СОЦІАЛІЗАЦІЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ  ШКОЛИ.

ВОЛК НАТАЛІЯ В’ЯЧЕСЛАВІВНА,ЗАСТУПНИК ДИРЕКТОРА З НАВЧАЛЬНО — ВИХОВНОЇ РОБОТИ.

Комунальний заклад освіти “Майська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів”

 Статтю присвячено проблемі соціалізації дітей в сучасному освітньому закладі, факторів і умов, що визначає успішність даного процесу. Основний акцент робиться на ролі школи як другого за значимістю, після сім'ї, інституту соціалізації, а так само її взаємодії з сім'єю. Практичні приклади, описані в статті, ілюструють вплив індивідуальних особливостей професійної діяльності педагогів освітнього закладу на ступінь соціалізації молодших школярів, а також констатує необхідність цілеспрямовано впливати на особистість дитини, створюючи для цього психолого-педагогічні умови.

 Ключові слова: соціалізація, стиль професійної діяльності, умови соціалізації.

 У сучасній педагогіці проблема соціалізації дитини молодшого шкільного віку поступово виходить на перший план. Це пов'язано з безліччю факторів: мінливою соціальною ситуацією розвитку дитини, сучасною реформою освіти, збільшенням соціально-педагогічних проблем дітей. У документах про модернізацію освіти відзначається, що в процесі реформування суспільства змінюються роль і функції освіти: вони зміщуються з обслуговування інтересів держави на задоволення потреб особистості, суспільства і соціальних груп.               Метою освіти відповідно до нових підходів стає розвиток особистості [2].

 Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується до періоду громадянської зрілості людини. Перші елементарні відомості людина отримує в сім'ї. Потім естафету соціалізації особистості приймає школа.               Освітня установа є другим за значимістю (після сім'ї) інститутом соціалізації і виступає для дитини «справжньої моделлю суспільства, ... придбані в родині задатки і навички соціального життя набувають тут новий соціальний контекст, ... дитині передається вся система соціальних вимог» [1].

 Засвоєння соціального досвіду і готовність до його збагачення формується через включення дітей і підлітків в реальні відносини між собою, в родині, з дорослими, в мікро групах і більших об'єднаннях, у відносинах з державою, представленим, перш за все школою, зі світом - через природу і засоби масової інформації. Розглядаючи з цих позицій мету нашої діяльності, ми бачимо її головні складові, адекватні основні соціальні  функцій, що реалізовуються людиною в житті. Такими складовими є сформованість в учнів готовності:

- до цивілізованих людських стосунків;

- до відносин у духовній сфері на базі загальнолюдських цінностей.

 Наші перші практичні кроки по реалізації цього методологічного підходу до діяльності, що спирається на повагу до дитини, переконали нас в тому, що соціалізація дитини буде здійснюватися більш ефективно, якщо:

1. Забезпечити включеність дітей в реальні соціально-значимі відносини.

2. Регулювати відносини дітей і дорослих на основі гармонізації загальнолюдських і реальних цінностей.

3. Гармоніювати права дитини на основі взаємозв'язку педагогічного управління і дитячого самоврядування.

 Для успішної соціалізації необхідно вчити школярів виробляти готовність до доцільних дій в нових обставинах життя, тому виникає питання про можливість управління даним процесом.

 Освітні установи можуть посприяти соціалізації дитини, якщо відповідним чином організують і структурують методичні, управлінські, кадрові та інші ресурси.

 Головною дійовою особою в школі зі "дорослого" 'боку залишається вчитель, і вирішувати проблеми психолого-педагогічних труднощів учнів в процесі навчання доводиться йому. Особливе значення це набуває в початковій школі, тому що позиція, яку займає дитина на цьому етапі, закладає основи його подальшого ставлення до процесу опанування знаннями і багато в чому визначає соціальний стан в дитячому колективі.

 Особистісні особливості педагога молодших класів, його культура, педагогічні здібності, ставлення до дітей і навіть риси характеру роблять позитивний або негативний вплив на особистість школяра, так як навчання і виховання в початковій школі переплітаються особливо тісно.

 На нашу думку, найбільш яскраво особистісні якості вчителя виявляються в стилі його педагогічного спілкування. У молодших класах, де учень більшу частину часу спілкується з одним учителем, саме цей учитель створює сприятливу або несприятливу обстановку не тільки для навчання, але і для розвитку учня. У сприятливій обстановці учні не бояться задавати вчителю питання, не бояться помилитися, не забороняють собі проявляти емоції, можуть попросити допомоги у вчителя і однокласників. Зрозуміло, що забезпечити учням психологічний комфорт може педагог, який і сам комфортно почуває себе в класі - тобто сам вміє виявляти емоції в соціально прийнятній формі, вміє спокійно пояснити матеріал і переконати учнів в своїй правоті, вміє розуміти почуття кожного і спілкуватися з різними учнями , вирішувати конфлікти між ними і в той же час відстоювати свої права.

 Соціально-педагогічна робота є системною діяльністю, спрямованою на допомогу дитині в організації себе, на встановлення нормальних стосунків у сім'ї, в школі, в суспільстві. Успішне здійснення такої діяльності може бути при виконанні певних умов:

- всебічна педагогічна діагностика,

- вивчення і широке використання соціуму, в першу чергу сім'ї,

- гуманність і відкритість освітнього закладу,

- наявність підготовлених кадрів для цієї роботи - соціальних педагогів [3].

 До базових умов успішності соціалізації дитини ми відносимо наступні:

стан психічного здоров'я дітей;

наявність емоційно-комфортної атмосфери в класі;

створення сприятливих умов для протікання процесу соціалізації дитини, зокрема для забезпечення психологічного комфорту в колективі;

забезпечення тісної взаємодії педагогів і батьків;

організація психолого-педагогічного моніторингу динаміці показників здоров'я, виховання і розвитку дітей;

побудова відносин партнерського співробітництва і готовності працювати в соціально-орієнтованому процесі [5].

 Виховання і соціалізація молодших школярів здійснюються не тільки освітнім закладом, а й сім'єю, позашкільними установами за місцем проживання. В сучасних умовах на свідомість дитини, процеси його духовно-морального, психо-емоційного розвитку, соціального дозрівання великий вплив робить зміст телевізійних програм, фільмів, комп'ютерних ігор, Інтернету.               Взаємодія школи і сім'ї має вирішальне значення для організації морального укладу життя молодшого школяра. У формуванні такого укладу свої традиційні позиції зберігають установи додаткової освіти, культури і спорту.               Ефективність взаємодії різних соціальних суб'єктів духовно-морального розвитку та виховання учнів залежить від систематичної роботи школи з підвищення педагогічної культури батьків, узгодження вмісту, форм і методів педагогічної роботи з установами додаткової освіти.

 Педагогічна культура батьків - один з найдієвіших чинників духовно-морального розвитку, виховання і соціалізації молодших школярів. Уклад сімейного життя є один з найважливіших компонентів морального укладу життя того, хто навчається. В силу цього підвищення педагогічної культури батьків необхідно розглядати як один з найважливіших напрямків виховання і соціалізації молодших школярів [4].

 При використанні різних методів психолого-педагогічної діагностики дітей і їх батьків: спостереження, бесіди, анкетування, малюнки дітей отримали наступні результати:

Педагогічний стиль в сім'ї:

розумна вимогливість до дітей, атмосфера довіри і підтримки один одного - 83%

батьківська любов супроводжується сильною опікою одного з членів сім'ї - 17%

Рівень емоційної підтримки:

атмосфера взаємної підтримки, доброзичливості, любові - 83%

здоровий спосіб життя без особливого емоційного забарвлення: без сварок і без великої прихильності, "життя за звичкою" - 17%

Цінність дітей:

діти для нас головна цінність - 50%

діти, швидше за все елемент соціального статусу "як у всіх, так положено" - 17%

діти - рівнозначна цінність поряд з подружжям - 17%

Педагогічна культура:

читають педагогічну літературу, використовують рекомендації вчителя, вихователя, слухають передачі по радіо, телебаченню - 17%

використовують життєвий досвід - 83%

Проблеми в вихованні:

непослух, дратівливість, плаксивість - 27%

не відчувають проблем - 73%

При проведенні анкетування "Стилі і методи виховання в сім'ї", з'ясувалося, що 63% батьків вважають, що необхідно виховувати власну дитину за своїм образом і подобою, хоча відзначають, що дитина повинна багато осягати на власному досвіді, методом проб і помилок; і тільки 37% створюють всі можливі умови для того, щоб дитина могла навчитися розвивати власну ініціативу, здатність до аналізу подій, вчать не тільки усвідомлювати свої помилки, але і створюють умови для їх самостійного виправлення.

 Проведення такої діагностики виявило особливості сімейного виховання і дозволило намітити план роботи, використовуючи індивідуальні форми: бесіди, консультації; групові: батьківські збори, засідання круглого столу. Наголос робиться на психолого-педагогічну освіту  батьків.

 Таким чином, розвиток особистості не може здійснюватися самостійно, необхідно цілеспрямовано впливати на неї, створюючи для цього психолого-педагогічні умови.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. М., 2000..

2. Ізотова Є.І. Індивідуалізація професійної діяльності педагогів і психологів і її вплив на соціалізацію молодших школярів .// Психологія і школа. - 2010. - №1. - С. 24 - 39

3. Концептуальні засади змісту діяльності класного керівника .// Вісник освіти. - 1991. - №8. - С. 19-23.

4. Орієнтовна програма виховання і соціалізації учнів. Початкова загальна освіта.  2009.

5. Психолого-педагогічні умови особистісного зростання і соціалізації дітей / за ред. Т.Д.Марцінковской. , 2002.