Стаття "Добра сім’я – успішна дитина"

Добра сім’я – успішна дитина

Н.В.Сідова, заступник директора з НВР,

 Переїзнянська ЗОШ І-ІІ ст., Бахмутський р-н, Донецька обл.

План

1. Добра сім’я – запорука здорової нації.
2. Батьки та діти:

а ) Похвалити або осудити.

б ) Сімейний конфлікт.

в ) Створення умов для навчання дитини.

3. Мало хотіти правильно, треба робити правильно.
4. Робота школи з батьками.

                                                              Если мы идем вперед в области знания,

                                                              а не нравственности,

                                                              то мы идем не вперед, а назад.

Аристотель

Відомо, що виховання починається в сім’ї. В ній ми справедливо шукаємо причини й розгадки сьогоднішньої поведінки дорослих людей, й ставлення до своїх громадських і других прав та обов’язків. Саме сім’я є тією стартовою площадкою в життя кожної людини, яка суттєво визначає її подальшу долю. «Впечатления детства оставляют след на всю жизнь. Детские переживания влияют на весь дальнейший уклад, на всю дальнейшую работа человека, хотя часто они и остаются в подсознательной области. Человек может забыть о них, но они, помимо его воли, часто определяют его поступки», - писала Крупська Н. К.

Як часто батьки дратуються, сердяться, при найменшому приводі зривають свій поганий настрій на дітях. Як часто вони нічого не хочуть знати про проблеми, які їм здаються такими дрібними, а для дітей життєво важливими! Як часто дорослі вдаються до гучних фраз там, де тихе слово принесло б більше користі! Одне їх слово може викликати у дитини радісну усмішку або плач. Чи не повинні вони навчитися одну й ту ж вимогу промовляти в десяти, двадцяти різних варіантах, від тихого прохання до енергійного наказу?

В батьківському домі, так як і у школі, набагато менше хвалять, ніж сварять і карають. Проте нерідко в сім’ї діти отримують за добрий вчинок матеріальне нагородження. Сімейна педагогіка з тривогою вказує на те, що саме батько (і не лише він) схильний відкуплятися від відповідальності за виховання дітей цінними дарунками. Кожному слід знати: самий цінний дарунок не поповнить нестачу любові та уваги і не замінить чуйність.

Батьки часто краще, ніж учителі, бачать, чи намагається дитина поводити себе сьогодні тихше і бути більш уважнішим, ніж учора. Вони помічають, чи уважний він до молодших або реагує зло і нестримно на все, що йому не до вподоби. Оскільки у батьків дітей небагато, часто одна або дві, вони можуть повністю на них зосередитись. Якщо дитина з важкістю чогось досягла, це потрібно оцінити належним чином. Погладити по голівці, поцілувати, злегка потиснути руку, посміхнутись, сказати щось схвальне – висловлена так похвала викликає подальшу старанність. Якщо дитина тривалий час поводить себе погано, якщо його часто сварять, таке заохочення при першому ж кроці до виправлення закріпить його волю і бажання в подальшому поводити себе краще. Дитині потрібно вказувати на її правильну або неправильну поведінку. Буває цілісно виразити своє розчарування або різке невдоволення. Але деякі батьки дуже полюбляють все забороняти. Нерідко вони погрожують покаранням. Але страх перед покаранням не може бути довгий час єдиним мотивом нормальної поведінки. Діти повинні зрозуміти, що чинять неправильно і можуть поводити себе по-іншому. Тому презирливі зауваження («Ніколи ти цього не вивчиш!», «Завжди будеш останнім!») або постійні посмикування («Сором який!», «Жах!», «Поводь себе пристойно!») не мають ніякого педагогічного впливу. В одному випадку можна позбавити дитину задоволення, в іншому їй потрібно показати перспективу, вихід з конфліктної ситуації, корисно також дати будь-яке доручення. Особливо має значення форма, в якій дитина отримує доручення. Не «З цього моменту ти повинен…», а «З сьогоднішнього дня тобі дозволяється…». Неможна недооцінювати таку форму звернення до дитини, в якій вимога пов’язана з непрямою похвалою або висловленням довіри. Заохочення або осудження повинні бути помірними. Не слід хвалити і сварити за дрібниці. Дитина сама повинна бути впевнена в справедливості похвали або осуду. Передумовою для активності заохочення або осудження є авторитет батьків, який ні в якому разі не може бути заснований на страху. Тілесні покарання повинні бути повністю вилучені.

Деякі педагоги вважають, що, чим сильніший намір наблизитися до ідеалу гармонійного виховання, тим більше виникає конфліктів, суперечок. Все це вимагає від вихователів мудрості, широти педагогічних знань та високої загальної культури. «Гармония отношений в семье не означает отсутствие проблем и бесконфликтности. Чем ближе к идеалу, тем сложнее и тоньше мир возникающих противоречий. Когда мы говорим о богатстве личности, мы неизбежно сталкиваемся и с богатством противоречий», - писав Азаров Ю. П. Дуже болісно відбивається на вихованні та успішності дитини сімейні конфлікти – якщо батьки не живуть разом, якщо вони розлучились. Часто діти стають свідками сварок між батьками, які відкрито один одного ненавидять і не приховують цього від дітей.

Необхідно рекомендувати тим батькам, які будь-чого залишають один одного, щоб в своїй сварці, в своєму розлученні вони більше думали про дітей. Будь-які непогодження можна вирішити більш делікатно. Можна приховати від дітей і свою неприязнь, і свою ненависть до колишнього подружжя. Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітей і хочуть їх виховати якомога краще, вони будуть намагатися свої взаємні розбіжності не доводити до розриву і тим самим не ставити дітей в саме важке становище, бо конфліктні ситуації в сім’ї можуть послужити причиною для розвитку позитивних чи негативних рис і якостей у дітей як членів сім’ї. Розлучення батьків переважно призводить до педагогічної занедбаності і почуття безсилля у дитини, роздвоєння в її душі. Нерідко це негативно позначається на всій життєвій позиції дитини, викликає у неї комплекс власної неповноцінності. Мати, з якою, як правило, залишається дитина, мусить виявити мудрість у такій ситуації - неможна виховувати ненависті до батька, який пішов із сім’ї. Постійна моральна вдосконаленість необхідна батькам, щоб вони завжди керувались гуманними, морально-етичними мотивами в рішенні сімейних конфліктів. Батьківська вимога до себе, батьківська повага до своєї сім’ї, батьківський контроль за кожним своїм кроком – ось перший і самий головний метод виховання!

Створення побутової бази не є першоосновою, подібно до того, як створення навчально-матеріальної бази у школі ще не є єдиною запорукою успішного навчально-виховного процесу. Головне полягає в якості викладання і виховання, в педагогічній майстерності вчителів, а в сім’ї – у стимулюванні до навчання дитини на повну силу її здібностей. У батьків має скластися своя система виховання самостійного, відповідального ставлення сина або доньки до виконання домашніх завдань, а за потреби, контролю і допомоги. Батькам слід знати зміст програм і підручників, щоб мати змогу вчасно допомогти дитині. Однак при цьому потрібно запобігати формуванню у неї утриманського настрою («ось прийде батько з роботи і розв’яже мені задачу»), а привчати до наполегливого обдумування складного завдання, намагання будь-що розв’язати якомога самостійно.

Сьогоднішня молодь любить приклади історичних, літературних героїв, але перш за все на неї впливають живі люди нашого часу. На них молодь орієнтується, наслідуючи або окремим якостям, або всій поведінці людей, яких вона поважає. Від поведінки батьків залежить, чи стануть вони зразком для своїх дітей. Важливою основою для цього є вимогливість, розуміння, довіра і справедливість в вихованні. Якщо відносини між батьком і матір’ю перейняті повагою один до одного, якщо вони створюють довірливу товариську атмосферу в сім’ї, тоді вони впливають на своїх дітей, не промовляючи гучних слів.

Успішність сучасної дитини залежить від вихованості батьків, їх громадянської і особистої зрілості. Для покращення успішності повинна проводитись робота школи з батьками у таких формах:

1. щорічна батьківська конференція (загальношкільні батьківські збори) з інформаційною доповіддю директора школи про стан навчально-виховної роботи , матеріальну діяльність та організацію роботи з батьками. Заслуховується також звіт голови батьківського комітету. Обирається новий склад батьківського комітету. Обираються члени шкільної ради від батьків;
2. участь батьків, обраних до шкільної ради, в її роботі – внесення пропозицій, висловлення критичних зауважень, розв’язання наболілих проблем шкільного життя і окремих сімей, допомога їм тощо;
3. діяльність батьківського комітету, під керівництвом його голови, в тісному контакті з директором школи. У кожному класі зі складу батьків обирається актив («трійка»), який допомагає класному керівникові в його роботі;
4. педагогічна пропаганда серед батьків: лекторії на теми сімейного виховання; школи молодих батьків для тих, чия перша дитина навчається в початкових класах. Кожен класний керівник проводить батьківські збори, на яких також виступає з лекцією про окремі проблеми сімейного виховання.

На закінчення слід підкреслити: мало хотіти правильно, треба робити правильно. Тому так важливо, щоб всі батьки підвищували свою педагогічну культуру. Ніколи не слід забувати: виховання – це не лише вплив на дітей, але й розвиток їх самостійності, особистої активності і, звичайно, відповідна організація життя дітей.

Література:

1. Азаров Ю. П. Семейная педагогика. – М., 1982.
2. Анзорг Линда. Дети и семейный конфликт. – М., 1988.
3. Галузинський В, М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. – Р., 1996.
4. Макаренко А. С. Книга для родителей. – М., 1986.
5. Соколов В. Н., Юзефович Г. Ю. Отцы и дети в меняющемся мире. – М., 1991.
6. Торре А. Д. Ошибки родителей. – М., 1984.
7. Штольц Хельмут. Каким должен быть ребенок? – М., 1988.