Позакласний захід " Географічно-краєзнавча подорож "

                                       

 

Географічно-краєзнавча подорож  територією Вижницького                                                               району, опис маршруту Рідківці - Протяте каміння.

 

 

 

 

 

 

 

 

   Куриш Олеся Василівна

   вчитель географії

Рідківської загальноосвітньої школи

 I-III ступенів

 

 

 

Рідківці - 2020

                                                    ВСТУП

Мета : сформувати знання про природно-заповідний фонд України, ознайомитись з природою рідного краю – його рослинним і тваринним світом, водоймами, його типовими ландшафтами, найвидатнішими природно-заповідними територіями, продовжити формування навичок та умінь пішохідного туризму.

Об’єктом дослідження є дивовижне природне утворення «ПРОТЯТЕ КАМІННЯ» – це група скель, утворених з розбитих пластів пісковика та пронизаних різноманітними отворами і ходами всередині.

    Працюючи над даним напрямком, учнівська молодь знайомилась з природою рідного краю – його рослинним і тваринним світом, кліматом, водоймами, типовими ландшафтами України, у даному випадку території досліджуваного району. Учасники експедиції вивчали історію, природокористування, взаємовідносини людини з навколишнім середовищем через господарство, побут і т.д. Юні пошуковці вели дослідницьку роботу в національних парках, заповідниках, заказниках, лісництвах, брали на облік, описували, фотографували мальовничі місця, пам’ятки паркової архітектури та  займалися фенологічними спостереженнями, створили новий туристсько-краєзнавчий маршрут мальовничими місцями нашого краю.

     Унікальною пам'яткою природи є урочище Протяте Каміння. Величезні кам'яні брили - мовчазні свідки минулої невтомної праці води і часу. Це скупчення велетенських скель, яким дощі і вітри і невблаганний час надали найрізноманітніших форм, утворили в них тріщини, гроти, печери. Кам'яні велетні вражають своєю висотою. Вони ніби прорізані на окремі відроги, через що й дістали свою назву. Але найбільшою несподіванкою є велетенський камінь під назвою Соколиний, що нагадує арку кам'яного моста, перекинутого через прірву. В урочищі відбуваються змагання та тренувальні збори Буковинських альпіністів.

РОЗДІЛ I.Вижницький національний природний парк.

       Національний природний парк "Вижницький" був створений згідно з Указом Президента України від 30 серпня 1995 року № 810 на площі 7928,4 гектари, з яких 7013,4 надані парку в постійне користування.

       Парк створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Буковинських Карпат з унікальними історико-культурними комплексами.

       За площею це найменший з національних природних парків Українських Карпат, проте з його появою було сформовано струнку мережу заповідних територій, що репрезентують усі висотно-поясні структури гірської країни. На відміну від інших парків регіону, де переважають середньо - та частково високогірні ландшафти й рослинність, "Вижницький" уособлює низькогірну частину Карпат з досить м'яким кліматом і переважанням в лісах теплолюбних порід - бука та ялиці.

     Територія національного парку розташована на межі Українських Карпат та Передкарпаття. В районі низькогірного рельєфу Покутсько-Буковинських Карпат гірські хребти невисокі, мають згладжені вершинні гребені, й лише хребет Смидоватий у південній частині парку можна віднести до скибового середньогір'я. Ландшафтне різноманіття парку визначається належністю до басейнів річок Черемош та Сірет.

       Основним багатством парку є ліси. До території парку увійшли ландшафтні заказники загальнодержавного значення "Стебник" та "Лужки", заповідні урочища "Стаєчний" та "Яворів" з ділянками корінних букових та буково-ялицевих насаджень.Полонини займають порівняно невеликі площі на схилах та гребенях пасом..

          В лісах національного парку зростає також чимало реліктових видів, зокрема папороті із роду багаторядників. "Вижницький" парк - це єдине місце в Українських Карпатах, де ростуть усі три види цього роду: папороть шипувата, списоподібна та Брауна.

РОЗДІЛ II. Характеристика подорожі до природного дивовижного

утворення «ПРОТЯТЕ КАМІННЯ»

       У Карпатах хороший відпочинок можна спланувати та організувати у будь-яку пору року. Адже природа тут унікальна. Восени туристів сюди приваблює активний відпочинок: прогулянки на велосипедах, квадроциклах чи на конях, піший похід у гори або збирання грибів.

У Виженці пригощають чаєм із гірських трав.

      Нещодавно довелося відпочити у Виженці Вижницького району впродовж чотирьох днів. Сподобалися краєвиди, свіже повітря, смачні ягоди та фрукти, гуцульські традиції.

     Нині до Виженки повертається колишня курортна слава: село вже отримало негласний статус центру зеленого туризму Буковинських Карпат.

      З перевалу відкриваються неймовірні краєвиди.

Неподалік садиби Вікторії знаходиться прохолодна річка Виженка, а приблизно за три кілометри – перевал Німчич, звідки відкриваються неймовірні краєвиди та видніється Черемош. А від Німчича до Протятого Каміння  – приблизно вісім кілометрів. Щоби дістатися до них пішки від Німчича, потрібно півтори години. Розташоване Протяте Каміння на гірському хребті у міжріччі річок Виженка і Смугарів. .

   Вони утворені за рахунок розмивання та розчинення проточними водами тріщин нашарування і тектонічного розкриття вертикальних щілин. Унікальним витвором природи є 10-метровий кам’яний міст у найвеличнішій із скель системи “Протятого каміння” – “Соколиній” – мовчазний свідок минулої невтомної праці води і часу. Найдоступнішою і найпопулярнішою є відома кожному відвідувачу парку печера Довбуша у гребеневій частині пасма Берізка, за легендами неодноразово відвідувана славнозвісним народним героєм.

      Коли підіймалися до Протятого Каміння, раптово розпочався дощ. У лісі знайшли великий камінь, у щілині якого нам вдалося перечекати зливу. Це було незабутньо.

    А найбільше сподобалось урочище Лужки. Від Виженки до нього – п’ять кілометрів. Місцеві жителі порадили відвідати цілющі джерела, які знаходяться тут. Одне з них – сірководневе. Щоправда, вода у ньому пахне тухлими яйцями, але, кажуть, дуже корисна. Інші два джерела – «залізні». Коли підійшли до одного з них, побачили, що абсолютно все біля нього – грунт, рослини, дерева – вкрите іржею (це від контакту заліза з повітрям). На смак вода у ньому ніби настояна на цвяхах, однак дуже корисна при анемії та захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

     Особливу увагу привертає Соколине Око – найцікавіша зі скелевих груп Протятого Каміння. Соколине Око – кам’яна арка, яка справді нагадує око, розташована в скелі висотою приблизно 40 метрів. Верхня плита каменя утворює циганську аркаду, з-під якої на дно каньйону веде крутий схил.

        Крім того, біля підніжжя скелі з північного боку знаходиться маленька трикамерна печера, до якої можна потрапити через два входи-отвори. На вершині скелі утворено природній резервуар, що має діаметр і глибину приблизно 70 сантиметрів. А на найвищому місці видовбаний рукотворний покажчик сторін світу.

    Територія  здавна і традиційно була Меккою буковинського туризму. Нині тут відновлені стежки маршрутів активного спортивного пішохідного туризму, прокладаються екологічні пізнавальні маршрути, зроблені перші кроки на шляху відтворення домашнього, або ж зеленого туризму. Щорічно на галявинах урочища Лужки, скелях Протятого каміння, хвилях бурхливого Черемошу влаштовуються туристські змагання.

 

 

 

2.1 Рух по визначеному маршруту

• Виїжджаємо з рідного села з прагненням побачити щось нове, цікаве та незабутнє.

             

 

    Розпочинаємо мандрівку Буковинськими Карпатами (вона буде довгою). Цей маршрут знайомить з найбільш цікавими природними, а також історико-революційними пам'ятками Буковинських Карпат. Починається подорож у передгірному місті Вижниці, до якого можна дістатися з Чернівців приміським поїздом або автобусом за 2 години. Вижницю називають воротами в гори.

        Після знайомства з Вижницею мальовничим гостинцем ми потрапляємо в гори, рухаючись центральною вулицею міста туди, де річка Виженка впадає в Черемош.  Потім ми рухаємось обривистим берегом Черемошу вверх по течії і через кілометр приводить до ущелини, з якої витікає невелика протока. Біло-голубі дороговкази на найбільш помітних скелях і деревах вказує шлях вверх по ущелині. Стежка іде по дну ущелини з високими стрімкими берегами, потім піднімається на пагорб, де до схилів гір приліпились чепурні дерев'яні хатки невеликого присілка Малинівки. За присілком досить тривалий підйом на хребет, звідки відкривається прекрасний краєвид на потопаючу в зелені садів та скверів Вижницю.

     Кожного року на початку вересня в каньйоні проходить обряд так званої «ініціації» - дійство посвячення у студенти першокурсників геофаку Чернівецького університету ім. Ю.Федьковича. Дія відбувається вночі, а поява з арки бога Гео з смолоскипом, який на великій швидкості влітає у студентський натовп за допомогою канату, надає дійству містичності, і навіть, навиває трохи страху.

Місце проведення обряду не вражає. Виявляється, що й серед чернівецьких студентів є свині. Чи може це небагаточислені туристи?

     Тут ми залишили свої рюкзаки й здійснили екскурсію до печери Довбуша - однієї з найцікавіших природних та історичних пам'яток Буковинських Карпат. Стежка веде спочатку по самому гребеню хребта, а потім різко йде вниз, в густі лісові хащі. Тут нагромадження велетенських кам'яних брил і серед них - чорний отвір печери. Печера, закладена у карбонових піскових верхньо-крейдового часу, являє собою вертикальну похилену розширену тріщину середньою шириною 1-1.5 м, висотою до 3-6 м, загальною довжиною 22 м. Тепер шлях іде хребтом Берізка, підніжжя якого дійсно вкриває березовий ліс, через вершину Захаричі. Стежка знову пірнає в густий ліс, з якого виходить лише через 3 км поблизу перевалу Німчич. З перевалу роздивились все довкола. І звісно було чим помилуватися, адже звідси відкривається широка панорама річкової долини, безкраїх гірських хребтів, покритих лісами і полонинами. А далеко внизу - срібляста стрічка непокірного Черемошу.

       На перевалі ми з групою перепочили і пообідали. Спуск з перевалу в бік Вижниці приводить до річки Вижени, де вона тече у глибокій ущелині.       Дорога, що йде ущелиною, через 1.5 км приведе до широкої галявини.        Недалеко від галявини прямо з скелі б'є мінеральне джерело. Тут, в урочищі Лужки, ми закінчили перший день походу. Тому, що поряд - вода, вдосталь сухого хмизу для багаття, а також зручні місця для розміщення наметів. Поставили ми п'ять наметів і вийшло ціле наметове містечко. Всі дружно принесли дров і почали готовити вечерю. Була смачна туристська їжа. Потім всі сиділи біля вогню і дружньо співали.

 

           

• Наступним пунктом нашої подорожі є перевал Німчич.

     По дорозі на Німчич зустрінемо різб’яну скульптурку роботи талановитого дерев’яного скульптора, вихованця Вижницького училища прикладного мистецтва Юрія Паучека.

   Далі шлях вгору по неширокій дорозі, що серпантином піднімається від урочища по схилу гори.   З Виженки лісом вгору йде дорога, яка з одного боку притискається до скель, а з іншого - відкриває для авто мандрівника страхітливий вид на прірву, з порослими буком схилами.

 

  Далі дорога  серпантином і зупинка біля колиби на межі Вижницького і Путильського районів.

    Це і є перевал Німчич, що має висоту 586 метрів над рівнем моря, і є границею між двома районами – Вижницьким і Путильським.

 

        Останні роки перевал та навколишня місцевість нарощує свій туристичний потенціал. До ресторану «Гірська казка», відкритому тут ще за часів «застою», у часи незалежності додалися сучасні корпуси бази відпочинку «Німчич» та три підйомника.

           

Далі повз бугельні витяги йдемо вгору і вгору.

 

 

У зимовий період Німчич перетворюється на гірськолижний курорт.

      

     По дорозі відкриваються гарні краєвиди – справа розкинулись хати якогось села (швидше за все Розтоки, можливо Підзахаричі), повз них змійкою звивається Черемош. Якщо піднятись різко вгору, потрібно повертати наліво.

 

       Піднявшись на невеликий хребет над перевалом, дорога йде прямо. Ми ж повертаємо праворуч на стежинку, що веде повз капличку, огинаючи із заходу гору Просічна. Через кількасот метрів починається буковий ліс, пройшовши скрізь який у південному напряму, незабаром побачимо скелі.

 

      Ще трохи піднявшись вгору, починаємо спуск вниз, через 15-20 хв. бачимо перші скелі. Тут ми походили по різних велетнях-каміннях і милувалися витворами природи.

         Про утворення цього дива природи та про виникнення його назви розповідає легенда. Відповідно до неї у давні часи горяни не мали зручного шляху, щоб спуститися з гір у долину. Пізніше вони знайшли для цього зручний вихід: нагрівали в казанах воду і виливали її на скелі. У такий спосіб у нестійкому пісковику утворилися «протяті», тобто проткнуті проходи, які й дали назву урочищу.

    Протяте каміння – це скелі, які утворились з розбитих пластів пісковика, які насунуті один на одного. Скелі вражають своєю величчю, висота каміння складає подекуди 40-50 м.

 

  2.2 Одна із скелевих груп Протятого каміння –« Соколине око»

 

        Особливу увагу звертає на себе Соколине Око – найцікавіша з скальних груп Протятого Каміння. Соколине Око являє собою кам’яну арку, що дійсно нагадує око, розташовану в скелі висотою близько 40 метрів. Верхня плита каменя утворює циганську аркаду, з-під якої на дно каньйону веде крутий схил.

     Крім того, біля підніжжя скелі з північного боку знаходиться маленька трикамерна печера, до якої можна потрапити через два входи-отвори. Два інші отвори, які є значно вужчими за перші, пробираються скрізь скелю і виходять із її східного боку. На вершині скелі утворено природній резервуар, що має діаметр і глибину приблизно 70 сантиметрів. А на найвищому місці видовбаний рукотворний покажчик сторін світу.

 

   Вранці наступного дня - шлях вздовж берегів річки Виженки, проти її течії. По дорозі зустріли невеличкий водоспад та неглибоку кам'яну природну ванну. Цей вечір в нас був незвичайний. Ми цілу ніч сиділи біля багаття , хоч трохи нам мішав невеликий дощ. В нас було все туристське спорядження, тому нам не були страшні ніякі перешкоди.

Наступного ранку поснідавши, приміським поїздом Вижниця  - Чернівці  ми повернулися додому.

 

                                        ВИСНОВКИ

 

        Унікальною пам'яткою природи є урочище Протяте Каміння. Величезні кам'яні брили - мовчазні свідки минулої невтомної праці води і часу. Це скупчення велетенських скель, яким дощі і вітри і невблаганний час надали найрізноманітніших форм, утворили в них тріщини, гроти, печери. Кам'яні велетні вражають своєю висотою. Вони ніби прорізані на окремі відроги, через що й дістали свою назву. Але найбільшою несподіванкою є велетенський камінь під назвою Соколиний, що нагадує арку кам'яного моста, перекинутого через прірву. В урочищі Протяте Каміння відбуваються змагання та тренувальні збори Буковинських альпіністів. Найдоступнішою і найпопулярнішою є відома кожному відвідувачу парку печера Довбуша.

    А найбільше сподобалось урочище Лужки. Від Виженки до нього – п’ять кілометрів. Місцеві жителі порадили відвідати цілющі джерела, які знаходяться тут. Одне з них – сірководневе. Щоправда, вода у ньому пахне тухлими яйцями, але, кажуть, дуже корисна. Інші два джерела – «залізні». Коли підійшли до одного з них, побачили, що абсолютно все біля нього – грунт, рослини, дерева – вкрите іржею (це від контакту заліза з повітрям). На смак вода у ньому ніби настояна на цвяхах, однак дуже корисна при анемії та захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

     Особливу увагу привертає Соколине Око – найцікавіша зі скелевих груп Протятого Каміння. Соколине Око – кам’яна арка, яка справді нагадує око, розташована в скелі висотою приблизно 40 метрів. Верхня плита каменя утворює циганську аркаду, з-під якої на дно каньйону веде крутий схил.

        Крім того, біля підніжжя скелі з північного боку знаходиться маленька трикамерна печера, до якої можна потрапити через два входи-отвори. На вершині скелі утворено природній резервуар, що має діаметр і глибину приблизно 70 сантиметрів. А на найвищому місці видовбаний рукотворний покажчик сторін світу.

        Протягом усієї нашої подорожі ми зустрічали і інші пам'ятки природи. Важким видався учням підйом на перевал „Німчич" разом з рюкзаками. Але зате потім добре відпочивалось.

       Насамкінець процитую класика української літератури.

“Раз заїхали на високу гору Німчич і бачили звідси при заході сонця щось таке гарне і срібне як мрія, – кажуть, що то зветься Розтоки, але я думаю, що то ніяк не зветься і що його вже тепер там нема, бо щось такого може показатись тільки раз і зникнути, а вже якби хто вдруге хотів би те саме побачити, то не знайшов би” – так писала Леся Українка в листі до О.Кобилянської 1 серпня 1901 р., описуючи своє враження від подорожі.