Символізм - целітературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва. Виник у Франції у 1880-их роках. Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме та їхні тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти. Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас.
П’єр Пюві де Шаванн. Образна конкретність і відточеність малюнка деякою мірою позбавляють його витонченості, властивої символізму. Композиція «Св. Женев'єва, яка споглядає Париж» передає дух суворої шляхетності. Фігура святої заворожує ясним і лаконічним, як у статуї, силуетом, а панорама міста з річкою, ваза з квітами на передньому плані підкреслюють декоративність панно.
Гюстав Моро. Прагнув зображувати персонажів у стані сильної заглибленості в себе. Картина, на його думку, повинна зачаровувати фантастичністю, її краса має надавати насолоду. Тому живописець застосовував яскраву кольорову гаму, гру світла, намагався вражати орнаментами й іншими декоративними деталями.
Оділон Редон. Фантасмагоричні ідеї притаманні графіці й живопису Оділона Редона(1840-1916), творчість якого традиційно поділяється на два періоди: «чорний» і «кольоровий». У графіці «чорного» періоду — моторошних малюнках вугіллям — переважали образи світового зла, кошмари, серед яких найяскравішим їх втіленням стало зображення павука з людським обличчям. Роботи «кольорового» періоду полонять вмінням передавати духовність і чистоту за допомогою легких ліній і яскравих кольорових потоків.
На картині «Циклоп» автор зображує страшного циклопа Поліфема нещасно закоханого в морську німфу Галатею, яку не одразу видно на картині, бо вона заховалась в різнокольоровому буйнотрав'ї від цього чудовиська. В цій роботі Оділон поєднав образ страховиська з періоду чорнот та міфологічну тематику нового періоду. Захоплений грецькою міфологією, Редон також зображає на своїх картинах Пегаса, колісницю Аполона, народження Венери та інші сюжети грецьких міфів.
Елізабет Сонрель. Більшість акварелей француженки Елізабет Сонрель (1874-1953) несуть у собі ідеалізований образ жінки. Її широко відомі у свій час твори на фантастичні сюжети, що належали до символізму і модерну, виставлялися в паризьких салонах, репродукувалися на листівках.«Дівчина з гортензіями»
Яцек Мальчевський. Стиль Яцека Мальчевського (1854-1929), в якому вигадка зливається з реалістичними образами, відображає особливості символізму в польському живописі. У його композиціях історичні персонажі нерідко зображені поряд із фавнами, русалками, янголами. Подобалося художнику малювати себе в алегоричній манері.
Михайло Врубель. Визначний майстермонументального, акварельного й олійного живопису. Твори якогодають змогу поринути в таємничу атмосферу. Якіб образи не втілював художник, вони позначені суто «врубелівською» пристрасною експресією. За фактурою ці полотна мов би нагадують декоративну мозаїку.
Михайло Жук. У творчості художника і поета яскраво виявився синтез символізму і модерну. Рослини, особливо квіти, — улюблені мотиви митця. Вони намальовані не в природному середовищі, а ізольовано, що наближає композиції до творів декоративного мистецтва. Водночас вони чарують глибокою символікою. Реальну життєву історію художник переводить у символічну площину.
Габріель Форе. Ознаки музичного символізму. Розквіт жанру симфонічної поеми. Часто тема виражається не сюжетом, а враженням. Фантастичний оркестровий колорит. Яскрава виразність. Містицизм. Пошук аналогій у живописі. Симфонічна багатогранність й узагальненість. Відкриття символіки античного мистецтва в камерних вокально-інструментальних творах.
Задум твору символічний, а зміст достатньо абстрактний і багатоплановий. Відповідно композитор обрав незвичайний склад виконавців: симфонічний оркестр, фортепіано, орган, хор, а також партію світла. Вона супроводжує музичний розвиток зміною кольорових хвиль, що освітлюють зал під час звучання музики. Це одночастинний симфонічний твір, у якому поєднано ознаки насамперед симфонічної поеми, а також фортепіанного концерту і кантати. Композитор використовує «візуалізацію» власних кольорових уявлень і вводить у партитуру світловий рядок «Luсе» — умовні позначення кольорів. Зі світловою партією «Прометей» уперше прозвучав у 1915 р. в нью-йоркському Карнегі-Холі. Для концерту спеціально було замовлено інструмент, який назвали «хромола».