26 січня о 18:00Вебінар: Співпраця вчителя з батьками дитини з особливими освітніми потребами

"Славна дочка України"

Про матеріал

На виховній годині «Славна дочка України» ми ще раз розглянули творчість геніальної доньки України - Лариси Петрівни Косач, згадали її та людей, які були поряд.

Нелегка доля була у поетеси, але долаючи життєві негаразди, борючись з недугами, що терзали її молодий організм, вона шукала щасливу квітку своєї мрії, крокувала у весняному полоні свого життя, лагідно торкаючись чарівних струн поезії.

В її поезіях піднімались різні теми: кохання, добра, краси, філософське сприйняття буття, тема істини та сенсу життя.

В Лесиних творах не лише Україна, а, здається, весь світ мандр, світ переживань, світ про який вона мріяла, яким жила та творила.

Потрібно частіше звертатися до Лесиного слова і тоді справді здійсняться Лесині мрії:

Ні я жива,

Я вічно буду жити!

Бо в серці маю те,

Що не вмирає…

Перегляд файлу

 

Славна дочка України…

(Виходить мати і заколисує дитину під музику «Колискової»)

Мати( говорить під музику)

Тішся,дитино,поки ще маленька.

Ти ж бо живеш навесні,

Ще твоя думка літає легенько,

Ще твої мрії ясні.

Мрія полине із думкою вкупці

Геть у далекі світа –

Крил не втинай сизокрилій голубці,

Хай вона вільно літа.

Чи пам’ятаєш ти казку-дивницю,

Як то колись принесла

Тую цілющу-живущу водицю

Дрібна пташина мала?

Їй не страшні були простори,

Скелі і хвилі морські,

Перелітала найвищії гори

Мала крильцята прудкі.

Так твоя думка швиденько полине,

Тільки їй волю даси,

І принесе з чарівної країни

Краплю живої роси.

І як приступить журба невсипуща

Та до серденька твого,-

Тая росиця цілюща-живуща

Бути живити його.

Хай же та мрія із думкою в купці,

Лине в незнані світа,-

Крил не втинай сизокрилій голубці,

Хай вона вільно літа!

Учень 1:

На зеленому горбочку,

У вишневому садочку,

Притулилася хатинка,

Мов малесенька дитинка,

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,

Немов мати до дитинки,

Вийшло сонце, засвітило,

І хатинку звеселило.

( виходить учениця виконує пісню « Українка я маленька»).

Мати( пригортаючи дитину, говорить):

Назвала я донечку Лесею. Леся ще з малих літ любила свою землю і була горда, що на ній живе. Вона щиро любила Україну і свій народ.

Звучить сумна музика. Голос з-за куліс

Ми сьогодні з вами поведемо мову
Про чудову жінку, всім людям відому.
Оце перед вами, у квітах барвінку,
Наша поетеса ― Леся Українка.

Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що ім′я їй Леся Українка. З не такої вже минувшини, проте вже мов би крізь серпанок легендарності, проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий…».

(Звернення вчителя)

 Тарасової долі ти сльозинка?

Одцвітина волинського барвінку?

Чи просто квола, терпелива жінка?

- О ні, моя судьбо! Я – Українка!

Дочка народу, що в своїй державі

Себе панам запродує за гріш,

І на  козацькій витоптаній славі

Йому вже риють яму гробарі.

Я  Українка. Сміло чи зухвало

Себе святим іменням нарекла,

Аби його навік не поховала

Покори та безпам’ятства імла.

На цю імлу готова я упасти

Сльозинкою, мов списом гіркоти,

І лиш тоді, як тьма сконає, рястом

А чи барвінком рясно зацвісти.

Я Українка, і мого сумління

Не стопче, мов травицю, татарва,

Оце ім”я з глибокого коріння

Важке й високе, наче корогва..

Його нестиму, поки стачить сили,

Втираючи з обличчя сивий пил.

Сама себе на це благословила

Під образами предківських могил.

І хай на цім шляху тернистім, доле,

Мої думки зарано відболять,

В одвіт Шевченку: «Ні, ми  не моголи!»

Колись, як правду, будем промовлять».

 

Я недарма розпочала захід саме  з вірша Василя Гея « Я –Українка». Він  тісно переплітається з темою нашого заходу. Справді, Леся Українка ніколи не знала покори, а все її життя – боротьба, боротьба із хворобою, із оточуючим жорстоким світом, боротьба за духовно багате життя.

(На сцені з'являється силует молої дівчинки в українському вбрані. Дівчинка сідає за стіл і пише).

(Виходить учениця і читає вірш)

Приснилась Мавка в зорянім вінку,

А берег озера в зеленому барвінку.

Я десь вже бачила цю дівчину струнку,

Чарівну мавку – Лесю Українку.

Вона приходила в моє сільське дитинство

З тим першим віршем, що навчила мама

У «Читанці» була маленька знимка,

Де дівчина мала, щось в зошиті писала.

Була, то Леся. Світ іще не знав,

Яка є сила в хворої дитини.

Тільки Господь Всевишній спланував

Її талант на славу України.

( на останніх словах музика підсилюється. Дівчинка виходить з глибини сцени. Музика стихає. Дівчинка читає вірш)

«Як дитиною бувало»

Леся Українка

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

 

Сценка

Мати Лесі: Моя донечко, які гарні вірші!

Леся: Мамо, підкажи, який псевдонім мені краще обрати? Адже ти письменниця, усе знаєш.

Мати Лесі: Ларисо,ми всі звикли ласкаво називати тебе Лесею.

Леся: Так, мамо.

Мати Лесі: А чудові вірші твої написані українською мовою. Тож добре буде — Леся Українка.

Пісня

 

Учень1

Леся Українка… Лариса Петрівна Косач… Вшановуємо нашу геніальну письменницю-не тільки ради дати народження, а ради нас самих! Нас-таких заклопотаних, обтяжених суєтою щоденних турбот, буднями і святами.

Учень2

Ради нас самих веселих і сумних, романтичних і прагматичних, активних і пасивних у вирі подій і літ.

Учень3

Леся Українка нас вчить пвідніматися над мізерним і дріб'язковим, вчить шукати «три величні золоті зорі», якими длля неї були ВОЛЯ, РІВНІСТЬ, БРАТЕРСТВО.

Учень 4

Може тому й обрала собі взірцем для наслідування образи Прометея, Кармелюка…

( перегляд відеоролику « Життя Лесі Українки»)

Учень

 Муки виснажували її з дитинства. З раннього віку навчилася вона «крізь сльози сміятись». Вже в 10 років з’явилися перші ознаки туберкульозу лівої ноги, а незабаром лівої руки. Потім хвороба перекинулася на легені і нирки. В одному з листів 1912 року Леся називає своє життя постійною війною з сухотами. За цю «тридцятилітню війну» вона перенесла кілька складних і болючих операцій. Прикута до ліжка, довго перебувала в гіпсі, ходила то за допомогою милиць, то за допомогою складного і тяжкого апарата на нозі. Лікувалася в Криму, Одесі, в Бессарабії і Болгарії, Німеччині та Італії, в Єгипті і Грузії. В її житті була постійна і невблаганна війна тіла і духу. Устами своєї героїні Касандри поетеса передрікає свою подальшу долю: 

Леся Українка:  (на фоні музики, сидячи в кріслі) 

«…мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талант, то він не загине, - то не талант, що погибає від туберкульозу чи істерії! Нехай і заважають мені сі лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї, якої нема в інших, здорових людей…»

(з′являється молода Леся) вірш « Без надії сподіваюсь»,

Учні читаєть вірші поетеси.

Надія

Леся Українка

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Звучить мелодія та пісня Давня весна, співає Ліля.

Учень

Леся Українка… Ці два короткі слова уособлюють нечувану силу, незламну мужність. Вірші поетеси- це мужній голос борця співзвучний музі великого кобзаря. Іван Франко писав про неї: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте», Україна не чула такого сильного та поетичного слова як із уст слабосильної, хворої дівчини». За щастя народу, за волю рідного краю Леся Українка бореться словом. Вона посилає слово в народ.

Образи казок, повір'їв, переказів увійшли в духовний світ Лесі Українки ще з дитинства. Піснею пісень української драматургії можна назвати твір Л.Українки

«Лісова пісня». Це дивоцвіт, сповнений віри в перемогу високої мрії,справжнього гармонійного життя:

«Сумує й тужить, мов душа сопілка,

І мавку викликає край села,

Шепоче вітру, мов сестриця гілка,

Любов і пам’ять – вічні два крила»

Драма вперше була поставлена в 1914 році режисером М.Садовським на сцені Київського театру драми. Пропонуємо вам переглянути сценку з «Лісової пісні».

Вся наступна сцена проходить у супроводі музики з балету Скорульського «Лісова пісня», або опери В. Кирейка «Лісова пісня»

Чується спів птахи. Сцена прикрашена зеленими гілками і квітами, виходить Мавка в яскраво-зеленому одязі з розпущеним чорним волоссям, розправляє руки і проводить долонею по очах:

 

Мавка

Ох, як довго я спала !

(Лунає мелодія сопілки).

А хто мене збудив ?

 

Лісовик

(Бродить дідок у вбранні кольору кори у волохатій шапці)

…Либонь, весна.

 

Мавка

Весна ще так ніколи не співала, як отепер …

 

(Лукаш грає)

То весна співає?

 

Лісовик

Та ні, то хлопець на сопілці грає…

Дядька Лева небіж, Лукаш на ймення

 

Мавка

Хотіла б я побачити його

Він, певне, гарний!

 

Лісовик

Не задивляйся ти на хлопців людських,

Се лісовим дівчатам небезпечно...

Минай людські стежки,  дитино,

Бо там не ходить воля, – там жура.

Тягар свій носить, обминай їх, доню:

Раз тільки ступиш – і пропала воля !

 

Мавка (сміється).

Ну, як таки, щоб воля – та пропала ?

Се так колись і вітер пропаде !

 

Виходить Лукаш. Мавка і лісовик ховаються. Лукаш хоче нарізати ножем березу, щоб  сточити сік. Мавка кидається і хапає його за руку:

 

 

Мавка

Не руш ! Не руш ! Не ріж ! Не убивай !

Лукаш

Та що ти, дівчино ? Чи ж я розбійник ?

Я тільки хтів собі  вточити соку з берези.

 

Мавка

Не  точи ! Се кров її .

Не пий же крові з сестроньки моєї !

 

Лукаш

Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така ?

Мавка

Я – Мавка лісова.

 

Лукаш

А, от ти хто ! Я від старих людей

Про Мавку чув не раз,

Але ще зроду не бачив сам.

 

Мавка

А бачити хотів ?

 

Лукаш

Чому ж би ні ?

Що ж ти зовсім така,

Як дівчина.

А чом же в тебе очі не зелені ?

(придивляється)

 

Та ні, тепер зелені … а були,

Як небо, сині ! О! Тепер вже сиві,

Як тая хмара...  ні, здається, чорні,

Чи, можне, карі... ти така дивна !

 

Мавка (усміхаючись).

Чи гарна ж я тобі ?

 

Лукаш (соромлячись).

Хіба я знаю ?

 

Мавка

А хто ж те знає ?

 

Лукаш (зовсім засоромившись).

Ет, таке питаєш...

 

Мавка (щиро дивуючись).

Чому ж сього не можу запитати ?

От бачиш, там питає дика рожа:

“Чи я хороша ?”

А ясен їй киває в верховітті:

“Найкраща в світі !”

 

Лукаш

Я й не знав, що в них така розмова,

Я думав – дерево німе, та й годі.

 

Мавка

Німого в лісі в нас нема нічого.

 

Лукаш

А хто ж твій рід?

 

Мавка

Мені здається часом, що верба,

Ота стара, сухенька, то – матуся.

Мене вона на зиму прийняла

І порохом м’якеньким устелила

Для мене ложе.

Верба рипіла все: “Засни, засни”…

І снилися мені все білі сни:

На сріблі сяяли ясні самоцвіти,

Стелилися незнані трави, квіти,

Блискучі, білі…

 

Лукаш (заслухавшись).

Як ти говориш...

 

Мавка

Твоя сопілка має кращу мову.

Заграй мені, а я поколишуся.

(Лукаш грає веснянки).

 

Стояла я  і слухала весну

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.

 

Вона мені співала про любов

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов,

Те, що давно мені співали мрії.

 

Учень 1

В піснях твоїх - і радощі і горе,

І крик раба, й разючий свист бича,

І наших стягів бунтівливе море

Відбилося на вік в твоїх очах.

 

Учень 2

Колодязне - гніздо ясне орлиці,

Вона ходила тут по цих стежках...

Хотів би, Лесю, я твоєї криці

Громів твоїх, твоєї блискавиці –

В наших піснях, в усіх наших ділах!

Світити, як і ти...

Страждати, як і ти, горіть і жить ...

Любити сонце, ненавидіть ночі,

Дивитися сміливо правді в очі –

І до кінця народові служить!

 

Учень

Нам потрібно вчитись Лесиному терпінню, любові до людини, вміти допомагати тому, хто страждає, чекає від нас милосердя І доброти.

Горить, палає на світі вогонь Лесиних пісень, освітлює наші душі, робить їх чистішими, добрішими, їли п'ючи живу воду із Лесиних джерел вчилося в неї життєвої мудрості, гідності і правоти.

Учень

Леся Українка прожила хоч і коротке, проте надзвичайно цікаве

життя – життя сповнене любові, добра, сили волі, мужності і краси. Тому недаремно її твори користувалися і користуються надзвичайною популярністю. Вона добре знана не лише у нашій країні, але й закордоном.

 

Л.Українка

«Я пройшла прекрасне і складне життя. Мені доля подарувала щастя

– залишити свій слід на землі, на якій народилася та яку прославила. Мене називають: Одержимою, Співачкою досвітніх вогнів, Квітка Ломикамінь,Дочкою Прометея!

А я - зірка, повірте, зірка, яка спалахнула і згасла».

 

Леся Українка

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрівався на шляху зо мною,

Того я щирим серденьком вітала:

«Самій не довго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись у гурті».

Я йду шляхом, пісні свої співаю;

Та не шукайте в них пророчої науки, –

Ні, голосу я гучного не маю!

 Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, –

Скажу я: «Разом плачмо, брате мій!»

З його плачем я плач з’єднаю свій.

Чи тільки терни на шляху знайду,

Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

Чи до мети я певної дійду,

Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала: з співом на устах!

 

Завершення

А знаєш, Лесю, скоро вже весна.

Ота весна, що сипала квітками,

Як ти жила… Жила лише одна,

Одна з весною… Й власними рядками.

Ти знаєш, Лесю, важко на землі…

Марила небом, а тримала тіло,

Бо йому сроки дано замалі.

Душа – то інше… Полетіть хотіла –

І удалось: піднятися до хмар

Тобі поезія давала крила!

Так , було важко… Втримала удар

Й трималась сміло. Небо підкорила!

Творила, Лесю, ти пером дива…

Пройшли роки… лишилися нетлінні

Твій біль. Твоє життя. Твої слова.

 І твоя, Лесю, твоя Україна!

 

Леся

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень,

Бо я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

 

Вірш про Лесю Українку

Світ опускався на коліна,

Камінний вік хилився ниць,

І прилітала Україна

До мертвих Лесиних зіниць.

Над всі недолі та потали

Над страсті всі та над бої

Безсмертя Лесине вростало

В народ, що породив її.

І квола невисока жінка

Лице підводила бліде,

Народжувалася Україна

Для світу, що над смерть гряде.

 

 

 

 

 

Висновки

 

На виховній годині «Я в поколіннях озовусь» ми ще раз розглянули творчість геніальної доньки України - Лариси Петрівни Косач, згадали її та людей, які були поряд.

Нелегка доля була у поетеси, але долаючи життєві негаразди, борючись з недугами, що терзали її молодий організм, вона шукала щасливу квітку своєї мрії, крокувала у весняному полоні свого життя, лагідно торкаючись чарівних струн поезії.

В її поезіях піднімались різні теми: кохання, добра, краси, філософське сприйняття буття, тема істини та сенсу життя.

В Лесиних творах не лише Україна, а, здається, весь світ мандр, світ переживань, світ про який вона мріяла, яким жила та творила.

Потрібно частіше звертатися до Лесиного слова і тоді справді здійсняться Лесині мрії:

 Ні я жива,

Я вічно буду жити!

Бо в серці маю те,

Що не вмирає…

 

docx
Додано
31 березня 2020
Переглядів
320
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку