«Спортивний відбір кандидатів для занять спортом, його цілі і завдання»

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД « ТОКАРІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ»

ДЕРГАЧІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

 

РОЗРОБКА НА ТЕМУ:

«Спортивний відбір кандидатів для занять спортом, його цілі і завдання»

 

 

 

 

 

ВИКОНАВ:

 учитель фізичної культури Дмитрук В.Г.

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

 РОЗДІЛ 1. Спортивний відбір кандидатів для занять спортом, його цілі і завдання .....................................................................................5

1.1. Спортивний відбір кандидатів для занять спортом, його цілі і завдання. 5

1.1.1. Класифікація форм відбору і спортивної орієнтації …………………...10

1.2. Відбір і орієнтація дітей для занять гімнастикою ……………………….14

1.2.1. Спортивна орієнтація і методика початкового відбору в гімнастиці …19

1.2.2. Засоби та методи попереднього етапу підготовки юних гімнастів …...24

 1.2.3. Мета, завдання та організація навчальних груп ……………………….26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….30

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження: Виявлення перспективних спортсменів, здатних досягнути високих результатів набуває особливої актуальності тому, що для їх досягнення спортсмен повинен мати необхідні морфологічні дані, унікальне співвідношення комплексу фізичних і психічних здібностей. О. Шинкарук  надає перевагу системному підходу при відборі. Відбір вона визначає як систему організаційно методичних заходів комплексного характеру, що включають педагогічні, соціологічні, психологічні і медико- біологічні методи дослідження, на основі котрих виявляються задатки і спроможності дітей, підлітків і юнаків для спеціалізації у визначеному виді або групі видів спорту. Л.П. Сергіенко і В.М. Лишевська  вважають, що при відборі треба спиратись на генетичні маркери. Наявність деяких генетичних маркерів може говорити про придатність дитини до рухової діяльності.

Обʼєкт дослідження: спортивний відбір і орієнтація для занять гімнастикою.

Предмет дослідження: вивчення задатків і здібностей людини, у відповідності з якими йому рекомендують заняття тим чи іншим видом спорту або спеціалізацію у вигляді спорту.

Мета дослідження: розглянути та узагальнити вітчизняний досвід щодо організації відбору в спортивній гімнастиці.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати і узагальнити літературні джерела.
2. Виявити в процесі вивчення спеціальної науково-методичної літератури модельні характеристики юних гімнастів на етапі набору в спортивну секцію.
3. Визначити ступінь відповідності підготовленості юних гімнастів секції набору 2017 р, модельним характеристикам.

Методи дослідження: Аналіз і узагальнення літературних джерел,тестування,обсерваційні методи (спостереження) педагогічне спостереження,методи антропометрії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.        РОЗДІЛ 1. Спортивний відбір кандидатів для занять спортом, його цілі і завдання .

1.1.Спортивний відбір кандидатів для занять спортом, його цілі і завдання .

 

Ядро спорту складається з трьох елементів: спортивного відбору, тренування і змагання. Саме ці три елементи є тією основою, через яку проявляється функціонування і розвиток сфери спорту в цілому.

На думку ряду авторів [1, 3, 7, 13, 33] спортивний відбір – це комплекс заходів, що дозволяють визначити високу ступінь схильності (обдарованість) дитини до того чи іншого роду спортивної діяльності (виду спорту).

Спортивний відбір – тривалий, багатоступінчастий процес, який може бути ефективним лише в тому випадку, якщо на всіх етапах багаторічної підготовки спортсмена забезпечена комплексна методика оцінки його особистості, що передбачає використання різних методів дослідження (педагогічних, медико-біологічних, психологічних, соціологічних та ін) [3, 22, 34].

У методичному плані спортивну орієнтацію та відбір, В. М. Смолевский і Ю. К. Гавердовський [26], засновують на ряді принципів соціальних положень. До них слід віднести розуміння здібностей як структури достатньо стійких, але змінюються під впливом виховання якостей особистості, що визначають успішність навчання і вдосконалення в певній діяльності. Радянські психологи розглядають здібності у взаємозв'язку з анатомо-фізіологічними особливостями організму людини, із задатками і з умовами зовнішнього середовища, які полегшують або ускладнюють їх розвиток.

Деякі види діяльності висувають до людини свої специфічні вимоги, які не можуть компенсуватися. Для музиканта – це слух, для молотобійця – сила, для бігуна на короткі дистанції – швидкість, а на довгі – витривалість. Для видів спорту, пов'язаних з мистецтвом рухів, - тонка координація [26].

Для залучення до систематичної спортивної діяльності потрібні певні передумови. До числа найважливіших з них відносяться, крім інших, індивідуальна схильність до неї, особистісні установки, потреби, інтереси. Поза сумнівом також, що їх виявлення, формування і розвиток відбуваються під впливом природних і соціальних факторів, у тому числі направлено впливають і стихійні. Ймовірність оптимального розгортання процесу спортивного вдосконалення в чому залежить від того, на якому з етапів індивідуального вікового розвитку виявляється схильність до прогресування в тому чи іншому виді спорту. Відповідно забезпечується спортивна орієнтація, тобто формування магістральної націленості спортивної діяльності і доцільний вибір перспективних шляхів її розгортання, які узгоджуються з індивідуальною схильністю [10, 22].

Ряд авторів відзначають [5, 6, 34], що виявлення схильностей, а також прискорений прогрес сучасного спорту і сильне загострення конкуренції на міжнародній спортивній арені зумовили актуальність проблематики спортивного відбору в її дослідних і організаційно-практичних аспектах. Проблемам відбору в останні кілька десятиліть присвячено досить багато досліджень і публікацій. У ряді країн, розвинених у спортивному відношенні, склалася розгалужена практика спортивного відбору. Тим не менш, саме поняття «спортивний відбір» поки не отримало цілком узгодженого тлумачення. Більшість фахівців, так чи інакше, пов'язує його з завчасним розпізнаванням індивідуальної схильності (задатки, здібності, обдарованість) до досягнень у якому-небудь виді спорту, визначенням, залежно від цього, спрямованості спортивної спеціалізації і виділенням із загального числа приєднуються або вже долучених до спорту тих, хто відносно більш здатний до високих спортивних результатів для того, щоб створити їм кращі умови для спортивного удосконалення.

Практика впровадження відбору в цьому сенсі виявилася суперечливою. З одного боку, вона сприяла активізації пошуку талановитих спортсменів і формування налагодженої системи їх підготовки, з іншого — у своїх затверджених формах має і негативні властивості, найнебезпечніше з них для розгортання масового спортивного руху – фактичне обмеження доступу до систематичної спортивної діяльності тих, хто з перших же кроків відсіюється відбором як «малоперспективні» або зовсім «безперспективні» і на цій підставі не потрапляє в контингент спортсменів, які охоплюються добре налагодженими формами спортивної підготовки (у дитячо-юнацьких спортивних школах тощо). У наших умовах така практика, на жаль, поширена. Це посилюється тим, що в саме поняття «спортивний» відбір часто фактично вкладається сенс відбору для спорту, а не вибору спорту для людини. Тим самим це поняття як би дегуманізується, тобто набуває в якійсь мірі антигуманний зміст. [5, 6, 34].

З гуманістичної, загальнолюдської позиції все, що робиться в процесі прилучення до спорту для визначення спортивної схильності і орієнтації, слід, звичайно ж, трактувати не як відбір для спорту, а саме як вибір предмета та перспектив спортивної спеціалізації, які можливо повно відповідали б індивідуальним задаткам потребам та інтересам особистості. При цьому важливо, зрозуміло, виявити індивідуальні можливості досягнення результатів у тому чи іншому виді спорту, але суть справи зовсім не зводиться до визначення перспективи лише з позиції імовірної величини чисто спортивного результату. Набагато важливіше визначити те, в якому конкретно напрямку найбільш доцільно орієнтувати спортивну діяльність, щоб з можливо більшою ефективністю сприяти розвитку їх індивідуальних здібностей, формуванню та задоволенню піднімають особистість потреб та інтересів. Ні про яке відбіркове «відсіювання», особливо на стадії прилучення до спорту, і мови бути не повинно (якщо, зрозуміло, немає протипоказань з боку здоров'я) — кожному в нормальних соціальних умовах повинні бути надані рівні можливості для задоволення спортивних інтересів [17, 32].

В. М. Волков і В. П. Філін [8] відзначають, що свій виправданий сенс спортивний відбір набуває тоді, коли вирішуються проблеми конкурсного комплектування професійно-орієнтованих спортивних закладів (спеціалізованих шкіл-інтернатів спортивного профілю тощо) і аналогічних груп спортсменів, що готуються для поповнення рядів тих, хто присвячує себе спорту вищих досягнень. Відбір спортсменів виправданий і тоді, коли на спортивно-конкурентній основі комплектуються збірні команди і регламентується допуск до змагань високого рангу в прямій залежності від наявного рівня індивідуальних спортивних досягнень. Такий відбір закономірно обумовлений конкурентним характером спорту і, в принципі, не «відбраковує» нікого і не позбавляє спортивних перспектив, навпаки, може стимулювати досягнення в спорті.

Не одноманітність і динамічність спортивної орієнтації. Фахівці сходяться на думці, що вірно визначити індивідуальну схильність до спортивних досягнень шляхом будь-яких одноразових процедур (спостереження, тестування тощо) за короткий час неможливо. Неможливо з двох основних причин:

1. Спортивна схильність – багатоскладовий комплекс індивідуальних властивостей (біофізичних та особистісно-психічних), ряд яких дозріває і проявляється не одночасно, а різні періоди, в залежності від віку і стажу спортивної діяльності;

2. Індивідуальні можливості спортивних досягнень і особисті установки на їх реалізацію динамічні, причому змінюються як в силу природних особливостей індивідуального розвитку, так і під впливом соціальних умов життя. Звідси випливає, що діагностику (від «діагноз» - розпізнання, визначення) індивідуальної спортивної схильності, а значить, і спирається на неї спортивну орієнтацію необхідно здійснювати не в якості якогось разового заходу, а в якості поетапно поновлюваного процесу [8].

С. В. Брянкин з співавторами [6] умовно поділяють багаторічну спортивну діяльність на три великі стадії, кожна з яких охоплює ряд років індивідуального життя, — стадію базової підготовки, стадію максимальної реалізації спортивно-досяжних можливостей і стадію «спортивного довголіття». Закономірності оптимального побудови системи підготовки спортсмена зобов'язали в забезпечувати первинну спортивну орієнтацію і уточнювати її з відносно твердим вибором предмета поглибленої спортивної спеціалізації, напрями і параметрів подальшої спортивної діяльності.

Перша стадія її внутрішні етапи не мають єдиних для всіх часових меж, оскільки вони значно коливаються в залежності від індивідуального віку початку занять спортом, реально складаються особливостей змісту і побудови спортивного тренування, характеру змагальної діяльності, індивідуальних особливостей розвитку спортсмена, інших факторів і обставин. Приблизно можна сказати, що з початку систематичної спортивної діяльності в дитячому і підлітковому віці у багатьох випадках буває достатньо двох-трьох років, щоб в першому наближенні коректно визначити доцільний напрямок спортивної спеціалізації та спрогнозувати спортивні перспективи. Однак ця первинна орієнтація в подальшому підлягає більш або менш суттєвих корекцій, особливо коли в реальних умовах життя дозріває спортсмена потрібно буде вирішувати, чи йти йому у сферу спорту вищих досягнень або обмежитися сферою ординарного загальнодоступного спорту.

1.1.1. Класифікація форм відбору і спортивної орієнтації

 

У зв'язку з тим, що відбір і орієнтація в якості однієї з основних процедур включає в себе прогнозування, до них можна застосувати класифікацію прогнозів. Це дозволить використовувати кілька десятків різних класифікаційних підстав.

Відбір, орієнтація, переорієнтація, розподіл. Відбір і орієнтацію ми будемо розуміти традиційно. При відборі визначається «придатна людина до певної діяльності» (відбір без конкурсу) або «хто з претендентів, кандидатів найбільш придатний до даної діяльності» (відбір за конкурсом). Другий варіант здійснюється, коли конкурс у діяльності більше одиниці. Перший варіант реалізується, коли, по-перше, немає конкурсу, а по-друге, коли вид діяльності, для якого здійснюється відбір, відноситься до групи так званих «абсолютних» професії. Орієнтація визначає, яка діяльність найбільш придатна для людини [6].

У літературі зазначається, що в ряді видів спорту багато відомих спортсменів до «свого» виду серйозно займалися одним або кількома іншими видами. Можна стверджувати, що сьогодні в спорті є масова зміна спеціалізацій. Назвемо це явище переорієнтацією спортсменів, хоча в окремих випадках суті справи більше відповідали б терміни «передвідбір» або «вторинний відбір».

Існування переорієнтації можна оцінити двояко. З одного боку, це негативне явище, що підтверджує той факт, що орієнтація працює вкрай погано. Або те, що спортивне тренування ще вкрай погано індивідуалізована, т. к. спортсменам доводиться шукати самим найбільш відповідний для них вид спорту (тренування). З іншого боку переорієнтація може мати в основі об'єктивні, цілком закономірні і в цьому сенсі мають право на існування фактори. Так, наприклад, можна припустити, що у видах спорту, пов'язаних із проявом витривалості, в яких застосовується тривалі монотонні тренування, спортсмени притуплює цими тренуваннями. А при переході в інший, але близький вид спорту вони, перебуваючи вже на досить високому рівні функціональної (спортивної) підготовленості, стають здатними продовжувати таку тренування. Цей перехід може бути викликаний не тільки пересічними, але і багатьма іншими причинами (переїзд, закриття спорт школи, догляд тренера і т. д.) [43, 47].

Природний і штучний відбір і орієнтація. Відбір і орієнтацію людей важко розділити на природні і штучні, хоча такий поділ зручно для роботи. Щодо живої природи, поділ відбору на штучний і природний робиться на основі того, хто проводить відбір: людина або сама природа. Здатність і придатність людей завжди визначається тільки людьми. Тому для такого поділу залишається тільки один критерій – усвідомлення відбору тим, хто його виробляє. Якщо відбір і орієнтація виробляються свідомо і спеціально організовані, то їх можна назвати штучними. Якщо вони не усвідомлені і спеціально не організовані, то їх можна вважати природними.

Ряд авторів користується поділом відбору на довгостроковий, середньостроковий і короткостроковий. Загальної думки про тривалість кожної форми поки що не існує. Аналогічна ситуація спостерігається і в прогностиці, звідки видно і прийшов подібне розчленування відбору [32].

С. В. Брянкин [6] пропонує наступний підхід. Термін довгострокового відбору та орієнтації можна обмежити тим найбільшим терміном життя людини, який може цікавити дослідника. Для професійного відбору найбільш підходящим для цього є термін, рівний середньої тривалості трудового життя. Для спортивного відбору тривалість цієї форми можна обмежити середнім часом, за яке спортсмени досягають своїх максимальних результатів і можуть їх підтримувати (10-15 років), тобто терміном «спортивного життя». Орієнтацію мабуть повинна цікавити все життя людини.

Тривалість середньострокового відбору та орієнтації доцільно обмежити чотириріччя - терміном до одного олімпійського циклу, а короткострокового - одним роком, який зазвичай відповідає одному спортивного сезону. Короткострокові види відбору зручно виражати в точній тимчасової термінології (напр., двомісячний, тритижневий тощо).

 Конкретний і постійний відбір і орієнтація. Суть першої форми полягає в тому, що відомо час проведення певного змагання, до якого необхідно здійснити відбір або орієнтацію. У другому випадку таких обмежень немає і необхідно постійно домагатися успіху, зокрема постійно відбирати здатних спортсменів. В існуючій спортивній практиці є потреба як у конкретній, так і в постійному відборі. Тільки схематизуючи, можна сказати, що для здійснення першої форми відносно більшу вагу має розробка конкретних інструментальних засобів, методів і випробувань, їх впровадження і т. д., а для другої - організаційні розробки та їх впровадження.

Відбір в індивідуальні види і командні (комплектування команд). Це розділення наводиться тут для того, щоб підкреслити складність комплектування команд, що виступають на змаганні як єдине ціле (веслування на багатомісних човнах, командні гонки у велоспорті, футбол, баскетбол, хокей та інш.). Існуюча практика показує, що гірше всього поставлено саме ця форма добору, особливо це, ставиться до командних ігор. У командних циклічних видах спорту є можливість перевірити спортсменів в індивідуальних номерах програми і порівняно легко визначити внесок кожного спортсмена (наприклад, по швидкості та відстані, пройденого в якості лідера у велоспорті, з зусиллям, довжині і швидкості гребка у веслуванні). Хоча і цього буває недостатньо. У командних іграх відбирають кожного гравця окремо, а результат гри належить команді і внесок кожного гравця визначити неможливо. Інакше кажучи, основна причина труднощі відбору в командних іграх – відсутність результативних індивідуальних показників.

Відсів і вибір. Відсів - це відбір і орієнтація бажаючих займатися певною діяльністю. Вибір - це відбір і орієнтація людей, які не мають певного бажання займатися цією діяльністю. Після вибору зазвичай необхідно провести заходи (агітацію, стимулювання), щоб створити у людини бажання займатися цією діяльністю, хоча, звичайно, іноді включення людини в якусь діяльність може відбуватися незалежно від його бажання.

Ці форми тісно пов'язані з конкурсом у діяльності. У спорті відбір у секції футболу, фігурного катання зазвичай проводиться у формі відсіву, т. к. конкурс тут більше одиниці. У фігурному катанні існують навіть платні групи, де діти готуються до прийомних іспитів (відбору) у спортивні групи. А в циклічних видах спорту, пов'язаних із проявом витривалості (лижі, веслування, біг), особливо у великих містах, де часто конкурс менше одиниці, доводиться використовувати відбір у формі вибору: тренери йдуть у школи, переглядають хлопців, а потім запрошують їх у секції. Аналогічна ситуація існує і в професійній сфері. Відбір у формі відсіву у внз різко відрізняється від відбору у формі вибору в багато професій сфери матеріального виробництва.

Але відсів не можна ототожнювати з наявністю великого конкурсу, а вибір - за відсутністю такого. Навіть при наявності конкурсу більше одиниці, часто доводиться робити вибір серед «не подали заяви».

Вибір має одну незаперечну перевагу перед відсівом. Він є етично більш бажаною формою відбору.

 

 

1.2. Відбір і орієнтація дітей для занять гімнастикою

 

Орієнтація дітей на заняття гімнастикою являє собою систему науково обґрунтованих рекомендацій, порад педагога в доцільності занять цим видом спорту. При орієнтації враховуються: стійкість інтересу дитини до занять гімнастикою, його схильності, здібності, умови життя в сім'ї, шкільна успішність, здатність до навчання, виховання та інші індивідуальні особливості, необхідні для успішного оволодіння цим видом спорту. У формуванні свідомого і активного ставлення до занять гімнастикою велике значення має переконання дітей у користі занять для здоров'я, для збагачення досвідом – руховим, естетичним. Емоційним, вольовим, спілкування, моральних, спортивним, - необхідним для майбутньої трудової діяльності.

При спортивній орієнтації дитини батькам і педагогам доводиться враховувати й такі фактори, як віддаленість спортивної бази від місця проживання, її стан, умови для занять, склад педагогів-тренерів і д. р. [42].

При орієнтації школярів на заняття спортивною гімнастикою в. І. Филипович з співавторами пропонує включати і консультацію просвітництво в галузі цього виду спорту.

Просвітництво - це збагачення дітей різнобічними знаннями в області гімнастики, щоб вони більш усвідомлено і активно ставилися до занять.

Консультація являє собою науково обґрунтовані і перевірені на практиці питання осіб, які звернулися за консультацією, або рада в доцільності вибору гімнастики для спортивних занять. Консультація має індивідуальний характер. При консультуванні педагог насамперед повинен дізнатися, чим викликаний інтерес клієнта особи до гімнастики: чуттєвими, емоційними спонуканнями чи свідомим ставленням. Для цього треба обов'язково поговорити з батьками дитини, яка звернулася до педагога за порадою, дізнатися їх ставлення до його вирішення займатися спортивною гімнастикою, поцікавитися яка їх власна роль у формуванні такого рішення. У бесіді уточнюються зародження і стійкість інтересу, схильностей і здібностей дитини до занять гімнастикою.

Досягнення високих спортивних результатів на рівні сучасних вимог у гімнастиці доступно не кожному дитині, яка бажає займатися цим видом спорту. Видатні гімнасти, як правило, ще з дитинства відрізнялися від своїх однолітків руховою активністю, прагненням до суперництва в різних видах фізичних вправ, в прояві здібностей, необхідних для успішного оволодіння гімнастичними вправами, працьовитістю, дисциплінованістю, самоорганізованістю [44].

Як би рано не проявлялися схильності, здібності, інтереси дітей до спортивної гімнастики, офіційно заняття можна з 7-річного віку. До цього вікового періоду в достатній мірі дозрівають функції органів і систем організму, формуються психічні і особистісні властивості, необхідні для усвідомленого оволодіння рухами. Обдаровані діти проходять шлях від новачка до майстра спорту за 5-7 років. Ряд авторів пропонують відомості про мотивах, інтересах, схильностях до занять гімнастикою отримувати у бесіді з учнями та їх батьками.

Рівень знань, рухових умінь і навичок у галузі гімнастики оцінює вчитель фізичної культури.

Стан здоров'я на підставі результатів на підставі результатів медичних обстежень шкільним лікарем або висновку лікарсько-спортивного диспансеру. Для педагога-тренера представляє інтерес відповідність будови тіла учня і функціональних можливостей його організму вимогам гімнастики, а також протипоказання для занять цим видом спорту.

Про здібності учня до занять спортивною гімнастикою можна судити за рівнем загальної спеціальної фізичної підготовленості, розвитку рухових і психічних здібностей, особистісних властивостей, які найбільше потрібні в цьому виді спорту. Важливо знати податливість цих здібностей до розвитку. У враховується активність учня на уроках по фізичній культурі і його інтерес до спортивних занять. Ці відомості можна отримати у вчителя фізичної культури. Його прогноз спортивної успішності має важливе значення для визначення спортивної придатності учня [25, 35].

 Умовний поділ відбору дітей для занять гімнастикою на три етапи, запропоновано рядом авторів (Л. П. Матвєєв, О. Ю. Розін, М. Л. Укроан з співавторами).

Умовний поділ відбору дітей для занять гімнастикою на три етапи, запропоновано поруч авторів Л. П. Матвєєв, О. Ю. Розін, М. Л. Україна з співавторами [23, 29, 41].

Перший етап включає в себе початковий і основний види відбору. Початковий відбір має на меті встановлення загальної придатності дитини до занять гімнастикою. Вона визначається за результатами оцінок по всіх п'яти видів відбору. При початковому відборі оцінюють схильності, здібності, інтереси, здоров'я, особливості будови тіла, шкільну успішність, ставлення батьків до захоплення дитини гімнастикою, підсумки бесіди з самим учнем. На підставі отриманих даних роблять попередній висновок про придатність учня до занять спортивною гімнастикою. Результати вивчення у цей період використовуються головним чином для здійснення індивідуального і особистісного підходу в навчально-тренувальному процесі, для збудження в учня більш активного й усвідомленого ставлення до спортивних занять і розвиток волі.

Другий етап відбору передбачає більш детальне вивчення юного гімнаста і прогнозування його можливості впорається з програмою поглибленої спортивної підготовки, досягти найвищих спортивних результатів. Поряд з цим виявляються особи, не перспективні в даному виді спорту.

Третій етап відбору спрямований на виявлення спортсменів, гідних включення в збірну команду для участі у відповідальних змаганнях. Це робиться на основі узагальнення результатів поглибленого вивчення особистості гімнаста, його здібностей, фізичної (загальної і спеціальної) підготовленості, технічної, тактичної, теоретичної, психологічної готовності. Велике значення надається психічним і особистісним властивостям спортсменів. Узагальнення всіх наявних даних дозволяє з великою часткою об'єктивності передбачити великий спортивний результат кожного члена команди.

При відборі осіб для занять спортивною гімнастикою в розрахунок приймаються тільки об'єктивні дані про найбільш значущих для гімнастики якостях (здібностях) особистості і вивчаються вони об'єктивними методами як у статиці, так і в динаміці.

Визначення придатності до занять спортивною гімнастикою майже завжди починається з оцінки зовнішніх даних, фізичного розвитку та особливостей будови тіла. Перевагу, як правило, віддається дитині, чиї зовнішні дані в якійсь мірі вкладаються в наші уявлення про будову тіла кращих гімнастів світу [23, 29, 41].

М. А. Годик проводить наступну оцінку: гімнасти – майстра спорту представляють собою людей із середніми або трохи нижче середнього показниками довжини тіла та ваги. У них добре розвинений плечовий пояс (плечі злегка підняті), вузький таз і при відносно невеликому тулуб довгі м'язисті руки і прямі сухі ноги. Живіт частіше впалий, а спина тому, що природні вигини хребта не мають яскраво виражених кутів, здається майже прямий.

На підставі тривалих спостережень за юними гімнастами встановлено, що особливості статури, аномалії в будові тіла і основні показники фізичного розвитку — довжина тіла і вага — прогностичні.

Сукупність зовнішніх ознак (фенотип) вже в 7 років дає можливість для прогнозу статури спортсмена.

При відборі за показниками фізичного розвитку і статури необхідно враховувати наступне:

1. Гімнасти (хлопчики і дівчатка) у всіх вікових групах поступаються одноліткам, не займаються спортом, за показниками довжини тіла та ваги;

2. Пропорції тіла, відношення довжини шиї, рук і ніг до тулуба з плином часу у юних гімнастів змінюються незначно;

3. Майже не коригується форма рук і ніг, різні недоразгинания або перерозгинання в колінних і ліктьових суглобах. Перерозігнуті руки і ноги більш схильні до травм;

4. Наявні у дітей при відборі помітні дефекти в поставі (сколіози і кіфози) в процесі занять, як правило, закріплюються;

5. На якості навчання, особливо з ростом майстерності, негативно позначається надмірний поперековий лордоз;

6. Фізичний розвиток юних гімнастів, хоча і має свої особливості, підпорядковується загальним закономірностям вікового розвитку, які передбачають періоди уповільненого та інтенсивного приросту основних антропометричних показників. Це дозволяє заздалегідь передбачити (будувати прогноз) та відповідно до них планувати багаторічну підготовку;

7. Для гімнастів, на відміну від представників однолітків інших видів спорту і не займаються спортом, характерна ретардація (уповільнення) статевого дозрівання як мінімум на два-три роки. [14]

При відборі дітей в гімнастику за основними показниками фізичного розвитку слід орієнтуватися на спеціально розроблені стандарти.

 

1.2.1. Спортивна орієнтація і методика початкового відбору в гімнастиці

Спортивна орієнтація та відбір — частина загальної теорії фізичного виховання і спорту.

В основі спортивної орієнтації і відбору лежить вчення про наслідуваність  основних показників фізичного розвитку і особливостей статури, координаційних здібностей, м'язової сили, гнучкості, швидкості і стрибучості, основних властивостей нервової системи. І все ж спортивна орієнтація та відбір не однозначні поняття.

Предметом спортивної орієнтації є вивчення задатків і здібностей людини, у відповідності з якими йому рекомендують заняття тим чи іншим видом спорту або спеціалізацію у вигляді спорту. В той же час спортивний відбір — це пошук людей, які можуть займатися конкретним видом спорту взагалі, а потім виділення з них найбільш обдарованих, талановитих, здатних досягти найвищої майстерності. При спортивному відборі більше виходять з інтересів виду спорту, а при орієнтації — з інтересів особистості.

Слід розрізняти два поняття: «спортивна придатність» і «спортивна перспективність».

Спортивна придатність — це рівень здібностей людини, що дозволяє йому з користю для здоров'я і загального розвитку в процесі занять і змагань виконувати розрядні нормативи у обраному виді спорту.

Спортивна перспективність — висока ступінь відповідності здібностей людини і вимог, що пред'являються обраним видом спорту, що проявляється під час занять і змагань.

Спортивний відбір — це в основному комплекс педагогічних і організаційних заходів, форми і зміст яких випливають з цілей і завдань, у зв'язку з якими він проводиться. [13]

Н.В.Аверкович, М. І. Цейтин [1] запропонували три основних види спортивного відбору.

Перший вид — початковий відбір, пов'язаний з визначенням спортивної придатності до занять гімнастикою і, отже, з прийомом в ДЮСШ. Він підрозділяється на два етапи: попередній та основний. На попередньому етапі визначається наявність необхідних для гімнастики задатків і якостей. На основному, вже в процесі занять, остаточно вирішується питання про спортивної придатності. У зв'язку з цим уточнюється питання про відповідність задатків і здібностей особистості шляхом поглибленого медико-біологічного обстеження і педагогічних спостережень за зростанням спортивно-технічної майстерності. Прогнозується обдарованість гімнаста і доцільність переходу до спеціалізованої підготовки. Початковий відбір може тривати до двох років.

Другий вид відбору пов'язаний з прогнозом спортивної перспективності кваліфікованих гімнастів і рішенням у зв'язку з цим питання про перехід до поглибленої спеціалізованої підготовки.

По часу він не обмежений. Прогноз спортивної перспективності часто пов'язаний з внутрішньо-спортивною орієнтацією. Під внутрішньо-спортивною орієнтацією мається на увазі відбір окремих гімнастів для спеціальної (не на шкоду багатоборної підготовки) роботи за особливою програмою на одному-двох «ударних» видах багатоборства з метою досягнення особливого успіху.

Третій вид відбору — найпоширеніший. Він пов'язаний з вирішенням питання про участь спортсмена в змаганнях. Він передбачає на основі широкої інформації про фізичної, технічної та психологічної готовності спортсмена прогнозування результатів його виступу на майбутніх змаганнях.

На відміну від професійного відбору спортивний відбір має свої особливості. Головна - полягає в тому, що зазвичай визначається придатність до занять гімнастикою дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, організм яких інтенсивно розвивається. Тому для відбору у спорт вищих досягнень важлива не тільки діагностика про відповідність природних задатків і здібностей, але і об'єктивний прогноз їх розвитку [1].

На думку В. П. Коркіна [19] всі чинники, які тією чи іншою мірою можуть вплинути на досягнення успіху в спорті, становлять три групи.

Перша група чинників пов'язана з особистістю спортсмена, друга —з усім, що характеризує тренера, третя - з умовами, в яких живуть і трудяться і тренер, і спортсмен.

До групи факторів «спортсмен» відносяться фактори, що характеризують його індивідуальні особливості і ознаки. Їх шість:

1.Здоров'я

2. Фізичний розвиток і особливості статури

3. Загальна та спеціальна фізична підготовленість

4. Психофізіологічні особливості

5. Технічна підготовленість і майстерність

6. Психічні та поведінкові особливості [19].

З точки зору О. Ю. Розіна [40] при визначенні придатності дітей до занять спортивною гімнастикою об'єктом уваги тренерів стають, перш за все, фактори, що піддаються кількісній оцінці. До них можна віднести наступні:

1. Фізичний розвиток і особливості статури.

2. Стан і розвиток фізичних якостей: а) швидкісно-силових (швидкості і стрибучості); б) м'язової сили у двох проявах — в статичному і динамічному режимі; в) гнучкості, рухливості в суглобах (активної і пасивної).

3. Координація рухів.

4. Вестибулярна стійкість. Основний метод початкового відбору — тестування (вимірювання) задатків і рівня розвитку фізичних якостей. У випадках, коли досліджувані ознаки або властивості особистості не піддаються кількісній оцінці, використовуються методи педагогічних, психологічних та лікарсько-педагогічних спостережень.

Оцінка фізичного розвитку та особливостей будови тіла. На першому етапі при відсутності в залі ростоміра про довжині тіла можна судити по еталонам, нанесеним на стінку. Для хлопчиків 7 років краща довжина тіла в межах 116-128 см, вага-17-28 кг, для дівчаток відповідно 115-126 см і 15-26 кг.

При зовнішньому огляді звертається увага на довжину рук (вона вважається нормальною, якщо при витягнутих уздовж тіла руках середній палець заходить за лінію середини стегна) і форму. Зайве перерозгинання в ліктьових суглобах часто є причиною травм.

Відхилення в поставі (сколіози) особливо помітні з боку спини, коли руки знаходяться в положенні перед грудьми або обхоплюють плечі, лопатки при цьому розведені, голова опущена на груди. В упорі присівши з низько опущеною головою добре позначається лінія хребта.

Огляд дитини в основній стійці збоку дає можливість судити про природні вигинах хребта. Часто відвислий живіт і сильно виступаючий таз свідчать про надмірне поперековому вигині [40].

Крім основних параметрів фізичного розвитку при поглибленому антропометричному  обстеженні оцінюються (гарне, задовільне або погане): мускулатура, жировідкладення, довжина (ніг, рук, тулуба, шиї), форма (спини, рук, ніг), ширина плечей, тазу і т. д.) [13].

Оцінка фізичного стану. Перші перевірки, випробування фізичного стану дитини проводяться тільки з метою отримання знань про рівень розвитку м'язової сили, гнучкості, швидкісно-силових якостях, координації рухів і вестибулярної стійкості. Лише в подальшому, в процесі занять, на основі багаторазових випробувань робиться висновок про здібності або нездібностях  до прояву тих чи інших фізичних якостей.

При проведенні контрольних випробувань по СФП необхідно притримуватись  наступних організаційно-методичних положень:

1. Учасники заздалегідь повинні знати про програму майбутніх випробувань, строки та місце проведення.

2. Будь-яке випробування фізичного стану (при відборі особливо) слід проводити у формі змагань. Змагання сприяє прояву максимальних можливостей юних гімнастів і, що дуже важливо, дозволяє помітити при цьому особливості поведінки.

Випробування по СФП крім інформаційної і контрольної завдань мають велике виховне значення.

3. При проведенні повторних випробувань необхідно зберігати всі умови попередніх випробувань. Це стосується часу і місця випробувань, черговості видів, використовуваних снарядів, процедури тестування і підходу до оцінки. Тільки в цьому випадку представляється можливість для об'єктивної оцінки динаміки розвитку якостей, що особливо проявляється в перші 6-7 місяців занять гімнастикою [40].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.2. Засоби і методи попередньої підготовки гімнастів

 

Як стверджує Н.К.Меньшикова [9] основне завдання попереднього етапу підготовки юних гімнастів — формування рухової функції, яка проявляється через рухову діяльність, тісно пов'язана з запасом умовно рефлекторних зв'язків. Чим великим і різноманітним запасом умовно рефлекторних зв'язків володіють діти, тим краще і швидше проявляються у них рухові здібності.

У процесі занять гімнасти повинні не тільки засвоїти найрізноманітніші вправи, але і навчитися виконувати їх точно, легко і красиво.

В практиці роботи дитячих спортивних шкіл і секцій в школі питання про завдання і зміст попередньої підготовки юних гімнастів вирішується по-різному. Існує кілька точок зору. Одні вважають необхідним навчати дітей великому різноманіттю гімнастичних вправ, вважаючи, що такий підхід дозволяє вирішувати завдання різнобічної підготовки юних гімнастів і забезпечить виконання вимог гімнастичної школи.

Раніше в гімнастичних секціях і школах прагнули послідовно вивчити всі вправи, існуючі в гімнастиці. Це і приво-діло до надто повільної підготовки гімнастів.

Інші тренери вважають, що юних гімнастів слід навчати вузькому колу гімнастичних вправ, викладених у класифікаційній програмі. Такий підхід виправдовується тим, що, навчаючи дітей невеликій кількості вправ, тренери порівняно швидко готують їх до здачі розрядних норм.

Обидві точки зору мають суттєві недоліки. Одними гімнастичними вправами не можна всебічно підготувати юних гімнастів і розвинути у них фізичні якості, необхідні для подальшого спортивного зростання. Немає сенсу навчати займаються всім існуючим гімнастичним вправам. Потрібен ретельний відбір, так як багато хто з вправ мають одну і ту ж рухову структуру, деякі ж не перспективні для розвитку спортивної гімнастики, а часу на їх опанування потрібно занадто багато. З великого різноманіття гімнастичних вправ слід відібрати найбільш типові, що забезпечують оволодіння основами техніки, а для різнобічної фізичної підготовки підшукати більш ефективні вправи.

Навчаючи вправам тільки з класифікаційних програм, не можна забезпечити ні фізичної, ні технічної підготовки юних гімнастів, що дає можливість рівномірно і послідовно оволодівати спортивною майстерністю. Практика цієї роботи засуджена гімнастичної громадськістю і влучно названа «натаскуванням», яке ні в якій мірі не відповідає сучасним вимогам фізичного виховання і спортивної підготовки юних гімнастів.

Необхідно ретельно підібрати засоби і методи, що забезпечують формування рухової функції, а також розвиток здатності виконувати рухи точно, легко і красиво.

Основними компонентами рухової функції є: різнобічна фізична підготовка, руховий досвід та вміння керувати своїми рухами. Ці компоненти повинні бути обов'язковими в системі підготовки і правильно реалізовані шляхом вирішення завдань, поставлених у період попередньої підготовки.

Фізична підготовка в цьому періоді не ділиться на загальну і спеціальну. Мета єдина: зміцнення здоров'я, гармонійний розвиток усіх органів і систем організму, що росте. Вона здійснюється шляхом регулярного виконання загальнорозвиваючих і прикладних вправ, а також рухливих ігор, прогулянок на лижах, походів [9].

 

 

 

 

 

 

 

1.2.3. Мета, завдання та організація навчальних груп

 

В. П. Коркін [18] зазначає, що всебічний розвиток дітей здійснюється при нерозривному зв'язку між окремими сторонами виховання, і зокрема зв'язку між фізичним вихованням і розумовим.

У комплексі заходів, спрямованих на розв'язання цього завдання велика роль належить гімнастичним секціях в школі і ДЮСШ. Гімнастичні секції в загальноосвітніх школах — первинні мас-класові ланки в структурі навчальних організацій. З них найбільш здібні діти повинні направлятися в районні ДЮСШ при спеціалізованій ДЮСШ ДСТ і відомств. Попередню підготовку (до надходження в ДЮСШ) діти повинні проходити в гімнастичних шкільних секціях або в спеціально організованих підготовчих навчальних групах при ДЮСШ.

Мета даного етапу підготовки — виявлення і виховання здатне потреб дітей.

Завдання:

1. Зміцнення здоров'я і гармонійний розвиток всіх органів і систем організму, що росте.

2. Фізична підготовка, в процесі якої акцентується увага на розвиток швидкості рухів, гнучкості і статичних зусиль при збереженні поз правильної постави в змішаних висах, упорах та сідах.

3. Спеціально-рухова підготовка, що включає поєднання рухів різними частинами тіла (координація рухів), навчання вмінню оцінювати рухи в просторі, часі і за ступенем м'язових зусиль, підвищення функціональної стійкості вестибулярного аналізатора.

4. Формування правильної постави та стилю виконання гімнастичних вправ.

5. Навчання початковим основам техніки гімнастичних вправ.

6. Прищеплення інтересу до занять гімнастикою [19, 21, 22].

В даний час гімнастичні секції в загальноосвітніх школах нечисленні. Їхня робота, в основному спрямована на підготовку до районних оглядам і змагань. С. А. Жигалов, В. Я. Дранч [15] пропонують організовувати спеціальні навчальні групи при ДЮСШ. Організація цих груп починається з відбору учнів 2-х і 3-х класів, які виявили бажання займатися гімнастикою.

Тренер ДЮСШ, який відповідає за цю роботу, відвідує уроки з фізичного виховання в школі та спостерігаючи за дітьми, орієнтовно визначає, кого з них можна запросити для занять у навчальній групі. При відборі дітей рекомендується звертати увагу на наступне:

1. Активність і інтерес до гімнастичним вправам;

2. Зовнішній вигляд — постава, статура (пропорції частин тіла, форма ніг, співвідношення довжини ніг і тулуба);

3. Здатність розуміти і виконувати вправи, які вивчаються на уроці;

4. Рухові здібності (координація, фізична підготовленість).

Після цього потрібно дізнатися про стан здоров'я відібраних дітей та успішності, дізнатися, чи бажають вони займатися гімнастикою в ДЮСШ, і отримати згоду їхніх батьків.

Проробивши цю роботу, можна провести первинні випробування і більш детальний огляд.

Особливу увагу рекомендується звертати на пропорції тіла і тип статури. За даними професора М. Ф. Іваницького (розробленим ним для прийому в хореографічне училище), слід віддати перевагу дітям з рівномірним зростанням всіх параметрів тіла і намічається розвитком плечового пояса. Протипоказаний прийом дітей, у яких пропорції тіла широкі, укорочені, а також непропорційно короткі ноги і довгий тулуб.

Не рекомендується також приймати дітей, які мають такі дефекти статури:

1. Асиметричний плечовий пояс, крилоподібні, сильно виступаючі лопатки, виступаючі ключиці;

2. Занадто короткі або занадто довгі руки перерозгинання або недоразгиаання  в ліктьових суглобах (ліктьовий кут повинен бути прямим);

3. Асиметрична грудна клітка, вузька, з сильно виступаючою грудиною або з яскраво вираженим нахилом ребер; дуже малий надплечевий кут, не збільшується при вдиху;

4. Великий виступаючий живіт;

5. Широкий таз або таз, виступаючий тому (збільшений кут нахилу тазу); масивні стегна;

6. Викривлення зовнішньої сторони стегон і кісток гомілки (0-образна і Х-подібна форма ніг).

7. Сплощена стопа, погана рухливість стопи (носок не відтягується).

Якщо не проводити спеціального лікування, то в переважній більшості випадків дефекти постави і недоліки статури з віком збільшуються.

Порівняльний аналіз результатів контрольних випробувань по тестам, а також даних про поставу і фізичному розвитку дозволяє відібрати кращих для проходження попереднього етапу підготовки [15].

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

1. В процесі вивчення спеціальної науково-методичної літератури я виявив модельні характеристики юних гімнастів для набору в секцію спортивної гімнастики .

2. Визначаючи ступінь відповідності підготовки юних гімнастів в секції спортивної гімнастики 2019 року модельним характеристикам, я виявив, що з 17 чоловік, тільки дев’ять, виконали мінімум вимог, що дозволяє отримати рекомендацію для занять спортивною гімнастикою, що становить приблизно одну третю частину від загального числа випробуваних.

Можна також припустити, що спостерігається ситуація яка має низку причин: порушення екології; важке соціальне становище в сім'ях ,технічний прогрес,продукти харчування і так далі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авекович Н.В. Цейтин М.И. Акробатика. – М.: ФиС, 1967. – 80 с.
2. Акробатика./ под ред. Соколова Е.Г. – М.: ФиС, 2003
3. Ашмарин Б.А. Тория и методика педагогических исследований в физическом воспитании. – М.: ФиС, 1998. – 223 с.
4. Баландин В.И., Бдудов Ю.М., Плахтиенко В.А. Прогнозирование в спорте. – М.: ФиС, 2006. – 192 с.
5. Бальсевич В.К. Методологические принципы исследований по проблеме отбора и спортивной ориентации // Теория и практика физической культуры, 1990. - № 1. – с. 33-31
6. Брянкин С.В. Жданов Л.Н. Шустин Б.Н. Спортивный отбор и ориентация. - Смоленск: СГИФК, 1997. – 68 с.
7. Вайцеховский С.М. Книга тренера. – М.: ФиС, 1971. – 312 с.
8. Волков В.М. филин В.П. Спотивный отбор. – М.: ФиС, 1983. – 176 с.
9. Гимнастика и методика её преподавания./ под ред. Меньшикова Н.К. – СПб.: РГПУ им. А.И. Герцена, 1998. – 463 с.
10. Гимнастика./ под ред. Брыкина А.Т. – М.: ФиС, 1971. – 351 с.
11. Гимнастика./ под ред. Брыкина А.Т., Смолевского В.М. – М: ФиС, 2005. – 368 с.
12. Гимнастика./ под ред. Орлова Л.П. – М.: ФиС, 1992. – 656 с.
13. Гимнастика./ под ред. Украна М.Л., Шлемина А.М. – м.: ФиС, 1977. – 422 с.
14. Годик М.А. Спотивная метрология: Учебник для институтов физической культуры. – М.: ФиС , 1988. – 192 с.
15. Жигалов С.А., Дранч В.Я. Королевство акробатики. – М.: ФиС, 1986. – 325 с.
16. Зациорский В.М. Проблема надежности двигательных тестов. – М.: ФиС, 1998. – 20 с.
17. Козлов В.И., Гладышева А.А. Основы спортивной морфологии. – М.: ФиС, 1997. – 103 с.
18. Коркин В.П. Акробатика для детей. – М.: ФиС, 1983. – 127 с.
19. Коркин В.П. Акробатика для спортсменов. – М.: ФиС, 2004. – 92 с.
20. Коркин В.П. Акробатика для школьников. – М.: ФиС, 2002. – 198 с.
21. Леонтьев А.Н. О формировании способностей // Вопросы психолгии. – 1990. - № 1 с. 7-16
22. Матвеев Л.П. Основы общей теории и системы подготовки спортсменов. – Киев: Олимпийская литература, 1999. – 384 с.
23. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. – М.: ФиС, 1991. – 542 с.
24. Мартиросов Э.Г. Методы исследования в спортивной антропологии. – М.: ФиС, 1982. – 199 с.
25. Мотылянская Р.Е. Возрастые проблемы спортивной медицины //Теория и практика физической культуры. – 1975. - № 5. –  с. 35-38
26. Смолевский В.М. Гавердовский Ю.К. Спортивная гимнастика. – Киев: Олимпийская литература, 1999. – 160 с.
27. Спортивная акробатика./ под ред. Коркина В.П. – М.: ФиС, 2001. – 384 с.
28. Спортивная гимнастика./под ред. Гавердовского Ю.К., Смолевского В.М. – М.: ФиС, 1999. – 327 с.
29. Спортивная гимнастика./ под ред. Украна М.Л., Попова Н.К. – М.: ФиС, 2002. – 493 с.
30. Спортивная метрология / под ред. Зациорского В.М. – М.: ФиС, 1982. – 256 с.
31. Теория и методика гимнастики./ под ред. Филиповича В.И. – М.: Просвещение, 1991. – 477 с.
32. Теория и методика физического воспитания./ Ашмарин Б.А., Виноградо Ю.А., Вяткина З.Н., под ред. Ашмарина Б.А. -  М.: Просвещение, 1990. – 287 с.
33. Теория и методика физического воспитания./ под ред. Ашмарина Б.А. – М.: Просвещение, 1990. – 28 с.
34. Основы теории и методики физической культуры./ под ред. Гужаловского А.А. – М.: ФиС, 1986. – 352 с.
35. Основы управления подготовкой юных спортсменов./ по ред. Набатниковой М.Я. – М.: ФиС, 1982. – 280 с.
36. Палыга В.Д. Гимнастика. – М.: ФиС,1973. – 160 с.
37. Платонов В.М. Подготовка квалифицированных спортсменов. – М.: ФиС, 1986. – 286 с.
38. Платонов К.К. Проблема способностей. – М.: наука, 2002. – 321 с.
39. Психолгия / под ред. Мельникова В.М.  – М.: ФиС, 1987. – 367 с.
40. Розин Е.Ю. Методика отбора и прогнозирования способностей к занятиям спортивной гимнастикой: Учебное пособие для студентов факультета физической культуры. – М.: 1999. – 34 с.
41. Розин Е.Ю. Об основах тестирования в спортивной гимнастике // Гимнастика. - № 1. – с. 30-34
42. Фарфель В.С. Двигательные способности // Теория и практика физической культуры. – 1977. - № 12. – с. 27-30
43. Филин В.П., Фомин Н.А. Основы юношеского спорта. – М.: ФиС, 2000. – 255 с.
44. Филипович В.И., Мартовкий А.Н., Сергиевская Е.Н. Обучение и тренировка юных гимнастов. – М.: Просвещение, 1965. – 267 с.
45. Фомин Н.А., Филин В.П. на пути к спортивному совершенствованию. – М.: ФиС, 1980. – 255 с.
46. Чернышенко Ю.К., Пилюк Н.Н., Баландин В.А. методика отбора юных акробатов на этапах начальной и начальной специализированной  подготовки. – Краснодар : КГИФК, 1989. – 123 с.
47. Юный гимнаст./ под ред. Шлемина А.М. – М.: Фи С, 1993. – 254 с.