Література рідного краю Урок-зустріч з письменницею Оксаною Кузів «Сповідь крилатої  душі»

Мета уроку:

• Удосконалювати навички  працювати у групі; розподіляти обов'язки;
• Вчити самостійно добирати та опрацьовувати різні джерела інформації;
• Ознайомити із життям та дослідити творчу діяльність письменниці;
• Вчити формулювати і висловлювати власну думку,  естетичні смаки школярів;
• Прищеплювати любов до рідного слова, до його краси;
• Виховувати любов до рідного краю, духовність, патріотичні почуття, відповідальність за своє майбутнє.

Тип уроку: урок-зустріч.

Обладнання: мультимедійна дошка, збірки книжок, презентація.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ.  Мотивація навчальної діяльності.

1. Вступне слово вчителя.

Бог зліпив людину з глини, і залишився у нього невикористаний шматок. Що ще зліпити тобі - запитав Бог. Зліпи мені щастя - попросила людина. Нічого не відповів Господь, лишень поклав у долоні людині шматочок глини, що лишився".

З того часу люди самі ліплять своє щастя і бачать його по-різному.

Хтось – у грошах і дорогих речах, хтось – у подорожах, хтось – у творчості…

 Сьогодні нашу зустріч ми присвячуємо літературі рідного краю. З любові до рідного слова  починається людина.

Відзначена Богом є наша гостя, письменниця Оксана Кузів. Тож запрошуємо всіх у царство слова – мудрого, вічного, яке запалює вогонь у душі людини. Хай нікого воно не залишить байдужим.

ІІІ. Сприймання і засвоєння учнями нового матеріалу.

Для сьогоднішнього уроку ми підготували  дослідницький учнівський проект : «Сповідь крилатої душі»

Хочу представити три групи, які працювали над проектом:

Творча група «Біографи»

Творча група «Дослідники»

Творча група «Кореспонденти»

 

 

Серце завелике не буває…
Серце є або його нема,
Або його смуток навпіл крає,
Або скаче, аж тремтить струна.

Серця забагато не буває…
Воно любить аж вщухає стук,
Або лупить, лупить – добиває,
Додає комусь душевних мук.

Серце запремудре не буває…
Не чваниться, гонор в заперті.
Воно просто є або немає…
Хоч і б’ється в кожному житті.
*****
Не буває забагато долі…
Не буває забагато літ…
Не буває забагато волі…
Просто кожен має свій політ.

Чи кожна людина може літати? Хто ж Вона така, крилата людина?

Слово надаю творчій групі «Біографи»

Учень.   Готуючись до уроку, ми працювали з різними джерелами й почерпнули багато нової, цікавої й корисної інформації.

І день і ніч, і ніч і день мине,

Злетить із древа золота перука

І посивіє буйна голова,

І відпрацюють шпаровиті руки.

 І стопчеться до ґрунту мешт новий,

Зітруться найсвітліші забагАнки –

 І ти прийшов… точніш, пройшов життя:

Від пелюшок й до білої фіранки…

 –А що зоставив? Слід який лишив? –

Спитає Світло на межі у вирій.

 –Онуки, діти… сад я посадив,

Був, як усі: в щось вірив, в щось не вірив.

–Не те й не це… Я міряю Любов,

Бо лиш вона єдина варта Неба!..

Задумалась людина: при житті

Любила те, у чім була потреба.

І брала, брала, брала, що могла,

Точніше, все, що мож було узяти…

Але чи в світ Любові цей дала?..

Ну що сказати: Богу ж не збрехати…

 ***** Усе минеться, все колись мине…

І дні життя збіжать, як дикі коні.

Ще поки маєш час – даруй Любов,

Вона – найбільша заповідь в Законі.

Темою  нашого  дослідження були  «Біографічні аспекти життєвого шляху письменниці Оксани Кузів»

Опрацювали всі інформаційні джерела (інтернет-сайти, періодичні видання, літературу) з метою вивчення життєвого шляху Оксани Кузів:

Оксана Кузів (дів. Ворончак) народилася у м. Бурштин, Галицького р-ну, Івано-Франківської області 10 березня 1970 р.

Живе і працює в Івано-Франківську. 

Закінчила Львівський державний університет ім. І. Франка за спеціальністю викладач української мови та літератури.

Працювала літературним редактором, коректором в обласних газетах, кореспондентом часопису «Слово народу». 

Член Національної Спілки Журналістів України з 2013 року..

Учень. Батько.. Мати.. Дідусь.. Бабуся   Все життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди. Стоять на початку наших доріг, бажають нам тільки щастя. Сподіваються від своїх дітей, онуків найвищих духовних злетів, думають про те, щоб діти їхні жили гідно серед людей і творили добро на своїй землі. Ці слова, сказані нам, залишаються в серці – а потім переливаються у вірші.

Вірш «Спогад про крила»

Про що я мріяла, коли була мала,
Коли сиділа на щаблі драбини?..
Ви не повірите, скажу вам чесно я,
Я думала тоді уже про крила.

Бабуся в стайні скубає гусей,
А я прошу‘: «Мені найгрубше дайте,
Аби вчепити їх собі змогла,
Піднятись в небо»… «То пусте, Оксанцю!

Не сего пір’я здалось би тобі,
Бо наші гуси, доню, не літають…
Тобі би з сокола… Ото би й ти тоді»…
«А може, бабо»?! – «Ні, я точно знаю»…

Роки пройшли – левади заросли.
Нема гусей (бо то ж робити треба!)…
Приїхала до мами – і на стрих,
А там всього, що треба і не треба…

І пір’я… пір’я… спомин про село,
Дитинство, діда-бабу і про крила…
І що дивує, що через роки
Я задивляюсь в небо, як дитина…

«В дитинстві хотілося бути хірургом, журналістом, хіміком, вчителькою української мови, біологом. І добре, якби це все водночас», — з усмішкою розповідає письменниця в одному з інтерв’ю.

Але вибрала пані Оксана  українську філологію, навчалася у Львівському університеті.

І саме Львів стає  казкою, натхненням, місто-доля, місто-мрія, місто, яке поєднало серця закоханих

Свою долю — чоловіка Богдана, — а нині знаного в країні художника, зустріла на весіллі у своєї сестри.

Вірш «Диво»

А ти мені однісінький-один
Та й я, напевно, теж така єдина,
В єдинім екземплярі на землі
Блукаємо й шукаємо ще дива.
А диво – ось, а диво – ти і я,
Усе довкіл: і в небі, й під ногами;
А диво, що шляхи переплелись,
Що «хімія» роки бурлить між нами.
А диво – син – у ньому синтез нас,
Тендітним пагінцем до сонця пнеться.
Яких ще див шукаємо щораз,
Коли саме життя тим дивом зветься?!

Вірш «Як за стіною»

А за тобою – як за стіною,

Тою потужною і кам’яною,-

Вітер не дує, сонце не палить,

Паморозь в груди люто не вдарить.

Ночі – не темні, ранки – не зимні,

Тіні – величні, миті – приємні,

Пам’ять надчиста думку не зрадить,

Мрія глибока, та не завадить,

Світ поруч тебе – вільний крилатий,

Руки простерла – хочу літати…

Бо за тобою – як за стіною,

Тою потужною і кам’яною….

 

Разом з чоловіком виховують талановитого молодого художника – Ореста.

Вірш «Синові Орестові»

Моя дитино, сину, рідна крове, –
Моя безмежна й віддана любов,
Моє надчисте небо волошкове...
Як довго я чекала… Ти прийшов…

Всміхнувся сонцем – стало ясно-ясно,
Сказав слівце – і полилось добро…
О, як моїй душі потрібне світло,
А в тебе стільки в серденьку його!..

Ти – як весняний гай, в нім хочу бути
Й дивитися, як зрієш, як ростеш,
Як піднімаєш ввись тендітні крила,
До неба пнешся й ним лишень живеш.

Моя дитино, сину любий, птахо!
Я прихилю погожі небеса,
Аби летів життям, як пісня вольна,
Щоб доспівав, що не зуміла я.

Лети-лети-лети!!! Я зачекаю…
Молитимусь, щоб світлим був політ.
Та серце мами спокою не має,
Коли її пташа летить у світ…

Так живо, гаряче, прекрасно писати Оксана Кузів почала разом зі своїм воскресінням - після важкої хвороби, яку вона з Божого благословення перемогла і яка оновила її, спонукала по-іншому сприймати світ, манера письма стала   маркером найбільшої, бо внутрішньої, свободи особистості...

Чи змінився її світогляд після заглядання у прірву,  має моральне право повідати людям сама письменниця, а ми ж можемо наближатися до розуміння цього, читаючи її твори.

Не говори словами… Розумію
Тебе без слів, тепер уже без слів.
От лиш дивлюсь… А я таки зумію
Все прочитати між німих рядків…
Мовчи, мовчи… Я все скажу за тебе.
Я помудріла... Скажете, «роки»,
А то лиш рік минув, маленький рочок,
Та він змінив все з ніг до голови.
А він навчив мене життя любити
І відчувати в душах тятиву,
Навчив торкати, аби не порвати,
Оту тонку й щемку людську струну.
Маленький рочок, а здається, вічність.
Життя – як дар... Я знову у весні.
Не говори словами… Розумію
Тепер без слів… Таке от C'est la vie.*

Вірш «Щаслива»   

Замріяна, ішла собі поволі..
В кишені дзенькотіли копійки…
Гармидер міста. Збайдужілі люди…
Не помічала. Йшла, як у віки,
Веселою, красивою, крилатою,
Черкала світлим поглядом небес,
І чиста думка тріпотіла птахою
Так, ніби їй в душі Христос воскрес.
Щаслива разом з вітром у кишені,
Та світлом в серці, поглядом вповні…
Ішла собі задивлено крізь місто,
А ноги ледь торкалися землі.
Вона радіє, бо у неї – воля
І сонце, й небо, й зорі у вікні.
А ще – у серці джерело любові
Аж хлюпає, аж б’є з її душі…

На даний час письменниця активно проводить презентації, спілкується з поціновувачами її творчості, її люблять, читають, за неї хвилюються, співпереживають. Вона потрібна українській літературі і своїм читачам.

Дякуємо за увагу!

Творча група «Дослідники»

Темою  нашого  дослідження був  «Творчий  шлях письменниці Оксани Кузів»

Творчість письменниці Оксани Кузів

2014 рік – збірка бувальщин «Адамцьо»

2015 рік – поетична збірка «В закапелках душі»

2016 рік – книга прози «Назови мене своєю»

2017 рік – ексцентричний  роман «Щемить»

2018 рік – роман «Собача любов», збірка поезій «Задивлена в небо»

Нагороди

Прикарпатська письменниця та журналістка Оксана Кузів у 2014 році увійшла у літературу зі збіркою бувальщин «Адамцьо», яка у тому ж році стала «Книгою року у молоді Прикарпаття», а наступного – потрапила до списку 80 найкращих книжок України за останнє десятиліття за рейтингом «Україна читає дітям». За два роки перевидавався 5 раз.

Книга прози «Назови мене своєю» у 2015 році на Форумі видавців у Львові увійшла в ТОП-5 найбільш популярних книг.

2019 році поезія письменниці увійшла в ТОП-10 найвідоміших віршів українських митців про кохання (в цих рядах - Павло Тичина, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Іван Франко, Олександр Олесь, Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Володимир Івасюк, Святослав Вакарчук)..

Але розпочати аналіз її творчості ми б хотіли з поезій. На даний час вийшли дві збірки поезій «В закапелках душі» - 2015, «Задивлена в небо» - 2018

Кожен з віршів здатний торкнутись людських сердець, це емоційний сплеск, котрий перетворюється в римовані строфи. Зараз, коли сучасна поезія тяжіє до складних метафор, епітетів, рваних верлібрів, вірші Оксани Кузів прості по втіленню, та багаті за внутрішнім наповненням.

"Бог за плечима"

Ти віруєш? Отож — без запитань — 
Ідеш навпомацки з закритими очима,
І не боїшся й тіні спотикань, 
Бо знаєш — Бог незримо за плечима.

Спіткнувся, впав? То, друже, не біда,
Лиш з Ним тобі посилу буде встати,
Він перший Лікар, Вчитель і Сіяч,
Він вміє в серце віру засівати.

А ти в собі живе зерно плекай,
Зрости, щоб зрілим колосом доспіло,
Адже Господар-Бог у жнивний час
Візьме в комору душу, а не тіло.

Основний мотив лірики Оксани Кузів – філософський, де оспівується життєстверджуюча віра, оптимізм, цінність людського життя. На думку поетки, щастям вже є сама можливість відчувати, дихати – жити…

Чільне місце у творчості Оксани займає тема Бога, цей лейтмотив проноситься крізь усі твори письменниці, з ним же ж пов’язане питання пошуку смислу буття:

Він – Світло для світу, Він – втіха в біді,

Єдине твоє пристанище.

Неси своє світло в малім каганці

І дуй, щоб горіло яскравіше…

Спираючись на біблійне послання до Филип’ян, з-під пера Оксани Кузів виходить поезія «Ти можеш все!». До слова, саме ці рядки композитор Ігор Іванців поклав на музику.

Пісня

Інтимна лірика. Саме тут письменниця задається питанням норми, межі, і відповідно, інакшості. Вона не дає себе втиснути в певні рамки, долає будь-які прояви несвободи. Навіть кохання для її героїні не просто сліпа, безумна пристрасть, - це насамперед підтримка, надійне плече, а вона для ліричного героя – втілення трепетної ніжності і самопожертви.

 Вірші належать до лірики «чуття», що є художнім вираженням «крику душі», прагненням ліричної героїні жити повним щасливим життям, незважаючи на різні життєві труднощі. Вона розуміє, що щастя - це прояв лю­бові. Любові до всього: і до природи, і до дітей, для яких треба стати прикла­дом у житті, і до людей, які зможуть розкрити себе тільки серед чистої, щи­рої любові, а також любові до слова, що допоможе нам якнайкраще проявити цю любов.

Вірш

Повість-бувальщина «Адамцьо. Вінець Божого творива…»

Соціально-драматичну повість «Адамцьо» інсценізував Вигодський народний театр під керівництвом режисера Б. Мельника.

Цей театр за виставу «Адамцьо» на ХХІ Всеукраїнському фестивалі театрального мистецтва, що проходив в Очакові, здобув найвищу нагороду – гран-прі!

У цьому ж театрі відбулася прем’єра ще однієї вистави за однойменним твором Оксани Кузів «Таїнство», яка увійшла до другої прозової збірки «Назови мене своєю». До речі, на Книжковому форумі видавців ця книга увійшла у топ-5 найбільш читабельних книг, за яку проголосували читачі.

«Адамцьо» — це психологічна повість про чоловіка, до якого у літньому віці приходить каяття за давній гріх

Мова твору. В творі, і не тільки в цьому – в інших також, вжито архаїзми,  діалектизми, авторка досить  доцільно їх застосовує, тоді мова літературного героя більш правдива.

Уривок    

Вірш «Втеча»

Ну, клич мене, гукай мене, проси…
Ти чуєш, я чекаю… Ще чекаю
На тепле слово, на яскраву мить,
На чудо зверху... Світ мовчить лукаво.

Сиджу, тереблю пальці – і думки
Вилущуються, як дрібні фасолі.
А ще от час… летить собі, летить…
Втрачаю віру в казку мимоволі.

Чого я жду? Чого марную дні?
Чого у мозку ще зневіра свище? 
Розпростераю крила, наче птах –
І над земним злітаю попелищем.

Лечу! Лечу! Лишаю суєту,
Лишаю світ парчевої омани,
Облесні лиця і липку хвалу…
Лиш в небі правда, що вартує слави!

Назови мене своєю...» – збірка прози Оксани Кузів, що занурює читача в інформаційно-енергетичне поле людських історій, які одна за одною виринають на сторінках цієї книги. Інші твори авторки – «Таїнство», «Артистка», «Адамцьо» – це тексти, які сприймаються на найвищих духовних точках дотику і надихають на творчий політ уяви.

Новий ексцентричний  роман авторки «ЩЕмить» – бестселер про важливу проблему, про яку не прийнято говорити вголос. Мова йде про гермафродитизм — генетичне захворювання. Люди, яким довелось з цим жити, зазвичай, залишаються несприйнятими ні суспільством, ні самі собою. Розуміння всього масштабу проблеми змінить ваше уявлення і ставлення до таких людей, які, можливо, щодня перебувають поміж нами, та, як і всі, прагнуть бути прийнятими.

Кожен, хто приходить в цей світ, має право на любов.

Вчитель. Що ви розумієте під словом «ЛЮБОВ»

Уривок 

Отже,  у творах Оксани Кузів – реальність та містика, а часто це одне й те ж. В творах письменниці піднімаються табуйовані теми, про які і зараз не прийнято говорити: про гріх священика, про подружню зраду, про дітей з важкими вадами, про «не таких, як всі», про спокуси жінки та чоловіка. Письменниця є філологом за освітою, тож мова її є барвистою, правильною, манливою і мінливою, багатою та добірною.

Відомі люди про творчість Оксани Кузів :

Ігор Павлю́к — український письменник, науковець, перекладач  про творчість Оксани Кузів: «Отож, це практично й не проза...

Це – кіносценарій.

Це – драматургія...

Це – саме життя-слово і слово-життя, вистогнане сучасною Жінкою за себе, за коханого, за сина, за предків, які не доспівали, і нащадків, які ще мовчать...

А це вже не абищо в літературі.

Євген Баран: «Ся молода жінка, яка називається Оксана Кузів, пробує себе як творець світу. Має на се право. Є природний нахил, є філологічна освіта, є досвід, є бачення світу, його розуміння, є визначеність з етичними принципами і нормами»…

ЇЇ історії, які важко придумати. А ще важче — ними знехтувати...”.

Галина Шпік 

Хто краще скаже, як Оксана Кузів 
про жінку, як про чудне сотворіння!
Хоч інколи, мені здається, Боже,
Що не її то воля, а Твоє веління!
Так влучно володіти живим словом,
Так мудро мовити його в сонетах, - 
То треба мати поцілунок Бога -
То треба народитися Поетом!

- Іду з відкритою душею, ні до кого не маючи озлоблення, люблю людей, небо би прихилила навіть незнайомцям. Не маю ніякої «корони», не ставлю себе вище за інших. Життя винагороджує за простоту.

Творча група «Кореспонденти»

Інтерв’ю з письменницею.

1. Пані Оксано, розкажіть, будь ласка, з чого розпочалося ваше письменницьке життя? В який момент Ви усвідомили, що потрібно взяти ручку і щось написати?

2. Чи не могли б Ви розказати про свої літературні уподобання? Хто належить до ваших улюблених письменників?

3. Коли найчастіше пишете, і скільки часу вам треба, щоб написати книгу?

4. Що Ви вважаєте своєю основною перемогою? І як після цього змінилося ваше життя?

5. На яку читацьку аудиторію Ви, як автор, розраховуєте?

6. Над яким твором ви зараз працюєте? Найближчим часом читачі вже зможуть ознайомитися з новими творами?

 7. Скільки Ваших поезій покладено на музику?

Підсумок уроку

-Чи сподобалося вам працювати самостійно створюючи учнівський проект ?

Домашнє завдання.

     Вірю в те, що цей урок залишить добрий слід у вашому житті, а також надіюся на те, що ви багато чого зрозуміли і зробили для себе певні висновки. Викладіть ваші думки на папері в творі-роздумі: “Кожен, хто прийшов у цей світ, має право на любов…”

Не говори словами… Розумію

Тебе без слів, тепер уже без слів.

От лиш дивлюсь… А я таки зумію

Все прочитати між німих рядків…

 

Мовчи, мовчи… Я все скажу за тебе.

Я помудріла... Скажете, «роки»,

А то лиш рік минув, маленький рочок,

Та він змінив все з ніг до голови.

 

А він навчив мене життя любити

І відчувати в душах тятиву,

Навчив торкати, аби не порвати,

Оту тонку й щемку людську струну.

 

Маленький рочок, а здається, вічність.

Життя – як дар... Я знову у весні.

Не говори словами… Розумію

Тепер без слів… Таке от