«Співпраця, методи і форми роботи вчителя і асистента вчителя в інклюзивному класі на уроках природознавства і біології.»

«Співпраця,

методи і форми роботи

 вчителя і асистента вчителя

в інклюзивному класі

 на уроках природознавства і біології.»

             Підготувала: вчитель природознавства і біології – Біла І.Г.

        Я працювала асистентом вчителя і вчителем в інклюзивному класі з вересня 2018 навчального року. Така посада з’явилась нещодавно, тому спочатку були деякі складнощі, адже не вистачало досвіду. З цього навчального року я працюю вчителем природознавства і біології в трьох інклюзивних класах, де навчаються діти з ООП – це 5-Б, 8-Б,  8-В класах.

Важливою та невід’ємною складовою роботи асистента вчителя є співпраця з класним керівником і вчителями-предметниками. Разом з асистентом вчителя ми готуємо матеріал і обговорюємо завдання і плпн для уроків на наступний день. Ця допомога є систематичною.  

     Відповідно до нозології, у дітей з ООП необхідна постійна підтримка асистента вчителя та створення «ситуації успіху». Відповідно висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитей, рекомендовано навчання та виховання за програмою загальноосвітньої школи за інклюзивною формою, а також кваліфікована психолого-педагогічна допомога.

Моя допомога як вчителя полягає в організації освітнього процесу в класі з інклюзивним навчанням, фіксування прогресу дитини з особливими освітніми потребами.

Завдяки впровадженню інклюзивної освіти в навчальному закладі діти з ООП мають змогу навчатися в школі.

Відтак, одним із нових типів уроків у педагогічній практиці є урок-мандрівка Oсобливість цих занять полягає в тому, що їх можна проводити як в умовах класного приміщення (заочні мандрівки: урок-екскурс, урок-подорож), так і поза ним (очні мандрівки: урок-екскурсія, урок-марафон).

Пізнавальними є уроки-досліди. Дослід, як метод навчання, є способом взаємозв’язаної діяльності вчителя і учнів: учитель управляє (організовує, планує, контролює, стимулює, коригує та аналізує) діяльністю учнів, спрямовує на вивчення предметів і явищ природи у спеціально створених умовах шляхом зміни об’єктів або умов їх існування з використанням відповідних приладів і матеріалів.

        Методи інклюзивного виховання. Саме за допомогою методів виховання у вчителя є можливість коригувати поведінку та розвиток дітей, формувати необхідні якості особистості, ціннісні орієнтації, збагачуючи при цьому досвід діяльності, спілкування та відносин.

      Метод інклюзивного виховання – спосіб діяльності вихователя і вихованців з метою досягнення поставленої корекційно-виховної мети.

      У соціально-педагогічній діяльності вчителя актуальними методами інклюзивного виховання є методи, котрі умовно можна класифікувати на:

1. Методи формування свідомості: бесіда, диспут, лекція, приклад, пояснення, переконання.

2. Метод організації діяльності та формування суспільної поведінки особистості: вправи, привчання, виховні ситуації, приклад.

3. Методи мотивації та стимулювання: вимога, громадська думка. Вважаємо, що неприпустимо застосовувати в інклюзивному вихованні методи емоційного стимулювання – змагання, заохочення, переконання.

4. Метод самовиховання: самопізнання, само оцінювання, саморегуляція.

5. Методи соціально-психологічної допомоги: психологічне консультування, аутотренінг, стимуляційні ігри.

6. Спеціальні методи: патронат, супровід, тренінг, медіація.

7. Спеціальні методи педагогічної корекції.

     Варто використовувати в інклюзивному вихованні і традиційну класифікація методів навчання і виховання:

• словесні (бесіди, розповіді);
• наочні (відвідування музеїв, театрів, картинних галерей, виставок та кінотеатрів);
• практичні (ігри, праця, конкурси).

        Форми організації процесу інклюзивного виховання – спосіб доцільної організації колективної та індивідуальної діяльності вихованця через виховний захід (організована дія колективу) чи виховну справу (частина від загальної виховної роботи). їх класифікація здійснюється за різними ознаками: кількістю учнів, напрямами діяльності, характером змісту, структурою. Традиційну класифікацію форм організації виховання складають масові, групові, мікрогрупові та індивідуальні формами.

До прикладу, масові свята, які організовуються як дні, тижні, місячники підвищеної уваги до поезії, музики, театру, кіно, дитячої книги тощо. У них беруть участь всі учні школи; індивідуальні. позакласне читання, колекціонування, гра, вишивання, малювання, колекціонуванням марок,монет,художніх листівок, плакатів, репродукцій, збиранням колекцій мінералів, плодів, насіння; конкурси дитячого малюнка, художніх робіт, технічних конструкцій; групові: брейн-ринги, КВК, конкурси- вікторини, ігри тощо.

      Ефективність колективних, групових та індивідуальних форм організації виховної роботи зростає, якщо вони застосовуються у системі, пов'язані між собою і доповнюють одна одну.

      Виховання школяра, а відтак і його соціалізація, відбувається через діяльність. У залежності від діяльності, яка є головною на певній стадії виховання, умовно класифікують наступні форм організації інклюзивного виховання:

1. Позакласна пізнавальна діяльність. Навчаючись у загальноосвітній школі діти з особливими можливостями включаються у загальношкільні позаурочні заходи: участь в олімпіадах і конкурсах, концертах, конференціях. Долучаються до участі у загальношкільних лінійках, присвячених різним акціям (перший і останній дзвінок, День знань та ін). У школі проводяться: – тематичні свята: Свято Матері; – народознавчі свята: Свято святого Миколая, Великдень; – державні свята: День Перемоги, День Соборності, День Конституції; – професійні свята: День Вчителя.

2.Спортивна діяльність. У школі повинні працювати гуртки і секції, у яких діти з обмеженостями життєдіяльності можуть розвивати свої спортивні здібності. Велику роль у вихованні відіграє позитивний приклад. Прикладом стійкості і мужності є герої Олімпіади та особливо герої Паралімпіади.

3. Художня діяльність. Гуртки образотворчого мистецтва і прикладної творчості доступні усім дітям, включених в інклюзивний освітній процес.

4. Ціннісно-орієнтувальна діяльність – бесіди, диспути щодо проблем життя, бесіди, зустрічі з цікавими людьми, рольові ігри тощо.

5. Вільне спілкування як обмін інформацією і як взаємодія, передбачає перегляд і аналіз кіно-і діафільми, репродукції творів видатних художників, обговорення прочитаних творів, книг, журнальних чи газетних статей, прослуховування фонозаписів, виступи запрошених та учнів класу. Класна година як одна з форм позакласної виховної роботи, вона передбачає створення оптимальних умов для продуктивного спілкування класного керівника з учнями з метою формування у них соціальної зрілості.

      Отже, визначальними формами і методами виховання школярів в інклюзивному класі є методи, котрі розраховані на довготривалі терміни, поєднують індивідуальні когнітивні, емоційно-вольові, конативні процеси та досвід і, разом з тим, є корекційного спрямування. У процесі соціально-педагогічної діяльності вчитель повинен створити відповідні умови, що допоможуть кожній дитині саморозвиватися, самостверджуватися і самоактуалізовуватися.

1. Командна робота — на всіх рівнях.

      Адаптація в класі дитини з особливими освітніми потребами — турбота не лише вчителя. Розробкою індивідуального освітнього маршруту займатиметься ціла команда: соціальний працівник, шкільний психолог, асистенти вчителя. Але серед найважливіших її учасників — батьки такого учня.

       До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є в нового учня.

2. Привчати учнів, що різноманіття — це норма.

      Діагнози, зазвичай, очевидні для дітей: особливості пересування за наявності ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами. За статистикою, чверть дітей у розвинених країнах мають значні порушення здоров’я, а 60% — виражені індивідуальні особливості (зайва вага, нюанси зовнішності тощо). Якщо учні не розуміють особливостей однокласника, у якого ВІЛ чи аутизм, це викликає ще більше запитань, тривоги та відчуження. Тож вчитель має все чесно й доступно для їхнього розуміння пояснити ще до появи дитини з ООП (особливими освітніми потребами).

Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник.  Якщо в нього є вади зору, можна усім зав’язати очі та попросити походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші).

Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

3. Спиратися на сильні сторони.

      Зараз говоримо про єдину освіту для всіх дітей, а не окремо про спеціальне та загальне навчання. Давній радянський підхід допомогу дитині з ООП подавав як корекцію відхилень, втручання та реабілітацію. Такий учень сприймався як пацієнт лікарні — через призму хвороби. Першокласники «з нормою» мусили говорити, читати, рахувати та мати інші навички. Якщо ж дитина мала особливості, акцент робили на тому, як компенсувати вади, а не на розвитку сильних сторін.

4. Робити комунікативні паспорти.

       Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, а також батьків.

5. Практикувати скаффолдинг.

       Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не поліпшує мотивацію, як можливість впоратися із завданням і досягти успіху.

Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині (у тому числі новачку) розв’язати проблему, виконати завдання або досягти цілей, які знаходяться за межами її індивідуальних зусиль чи можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки.

Вербальна — може бути не лише прямою (заохочення), а й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається».

Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.

Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».

Моделювання — демонстрація виконання завдання.

Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова.

Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку.

А от чого не можна робити в жодному разі, так це виконувати завдання замість учня.

6. Продумувати різнорівневі завдання.

    Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням до снаги вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитина з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, зможе дізнатися більше про приготування чаю.

7. Креативити і візуалізувати.

   Творчий підхід під час розробки уроку — найголовніший ресурс учителя. Діти здатні вчитися незалежно від рівня їхнього розвитку. 

     Робота всіх фахівців навчального закладу спрямовується на досягнення головної мети – підготовка дитини до самостійного життя. При цьому значну увагу сконцентровують на тому, щоб допомога і підтримка у процесі навчання не перевищувала необхідну, інакше дитина стане занадто залежною від цієї підтримки.

Прийняття відповідальності за навчання учнів з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі не означає працювати сам на сам, беручи на себе усю відповідальність. Насамперед це означає бути членом команди, співпрацювати з колегами, бути порадником та партнером у батьків.