9 квітня о 15:00Вебінар: Скринька таємниць творчого вчителя початкової школи на уроках математики та природознавства

Словник театральних термінів з дисципліни "Майстерність актора". Спеціалізація: "Актор драми", "Актор театру ляльок", "Хореографія"

Про матеріал

Словник театральних термінів складений як навчальний посібник-довідник до теоретичних питань з майстерності актора та інших фахових дисциплін і має на меті доповнити певні значення і розуміння слів, термінів і понять, якими користуються у театральному мистецтві.

Словник-довідник складений з деякими скороченнями і спрощеннями для швидкого розуміння і розрахований на 15-18-річного молодого студента-початківця, призначений як для внутрішнього користування, так і усім, хто цікавиться театральним мистецтвом.

Перегляд файлу

ОКВНЗ «Дніпропетровський театрально-художній коледж»

Циклова комісія майстерності актора

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Словник театральних термінів

з дисципліни «Майстерність актора»

 

для закладів вищої освіти культури і мистецтв

 

 

 

 

 

галузь знань: 02 Культура і мистецтво

спеціальність: 024 Хореографія

                         026 Сценічне мистецтво

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Дніпро

2019


Укладач: Добровольська С. В. викладач вищої категорії, викладач-методист  ОКВНЗ «Дніпропетровський театрально-художній коледж»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рекомендовано на засіданні

майстерності актора 

майстерності актора  

(протокол № 11 від 26. 06. 2019 р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

© Добровольська С. В., 2019 р.

© ОКВНЗ «Дніпропетровський

театрально-художній коледж»

 


Вступ

 

 Словник театральних термінів складений як навчальний посібник-довідник до теоретичних питань з майстерності актора та інших фахових дисциплін і має на меті доповнити певні значення і розуміння слів, термінів і понять, якими користуються у театральному мистецтві.

Концентрація певних знань накопичується роками на основі вікового і професійного досвіду. Виходячи з базових понять і власних міркувань, користуючись інформацією і роботами в цьому напрямку спеціалістів-театрознавців, режисерів-педагогів, наукових робітників та сучасними поглядами на деякі теоретичні питання.

Словник-довідник складений з деякими скороченнями і спрощеннями для швидкого розуміння і розрахований на 15-18-річного молодого студента-початківця, призначений як для внутрішнього користування, так і усім, хто цікавиться театральним мистецтвом. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А

 

Абстракція – (виділений, відокремлений) – уявне виділення найсуттєвих,      основних ознак, зв’язків, що характеризують клас предметів і явищ; погляд твердження відірване від дійсності, яке не спирається на факти. (“абстрактне” протиставляється конкретному).

Абсурд – (безглуздий, нісенітниця) – словосполучення “театр абсурду”, “література абсурду”, – умовні назви творів, що змальовують життя у вигляді хаотичного нагромадження випадковостей, безглуздих ситуацій.

Авансцена – передня частина між завісою і рамкою, яка займає місце по ширині портальної арки. Служить місцем дії невеличких сцен перед завісою.

Антураж – (оточення) – середовище якогось оточення.

Аналіз драматичного твору, ролі – (розклад) – метод дослідження, який полягає в процесі розкладу цілого на складові елементи; розбір; розгляд чогось. Нерозривно пов’язаний з синтезом – поєднанням елементів в єдине ціле.

Анфас – (в обличчя) – обличчя до обличчя; вид обличчя прямо, передом.

Акцент – (наголос) – виділення силою звуку і тривалістю вимови в слові або в реченні (логічний або змістовний)

Академізм – назва школи, застосованої Платоном під Афінами. Став розумітися як стиль вищої театральної кваліфікації.

Акт – (дія) – найбільша за обсягом структурна одиниця поділу драматичного твору й спектаклю на його складові (1 і більше до 5 в залежності від традицій). Кожний акт п’єси ділиться на ще дрібніші частини – сцени, епізоди, картини або яви.

Актор (діючий) – виконавець ролей у драматичних творах різних жанрів.
В залежності від статусу театрального колективу – професіонал або аматор. Носій специфіки театру. Символ театру, найперший елемент театрального видовища.
(на відміну від акторства). Синонімом є слово Артист.

Акторство – стан людини, яка перебуває в ігровому театральному або буттєвому контексті, перевтілюється в інший образ, свідомо або ненавмисно змінює Я на не Я.

Акторське мистецтво – творчий процес, результатом якого є створення і втілення у спектаклі творчого образу; одна із різновидів виконавчої творчості, де виконавець уподібнює себе дійовій особі п’єси, ідентифікує себе з образом (здатність до перевтілення), який є одним із показників володіння акторського мистецтва.

Артистична техніка – техніка, спрямована на розвиток, удосконалення психічної і фізичної природи артиста.

Амплуа – (зміна, роль) закріплений за актором-виконавцем набір ролей, схожих за характером відповідно до його індивідуальних, сценічних і вікових даних. Чоловічі – коханець, герой, комік, простак, резонер, фат. Жіночі – героїня, субретка, інженю, травесті, стара дама.

Амфітеатр – частина місць у глядацькій залі театру, що перебуває за партером і ложами; за рівнем престижності в амфітеатрі розміщалась публіка середнього статку.

Анонс – попереднє оголошення або інформація про театральну прем’єру про театральну прем’єру, гастролі, зміни в поточному репертуарі театру.

Ансамбль – рівень організованості і ступень взаємодії акторів, займаних у п’єсі, що сприяє створенню художньо цілого спектаклю.

Антреприза – приватна театральна діяльність власника видовищного підприємства – антрепренера, який відповідає за оренду приміщень, рекламну, фінансову діяльність, контракти, бенефіс.

Антракт – перерва між актами (діями) спектаклю для короткого відпочинку акторів, глядачів, зміни декорацій тощо.

Аншлаг – (вивіска оголошень) – відсутність вільних місць у глядацькій залі, повна реалізація всіх квитків.

Архітектоніка – побудова художнього твору, єдність форми й змісту, задана автором форма зовнішньої конструкції драматичного або сценічного твору й специфіки зв’язку його окремих частин (відрізняється від композиції як внутрішньої форми драми і спектаклю).

Аксесуар – невеличка частина чогось, дрібні предмети бутафорії та реквізиту.

Аналіз – (драм. твору, ролі, образу) – розклад на частини; метод дослідження, який полягає у розчленуванні цілого на складові частини для детального вивчення твору, дійових осіб, обставин, характерів тощо. Аналіз означає вивчення, дослідження драматичного твору для пояснення, визначення і розкриття задуму драматурга.

Апарт – монологи, репліки, адресовані глядачам для навчання, ніби випадково підслухані, дуже лаконічні, вимовляються в сторону.

Ар’єрсцена – (ззаду і сцена) – резервне приміщення за сценою для розміщення декорацій або використовується для створення ілюзії простору і великих глибин.

Арка портальна – (дуга) – основна частина оформлення сцени, що відділяє сцену від глядацької зали і має постійне художнє оформлення і постійну величину розкриття.

Арлекін – 1) традиційний персонаж італійської комедії дель-арте, образ простака слуги, незграбного телепня, який своїми витівками заплутував інтригу комедії. 2) сукна, що обрамляють портальну арку сцени, які призначені для закриття від глядачів конструкції верхньої частини сцени.

Асистент режисера перший помічник режисера-постановника, член постановчої групи, керує групою помічників режисера.

Атмосфера – (пара + куля) в театральному мистецтві емоційне забарвлення кожної дії, сцени, епізоду, вистави. Атмосфера – це середовище, в якому розвиваються події.

Афект – (настрій, хвилювання, пристрасть) – психологічна, короткочасна, бурхлива емоційна реакція людини (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість). Оцінка на зовнішній фактор.

Афіша – (вивішувати) вид реклами, оголошення за певною формою про концерт, виставу і т. д., що вивішується на видному місці.

Афоризм – (визначення) короткий влучний вислів закінченої думки і відточеної  форми.

Асоціація (союз, об’єднання) – (психол.) – зв’язок, який виникає при певних умовах між двома або декількома психічних утворень (відчуттями, актами, діями, ідеями, сприйняттями і т. п.)

 

Б

 

Балаган (верхня кімната, балкон) – сезонне приміщення для театральних, циркових, естрадних видовищ на площі, вулиці. В Росії і Україні з ХVIII ст. як театральне дійство комічного характеру, що відбувались на ярмарках і народних гуляннях існував до 30-х років ХХ ст.

Балкон – (в театрі) – місце для публіки, розташоване з боків глядацької зали або на різних ярусах глядацької зали напроти сцени.

Бельетаж (гарний поверх) – перший ярус балкона у залі для глядачів, що розташований над ложами бенуаром і амфітеатром.

Бенефіс (благодіяння) – спектакль, зіграний на користь представника театральної трупи як форма матеріального заохочення і підтримки акторів або як вияв визнання заслуг з майстерності артиста.

Бенуар (ложа) – ряд театральних лож, що розташовуються одна за одною по обидва боки театральної зали на рівні партеру.

Біомеханіка (мистецтво побудови машин), введена В. Є. Мейєрхольдом система акторського тренажу: сукупність прийомів і навичок (гімнастичних, пластичних, акробатичних), за допомогою яких актор отримує можливість свідомо, доцільно і природно керувати механізмом свого тіла; першочергове значення придавалось зовнішній техніці, що протиставлялася “школі переживання” і приводила до недооцінки внутрішньої акторської техніки.

Біс – (повтор) – виклик виконавця на сцену після закінчення виступу для повторення номера.

Блазень комічний персонаж у старовинних ярмаркових і балаганних видовищах; набув поширення в драматургії. Основна функція блазня розважати героїв п’єси. Блазні носили яскраві, барвисті костюми з дзвіночками і бубонцями. Емблемою блазня була лялька з бубонцями, яку він тримав в руках.

Блок об’єднання відносно дрібних елементів сценарію в єдину структуру (наприклад, блок концертних номерів).

Бутафор (той, хто випускає виконавців на сцену) – в сучасному театрі, працівник сцени, що виготовляє бутафорію (копії, муляжі, скульптури, меблі, посуд, прикраси, зброю тощо). Бутафорія – предмети сценічної обстановки, копії, підробки, прикраси, що вимагає жанр і стиль вистави.

Буф (жарт) – термін, який застосовується для позначення акторів, що користуються прийомами буфонади; у драматургії – введення елементів скоморошества, блюзнірства; опера-буф – кумедна опера з поєднанням співів і діалогу. 

Буфон (блазень) амплуа актора, що використовує блазнівські засоби в ролі (розмова, пластика, міміка)    

Безпредметні дії – (вправи на пам’ять фізичної дії) – одні із вправ, запропонованих К.С. Станіславським для виховання актора. Суть їх полягає в тому, що актор виконує якусь зовнішню фізичну дію або ряд дій, але з уявними предметами. Ці вправи виховують увагу, зосередженість, послідовність, “уявне бачення”, допомагають створювати “внутрішній монолог”.    

 

В

 

Вампука – фарсово-сатирична назва спектаклю, побудованого на штампах; пародія, яка має на меті подолати кривляння та манірність на сцені. Використовується як прояв дурного художнього смаку на сцені. 

Вар’єте різновид театру малих форм, який поєднує елементи сценічного, естрадного, вокального, хореографічного і циркового мистецтва. Головна ознака – розважальний характер, в поєднанні сценічного виступу і кафе-ресторану (порівн. кабаре, ревю)

Введення (актора)  включення нового виконавця в готовий, іноді давно діючий спектакль. Термінова заміна виконавця аби дати можливість актору показати себе в новій ролі.

Вимарка – скорочення тексту п’єси або тексту ролі.

Вигородка перевірка ескізу або макету декорації нової вистави шляхом відтворення на сцені у виді макета в натуральну величину. У акторській роботі – новий стан роботи над роллю у вигородці після застольного періоду.

Вистава 1. Твір театрального мистецтва, сценічне видовище. Синонім – спектакль. 2. Розіграна або незвичайна дія.

Вихід (актора) – поява актора на сцені для участі в дії.

Вихідна (подія) – подія, що відбулася до того, як піднялася завіса. Конфліктний факт, що відбувся за межами п’єси або пропоновані обставини, що провокують наступні дії. Вихідна подія є частиною діючого аналізу п’єси і ролі. Подія, яка передує сюжету або (фрагменту), що визначає його подальший розвиток, оцінку і поводження героїв. Є також центральна подія, головна подія, фінальна подія.

Виклик (актора) – вираження схвалення в даному виступу акторів наприкінці вистави оплесками публіки.

Відкритий фінал завершення дії п’єси  або спектаклю в кульмінаційний момент з метою провокації глядача на самостійні пошуки можливого розв’язання драматичного конфлікту.

Віра (сценічна) елемент внутрішньої техніки актора, професійний театральний термін, який визначає здатність актора серйозно ставитись до вимислу якби. Серйозно значить так, як ніби то все не вигадка, а справжнісінька правда. Глядач вірить в те, у що вірить актор. Сценічна віра народжується через виправдання. Виправдати означає пояснити мотиви і ціль героя, тобто: чому? і за ради чого герой вчинив дану дію, вчинок. Сценічне виправдання – шлях до віри.   

Внутрішнє бачення здатність відтворювати уявою реальних і небувалих явищ; уміння образно представити своїм внутрішнім зором слово, поняття, явище (“кінострічка бачень”).

Внутрішній монолог (артиста) – фрагмент тексту ролі, що подумки вимовляється персонажем, і в якому передаються внутрішні переживання персонажу. Внутрішній монолог – голосовий вислів внутрішньої мови дійової особи з відповідною послідовністю думок притаманних характерові персонажу і способу його вираження. Внутрішній монолог – один з найбільш складних елементів акторської майстерності, оскільки в актора завжди є приховане бажання обмежитися тільки зовнішніми, звичними виразниками.

Водевіль легка комерційна п’єса з музикою, куплетами, танцями. Виник у ХV ст. у Франції. (див. інтермедія, комедія).

Втілення (сценічне) – здійснення творчого задуму драматурга. В акторській майстерності втілення – вміння перевтілитися і створити сценічний образ, який, як правило, далекий (зовсім не схожий) від психічних і фізіологічних рис виконавця (актора).

 

 

Г

 

Гастролі (гість + ролі) – виступ актора (колективу) поза місцем його постійної діяльності – іншому місті, районі, країні.

Генеральна репетиція – остання репетиція перед випуском вистави.

Герой/героїня (драматичний)головна центральна дійова особа п’єси і спектаклю. (див. амплуа).

Гра – (акторська) – створення за допомогою засобів акторської виразності (мова, жест, рух, міміка) художнього образу на сцені.

Грим (зморщений) – мистецтво зміни обличчя актора, відповідно до ролі за допомогою фарб (гриму), пластичних і волосяних наклейок, парика тощо.

Гротеск (химерний) прийом навмисного перекручування реальності, зміщення, відхилення від загально прийнятих норм. Деформація, яка властива гротеску, робить об’єкт, що висміюється більш потворним ніж у житті, а сміх – глузливо обеззброює його, створюючи образ над натурального
(В. М. Мейєрхольд)

Гумор (волога, рідина) – сміх, почуття смішного, різновид комічного, смішного в життєвих явищах і людських характерах.

 

Д

 

Дебют – (початок) –  перший виступ актора на сцені взагалі або в даному театрі.

Декламація – (вправи в ораторстві) – мистецтво виразного читання художніх творів, віршів.

Декорація (прикрашаю) – художнє оформлення сцени, де відбувається сценічна дія, яка допомагає розкриттю її ідейного змісту.

Дивертисмент – (розвага, веселощі) концертна програма, вставні номери у театральній виставі; в музиці розважального характеру.

Дикція – (вимова) – манера вимовляти слова, склади й звуки під час розмови, співу, декламування; елемент акторської майстерності, що полягає в умінні зрозумілої і виразної вимови тексту, важлива складова культури сценічного мовлення.

Діалог – (розмова, бесіда) – основна і важлива форма драматичної розмови між двома або декількома дійовими особами.

Дзеркало сцени – простір, своєрідний сценічний екран у межах якого організується театральна дія, так би мовити четверта стіна між сценою і глядацькою залою. Дзеркало сцени нерідко називають порталом або портальним отвором).

Дійова особа – (персонаж), який бере участь у п’єсі, учасник подій, що відбуваються в театральному спектаклі (головні, другорядні, епізодичні).

Дійство – давні культурні обряди (свята, урочистості), які супроводжуються елементами театральних дій. (дійство Діонісія).

Дія – вольовий акт людської поведінки, спрямований на досягнення мети (цілі). Матеріал акторського мистецтва, носій всього, що складає акторську гру (актор значить “діючий”), об’єднує в одне ціле думки, почуття, уяву, фізичне (зовнішнє, тілесне) в поведінці актора – образа. Види дії: психічна, фізична, словесна, мімічна). Для дії характерні дві ознаки: вольове походження (я хочу) і наявність мети (чого досягти?) прагнення, намагання змінити предмет, на який спрямована дія, щоб так або інакше змінити його, переробити (на відміну від почуття). Щоб почати діяти, досить цього захотіти. Дія – Капкан для почуттів            (К. С. Станіславський). 2. Дія драматична – розвиток подій у п’єсі і спектаклі відповідно до заданої сюжетної послідовності пов’язаних з фабулою і сюжетом.                    3. Закінчена частина п’єси і спектаклю і в залежності і від складності події діляться на кількість актів або дій, пов’язаних композицією драми, стилем і жанром.

Дійовий аналіз – метод, який стимулює і прискорює творчий процес, дає можливість досягти максимальної правдоподібності втілення актором образу.                               В основі дійового аналізу знаходяться принципи системи К. С. Станіславського. Дійовий аналіз є граматикою в складному процесі освоєння специфіки театральної мови, основою сценічного мистецтва.

Драма (дія) специфічний вид мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру; написаний у формі діалогів (монологів), розділений на низку епізодів (явищ, картин, актів) і призначений для розігрування акторами на сцені в присутності глядача. Явища життя та характери героїв драми розкриваються не через акторську розповідь про них, а через вчинки й розмови дійових осіб. Для драми притаманна фабульна побудова: зав’язка дії, кульмінація, розв’язка, в ній зберігається хронологія подій і вчинків дійових осіб у сценічному просторі. Відповідно до змісту та форми, характеру конфлікту, драматичні твори поділяються на окремі види і жанри (драма, трагедія, комедія, фарс, водевіль, мелодрама, трагікомедія).

Другий план це внутрішня низка дій, подій, відношення, що доповнює головну сюжетну лінію, внутрішній, духовний «багаж» людини – героя, з яким той приходить у п’єсу. Він складається із всієї сукупності життєвих вражень персонажа, із всіх обставин його особистої долі і охоплює собою всі відтінки його почуттів і думок. Другий план це той психофізичний вантаж, з яким актор живе у ролі, прихований хід життя, хід думок і почуттів, який не грається, а його треба мати до моменту публічної творчості. Умовно можна сказати, що другий план відображається в терміні фізичне самовідчуття, яке народжує в актора бажання діяти заради мети.

Дублер – другий виконавець ролі, що грає по черзі з першим. 

Дубляж – заміна мовної частини звукового фільму новим записом на іншій мові.  

Досьє – (справа) –  збір, запис документів по справі; збір інформації про персонаж для визначення характеру і написання характеристики образу.

 

Е

 

Експлікація (роз’яснення) – режисерська розробка задуму майбутньої вистави. Пишеться в довільній формі. Вона не має обов’язкового характеру , однак вона є необхідним інструментом початкового етапу постановника над виставою: визначення ідейного змісту, характеристики окремих персонажів, стилістичні і жанрові особливості акторського виконання тощо. Вирішення вистави в часі і просторі (темпо-ритм, характер мізансцени, декорації, тощо).

Експозиція (драматичного твору) опис, пояснення; вихідна частина сюжету драматичного твору, в який стисло подається ситуація, що логічно випереджає зав’язку; представляє час, місце події (дії) і розкриває наміри персонажів.(Часто експозицією називають “запропонованими обставинами”, за допомогою неї здійснюється знайомство з передісторією сюжету і дійовими особами).

Емоція (актора) – (збуджую, хвилюю) – душевні переживання, почуття гніву, радості, смутку та насолоди. Для актора – специфічний процес психічного регулювання, який виражається зміною рівня мобілізації і збудження організму і керують акторськими діями.

Емоційна пам’ять запас емоційних вражень, що зберігаються у свідомості (пам’ять “відчуттів”). Здатність актора зберігати й відтворювати у свідомості, а також сценічно втілювати колишні емоційні враження і емоційний досвід при створенні сценічного образу.

Епізод – самостійна, закінчена сцена драматичного твору тісно пов’язана з основною темою.

Епізодичний персонаж – дійова особа, яка бере участь лише в одному або декількох епізодах сцени.

Епілог – (висновок, післямова) – заключна частина п’єси повісті роману, де коротко розповідається про дальшу долю героїв. В драматургії – сцена, яка закінчує п’єсу, йдучи після розв’язки.

Етика – (звичай) – наука про мораль, її походження, розвиток і роль у суспільстві. Норма поведінка, сукупність моральних правил якого-небудь класу.

Етюд – (вивчення, вправа) – в театральній педагогіці, вправи, які служать для розвитку і вдосконалення акторської техніки. При постановці вистави існують спеціальні етюди, які пропонує постановник під час репетицій для більш глибокого розкриття змісту п’єси, сцени, ролі.

Етюдний метод – комплекс вправ від найпростіших до комплексних, постановчих; сума вчинків дійових драматичних творів, які вони роблять на шляху до певної цілі, теж саме, що і наскрізна дія в театрі.

Єдність Місця, Часу і Дії (закон Трьох єдностей) – вимоги до побудови драматичного твору, що існують ще з давніх часів: дія відбувається в одному місці протягом недовгого часу навколо однієї з головної історії (де діється? коли діється? за яких умов діється?) – основні умови для розгортання конфлікту.

Естетика – (чуттєвість, сприйняття) – термін, що визначає науку про чуттєві знання, філософська наука, яка вивчає сферу специфічного прояву художньої діяльності людей; наука – “про прекрасне”.

 

Ж

 

Жанр термін, що визначає тип художнього твору в єдності специфічних властивостей його форми і змісту. Жанр – це сукупність таких особливостей твору, які визначають емоційне відношення художника до об’єкту зображення. Основні жанри драматургії – трагедія, драма, комедія, водевіль. Жанрова природа п’єси повинна знайти своє відображення в жанрі спектаклю і перш за все в манері акторської гри.

Життя людського духу – глибоке проникнення актора у внутрішній світ свого героя, необхідність думати і діяти, відчувати і оцінювати так, як створений ним образ. (див. “оцінка фактів”, “якби”).

Життя людського тіла цілісна лінія фізичних дій, тобто життя людського тіла; займає важливе місце в створенні образу і викликає до життя внутрішню дію, переживання. Станіславський призивав акторів до того, щоб вони зрозуміли, що зв'язок між фізичним і душевним (психічним) життям нероздільне, а отже не можна роз’єднувати процес творчого аналізу внутрішнього і зовнішнього поводження людини (див. “метод дійового аналізу”, “оцінка фактів”).

Жаргон – специфічна мова або слова, які відрізняються від загальноприйнятих, в суспільстві, умовні вислови, які зрозумілі тільки окремому середовищу; арго – умовна мова якогось осередку.

 

З

 

Завіса (театр.) щільне полотнище з тканини, яке відокремлює дзеркало сцени від глядацької зали до початку спектаклю й під час антрактів. У верхній частині завіса доповнюється ламбрекеном, драпіровкою, що залишається нерухомою при відкритті або підйомі завіси. Колір завіси зазвичай червоний драпірований.

Задник (сцени) – частина театральної декорації, задня фонова завіса, як правило, з полотна з перспективним зображенням, що позначає місце дії, або з чорного оксамиту, в поєднанні з чорними лаштунками, так званий “чорний кабінет”.

Зав’язка елемент сюжету, вихідний елемент у розвитку дії драматичного твору. Зав’язка, як правило, розпочинає основний конфлікт зіткнення інтересів героїв. Вона – невід’ємний елемент будь-якої драматургії, в основу якого покладено конфлікт, який блокує дію, і є протилежністю розв’язки, яка розблоковує дію. (див. розв’язка, композиція).

Задум спектаклю цілісна художньо-образна модель спектаклю, що існує в уяві режисера і реалізована у виставу під час репетицій. Задум складається із ідей, знайдених елементів дії, подій, бажань, декорації, музики, костюмів, гриму, світла, реквізиту, а найголовніше – із систем наскрізних дій і надзадач героїв, в ряду подій і відносин. Між задумом і втіленням – дистанція величезного розміру.

Застольний період творчий процес роботи акторів і режисера для вивчення аналізу і усвідомлення п’єси через логіку подій, що відбуваються, пошук і реалізацію творчих задач, через словесну дію, думку і образне бачення.

Затиск – м’язова й емоційна напруга, яка перешкоджає органічному існуванню виконавця, заважає вільно, доцільно і органічно реалізувати себе в творчій роботі.

Зачин підготовка творчого процесу і реалізація його на площадці залежно від теми. Задана або вільна тема присвячена тій або іншій проблемі. Завжди є присутня імпровізація й фантазія.

Зона мовчання – короткі й довгі паузи, де актор не говорить, а спостерігає, слухає, сприймає, оцінює, накопичує інформацію, готується до заперечення, тобто до боротьби. Безсловесна гра актора, у якій яскраво виражена його майстерність і індивідуальність. Зона мовчання відбиває внутрішнє переживання діючої особи, передає напруженість моменту.

Зерно – (вистави, ролі) – суть вистави або ролі, сутність, головне в характері героя. Зерно – темперамент вистави. Зерно ролі почуття форми. Знайти зерно означає знайти форму. Часто зерно вистави приховані в назві п’єси, іноді може звучати, як кличка. 

 

І

 

Ідеал (першообраз) взірець досконалості будь-чого у будь-якій справі, що виробляється мисленням людини у відповідних суспільних умовах; найвища мета прагнень людини.

Ідея (художнього твору, образу) – (першообраз, поняття, уява) – основна (або головна) думка художнього твору, яка висловлює відношення художника до дійсності; емоційно-інтелектуальна пафосна спрямованість твору, яку можна назвати ядром задуму автора. Ідея образу (дійової особи) – естетичне (тобто чуттєве) ставлення сценічного образу до навколишнього світу. Поняття “ідея” завжди пов’язано з поняттям “тема”. Будь-який  серйозний твір завжди багатотемний і багато ідейний. Визначивши головну тему можна автоматично намацати головну ідею, тому, що ідея – це думка або судження над темою. Якщо тема – це життєве явище різних аспектів життя (соціально-історичні, морально-побутові, естетичні аспекти тощо), то функція ідеї – винесення морального вироку явищам, що містяться в темі. Якщо замість теми розглядається проблема, то її ідея – вирішення проблеми. Часто ідея звучить коротко як лозунг або девіз; режисеру тему слід показувати, а ідею доводити через сценічну дію персонажів. Драматичний твір дію кодує; режисер ставлячи спектакль, повинен цю дію розкодувати, відтворюючи образ життя героїв і їх взаємовідносини. Актор, діючи, робить цей образ життя живим і достовірним. І все це заради чогось. Кожний твір має ідейну засаду, тобто те, заради чого його вистраждано. Збагнути цю засаду глядач зможе тільки в тому разі, якщо актор діями і вчинками адекватно відображає дійсність.

Ілюзія – (обманюю, висміюю) – хибне сприйняття людиною дійсності, сприймання уявного за дійсне, обман органів чуття. Ілюзія в театрі існує тоді, коли ми сприймаємо реальним і правдивим те, що насправді є фікцією (обманом), а саме художнім зображенням навколишнього світу.

Імітація – (наслідувати) – копіювання відомих людей та їхніх манер діяти, рухатися, говорити. Засіб акторської гри шляхом відтворення зовнішніх рис поведінки (п’яний, заїкання, гикавка тощо).

Імпровізація – (непередбачений, раптовий) – вища здатність у творчості. Акторська імпровізація – непередбачена драматичним текстом і не підготовлена на репетиції дія, яка будується на основі запропонованих обставин.

Інженю – амплуа актриси, яка виконує ролі наївних і простодушних дівчат.

Інтерлюдія – (грати в інтервалах) – музична композиція, яка виконувалася між актами вистави (при заміні декорації або обстановки); словесна чи мімічна сценка, що перебиває основну дію.

Інтермедія (проміжний, середній) 1. Невеличка п’єса гумористичного характеру, яку виконують між актами спектаклю. 2. Невеличка вставна музична п’єса між актами у виставі.

Інтер’єр – (внутрішній) – декорація, що відображає замкнутий внутрішній простір (кімната, вагон, кабінет).

Інтонація (акторська) – (голосно вимовляємо) – основний засіб виразності усного мовлення, (методика, темп, наголоси і паузи; тон і манера вимовляння слів, якими актор висловлює почуття, ставлення до подій, предмета або співрозмовника.

Інтрига – (заплутую, збиваю з пантелику) – сюжетна лінія в драматичному творі, що визначається складністю і напруженістю дії.

Інтуїція – (уважно вдивляюсь) – здатність людини безпосередньо, раптово осягнути сутність явищ або питань “побачити і відчути небачене”, вона проявляється швидко і блискавично.

Іронія – (лукавство, глузування) – насмішка замаскована зовнішньою благопристойною формою.

 

К

 

Кабаре – (кабачок) – артистичний кабачок, у якому читали вірші, виконувати куплети, ставили сцени (19 ст., Франція).

Капусник жартівливе гумористичне дійство, яке влаштовувалось працівниками театру для вузького кола запрошених і складалось з пародійно-сатиричних і жартівливих номерів на різні театральні теми.

Картина (у драмі) – закінчена частина акту.

Карнавал – масове свято, гуляння з переодяганнями персонажами, конкурсами, розвагами і вуличними процесіями, танцями, співами, музикою тощо.

Катарсис – (очищення) – обов’язковий елемент трагедії, де через жаль, страх, співчуття, сльози відбувається очищення.

Капельдинер – працівник театру або концертного залу, який перевіряє у відвідувачів квитки, вказує на їх місце, стежить за порядком у залі.

Катастрофа – (переворот, кінець, загибель) – одна з частин античної трагедії (розв’язка).

Кишеня (сцени) – приміщення для монтування декорації, які розташовані за межами бокових стін сценічної коробки.

Клакер (клаки) – (плескати, ляпати в долоні) – один або група глядачів в театрі, яких наймають для того, щоб гучними вигуками, оплесками, свистом створювати враження успіху або щоб провалити п’єсу (артиста).

Кокетка – амплуа актриси: ролі молодих красивих жінок, дівчат, які своїми манерами і зовнішністю намагаються сподобатись чоловікам, викликати інтерес до себе.

Колізія (стикатись) – 1. Зіткнення протилежних сил, інтересів, прагнень.
2. Зображення життєвих конфліктів і боротьби у художньому творі (те ж саме, що «конфлікт»).

Колосники – верхня частина сцени (невидима для глядача) для підвішування сценічних механізмів і елементів сцени.

Коломбіна – (голубка) – постійний персонаж італійської комедії масок (16-17 ст.),  весела спритна служниця; пізніше дотепна субретка, активна учасниця інтриги п’єси.

Комедія – один із трьох видів драми, в якому через гумор та сатиру розвінчуються життєві явища, розкривають смішне в навколишній дійсності або людині, народився в Стародавній Греції.

Комедія дель-арте – комедія масок – імпровізаційний вуличний театр італійського Відродження (16 ст.), який вийшов з вуличних свят і карнавалів. Побудований на імпровізації та буфонаді з використанням образів персонажів – масок, характери яких не змінюються у будь-якому сюжеті.

Комедія ситуацій – різновид комедії, що побудована на несподіваному повороті сюжетної лінії, непередбаченому збігу обставин.

Комедія характерів – різновид комедії, що зображує дійових осіб з виразно визначеними психологічно-моральними якостями “галерея портретів”, яка не вимагає інтриги і постійного руху і дії (18 ст.).

Комік – амплуа, смішний, комедійний.

Композиція – (побудова твору, складання, поєднання, створення) – виражає взаємозв’язок (наприклад, експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка – в побудові сюжету).

Контекст – (тісний зв’язок) – з’єднаний текст із закінченою думкою, який дає змогу уточнити зміст окремого слова, або виразу.

Конфлікт (у драм. творі) – (зіткнення, сутичка) – зіткнення протилежних інтересів, думок, поглядів; напруження і крайнє загострення суперечностей, що приводять до активних дій, ускладнень, боротьби і супроводжуються складними колізіями. Форми існування: внутрішній та зовнішній; відкритий та закритий. Залежно від сфери життєдіяльності конфлікти поділяються на виробничі, громадські, сімейні, політичні, побутові, типові, головні, другорядні і т. д.
У класичній драмі конфлікт пов’язаний з головним героєм і опозиційними силами.

Корифей – (вождь, ватажок) – керівник, соліст, видатний діяч науки, мистецтва.

Котурни  взуття на дерев’яних підошвах, яке збільшувало зріст трагічного актора, надавало постаті величності, а ході урочистості. У театрі ляльок – особливе акторське взуття з товстою підошвою для збільшення виконавця.                                    У переносному значенні – стояти на котурнах поводити себе з висока, гордовито, зневажливо.

Куліси (або лаштунки) – плоскі частини театральної декорації (м’які або натягнуті на рами), що розміщуються по боках сцени паралельно (або під кутом) до рампи.

Кульмінація – (вершина) – момент найвищого піднесення, напруження, вершина розвитку основного конфлікту, вирішальне зіткнення і перелому в сюжеті, з якої починається розв’язка.

Коханець (герой) – амплуа акторів (молодих чоловіків), яким притаманна краса, шляхетність, розум, стать і т. п. На ролях коханців будується вся любовна інтрига п’єси.

 

Л

 

Лацці смішна витівка; термін комедії дель-арте, вставні буфоні трюки комічних персонажів, що не відіграють принципової ролі у розвитку сюжету, але додатково характеризують персонажів і викликають сміх у публіки. Спочатку лацці – невеличкі імпровізовані сценки, що вставляють в сценарій і базуються на кривляннях, гримасах чи акробатичних трюках, або мімічні, музичні або словесні сценки.

Лейтмотив (основна тема, думка) – Провідний мотив або мелодійний зворот, що повторюється як наскрізний образ у музичному творі, і використовується у музично-драматичних творах.

Лицедій – назва актора в Давній Русі, синонім комедіант. Звідси лицедійство театральне видовище.

Лиходій амплуа актора, який грає негативних героїв. 

Лібретто – (книжечка) – словесний текст музично-драматичного театру, опери, оперети; стислий переказ сюжету опери чи балету.

Логіка дії – послідовний і доцільний розвиток дій на сцені і вчинків персонажів в запропонованих обставинах в сукупності причинно-наслідкових зв’язків виникнення, розвитку і завершення.

Ложа – (хатина) – місця для кількох глядачів у театральному залі (навколо партеру і на ярусах), відокремлених перегородками або бар’єрами. Ложа бенуара (місце позаду партеру).

 

М

 

Майстерність – високий рівень володіння виразними засобами і технікою виконання в якому-небудь виді мистецтва.

Майстерність актора – основний принцип акторської майстерності – принцип перевтілення, коли актор ніби уособлює себе зі своїм персонажем, говорить і діє від його імені. На основі цього загального принципи існують різні техніки майстерності, які координально відрізняться одна від одної.                                                   В театральному мистецтві прийнято розрізняти зовнішнє і внутрішнє перевтілення, яке засноване на психоемоційних акторських пристосуваннях, так званих школи удавання» і «школи переживання. У першому випадку роль будується актором переважно на яскраво театральних, часто фарсових засобах, у другому – на засобах життєвої правди, подібності і вірогідності. Професійна сценічна дія можлива лише за умовою віртуозного володіння актором усім спектром своїх психофізичних даних. Станіславський відносив на майстерність актора всі органи сприйняття – увагу, зір, слух, уяву, логічність і послідовність дій і почуттів, пам’ять на відчуття і фізичні дії, перспективу дії і думки, м’язову свободу, пластичність, володіння голосом і словом, відчуття характерності, сприйняття партнера і вплив на нього, органічність і переконливість дій тощо. (див. Акторське мистецтво, Система Станіславського). Тільки повноцінне вдосконалення акторської техніки, робота актора над собою уможливлює повноцінну роботу актора над роллю.   

Макет – (ескіз, модель) – модель (у зменшеному вигляді), яка відображає просторове декораційне вирішення спектаклю, служить для очного показу композиції сценічного простору і планування мізансцен.

Манок – термін зі сфери театрального сленгу, оригінальний хід у роботі над роллю, що вигадує в репетиційний період для виконавця режисер або сам актор (вибрати свій хід, манок, який до тебе ніхто не використовував).

Манера  особлива прикмета творчості митця, яка ґрунтується на його  звичці, особливостях внутрішнього світу, індивідуальних особливостях і часто виражається зовнішніми ознаками (поняття “манера” вужче ніж “стиль”).

Метод шлях дослідження, теорія навчання – спосіб дії, спосіб досягнення будь-якої мети; сукупність прийомів або практичних завдань, практичне або теоретичне дослідження.

Метод дійового аналізу – прийом, який був запропонований і введений                              К. С. Станіславським при роботі актора над роллю. Суть цього прийому: п’єса на першому етапі роботи аналізується за основними подіями (тобто конфліктними фактами), що дає можливість визначити взаємовідносини та поведінку дійових осіб. Після певного попереднього розбору п’єса аналізується вже в дії шляхом етюдів з імпровізованим текстом, що дозволяє “вскрити” внутрішній текст і творчо його засвоїти. Тільки зрозумівши подію сцени на шталт “до вас їде ревізор”
і визначивши ланцюг дій, які необхідно зробити кожному з діючих осіб у зв’язку з названою подією і з огляду на характер взаємин, актори зможуть зробити етюд на цю сцену п’єси. Після етюду акторам і режисеру слід повернутися до тексту п’єси і розібравши і проаналізувавши дії виявити і виправити помилки і вірність здійсненого. Такий спосіб репетиційної роботи давав можливість акторам думати, бути активними і ініціативними при створенні ролі, а головне поєднував нерозривні складові – “психіку” і “фізику” в єдине ціле – акторську “психофізику”.

Метод фізичної дії  у творчій системі К. С. Станіславського це метод роботи режисера над спектаклем, а актора над роллю. М. Ф. Д. допомагає встановити органічну єдність між життєвою природою актора і поведінкою актора на сцені як персонажа вистави. В результаті вивчення природи Дії Станіславський прийшов до висновку, що будь-яка практична дія людини є фізичною дією, тому поділ дій на фізичні і психологічні – умовний. Психологічна дія завжди складається з ряду фізичних дій. Одну й ту ж фізичну дію різні люди виконують по різному в залежності від різних обставин, характеру, в тому числі і внутрішнього психологічного стану: через фізичну дію, як способу самовираження в акторському мистецтві, можна візуально виявити психологічний стан персонажу. Сутність                          М. Ф. Д. полягає у створенні життя людського духу в ролі через правильну організацію життя людського тіла актора в запропонованих обставинах. Це означає, що в репетиційній роботі будь-які найскладніші творчі, психологічні, філософські завдання доводяться до повної конкретики через чітку і ясну лінію фізичної дії, виконання якої одночасно служить формуванню в актора правильного переживання, відповідного до його стремління, і виразного втілення цього переживання (від простого до складного). У методі фізичної дії Станіславський знайшов шлях до вирішення однієї з найбільш гострих проблем реалістичного акторського мистецтва – проблеми виразності переживання на сцені.

Мистецтво переживання, мистецтво удавання два протилежних погляди на природу акторського мистецтва. К. С. Станіславський вважав, що головна мета мистецтва «переживання» полягає не тільки в тому, щоб зображати життя ролі в її зовнішньому прояві, а і в тому, щоб створювати на сцені внутрішнє життя зображуваної особи кожний раз і при кожному акті творчості “пристосовуючи до чужого життя свої власні людські почуття, віддаючи їй всі органічні елементи власної душі”. Актор школи удавання, як зауважує Станіславський може пережити роль один раз або декілька разів для того, щоб помітити зовнішню сторону природного прояву почуття, а помітивши її, навчитися повторювати цю форму механічно. Таке мистецтво, яке потребує органічного з’єднання дії з почуттям позбавлене безпосередності. Зрозуміло, що такий розподіл на ці види можливий тільки в теорії, а на практиці в одній і тій же ролі в актора можуть чергуватися елементи переживання з елементами удавання. Питання в тому, які елементи переважають: до створення життя людського духу або до пошуків зовнішніх, іноді ефектних, але формальних прийомів.

Мала сцена – сценплощадка, яка максимально наближена до глядачів, що вимагає від акторів найвищої майстерності виконання, повної природності і органічності. Глядач розміщується по різному, як дозволяє приміщення і спостерігати за дійством з різних боків навіть зі сцени.

Маріонетка – (театральна) – спочатку невеличка фігурка, яка відображала діву Марію в середньовічних лялькових містеріях, потім театральна лялька, якою керують за допомогою ниток або металевого прута актор-ляльковод.

Маска – (театральна) – (масхара, насмішка) вигляд людини (актора), який не відповідає її справжній суті, в театрі спеціальна накладка (обличчя, морда, істота і т. д.), яка часто вдягається на обличчя, і є елементом акторського гриму, або костюму. Є маска-образ – персонаж, створений актором, який відрізняється постійним характером певних рис, суттю образу (на естраді, в цирку).

Масовка (театральна) – сцена з великою кількістю акторів, які одночасно беруть участь у театральній виставі і відображають натовп, масу, народ.

Мелодрама – (пісня + дія) – 1. музично-драматичний твір, у якому мова діючих осіб (монологи і діалоги) супроводжуються музикою. 2. жанр драматургії з гострою інтригою і контрастним протиставлянням добра і зла, чесноти і лиходійства, чіткістю і непорушністю амплуа персонажів – ідеальний герой, що страждає підступний лиходій, фатальні обставини і випадковості, що визначають розвиток сюжету. Персонажі мелодрами відрізняються незвичайною долею, перебільшеними почуттями у неправдоподібній ситуації, таємницями і жахами.

Мельпомена – у др. грец. міфології одна із дев’яти муз, покровителька трагедії, яка опікала і окрилювала творців трагедій та виконавців ролей. Мельпомена – символ сценічного мистецтва.

Метафора – те ж саме що алегорія, образне втілення поняття.

Мізансцена розміщення на сцені, розташування акторів і обстановки (декорації) на сцені відповідно до розвитку дій. Мистецтво мізансцени – один із важливих елементів режисури. Побудова мізансцен перебуває у тісному зв’язку з пластичною розробкою образів. У характері мізансцен знаходять своє відображення стиль і жанрова природа вистави: у класичних трагедіях мають перевагу суворі і монументальні мізансцени, у водевілях – легкі і рухливі, побутовій драмі – реалістичні і переконливі.

Мім (наслідування) – комедійний жанр античного театру; актор пантоміми.

Міміка – (наслідувальний) – рух м’язів обличчя людини відповідно (внаслідок) до почуттів і настрою. Важливий елемент акторського мистецтва.

Мімодрама (наслідування і драма) те саме, що й пантоміма.

Мініатюра жанр “малих форм”, невеличкі за розміром твори театрального, естрадного, циркового мистецтва (п’єси, водевілі, інтермедії, оповідання, естрадні клоунади тощо).

Міра умовності – визначається ступінь відповідності сценічної, художньої правди із життєвою правдою; рамки вимислу і реальності для кожної постановки.

Міракль (диво) – жанр середньовічного релігійно-навчальної драми, сюжет якої закінчується “чудом”.

Містерія (таїнство, таємниця) – жанр середньовічного західноєвропейського релігійного театру, в основі сюжету – біблійні сюжети (різдвяні і великодні – народження, смерть і воскресіння Христа).

Монодрама – драматичний твір, який виконується одним актором (однією дійовою особою).

Монолог – (від моно і лог) – (говорю один) – роздуми персонажу вголос у драматичному творі, що не передбачає безпосередньої відповіді (на відміну від діалогу). Монолог дозволяє відкрити душу, переживання і думки персонажу.    

Мотив – багатозначний термін: найпростіша та одиниця розповіді (Змій вкрав Красуню); складова частина фабули; привід для якоїсь дії на користь чогось; музична тема тощо.

Монтувальна репетиція – попередня перевірка всіх елементів декораційного оформлення спектаклю чи постановки, де уточнюються деталі, швидкість зборки і зміни, перестановки і механізми сценічних ефектів. Остання монтувальна репетиція проводиться з акторами у костюмах і гримі.

Мораліст середньовічна драма (вистава) навчального характеру, де демонструвалися сюжети про сенс життя, нагадували про неминучість розплати за гріхи, відображали загальні закони світопорядку (предтеча шкільного театру, 18 ст.).

       

Н

 

Надзавдання – термін, запроваджений К. С. Станіславським у його творчу систему, який набув поширення у сучасному театрі. Надзавдання – головне ідейне завдання, мета, заради якої створюється п’єса, образ, спектакль. Ідейну мету Станіславський вважав основою сценічного твору, а відсутність її катастрофою і для ролі, і для артиста, і для спектаклю. Надзавдання повинно бути свідомим, що іде від розуму, деяка ідея-фікс (стою на том и не могу иначе), яка емоційно збуджує творчу думку актора. Надзавдання є у особистості, ролі, митця, п’єси. Об’єктивно надзавдання існує нерозривно з темою та ідеєю (тема – те, що ми досліджуємо, що показуємо, про що йдеться в запропонованих умовах; ідея – судження, думка про тему, деякий висновок).

Наскрізна дія – термін запроваджений К. С. Станіславським. Наскрізна дія – головне прагнення до надзавдання, це відповідь на питання «що» я роблю для досягнення мети, а через неї «як» це роблю для досягнення надзавдання. Це те, що робиться таємно, або що рідше, відкрито для досягнення торжества надзавдання (не завжди можна очолювати свою мету, тому і наскрізна дія часто на поверхні видна одна, а по суті має зміст іншого). Наскрізна дія – головна лінія драматургічного розвитку п’єси, обумовлена ідеєю; це сума вчинків дійових осіб театральної вистави на шляху до певної цілі.

“Надзавдання і наскрізна дія” – головна життєва суть, артерія, нерв, пульс п’єси. Надзадача (хотіння), наскрізна дія (прагнення до мети) і виконання (дія) створюють творчий процес переживання (К. С. Станіславський), тобто єдина дія, спрямована на виконання надзавдання і називається наскрізною дією (нібито на всі поступки героя нанизувати на єдиний стержень).

Натхнення – вищий духовний стан, підйом творчих сил, що приводить до результатів, які у звичайному стані недосяжні.

Накладка (театральна) – технічна, або творча помилка.

Неврастенік – амплуа актора, який грає хворобливих, нервових, безвольних персонажів, що легко піддаються різним впливам і настроям. 

 

О

 

Образ (художній) – естетична категорія; специфічний, притаманний мистецтву засіб відображення дійсності, узагальнений з позиції естетичного ідеалу в конкретно-чуттєвій формі (чуттєва думка).

Образ (сценічний) – особлива специфічна форма відображення дійсності засобами театрального мистецтва. Під сценічним образом розуміють персонаж створений письменником, драматургом, актором, художником (картини життя), композитором, виведений ними характер-персонаж. У поняття сценічний образ входять:

1. Образ всієї вистави, ідейно-художня цілісність якої, – взаємодія всіх її компонентів (акторська гра, образотворче вирішення, музика і т. д.), які визначаються режисерським задумом і його втіленням (синтез творчих зусиль всіх учасників вистави).

2. Образ-характер, який створюється актором і який вирізняється чуттєвою конкретністю, доступністю для безпосереднього сприйняття, прямим впливом на почуття людини (глядача). Сценічному образу притаманні особисто-суб’єктивні риси (індивідуалізація) і в той же час риси, які характерні для широкого кола соціально-обумовлених явищ (типове, типизація),

Оплески – реакція глядача на знак вітання або схвалення.

Орхестра – (місце танцю) – в древньогрецькому театрі місце перед сценою для хору, полуколо в центрі театру між сценою та залом.

Органічність – показник акторської майстерності, вміння існувати в запропонованих обставинах: природність, свобода фізична (зовнішня) і психічна (внутрішня).

Оцінка – (філософ.) – відношення до соціальних явищ, людської поведінки або діяльності, встановлення їх значимості або відповідності певним нормам і правилам, а потім реакція і зміна відношення (погодження або критика).

Оцінка (акторська) – психологічний стан актора в період сценічної дії, слідом за яким повинна виникнути реакція (бачити й чути), що відповідає цій дії (наприклад, на психологічний стан партнера, на нову дію, нові обставини, факти, події). Технічно цю реакцію можна висловити як процес: 1 етап – “сприйняття”,                      2 етап – “оцінка” (аналіз), 3 етап – “віддача”. Природа акторської оцінки вимагає вміння: “заздалегідь відоме сприйняти як неочікуваність”. Показником майстерності і глибини оцінки часто буває пауза.

Оцінка фактів важливий елемент внутрішньої техніки актора, який пов'язаний зі сценічним відношенням. Розрізняють два види сценічних відношень:

1 – відношення, що склалися в процесі життя образа до початку п’єси і                                2. – відношення, що виникли в процесі сценічного життя образа (оцінка фактів). Всякий факт, який виникає на сцені (подія або репліки партнера) в тій чи іншій мірі являється неочікуваним для дійової особи, відповідно і для самого актора. Актор повинен вміти, виходячи із заздалегідь встановлених відносин, усякий факт сценічного життя прийняти як неочікуваність і правильно (у відповідності з психологією образа) оцінити цей факт, щоб підвести себе до органічної дії.

 

П

 

Памфлет жанр сатирико-публіцистичний, що висміює певне соціальне явище або історичну особу, які є носіями суспільного негативу.

Пантоміма вистава або сценка, без словесного тексту, в якій зміст передається винятково за допомогою міміки, жестів, пластики, виразних рухів.

Падуга верхня допоміжна декорація (із тканини), якою маскують від глядача механізм верхньої частини сцени. Першу падугу, яка є частиною порталу сцени ще називають арлекіном.

Пам’ять – одна із властивостей нервової системи людини, що виражається в здатності до відтворення минулого досвіду, довго зберігати інформацію про події. Особливі види пам’яті: моторна (память фізичної дії), афективна або емоційна пам'ять, образна й словесно-логічна.

Пам’ять фізичної дії – (ПФД) – безпредметна дія – здатність актора, не маючи в руках ніяких предметів, відчувати їх лише за допомогою своєї уяви, виконати (проробити) фізичні дії так само, начебто ці предмети насправді є в його руках. Вправи на ПФД тренують в актора увагу, спостереження, розвивають почуття правди і віри. ПФД – один із принципів мистецтва пантоміми.

Партер – (в театрі) – нижній поверх глядацької зали в театрі з місцями для глядачів.

Партнер – (в театрі) –  учасник гри, вистави; актор, з яким грають у спільній сцені, учасник спільної справи.    

Пауза (сценічна) – припинення, перерва, зупинка.

Петрушка – головний комедійний персонаж російського театру ляльок.

Перевтілення – (у театрі) – здібність актора діяти на сцені в образі іншої людини, персонажу, творча основа, яка базується на особливій відмінності акторського мистецтва: зовнішня і внутрішня техніка, голос, пластика, дикція, темперамент – засоби, що сприяють сценічному перевтіленню. Мистецтво переживання здатність актора стати іншим, залишаючись самим собою (на відміну від так званого зовнішнього перевтілення мистецтва удавання. Перевтілення є основою акторської майстерності.

Переживання – (в акторському мистецтві) – здатність актора при кожному виконанні ролі переживати відчуття і думки відтворюваного персонажу, як свої особисті. Переживання в акторському мистецтві підкреслює безпосередність творчого акторського процесу, правдивість його життя на сцені в запропонованих автором обставинах. Переживання і перевтілення – це шлях до органічної і правдивої дії на сцені, це шлях до образу.

Перипетія – (гр. несподівана зміна) різкий поворот ситуації, дії, обставин. Злети та падіння в долі героя.

Персонаж (сценічний) – особа, дійова особа п’єси, літературного художнього твору або сценарію. Актор, працюючи над роллю, надає персонажу власної індивідуальності і трактовки. В театрі існувало і існує досі типологічне узагальнення персонажів, що зумовило розподіл на так звані “акторські амплуа” герой-коханець, ліричний герой, фат, комік, субретка, інженю і т. д. Аналог – “дійова особа”.

П’єса – драматичний твір призначений для постановки на сцені, який включає в себе текст дійових осіб (діалоги і монологи), авторські ремарки, примітки, позначення місця дії, особливості інтер’єру.

Підтекст (в театр. мистецтві) – це прихований внутрішній зміст висловлювання, який існує тільки у зв’язку з основним текстом і змістом, але водночас частково чи повністю змінює його. Підтекст допомагає актору розкрити внутрішній світ (думку, відношення) ролі, розкрити другий план образу.

Перспектива (ролі) – ясно бачу – розподіл ролі на частини від початку до кінця, побудова архітектури змісту, розподіл акцентів і власних сил в ході спектаклю. “Велика фізична дія, передача великих думок, переживання сильних почуттів і страстей, що створюються з безлічі складових частин, нарешті, цілий акт, ціла п’єса, – не можуть обходитись без перспективи й без кінцевої мети (надзавдання)” (К. С. Станіславський).

План (сценічний)   частина сценічного майданчика, розташованого паралельно до рампи (шир. 1,5-1,8 м). Перший план від портальної арки називається нульовим, наступні – першим планом, другим, третім і т. д.

Планшет (в театрі) – підлога сцени в театрі з окремих зйомних щитів, що дає змогу змінювати рельєф сцени.

Подія (в драм. творі) – це дійовий факт, який змінює лінію поведінки персонажу в дає поштовх всім персонажам п’єси (твору) оцінити і відіграти цей факт згідно з завданням ролі. Подія тісно пов’язана із запропонованими обставинами. У театральній виставі подія – процес, який розгортається на очах у глядача. Через оцінку факту здійснюється перехід від події до події.

Подія – частина сценічного життя, яку можна назвати “екстремальною” із трьома умовами: 1. – крайнє внутрішня напруга учасників події; 2. – викликати обов’язкове співпереживання глядача; 3. – вихід із ситуації, що створила непередбаченість виходу із напруженої ситуації. При аналізі драматичного твору режисер і творча група виділяють похідну подію – зав’язку, головну подію (кульмінацію конфлікту) і фінальну – розв’язка.   

Поміст (театральне) – підвищення, зроблене із досок, як настил, де відбувається театральне дійство.

Портал – ворота-виріз у передній стіні сцени, що відділяє сцену від глядацької зали, має прямокутну форму або з закругленими краями.

Почуття (емоція) – хвилювання, збудження – загальний стан людини, її свідомості з поєднанням різного роду відчуттів, що припускає зміни у фізичному вираженні: диханні, зміни голосу, погляду, руху, порушенні інтелектуальних функцій організму, збудження чи навпаки депресійний стан, нервозність (при негативних емоціях), захоплення, радість, упевненість, задоволення (при позитивних емоціях).

Прем’єра (перша) – показ першої вистави п’єси.       

Пристосування багатозначне слово в акторській професії; це спосіб здійснення дії, психологічний хід, застосований один до другого в процесі впливу однієї людини на іншу. На сцені при підготовці ролі це слово вживається як позначення процесу пошуку персонажем шляху для досягнення своєї мети, досягненню того, чого він хоче від партнера. Пристосування завжди спрямоване на партнера. Чим більший набір пристосувань, ходів до партнера, тим яскравіше виконання, тим більше воно буде захоплювати глядача. До цього процесу примикає і інший дуже важливий процес, що у театрі називають прибудова.

Прибудова – (подолання фізичних перешкод на шляху суб’єкта до його мети). Починається негайно після оцінки і прибудовується умовно «зверху», знизу, нарівні. Відсутність прибудови при спілкуванні з партнером є порушенням сценічного процесу і перешкоджає впливу на партнера.

Прогін (репетиційний) – перевірка готовності вистави до перегляду (або окремі сцени і акти), передує генеральній репетиції. Під час прогону вистави з’єднуються всі її художні елементи (декорація, музика, світло тощо). Ще є акторські прогони (з виконавцями ролей) і монтувальні.

Пролог вступне слово, передмова перед початком вистави, що передує основній дії.

Пропоновані обставини – термін, запроваджений К. С. Станіславським – обставини життя дійової особи, запропоновані автором, знайдені режисером і створені в уяві актора, що спонукають виконувати певні дії розкривають образ і конкретизують лінію фізичних дій. (Відповідь на питання Що? Де? Коли? Як? За яких умов? Чому?).

Простак – амплуа, простодушний, наївний чоловік.

Просценіум – передня, найближча до глядача частина сцени перед порталом і трохи висунута в глядацький зал.

Психотехніка актора – нервова і психічна організація актора, що впливає на його вміння сприймати, оцінювати, реагувати і здійснювати (думкою, словом, увагою, емоцією, рухом) те або інше творче завдання.

 

Р

 

Рампа – невисокий бар’єр уздовж сцени, який прикриває світову апаратуру знизу передньої частини сцени.

Режисер – (керую) – творчий працівник театру, який здійснює постановку драматичного твору на сцені, очолює весь організаційно-творчий процес колективу над виставою від задуму до втілення, об’єднує творчий задум, працю з акторами над створенням образів; вихователь, педагог.

Резонер амплуа актора, що любить висловлювати повчальні судження і є уособленням моралі або твердої логіки.

Реквізит – (необхідне, потрібне) – сукупність справжніх або бутафорських речей, необхідних акторам під час вистави (віяло, парасолька, хустка, портфель тощо), а також речі, які використовуються під час дії (напої, їжа, тютюн).

Ремарка – (помітка) – авторська примітка (пояснення, вказівка) для читача, постановника та акторів в тексті п’єси, що містять характеристику обстановки, зовнішності, особливостей і поведінки персонажу. Ремарка має важливе значення для розуміння п’єси.

Ремесло (у театрі) – 1. Один із напрямків сценічного мистецтва, що акцентує вміння актора висловлювати не внутрішні переживання, а зовнішню сторону, перетвореним у штамп. Ремесло не є мистецтвом, тому, що в ньому відсутнє людське переживання; 2. З іншого боку – знати ремесло – бути професіоналом.

Репертуар (опис) – 1. Сукупність творів (драматичних, музичних тощо), які виконуються протягом певного часу в театрі чи в іншому видовищному закладі.

2. Коло ролей, в яких виступає актор.

Репетиція – (повторення) – основна форма підготовки і розучування або пробне виконання (спектаклю або номера) театральним колективом чи окремим актором. У процесі репетиції режисер і актор домагаються правильного розкриття змісту, ідеї, яскравого втілення, вирішення спектаклю і ролі.

Репліка (сценічна) – (заперечую) – 1. Елементи сценічного діалогу; фраза, яку говорить актор у відповідь на слова партнера. 2. Остання фраза (або частина фрази) сценічного персонажу, за яким йде текст іншої дійової особи п’єси.

Реприза – (повторювати) – короткий вставний номер-жарт, які виконують актори розмовного жанру в цирку чи на естраді, у фехтуванні – повторний удар.

Рецензія – (розгляд) – стаття з оцінкою художнього, наукового або іншого твору, вистави, фільму із зауваженнями, пропозиціями та порадами.

Рефрен – повтор.

Ритм розмірність, узгодженість у часі і просторі, співмірність і чередування всіх елементів виражальних засобів сценічної дії. Ритм повязаний з темпом, наростанням або спадом, прискоренням або сповільненням, плавністю або бурхливим розвитком дії.

Розведення (сценічне) – розподілення акторів, які зайняті у виставі, по відповідних місцях сценічного майданчика. Розведення є способом зміни і створення нових мізансцен, а також проявом ремесла в режисерській майстерності.

Розвиток дії розгортання подій, що виростають із зав’язки, своєрідний перебіг розповіді автора про життя, стосунки і дії персонажів; процес переходу сценічної дії від одного якісного стану до іншого (від простого до складного, від нижчого до вищого), це також перехід від однієї події до іншої з підвищенням напруги і загостренням конфлікту і інтриги, внаслідок чого герої поділяються на позитивних чи їх антиподів.

Розв’язка кінець, завершення чогось; у драматичній дії – розв’язання сюжету, поняття протилежне до зав’язки – початку конфлікту.

Роль – (список, перелік) – 1. Художній образ, створений письменником у п’єсі або сценарії прямою мовою самого персонажу і авторськими ремарками для роботи актора. 2. Втілення актором на сцені того чи іншого персонажа. Набір виразних засобів сценічної ролі істотно збільшується, як за рахунок професійних навичок і психофізичних даних актора, так і за рахунок художньо-виразних засобів усієї вистави (грим, костюм, музика, світло тощо).

 

С

 

Самопочуття (сценічне) – це відправна точка в роботі, такий внутрішній стан зібраності і уваги, з якого, по-суті, починається діяльність актора по створенню сценічного образу. К. С. Станіславський називав це “вірним сценічним самопочуттям”, психофізичним станом актора, коли він нічого не грає, нічого не “представляє”, а діє “від себе, від своєї психофізичної природи.
В. І. Немирович-Данченко називав це почуття “самопочуття простоти”.
Від простого життєвого самопочуття воно відрізняється тим, що повинно виникнути в умовах сцени, тобто публічності, бо в цих умовах часто виникає «неправда», награвання, “акторський вивих”, зовнішній показ почуттів. Виховання в собі “вірного сценічного самопочуття” і є засіб боротьби з цією сценічною брехнею, коли актор зовні показує те, що не відчуває в собі.

Сезон (театральний) – частина року, протягом якої театр систематично показує свої вистави.

Система (ціле, що складене з частин) – множина багатьох елементів, які знаходяться у взаємовідношеннях, зв’язках, залежностях між собою, що утворюють певну єдність. 

Система К. С. Станіславського – умовна назва сценічної теорії, методу і артистичної техніки розроблених великим діячем російського театру                                              К. С. Станіславським. Задумана як практичне керівництво для актора і режисера, система набула значення естетичної і професійної основи мистецтва сценічного реалізму. На неї спирається сучасна театральна педагогіка та творча практику театру. Вона відрізняється від інших існуючих театральних систем тим, що будується на з’ясуванні причин, що породжують той чи інший кінцевий результат творчості. У ній вперше розв’язується проблема свідомого оволодіння підсвідомими творчими процесами, досліджується шлях органічного перевтілення актора в образ. Система Станіславського є теоретичним вираженням того реалістичного напрямку в сценічному мистецтві, який він назвав «мистецтвом переживання». Таке мистецтво потребує активної участі всіх елементів духовної і фізичної природи людини-артиста в момент творчості на сцені, вимагає не імітації, а правдивості переживань, аналогічних переживанням дійової особи. Першим і головним принципом системи Станіславського є життєва правда – основа будь-якого реалістичного мистецтва, основа основ всієї системи. Нічого приблизного, нарочитого, умовного взагалі тільки живий органічний процес – справжня правда мистецтва і художній відбір митця. 2. Другий принцип – ідейна активність мистецтва і вчення про надзадачу. Це те, заради чого художник хоче висловити свою ідею і довести її до свідомості людей (глядача). Це те, – заради чого художник-митець прагне в решті-решт, саме дороге, саме цінне, саме суттєве бажання ствердити, довести істину або ідеал в активній боротьбі або протистоянні. Взагалі, ідейна активність за ідеал лежить в основі суспільно-перетворюючого значення мистецтва (бажання перетворити світ на краще). Із цього витікає третій принцип системи – принцип активності дії як збудника сценічних переживань актора і основного матеріалу в акторському мистецтві. Не можна грати образи і страсті, а треба діяти в образах і страстях ролі (К. С. Станіславський). Цей принцип являється тим гвинтиком, навколо якого обертається вся практична частина система (метод роботи над роллю). 4. Четвертий принцип повязаний з органічною творчістю в залежності і відповідності з надзадачею актора. Не зовнішня, механічна дія, а справжня, продуктивна, цілеспрямована, логічна, послідовна, безперервна і органічна в запропонованих обставинах ролі. 5. Кінцевим станом творчого процесу в акторському мистецтві являється створення сценічного образу через органічне, творче перевтілення в образ і це п’ятий принцип системи. Творче перевтілення – мета акторського мистецтва, де актор ставить самого себе в запропоновані обставини ролі і іде від Я до образу. При перевтіленні велике значення приділяється зовнішній характерності. “Не характерних ролей – не існує”. Запропонована К. С. Станіславським система, естетика і методологія сценічної творчості набули величезного поширення в усьому світі і стали програмою боротьби за реалізм, глибоку правду і змістовну простоту в мистецтві.        

Скена – (намет) – одна із трьох основних частин будинку давньогрецького театру поряд з орхестрою й місцем для глядачів; приміщення, де спочатку переодягалися актори, а пізніше – місце, де відбувалася вистава (сцена).

Словесна дія – це дія словом, яка впливає на різні сторони людської психіки: на розум, на волю, на уяву, на почуття. На сцені слово – засіб боротьби за досягнення цілей, якими живе персонаж. Поняття фізичної дії, внутрішньої дії і словесної дії нерозривні. Станіславський вважав у цій триаді словесну дію головною. Слово стає вінцем творчості, воно стає джерелом всіх завдань, і психічних, і пластичних (К. С. Станіславський).

Спектакль – (вистава, видовище) – твір сценічного театрального мистецтва, що створюється театральним колективом – це актори, художники-декоратори, композитор, музиканти, технічні працівники. Очолює їх дії – режисер-постановник).

Спостереження – важлива риса для творчого працівника. Один зі способів формування сценічного образу за допомогою наслідування, повтору або копіювання реально існуючого в дійсності, що викликало інтерес. Це спостереження за людьми, характерами, речами, ситуаціями, тваринами то що з перспективою художнього осмислення образу. 

Сприйняття (сценічне) один із основних моментів всієї акторської діяльності. Саме зі сприйняття починаються всі процеси, що відбуваються в актора при створенні ролі. «Сприйняття» - «оцінка» - «віддача» - етапи творчого моменту при оцінці факту. Сприйняття пов'язане з усіма органами чуття. Сценічне сприйняття означає вміння «по справжньому бачити, чути, відчувати – світ навколишній сприймати» кожної хвилини існування людини-актора на сцені.

Статист – (що стоїть нерухомо) – актор, який виконує роль без слів, учасник масових сцен (фігурант).

Станок – конструкція, декораційна установка, що служить для створення на сцені підвищень, майданчиків, площин. В балеті станок (брус) – пристосування для вправ.

Стиль – (грифель для писання) – сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру художника, письменника через елементи її форми художнього твору, моди, будови, слова, композиції.

Субретка – театральне амплуа жвавої, спритної, лукавої служниці (комедії 17-18 ст).

Суфлер – (підказувати) – працівник театру, що стежить за репетицією та виставою і в разі необхідності підказує текст ролі.

Сцена – 1.- Місце в театрі чи в концертному залі, де відбуваються вистави, основна частина театрального приміщення. 2. – Окрема частина дії, акту п'єси.

Сценарій – сюжетна схема, за якою створюється вистава в театрі, короткий виклад змісту, визначення персонажів, позначені вставні номери; сценарій надає актору можливість проявити свій талант і винахідливість.

Сценічна дія – дія – вольовий акт людської поведінки, спрямований на досягнення певної мети. Акторська дія – єдиний психофізичний процес досягнення мети в залежності від запропонованих обставин, кіл уваги в просторі і часі. Актор створює образ за допомогою своєї поведінки і дій, що і становить суть гри. Сценічна дія це дійова природа сценічного образу, звязок образів, вплив і взаємодія образів в п’єсі. Дія (сценічна) є матеріалом в акторському мистецтві і визначає його специфіку, тобто матеріал, яким користується художник для створення художнього образу (в літературі – слово, живописі – колір, лінія, в музиці – звук). В акторському мистецтві матеріалом є дія.

Сценічна мова один із основних засобів сценічного втілення драматичного твору. Володіючи майстерністю сценічної мови, актор розкриває внутрішній світ, передає соціальні, психологічні, національні, побутові риси характеру персонажів.

Сценічна свобода – один із елементів внутрішньої і зовнішньої техніки актора. Має дві сторони зовнішню (фізичну) і внутрішню (психічну). Зовнішня свобода (м’язова) – це стан організму, при якому на кожний рух тіла в просторі витрачається стільки м’язової енергії, скільки цього вимагає рух. Зовнішня свобода – результат свободи внутрішньої.

Сценічне завдання (задача) – своєрідне визначення мети і напрямку дії для виконання правильної, осмисленої, продуктивної дії на сцені. Сценічне завдання відповідає на три питання: 1. Що я роблю? (Дія), 2. Для чого я роблю? (Мета: чого хочу домогтися даною дією), 3. Як я роблю? (форма виконання завдання, називають акторським пристосуванням). Перше і друге питання (дія і мета) можуть бути визначені заздалегідь. Третє – шукається в процесі дії і залежить від поведінки партнера.

Сюжет – (тема, предмет) – подія (чи система подій), що покладена в основу письмового твору чи п’єси, динаміка розвитку характерів у художніх обставинах, просторі і часі. Сюжет і фабула пов’язані з організацією конфлікту і взаємовідносин персонажів твору, переживань, думок, почуттів, психологічних рухів і настроїв героїв, змальовує життя певного часу. Тісно пов’язаний з ідеєю і є засобом її розкриття.     

 

Т

 

Талант (мистецький) – видатні здібності людини щодо певного виду діяльності, високий рівень обдарування в сфері театрального, образотворчого, хореографічного, вокального, музичного мистецтва. Талант має потребу в постійному вдосконаленні, у тісному зв’язку з життям і невід’ємний від світогляду художника і його майстерності.

Танець вид мистецтва, в якому художній образ створюється пластичними і ритмічними рухами.

Творча уява – психічний процес, який виявляється у створенні нових образів на основі раніше набутих конкретно-чуттєвих вражень; виступає як момент в діяльності митця в поєднанні з його пам’яттю, мисленням, волею, почуттями. Процес завжди активний і синонім творчої уяви і фантазії.

Творчий задум перший етап творчого процесу, як намір і бажання індивідуального творення. Творчий задум виникає під впливом першого поштовху, що йде з життя, читання, або власних роздумів.

Театр (місце для видовищ) – вид мистецтва, що відображає життя у сценічній дії, яку виконують актори перед глядачем.

Тема – (те, що лежить в основі) – коло подій, життєвих явищ, змальованих автором у творі в органічному зв’язку з проблемою, яка постає в творі і потребує осмислення. Тема, сюжет, персонаж, проблема є різними гранями цілісного бачення людиною дійсності, пошуку сенсу життя Тема та ідея складають ідейно-тематичну основу твору. Відповідає на питання «про що?».

Темп (час) – ступінь швидкості ,швидкість руху. У театрі темпоритм вистави це  наростання чи спад, плавний чи бурхливий, прискорений чи сповільнений розвиток сценічної дії.

Тип – літературний образ, в якому узагальнюються окремі риси зовнішності чи характеру персонажу, його соціальної, національної та професійної приналежності.

Типовий – характерний, той, що відповідає певному стандарту, зразок.

Травесті – (перевдягати) – театральне амплуа актриси, яка виконує ролі хлопчиків, підлітків, і любить перевдягатися в чоловічі костюми; в опері партія юнака, яку виконує жінка.

Трагедія – (пісня козлів) – драматичний жанр, твори, які пройняті пафосом трагічності, відзначаються гостротою, непримиренністю конфлікту особистого чи громадського характеру і закінчується тим, що герой               гине.
Вчинки героя впливають на його власну долю і на долю оточуючих. Основу трагедії становлять гострі суспільні конфлікти, проблеми буття, зіткнення особистості з суспільством і випробовуваннями долі.

Трагік – амплуа актора, що виконує трагічні ролі.

Трагікокомедія – драматичний твір з ознаками, як комедії, так і трагедії.

Трактовка – своє особисте розуміння чогось, свій варіант (те ж саме, що й інтерпретація).

Трупа – творчий склад (колектив) театру або цирку, в залежності від виду театральних дійств.

Трюм – приміщення під сценою.

Туалет (актора) – 1. Одяг, вбрання; 2. Наведення порядку в зовнішньому вигляді; 3. Столик із дзеркалом; 4. Для актора – це систематична робота актора над розвитком і вдосконаленням своїх професійних якостей – непорушний закон театральної освіти.

 

У

 

Увага основний елемент внутрішньої техніки актора, «провідник почуття» (Станіславський). В залежності від характеру об’єкту розрізняють увагу зовнішню (поза самої людини) і внутрішню (думки і почуття). Завдання актора вміти активно зосереджуватись на довільному об’єкті в межах сценічного простору, бачити, що дано, а ставитись, як задано (формула сценічної уваги). Розрізняють три кола уваги: мале коло (зосередженість діючої особи на логіку своїх вчинків), середнє коло (спілкування з партнером на сцені в дії цього моменту) і велике коло (вихід із сценічного простору в зал, в інше коло уваги обумовлене логікою внутрішнього життя).

Умовність – уява неіснуюча або символічна. Умовність – одна з існуючих властивостей мистецтва, що підкреслює відмінність художнього твору від відтвореної в ньому реальності.

Уява (сценічна) – здатність людини (актора) відтворити в пам’яті образи людей, тварин, предметів, ситуацій (на основі спостережень, фантазії і знань), які викликані у свідомості зовнішнім подразником, для створення (втілення) в новий сценічний образ.

 

Ф

 

Фабула (байка, переказ) – стислий зміст подій і пригод зображених у драматичному творі, сюжетна основа, подана в послідовному зв’язку.

Фантазія – (плід уяви, мрія, вигадка) – один з елементів внутрішньої техніки актора, який тісно пов’язаний зі сценічної увагою і уявою і являє собою форму творчого мислення людини-художника. Якщо тенденція творчої уяви полягає в тому, щоб уявити, “побачити”, “створити” в пам’яті те, що реально існувало і на основі реально існуючого в житті створити – щось свідомо нове, то творча фантазія полягає в тому, що сприймаючи об’єкти, актор мисленно приписує ім такі властивості, якими ці об’єкти насправді не володіють і силою свого творчого мислення включити їх в ситуацію, в яких вони ніколи не були і не будуть. Для актора фантазувати – значить внутрішньо програвати. І оскільки матеріалом актора є його дія, для актора фантазувати – значить діяти, але не насправді, а поки що тільки в уяві, в своїх творчих – мріях, вигадках, думаючи про свій образ не в третій особі він, а завжди в першій особі я. Таким чином, для того, щоб у майбутньому злитись зі своїм образом на сцені актор повинен попередньо багато разів злитися з ним у своїй уяві – це закон творчості актора (перевтілення).

Фантасмагорія – (бачення, привид і кажу) – фантастичне уявлення, щось нереальне, вигадливі бачення, марення фантазії, химерне, дивовижне перетворення, зміна. Піджанр фантастики.

Фарс – (наповнюю, начиняю) – вид народного театру Західної Європи                                (14-15 ст.), який визначався соковитим гумором, яскравою життєрадісністю, пов'язаний з народними іграми, обрядами, де грубувато, але весело зображувались сімейні негаразди, висміювались негативні риси (дурість, жадність, хвалькуватість), широко використовувались зовнішні комічні форми (сварка, бійка, колотнечі).

Фат – (дурний) – амплуа актора, що грає ефектних, самовпевнених і обмежених людей, які люблять похизуватися.

Феєрія (фея, чарівниця) – вистава-казка з фантастичними костюмами, декорацією зі сценічними ефектами (виникла як жанр театрального дійства в Італії в 17 ст.).

Фігурант те, що й статист.

Фінал – (кінець)завершальна частина твору.

Фойє (осередок) – приміщення в театрі (або в іншому місці) для перебування глядачів перед початком вистави або в антракті.

Фрагмент – дрібна частина цілого, шматок.

Х

 

Характер (сценічний) – ознака, риса, особливість – сценічний типаж (образ, індивідуальність), який створює актор, граючи у виставі. Від звичайного характеру в житті, сценічний характер відрізняється естетичною якістю – всі елементи в ньому (зовнішні і внутрішні) підпорядковані художньому задуму. Створення сценічного характеру – головна мета акторської творчості, яка здійснюється протягом вистави в результаті драматичної дії і виконання актором сценічних задач.

Характерність – зовнішня фізична характеристика образу (грим, костюм, зачіска, пластика), що підкреслюють і виявляють внутрішній світ образу. Зовнішність персонажу повинна гармонійно зливатися зі сценічною дією, а без глибокого внутрішнього характеру – лише імітація образу.

Характерний (актор) – відбиток, своєрідність – актор, позначений яскраво вираженою статтю, зовнішньою своєрідністю. Характерність буває не тільки зовнішньою, але й внутрішньою: яскраві психологічні риси, почуття, прагнення, коли актор виходить за рамки свого амплуа. Поняття «характерний актор» в сучасному театрі використовується лише для того, щоб підкреслити домінуючу особливість творчої індивідуальності актора.

Художній образ (театральний) – особлива форма естетичного освоєння світу, створення художніми засобами узагальненої картини дійсності або переживань, втілених у формі конкретного явища (сценічний образ).

Художня дія – творчий акт створення художнього образу. Створюється умовними художніми виразними засобами і спонукає людей до образного естетичного і морального пізнання і відчуття явищ навколишнього світу й самого себе.

 

Ц

 

Цензура (суворе судження, вимоглива критика) – державний нагляд за змістом друкованих видань, театральних вистав, кінофільмів, радіо, телебачення.

 

Ч

 

Червона лінія межа між авансценою і нульовим планом сцени. На червоній лінії опускається протипожежна завіса.

Четверта стіна – уявна стіна, яка розділяє сцену і зал. Публіці пропонується немов би підглядати за персонажами, а самі персонажі поводять себе так, наче вони відгороджені четвертою стіною, не звертаючи уваги на зал.

 

Ш

 

Ширма переносна складана перегородка зроблена з рам і обтягнена тканиною (або папером), часто використовуються у театрі ляльок.

Шоу – сучасна естрадна вистава з великою кількістю спецефектів, за участю досить відомих виконавців (шоу-концерт, шоу-балет тощо).

Штамп – друк – зовнішній акторський засіб, позбавлений внутрішнього духовного змісту, що використовується для вираження певних почуттів. Штамп далекий від справжнього мистецтва і завжди є породженням ремісництва. Термін штамп використовується також для позначення повторного засобу у мистецтві.

Шумове оформлення – відтворення на сцені звуків навколишнього середовища.

 

Я

 

Яблуко розбрату причина боротьби персонажів, які призводять до конфлікту або зіткненню протилежностей.

Ява частина акту, в якому проходить зміна складу дійових осіб (входить, виходить). Кожна ява зумовлена логічним розвитком дії, фабулою п’єси (акт).

Явище у драматургії та театрі – частина картини, яка визначається появою одного, або кількох персонажів, а також театральна дія, що має відношення до появи персонажів.

“Якби” – (магічне, творче “якби”) – особливий вислів, запроваджений                                        К. С. Станіславським у театральну педагогіку, режисуру і акторську роботу; засіб для знаходження правдивої, продуктивної і цілеспрямованої дії, одночасно й переживання в навчальному етюді епізоді, ролі. Актор створює у своїй уяві ті чи інші запропоновані обставини зовнішнього середовища і ставить собі запитання: “Щоб я робив тут і зараз, які б виконував дії, якби ці обставини були не видуманою уявою, а реальною дійсністю?”. Призначення магічного якби творче перевтілення в образ, активний збудник акторського самовираження і запобігання акторськими штампами.

Яма (оркестрова) – поглиблення між залом і сценою, в якому розміщається оркестр.

Ярус – балкон у внутрішньому приміщенні театру на якому розміщені місця для глядачів і який тягнеться вздовж задньої (іноді бокових) стін залу для глядачів.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Література

 

1. Айслер-Мертц К. Язык жестов / Пер. с нем. С. Давысовой. – М.: Фаир-Пресс, 2001. – 160 с.

2. Боген М. М. Обучение к двигательным действиям. – М.: Физкультура и спорт, 1985. – 192 с. 

3. Василько В. Фрагменти режисури. – К.: Мистецтво, 1967. – 380 с.

4. Вербицкая А. В. Основы сценического движения. – М.: ГИТИС, 1982. –                   71 с.

5. Голубовский Б. Г. Пластика в искусстве актера. – М.: Искусство, 1986. –                     189 с.

6. Громов Ю. И. Танец и его роль в воспитании пластической культуры актера. – СПб.: Планета музыки: Лань, 2011. – 256 с.

7. Кох И. Э. Основы сценического движения. – СПб.: Планета музыки, Лань, 2010. – 566 с.

8. Маркова Е. В. Современная зарубежная пантомима. La mime. – М.: Искусство, 1985. – 191с.

9. Морозова Г. Пластическое воспитание актера. – М.: Терра Спорт, 1998. –                        238 с.

10. Морозова Г. Сценический бой (фехтование и пластические трюки в спектакле). – М.: Искусство, 1970. – 141 с.

11. Немировский А. Б. Пластическая выразительность актёра. – М.: Искусство, 1976. – 128 с.

12. Никитин В. Н. Пластикодрама: новое направление в арт-терапии. – М.: Когито-Центр, 2003. – 183 с.

13. Основы сценического движения: учеб. пособие для культурно-просветительных училищ / Под ред. И. Є. Коха. – М.: Просвещение, 1976. – 222 с.

14. Пиз А. Язык телодвижений / Пер. с англ. Н. Е. Котляр. – СПб.: Изд. дом Гутенберг, 2000. – 188 с.

15. Румнев А. А. О пантомиме. – М.: Искусство, 1964. – 244 с.

16. Рутберг И. Г. Пантомима. Опыты в мимодраме. – М.: Советская Россия, 1977. – 112 с.

17. Станиславский К. С. Работа актера над собой. – М.: Художественная литература, 1938. – 576 с.

18. Таиров А. Я. О театре. – М.: ВТО, 1970. – 604 с.

19. Элькис Г. Я. О пластическом тренаже актёра: из опыта педагога. – М.: Искусство, 1986. – 115 с.

 

1

 

docx
Пов’язані теми
Мистецтво, Інші матеріали
Додано
26 вересня 2019
Переглядів
2036
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку