Стаття "ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ"

                                                                       Коваленко Світлана Миколаївна,

                                                                         учитель географії (вищої категорії)

                                                   Комунальної установи Сумська загальноосвітня

                                                        школа І-ІІІ ступенів   №  22 імені І.Гольченка           

                                                                                               Сумської міської ради

ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ

Стаття присвячена формуванню навчально-пізнавальної компетентності у здобувачів освіти на уроках географії  через упровадження  інноваційних технологій. У звязку з цим постає питання, які методи і прийоми навчання необхідно застосовувати у навчально-виховному процесі.

Ключові слова: навчально-пізнавальна компетентність, інтерактивне навчання, проект.

Сучасні світові умови розвитку освіти свідчать про введення нової освітньої парадигми, яка на відміну від традиційного навчання пропонує інноваційну, орієнтовану на кінцевий результат програму навчання. Мова йде про набуття учнями ключових компетентностей, які в майбутньому визначатимуть перспективу їхнього подальшого становлення. Однією з основних проблем, що привертають увагу вчених і фахівців в області психології та педагогіки, є розвиток навчальної та пізнавальної компетентності, яка формується в процесі навчання і розвивається в результаті спільної роботи всіх людей. Географія як навчальна дисципліна несе потужне інформативне навантаження. Тому учитель повинен активно впроваджувати в навчальний процес методи та прийоми, які будуть постійно підвищувати підтримувати інтерес учнів та їх активність не просто на одному уроці, а протягом вивчення всієї теми, усього курсу географії.

Актуальність теми зумовлена тим, що в даний час відповідно до державного освітнього стандарту сутність освіти та виховання  у навчальних закладах радикально змінюється. Досягнення основної мети освіти забезпечується шляхом формування ключових компетентностей. Навчально-пізнавальна компетентність розвивається на основі освітнього процесу, тобто, ці дії формуються за допомогою комунікації. Головною рушійною силою процесу навчання, розвитку мислення учнів є активізація навчально-пізнавальної діяльності, прояв якої неможливо без інтересу до навчання.

Аналіз актуальних досліджень. Аналіз науково-методичних джерел показав, що перспективність компетентнісного підходу полягає в тому, що він передбачає високу готовність випускника школи до успішної діяльності в різних сферах соціальної практики [2]. Якщо говорити про введення понять компетенції і компетентності у нормативний і практичний компоненти освіти, то ці поняття дозволять перенести акцент з теоретичного опанування знаннями на здатність застосовувати ці знання для розв’язання практичних завдань і вирішення конкретних проблемних ситуацій. Компетентна людина – це та, яка має набір специфічних компетентностей різного рівня. Ми розглядаємо компетенції, як окремі структурні елементи, що у поєднанні з відповідними знаннями і досвідом складають сутність такого інтегрованого поняття, як компетентність [1].

Мета статті - охарактеризувати методи, що сприяють формуванню навчально-пізнавальної компетентності учнів на уроках географії.

Виклад основного матеріалу. Формування навчально-пізнавальної компетентності школярів є одним з найважливіших завдань школи. Ключовий характер цієї компетентності виявляється у тому, що вона є складовою інших компетентностей.  Навчально-пізнавальна  компетентність передбачає вміння:  ставити ціль і організовувати  її  досягнення,  уміти  пояснити  ціль,  планувати, аналізувати, давати самооцінку своєї пізнавальної  діяльності; ставити   пізнавальні   задачі  та  висувати   гіпотези,    вибирати     умови  проведення спостережень  володіти  вимірювальними  навичками, працювати  з  інструкціями,  описувати результати,  формулювати  висновки;   задавати  питання  до  явищ,   які спостерігаються, відшукувати  причини  явищ;  виступати  усно  чи    письмово    про    результати    свого    дослідження   з  використанням  комп’ютера,  інших  технологій.

„Здавалося б, найекономніше просто повідомити знання учням. Однак це не так. Дані передового педагогічного досвіду і спеціальних психологічних експериментів свідчать про те, що ефективнішими є такі методи керування, які забезпечують поступове зростання самостійності учнів у набуванні знань, у виконанні мислених завдань. За таких методів учні засвоюють знання глибше і краще навчаються думати” (Г.С.Костюк)

Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожної дитини.

Необхідною умовою ґрунтовного засвоєння учнями знань  є пробудження в них інтересу до вивчення предметів, до самостійної роботи., використання проблемно-пошукових методів навчання.

Можна виділити такі методи:

1. Еврістичні методи, частково-пошукові методи спрямовані на збудження творчої активності, стимулювання творчого пошуку в роз’язанні навчальної проблеми (евристична бесіда, створення пробної ситуації).

Евристичні методи навчання - це методи, коли вчитель замість викладу навчального матеріалу в готовому виді підводить учнів до самостійного формулювання розв’язку задачі. При цьому учень відтворює не лише те, що він запам’ятав і знає, а генеруючи ідеї і використовуючи свою інтуїцію, формулює алгоритм, який приводить до розв’язання поставленої задачі.

2.Інтерактивні методи (метод-ПРЕС, «мозковий штурм», «займи позицію», робота в парах, групах та інше).

Інтерактивні методи – форма навчання, у процесі якого учні і вчитель перебувають у режимі бесіди, діалогу між собою. Це співпраця, взаємонавчання: вчитель – учень, учень – учень. При цьому вчитель і учень – рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання. Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. Під час такого спілкування учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, ухвалювати обґрунтовані рішення.

3. Методи діалогічної взаємодії (рольова гра, ділова гра, дискусія).

Запровадження ігор у навчальному процесі вирішує такі завдання: розвиває практичне мисленн, уміння аналізувати ситуацію, приймати конструктивні рішення; змістом ігор є імітація умов певних ситуацій, її динаміки, а також діяльність і взаємовідносини зайнятих в цьому особистостей; виконуючи вимоги гри, її учасники переймають норми спілкування.

4. Метод проектів - педагогічна технологія, зорієнтована не на інтеграцію фактичних знань, а на їх застосування і набуття нових (часто шляхом самоосвіти). Активне включення учнів у зміст тих або інших проектів дає можливість засвоїти нові способи людської діяльності в соціокультурному середовищі. Необхідно організувати роботу таким чином, щоб учні навчалися:

• визначати основні і поточні (проміжні) мету і завдання;
• шукати шляхи їх вирішення, обираючи оптимальні;
• здійснювати і аргументувати вибір;
• передбачати наслідки вибору;
• діяти самостійно (без підказки);
• порівнювати отриманий результат з тим, що потребується;
• об'єктивно оцінювати процес (саму діяльність) і результат проектування.

Проектна діяльність передбачає роботу в колективі. Великий інформаційний і технологічний обсяг багатьох проектів примушує учнів об'єднуватися у групи. Така ситуація сприяє становленню, формує соціалізовану особистість, працюючи у команді діти вчаться взаємодіяти один з одним, вирішувати можливі конфлікти, набувати навичок етичного міжособистісного спілкування, брати відповідальність за вибір рішення, аналізувати результати діяльності.

5. Метод інверсії, орієнтований на пошук ідей розв’язання проблемно-творчих завдання.  Метод інферсій, орієнтований на пошук ідей, рішення творчої задачі в нових, несподіваних напрямах, найчастіше протилежних традиційним поглядам і переконанням, які диктуються формальною логікою і здоровим глуздом. Поняття «інверсія» було використано в 1882 році французькими лікарями психіатром Ж. Шарко і неврологом М. Маньяні.  Метод інверсії базується на закономірності і відповідному принципі дуалізму, діалектичної єдності і оптимального використання протилежних (прямих і зворотних) процедур творчого мислення: аналіз і синтез, логічне й інтуїтивне, статичні і динамічні характеристики об'єкта дослідження, зовнішні і внутрішні сторони об'єкта, збільшення або, навпаки , зменшення розмірів, конкретне і абстрактне, реальне і фантастичне, роз'єднання і об'єднання, конвергенція (звуження поля пошуку) і дивергенція (розширення поля пошуку). Якщо не вдається вирішити завдання з початку до кінця, то спробуйте вирішити її від кінця до початку і т. д. Передбачає використання нестандартних підходів до вирішення нової проблеми, а саме: подивитися на функції об'єкта з іншого боку, перевернути об'єкт "догори ногами" і т.д.

Висновки. Отже, успіх в роботі з розвитку навчально-пізнавальної компетентності в значній мірі залежить від характеру взаємовідносин вчителя і учнів, учнів між собою. Позитивний результат буде тільки в тому випадку, якщо ці відносини будуть носити характер взаєморозуміння і поваги. Однією з важливих умов розвитку навчально-пізнавальної компетентності є прилучення учнів до самостійної роботи. Навчаючи вчитися самостійно, учитель повинен прагнути до того, щоб самоосвіта учнів характеризувалася цілеспрямованістю і системністю. Важливо, щоб учні не стільки отримували готові знання, скільки відкривали їх заново.

   Для розвитку навчально-пізнавальної компетентності учнів важливо застосовувати активні технології, методи навчання та оптимально поєднувати інноваційні і традиційні технології,  методи навчання.

Список використаних джерел

1. Галатюк М. Ю. Проблема формування навчально-пізнавальної компетентності школярів у контексті реформування та вдосконалення природничої освіти. Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. Кіровоград, 2010. – Вип. 90. С. 56-59.

2. Головань М. С. Компетенція і компетентність: досвід теорії, теорія досвіду. Вища освіта України. 2008. № 3. С. 23-30.

3. Паращенко Л. І. Технологія формування ключових компетентностей у старшокласників: практичні підходи. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / ред. О. В. Овчарук. Київ: “К.І.С.”, 2004. С. 71-84.

4. Освітні технології : Навч . - метод, посіб./ За ред. О.Пєхоти, А.Кіктенко, О. Любарської. - К.: Видавництво А.С.К., 2002.- 255с.

5. Пометун О. І. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. — К. : А.П.Н., 2002. — 136 с.