"Соціальна адаптація учнів до НУШ на засадах педагогіки життєтворчості"

 

 

 

 

 

 

 

 

Соціальна  адаптація учнів до НУШ   на засадах педагогіки життєтворчості

 

 

 

 

Роботу виконала:

                 ЗДНВР Бараниківської ЗОШ

                                    Кремінського району, Луганської області

                       Бірюченська Тетяна Михайлівна

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ                                                                                                    3

Розділ І. Теоретичні основи  адаптації дітей до школи              6

1.        Теоретичні підходи до проблеми адаптації дітей до школи  6
2.        Аналіз труднощів, що виникають у дітей на початку навчання                                                                                      9
3.        Шляхи здійснення освітньо – виховної роботи з адаптації дітей до навчання                                                                      13

Розділ ІІ. Пошуково – педагогічна робота з проблеми адаптації дітей до школи                                                                                   16

2.1. Планування уроків з адаптації дітей до школи                         16

2.2. Методика занять з адаптації дітей до школи                             16

Висновки                                                                                              18

Використана література                                                                      20                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3

                                           Вступ

1. Розкрити теоретичні підходи до проблеми адаптації дітей до школи.
2. Зробити аналіз труднощів , що виникають у дітей на початку навчання.
3. Висвітлити шляхи здійснення освітньо – виховної роботи з адаптації дітей до навчання.
4. Визначити планування уроків з адаптації дітей до школи.
5. Розкрити методику занять з адаптації дітей до школи.
6. Дослідити результативність роботи.

 

  

 

6

Розділ І. Теоретичні основи проблеми  адаптації дітей до школи

1.        Теоретичні підходи  до проблеми адаптації дітей до школи

Перенесення акцентів у педагогіці з традиції, орієнтованої на розвиток когнітивних ( пізнавальних) функцій, на особистісно -орієнтоване навчання, спонукає , відповідно, і до їх поширення у системі взаємостосунків, до пошуку засобів, способів і  механізмів партнерської взаємодії всіх суб’єктів, задіяних у навчальному процесі. Незважаючи на те, що вивченню етапів, структури, особливостей і динаміки становлення навальної діяльності завжди приділялась особлива увага у психолого -  педагогічній літературі  проблема адаптації 6 – 7- літніх дітей до навчання в школі здавалося другорядною , і науково – методичних розробок з цієї проблеми недостатньо. У нинішніх умовах необхідно розробляти підходи , за допомогою яких можливі переосмислення і перебудова технологій практичної діяльності психолога і педагога у період адаптації першокласників.

Адаптація – пристосування дитини до умов та вимог нового середовища.

Адаптація дітей до школи буває:

• біологічна;
• психологічна;
• соціальна.

        Вступ до школи вимагає певного рівня розвитку мислення, довільної регуляції поведінки, навиків спілкування. Оцінка рівня шкільної адаптації складається з наступних блоків:

1. Показник  інтелектуального розвитку.
2. Показник емоційного розвитку.
3. Показник сформованості комунікативних навиків.
4. Рівень шкільної зрілості дитини в дошкільний період.

Результати досліджень Г.М.Чуткіної показали, що виходячи з рівня розвитку кожного з перерахованих показників, можна виділити три рівні соціально – психологічної адаптації до школи.

 

1.  Високий   рівень адаптації                      

7

Першокласник позитивно відноситься до школи, вимоги, що пред’являються, сприймає адекватно; учбовий матеріал засвоює легко; глибоко і повно опановує програмним матеріалом; вирішує ускладнені задачі, старанний, уважно слухає вказівки, пояснення вчителя, виконує доручення без зовнішнього контролю; виявляє велику цікавість до самостійної учбової роботи , суспільні доручення виконує охоче і сумлінно; займає в класі сприятливе статусне положення.

2. Середній  рівень адаптації

Першокласник позитивно відноситься до школи, її відвідини не викликають негативних переживань, розуміє учбовий матеріал, якщо вчитель висловлює його детально і наочно, засвоює основний зміст учбових програм, самостійно вирішує типові задачі, зосереджений і уважний при виконанні завдань, доручень, вказівок дорослого, але при його контролі; буває зосереджений лише тоді, коли зайнятий чимось  для нього цікавим; суспільні доручення виконує сумлінно, дружить з багатьма однокласниками.

3. Низький рівень адаптації

Першокласник негативно або індиферентно відноситься до школи; нерідкі скарги на нездоров’ї; домінує пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; з’ясований з вчителем матеріал засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником утруднена; при виконанні самостійних учбових завдань не виявляє цікавості; до уроків готується нерегулярно, необхідні постійний контроль, систематичні нагадування  і спонуки з боку вчителя і батьків; зберігає  працездатність і увагу при подовжених паузах для відпочинку, для розуміння нового і рішення задач за зразком потрібна значна учбова допомога вчителя і батьків; суспільні доручення виконує під контролем, без особливого бажання, пасивний; близьких друзів не має. Знає по іменах і прізвищах лише частину однокласників. О. Савченко зазначав, «… перший клас – своєрідна сходинка в системі   початкового навчання. З одного боку, шестилітні учні за своїм статусом – школярі, які навчаються у певних часових нормах за чітко визначеними вимогами  навчальних програм, підручниками. А з іншого, - це діти, які за своїм віком перебувають на межі вікових періодів –                                                                                     8

довкілля і молодшого шкільного. Саме це зумовлює тривалу перебудову їхньої психіки, складність адаптації до умов шкільного навчання».

    Традиційно в Україні діти починали навчання в школі з 7 років. Однак, і у вітчизняній, і в зарубіжній історії з деякою періодичністю   і продовжує поставити питання про зниження віку навчання. У межах досліджень нових ідей розробляється багато різних напрямків, серед яких і проблеми звикання дітей до процесу навчання.

У працях відомих педагогів, науковців, зокрема, Ш.Амонашвілі, Н.Бібік,  О. Савченко, С. Коробко, О. Проскури та інших досліджувалися психолого – педагогічні, фізіологічні особливості   шестиліток, розроблялися методичні рекомендації для вчителів, в яких особливо підкреслювалася необхідність виявляти  обережність і поміркованість у побудові педагогічного процесу. У межах подібних досліджень психологічною основою звикання дітей до школи висувалися: наявність різносторонньої підготовленості дітей, корекція несформованих умінь і навичок з перших днів навчання. Вчені та практики були одностайними, що особливої уваги потребує  початковий етап навчання, коли відбувається адаптація до нових умов – систематичного навчання. У цей період деякі діти можуть бути тривожними, роздратованими, плаксивими, й у  всіх, як правило, підвищена нервова, психологіна і  фізична напруга.

             Процес адаптації першокласників до навчання  на етапі входження в шкільне життя впливає на всю життєдіяльність особистості. Визначає її емоційне самопочуття. У практиці роботи навчальних закладів можна умовно  виділити три рівні протікання процесу адаптації першокласників:

• стихійна адаптація;
• частково організована адаптація;
• організована адаптація.

             Результати багатьох досліджень свідчать про те, що сприятливий психологічний клімат, ігрові  методи навчання підвищують розумову активність дітей, стабілізують їхній душевний стан. Під час здійснення психологічної підтримки дітей важливо поєднувати сприятливий педагогічний клімат із продуманим режимом дня, ретельно нормованими розумовими й емоційними навантаженнями.

 

9          

 Як показує шкільна практика, зазначені вище поняття часто використовувалися для того, щоб розділити дітей у різні класи. На нашу думку, необхідно використовувати ці знання, виявляючи під час діагностування позитивні риси особистості  дітей, без поділу їх на класи, і шляхом психолого – педагогічної підтримки  допомогти першокласникам адаптуватися до навчання, розвивати у них упевненість у власних творчих та інших можливостях.   Л. Виготський вважав, що дитина виховує себе сама. Дорослі лише створюють умови, особливий   навчально – виховний простір, в якому у дитини формується ставлення до себе і людей, бажання дізнатися про нове. Від того, наскільки педагог враховує  фізіологічні  та соціально – психологічні труднощі дітей від 6 – 7 років, як організовує психолого – педагогічну підтримку, залежатиме ефективність створеного для першокласників освітнього середовища.

Отже, аналіз досліджень щодо особливостей психолого – педагогічної адаптації дітей до школи, показав, що  розробляється багато різних напрямків вирішення проблеми звикання дітей до процесу навчання. Педагоги створюють умови, навчально – виховний простір таким чином, щоб у дітей сформувалося ставлення до себе і до людей, бажання дізнатися про нове.

1.2. Аналіз труднощів, що виникають у дітей на початку навчання

Основу пропонованого підходу до аналізу труднощів, що виникають у 6 – річних дітей на початку систематичного навчання, складає цілісний облік індивідуальної ситуації психічного розвитку дитини. Під ситуацією розуміється єдність відносин дитини до дорослого ( вчителя) і до пропонованих з боку дорослого завдань. Можливо, варіанти представленості для дитини дорослого і завдання, тобто різні типи ситуацій, істотно обумовлюють поведінку дитини на уроках, сприятливість  до того або іншого змісту і т.д. і можуть служити підставою для психологічно осмисленою типологізації самих дітей.

Учбова ситуація

Загальна ситуація сумісності в шкільному навчанні «Дитина доросла  - завдання» - може трансформуватися для дитини в учбову. В цьому випадку дорослий виступає для дитини в соціальній ролі вчителя,

 

10

тобто носія суспільно вироблених способів дії, соціальних зразків. Ця роль припускає певну систему суто шкільних суворо регламентованих відносин. Дитина приймає позицію учня, готова нести нові для себе обов’язки, причому деякі обмеження, пов’язані з новою позицією, приймаються охоче, оскільки відповідають новому ступеню дорослості. Пропоновані дорослим учбові завдання аналізуються за змістом. Дитина вступає з ним у учбові відносини, тобто у відносини, направлені на оволодіння новими способами дії.

                     Діти, для яких шкільна дійсність виступає в ролі учбової ситуації, - найбільш готові до школи. Серед них ми виділяємо два типи: перед- учбовий,  учбовий.

Для дітей  передучбового типу учбова ситуація виступає в, нерозривному зв’язку своїх елементів. Ці діти – типові шести річки, їх психічний розвиток зазнає кризи. Вони вже готові вирішувати посильні учбові завдання, але лише у присутності дорослого – вчителі. Удома такі діти відмовляються від допомоги батьків при підготовці до школи, оскільки батьки не можуть стати членами учбової ситуації. Ці діти однаково уважно відносяться до всіх вказівок вчителя, будь то змістовне завдання або, скажімо, прохання вимити дошку. Це в цілому сприятливий варіант початку шкільного навчання, проте він таїть в собі одну небезпеку – фіксацію на формальних, незмістовних моментах навчання ( перетворення на псевдо -учбовий тип).

Особливістю дітей дошкільного віку є те, що для включення в роботу їм необхідно особисто до них обернена вказівка вчителя. Тому на перших порах учитель  повинен « включати» таких дітей в роботу  особисто до них поглядом, словом, жестом.

Діти учбового типу цілком готові до школи. Такі діти – посткризові, їх розвиток визначається учбовою діяльністю. Тому головним регулятором їх поведінки є зміст завдання, їм і визначаються відносини з вчителем. Дитина учбового типу може однаково глибоко аналізувати учбовий зміст як у присутності дорослого, так і самостійно.

 

 

11

Де б він не знаходився – в класі або удома – учбове завдання виконується адекватним для нього набором дій (на відміну від дітей передучбового типу).

Мотивація цих дітей переважно учбова або соціальна, внутрішня позиція характеризується поєднанням орієнтації на соціальні і власне учбові аспекти шкільного життя. Проте у деяких дітей учбового типу відношення до шкільних « ритуальних» вимог може бути вельми вільним. Це декілька ускладнює їх адаптацію до школи. Спеціальна корекція в цьому випадку зазвичай не потрібна. Вчитель винен лише стримано відноситися до негативних проявів, інакше можливе закріплення.

Дошкільна ( ігрова) ситуація

Ігрова ситуація визначається абсолютно іншими компонентами: - «дитина – партнер – гра» - і відповідно неспецифічна для школи. Дитина не приймає позиції учня, не бачить в дорослому вчителя – носія соціальних зразків. Учбовий зміст ігнорується, матеріал учбових завдань перетворюється на ігровій. Дитина не вступає у учбові відносини з дорослими, ігнорує шкільні встановлення, норми шкільної поведінки. Оскільки вчитель і учбовий зміст не можуть бути включені в ігрову ситуацію, дитина або грає з ідеальним партнером , або знаходиться в класі такого ж, як він, дошкільника.

Мотивація у дітей дошкільного типу переважно ігрова, внутрішня позиція при загальному позитивному відношенні до школи ще « дошкільна» ( дитина прагне зберегти  дошкільний спосіб життя).

Псевдоучбова ситуація

У псевдоучбовій ситуації учбове завдання приймається формально: дитина займає позицію підлеглого, а дорослому відводять роль командира. Джерелом такої ситуації може стати  звична для дитини дошкільна система відносин з дорослими  (батьками) або ж наявність зайве авторитарного вчителя у дітей дошкільного або передучового типу. Псевоучбова ситуація  непродуктивна. Якщо на перших заняттях, коли багато уваги приділяється формальним вимогам ( як сидіти, як тримати ручку  і т. п. ), дитині вдається

12

досягти успіхів, то з ускладненням змісту навчання позиція виконавця стає все більш неприйнятною. Різко падають шкільні успіхи.

Цей псевдоучбовий  тип ухвалення шкільної дійсності є несприятливим. Діти такого типу характеризуються деякою інтелектуальною боязкістю. При самостійній роботі вони можуть вирішувати пропоновані задачі, але   якщо дорослий захоче допомогти йому, дитина просто припинить роботу. Від вчителя така дитина  чекає завжди конкретних вказівок, вона відмовляється глибоко аналізувати зміст і прагне лише копіювати готові зразки. Корекція цього варіанту важка. Вона вимагає зміни ситуації навчання, відношення вите лядо учбового процесу, введення творчих  завдань, використання групових форм навчання, ігрових методів проведення уроків. Важливу роль грає адекватна оцінка, коли дитина заохочується за виконану роботу. Велика частина учбового часу повинна бути присвячена змістовному обговоренню різних способів рішення задач. Необхідним є створення умов для різних сюжетно – ролевих ігор.

Комунікативна ситуація

Комунікативна ситуація беззмістовна. Спілкування не опосередковане завданням, його вміст в учбовому відношенні вихолощений. Вчитель і учень перетворюються в цій ситуації в співбесідників. Комунікативна ситуація не виникає в школі, вона переноситься з домашніх відносин. Ця ситуація характерна для відношення даної дитини з будь – яким дорослим. Комунікативний тип виникає у дітей , схильних до демонстративності, страждаючих дефіцитом уваги. Їх поведінка направлена на залучення до себе особливої уваги дорослого, при цьому дитина готова говорити про що завгодно, лише б продовжити ситуацію спілкування. У таких дітей зазвичай не сформоване ігрове спілкування з однолітками.

В умовах школи головне – утримуватися від осуду. Будь – яке покарання розглядається дитиною як прояву ваги, вона починає напрошуватися на зауваження, окрик. Єдиний спосіб полегшити ситуацію – не помічати зухвалої поведінки дитини, всіляко заохочувати дитину за будь – яку самостійну роботу. Похвала – незвичайно ефективний спосіб направити активність дитини в учбове русло.

10

Переважно мотивацією або стійкою внутрішньою позицією ні комунікативний, ні псевдо учбовий тип не володіє.

Отже, труднощі, що виникають  у 6 – літніх дітей на початку навчання їх у школі, складність адаптації до умов шкільного навчання зумовлені, передусім, тривалою перебудовою дитячої психіки, бо це діти, які за своїм віком перебувають на межі вікових періодів – довкілля і молодшого шкільного віку.

1.3. Шляхи здійснення освітньо – виховної роботи з адаптації дітей до навчання

Уся робота з учнями у період адаптації. Потребують специфічних ( відповідних до віку) методів взаємодії дорослого і дітей. Проблема пошуку результативних засобів і методів навчання та виховання, які можуть виявитися передумовою адаптації першокласників до системи навчання, і сьогодні надзвичайно актуальна.

           Головні чинники ефективності педагогічної адаптації першокласників до навчання в школі розглядаються нами через проблематику моделювання процесу педагогічної адаптації.

            Системоутворюючим елементом моделі процесу педагогічної адаптації першокласників до навчання в школі є мета, що визначається соціальним  замовленням учасників освітнього  процесу, – створення умов для забезпечення успішної педагогічної адаптації першокласників до навчання в  школі.

У центрі процесу педагогічної адаптації – першокласники, батьки, педагоги.

Одним із важливих джерел впливу на процес педагогічної адаптації першокласників до навчання у школі є зміст процесу педагогічної адаптації  - це система вимірів, знань, вмінь та навичок, елементи соціального і творчого досвіду.

Зміст полягає в організації наступності між дошкільним навчальним закладам і школою; формуванні особистісно орієнтованого

освітнього середовища для першокласників; психолого – педагогічній підтримці учнів, що мають труднощі в адаптації.

                 14

Суб’єкти процесу педагогічної адаптації обирають та використовують оптимальну технологію взаємодії, що містить визначений взаємозв’язок методів, засобів і організаційних форм спільної діяльності першокласника і вчителя. Серед них:

• організація освітнього процесу навчального та ігрового простору класу;
• підвищення кваліфікації вчителів;
• психолого – педагогічна служба закладу;
• методичні об’єднання  вчителів, вихователів;
• психолого  - педагогічний консиліум, семінар;
• робота батьківського лекторію;
• ефективні стратегії виховання.

Результатом процесу педагогічної адаптації першокласників є показники особистісного зростання дитини, а саме:

• формування позитивного ставлення до школи ; здатність до прийняття шкільних вимог, правил та оволодіння своїми безпосередніми бажаннями;
• уміння знаходити контакт і підтримувати його з дорослими та ровесниками;
• вміння засвоювати навчальний матеріал; використовувати інформацію для прийняття власних рішень;
• здатність до самостійного і творчого виконання навчальних та інших доручень;
• відповідальність, уміння довести справу до її логічного завершення.

Основою педагогічної діяльності суб’єктів педагогічної адаптації першокласників до навчання у школі є реалізація головних педагогічних функцій.

Педагогічна функція навчання передбачає формування у першокласника здібностей і   нових форм діяльності активна організація шляхом одержання знань і вмінь. Для успішного розвитку дитини необхідна ефективна організація процесу виховання, з метою формування позитивного ставлення до навколишнього середовища, тому функція виховання дає змогу учневі усвідомити культурний простір та ідентифікувати себе з тією чи іншою культурою.

15

                Педагогічна функція розвитку передбачає формування у першокласника вмінь адаптуватися до нових умов, а також вносити корективи у способи своєї діяльності.

Отже, модель процесу педагогічної адаптації першокласників до навчання в школі дає змогу здійснювати управління цим процесом на діагностичній основі з використанням комплексу психолого – педагогічних, мотиваційно – цільових, організаційно – виконавських та регулятивно – корекційних чинників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                        16                                                                                   

Розділ ІІ. Пошуково – педагогічна робота з проблеми адаптації дітей до школи

2.1. Планування уроків з адаптації дітей до школи

Планування адаптації дітей до школи розраховане на два тижні. Воно має на меті сприяти розвитку мислення, довільної регуляції поведінки, навиків спілкування. Окрім цих завдань, планування уроків з адаптації дітей до школи також має на меті реалізацію специфічних завдань: соціалізація дитини, підготовка до виконання творчих проектів, інтерактивного спілкування, проблемного мислення.

                          Тематичне планування містить такі види занять : інтегровані інтелектуальні  ( до яких входять – навчання грамоти, математика, ознайомлення з навколишнім, творчі, підготовка руки до письма, образотворче  мистецтво, художня праця, фізична культура, музика).

           Значну увагу у тематичному плануванні уроків з адаптації дітей до школи приділено ознайомлення зі шкільними правилами :

привітання, піднімання руки, чергування перерв та уроків, ввічливість, тощо.

2.2. Методика  занять з адаптації дітей до школи

Наведемо приклад  одного із уроків адаптації дітей до школи.

Урок 1

Тема. Знайомство.

Мета: Познайомити між собою дітей. Навчити учнів звертатися до вчителя, однокласників, заохочувати висловлювати свої думки.

Виготовити медальйони.

 

1. Підготовка до знайомства.

Був собі дитячий  садок. У ньому дружно жили діти. Коли хотіли – грались, коли хотіли – розмовляли. І ось їм виповнилося по 6 років.

Прийшла пора йти до школи. Діти хотіли швидше стати школярами. Але трішечки боялися. Яке воно, шкільне життя? Але так було тільки спочатку. У класі їх зустріла добра вчителька. Вони познайомилися і зажили цікавим шкільним життям.

Ми також розпочнемо своє навчання зі знайомства.

Мене звати…( представитися). І я дуже хоч знати ваші імена. Пропоную на рахунок «один», «два», « три» голосно сказати своє ім’я і на сигнал мовчок ( палець на губах) – закрити ротик рукою. ( діти хором вигукували свої імена).

• Діти, ви чули як кого звати?
• Знайомство не відбулося. Ви, мабуть, зрозуміли , що всім разом говорити не можна. Говоритимемо по черзі. Для цього треба підняти руку. (   Я хочу сказати ).

1. Перший момент організації груп. Інтерактивна гра «Сонечко по колу»

• Ви сидите групами. Познайомитися по черзі означає, що хтось скаже своє ім’я першим. Ті, до кого я звернуся , називатимуть своє ім’я.

2. Знайомство в групах. Інтерактивна гра «Вогник»

(У кожній групі хтось першим називає своє ім’я, за ним по черзі – всі інші).

• А тепер усі групи повторять імена діток зі своєї групи пошепки.(Подає сигнал дзвіночком – всі затихають).

3. Представлення груп. 

Групи по черзі встають, хором називають імена всіх діток своєї групи. Підходжу до кожного учня, чиє ім’я  називають діти, торкаюся його плеча. Ім’я кожної дитини зустрічається оплесками.

17

• Ми зробили першу шкільну справу- познайомились: дізналися і запам’ятали ім’я кожного. А хто вміє читати, завжди зможе прочитати імена на медальйонах однокласників. Вішаю кожному на шию медальйон з його іменем.

4. Фізкультхвилинка «Посміхнись сусіду»
5. А як назвати групу?

 

• Діти, як звернутися до групи? Перераховувати імена всіх -  довго! Чи не так? Придумайте одне ім’я всій групі. Було б добре, якби ви придумали таке ім’я, яке можна намалювати.

               Заплющить оченята. Уявіть, яке ім’я ви хочете запропонувати своїй групі. Хто придумав, нехай скаже: « Я придумав» і назве ім’я. Тільки не забудьте запитати, чи згодна решта діток з таким ім’ям. Діти дають назви групам:

 

 

6. Намалюйте назву своєї групи. Виконайте цю роботу разом.
7. Підсумок уроку.

• Діти, чому нам одразу не вдалося познайомитися?( Тому що говорити разом не можна).

 

• Що нам допомогло познайомитись?( Ми називали свої імена по черзі).

Крім створення оптимальних умов для навчання, вважаємо за необхідне створити  умови для цікавого життя дитини в школі, адже відомо, що дитинство – це не період підготовки до майбутнього життя, а повноцінне життя. Отже, організовуючи ознайомлення першокласників зі школою, педагог ставить в центрі уваги саму дитину та необхідність її гармонійного розвитку.  Саме ці орієнтири націлюють педагогів на пошук найдієвіших методів адаптації дітей до школи. Запропоновані новітні методи адаптації дітей до школи мали на меті не тільки розвивати мислення, довільну регуляцію поведінки, навички спілкування, але й створити умови для цікавого життя дитини в школі.

 

 

 

18

Висновки

Метою даної роботи було вивчення соціально – психологічної адаптації дітей до НУШ.

В роботі розкриті теоретичні підходи до проблеми адаптації дітей до школи, зроблений аналіз труднощів, що виникають у дітей на початку навчання; висвітлені шляхи здійснення освітньо – виховної роботи з адаптації дітей до навчання; визначене планування уроків з адаптації дітей до школи; розкрита методика занять.

В результаті проведеної роботи можна зробити наступні висновки:

1. Адаптація – пристосування дитини до умов та вимог нового середовища.

Аналіз досліджень щодо особливостей психолого – педагогічної адаптації  дітей до школи, показав, що розробляється багато різних напрямків вирішення проблеми звикання дітей до процесу навчання.

2. Труднощі, що виникають  у 6 – літніх дітей на початку навчання їх у НУШ, складність адаптації до умов шкільного навчання зумовлені, передусім,тривалою перебудовою дитячої психіки.
3. Модель процесу педагогічної адаптації першокласників до навчання в школі   дає змогу здійснювати  управління цим процесом на діагностичній основі з використанням комплексу психолого – педагогічних, мотиваційно – цільових, організаційно – виконавський та регулятивно – корекційних чинників.
4. Планування адаптації дітей до школи розраховане на два тижні.
5. Організовуючи ознайомлення  першокласників зі школою, педагог має ставити в центрі уваги саму дитину та необхідність її гармонійного розвитку.

Отже, гіпотеза про те, що адаптація дітей до школи ефективно розвивається за таких педагогічних умов: системного підходу до визначення завдань і засобів; доцільного відбору матеріалу для засвоєння і використання дітьми у їхній діяльності, що сприяє розвитку мислення, довільної регуляції поведінки, навиків спілкування, знайшла своє підтвердження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

20

Література

1. Амонашвили Ш.А. В школу с 6 лет. – М.: Педагогика,1986. – 176 с.
2. Битянова М., Барчук О. Диагностика  школьной зрелости. – Школьноный психолог, 2000. - №30.
3. Божович Л.И. Социальная  ситуація развитие и движущие силы развития ребенка. Психология личности в трудах отечественных психологов: Хрестоматия под. ред. Куликова Л.В. – Спб.:Питер, 2000. – 166 с.
4. ВенгерА.Л. Психологическое  консультирование  и діагностика. Часть І. – М.: Генезис, 2001. – 160 с.
5. Гудкина Н.И. Психологическая  готовность к школе. – М.: Академический проект, 2000. - 184 с.
6. Довженко Т. Підготовка дітей до навчання у 1класі. – Початкова  школа. – 2005. - №8. – с. 27 -31.
7. Истратова О.Н., Эксакусто Т.В. Справочник психолога  начальной  школы. – Ростов/ н/Дону: Феникс, 2006. – 412 с.
8. Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Учителю о психологи детей шестилетнего возраста: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1988. – 190 с.
9. Лінник О. введення до шкільного життя учнів першого класу. – Початкова школа. – 2005. - №8. – с.23 – 26.
10.  Мухина В.С. Что такое готовность у учению?. – Семья и школа, 1985 - №8.
11.  Навчання і виховання учнів 1 класу: Методичний посібник для вчителів. Упорядник Савченко О.Я.- К.: Генеза, 1999. – 464 с.
12.  Проскура О.В. Як перевірити ступінь готовності вашої дитини до навчання в школі. – Початкова школа, 1998. - №2. – с. 48 – 58.
13.  Пушкарьова Т. Особливості педагогічної адаптації дітей 6 – 7 років до навчання в школі. – Початкова  школа. – 2007.- №2. – с. 42 – 44.
14.  Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник. – К.: Генеза, 1999. – 368 с.
15.  Фридман Л.Н., Кулагина  И.Ю. Психологический справочник  учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 368 с.