Перетворення українського козацтва на помітний чинник суспільного життя, необхідність захисту південного кордону та ведення воєнних кампаній проти сусідніх держав сприяли появі реєстрового козацтва.

Військо Запорозьке мало клейноди — спеціальні військові знаки, регалії та атрибути.

За часів правління Стефана Баторія ними були прапор, печатка, булава та бунчук. Прапор (корогву) Війська Запорозького завжди носив хорунжий попереду війська, поруч із гетьманом. Печаткою Війська Запорозького розпоряджався суддя. Вона мала круглу форму, виготовлялася зі срібла. На ній був зображений козак у гостроверхій шапці й каптані з шаблею, порохівницею на поясі та мушкетом на лівому плечі.

Наданням прав і привілеїв реєстровцям уряд намагався розколоти козацтво, перешкодити зростанню його кількості й підпорядкувати собі. Відтоді влада визнавала лише реєстрове козацтво, а проти не вписаних до реєстру вела нещадну боротьбу. Однак ця політика виявилася невдалою. Фактично з реєстрових і нереєстрових козаків сформувалася одна організація — Військо Запорозьке. Козаки спільно виступали в морські походи, боролися за розширення козацьких прав і захищали права православних.

Утворивши реєстрове козацтво, влада Речі Посполитої надала йому універсал — привілей на володіння частиною території південноукраїнських степів (документ не зберігся). Ці території отримали назву «Вольності Війська Запорозького низового». Їхнім центром стала Запорозька Січ. Завдяки притаманному Січі самоврядуванню дослідники називають її козацькою республікою.

Козацька рада щорічно в січні разом із військовою старшиною обирала кошового отамана. Він відав Військовим скарбом, представляв запорожців у відносинах із зовнішнім світом, організовував протягом року своїх повноважень повсякденне життя Січі, затверджував судові вироки. Його помічниками були осавул (порученець отамана), писар (очолював діловодство Січі), суддя (чинив суд), яких також обирали на козацькій раді. Крім них, до виборної військової старшини належали довбиш (литаврист), гармаш (відповідальний за артилерію), товмач (перекладач), шафар (відповідальний за збір податків на користь Військового скарбу з усіх привезених на Січ товарів і продуктів).

Суд на Січі керувався козацьким звичаєвим правом. Писаних правових норм не існувало. Найтяжчими злочинами вважалися зрада, порушення військової дисципліни, убивство товариша й посягання на майно Січі.

Винних у них карали позбавленням життя.

Курені об’єднувалися в кіш, підпорядкований кошовому отаману.

Повстання під

проводом Криштофа

Косинського

Безпосереднім приводом до початку повстання козаків стала особиста образа, завдана козацькому гетьману Криштофу Косинському князем В.-К. Острозьким та його сином Янушем. Останній, користуючись впливом батька, привласнив маєток Рокитно (нині смт Рокитне Київської області), наданий королем К. Косинському як винагороду за захист Поділля від турків і кримських татар.

Повстання під

проводом Криштофа

Косинського

Виступ К. Косинського підтримало чимало козаків, і протягом 1592 р. повстання охопило Київське, Брацлавське й частково Подільське воєводства. Жителі Білогородки, Білої Церкви, Переяслава та інших міст склали присягу К. Косинському. На території, звільненій від польської влади, він запроваджував козацькі порядки.

Повстання під проводом

Криштофа Косинського

Це збентежило польський уряд. За його наказом для боротьби з повстанцями зібрали велике військо, очолюване київським воєводою В.-К. Острозьким.

У вирішальній битві 23—31 січня 1593 р. під селищем П’ятка на

Житомирщині повстанці зазнали поразки й відступили на Запорожжя. У лютому того ж року влада уклала з повсталими досить необтяжливу для них угоду щодо приведення козаків до покірності польському королю. Згідно з нею повсталі вибачалися перед королем та Річчю Посполитою за завдану шкоду та збитки. Вони обіцяли надалі перебувати в послуху короля та його представників, не здійснювати самовільних походів до сусідніх земель, повернути колишнім власникам захоплене майно та зброю. Проте це не вичерпало конфлікту.Навесні 1593 р. К. Косинський вирушив із Томаківської Січі, щоб продовжити боротьбу, але під

Черкасами був убитий за наказом місцевого старости князя Олександра Вишневецького. Його війська легко розгромили повстанців, що залишилися без керівника.

Повстання під

проводом Северина

Наливайка

Придушивши виступ К. Косинського, польська влада не зробила нічого для розв’язання проблем, які його викликали, що й обумовило початок нового повстання під проводом Северина (Семерія) Наливайка. У липні 1594 р., зібравши кількатисячний загін козаків, він став громити шляхетські маєтки на Поділлі. До повсталих приєднався загін запорозьких козаків, очолюваних гетьманом Григорієм Лободою. У жовтні 1594 р. повстання охопило всю Брацлавщину, Київщину й Волинь. Багато селян і міщан ставали козаками. Військо повстанців налічувало 12 тис. козаків. Підтримка населення обумовила можливість тривалої боротьби повстанців.

Повстання під проводом

Северина Наливайка

Восени 1595 р. війська С. Наливайка оволоділи

Східним і Західним Поділлям, Київщиною та Волинню. У лютому наступного року вперше в історії Речі Посполитої для приборкання повсталих козаків в Україну рушила польська регулярна армія, очолювана польним коронним гетьманом С. Жолкевським. Сили повстанців суттєво зміцнило те, що до них приєдналися запорозькі козаки, очолювані Григорієм Лободою. Гетьманом об’єднаного війська обрали Матвія Шаулу. Проте війська Речі Посполитої взяли в облогу табір повстанців в урочищі Солониця поблизу Лубен. Шансів на перемогу в козаків не було.

Повстання під проводом

Северина Наливайка

Оточені в урочищі Солониця, козаки й селяни приготувалися до оборони. Повстанці оточили свій табір возами в чотири ряди, побудували вал, викопали рів, на висотах поставили гармати.

Кілька разів поляки безуспішно штурмували козацькі укріплення. Вночі повстанці робили сміливі вилазки, внаслідок яких польські вояки зазнавали великих утрат. Облога табору тривала два тижні (травень-червень 1596 року). Становище і козаків, і шляхти було вкрай важким. Не стало їжі, фуражу, повстанці були відрізані від води.

Тоді С. Жолкевський вдався до хитрощів. Два дні важкі польські гармати обстрілювали табір повстанців, призводячи до великих жертв, а потім поляки розпочали переговори, обіцяючи повсталим амністію. ли.

Повстання під проводом Северина Наливайка

.У таборі козаків почався розкол. Козаки схопили й стратили гетьмана Г. Лободу, який хотів знайти порозуміння з ворогом, але й прибічники Г. Лободи не залишилися в боргу — вони підступно захопили поранених С. Наливайка та М. Шаулу й видали їх шляхті.У червні 1596 р. повстанці змушені були прийняти вимоги здатися та скласти зброю Станіслав Жолкевський не дотримав свого лицарського слова, і за його наказом більшість учасників повстання, які були в таборі, перебито. С. Наливайка та ще шістьох керівників повстання відправили до Варшави, де у 1597 р. після жорстоких тортур їх страти За одними даними, Северинові Наливайку відрубали голову, після чого він був четвертований, а шматки його тіла порозвішували по всьому місту, за іншими — він був спалений живцем.

Значення повстань

Спроба ліквідації

реєстрового козацтва та його відновлення

Козацькі війни 1591-1596 рр. призвели до ліквідації згідно з сеймовою постановою реєстрового війська. Разом з тим, король Сигізмунд III не наважився вжити суворих заходів щодо козаків, окрім їхніх ватажків, адже запорожці фактично охороняли все південне прикордоння Речі Посполитої. Відповідно й козаки виправдовували свою боротьбу проти татар, зокрема, й далекі морські та сухопутні походи, «служінням польському королю».

Зрештою, нові війни Речі Посполитої потребували професійного війська. У 1601 р.

сейм скасував заборони і відновив усі раніше надані реєстровцям привілеї. У козацтва починалася «героїчна доба».

ВИСНОВКИ

Утворення реєстрового козацтва стало поштовхом до оформлення козаків у новий стан українського суспільства зі своїми правами, привілеями й обов’язками.

Козацькі війни кінця XVI ст. мали характер боротьби козацтва за свої станові інтереси. Гасел звільнення українського народу й захисту його національнорелігійних прав не висувалося. Проте вони сприяли набуттю козацтвом досвіду повстанської боротьби й управління великими територіями.