"Старе Село - моє рідне село"

Старе Село – моє рідне село

На півночі Сарненського району Рівненської області у найбільш заболоченій його частині майже в центрі межиріччя Льви та Ствиги розташоване древнє Старе Село.

Назва села за переказами багатьох свідчень старожилів дуже давня. Було це дуже давно. Історія зберегла дивну назву села. Чому саме Старе?  Про час заснування села судити важко, оскільки архівні документи могли згоріти під час Великої Вітчизняної війни взимку 14 грудня 1942 року, а може збереглися на території Польщі.

Однак, дехто вважає, що назва села походить від наступних назв:

•          Старе Село – це дуже давня назва поселення, яке могло виникнути раніше міста Києва.
•          Назва селу дана раніше інших сіл в окрузі, тому що, воно вже існувало як давнє – Старе Село, за спогадами Лісовця Матвія Яковича.
•          Назва походить, від прізвища його засновника Старий. А ще на  цю думку наводить назва урочища «Старе», яке також має давню історію.
•          Є версія, що першими жителями села могли бути каторжани, яких засилала царська влада у ці болота з лісами на роботу.  По закінченню терміну вони могли залишатися тут жити.

Мирна праця жителів Старого Села та навчання дітей в школі було перервано того жахливого зимового дня 14 грудня 1942 року. Гітлерівці, оточивши Старе Село та загнавши в приміщення церкви, школи, житлових будинків жінок, стариків, дітей почали розстрілювати і палити їх. Убитих і живих кидали у вогонь. Того страшного дня 14 грудня 1942 року всіх односельців, що розстріляли і спалили противники, було 667 душ. На цьому місці,  біля православної церкви, поставлено обеліск загиблим односельчанам.

     Однак, у 1942 році фашистськими загарбниками село було спалено. Тому зараз доводиться розшукувати відомості з історії села в архівах, музеях та державних і приватних установах не тільки України, а й Польщі та Литви.

Вчитель історії, Старосільського ліцею Пишняк Уляна Андріївна.

«Не допусти війни»

Війна розпочалася доволі неочікувано для народу. Вторгнення РФ на Україну сталося 24 лютого 2022 року. Ця страшна дата залишилася в серцях людей назавжди.

Одразу почали згадувати жахливі події під час Другої світової війни, оскільки, більшість дій схожі до тих подій, які трапилися в історії. Для прикладу можна взяти, спроба винищення української культури (на щастя, воно не масове, але у вересні 2023 року окупанти завезли на Луганщину понад 750 тисяч книжок з російською пропагандою, які мали використовуватися у «навчанні» дітей, винищивши при цьому всі книги українською мовою), але вони не помічають, що в їхній мові є слова українського походження, наприклад: «очки» (звідки в них очі взялися), «флаговщик» (це слово просто не має логіки, оскільки в них «флаг»). Проте,  окупанти скажуть, що це українська мова взяла собі половину їхніх слів.

Висновки кожен робить свої, але я хочу розповісти одну історію:

«Заходить у кімнату до бабусі маленька дівчинка і бачить як вона засипаючи кладе під подушку шматочок хліба, нетерпляче спитала у бабусі:

•            Бабусю, а чому ти кладеш хліб під подушку?
•            Мені так спокійніше …  .  – ласкаво відповіла заснувши бабуся, але маленькій дівчинці цієї відповіді було замало і вона пішла до мами та запитала те саме. А мати відповіла:
•            Розумієш доню, коли бабуся була десь така як ти зараз, почалася страшна війна і в бабусі залишилася така звичка, адже вона хвилюється за нас з тобою і іноді їй сняться страшні кошмари: - почувши цю відповідь дівчинка більше ніколи не діставала всіх цим питанням. Йшли роки, бабуся померла і жахливі вибухи, з сльозами на очах дівчина зрозуміла найбільший страх бабусі, адже у неї самої вже були діти!»

Всі українці чекають перемоги, хоч і окупанти впевнені на «победу». Оскільки в них «победа» - те, що йде з бідою, то в нас «перемога» - це значить, що ми йдемо вперед, отримавши перемогу над своїми страхами і собою!

Учениця 11-В класу, Старосільського ліцею

Пишняк Тетяна Сергіївна

СТАРЕ СЕЛО

У глибині зеленого Полісся

Далеко від великих міст

На півночі є древнє місце,

Де корінь мій із давна ріс.

Старе Село його назвали.

І війн село це не минало.

Тут колись жили древляни.

Давним давно це все бувало…

Бої з татарами велися

У цих великих болотах,

Люди ні разу не здалися

І брали участі у війнах.

Були під Польщею ми часто

І ось, почалась Друга світова війна,

І німців було всюди рясно.

Ця подія була для всіх страшна…

У сучасному нашому світі,

Коли на дворі йде війна,

Наші люди йдуть захищати

Свої сім’ї і дома.

Вони йдуть сміло воювати

Хоч не так багато як колись

Але всі суворо як військові

В бою ніколи не здались.

                                                                     Студентка 3-го курсу

«Сарненського педагогічного

                                                                                    фахового коледжу РДГУ»

                                                                                     Ковалець Марія Леонідівна