Стаття ГаврилюкН.П.Рекомендації щодо створення сприятливих міжособистісних стосунків в педагогічному колективі

Рекомендації щодо створення сприятливих міжособистісних стосунків в педагогічному колективі

Мікроклімат у закладі освіти – це якісна сторона міжособистісних відносин, що виявляються у вигляді сукупності психологічних умов, сприяючих або перешкоджаючих продуктивній спільній діяльності і всебічному розвитку особистості в групі. Зараз ця проблема дуже актуальна і перспективна, оскільки зростають вимоги до психологічного включення людини в ту чи іншу діяльність. Однією з ознак «команди» є згуртованість, взаємовиручка, підтримка і одночасно вимогливість до себе і інших. Одним з найважливіших показників, що колектив «команда» є хороший соціально-психологічний клімат. Тобто такий стан у колективі, коли кожному його члену надаються оптимальні умови для реалізації його здібностей і схильностей.

У своїй основі мікроклімат – це опис робочої атмосфери тими, хто безпосередньо в ній присутній. Якщо мікроклімат має дух колективізму (члени колективу взаємодіють один з одним, маючи загальні поняття відносно організації), то, як показують дослідження, загальні представлення працівників відносно небажаних для них параметрів організації зв’язуються з низьким бойовим настроєм і проявами психогенних захворювань [1].

І. Царук та З. Данилюк зауважують, що відносини у колективі мають вибудовуватися таким чином, щоб повсякденне спілкування співробітників сприяло постійній підтримці в колективі оптимального позитивного настрою. Передусім для цього необхідно уникати рольової неточності та незрозумілості. Окрім посадових обов'язків кожен керівник покладає на підлеглого очікування, пов'язані з його психологічними властивостями (рольові очікування), які завжди пояснюються і мають бути зрозумілими. Люди інстинктивно побоюються невизначеності та непостійності, вони хочуть знати, що від них очікують, які завдання вони мають вирішувати та які ролі грати [14].

Н. Шателя до основних соціально-психологічних чинників формування оптимальних міжособистісних стосунків відносить [53]:

1) у емоційно-діловій сфері:

• справедливе ставлення членів групи один до одного;
• доброзичливе ставлення до нових членів колективу;
• емоційна єдність;
• участь у спільній діяльності;

2) у сфері стосунків керівник-підлеглий – переважання у педагогічному колективі колегіального стилю керівництва;

3) у сфері особистісних характеристик особистості – домінування мотивів досягнення успіху над мотивами уникнення невдач, високий рівень комунікабельності.

Негативно позначаються на міжособистісних стосунках:

1) у емоційно-діловій сфері:

• зосередженість кожного з членів колективу на власних інтересах, а не на проблемах колективу;
• прояв заздрощів або злорадства в разі успіхів чи невдач своїх колег;
• сварки або взаємні обвинувачення;
• байдуже ставлення до заохочень та підтримки колективом;
• прагнення контролювати та впливати на тих, хто поруч, приймати рішення за себе й інших;

2) у сфері стосунків керівник-підлеглий – владні дії керівника стосовно підлеглих, жорстке закріплення ним ролей членів колективу та постійний ретельний їх контроль; переважання стилю пасивного невтручання підлеглих у процеси керівництва колективом;

3) у сфері особистісних характеристик особистості – настановлення особистості на захисну поведінку, очікування контролю та керівництва з боку інших, небажання брати на себе відповідальність.

Адміністрація школи повинна регулювати демографічну структуру педколективу: склад його членів за віком, статтю, сімейним станом, освітою, кваліфікацією, виходячи з потреб школи. Чим різноманітніший буде склад педколективу, тим оптимальніше розподілятиметься робота з урахуванням індивідуальних особливостей педагогів, більше можливостей для маневрування таким колективом.

Спільна діяльність людей потребує постійного взаємозв’язку між собою ( по горизонталі), так і з керівниками (по вертикалі), тому особливе значення для управління колективом має культура міжособистісного та ділового спілкування в системі «керівник-підлеглий». Узгодження дій та управління ними становлять основну функцію ділового спілкування. У такому спілкуванні працівник до кінця бачить і самого себе, тому що дізнається від інших про оцінку своєї діяльності та якостей особистості. І хоч він не завжди поділяє думку, все ж свідомо її враховує [31, 36].

С. Кличковський сформував загальні рекомендації для керівництва, як покращити психологічний клімат [20]:

1. Поводитися чесно по відношенню до працівників та клієнтів. Неможливо вимагати у працівників чесної поведінки, якщо саме підприємство непорядно ставитися до своїх працівників та клієнтів.

2. Обіцяти тільки те, що можливо виконати. Краще пообіцяти менша, але дати більше, ніж обманути надії працівників.

3. Керівник повинен сам триматися правил підприємства. Керівник повинен особистим прикладом демонструвати працівникам виконання правил, норм та традицій.

4. Давати якісний зворотний зв'язок працівникам.

5. Інформувати працівників про досягнуті результати.

6. Регулярно надавати працівникам інформацію щодо прийнятих важливих рішень компанії.

7. Робити свої дії зрозумілими та обґрунтованими.

8. Демонструвати щиру цікавість до пропозицій працівників.

9. Створювати та підтримувати атмосферу взаємоповаги.

10. Демонструвати перспективи підприємства на ринку, її майбутнє. Особливо у кризовий період, коли економічна, політична або суспільна ситуація впливають на рівень тривожності працівників.

11. Забезпечити гарні санітарно-гігієнічні умови праці.

12. Чітко розподіляти функціональні обов’язки працівників та їх зони відповідальності.

13. Надавати працівникам правдиву інформацію щодо важливих для них питаннях. Задля нівелювання чуток та пліток.

14. Вибирати прийнятний для даного підприємства (або відділу) стиль керівництва.

Серед рекомендацій адміністрації закладу освіти щодо згуртування колективу, створення сприятливого мікроклімату доречним будуть поради для адміністрації школи (за В. Ольшанським):

1. Привернути до себе людей можна, перш за все, доброзичливим, поважним відношенням до них, однаково рівним і справедливим до всіх членів колективу, умінням допомогти їм у роботі.

2. Успішне виконання рішень залежить від авторитету і вимогливості керівника, від його уміння розподіляти обов’язки, розпоряджатися та контролювати, заохочувати і карати, обпиратися на силу громадської думки колективу.

3. Вимогливість повинна бути системною. Епізодична вимогливість породжує конфлікт і не дає потрібних результатів.

4. Головний шлях пізнання учителя – аналіз його діяльності. Керівник повинен оцінювати людей винятково тільки лише за їх справами на основі особистих спостережень. Недопустимо судити про людину, довірившись неперевіреним слухам.

5. У процесі контролю важливо знайти позитивні сторони в роботі кожного вчителя, навіть самого слабкішого. Схвалення, добре слово – найбільш дієвий засіб мобілізації трудових зусиль педагогів, підтримка їх творчого настрою.

6. Директор закладу освіти та заступники постійно тримають у полі зору взаємовідносини в колективі, визначає коло найбільш авторитетних та впливових осіб, наявність угруповань, суперечливостей та конфліктів між педагогами для того, щоб шляхом особистісного втручання швидше ліквідувати небажані явища.

7. Одна з головних умов згуртування колективу – рівне ставлення до всіх членів колективу. Керівник закладу освіти та його заступники повинні об’єктивно оцінювати досягнення працівників, підтримувати стабільний склад колективу, розвивати в собі якості сильного, авторитетного лідера. Таким чином, для досягнення оптимального мікроклімату зі сторони адміністрації закладу освіти потребуються значні зусилля, а зі сторони персоналу - бажання його сформувати. Такий клімат забезпечує максимальну зацікавленість працівників у діяльності школи, яка і є одним з основних факторів підвищення ефективності праці, і як наслідок, досягнення високоякісних результатів роботи в організації [10].

Уміння поважати людей, тактовність, витриманість, простота, товариськість, справедливість – усе це сприяє згуртуванню членів колективу навколо керівника, виникненню почуття поваги, довіри і любові до нього, що зміцнює позиції, дозволяє ненастирливо висувати вимоги у формі прохання, побажання, поради або пропозиції. Крім того, людяність у взаєминах підвищує емоційний тонус, сприяє готовності працювати на совість, виконувати вимоги керівника [50].

До рекомендацій працівникам психологічної служби щодо покращення психологічного мікроклімату можна віднести наступні:

• Проводити систематично соціометричне чи референтометричне дослідження для аналізу стану мікроклімату колективу з метою виявлення «вогнища» проблеми.

• Проводити діагностику синдрому емоційного вигорання та проінформувати педагогічних працівників щодо прийомів уникнення професійного виснаження.

• Вивчення стилю керівництва адміністрації з метою об’єктивної оцінки стану взаємодії учасників навчально-виховного процесу.

• Надавати систематично психологічну допомогу працівникам щодо саморегуляції психічних процесів шляхом аутогенного тренування, індивідуальної та групової психокорекції.

• Проводити тренінгові заняття формату «батьки-вихованці-керівники», «батьки-діти», «керівники-вихованці» для згуртованості колективу, налагодження дружніх стосунків.

• Організувати цикл тренінгових занять з розвитку психологічної культури педагогічних працівників.

• На початку навчального року проводити заняття адаптації з метою прискорення темпу включеності керівників та вихованців в навчально-виховний процес.

• Організувати супровід керівників в міжатестаційний період.

• Виявити співробітників, які впливають на негативний мікроклімат та окремо працювати психологу з ними над розвитком: моральної спрямованості діяльності; організаційної єдності; психологічної єдності (інтелектуальна, емоційна і вольова); здатності до самоуправління; групової готовності та міжгрупової єдності.

• Розробити пам’ятки батькам, керівникам гуртків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі.

Висновок до розділу

Розробляючи систему заходів щодо реалізації поставлених завдань формувального експерименту наше завдання полягало у тому, щоб сприяти розвитку мотивів, що лежать в основі міжособистісних стосунків, - усвідомлення побоювань і страхів, розвитку почуття емпатії, цінності іншої людини і себе самого, розвиток комунікативних навичок.

Відповідно до завдань психологічного тренінгу в ході занять опрацьовуються наступні основні аспекти розвитку мотивації міжособистісних стосунків: розвиток довіри до оточуючих людей; усвідомлення різних видів мотивів міжособистісних стосунків; розвиток уявлень про цінність іншої людини і себе самого; засвоєння способів вирішення власних проблем; позитивний розвиток мотивів міжособистісних стосунків.

В процесі роботи використовувались такі методи та прийоми активного соціально-психологічного навчання:  групові дискусії, а саме аналіз проблемних ситуацій; рольові ігри; вправи на самопізнання і самооцінювання; мозковий штурм; вправи для розминки; невербальні прийоми.

До формувального експерименту переважна більшість співробітників не вважали атмосферу у своєму колективі досить сприятливою. Причому майже половина з них оцінює її як несприятливу, а після формувального експерименту такої думки дотримувались вже менше досліджуваних. Усі отримані на заключному етапі дослідження результати свідчать про досить високу ефективність розробленого  психологічного тренінгу з метою гармонізації міжособистісних стосунків та формування більш сприятливої психологічної атмосфери в педагогічному колективі КЗ «Іванівська спеціальна школа Вінницької обласної Ради».

ВИСНОВКИ

1.               Міжособистісні стосунки — суб'єктивні зв'язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних групах; це система міжособистісних установок, ціннісних орієнтацій, очікувань, які визначаються змістом спільної діяльності людей. Психолого-педагогічна структура міжособистісних взаємин складається з трьох взаємопов’язаних компонентів: когнітивного (передбачає формування знань про загальнолюдські цінності, етику взаємин між людьми), мотиваційного (це почуття, емоції, потреби, мотиви), діяльнісного (охоплює рухи, дії, мову, вчинки, пов’язані із регуляцією суб’єктів та їхню взаємодією). Ефективна діяльність педагога формується засобами взаємодії, співробітництва, співучасті, а подеколи – і суперництва, створюючи своєрідний мікроклімат взаємин.
2.               Метою нашого дослідження є вивчення міжособистісних стосунків у педагогічному колективі. Основними методами дослідження міжособистісних відносин у педагогічному колективі стали експрес методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі в модифікованому варіанті Л. Собчик, методика «Оцінка психологічної атмосфери в колективі» А.Фідлера, спостереження, анкетування. За результатами дослідження у значної частини працівників педагогічного колективу виявились негативні якості, що впливають на міжособистісні стосунки. Проте більшість досліджуваних в колективі мають такі якості, як: альтруїзм, підпорядкування, залежність, доброзичливість. Також майже четверта частина співробітників не вважають атмосферу у своєму колективі досить сприятливою.
3.               Для формування гармонізації міжособистісних відносин та формування більш сприятливої психологічної атмосфери в педагогічному колективі нами було розроблено психологічний тренінг. В процесі роботи використовувались такі методи та прийоми активного соціально-психологічного навчання:  групові дискусії, а саме аналіз проблемних ситуацій; рольові ігри; вправи на самопізнання і самооцінювання; мозковий штурм; вправи для розминки; невербальні прийоми.
4.               До формувального експерименту переважна більшість співробітників не вважали атмосферу у своєму колективі досить сприятливою. Причому майже половина з них оцінює її як несприятливу, а після формувального експерименту такої думки дотримувались вже менше досліджуваних. Отже, відбулись позитивні зміни у сторону підвищення рівня сприятливості психологічної атмосфери в колективі та гармонізації міжособистісних стосунків після завершення корекційної роботи. Усі отримані на заключному етапі дослідження результати свідчать про досить високу ефективність розробленого  психологічного тренінгу з метою гармонізації міжособистісних стосунків та формування більш сприятливої психологічної атмосфери в педагогічному колективі КЗ «Іванівська спеціальна школа Вінницької обласної Ради».

Проведене дослідження показало, що залишається нерозкритим питання підготовки керівників закладів освіти до формування сприятливого соціально-психологічного клімату колективу, це і стане предметом нашого подальшого дослідження.

Список використаних джерел

1.               Альохіна  О.  Е. Стимулювання  розвитку  працівників  організації.  Управління персоналом. 2002. № 1. С. 50-52.
2.               Афанасьєва Н. Є., Перелигіна Л. А. Теоретико-методологічні основи соціально-психологічного тренінгу: навч. посіб.; Нац. ун-т цивіл. захисту України. Харків : ХНАДУ, 2015. 315 с.
3.               Бех І. Д. Виховання особистості : у 2 кн. Кн. 1. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. К., 2003. 280 c.
4.               Бойко А. М. Виховання людини: нове і вічне : методолого-теоретичний і практичний коментар: статті, виступи, рецензії. Полтава : Техсервис, 2006. 568 с.
5.               Ботвина Н.В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділової комунікації: Навчальний посібник. К. : АртЕк, 2008. 252 c.
6.               Васютинський В. О. Психологічні виміри спільноти : монографія. НАПН України, Ін-т соц. та політ. психології. К., 2010. 119 с.
7.               Васянович Г. П. Педагогічна етика: Навчально-методичний посібник. Львів: «Норма», 2005. 344 с.
8.               Веклич Ю. І. Лінгвокраїнознавчий аспект навчання іноземної мови у підготовці майбутніх учителів початкової школи. Вісник психології і педагогіки: збірник наукових праць Київського університету імені Бориса Грінченка. 2011. Випуск 6. С. 37–42.
9.               Від теорії – до практики: дослідження малої соціальної групи (класу) студентами-практикантами педагогічного університету Навчально-методичний посібник / уклад. Е.У.Гуцало. Кіровоград: РВВ КДПУ імені Володимира Винниченка, 2011. 92 с.
10.          Воднік В. Структура соціально-психологічного клімату колективу, шляхи його регуляції та формування. Бюлетень. № 5. С. 36-70.
11.          Выготский Л.С. Психология. М: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. 1008 с.
12.          Гаврюшенко В.В. Теоретичний аналіз проблеми міжособистісної взаємодії. Вісник Національної академії оборони України. 2009.  № 2 (10). С. 73–76.
13.          Гороностай П. П., Титатренко Т. М.  Психологія особистості : словник-довідник. Київ: Рута, 2001. 320 с.
14.          Данилюк З.Л., Царук І.М. Формування соціально-психологічного клімату в колективі. Сучасні виклики сталого розвитку бізнесу: тези виступів ІІ Міжнар. наук.-практ. конф.з пит. вищ. осв. і науки. Житомир: Житомирська політехніка, 2021. С. 152-153.
15.          Джонсон Д.В. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування ; пер. з англ. В. Хомика. К.: КМ Академія, 2003. 288 с.
16.          Завацький Ю. А., Завацька Н. Є. Формування індивідуальних стилів управлінської діяльності: соціально-психологічний аспект: монографія. Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. Сєвєродонецьк: СНУ ім. В. Даля, 2017. 472 с.
17.          Загальна психологія: Підручник / О.В.Скрипченко, Л.В. Волинська, З.В. Огороднійчук та ін. К.: Либідь, 2005. С. 422–433.
18.          Карамушка Л. М. Вплив психологічного клімату в освітніх закладах на становлення духовності особистості. Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи : зб. наук. праць. Чернівці, 1996. С. 181–186.
19.          Киричук О.В. Проблеми психології педагогічної взаємодії. Психологія: Респ. наук.-метод. зб. [редкол.: О.В. Киричук (відп. ред.) та ін.]. К.: Освіта, 1991.  Вип. 37.  С. 3–12.
20.          Кличковський С. О.  Соціально-психологічні особливості формування психологічного клімату на підприємстві у кризовий період : дисертація на здобуття наукового ступеня канд.психол.наук. Спец.19.00.05-соціальна психологія; психологія соціальної роботи ; Міністерство освіти і науки України, Київський Національний університет імені Тараса Шевченка. Київ : КНУ ім. Т. Шевченка, 2020. 241 с.
21.          Коваленко А. Б. Психологія міжособистісного взаєморозуміння. К. : КНУ імені Т. Шевченка, 2010. 208 с.
22.          Кокун О. М. Психологія професійного становлення сучасного фахівця: монографія. Київ: ДП «Інформ.-аналіт. агенство», 2012. 200 с.
23.          Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений в малых группах.  Минск : Изд-во БГУ им. Ленина, 1976. 350 с.
24.          Коломінський Н. Л. Проблеми оптимізації соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі. Освіта і управління. 1999. №2. С. 75-86.
25.          Лавриненко С. Роль етики як науки у формуванні культури міжособистісних стосунків майбутніх учителів. Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія : Педагогічні науки. 2013. Вип. 121(2). С. 143-147.
26.          Лефтеров В.О. Психологічні тренінгові технології в органах внутрішніх справ: Монографія: У 2-х т. Т. І: Методологія психотренінгу та його використання у професійно-психологічному розвитку персоналу, задіяного в екстремальних видах діяльності. Донецьк: ДЮІ, 2008. 240 с.
27.          Макаренко А.С. Коллектив и воспитание личности. Сост. вступ. ст. В.В. Кумарин. М.: Педагогика, 1972. 334 с.
28.          Межличностные отношения [Електронний ресурс]. Режим доступа : http://psih.su/book/export/html/204.
29.          Мешко Г.М., Пітура К.В. Управління процесом формування соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі закладу дошкільної освіти. Актуальні дослідження в соціальній сфері: матеріали XVIII Міжнародної науково-практичної конференції (Одеса, 17 листопада 2021 р.) / гол. ред. В. В. Корнещук. Одеса: ФОП Бондаренко М. О., 2021. С. 34-36.
30.          Михайленко Д. Інструменти діагностики соціально-психологічного стану персоналу та колективу. Інноваційна економіка. 2015. №1. С. 216–219.
31.          Молочко М. В. Створення сприятливого соціально-психологічного клімату як передумови ефективної діяльності педагогічного колективу дошкільного закладу. Наукові записки. Серія: Педагогіка і психологія. 2002. Випуск 6. С. 36-40.
32.          Москалець В. П. Психологія особистості: підручник, 3-тє вид., перероб., доповн. Київ: Видавництво Ліра-К, 2020. 364 с.
33.          Мясищев В. Н. Психология отношений: Избранные психологические труды / под ред. А. А. Бодалева. М.: Изд-во «Ин-т практич. психологии», 1995. 356 с.
34.          Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн..2: Соціальна психологія груп. Прикладна психологія. К.: Либідь, 2006. С. 32–35, 114–133.
35.          Організація і методика соціально-педагогічного тренінгу : навч. посіб. Умань : ПП Жовтий, 2011. 133 с.
36.          Пастух Л. В. Формування позитивного психологічного клімату в педагогічних колективах закладів загальної середньої освіти. Проблеми сучасної психології. 2018. Вип. 41. С. 272-286.
37.          Педагогічний словник / за ред. М.Д. Ярмаченка. К. : Педагогічна думка, 2001. С. 255.
38.          Пінська О. Л. Міжособистісні стосунки як психологічний чинник педагогічної взаємодії суб’єктів освітнього процесу у вищій школі. Вісник університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Педагогіка і психологія». Педагогічні науки, 2017. 2(14). С. 95-100.
39.          Подберезський М. К. Характеристика особливостей педагогічної взаємодії. Вісник Дніпропетровського ун-ту ім. Альфреда Нобеля. 2011. Серія: Педагогіка і психологія. № 2. С. 31–36.
40.          Психологічний супровід формування демократичних засад та профілактики і розв’язання конфліктів у закладі освіти / авт. кол.: В. М. Горленко, І. В. Марухина, В. Г. Панок, В. В. Предко, В. В. Рибалка, Д. Д. Романовська, Н. В. Сосновенко; за заг. ред. В. Г. Панка. Київ : Ніка-Центр, 2021. 168 с.
41.          Психологія особистості: словник-довідник. За ред. П. П. Горностая, Т. М. Титаренко. К.: Рута, 2001. С. 71-72.
42.          Редько С. І. До проблеми спрямованості соціально-психологічного клімату у педагогічному колективі. Педагогічний процес: теорія та практика. 2012. № 5. С. 234-243.
43.          Руденко Л. А. Міжособистісні стосунки як чинник соціального становлення особистості. Наукові записки УКУ. Ч. 4 : Педагогіка. Психологія, 2014. №1. С. 198-207.
44.          Святенко Ю.О. Тренінг особистісного зростання : навч.-метод, посіб.  Київ: Видавничий Дім «Слово», 2017. 112 с.
45.          Сергієнко Н. П., Рябуха Л. В. Міжособистісні відносини та їх роль в учбовій діяльності студентів та курсантів НУЦЗУ. Проблеми екстремальної та кризової психології. 2014. Вип. 16. С. 208-215.
46.          Степаненко С.В., Степаненко Н.М. Етичний вимір педагогічних комунікацій. Педагогічні науки. 2017. №70. С. 42-47.
47.          Степаненко С.В., Степаненко Н.М. Семантичні бар’єри у структурі педагогічної комунікації. Неперервна професійна освіта: теорія і практика.  2017.  № 3-4. С. 27.
48.          Трофімов Ю.Л., Рибалка В.В., Гончарук П.А. та ін. Психологія. К.: Либідь, 2000. 558 с.
49.          Хмелевська А. Ю. Методичні положення щодо діагностування та корекції психологічного клімату на підприємстві. Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. праць; за ред.: М. І. Звєрякова. Одеса: Одеський національний економічний університет. 2015. Вип. 1. № 56. С. 107–113.
50.          Шакірі М. Основні засади формування сприятливого психологічного клімату в колективі. Наукові праці МАУП. Серія: Економічні науки. Психологічні науки, 2013. Вип. 12. С.145–150.
51.          Шапар В. Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. X.: Прапор, 2007. 640 с.
52.          Шевчук О.С., Шевчук С.П. Культура міжособистісних стосунків: навчальний посібник; під ред. О.С. Шевчук. Миколаїв: Вид-во «Ілліон», 2015. 341 с.
53.          Шетеля Н.І. Соціально-психологічні чинники міжособистісних стосунків у педагогічному колективі коледжу культури та мистецтв: автореф. дис. … канд. психол. наук : 19.00.05; НАПН України, Ін-т психології ім. Г.С. Костюка. К., 2015. 21 с.
54.          Huston T., Levinger G. Interpersonal attraction and relationships.  Annual Review of Psychology, 1978. PP. 115 –156.