлиця була у Череваня як у заможного козака. Сволок гарний : і слова святого письма вирізані , і стіл , і божник  кругом стін полиці , а на полицях срібні , золоті , кришталеві кубки…всяка посудина.

Тепер луки , шаблі , і все зброя сіяє не в одного Череваня в світлиці і веселить  козацькі очі.»

( забули козаки козаччину перетворилися на обивателів )

  1. « У хаті в неї як у віночку ; хліб випечений , як сонце ;

сама сидить як квіточка . І розговорився з нею Петро як брат із сестрою.»

( Леся Череваниха)

  1. « Переступив поріг  , обернувся козак і серце в нього заграло : Леся не спускала з нього очей , а в них і сум , і ласка , жаль і щось ще таке , що не видиш ніякими сльозами.»

( почуття Петра і Лесі)

  1. « Це той Шраменко , що переплив Случ під кулями . Ій – богу , я дивуюся , що таке сміле , таке молоде ! Пробився у лядський табір , убив хорунжого й корогв його приніс до гетьмана.»

( Черевань говорить божому чоловікові про Петра Шраменка)

  1. « Добрий козак ! По батькові пішов . Одвага велика , а буде довговічний  , і на війні щасливий : ні шабля , ні куля його не одоліє – і вмре своєю смертю»

( божий чоловік говорить про Петра Шраменка )

  1. « Та нехай лучче ,- сказав батько , - поляже од шаблі і од кулі , аби за добрі діла , за цілісність України , що ось розідрали надвоє .»

( Шрам говорить про сина , поєднуючи його долю з Україною )

  1. «Доки сидіти нам у сьому воронячому гнізді ! ?»

( Череваниха говорить про Хмарище )

  1. « Ось уже вкотре переказує мій брат , щоб приїхали до нього в гості .

( родина Череваня разом із Шрамом їдуть до Києва до Гвинтовки  , брата Меланії Череванихи)

  1. «- Хіба ти не Шрам , а я не Черевань?
  • Да чого тут думати ?
  • Давай руку свате !
  • Бог же вас благослови ! Поцілуйтесь, діти !

Леся ніби злякалась ! Гордо підняла губки – недобрий знак для залицяння .

  • Швиденько ви добуваєте із своїм соном замки .
  • Чим я вам не сват? Чим вам син мій не жених !

Петро здогадався , що Череваниха   б’є на якогось іншого зятя , да й сама Леся їм гордує .

  • Слухай , що сказала ворожка , що дочка в тебе буде на весь світ красою , а зять – на весь світ славою.
  • А ось і моя наречена , - сказав Сомко .

Тут – то Петро догадався , що за гетьман снився Чреванисі.

( сватання Петра до Лесі , відмова Череванихи  , Леся заручена із Сомком )

  1. « Смутно було дивитися Шрамові на тії признаки пожежі . Тільки й краси було в Києві , що церкви божі , да городи з червоними маками , весь Київ вмістився на Подолі , Печерського не було зовсім»

( Подорожні приїхали до Києва , після спалення Радзвілом,Берестецький рік)

  1. « Козацтво ви собі загарбали , самі собі пануєте , рад винами їздите , а ми будуй власним коштом стіни , посади , сидите , згорнувши руки .»

( говорить Шрам про зникнення козацтва)

  1. « Міщани бунтують :
  • Хіба ж ми не козаки !
  • Не довго гордуватимете !
  • Налетять зозулі , щоб нас не забули !
  • Добрі молодці не дадуть нам загинути!

 Справимо ми Вам Чорну раду , тоді побачимо , хто яке матиме право !. Еге ! Так се із низу такий вітер віє ! – говорить Шрам.  Да й догадався , що вже вогню підложено , уже тільки роздуть по всій Україні . Серце його зомліло.»

( роздуми Шрама про долю України)

  1. « - Брате ! Іване ! Удар лихом об землю! Чого тільки журитися ?
  • Задумали чорну раду іродові душі , - говорить Шрам .

Та хіба нам сидіти , згорнувши руки .

  • Та що нам , брате , до Вкраїни ? Хіба нам нема чого пити , чого їсти , я сидів би лучче дома чим сваритися з міщанами ,- відмовив Черевань.
  • Враг возьми мою душу , - закричав із серця Шрам .
  • Ти Барабаш , а не Черевань!
  • Покажу  я тобі , що я не Барабаш : їду з тобою за Дніпро з дочкою , з жінкою і Василем Невольником , і хоч би ти , як кажеш ,для отчизни кинусь із мосту в воду , то й я з тобою.»

( сварка Шрама із Череванем)

  1. «Перший запорожець був здоровий козарлюга .Пика широка , засмалена на сонці , сам опасистий , довга густа чуприна , піднявшись перше вгору , спала за вухо , як кінська грива : уси довгі , униз позакручувані ; очі так і грають , а чорні густі брови , аж піднялися над тими очима.»

( Кирило Тур)

  1. « Другий був молодий , високий козак , тільки щось мав азіатське ; зараз видно , що не нашого поля ягода»

( Богдан Чорногор)

  1. « Хоч Січ нам і мати , в Великий Луг батько , да для такої дівчини можна покинути і батька й матір . Тут запорожці  знов ізчезли як мара .»

( Кирило Тур говорить про Лесю побратимові )

  1. « Коли хоч , ухопимо дівоньку , та й гайда в Чорну Гору !»(задум Тура викрасти Лесю)
  2. « Високий і вродливий , а по кармазинах скрізь комір і поли гаптовані золотом ; зверху кирея , підбита соболем; підпиравсь срібною булавою»

( Сомко)

  1. « Шрам іще раз обняв Сомка. Шрам сів на кінець столу , підпер руками сиву голову і гірко заплакав. Батьку мій ! , - каже Сомко -  що за біда сталася !  Ш.Тетеря торгується з ляхами за християнські душі. Вкраїна розірвана надвоє , проте усім байдуже . Васюта подав у Москву лист проти твого гетьманства .С.  Побачимо , як чорна рада устоїть проти гармат ! Ш. Запорозькі гультаї баламутять не одно сільське поспільство , бунтують вони й міщан проти козацтва . С. І дай , боже , щоб обидва береги Дніпрові приклонилися під одну булаву !»

( розмова про долю країни між Шрамом і Сомком)

  1. « - Пугу – пугу! Сомко усміхнувся ! – Се каже він , і душа щира , козацька , хоть удає з себе ледащицю і характерника.

К . Т. Знай наших ! Наш брат неспроста воює : часом низ овець і чортом орудує . Давай , - кажу,- я своєму Чорногору ,- давай побратаємося!»

( Кирило Тур про себе , побратимство з Богданом Чорногором)

  1. « Махнем з побратимом навпростець до Чорної гори .

Ох , да дівчина гарна , - додав Кирило Тур , поглянувши вовчим поглядом на Лесю. Леся вже давно була сама не своя од страху. Зроду вона нікого так не боялася , як сього запорожця.»

 ( Кирило Тур і Леся)

  1. « Лиш Господь нам допоможе зложити докупи обидва береги  Дніпрові , тоді ми позаводимо усюди правнії суди , школи , академії , друкарні , піднімемо Вкраїну вгору  і Мономахів.»

( Сомко як державотворець)

  1. « Що ж діялося з Лесею ? Леся жаліла Сомка . Полюбила його тоді , як носив її на руках і звав своєю судженою і зложив з Черевинихою  руки. Леся заснула і почула голос Кирила Тура.
  • Справді , - каже Шрам – се золото , а не козак! Дай я обніму тебе та поцілую ! К. Т. – Е , батьку , що ти скажеш як украду з-під поли гетьманську молоду . Черевань засміявся. К. Т. У них крадеш , а вони цілують. Ну одмикайтесь , а люде не прокидайтесь ! С. Се , вже ворожить, характерствує.

( Кирило Тур ворожить , щоб вкрасти Лесю)

  1. « Як чує тупотять коні ! Зараз пізнає Кирила Тура .- Що то , брате , що скажуть ваші про запорозьку хисть , як ми підхопили оцю дівоньку. А й справді він характерник ,- подумав Петро. Невже таки справді , цей запорожець знається з нечистою силою .

Коні під’їхали ближче. Дивиться Петро – Кирило Тур держить перед собою Лесю , вона зовсім очарована , сердешна  тільки стогне , нічого не говорить.»

( Кирило Тур викрадає Лесю)

  1. « Знаю я , брате , - каже Кирило Тур ,- як Шраменко рубається ! Іродова душа ! – крикне Петро.  Так - то оддячив ти пану гетьману за гостину.! Ось лучче перескоч через рівчак , то ми з тобою покажемо отсьому юнакові , як б’ються  козаки. Петро розігнався і скакнув на другий берег , аж тут берег – хруп! Одколовся , і вже козак похилився назад. Загинув би якраз головою  в саме провалля , де Кирило Тур прискочив і вхопив його за руку!»

( побратимство Кирила Тура і Петра , незважаючи на двобій за Лесю)

  1. « Забряжчали , задзвонили шаблюки страшно! Ще один рубне , то другий одіб’є , аж іскри летять. Тим часом у обох очі вже грають , як у звірюки ; щоки горять ; на руках жили на руках понабрякали ; іскри сипляться густо ; і от – от комусь погибель . Аж  зразу – черк ! Поламалися обидві шаблі. Схопилися за руки  по  справжньому звичаю  , та  й нехай нам Господь милосердний одпуска наші гріхи. Се наші їдуть ! – закричала Леся  ! Справді  по  полю мчалися козаки. Попереду Сомко , за ним поволоцький Шрам ; за ним півдесятка  козаків. Покидали козаки шаблі да взялися за запасники , так у нього й в душі похолонуло : не раз – бо в такому одноборстві падали перед ними обидва разом. Так же й тут сталося. Дали один одному в груди турецькими кинджалами.

Чорногорець кинувся до свого побратима , а Леся до Петра : затулила йому хусткою глибоку рану , вона плаче побивається за Петрусем. А Сомко ,  давай  рятувати Кирила Тура. Молода , батьку , знайшлася б друга , а Кирила Тура другого не буде. « Да так він мене любить !» - подумала  Леся. А Сомку не байдужий був і Петро , кинувся до нього  . – Що там Петро? …. Як тут де не взялися двоє запорожців , моргнули чорногорцеві , схопили Кирила Тура , один за плечі , другий за ноги , положили  поперек  коней перед собою да й помчали , як тії  демони. Богдан Чорногор за ними. А Петра вели тихою ступою. Сомко повів за руку Лесю, про здоров’я питав , голубив ; да  вона  до нього була  не та : за жалем да за тугою ні слова йому не промовить.

Шрам згодився , щоб вести Петра просто до Хмарища , а Черевань запросив гетьмана і всіх при його значних козаків до себе в гості. Леся доглядає за Петром : копає зілля ,  варить ліки , сидить над недужим  - і очі в Петра зачервоніли , і очі заграли. Радується Шрам , а найбільше сама Леся.»

( двобій Петра Шраменка  і Кирила Тура )

  1. « Леся то веселиться серцем , то тяжко сумує , як згадає , що мусить одна – однісінька тратити молодії літа в гетьманській світлиці , слухаючи військові справи. Розпізнала голубонька , да пізно , що Сомко козак не до любощів . Нема в нього ні того ніжного слова , ні того елюб’язного погляду , що звеселить дівоче серце. Гетьман він на всю губу , пишен і красен ; да не згляне й не заговорить так од серця , як той бідний Петрусь.»

( роздуми Лесі про Сомка)

  1. « Петро « знявся» на ноги. До Сомка дійшла чутка , що воєводи царя їдуть до Переяслава. (гонець до Сомка) «Зіньковський , миргородський , полтавський полки поклонилися  Іванцеві. Остались при нас : тільки  лубенський  і гадяцький .»

( зрада козацьких полків )

  1. « Що ж ти , сину , думаєш чинити ?

А що ж ! Що се ви надумали Україну шматувати? Замість війни з недоляшком  Тетерею , заведеться війна між сього бачними полками. Ні пропала вже , бачу , лицарська честь на Вкраїні .! Положили ми  її з батьком Богданом у домовину! Еге! Бачу , бачу , куди доля хилить Україну ! Запорожжя перше було гніздом  лицарського  козацтва , а тепер  виводить  тільки хижих вовків та лисиць.»

( діалог між Сомком і Шрамом)

  1. « У хмельнищину рідко який шляхтич зачепився на Вкраїні , приставши у козацтво , а тепер їх не перелічити. Деякі повилазили знов із Польщі та  по випрошували в гетьмана батьківщину ; а більше свого вельможества із козацтва таки начиналось.»

( ополячення козацтва)

  1. « … а лукавий Іванець  тим часом до свого добирається! Велика буде милость божа , як ми його подужаємо.»

( Шрам про Брюховецького)

  1. «Другого дня , на зоході сонця , зблизилися наші подорожні до Гвинтовчиного  хутора , що стояв трохи у боку од Ніжена  , серед гарної дубової та липової пущі.»

( Шраменки)

  1. « Одходи нам , батьку , сього козака . То той самий , що з Петрусем ізчепився .»

( прохання козаків до божого чоловіка врятувати Кирила Тура)

  1. Шрам. « І ти осе одігрівати таку гадюку рішив ?

Божий чоловік « А чому ж ? Мені усі рівні , я в ваші чвари да свари не мішаюсь. Та ти осе в Гвинтовки гостюватимеш?

Ш. Хто в Гвинтовки  , а я поїду просто до Васюти.

Б. ч. Не застанеш  ти Васюту в Ніжені , поїхав у Батурин на раду.

Ш. І Гвинтовка там?

Б.ч. Ні , йому не треба . Гвинтовці до сього діла немає .»

 ( Гвинтовка став поміщиком , розмова божого чоловіка і Шрама)

  1. « Шрам наздогнав свій поїзд коло високих воріт пана Гвинтовки. Будинок мов гонтова криша , вікна повироблювані в криші , а наверх  каміна  вертиться по вітру залізний півень . Панський будинок був. А посеред двору в Гвинтовки  стояв стовп , і в стовпу усе кільця то залізі , то мідні , то срібні . Ото знак , що простий козак або посполитий в’яже коня до залізного , а хто значний козак , то до мідного ; як хто рівня господареві , так той уже до срібного.»

( нерівність серед козацтва , рівень  міщанства : Гвинтовка з козака – захисник « перетворився» на пана)

  1. « У дверях будинку показалась господиня . Ще молода і хороша , тільки білолиця пані. Зараз було видно , що се не нашого пера пташка. Не та хода , не та постать , да й українська одежа якась їй не припадала. – От моя сестра з дочкою , от мій зять , а ось високо важний пан Шрам із сином . Його всяк знає на Вкраїні і в Польщі.

Княгиня зійшла з рундука , веселенько всміхаючись , тільки дивилась якось так жалібно. « Редван» , - да й упала без памяті .

  • Не дивуйтесь – каже Гвинтовка  - ридван цей узяли ми під Зборовим  , а в ридвані сидів князь із княжем. Князя ж погнали татари до Криму , а княжі кіньми затоптали . Бач , лядське кодло ! Вовка скільки не годуй , а він усе в ліс дивиться.»

( Гвинтовка , пані польська )

  1. « Коли тобі пан дав займанщину (землю) , то нехай воно так і буде ; тільки не обижай добрих людей  , верни їм їх воли.» ( старий Пугач , січовий козак , прийшов на захист простого люду . Гвинтовка  у людей забрав волів  за те , що люди в гаю рубали дрова.)
  2. « А Гвинтовка остався тепер перед Шрамом ні в сих ні в тих . Бачить , що вже Шрам розкусив його.»

( автор застосовує прийом « знімання маски» і розкриває суть ополяченого і обмілілого Гвинтовки)

  1. « Іде супротив його од хати середнього віку чоловіка у козацькій жупанині , а під руку веде молода , чорнява дівка.Та ну , Настуню , к нечистій силі ! Що ти мене ведеш , як п’яницю ! І як же здивувався  Петро , пізнавши Кирила Тура! І диво діло ! Так йому зрадів , наче рідному братові ; а що недовго  бились на смерть , про те йому байдуже.»

( зустріч Петра і Кирила Тура після поєдинку)

  1. « Хата , піч , подушка – ото вам і все щастя. А козакові поле не поле , море не море , щоб ізнайти долю . Козацька доля в Бога на колінах . Туди і рветься наша душа…»

( Кирило Тур про козацьку душу)

  1. « Стара неня була раденька , що в сина трапився знакомий гість , поклала на стіл гарячих млинчиків , сала кусок , мисочку із сметаною поставила та пляшку перчаківки  дістала .»

( мати Кирила Тура частує Петра Шраменка )

  1. « Ось під вікном затупотять коні , а в хату у вікно по -  запорозьки  - Пугу ! Пугу !

Жінки обидві затремтіли. Уже їм не впервинку було се низове шугання , тільки ж було їм так страшно!

  • Ой , моя матінко ! – крикне Кирилова сестра .
  • Чого ж мене такий страх обшиб!?
  • Хто се такий братику?

А запорожець їй понуро : - Се вже, сестро, приїхали по мою душу !»

( Кирила Тура забирають на Січ карати за викрадення Лесі)

  1. « А батько Пугач на неї й не дивиться ( на матір) да знов до Кирила :
  • А що , вражий сину ! Зоп’явся  уже на ноги?  Одпас уже товсту мар мизу . Пакосник паскудний ! Загладиш ти в нас сьогодні увесь сором , що наробив товариству ! Сідлай коня !

Почав збирати зброю , та матінку заспокоювати , тай заспівав козацьку пісню:

Ой , коню мій , коню !

Заграй підо мною

Та розбий мою тугу

Розбий тугу по темному лугу

Козакові молодому…

Мати заплакала , що й старе запорозьке серце трохи пом’якшало. ( Пугача)

  • Не плач , нене : дурно сльози тратиш , - сказав батько Пугач .

( суворі закони Січі , перед якими всі рівні)

  1. «Урочище Романовського  Кута і мала дитина показала б . Іще здалеку зачув Петро глухий галас , мов на ярмарку . Набралося люду незчисленна сила , і все то була сільська чернь ,мужики , що позіходилися грабувати Ніжен , як при обіщав Брюховецький . Обідрані кругом , у чорних сорочках : мабуть , самі бурлаки да  гультіпаки , що , не маючи жодного притулку , служили тільки на броварнях ,по вінницях , да ще по лазнях гребникими. У іншого сокира за поясом , у кого коса на плечі , а другий притяг із коляскою . Аж  сумно стало Петрові , як розібрав , що воно єсть отся купа голоти. Поміж людьми сям – таки стоять бочки з пивами , шарітиваси з медами  та з горілкою ,вози з мукою , сала , та всякі припаси . Усе то настачали , усердствуючи  Івану Мартиновичу , ніженські  міщани  за те , що каже : «Не знатимете  під моєю булавою жодного козака або козацької старшини над собою паном : усі будемо рівні.» Усюди знай викрикують : « Іван Мартинович , батько наш любий !» А Іван Мартинович і день , і ніч побивається за людське щастя. Пробившись у боки ,вибивають гопака веселі злидні ; а коло їх , повитягувавши шиї , стоять кругом та дивляться, чудуючись , наче на вертеп.»

( зібрання Чорної ради , Петро Шраменко на зібранні )

  1. « Петро зупинився і розглядає добрих молодців , чи не вздрить Кирила Тура. Аж дивиться – іде збоку чоловік середнього росту й віку , а за ним ціла юрба усякого люду – і запорожці , і городове козацтво , і міщани , і прості мужики – гречкосії . « Іван Мартинович ! Іван Мартинович! – знай круг його гукають.

Чоловік сей був у короткій старенькій свитині , у полотняних штанях , чоботи шкапові поприплутувані і пучки видно. Хіба по шаблі можна було догадатися , що воно щось не просте : шабля аж горіла од золота ; да  й та на йому була мов чужа. Так наче собі чоловік простенький , тихенький . Ніхто , дивлячись на нього , не подумав би , що в сій голові вертиться що – небудь  , опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату . А як придивишся , то на виду в нього щось наче ще й приязне : так би , здається , сів із ним да погутарив де про що добре да мирне , тільки очі були якісь чудні – так і бігають туди сюди , то туди і здається , так усе й чигають із підтишка чоловіка. Іде , трошки згорбившись , а голову схилив на бік , наче каже : « Я ні од кого нічого не бажаю , тільки мене не чіпайте»

( портрет Івана Брюховецького , ставлення автора )

  1. « - Дітки мої ! – каже тоненьким , ницим голоском .
  • Чим же мені вас прихарчити , чим вас зодягти ? Усі рівні , усі християнські душі . Серце моє болить , дивлячись на ваше убогство! Тепер ви достались таким старшинам , що скоро з вас шкуру іздеруть. Усе пустив з рук , аби б тільки як – небудь  прикрити ваші злидні.»

( підлабузництво Івана Брюховецького до простого люду , « баламутить чернь» проти городової та козацької старшини )

  1. « Окаянний пройдисвіт так усіх оманив , та по душі були темному людові тії лукавії ухватки , тії солодкії речі , те ніби убожество , що всяк за його поліз би хоть на ніж. Химерний той Іванець морочив голови людськії , мов не своєю силою : мов який чоловік – чорнокнижник , ходив він поміж миром , сіючи свої чари.

Зажурився Петро про лиху долю України.»

 ( думки Петра Шраменка про Іванця )

  1. « Чого се б’ють у віщї бубни ? – питає один одного братчик.
  • Хіба не знаєш ? – одвітує той. Судитимуть Кирила Тура.

У первому ряду видно було Петрові Брюховецького з гетьманською булавою. Над ним військові хорунжі держали бунчуки хрещату корогву.

Батько Пугач вийшовши з ряду , уклонився він на всі чотири сторони низенько , потім іще оддав особо поклон і почав говорити голосно і поважно.

  • Дивись – каже – вражий сину , в вічі добрим людям , щоб була іншим наука! Учинив таке , що тільки пху ! Знюхався поганий з бабами і наробив сорому товариству на всі роки!
  • Судіть самі як знаєте !
  • Порядкуйте по – стародавньому , як самі знаєте ! Судіте  і карайте , кого самі знаєте  , а я свого розуму супроти вашого не покладаю . Усі ми перед вашими сивими чупринами діти і дурні.» ( слова Брюховецького і його ставлення до старих запорожців ( повага ) , яка зникне після обрання його гетьманом)
  • До стовпа та киями! ( присудили присуд Кирилові Туру )

Роздягли братчики Кирила Тура , аж мороз пішов у Петра поза шкурою , вся сорочка в крові ; іще й поприкіпала до ран . Кирило зуби зціпив , щоб не стогнати , як почали оддирати її від тіла .

Батько Пугач сам приложив йому до спини широке якесь листя , помазавши чимось липким .

  • Ну , - каже ,- тепер ходи здоров , та не скачи в гречку , а то пропадеш , як собака !

Обідали добрі молодці, діди обідали в гетьманському курені ; тільки батько Пугач прийшов на трапезу до Кирила Тура , і то вже була велика честь усьому куреневі. Кирило Тур уступив йому ( Пугачу ) своє отаманське місто,а сам сів коло нього.»

( козацька повага до старших козаків  і взаємини між козаками – дідами і козаками – онуками)

  1. « Ось мій гість ! – каже Кирило Тур. – Се , коли хочете знати , син поволоцького попа , той самий , що як стукнувся ізо мною за Києвом , то аж поле посміхнулося. Раді були братчики побачити Шрамового сина . Давно вони вже чували про його лицарство.
  • Сідай біля мене , синку , - каже батько Пугач. Ти добрий козак . І батько твій добрий козак , тільки здурів на старість.» ( Шрам за Сомка , дід Пугач  за Брюховецького)

( побратимство Кирила і Петра )

  1. « Що буде , те й буде ! , - каже Петро.
  • Що ? Може , думаєш ваша візьме ? – крикнув грізно Пугач.

Ми з Іваном Мартиновичем стрічали царських бояр , а стрічали ми їх не з порожніми руками . Перевернемо ми догори усю вашу старшину.»

( позиція старого Пугача )

  1. « Шрам поспішав до Батурина . По дорозі зустрів гурт молодиків . От брат стає за сестру , а жених за себе , за своє міщанство. (приватні справи вагоміші за державні ) Шрам розчарований ! Ви перед самою бурею ( Чорна рада) заводите кривавії чвари!»

( позиція городових козаків « своя сорочка ближче до тіла)

  1. « У Борзні заїхав Шрам одпочити до сотника Білозерця.

( виступав за єдину Україну)

Шрам. « Як треба рятувати Україну , байдуже мені і літа , й рани . На коня ! Нічого гаятися . Виїхали з Борзни. Гонець повідомив , що Сомко – гетьман з Васютою із іншою старшиною з Ічні рушили. Уся старшина присягу виконала Сомкові на послушенство. Не журися , батьку , - каже Сомко,- усе буде гаразд! Уже ми з паном Золотаренком узяли за руки Лубенський , Прилуцький , Переяславський полки з Вулхевичем  під Ніженем. Не дав би я йому гетьманського бунчука під таку годину.» ( слова Шрама про Вулхевича , зрадника і посіпаку Івана Брюховецького)

  1. « - Кого ховають ?
  • Війтенка. Що сьогодні з Домантовичем на божий суд ставав. Дивиться Шрам , а за труною Війтенка трохи не весь Ніжен піднявся : і все самі міщани.

Писар Вулхевич баламутив народ . Сич Вулхевич ходив і розсипав гіркі слова в козацькі душі.»

( зрадник Вулхевич)

  1. « Череваневі було дивно , що Гвинтовка іншим чоловіком зробився. Жвавий був козак , знав його з молоду. А тепер він бачся , той же , да ні : усе в нього стало хистке , і слово його хоть і бойке , да не таке тверде й щире , як правдиве козацьке слово .»

( Гвинтовка став паном )

  1. « Усього надбав собі Гвинтовка , на всю губу був пан.»

( байдужість Гвинтовки до державних справ)

  1. « Дивиться Череваниха на брата , і не йме очам віри : що звідусіль надходять не потішні вісті , усе сумує тривожиться , а йому байдуже ,йому мов у казці .»

( Гвинтовка в очах сестри)

  1. « Пані просила синю стьожку. Блакитна , чом не червона ? Козак звик червону стрічку в конвірі носити , а се вже ,мабуть , польська мода.»

( синя стьожка – зрада Сомкові)

  1. « З правого боку суне  з своєю стороною Брюховецький , а з лівого Сомкове військо виступає.

Гомін чиниться по полю скрізь , мов підступає орда.

Бубни б’ють : « У раду ! У раду!»

Гляне Петро , аж поміж старшинською козацькою старшиною тільки де – не – де видно червону стрічку : усі повипускали сині.

Брюховецький з бунчуком і корогвою , стояв у голубому жупані. ( голуба стрічка – за Брюховецького)

Виходить із царського намету боярин , князь Гагін , у руках царська грамота. ( зрада Ніженського полку ; Сомко отримує поразку) Уходять ( Сомко із старшиною) до царського намету , а Іванець там од князя царські дари приймає . Круг Іванця  Вулхевич і інші значні сомківці з запорожцями.»

( поразка Сомка , зрада в Запорізькій Січі , обрання Брюховецького)

  1. « Пропадай шабля , пропадай і голова! Прощавай , безщасне Україно ! – кинув на землю свою шаблю . Нехай наші сльози упадуть нашому ворогу на голову»

( Сомко складає повноваження гетьмана )

  1. « Дуже звеселився тоді Брюховецький , ізвелів Сомка і Васюту , і всю їх вірну старшину взяти за сторожу , а Вулхевичу  - листи писати , що Сомко козацтво бунтує .»

( Брюховецький при владі )

  1. « Убирайтесь , - кажуть -  до нечистої матері мужва невмита.

- Ми ж тепер рівні !

- Ось ми вас , - кажуть,- порівняємо батогами.

- Еге ! Да така нам дяка !

- У раду ! У раду! Визволимо Сомка та Васюту з неволі : тії за нас заступляться!

- Ніде правди діти , не на добре діло ми пустились!

- Тепер стидно в село й очі появитися : довіку будуть дражнити чорною радою !

І почав чорний люд розходиться . Змовкли музики , затихли й скоки , і веселі гопаки по полю ! Незабаром стало кожному зрозуміло , що нічого гаразд веселитися !»

( прозріння простого люду , що зроблено велику помилку)

  1. « - Кирило Тур , ти чуєш !

Ні не чую. Який я Тур? Хіба не бачиш , як тепер усе на світі перевернулось. Кого недавно ще звали приятелем , тепер величають ворогом ; багатий став убогим , убогий багатим, жупани перевернулися на семеряги , а семеряги на кармазини ! Увесь світ перелицювався : як же ти хочеш , щоб тільки  Тур зостався Туром? Зови мене або бугаєм , тільки не туром .»

( розчарування завзятого козака , захисника вітчизни)

  1. « - Покинь тепер усіх Череванів , синку!
  • Рушай за мною !
  • Заклювала ворона нашого сокола !
  • Шкода нашої праці Михайле!  Їдь з богом до Хмарища !
  • А не будеш  же мене називати Барабашем? –питає Черевань.
  • Ні – каже Шрам – Барабашів тепер повна країна.
  • Їй богу я кричав «Сомко» так , що трохи не луснув.

З тим і роз’їхались . Шрам повернув на Козелецький Шлях.

Черевань із Василем Невольником вернулися до свого хутора. Василь Невольник утирав рукавом сльози.»

( прощання Шрама і Череваня )

  1. « Брюховецький тим часом бенкетував у Ніжені. Коло Брюховецького сидить за столом князь Гагін із  думними дяками.

Так от же золото наробило , що безбожний харцизяка став їм у повазі  , а щира душа мусить погибати . Хто ж бо того не знає , скільки опісля розлито на Вкраїні крові через Іванцеве  лукавство , да через неситу хтивість московських воєвод .

Гуляє князь Гагін із Брюховецьким  , і сповняють червоним вином кубки , бенкетують на людське безголов’я .»

( ліричний відступ автора про долю України )

  1. « Де се ви , батьку , блукали , що й не обідали.? – питає Іванець.
  • Та бач з цим ледащом і обід утеряли. Зцапали як кота за салом .»

( розмова Іванця з козаком , який ходив до ковалихи  «стрибав у гречку» )

  1. « Хотів батько Пугач кланятися на всі боки  та його перебив Іван Брюховецький , звелів ударити у срібні бубни і прийняв сам таке слово :
  • І за що мусить хоч би й оцей безталанний Олекса Сенчило погибати ? За те , що трапилось , може , раз на віку , вскочити в гречку !
  • Святу правду каже гетьман!

Наперед вийшов батько Пугач да й каже : - Бачимо , вразький сину , - дарма , що ти гетьман , до чого ми тепер дожилися.! Убрав ти нас у шори , як сам хотів!

Годі лиш , батьку – крикнув Брюховецький !  Чого се розпустив морду , як халяву. Та се не Січ тобі : тут тобі гетьман не свій брат.»

( неповага до старих козаків)

  1. Пугач. « Ти повернув славне Запорожжя на сміх . Плюйте братці на таке гетьманство.»

От і почали виходити один за одним.

  • Щоб же тебе побив несвітський сором , як ти мою старість осоромив.!
  • Щоб на тебе образи падали !
  • Щоб тебе пекло морило !
  • Щоб тебе ,  окаянного , земля не прийняла !

А Іванцеві того було й треба ! Посміявся доволі зі своїми розбишаками , та й каже : - Ну тепер , братчики , нам на все воля !»

( прийом « зняття маски» з головного героя Івана Брюховецького)

  1. « Його лукавий мізок коверзує собі нову думку : як би того безталанного Сомка до посліда  - години доправити. (сон розказує козакові) « проснувся , аж мені кажуть , що вночі чудо велике сталося : Сомкові миша голову одкусила»

Оця каблучка всякого переверне в такого в такого пацюка , що пробереться хоч крізь дванадцятеро дверей ,куди треба.

  • Того одступаю , - каже  Сердюк Петро ,- що хоч низовець на всяке характерництво здатен , да за таке мене! Може,з хмелем і твій сон пропаде !»

( Брюховецький хоче підмовити Сердюка Петра вбити Сомка , том відмовляється)

  1. « Ой батьку Богдане ! Не пізнав би ти тепер свого Іванця»

( почуття власної провини )

  1. « Брюховецький аж від шатнувся :
  • Кирило Тур !
  • Цить , пане гетьмане !
  • Буде й того , що ти знатимеш , хто Сомкові був катом.»

( зустріч Брюховецького і Кирила Тура )

  1. «- Ти  ж , кажуть , був трохи свій із Сомком !
  • Так , як чорт із попом!
  • Я то знаю  , за що ! У мене своя приключка , а в тебе своя !
  • Візьми оцей перстень . Пропустять тебе з ним , куди схочеш!»

( Брюховецький домовляється із Кирилом Туром про вбивство Сомка )

  1. « - Лягай спати , не турбуйся 1

Перед світом приснився тобі сон , перед світом  і справдиться . Пішов Кирило Тур . Так собі , наче горбатий дід.  Уже надворі стемніло.

За тими дверима ще треті двері і третій козак при дверях сторожем . Узяв Кирило Тур у нього каганчик і ключ од глибки . Увійшов і зараз запер двері . Гляне , посвічуючи по глибці каганцем , аж у кутку сидить на голому ослоні Сомко. Одним залізом за поперек його взято і до стіни ланцюгом приковано , а другі кайдани на ногах замкнуті.

Усе харцизяки поздирали : тільки вишиваної сріблом сорочки посовістилися їзнімати. У цій мізерній глибинці із-під старої сірячини сіяла. !

  • Упивайся ж ,гадино , у моє тіло!
  • Не почуєш ти , капосний , як Сомко стогне !
  • Що се ! Чи справді , ти Кирило Тур , чи се моя голова починає в печалі чуманіти ?
  • Що  ти мені скажеш ?
  • Там тебе під Бугаєвим  Дубом жде такий самий же дурень як я :поповолоцький піп із попеням .
  • Отже , ні !
  • Не на те , щоб Сомко гетьманував , а на те , щоб правда узяла верх над кривдою.»

( спроба врятувати Сомка)

  1. «- Що там кайдани ! Я припас такої трави , що тільки притулю дак ік нечистому порозпадаються!
  • Підожди брате ,- каже Сомко, - скажи перше , а ти як звідси вийдеш?
  • Що тобі до мене ? Іди лишень ти , а я найду собі дорогу…
  • Чужою смертю я волі купувати не хочу!
  • Ех , пане мій милий ,- каже Тур. Хіба  ж уся жизнь наша жарти ? Помаже по губах медом , ти думаєш : от тут то щастя ! А глянеш – усе одна омана ! Тим – то й кидати її да нізащо . Та що про те балакати. Ну лиш , давай мінька на одежу .
  • Ні , мій голубе , сього не буде! Я вже тобі сказав , що чужою смертю не куплю собі волі .!
  • Прощай , брате мій рідний !

Обнялися і обидва заплакали.

Вийшов Кирило Тур . Нате , каже , - вам , іродові діти , за вход і виход ! Знайте , що не Іванців , а Кирило Тур приходив одвідати праведну душу !»

( прощання Кирила Тура з Сомком)

  1. « Смутно було тепер Кирилові Туру сідати на коня , що для Сомка наготовив , ще смутніш їхати до Шрама та розказувати , що все Сомко між козацтво не вернеться.»

( Кирило Тур)

  1. « А Шрам , бідолаха, жде не дождеться його під Бугаєвим  Дубом  на Бабичівці .

Як побачив , що Сомка немає , та голову повісив.

  • Петре , Кирило ! Ми їдемо у Паволоч!
  • Прощавай , брате , та не забувай нас на тому світі!»

( Шрам розчарований подією )

  1. « Шрам із батьком повернулися в Паволоч . Тетеря взяв в облогу Паволоч , старий Шрам головою одкупив полковий свій город.»
  2. « Того ж року , вступаючи в осінь , в святому Сімеоні отнято  голову й Сомкові з Васютою у городі Борзні.»
  3. « Брюховецький доказав таки свого , хоч  послі і прийняв слушну кару од гетьмана  Дорошенка  : пропав під киями собачою смертю.»
  4. « Отправивши по батькові похорони , Петро думав піти на Запорожжє та завернув на Київ. Повернувся до Хмарища . Зустрів родину Череванів , які були дуже раді Петрові.»
  5. « Кирило Тур подався до Чорної Гори . « Що , - каже,- козакові мати ? Наша  мати – війна з бусурманами , наша сестра – гостра  шаблюка ! Зоставив їм гроші . Отакий химерник!.»
  6.                 « У обідню годину до родини Череванів завітав божий чоловік . Черевань кохався в його словах . Зрадів зустріч і божий чоловік ; аж усміхнувся , обнімаючи Петра.

Божий чоловік попрощався і пішов. Петро  остався в Череванів . Стали в купі жити. Так уже те лихо минулося , мов приснилося.»

 

C:\Users\INDESIT\Pictures\11111.jpgC:\Users\INDESIT\Desktop\твори\чорна рада.jpg

 

 

C:\Users\INDESIT\Pictures\2222222222.jpg

 

 

 

Іван Нечуй Левицький

Соціально-побутова повість « Кайдашева сімя»

Рік написання : 1879 рік

Конфлікт : соціально – побутовий , навколо якого відбувається сюжетна інтрига.

Жанр       : соціально – побутова сатирично – гумористична повість –  хроніка;

                 зразок реалістичного твору , у якому досліджуються  родинні стосунки , зосереджуючись на морально-етичній проблематиці ( побутово – просвітницький реалізм ).

Письменник створює в повісті переконливі характери стики соціального буття , колоритні соціальні типи , яскраві особистості ( Маруся й Омелько Кайдаші , Мотря  і Карпо, Мелашка і Лаврін , баба Параска і баба Палажка ).

Найпомітніша риса реалістичної манери письма є докладне змалювання національного колориту українців : побуту , звичаїв , обрядів , вірувань.

ТЕМА : змалювання побуту і психології українців ( селян) у перші десятиріччя після скасування кріпацтва . У творі відтворено « темні плями» народного життя .(за словами автора)

ІДЕЯ  : засудження нехтування моральністю заради особистої власності , свого приватного життя.

ПРОБЛЕМАТИКА : добра і зла , кохання , сімейних стосунків , взаємин батьків і дітей , взаємин батьків і дітей , людської гідності і моралі , віри в Бога.

Духовна роз’єднаність – це те лихо , що отруює кожен день життя і батьків , їхніх синів і невісток.

Прототипами головних героїв стала родина Мазурів із села Семигори  , яка була відома на весь повіт постійними сварками , бійками й колотнечами . Мазури  мали й реальних багатих сватів – Довбушів.

ОБРАЗ ОМЕЛЬКА КАЙДАША

  • важка праця , темнота , забобонність , родинні чвари , безвольність , внутрішня надломленість ;
  • із господаря перетворюється на маленького « кайдашенка» , стає посмішищем у родині ;
  • діти «убили» віру у краще життя ( опора на дітей зникла);
  • трагічна смерть (топиться в ставку );

Автор співчуває , засуджує не його , а суспільні  умови , які знівечили працьовиту людину.

Портрет намальований за допомогою світлотіней , у ньому контрастують чорний фон і білий одяг та бліде лице Кайдаша.

ОБРАЗ КАЙДАШИХИ

  • один із довершених образів повісті;
  • енергійна , « набралася» замолоду панства від панів;
  • облесливість у розмові ;
  • любов до панів;
  • «прилипло щось до неї дуже солодке і нудне»;
  • за солодкою облудою злість;
  • селяни називають її «економшею»;
  • неприязнь до селян;

Автор показує у Кайдашисі «антиобраз» берегині українського роду, матері – заступниці .

КАРПО КАЙДАШ

  • грубий;
  • суховатий  у розмовах;
  • ніколи не сміявся;
  • у чварах і сварках « черствіє його душа» ;
  • піднімає руку на батька;
  • жадоба до власності заглушують родинні почуття ;
  • бє матір , женеться за нею з дрючком по селу;
  • рішучий , вольовий;
  • позитивні риси « губляться» у щоденній сварці ;

ЛАВРІН

  • протилежність Карпові;
  • душевний;
  • мякий ;
  • поетична душа ;
  • лагідна , пісенна мова ( у стосунках з Мелашкою);
  • у сутичках за «своє» і «моє» стає схожим на Карпа;
  • поступово зникають поетичні риси його вдачі , черствіє душа , грубіє мова;

Обидва брати стають егоїстичними і впертими.

МОТРЯ (старша невістка , дружина Карпа)

  • вихована в заможній родині ;
  • горда , незалежна ;
  • фізично здорова;
  • працьовита;
  • не кориться лихій свекрусі ;
  • не поступається їй ;
  • мріє про власну хату ; ( «сиділа на скрині , мов цар») ;
  • скупа , егоїстична , сварлива;
  • зневажає людей , як стала самостійною господинею ;

( стосунки з Мелашкою , стає схожою на стару Кайдашиху)

  • виколює око старій Кайдашисі у сварці і радіє з цього ;

Автор у характеристиці образу Мотрі використовує негативні порівняння  «Мотря була схожа на довгу швайку» , « Мотря теліпалася , немов павук на павутині».

МЕЛАШКА КАЙДАШИХА ( молодша невістка , дружина Лавріна)

  • вихована у бідній родині , добра , лагідна , поетична і гарна « як червона калина» ;
  • готова до протесту;
  • проти свавілля Кайдашихи йде до Києва ( протестує злу );
  • під впливом оточення стає дріб’язковою ( не вимітає сіни);
  • душа черствіє , втрачає поетичність душі і душевну привабливість ;

Молоде покоління при всій своїй відмінності бачить зміст свого життя у дрібно осібному –дрібновласницькому оточенні , кожен прагне більше урвати для себе , відстояти свою власність.

Сумну картину селянського побуту розкривають образи баби Параски і баби Палажки . Забобонність , взаємна ненависть , затурканість,безсоромність є втіленням темноти в житті українського пореформеного села .

СЮЖЕТ ПОВІСТІ :

ЗАВЯЗКА : розмова Карпа і Лавріна про дівчат.

РОЗВИТОК ДІЇ : події , які розгортаються в повісті , нагнітаючи стосунки в родині .

КУЛЬМІНАЦІЯ : Мотря вибиває око старій Кайдашисі під час сварки.

РОЗВЯЗКА  : стара груша всохла , родини помирилися.

 

 

 

Іван Нечуй –Левицький .

Соціально – політична повість « Кайдашева сімя».

Рік написання : 1879 рік.

Конфлікт : соціально-побутовий , навколо якого відбувається сюжетна інтрига.

Жанр : соціально-побутова , сатирично-гумористична  повість  – хроніка ; зразок реалістичного твору , у якому досліджуються родинні стосунки , зосереджуючись на морально-етичній проблематиці(побутово-просвітницький реалізм).

Письменник створює в повісті переконливі характеристики соціального буття , колоритні соціальні типи , переконливі  й яскраві особистості ( Маруся і Омелько Кайдаші , Мотря і Карпо , Мелашка і Лаврін , баба Параска і баба Палажка ).

Найпомітніша риса реалістичної манери письма є докладне змалювання національного колориту українців – побуту , звичаїв , обрядів , вірувань .

ТЕМА : змалювання побуту і психології українців

 ( селян) у перші десятиріччя після скасування кріпацтва . У творі відтворено « темні плями народного життя» ( за словами автора ).

ІДЕЯ : засудження нехтування моральністю заради особистої власності , свого приватного життя .

ПРОБЛЕМИ : добра і зла , кохання , сімейних стосунків , взаємини батьків і дітей , людської гідності і моралі , віри в Бога .

ДУХОВНА РОЗЄДНАНІСТЬ – це те лихо , що отруює кожен день життя і батьків , їхніх синів і невісток .

Прототипами головних героїв стала сімя  Мазурів із села Семигори , яка була відома на весь повіт своїми сварками , бійками й колотнечами .Мазури мали й реальних багатих сватів – Довбишів .

ОБРАЗ ОМЕЛЬКА КАЙДАША

  • важка праця , темнота , забобонність , родинні чвари , безвольність , внутрішня надломленість (віра в дітей зникла ) ;
  • із господаря перетворюється на маленького « кайдашенка» , стає посмішищем у родині ;
  • діти « убили» віру у краще життя ( опора на дітей зникла) ;
  • трагічна смерть(топиться у ставку );

Автор співчуває , засуджує не його , а суспільні умови , які знівечили працьовиту людину .

Портрет намальований за допомогою світлотіней , у ньому контрастують чорний фон і білий одяг  та бліде лице Кайдаша .

ОБРАЗ КАЙДАШИХИ

  • один із довершених образів повісті;
  • енергійна , « набралася» замолоду панства у панів ;
  • облесливість у розмові ;
  • любов до панів ;
  •  « прилипло до неї дуже солодке нудне»;
  • за солодкою облудою злість;
  • селяни називають її «економшею» ;
  • притаманна улесливість ( на сватанні у Довбишів)

« слова лилися як патока з уст» ;

-неприязнь до селян (оглядини у Балашів);

Автор показує у Кайдашисі « антиобраз» берегині українського роду , матері –заступниці ;

 

КАРПО КАЙДАШ

  • грубий ;
  • суховатий у розмовах ;
  • ніколи не сміявся;
  • у чварах і сварках «черствіє його душа» ;
  • піднімає руку на батька;
  • жадоба до власності заглушують родинні почуття ;
  • бє матір ,женеться за нею із дрючком по селу;
  • рішучий , вольовий ;
  • позитивні риси губляться у щоденній сварці;

ЛАВРІН

 

  •  протилежність Карпові;
  •  душевний ;
  • мякий ;
  • поетична душа ;
  • лагідна пісенна мова ;

 

  • поступово зникають поетичні риси його вдачі , черствіє душа , грубіє мова ;

Обидва брати стають егоїстичні і вперті ;

МОТРЯ ( старша невістка , дружина Карпа )

- вихована в заможній родині ;

- горда , незалежна ;

- фізично здорова ;

- працьовита ;

- не кориться лихій невістці ;

- не поступається нікому  і нічим ;

- мріє про власну хату ( « сиділа на скрині , мов цар» ) ;

- скупа , егоїстична , сварлива ;

- зневажає людей , як стала самостійною господинею ;

( стосунки з Мелашкою , стає схожою на стару Кайдашиху );

  •   виколює око старій Кайдишисі  у сварці (радіє з цього ) ;

У змалюванні образу Мелашки автор використовує негативні порівняння : «Мотря теліпалася , немов павук на павутині»  , « була схожа на довгу швайку» ;

МЕЛАШКА КАЙДАШИХА ( молодша невістка , дружина Лавріна ) ;

  • вихована у бідній родині ;
  • добра , гарна , лагідна ;
  • моє поетичну душу ;
  • красива « як червона калина» ( є багато чого від фольклорного образу ) ;
  • готова до протесту;
  • проти свавілля Кайдашихи йде до Києва ( протестує злу ) ;
  • під впливом оточення стає дріб’язковою ( не вимітає сіни ) ;
  • душа черствіє , втрачає поетичність і душевну привабливість ;

Письменник милується зовнішньою і внутрішньою красою Мелашки.

Молоде покоління при всій своїй відмінності бачить зміст свого життя у одноосібному – дрібновласницькому оточенні , кожен прагне більше урвати для себе , відстояти свою власність.

Сумну картину селянського побуту розкривають образи баби Палажки і баби Параски . Забобонність , взаємна ненависть , затурканість , безсоромність є втіленням темноти в житті українського пореформеного села .

СЮЖЕТ ПОВІСТІ :

РОЗВЯЗКА : розмова Карпа і Лавріна про дівчат ;

РОЗВИТОК ДІЇ : події , які розгортаються в повісті , нагнітаючи стосунки в родині ;

КУЛЬМІНАЦІЯ : Мотря вибиває око старій Кайдашиші під час сварки;

РОЗВЯЗКА         : стара груша всохла , сімї помирилися ;

 

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕКСТУ

1. Де розкинулося село Семигори ?

( біля міста Богуслав , коло річки Рось)

2. « Широке лице було сухорляве й бліде , наче лице в ченця , на лобі набігли густі дрібні зморшки» ( старий Кайдаш )

3. Схожий на матір ? ( Лаврін )

4. « Гострі , темні очі були ніби сердиті» ( у Карпа)

5. Кому належать слова : В Семигорах нема де втопитися , бо в ставках старій жабі по коліна»?. ( Карпові)

      6. Про кого каже автор : « До природної звичайності української селянки в неї пристало щось солодке»? . ( про Кайдашиху )

      7. Про чию оселю автор пише : « Хата була нова , велика , добре вимита , з чималими вікнами ; коло вікон висіли  вікониці  , помальовані  ясно-синьою фарбою» ? .( про хату Довбишів )

      8. « Чи ти здурів ? Чи ти збожеволів? Ой лишенько мені буде! Що ж оце буде , як мати найдуть з города , з ярмарку.». (перше знайомство Карпа й Мотрі, коли Карпо перекинув горшик із крейдою).

     9. Кому належать слова : «  Щоб ти , моя доню , була здорова , як вода щоб цвіла довіку , як рожа»?. ( Кайдашисі)

    10. Скільки днів тривало весілля Довбишів?. ( чотири дні )

     11. З чого почалася сварка Кайдашихи і Мотрі ? ( віника , борщу , каші)

    12. Кому належать слова : « Тату , оступітесь прошу вас»?. ( Карпові , під час сварки з батьком )

     13. Який подарунок купила Кайдашиха Мотрі на ярмарку ?. ( чорну хустку , матерію на спідницю темну з червоними цятками) 

     14.Що ставало причиною сварок серед невісток і Кайдашихи? ( борщ , кому замітати , за мотовило )

      15. « …од її очей молоко кисне …» ( Мотря каже про Кайдашиху )

     16. Якої пори Карпо і Мотря перейшли у свою хату? ( літом)

    17.За якої умови познайомилися Лаврін Мелашка ? ( на вечорницях)

    18. Кому належать слова : « Мені дорога додому через гай»?. ( Мелашці)

     19. « Які в тітки жовті ноги  , наче в нашої зозулястої курки» ( слова належать меншому брату Мелашки , говорить про Кайдашиху)

    20. « У нас була ,  як рожа цвіла , а тепер така стала , як квітка вяла» (говорить Балашиха про свою доньку )

    21. Хто повів Мелашку до Києва на прощу ? ( Палажка  Соловїха)

   22. Яка пригода сталася з бабою Палажкою у Києві ?( чернець переплутав бабу Палажку з Мелашкою )

   23. Хто пішов шукати Мелашку до Києва? ( Лаврін , мати Мелашки , стара Кайдашиха )

   24. « Повісь свою маму на сволоці на кілочку , ще й убери в червоні чоботи»  (Палажка говорить про Кайдашиху)

  25. Де у Києві служила Мелашка ? ( у проскурниці )

  26.За що Мелашка побила Мотрі вікна? ( за сміття , яке було підметене до призьби )

   27.Чиїм дітям стара Кайдашиха давала гостинці ? ( Карпа і Мотрі )

   28. Хто виколов око Кайдашисі ? ( Мотря)

   29. Яка пригода сталася з півнем ? ( Кайдашиха вкрала півня в Мелашки і зварила із нього борщ )

  30. За що була остання сварка на сторінках  повісті ? ( за грушу )

C:\Users\INDESIT\Pictures\images (4).jpg C:\Users\INDESIT\Desktop\твори\кайдашева.jpg

C:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (15).jpgC:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (18).jpgC:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (17).jpg

 

 

 

«Матеріали для створення тестових завдань за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

 

1.В основу роману покладено нарис « Подоріжжя від Полтави до Гадяча».

2. Справжнє прізвище Панаса Мирного Рудченко.

3. Прототипом головного героя став Василь Гнидка.

4.Роман був написаний у співпраці з рідним братом Іваном Біликом,

5.Роман мав назву « Пропаща сила» , згодом « Хіба ревуть воли ,як ясла повні?».

6. « Композиція роману нагадує будинок з численними прибудовами». (Олександр Білецький).

7. Головним героєм  є Чіпка.

8.Однією з промовистих психологічних деталей є одна з них « Таких парубків часто й густо можна було зустріти по наших хуторах і селах. Одно в нього неабияке – дуже палкий погляд , бистрий , як блискавка. Ним світилась якась незвичайна сміливість і духовна ціль , разом з якоюсь хижою тугою».

9.У словосполученні « хижа туга» розкривались « комплекс байстрюка», пережиті дитячі образи ( бабуся , дід Улас , дитячі образи , недоїдання, холод , правда про батька ) , несправедливість у світі ( зневага громади , недовіра пасти овець , неповага до дорослого Чіпки : відсторонення від громадської справи)  , генетичний спадок : гени батька (злочинця і двожона ).

10.Філософія Грицька « Своя сорочка ближча до тіла».

11.Суть Грицькової правди : « Живи як усі люди».

12.Самогобством закінчує життя Галя ( вішається).

13.Чіпка разом із своїми « друзями» вирізує цілу родину на хуторі ( вісім душ) на хуторі.

14. Мати заявляє на Чіпку і звинувачує його у вбивстві.

15. Роман  є зразком реалізму.

16. Справжнє ім’я Чіпки – Вареник .

17. « Польовою царівною» в романі названо Галю.

18. Окремі частини роману написав Іван Білик ( столітня історія села Піски).

19. Арешт Чіпки є розв’язкою роману.

20.Героїня твору – сюжетна лінія :

     Явдоха (мати Галі ) – рід і життя Максима Гудзя ;

      Христя ( мати Чіпки – історія села Піски ;

       генеральша – пани Польські ;

      баба Оришка – рід і життя Чіпки ;

21. Вчинок – герой :

      організовує нічні збіговиська – Максим Гудзь ;

      убиває панського сторожа – Чіпка Варениченко ;

      змінює декілька прізвищ – Іван Вареник ;

      накладає на себе руки – Галя ;

22. Роман починається описом весни.

23. Цитата характеризує образ Чіпки : « Не багатого роду , чепурної вдачі»

24. Думка : « Отже  , тут кращі хліба  , ніж селом».

25. « Сорочка на ньому чорна , штани вибігані , підсукані аж до колін , за спиною вірьовкою перев’язана одежа» . ( подорожній , який зайшов у Піски, батько Чіпки );

26. Остап  Хрущ ( Іван Вареник – батько Чіпки ) засилає до Мотрі старостів.

27. « Діжду до весни – піду на заробітки» ( думка Оспата Хруща ).

28.  Мотрі і писарю перед тим , як прийшла  « бум ага з Дону» приснилося  чорна собака , свиня .

29. Із старостату Мотря принесла матері Оришці звістку , що Оспап  (Чіпки батько ) покинув на Дону жінку і дітей .

30.Громада присудила двожону – « присудовий вирок у рекрути» .

31. Мотря народила Чіпку на третій день.

32. Хрестив Чіпку подорожній москаль та баба Оришка .

33. Діти називали Чіпку виродком.

34. « Що то за зорі ? Що то за Бог ? – питання , які Чіпка задає бабусі і діду Уласу.

35. « Першою колючкою» у серці Чіпки була смерть баби Оришки .

36. Найбільше Чіпка любив бабусю.

37. Коли Чіпка хотів їсти , забрав хліб і виколов очі Богу (щоб не бачив ).

38. « Не любив і не слухав матір».( Чіпка ).

39. « Між парубками поводився зухвало то іноді почне верзти таке , що той москаль.».( Грицько)

40.Риторичне запитання , яке ставить Чіпка протягом роману : « І де ж правда ?. Де вона ?!».

 

Панас Мирний « Хіба ревуть воли , як ясла повні ?»

( листопад 1872 року Панас Мирний та Іван Білик завершили роботу над романом)

1. Це перший роман « з народного життя» за визначенням Івана Франка  «показано майже столітню історію українського села».

2.Олександр Білецький назвав   строгим планом»

3.У романі  2 підходи: публіцистичний ( Іван Білик – перевага соціальному аспекту) ; суто художній ( Панас Мирний).

4. Доопрацювали : заглибились в історію ( що стало « прибудовами» - широкомасштабна , реалістична панорама).

5. Роман був надрукований у Женеві у 1880 році за підтримки М. Драгоманова ( в Україні на той час діяв Емський указ 1876 року ).

 

6. Ідейно – тематичний зміст :

- епопея монументального селянського життя ;

- змалювання життя українського села;

-« ідея віків» : народ жив би вільно , якби не нестерпне гноблення ( воли б не ревли , якби були повні ясла ) , але разом з тим за допомогою насильства світ не вдосконалити ; відповідаючи на зло злом , людина лише посилює його й замикає в коло , з якого немає виходу;

 

ТЕМА : зображення на широкому суспільному тлі життєпис злочинця Чіпки від народження до ув’язнення на каторгу; зображення так званої « пропащої сили» - сила велика , але пропаща.

 

ПЕРША ЧАСТИНА

  • дитинство Чіпки ;
  • початок роману ( знайомство з дорослим Чіпкою);
  • розповідь про батька Чіпки ;
  • тяжке життя матері Мотрі ;
  • зневага селян , однолітків ;
  • найбільша любов – бабуся ;
  • перша страшна втрата – смерть бабусі ;
  • був сумирним , але відлюдькуватим ;
  • найми , спалює двір Бородая ;
  • готовий до « боротьби» ;
  • любить діда Уласа ;
  • пасе вівці разом із Грицьком;
  • « розправа»  над горобцями ;
  • дорослішає ;
  • почув розповідь про свого батька від діда Уласа ;
  • дитяча ненависть до кривдників батька ;
  • знайомство з Галею ;
  • товариш дитинства Грицько заробив гроші  і став господарем ;

 

ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА

 

  • розповідь про родину москаля  Максима Гудзя;
  • у родині збираються злодії ;
  • закохується у Галю , просить Сидора відмовитися від Галі ;
  • одруження Чіпки ;
  • Мотря наче народилася на світ ;
  • Чіпка стає хазяїном , його поважають ;
  • закликає селян вибрати своїх людей у сенат ;
  • недовіра панства ;
  • на Чіпку знаходять компромат ;
  • зневіра у людях ;
  • йде «шукати» правди в управі ( не знаходить ) ;
  • батько Галі помирає ;
  • мати Галі переїздить до Чіпки;
  • свариться з Мотрею ;
  • повертається до старого  , починає пиячити з Лушнею , Матнею , Пацюком ;
  • Явдоха ( мати Галі ) помирає ;
  • Чіпка краде , грабує ; зимового ранку  , повертається із слідами крові на одежі ;
  • Мотря рятує дівчинку , яка розповідає про вбивство родини ( вирізано вісім душ ) ;
  • Мотря зрозуміла : Чіпка вбивця ;
  • мати йде до волості заявити на сина ;
  • Галя закінчує життя самогубством;
  • Чіпку заарештовують ;
  • наступного року через село проходили каторжники  , серед них піщани впізнали Чіпку та його товариство ;
  • Чіпка переказує через Грицька  , щоб його чекала мати ;
  • Грицько забрав матір Чіпки до себе додому ;
  • Мотря згодом померла ;
  • Хату Чіпки селяни обходили стороною;

ОБРАЗНА СИСТЕМА  РОМАНУ

ЧІПКА – правдошукач , все життя бореться і шукає правди ;красивий фізично , багатий душевний ;

ГРИЦЬКО – непоказний , полохливий , « стає хазяїном» , « тепла хата , жінка, мала дитина»;

 

МОТРЯ – змальовано правдиво , один із найтрагічніших образів жінки в українській літературі  , втілення совісті і людської моралі.

 

 

C:\Users\INDESIT\Pictures\твори\воли.jpg C:\Users\INDESIT\Pictures\images (9).jpg

 

 

 

C:\Users\INDESIT\Pictures\images (10).jpg    C:\Users\INDESIT\Pictures\images (5).jpg

 

Зміст кіноповісті Олександра Довженка « Зачарована Десна» за цитатами  ( повний варіант)

1. « В сьому короткому нарисі автобіографічного кінооповідання автор поспішає зробити відразу деякі визнання : в його реальний повсякденний світ , що не день , то частіше починають вторгатися спогади.»

2. « Що викликає їх ?. Довгі роки розлуки з землею батьків , чи то вже так положено людині , що приходить час , коли вивчені в давно минулому дитинстві байки й молитви виринають у пам'яті і заповнюють всю її оселю , де б не стояла вона .»

3. « А може , те й друге разом … усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел. І перші радощі , і вболівання , і чари перших захоплень дитячих .»

4. « До чого гарно й весело було в нашому городі !. Ото як вийти з сіней та подивитись навколо – геть-чисто все зелене та буйне .»

5. « А що робилось на початку літа – огірки цвітуть , гарбузи цвітуть , картопля цвіте . Цвіте малина , смородина , тютюн , квасоля . А соняшника , а маку , буряків , лободи , укропу, моркви ! Чого тільки не посадить наша невгамовна мати.»

6. « -  Нічого в світі так я не люблю , як саджати що-небудь у землю , щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка росиночка , ото мені радість , - любила проказувати мати .»

7. « Коло хати , що стояла в саду , цвіли квіти , а за хатою , проти сінешніх дверей , коло вишень ,- поросла полином стара погребня з одкритою лядою , звідки завжди пахло цвіллю…. На погребі любив спати дід . У нас був дід дуже схожий на Бога . Коли я молився Богу , я завжди бачив на покуті портрет діда в старих срібно фольгових шатах , а сам дід лежав на печі і тихо кашляв , слухаючи своїх молитов .»

8. « Образ святого Миколи також був схожий на діда , особливо , коли дід часом підстригав собі бороду і випивав перед обідом чарку горілки з перцем , і мати не лаялась .»

9. « Святий Федосій  більше скидався на батька .

10. « Звали нашого діда , як я вже довідався , Семеном . Він був високий і худий , і чоло в нього високе, хвилясте довге волосся , а борода біла. І була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких літ . Пахнув дід теплою землею і трохи млином . Він був письменний по – церковному і в неділю любив урочисто читати Псалтир. Ні дід , ні ми не розуміли прочитаного , і це завжди хвилювало нас , як дивна таємниця , що надавали прочитаному особливого , небуденного смислу.»

11. « Дід любив гарну бесіду й добре слово… Він був наш добрий дух лугу і риби. Гриби й ягоди збирав він у лісі краще за нас усіх і розмовляв з кіньми , з телятами , з травами , з старою грушею і дубом – з усім живим , що росло і рухалось навколо.»

12. « Дід заводив нас у такі казкові нетрі старовини , що ми переставали дихати і бити комарів на жижках і на шиї , і тоді вже комарі нас поїдом їли , пили нашу кров , насолоджуючись , а ми все слухали , розкривши широко очі , над зачарованою річкою Десною .»

13. « Найкращою рибою дід вважав линину . Він не ловив линів у озерах ні волоком , ні топчій кою , а якось неначе брав її з води прямо руками , як китайський фокусник . Вони ніби самі пливли до його рук . Казали , він знав таке слово .»

14. « Влітку дід частенько лежав на погребні ближче до сонця , особливо в полудень , коли сонце припікало так , що всі ми , й наш кіт , і собака , і кури ховалися під любисток , порічки чи в тютюн.

Тоді йому була найбільша втіха… Більше за все на світі любив дід сонце. Він прожив під сонцем коло ста літ , ніколи не ховаючись у холодок . Так під сонцем на погребі , коло яблуні , він і помер , коли прийшов його час .

15. «  Дід  любив  кашляти . Кашляв  він часом так довго і гучно …його кашель чув увесь куток. Старі люди по дідовому кашлю вгадували навіть погоду».

16. « Кашель клекотів у нього  в грудях , як лава вулкана , довго і грізно , і дуже нескоро після найвищих нот , коли дід уже весь синій , як квітка крученого   , вулкан почав  діяти , і тоді ми тікали хто куди , а вслід нам  довго ще неслись дідові громи і блаженне клекотіння . Тікаючи од дідового реву , одного разу стрибнув я з – під порічок прямо в тютюн».

17 « Погулявши  коло бджіл і наївшись огіркових пуп’янків , натрапив я на моркву. Більше за все я любив моркву. Вона в нас росла  рівними кучерявими рядочками скрізь поміж огірків. Я оглянувся , чи не дивиться хто. Ніхто не дививсь. Тут ми з Піратом і кинулись до моркви. Вириваю одну – мала. Гичка велика , а сама морквина дрібненька , біла і зовсім несолодка. Я за другу  - ще тонша . Третю –тонка. А моркви захотілося , аж тремчу весь ! Перебрав я цілий ряд , та так і не знайшов ні одної ! Оглянувся – що робить ? . Тоді я посадив усю моркву назад : хай думаю , доростає , а сам подався далі шукати смачного.»

18. «Довго щось ходив я по городу. Після  моркви висмоктував мед з тютюнових квітів , пробував зелені калачики  … , покуштував вишневого клею з вишень , понадкушував на яблуні десяток зелених кислих яблук і хотів уже йти до хати . Коли ж дивлюсь : баба снує коло моркви , дідова мати . Я – бігом. А вона – зирк та за мною.

- Куди ти , бодай тобі ноги повсихали !

- Куди ти тютюн ламаєш , бодай тобі руки і ноги повсихали!

- А бодай би ти не виліз з того тютюну до второго пришествія !

Щоб ти зів’яв був , невігласе , як ота морквочка зів’яла від твоїх каторжних рук».

19. « Кинувшись через тютюн у сад , прабаба бухнулась з розгону на коліна. Отак , як дід любив сонце, так його мати , що її як я потім довідався , звали Марусиною , любила прокльони. Вона проклинала все , що попадалося їй на очі , - свиней , курей , поросят , дітей , сусідів. Кота вона проклинала щодня по два – три рази так , що він трохи згодом був якось захворів і здох десь у тютюні».

20. « Вона була малесенька й така прудка , і очі мала такі видющі й гострі , що сховатися од неї не могло ніщо на світі . Їй можна було по три дні не давати їсти. Але без проклюнув вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею . Вони лилися із її вуст невпинним потоком , як вірші з натхненного поета , з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої , темної , престарілої душі.»

21. « Мати Божа , царице небесна , побий його , невігласа, святим твоїм омофором! . Як повисмикував він із сирої землі оту морквочку , повисмикуй йому , царице небесна , і повикручуй йому рученьки і ніженьки , поламай йому , свята владичице , пальчики і суставчики.»

22. « Баба хрестилася в небо з такою пристрастю , аж торохтіла вся од хрестів . А в малині лежав повержений з небес маленький ангел і плакав без сліз».

23. « Ех , якби оце мені вмерти тут у малині. Хай тоді шукають , хай плачуть наді мною , приплакують , хай жаліють …, хай потім понесуть мене до ями , а я коло ями оживу , а баба як побіжить куди – не будь  і не вернеться , а я тоді до хати по коливо. Я дуже люблю коливо. У нас уже вмерло п’ять хлопчиків і дві дівчинки. Вони повмирали маленькими».

24. « Хто і коли збудував нашу хату , які майстри – невідомо. Здавалося виросла вона сама , як печериця , між грушею і погребом , і схожа була на стареньку білу печерицю . Дуже мальовнича була хата.»

25. « А на білій стіні , під богами , аж до мисника , висіло багато картин , але картиною над картинами була картина страшного божого суду , що її мати купила за курку на ярмарку на страх лютим своїм ворогам – бабі , дідові  і батькові.»

26. « В нашій сім’ї майже  всі були  грішні : батькові наливали в рот чорти гарячу смолу , щоб не пив горілки і не бив матір . Баба лизала гарячу сковороду за свій довгий  язик і за те , що була велика чаклунка .  Діда ( мати божилася , що це правда) тримав у руках сам диявол за те , що він чорнокнижник і що , читаючи по неділях волшебний Пластир , заклинав її і тому вона третій рік вже хворіє. .. Дідовому покійному батькові Тарасову колись давно , ще за старих часів , змій носив уночі гроші в трубу. І дійсно , в нижньому правому кутку картини у диявола в руках сидів дід. Старший мій брат Оврам був давно уже проклятий бабою , і його гола душа давно летіла стрімголов з лівого верхнього кутка картини прямо в пекло за те , що драв на горищі яйця і крав у піст з комори сало. Крім того , Оврамова душа любила молочні плівки , і він здирав їх з гладилок у погребі і в коморі. Сама мати божилася , що буде в раю між святими , як боляща великомучениця , що годує ворогів своїх діда й бабу та догоджає їм .»

27. « Фактично , святим був на всю хату один я . І от скінчилася моя святість. Не треба було чіпати моркви . Хай би собі росла . А тепер я грішний . Що ж мені буде ? . От тоді – то вперше в житті і вирішив я творити добрі діла .»

28. « Не буду , - думаю , -  їсти скромного цілий тиждень ! Носитиму воду дідові на погребню , скільки він схоче , і почну ходити до церкви. От коли б повипадали з кубла ластовенята ! Я зараз нагодував би їх мухами і хлібом , аби тільки ластівка бачила , на які діла я здатний , і розказала Ісусу Христу.

29. « Що ж його зробить ? – думав я , залишивши ластовенят . – Піду шанувати великих людей . Дід казав , що за це прощається багато всяких гріхів на тім світі. Піду знімати перед ними шапку й казати «Здрастуйте».

30. « Шапка якраз валялася в човні. Це була старенька дідова шапка …. Спочатку вона довго лежала в сінях під ступою . Кішка виводила в ній кошенят , а зараз кошенят баба потопила в копанці і шапку викинула в човен, і пахла вона вже не дідом, а котами.»

31. « Проте розбиратися ніколи було. Аби було що зняти з голови для пошани . Я надів шапку по самий рот і вийшов за ворота. Вулиця була порожня. Всі дорослі працювали в полі .»

32. « Де ж знайти людину для пошани?. Обійшовши в розпуці чимало безлюдних провулків, я нарешті збагнув, що треба зразу починати від старого сусіда Захарка. Він – то вже напевно сидить коло хати».

33. « Дід Захарко був коваль , хоч я ніколи не бачив , аби він щось косив . Все моє життя він ходив повз нашу хату з цілим снопом старих вудок. Після рибалки дід Захарко запалював цигарку і довго сидів біля хати на колодязі, курив він такий лютий тютюн , що коло нього ніхто не міг стояти близько, його обходили кури і поросята .»

34. «Коли він  проходив повз нашу хату, над вулицею довго висів тютюновий слід . Сей слід тютюновий висітиме ще колись в моїх картинах про рідну землю , де складе мій предок востаннє всі свої мозолі поверх білої сорочки під яблунею серед яблук і груш , і морква житиме в картинах , і гріх, і бабині прокльони , а тим часом іду я , засмучений хлопчик , до старого коваля спокутувати перший гріх .»

35. « - Здрастуйте , діду !. – сказав я , знявши обома руками шапку , і швидко пішов далі . Оповіді не    було . « Мабуть , не почув – подумав я . – Треба вернутися назад і сказати ще раз ,голосніше.» - Здрастуйте ,  діду ! – промовив я ще раз тремтячим голосом , скинувши оту важку шапку , і став прислухатись , чи не скаже дід Захарко чого. Але дід не подавав голосу. Що робить ? . Куди податись?. Я вийшов  провулка на вулицю в надії , що таки зустріну когось , кого б міг вшанувати .  Та вулиця була порожня . Навіть Мусій і той кудись зник . У мене защеміло в горлі , а тут ще шия почала боліти од шапки . Я постояв трохи і пішов ще раз до діда творити добрі діла.

- Діду , здрастуйте ! – сказав я йому,спинившись.

- Та йди ти під три чорти ! . Не дратуй мене , крутишся тут, нечистий  вас  носить ! – розгнівався дід . Почувши отакі слова , я з переляку аж підскочив . Страждання мої були безмірні .»

36. « І навіщо я народився на світ ?. Не треба було родитися. – Потім вирішив : - Засну. Засну і виросту у сні . Дід казав , що уві сні росту.»

37. «Отак міркуючи ,поплакавши я трохи  ,згадавши страшний суд, подививсь на ластовенят і, згорнувшись у бубличок, жадібно зітхнув.»

38. « Який маленький я лежу в дідовому човні і стільки знаю неприємних і приємних речей. Як неприємно, коли баба клене або коли довго іде дощ , неприємно, коли п’явка впивається в жижку, чи коло гавкають чужі пси ; неприємно , як батько приходить додому  п’яний  і б’ється з дідом , з матір’ю або б’є посуд. Неприємно дивитися на великий вогонь , а от на малий – приємно.»

39. « І приємно обнімати лоша . Або прокинувшись удосвіта і побачити в хаті теля , що знайшлося вночі ; приємно бродити по теплих калюжах після грому , приємно спати в човні ; приємно , коли яблуко , про яке думали , що кисле , виявилося солодким . Приємно , коли позіхає дід і коли дзвонять до вечірні літом.»

40. «Любив я, коли хтось на дорозі вночі, проходячи повз нас, казав : « Здрастуйте!». І любив , коли дід одказував : « Дай Бог здраствувать!». … Любив, коли скидалась велика риба в озері чи в Десні на заході сонця . Любив пташиний  щебет у саду і в полі . Любив співи дівочі,  колядки , щедрівки, веснянки, обжинки, гупання яблук в саду у присмерку, коли попадають вони несподівано в траву.»

41. « Якась тайна , і сум , і вічна неухильність закону почувалась завжди в цьому падінні плода. І грім , хоч мати і лякалась його, любив я з дощем і вітром за його подарунки в саду.»

42. «Але більше за все на світі я любив музику. Коли б спитав мене хто – не будь , яку я музику любив у ранньому дитинстві , який інструмент , яких музик , я б сказав , що більше за все я любив слухати клепання коси . Коли тихого вечора , десь перед  Петром і Павлом , починав наш батько клепати косу під хатою в саду , ото й була для мене найчарівніша музика.»

43. « Часом і досі ще здається мені , що й зараз поклепай  хто –  небуть косу під моїм вікном , я зразу помолодшав би , подобрішав і кинувся до роботи . Високий , чистий дзвін коси передвіщав мені радість і втіху – косовицю . Я запамятаю  його з самого малечку.»

44. « - Цить , Сашко , не плач , - приказував мені прадід Тарас. Тоді Тарас , дідів батько , брав мене на руки і розповідав про Десну , про трави , про таємничі озера -  Дзюбане , Церковне , Тихе , про Сейм. А голос у нього був такий добрий , і погляд очей , і величезні , мов коріння , волохаті руки були такі ніжні , що , напевне , нікому й ніколи нікому не заподіяли зла на землі , не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові . Знали труд і мир , щедроти й добро.»

45. « Я пливу за водою . Я пливу за водою , і світ пливе наді мною , пливуть хмари весняні  - весело змагаються в небі ,попід хмарами лине перелітне птаство , качки , чайки , журавлі . Летять чорногузи , як чоловіки у сні . І плав пливе. Пропливають лози , верби , вязи , тополі у воді , зелені острови. Отаке, ну таке щось гарне приснилось у човні .»

46. « Доглядали мене змалечку аж чотири няньки . Це були мої брати :  Лаврін , Сергій , Василько й Іван . Пожили вони щось недовго , бо рано , казали , співати , почали . Було повилазять на тин , сядуть рядочком , як горобці ,та як почнуть співати . Померли вони від пошесті в один день . Сталося це на Зелену неділю . Лихо прийшло в нашу хату біленьку. Мені тоді ще перший рік минав .»

47. « Довідавшись на ярмарку в Борзні , що дома діти загибають з невідомої хвороби , батько ударив по конях …ударився він мокрими кіньми в ворота , аж ворота розбились , і покалічені коні попадали в кривавій піні .»

48. « - Ой , сини мої , сини.! Дітки мої , соловейки ! . Потім він називав нас орлятами , а вже мати – соловейками. З чим можна порівняти глибину батьківського горя. ? Хіба з темною ніччю. В великім розпачі прокляв він ім’я Боже , і Бог мусив мовчати.»

49. « Подібний вибух розплачу і гніву бачили в нього над Дніпром , через півстоліття , коли вдруге плакав він на покинутих київських горах , докоряючи нам усім до одного . Правий був чи не правий поневолений старець , не нам його судити сила страждання вимірюється не так гнітом зовнішніх обставин , як глибиною потрясіння . А кого вже , кого не потрясло життя.»

50. « Багато я бачив гарних людей , але такого , як батько не бачив . Голова була в нього темноволоса, велика і великі розумні сірі очі , тільки в очах чомусь завжди було повно смутку : тяжкі кайдани неписьменності і несвободи . Весь в полоні у сумного і весь час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів.»

51. « Скільки він землі виорав ,скільки хліба накосив ! – був дужий і чистий . Тіло біле , без єдиної точечки , волосся блискуче , хвилясте ,  руки щедрі , широкі. Як гарно ложку ніс до рота , підтримуючи знизу скоринкою хліба , щоб не накрапать  рядно над самою Десною  на траві . Жарт любив , точне , влучне слово. Такт розумів і шанобливість . Зневажав  начальство…».

52. « Одне , що було в батька некрасиве , - одяг . Ну такий носив одяг негарний ,такий безбарвний , убогий .»

53. « І все одно був красивий ,- скільки крилося в ньому багатства. Колив  він чи сіяв , гукав на матір чи діда , чи посміхався до дітей , чи бив коня , чи самого били поліцаї , - однаково. І коли він , покинутий всіма на світі вісімдесятилітній старик , стояв на майданах безпритульний  у фашистській неволі і люди вже за старця його мали , подаючи йому копійки , він і тоді був прекрасний .»

54. « З нього можна було писати лицарів , богів , апостолів , великих учених чи сіятилів ,- він годився на все . Багато наробив він хліба , багатьох нагодував , урятував од води , багато землі переорав , поки не звільнився від свого смутку .»

55. « У виконання вічного закону життя , схиливши сиву голову , шапку знявши й освятивши мислі мовчанням , повертаю я прибитий журбою талант свій до нього … і я ледве чую оте далеке його : «Діточки мої , соловейки…»

56. « Якось однієї ночі в нашій хаті , що , як відомо , вже вросли по вікна в землю , сталося дві події .Проснувшись ранком на печі , де спав я в просі чи в житі ,- ой брешу , прокинувшись , отже , в теплому  душистому зерні , чую – щось твориться у хаті незвичайне , мов казці  :  дід плаче , мати плаче , курка в сінях кудкудаче , і пахне чимось , ніби церковним . А надворі Пірат лютує на старців . Я розплющую очі і не встигаю ще як слід прочуматись , аж мати підходить до запічка і простягає на піч руки з ночвами , а в ночвах , сповите в білих пелюшках , як на картині дитя .»

57. « Я тобі ляльку принесла.  Вона мені зразу чомусь не сподобалась . Я її трохи злякався : мордочка з кулачок і сиза , як печене яблучко . – Яка красива . ! І позіхає глянь . Голубонько ти ж моя сизенька .!

На щасливому материному лиці , що сяяло і мовби світилося від радості , я побачив сльози. – Чого це ви , мамо.? – Це я плачу для діда , щоб не обижався , нехай йому добра буде , - радісно прошепотіла вона мені на вухо . – Знаєш , яке у нас диво сталось.? – Яке.?

  • А пропав я вже тепер , сиротинка – почувся раптом розпачливий дідів вигук…

Я тоді швидко підвожусь і -  зирк  через комин : ой! Прабаба лежить на столі під богами , дідова мати. Згорнувши ручечки і теж по – своєму неначе посміхаючись , що вже ніхто тепер її не буде ні дратувати, ні дорікати довгим життям , набігавшись і наколовши босі ноги за сто з чимось років , лежить вже головою до царів , і князів , і страшного суду . Закрились всевидющі вічки …, ущухала народна пристрасна її творчість , і всі її прокляття немовби вилетіли з хати разом з душею.»

58. « Ой коли б хто знав , яка то радість , коли вмирають прабаби , особливо зимою , в стареньких хатах.! Яка то втіха. ! Хата враз стає великою , повітря чисте , і світло , як у раю ! Я хутко злітаю на запічок , звідти плигаю в дідові валянці і повз старців вибігаю стрімголов надвір . А на дворі сонце грає . Горобці цвірінькають . Сніг розтає . Із стріх вода капле…. Я виліз на купу лози та й ну гойдатися …

А по дорозі з відрами йде дід Захарко.

  • Ой , діду , діду у нас баба вмерли .Ій же богу , правда , - гукнув я щасливий , і почав реготати.
  • Ух ти , розбійник ! – розсердився Захарко.
  • Так тобі вже смішно , усе тобі смішно , ось я тобі зараз ….»

58. « Де ж не взявся рудий бичок Мина , що любив дукатись…. Відчинивши хвіртку отими рогами , що так засвербіли , - гуру до Захарка . ! А той почав лаяти проклятого Мину і з криком : « Рятуйте , кишки випускає !» - упав у калюжу…. Гупає в калюжу дід коваль Захарко . Мина хоче діда прохромить рогами . Голова в небі . Із стріхи вода капає . Пірат скаженіє ! А я гойдаюся на мокрій лозі , і кашляю гучно , й регочу щасливий : я чую весну . І так мені гарно! Все так весело ! І пахне все гноєм , пахне мокрим снігом , мокрою лозою !

- Тату ! Бичок діда топче !

- Де .?

- У калюжі ! – кричимо разом з півнем !»

59. « Жили ми в певній гармонії з силами природи . Зимою мерзли , літо смажились на сонці , восени місили грязь ,а весною нас заливало водою , і хто цього не знає , не знає тієї радості і повноти життя. Весна пливла до нас з Десни .»

60. « Часом Десна розливалась так пишно , що у воді потопали не тільки ліси і сінокоси. Цілі села тоді потопали , гукаючи собі порятунку. І тут починалася наша слава ! Як ми з батьком і дідом рятували людей , корів і коней , про це можна написати цілу книгу.»

61. « Вода прибувала з дивовижною швидкістю. В один день затопило ліси , сінокоси , городи. Стало смеркати . Розгулялася буря. Ревом ревло над Десною всю ніч . Дзвонили дзвони . У темряві далеко десь гукали люди , жадібно гавкали пси , і шуміла й лящала негода. Ніхто не спав. А на ранок усі вулиці були під водою , а вона ще прибуває !

-  Паска святая !? – мати в сльози…

- Ну , куди ти їдеш ? Паска !

- Давай несячену.  Грішить так грішить , сідай Макаре !

- Христос Воскрес ! Наливайте по другій ! З весною вас ! З вербо ю , з водою , з бідою !»

62. « Вся загребельська  парафія сиділа на стріхах з неосвяченими пасками. Сходило сонце . Картина була незвичайна …. Неначе сон чи казка. Освітлений сонцем , перед нами розкривається зовсім інший світ . Нічого не можна було впізнати . Все було інше , все краще , могутніше , все краще , веселіше.

Вода , хмари , плав – все пливло , все безупинно неслося вперед , шуміло , блищало на сонці. Весна красна . !»

 63. « Ми гребли з усіх сил під мудрим керівництвом нашого батька ! Було нам жарко від труда і весело! Батько сидів з веслом на кормі – веселий і дужий . Він почував себе спасателем  потопаючих ,героєм – мореплавцем , Васко да Гамою . І хоч життя послало йому калюжу замість океану , душа в нього була океанська.»

64. « Вода прибувала з великою люттю. Не встигло село отямитись , як опинилося на острові , і острів став зникати під водою , потопати .»

65. « - Рятуйте !

Бистра ріка текла по вулицях , левадах з піною і аж сичала під призьбами й сінешніми дверима , заливала хліви , кошари , клуні.

Ой, рятуйте!

Хати хитало течією ! Ревіла худоба по кошарах . Позаклякали коні на припонах по шию у воді , свині потопились. Потонуло все село .

Рятуйте ! Хата пливе ! – гукали знизу .

Христос Воскрес !.»

66. « Ой як же зарегоче наше потопаюче село , як не возрадуються стріхи ! Баби , дівки , діди , чоловіки ,діти ! От народ ! Отак сміятися з святої Паски , з самих себе з усього в світі на Великдень ! І де ? На стріхах ! … Дивлячись на людей  , усміхавсь і мій батько – великий добрий чоловік !»

67. « Загинуло і щезло геть з лиця землі моє село не від води , а від вогню . І теж весною . Через півстоліття . В огні теє село згоріло за допомогу партизанам , і люди  , хто не був убитий , кидалися у воду , охоплені полум’ям . Згоріла церква , переповнена кричущими людьми . Високе полум’я палахкотіло вночі , тріщало , вибухало глухими вибухами. …. Карателі ганялися по вулицях і городах за жінками , однімали дітей і кидали в огонь палаючих хат , і жінки , аби не бачити ,не плакати , не клясти , плигали вслід за дітьми і згорали в полум’ї страшного фашистського суду.»

68. « Повішені дивилися вгору з моторошних шибениць , гойдаючись на вірьовках і одкидаючи на землю й на воду свої жахливі тіні . Не стало прекрасного села . Не стало ні хат , ні садів , ні добрих веселих  людей .»

69. « Горів і я тоді втім вогні , загибав усіма смертями людськими , звірячими , рослинними : палав , як дерево чи церква , гойдався на шибеницях , розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних ! І сталося так , що я не втримався одного разу і , вигукуючи з полум’я бойові гасла й заклики до лютої помсти ворогам , гукнув : «Болить мені , болить ! ( кіноповість « Україна в вогні» ) – Чого ти крикнув ? – укорили мене. – Що призвело тебе до цього в такий великий час – біль , страх ?. – Страждання. Я художник , пробачте , і уява завжди складала мою радість і моє покликання . Вона раптом зрадила мене. При спогляданні лиха здалось мені на одну мить , що загибає не село моє , а весь народ . Чи може бути щось жахливішого в світі !?».

70. « І був я неправий , звичайно . Ніколи не треба забувати про своє призначення і завжди пам’ятати, що митці покликані народом для того , аби показати світові насамперед , що само по собі воно є найбільшим з усіх мислячих благ. Дивно й жалісно часом думати , що нема у нас сили і ясності , мінливого в постійній драмі і радості , і що так багато краси марно проходить мимо наших очей .( філософський роздум про призначення митця в суспільстві.»

71. « Довго стояла вода весняна , пам’ятаю . Ще в переплавну середу було її багато по левадах й долинах ,тому і косовиця в те літо розпочалася пізно.»

72. « Збиралися ми на косовицю завжди довго. Вже було сонце зайде , а ми ще збираємося . Все взяли : картоплю , цибулю , огірки , хліб , казан , велику деревяну  миску ,  волок , рядно , косарський прилад , граблі . – все вже на возі . І ось відчиняються ворота , мати хреститься і щось проказує , коні рушають – ми їдемо .»

73. « Я не оглядаюсь . коло хати мати – зозуля кує мені розлуку . Довго – довго  ,  не один десяток років буде проводжати мене мати , дивлячись крізь сльози на дорогу , довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зоряних вечірніх і ранішніх , щоб не взяли мене ні куля , ні шабля , ні наклеп лихий .»

74. « Довго вириватимусь я в дорогу , поспішаючи в тривожну далечінь . Прощання перейде колись у картини мої , розлука зівє  собі гніздо в моєму серці .»

75. « Я лежу на возі . Мене везуть у царство трав , річок з косарями . До Десни верствов п’ять дуже складної дороги. По дорозі косарі гомоніли про різне …., пахне огірками , старим нетером  волока , хлібом , батьком і касарями , пахне болотом і травами , десь гукають …., і зразу чую , деркачі й перепілки.»

76. « Чумацький віз тихо рипить піді мною , а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу . Дивлюсь я на моє небо і повертаю з возом і косарями праворуч і ліворуч , і зоряний всесвіт повертає разом з нами , і я непомітно лину в сон , щасливий .»

77. « Прокидаюсь на березі Десни під дубом . Сонце високо , косарі далеко , коси дзвенять ,коні пасуться . Пахне прив’ялою травою , квітами . А на Десні краса! Лози , висип , кручі , ліс – все блищить і сяє на сонці . Стрибаю з кручі в пісок до Десни , милуюся,  пю воду . Вода ласкава , солодка . Вбігаю в ліс – гриби . У лози – ожина . В кущі – горіхи. В озері воду скаламучу – риба. І вже я не ходжу ,а тільки літаю , ледве торкаючись лугу.»

78. « Після косовиці починаємо гребти сіно гуртом ; і ось потроху міняється наш чарівний світ : батько, дід і дядько стають чомусь мовчазними і збентеженими , якась підозра проявляється в очах : вони починають ділити копиці.

Сінокос у нас був гуртовий . Його ніхто не міг поділити , бо кожен боявся , що  когось обдурив на одну копицю , і тоді слово за слово , серця сповнювалися лютого гніву і великі наші батьки починали лаятися , гукати , а потім битися над зачарованою річкою Десною.

Вони билися великими кілками ,граблищами , держаками вил , тримаючи їх в обох руках , як древні воїни . Ми одвертались і не дивились тоді на своїх ворогів. У цих запеклих боях особливою увагою і хоробрістю відзначався дід. Він був здатний до такого шаленого накалу гніву , що йому міг би позаздрити найбільший у світі артист чи генерал . Під час бою він весь плигав , а з його грудей виривався бойовитий клич : « Сибір вашого царя !»

79. « Ці страшні побоїща закінчувався десь аж під вечір , проте завжди щасливо! Всі виявились живі і неушкоджені , тільки довго і важко хекали від внутрішнього вогню . Дід був пристрасний воїн і випивав після бійки довгий глек холодної води , не забуваючи перехрестити воду перед тим , як пити. – Давайте вже полуднувать , чи що !»

80. « Дід любив спати під дубом . Перед тим як заснути він розказував косарям про молоді свої літа , про чумацтво , про те , як колись все було не так . Все було краще. Річки й озера , були глибші , риба  більша і смачніша , а що вже грибів і ягід у лісі – не переносити , та й ліси були густіші , трава – вуж  не пролізе ,хіба це трави?!.»

81. « Вони ще про щось говорили , але я не все розумів . Стало тихо . Хропли косарі під дубами . Дід довго ще протяжно позіхав , потім перехрестив рота , корінь дуба , Десну і , обклавшись хрестами, заснув …..і я собі заснув.»

82. «- Тату ! – Що , сину ? – Що там за люди пливуть ? – То здалека . Орловські . Руські люди , з Росії пливуть .- А ми хто ? Ми хіба не руські ? Ні ми не руські . – А які ж ти , тату ? Хто ми ? – А хто там нас знає – якось журливо проказує мені батько . – Прості ми люди , синку … Хахли , ті , що хліб обробляють . Сказать би ,мужики ми … Да…. Ой – ой – ой …мужики , й квит . Колись козаки , кажуть, були , зараз тільки званіє зосталось.» ( порушує проблему національного занепаду )

83. « Погодою у нас на сінокосі щось , казали , років із півтораста завідувала ворона . Це була так би мовити , наша фамільна ворона . Вона возсідала коло нашого куреня на високій сокорині і звідти бачила всі і все …вона бездоганно вгадувала наближення дощу чи грому.»

84 . « Дядько Самійло не був у нас ні професором , ні лікарем , ні інженером . Він нездатний був на високі посади . Він навіть не був хліборобом . Він був косар . Він був такий великий косар ,що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло – косар , а то й просто косар . Орудував він косою як добрий маляр пензлем , - легко і вправно . Коли б його пустили з косою , він обкосив би всю земну кулю , аби тільки була добра трава та хліб і каша»

85. « До речі , раз уже мова зайшла про погоду і про мисливців , який одмовився вбивати вищеописану ворону ( Тихон Бобир ) . Для повноти картини спробуємо змалювати його неповторний образ не звичайним способом , а так би мовити з точки зору качок , що водились у нашому озері .»

86. « Збентежена мати качка місця собі не знаходить : -  А рятуйте , цілиться ! Бачите ? Зараз пахне так, що піря  з когось полетить ! Каченята притихли й не рухались …. Лізе не шелесне …

87. «….ми маємо час розповісти про Тихона зі свого , людського боку . Чоловік він був бідний і тому , аби не втрачати зайвих зарядів , мусив зробитися снайпером  вбивати диких  йому доводилось нечасто . Чому. ? Ось чому . У Тихона одна нога була не в злагоді з другою. Вона була значно коротшою , тоненькою і не розгиналася навіть у сні . Внаслідок такої діалектики природи всі качки , нирці , курочки , чайки , все наше птаство впізнавало його ще здалека і ховалось у ситняк або у воду , під лататтям . Таким чином навіть крива нога і та часом служила гармонії природи , її рівноваги.»

88. « Щоб ви знали , ні на яку іншу птицю , крім качок , у Тихона не піднімалась руки»

89. « Дивлюсь у воду – місяць у воді сміється. «Скинься , рибо !» - скидається риба . Гляну на небо : «Зірко , покотися», - котиться. Пахнуть трави над водою .Я до трав : « Дайте голос , трави» , - гукають перепілки . Дивлюся на    , злитий срібним світлом берег : « Явися на березі лев!» , - появляється лев . Голова велична , кудлата грива і довгий з китицею хвіст …. Коли човен порівнявся з левом , батько підняв весло і гучно ляснув плазом по воді . Ой , лев тоді як  стрибне та я рикне! Луна покотилася громом ! З мене вилітає душа . До самого ранку горів у нас вогонь на курені над Десною .»

90. « … на другий день казали , що ненадовго пощастило тому левові звільнили з клітки . Коли трапилась аварія поїзда під Бахмачем і клітка мандрівного  звіринця поламалась , виплигнув він  волю , глянув навкруги і махнув на все те подивитись , що було навкруги . Лев же все - таки проходив нашим берегом . І десь коло Спаського вбили його стражники.»

91. «  Тут над левом , думаю , треба поставити крапку і перейти до описання домашніх тварин … Можна написати правдиво про коней.»

92. « Мені про коней соромно писати . Вони були худі і некрасиві . Вони були в корості і наші коні були невеселі . Здавалося мені , що коні й корови щось знають , якусь недобру таємницю , тільки нікому не скажуть . Я почував їх полонену темну душу і вірив у віщування через них . Коні водилися в нас різні , були часом хитрі й недобрі коні. Були нещасні , ображені мужицькі кінські душі . Були нещасливі , ображені мужицькі кінські душі . Були перелякані , закляклі , стурбовані або заворожені навіки грішники конячі . Один кінь у нас звався Мурай , другий Тягнибіда . Обидва вони були немолоді , сухорляві , некрасиві коні .»

93. « Мурай був уже вельми старий і невеселий . Тягнибіда хоч і молодий , зате розумніший і добріший за Мурая. І я любив його за нещасливу долю і за розум . Він був розумний і добрий кінь.»

94. « Трудно їм жилося у нас . Роботи багато , корм поганий ,збруя стерта , ніякої пошани . Люто на них кричав батько і кляв , і бив їх раз у раз по чім попало , важко дихаючи і полотніючи од гніву .»

95. « Якось одного разу над Десною лежачи на сіні і дивлячись на зорі , як після денної важкої праці коні розмовляли між собою , пасучись. Розмова йшла про нашого батька. – І чого він такий лихий , ти не знаєш ? – Не знаю . Я ледве стою на ногах , отак натягався. – А я що знаю ? Теж нічого . Знаю хомут,голоблі і пугу. І ще хіба його лайку . – Були в мене крила , та нема . Ні крил у мене вже ні краси , тільки вавки на спині . І так душа пригноблена його недобротою , а він , не знаю , як тебе , щоб не бив. – Це правда ! Тільки не нас він бє. Він бє недолю свою ! . Від того часу я ні разу не вдарив коня !»

96. « Проживав у нас довго собака Пірат. Це був великий на зріст , немолодий вже , поважний і серйозний пес . Якось одного разу , загубившись у Борзні на ярмарку Пірат щез . Але ось в неділю , тижнів так через  п’ять  ,  якраз після обіду , коли ми всі коло хати сиділи , лузаючи насіння , дивимось – біжить Пірат , зморений , худючий . Уздрівши здалеку весь наш рід і хату , він упав додолу і повз до нас кроків , може , сто на животі , перекидаючись на спину і голосно плачучи від повноти щастя , мов блудний син у святому письмі . – Це я , ваш Пірат , впізнаєте ? – гукнув він крізь сльози . – О , який я щасливий ! Як тяжко було мені без вас ! Повірте , трохи не здох від смутку , трохи не сказився , їй – богу ! Він так зворушив нас слізьми , що навіть батько , який ненавидів одвертість почуттів , і той мало не сплакнув . Отаке буває на світі ! Простий собака , а так збентежить чоловіка !»

97. « Нічого казати , розумний був , добрий пес . Був вірний сторожем і дозорцем . Він  був пес – трудяга . Він любив допомагати в господарстві : носив з городу огірки в зубах і складав в одну купу , випивав зайві курячі яйця . У нього підростав син , теж Пірат , ще молодий , веселий , спритний собака. Любив гру .»

98. « - Пустіть колядувать ! – чую голос дівочий знадвору. Я – зирк у вікно : то не повний місяць з зоряного неба освітив хату перед новим роком . – Пустіть колядувать ! – питається ще раз . – Співайте!- « Молодець  Сашечко  та по торгу ходив , святий вечір»  – заспівало аж чотири дівки …Вслухаючись в чарівні слова , я починаю видіти : великий молодець , ходжу я по торгу з конем серед крамарів і купців … Потім мене переносили вже зовсім сонного на піч . Там я і засинав на житі серед пісень , міцно обнімаючи за шию яблука того коня …»

99. « Минули трохи згодом косовиця й жнива . Поспіли груші й яблука на Спаса . Малини й вишні одійшли давно. Штани мені пошили нові з довгими халошами і повели до школи . Учитель  Леонтій  Созонович Опанасенко , старий уже , нервовий  і сердитий чоловік , носив золоті ґудзики і кокарду.

- А как зовут твого отца ? – Батько . – Знаю , що батько ! Зовут как ! Ми глянули з батьком один на одного і зразу догадались , що наше діло програне . Проте в батька була ще , певно , надія ! – Ну, скажи , синку , як мене звуть. Кажи – бо , не бійся , ну ! – Не скаже , звиняйте , малий ще ! Соромиться. – Не развітой ! – промовив нерозумний учитель. Ми з батьком пішли геть .»

100. « Було  все в далекі старі часи , коли ми не мали ще здорового розуму. Тоді ще не знав я , що все проходить , все минає , забувається й губиться в невпинній зміні годин , що всі наші пригоди і вчинки течуть , як вода , між берегами часу .»

101. « А не занадто вже я славлю старих своїх коней , і село , і стару свою хату ? Чи не помиляюсь я в спогадах і почуттях . ? Ні ! Я не приверженець  ні старого села , ні старих людей , ні старовини в цілому. Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм .»

102. «Світ одкривається перед  ясними очима перших літ пізнання , всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію , людяну ,дорогоцінну . Сумно і смутно людині , коли всихає і сліпне уява , коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства , нічого не бачить вона дорогого ,небуденного , ніщо не гріє її , не будить радості ані людяного суму. Безбарвна людина ота , яку б посаду вона не посідала б , і труд її , не зігрітий теплим промінням часу , безбарвний .»

103. « Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє.»

104. « Було в минулому житті моїх батьків багато плачу , темряви й жалю. Неясні надії й марні сподівання знаходили в горілці й сварках. А найбільше , чого їм відпустила доля , - роботи , тяжкої праці . Всі прожили свій вік нещасливо , кожен по – своєму – і прадід , і дід , і батько з матір’ю. Так , ніби всі були народжені для любові і слави , всі таланти до неї …. І гнів , і ненависть , які були огидні їм ціле життя , підкинула їм ворожка – чарівниця , і все життя облудні примари невпинно турбували їх і бентежили марно. І все життя їх було скорботним , як життя древніх.»

105. « Вони не знали , як змінити його , і , віддаючи перевагу  тому , чого не судила їм доба , не порадувалися. Тільки було це так давно , що майже все вже розтануло в далекім мареві часу , як сон , і потонуло . Одна лише  ти Десно , зосталася нетлінною у стомленій  уяві  . Свята , чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій.»

106. « Нема тепер уже таких річок , як ти була колись . Десни нема … Нема ні таємниць на річках , ні спокою . Ясно скрізь …. Тоді Десна була глибокою і бистрою рікою . Була тоді ще дівкою Десно , а я – здивованим хлопчиком із широкими розкритими зеленими очима.!»

107. « Благословенна будь , моя незаймана дівице Десно , що , згадуючи тебе вже много літ , я завжди добрішав , почував себе невичерпно багатим і щедрим . Так багато дала ти мені подарунків на все життя .»

108. « Далеко красо моя ! Щасливий я , що народився на твоєму березі , що пив у незабутні роки твою м’яку , веселу , сиву воду , ходив босий по травах  казкових  висипах  , слухав  рибальських  розмов  на твоїх  на твоїх  човнах  і казання старих про давнину , що лічив у тобі зорі на перекинутому небі  що й досі , дивлячись часом униз , не втратив щастя бачити оті зорі навіть у будденних калюжах на життєвих шляхах.».

C:\Users\INDESIT\Pictures\твори\десна.jpg C:\Users\INDESIT\Pictures\Без названия (19).jpg

 

C:\Users\INDESIT\Pictures\images (12).jpg C:\Users\INDESIT\Pictures\images (11).jpg

C:\Users\INDESIT\Pictures\images (13).jpg

Тема: «Літературний і мистецький авангард»

1.У кризові періоди мистецтва, коли певний напрям або стиль вичерпує свої можливості активізується авангардизм.

2. Авангардизм (франц. слово «передовий загін») – термін на означення так званих лівих течій у мистецтві.

3 Мистецький авангардизм категорично відмовився від реалістичного змалювання світу.

4. До авангардистських стильових течій належить футуризм, експресіонізм, конструктивізм, дадаїзм, сюрреалізм, імажинізм, абстракціонізм, епатажність.

5.Роль авангардистських течій: розкриття кризових явищ у суспільстві у житті і культурі, забезпечення традицій і пошуки супернової естетики.

6. Модернізм ХХ століття знаменує глибокий переворот естетико художнього мислення і творчості (то авангардизм є проявом цього перевороту в найбільш радикальних і навіть експериментальних формах.)

7. Завдання авангардистів: заперечення, руйнування традиційних мистецьких форм, девіз авангардистів – оновлення і збагачення мистецтва.

8. Мета  авангардизму знищення старого, розчищати літературний процес від гальмівних традицій і тенденцій.(«Це мистецтво протесту й руйнування» В. Пахаренко)

9. Основною ознакою авангардизму є Маніфест як своєрідний документ епохи і водночас заявка на особливу оригінальність митців.

9. Футуризм (основні ознаки):

- відмова від художньої спадщини;

- протиставлення традицій культури на нову «антикультуру»;

- оспівування:

А) зухвалого натиску;

Б) маячні, марення;

В) стройового кроку;

Г) небезпечного стрибка;

Д) ляпаса, мордобою.

11. Футуристи виступають за:

- радикальне оновлення мистецтва слова (переваги форми над змістом, знищення синтаксису й пунктуації, скасування прикметників і прислівників, вживання дієслів лише в неозначеній формі).

12. В Україні футуризм зароджується в 1914 році як провідна гілка авангардизму.

13. Лідер українського футуризму Михайло Семенко назвав себе «футуробом  на незайманих лісах української літератури» (розробив теорію панфутуризму), ( наголошував «мистецтво, досягнувши вершин академізму та класицизму, пішло деструктивним шляхом… потрібно не чекати поки воно саме «відімре», а «добивати» його аби з уламків старого мистецтва зводити, конструкту вати нове»), ( підтримував Гео Шкурупій)

14. Михайло Семенко оголошує «війну» будь-якому канону та культу в мистецтві, протестує проти звеличення образу Тараса Шевченка (спалює власний «Кобзар», нехтує національним у літературі, воно здається йому примітивним,) виступає за «красу пошуку» за стрімкий рух мистецтва. («Процес мистецтва – динамічний субстанційно»)

          (М. Семенко)

Завдання: Скласти таблицю – опору за тезами за темою: «Літературний і мистецький авангард»

 

Тема: «Українське домінування радянського кінематографу»

1. Робота талановитих режисерів ( Соломон Лазурін,Дмитро Бузько, Георгій Епік, Михайло Панченко)

2. Створення політично гострих кіносценаріїв («Боротьба велетнів» (1926 р.), «Орден на арешт» (1926 р.), «Два дні» (1927р.)

3. Роман «Місто»  Валер'ян Підмогильний спочатку писав як кіносценарій.

4. Кіносценарист Юрій Яновський, Олександр Довженко працюють на Одеській кіностудії; Юрій Яновський – художнім редактором, пише роман «Майстер корабля».

5. Співпраця із ВУФКУ Леся Курбаса і Майкла  Йогансена.

6. Фільм «Звенигора» ( Сценарій Майкла Йогансена та Юрія  Тютюнника став мистецьким явищем).

7. Переклад на українську мову зарубіжних фільмів ( А.М Йогансен,

Ю. Тютюнник).

8. Образ Шевченка в українському  кінематографі ( Микола Панченко кіносценарій до фільмів «Тарас Шевченко» (1925 р), « Малий Тарас» (1926р.).

9. Михайло Семенко працював над кіносценарієм за романом «Чорна рада» ;  Бажан – над  сценарієм з повістю «Микола Джеря». І Нечуя-Левицького; Микола Вороний – над кіносценарієм за повістю І. Франка «Захар Беркут».

10. Розвиток українського кіно зазнав такого самого розвитку як і розвиток українського писемства;  звинувачення у  «пролеткульстві», доноси, наклепи, арешти, розстріли (були розстрілені М. Семенко, Д Бузько, О. Дивосвітній, Гео Шкурупій, М. Яловий).

11. У вересні 1928 року Всеукраїнське фото управління в Києві під час наради письменників, кіносценаристів і режисерів із високої  трибуни було сказано як саме треба писати, які теми і герої достойні екранізації, а які – шкідливі і ворожі.  Розгорілися суперечки, які налякали радянську владу.

12. Почалися арешти, суди, вироки, що завдали непоправних втрат українському кіно. Українське кіно як авангардне явище ХХ ст. було знищено радянською владою на кінець 80-х р. ХХ ст.

 

Завдання: Скласти таблицю-опору за темою: «Українське домінування радянського кінематографа

Тема: Український кінематограф початку ХХ століття як авангардне явище

1. У радянському кіномистецтві авангардизм мав такі відгалуження:

- документальне кіно;

- ігрове кіно;

- політично заганжований кінематограф (О. Довженко, С Ейзенштейн).

2. Радянська влада за висловом Лариси Брюховецької «намагається створити агітфільми про «світле майбутнє» і «гарне минуле», а ще про нову малоросійщину»  все, «що мало ознаки українського: історія, народна культура і звичаї».

3. Заснування Всеукраїнського фото кіноуправління 13 березня 1922 року стало Днем народження  країнського кіно.

4. Тема перемоги революції в тодішніх українських кінотеатрах домінувала.

5. Героїчно змалювали більшовиків, неправдиво білогвардійську банду.

6. Мали власні журнали «Кіно», «Життя і революції», фахову брошуру «Кіно» і «Кінофабрики»(1928р)

7. Сувора радянська рецензія (Євген Черняк зазнав репресій за рецензію на фільми «Арсенал» О. Довженка).

 

Завдання: Скласти словничок-опору за темою «український кінематограф початку ХХ століття як авангардне явище».

Тема: «Український модернізм»

1. Модернізм суттєво видозмінив жанрову канву української літератури.

2. Виникнення нових жанрів: повість-новела «Сойчине крило», І. Франко драма-феєрія «Лісова пісня», Л. Українка драматична поема «Одержима».

3.Микола Вороний Сприяв розвитку українського модернізму (видавництво альманаху «З-над хмар із долин»).

4. Вихід альманаху «З-над хмар із долин» відкрив Україні найбільшого поета-імпресіоніста й неоромантика  Михайла Коцюбинського, символіста Олександра Олеся, лідера психологічної прози і драматургії Володимира Винниченка, новеліста-експресіоніста Василя Стефанника поета-«кларнетиста» Павла Тичину.

5. Поети-модерністи утворили творчі осередки «Молода муза» 1906-1909р. р., 1909-1914 р. р. «Українська хата» (часопис із творами українських поетів-модерністів)

6. Модерністи-прозаїки  (Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Володимир Винниченко) вони у пошуках «вглиб людини», зображали у творах сильну людину, яка захищає свій вибір і змінює власне життя.

7. Український модернізм «широко відкрив двері» двом жінкам – письменницям О.Кобилянській та Л Українці. Головні герої художніх творів письменниць стійкі, мужні, талановиті жінки.

8.  Модернізм кінця ІХХ початку ХХ ст. 20-30 р. р. не поступався літературному й мистецькому авангардові, а успішно продовжував розвиватися паралельно до новаторського мистецького напрямку.

 

Завдання: Скласти таблицю-опору за тезами за темою «Український модернізм»

«Диктант-орієнтир» (форма: усна і письмова)

Пояснити  поняття: «потужний процес», «Українська академія наук», «нова економічна політика», «широка хвиля українізації», «придушення національного розвитку», «здобутки нового українського писемства», «літературна дискусія», «Микола Хвильовий», «Йосип Сталін», «доля українських угрупувань», «1934 рік», «соціалістичний реалізм».

 

 

Українське домінування радянського кінематографу

 

Робота талановитих Створення політично гострих

режисерів  кіносценаріїв

Д.Бузько, Г Епік «Боротьба велетнів»

 

 

Роман «Місто» кіносценарист Юрій Яновський

В Поліщук

(кіносценарій) Олександр Довженко

 

 

 

Українські фільми       Переклад на українську мову

«Звенигора»       зарубіжних фільмів

         (М. Йогансен, Ю. Тютюнник)

 

 

Образ Шевченка      Кіносценарії

М. Панченко       М. Семенко – роман «Чорна рада»

Кіносценарії

«Тарас Шевченко» (1925р)     М. Бажан  - повість «М.Джеря»

«Малий Тарас» (1926р)

        М.Вороний – повість «Захар Беркут»

 

 

30-ті роки Вересень, 1928р

 

 

Знищення українського     Всеукраїнський з’їзд:

кіномистецтва,      «як треба писати, які теми,

розстріляні       які герої достойні екранізації, а які -

Михаль Семенко      шкідливі і ворожі»

Дмитро Бузько

Олесь Досвітній

Гео Шкурупій

Михайло Яловий

 

 

Український кіноматограф

 

 

Авангардне явище ХХ століття

 

 

 

Документальне кіно    Ігрове кіно   політично

          кіноматограф

          (О. Довженко,

                                                                                                                       С. Ейзенштейн)

 

 

                                         

 

 

Створення фільмів про «світле» майбутнє і «чорне» минуле

     (Лариса Брюховецька)

 

       

 

 

День народження українського кіно

13 березня 1922 року

(заснування Всеукраїнського фотокіноуправління)

  • тема перемоги революції;
  • героїчне змалювання більшовиків;
  • сувора радянська рецензія;

 

 

 Український авангардизм

(франц. слово – «передовий загін») (означення лівих течій у мистецтві)

 

Прояв перевороту естетико-художнього мислення і творчості;

 

знищення старого «розчищати літературний мистецький процес»;

 

ознаки авангардизму «маніфест», як жанр, що вміщує програму глобальної переробки Всесвіту;

 

розуміння краси і творчості базується на антитрадиційності;

 

футуризм «відмовляється від художньої спадщини;

 

 Український авангардизм

 

            Завдання: Мета:

  • заперечення       - знищення старого;
  • руйнування                 «розчищення

                                                                                            літературного процесу»

 

Девіз:                                                          Основна ознака:

«Оновлення і                                              «Маніфест як жанр, що       

збагачення  мистецтва»                                      вміщує програму глобальної

 переробки Всесвіту»

 

                                       Етапи розвитку «панфутуризму»

(домінування футуризму)

І етап

Літературні угрупування «Аспанфут» перейменовують на «Асоціацію комуністичної культури»(1924 -1925 р.р) (футуристичні поезії ставала гостро-агітаційною та лозунговою);

ІІ етап

Літературні угрупування «Гарт» (розпався в 1925р.) літературно-мистецька група «Авангард  »      (1928-1929 р. р.)               гілка авангардизм            засновник Валер'ян  Поліщук;

ІІІ етап

Об’єднання мистецтв «лівого фронту» мистецтва в літ. угр. «Нова генерація» (м. Харків із жовтня 1927 р. до грудня 1930р.) (журнал за редакцією М. Семенка «Нова генерація»

Київ  журнал під редакцією Г. Шкурупія січень-квітень 1930р – 2 номери альманаху «Авангард»

(нариси Олекси Близька, кіносценарій «Земля» О. Довженко, проза Віктора Петрова, статті Казимира Малечева, ) полемічна стаття проти мистецького угрупування         «Авангард»           критика існування 1930-1931 рік літ. угр. «Нова генерація» під тиском комуністичної партії самоліквідувався.

 

 

Модернізм в Україні

 

Видозмінив канву української літератури

 

      

Повість-новела                                             М.Вороний - творчі осередки

«Сойчине крило»                                          основоположник «Молода муза»

І.Франка      українського (1906-1909р.р)

«Лісова пісня»       модернізму «Українська хата»

«Одержима» (1909-1914 р .р)

Л.Українка

 

     альманах «З-над хмар і долин»

     імпресіоніст М.Коцюбинський

     символіст О.Олесь

     психологічна проза В.Винниченка

     новеліст-експресіоніст В. Стефаник

     поет- «кларнетист» П. Тичина

 

новий герой

«змінює  свій вибір і

змінює своє власне життя»

 

 «Широко відкрив»

 двох жінок – письменниць

 О. Кобилянську

 Л.Українку

 

Український футуризм

(1914р.)

 

 Стильова течія авангардизму (futurym – майбутнє)

 

 

 Маніфест футуризму ( програма переробки Всесвіту)

 

 

Розуміння краси і поглядів на мистецтво базується на  антитрадиційності

 

 

  • відмова від художньої спадщини;
  • протиставлення старій культурі на нову «антикультуру»;
  • засудження думки;
  • оспівування лінощів;
  • захоплення бездіяльністю;
  • оспівування зухвалого натиску;
  • оспівування марення, маячні;
  • стройового кроку;
  • безпечного стрибка;
  • ляпасу, мордобою;

 

 

радикальне оновлення мистецтва (перевага форм над змістом, знищення синтаксису, пунктуації, вживання дієслів, лише в неозначеній формі)

 

 

лідер Михайло Семенко оголошує війну будь-яким канонам та культу в мистецтві, протестує проти звеличення образу Т.Шевченка (спалює власний «Кобзар», нехтує національним, виступає за «красу пошуку», за стрімкий рух мистецтв.

«Процес мистецтва – динамічний субстанційно»

(М.Семенко)

 

 

 

Український футуризм

 

Михайло Семенко

 

Лідер українського футуризму

(панфутуризму)

 

«футуроб на незайманих лісах української літератури»

(М. Семенко)

 

1922 рік – розробляє «теорію панфутуризму»

 

«мистецтво потрібно «добивати» аби не уламки «Старого мистецтва» зводити,

конструктувати нове»

(Підтримав Гео Шкуропій)

 

Утворює футуристичні угрупування в м. Києві «Кверо» (1214 р.), «Фламінго» (1919р.), «Ударна група поетів-футуристів» (1921 р.)

 

Українські футуристи:

Олекса Слісаренко

Яків Савченко

Володимир Ярошенко

Микола Терещенко

Гео Шкуропій

Гео Коляда

Михайло Щербак

Микола Бажан

Юрій Яновський

 

 

1930 роки

футуризм як український так і світовий припинив своє існування

Українська література «розстріляного відродження»

1920-1970 р. р

(розвиток стильових напрямів і течій в літературі)

 

 

 

1920 – 1930 р. – Україна – «модерна нація»

 

 

 

Українська академія мистецтва, розвиток науки, мистецтва, культури, «Нова економічна політика», «українізація», українське книгодрукування , вихід періодичних видань);

 

 

 

1920 роки – більшовицька влада брутально придушує національний розвиток України;

 

 

 

20-ті роки ХХ століття – утворення чисельних літературних угрупувань: «Біла студія», «Музагет», «Гарт», «МАРС», «ВАПЛІТЕ», «Молодняк»;

 

 

 

1925-1928 р. р – літературна дискусія ( стаття – памфлет «Про сатану в бочці…» шляхи накреслення літератури, викриває «просвітлення і сучасний літературний «масовім» (плужан));

 

 

 

Микола Хвильовий – головний модератор дискусії ( стаття «Україна чи Малоросія?», Хвильовий відірвав спочатку українську літературу від російської, а згодом Україну – від Росії» (Йосип Сталін);

 

 

 

20-30 роки ХХ століття

Ліквідовано всі літературні угрупування, знищено українське красне письменство;

 

 

 

1934 рік

Анатолій Луначарський – «пролетарський реалізм»,

Максим Горький - «соціалістичний реалізм»

Всесоюзний з’їзд радянських письменників затвердив назву «соціалістичний реалізм» і «затвердив єдиний правильний творчий метод»

(класовий підхід до літератури й мистецтва, «викриття ворогів радянської влади, нещадне ставлення до куркулів, священників, буржуазної інтелігенції);

позитивне змалювання радянських вождів, чекістів, комуністів;

 

 

«заборонені теми»:

  • голодомор в Україні !932-1933р.р
  • причини падіння УНР;
  • братовбивча війна в Україні;
  • роль і місце Симона Петлюри та Нестора Махна;
  • тема «українізації» та «коренізації»;
  • сталінські репресії;
  • українська історія
  • оспівування козацтва;

 

 

Сталінські чистки по всій Україні

 

 

«Чорний з’їзд Кобзарів – 37 кобзарів – родини кобзарів – вивезені до Сибіру («Сибір несходиму» Г. Тютюнник), (фільм «Подвиг» 2013р.)

 

 

Могутнє покоління талановитого українського письменства назвали «розстріляним відродженням» (запропонував польський публіцист й громадський діяч Єжи Гедройць, назвав Юрій Лавріненко (українська діаспора)

ЛІТЕРАТУРА :

  1. Боднар В. Проблема рецептивної естетики і поетики у творчій спадщині І.Я.Франка: дис…. канд…філол.наук/ В.Боднар. – Тернопіль, 1998.

 

  1. Пасічник Є.Спонукаймо дитину до вдумливого читання /Л.Марушевич //Дивослово. – 2014. - № 5

 

  1. Гуковський Г.Изучение литературного произведения в школе: металогические очерки о методике / Гуковский. – Москва; Ленинград; Прсвещение, 1966.

 4.Сверстюк Є. Іван Котляревський сміється // Сверстюк Є. На святі надії . – К. – 1999. – С.  259 – 282 .

5.Шевчук В. « Енеїда» Івана Котляревського в системі літератури українського бароко . // Дивослово . – 2011 р. № 2 С.5-9 , № 3 С. 6 – 10.

6.Пахаренко В. Українська література . Підручник  для 9 класу  - К,; Генеза , 2004. С. 149 – 196 , 231 – 331 , 332 – 352 .

7. Авраменко О.М. Пахаренко В. І. Українська література . Підручник для 10 класу . – К ; Генеза  , 2017 . С.17 -39, 38 – 50 .

 8.Авраменко О. М. Українська мова і література . Довідник. – Київ: Грамота 2019 .С . 339 – 368.

9.Куліш П. Чорна рада : хроніка 1663 року . – К ; « Веселка» , 1990 .

С. 17 – 187.

 10.Довженко О. П. Зачарована Десна.  - К ; « Веселка» , 1973 . С. 17 – 73.

11. Нечуй – Левицький  І. Кайдашева  сімя .- К ; « Веселка» , 1999. С.20 – 268.

 12.Шевченко Т. Кобзар . Донецьк « БАО ВКФ» 2003. С. 19 – 37 ,156 -171 , 187 – 191 , 211 , 265 – 282 .

13. Слоньовська О . В. Українська література . 11 клас. – Київ : Літера ЛТД , 2019 .С.25 -51.

14. Авраменко О. М. Українська література. 8 клас. – Київ : Грамота , 2016 . С.  3 – 40.

 

 

 

 

 

                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

1

 

docx
До підручника
Українська література (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Авраменко О.М., Пахаренко В.І., Мовчан Р.В.)
Додано
13 травня 2020
Переглядів
1044
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку