Стаття "Іван Франко-політик"

Майборода Ольга Леонідівна

учитель історії та правознавства

          Петраківського ЗЗСО

ІВАН ФРАНКО ЯК УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛІТИК

У своїх працях поет піднімав проблеми, актуальні не лише для його часу, а й для  наступних поколінь українців. Саме у вмінні виділити головні напрямки і шляхи розвитку української нації, визначити основні завдання та шляхи їх вирішення і полягає велич постаті Івана Франка не тільки як поета і громадського діяча, а й справжнього політика, який щиро відданий своєму народу.

Разом із Тарасом Шевченком та Лесею Українкою Іван Франко – один із трьох найвизначніших поетів нової української літератури. Поезія Івана Франка  сприяє розвитку почуття громадськості, почуття обов`язку перед народом, врешті -  перед людством взагалі. Це почуття є сутністю поетичної та громадської діяльності поета – є головною ознакою справжнього лідера і політика для якого проблеми народу не є чужими. Він все своє життя працював на майбутнє своєї нації: видобував з архівних сховищ середньовічні манускрипти і писав революційні гімни, друкував томи апокрифів і писав підручник з політичної економії, записував і аналізував народні пісні і творив поезії, що ставали народними піснями, вивчав і узагальнював спадщину класиків і ретельно рецензував будь-яку художню чи наукову працю свого молодого сучасника. Він був співробітником 50-ти різних європейських періодичних видань, до яких подавав численні свої праці, написані різними мовами. Його особистість як поета і політичного діяча зростала на революційних традиціях Шевченка, мотиви й образи поезії живило реальне життя і соціальна боротьба в Галичині останньої чверті ХІХ століття. Геніальність Івана Франка як поета і політика полягає в тому, що йому посильно було осягнути все: економічні закони суспільного розвитку, скарбницю світової культури, секрети поезії, причини трагічної долі народу і його мудрість виражену в думах, піснях, прислів`ях, приказках. Чи можемо ми вважати поета справжнім політиком?  Особистості Івана Франка була притаманна так звана «універсальність», професіоналізм, компетентність в усіх сферах життя тодішнього суспільства, а саме головне – відданість своєму народові, і це є головні ознаки політика високого рівня.

В своїй творчості Іван Франко торкається багатьох проблем становища українців, та майбутнього України зокрема. Однією з таких проблем, які завжди хвилювали Франка, як справжнього патріота, громадсько-політичного діяча – це роз`єднаність української нації, і не так у геополітичному плані, як роз`єднаність ідейна. Ця проблема є злободенною і сьогодні як ніколи, коли політики заради вирішення своїх якихось завдань активно намагаються розділити український народ на «дві України», взагалі не зважаючи на стратегічну перспективу, на ту шкоду, що буде завдана наступним поколінням, які змушені будуть докласти чимало зусиль для подолання цих проблем. З цього приводу дуже вдалою та актуальною є цитата Івана Франка з «Одвертого листа до галицької української молодежі», де він як справжній політичний діяч визначив напрямок формування української нації: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціальних кордоні[5. 109.]. Дана цитата є свідченням стратегічного бачення поетом  майбутнього України, і є доказом політичної волі митця щодо консолідації українців в єдину Соборну Україну. Це одна з провідних ідей творчості поета-мислителя, після захоплення соціалізмом та ґрунтовного вивчення й аналізу праць основних його теоретиків, доволі навіть жорсткої «драгоманівської школи», зрештою розчарування та переході на національно-демократичні позиції.  Іван Франко відіграв важливу роль у налагодженні галицько-наддніпрянських відносин у останній третині ХІХ століття, головною тезою якого було утвердження соборності українського народу, та формування й утвердження модерної української нації. Без сумніву в цій діяльності  проявився політичний талант поета, який має всі риси справжнього лідера свого народу, здатного визначити основні шляхи та засоби для реалізації головної мети – стати фундаментом розбудови української державності для своєї нації. Він допомагає формувати нову українську радикальну інтелігенцію, за якою пішов би народ, всупереч переслідуванню «народовців» та «москвофілів», польської шляхти та австро-угорських чиновників. Поет у Франка – борець, революціонер, особа, яка здатна мислити глобально, стратегічно визначає та вибудовує вектори політичного майбутнього свого народу. Завдання поетичного  слова Франко бачив в обов`язку співця віддати всього себе  служінню народові:

 Твоїми  говоритиму устами

 До всіх народів і до всіх віків,

 Твоїми я тернистими стежками

  Вестиму своїх вибраних борців  [ 6. ]

Поета-борця надихає безмежна любов до людей, слово його випромінює вогонь, бо служить правді, воно долає всі перешкоди, бореться проти несправедливості, поет працює з останніх сил.

 Земле моя, всеплодющая мати,

 Сили, що в твоїй живе глибині,

 Краплю, щоб в бою сильніше стояти

 Дай і мені! [6.  ]

Декларації, мистецьке і політичне кредо, революційні гімни і маніфести написані в енергійних поетичних образах, наповнюють збірку «З вершин і низин» публіцистичним пафосом, «що тіло рве до бою». Це цілеспрямовані промови поета-трибуна, та їхня публіцистичність найвищого рівня, бо вона випромінює справжні емоції, пориви поетової душі і серця, а не огорнута сніговою ковдрою політичних ігрищ, за якими, як правило, замаскована демагогія,лицемірство, бездушність. Поезія Франка пропагувала революційно-демократичні ідеї, що передували революційній соціал-демократії. Це є найкращі та найвищі здобутки всієї дожовтневої української поезії.

Непримиренний ворог австрійської влади і польської шляхти, через яку австро-угорська корона  здійснювала панування над українцями в Галичині, цькований власними псевдопатріотами, він жив у крайній бідності, заробляючи на хліб коректурою чужих праць і перекладів. Але не зважаючи ні на що, Іван Франко виявив твердість власних переконань, упевненість в своїх ідеях, безкомпромісність в досягненні власної мети, яку ще мали Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, а з молодих його сучасників – Павло Тичина та Леся Українка.

Іван Франко своїм творчим та громадсько-політичним життям не зважаючи на різні життєві перешкоди, утверджував демократичні принципи, демонструючи основні риси упевненого та справедливого політика – першої людини українського суспільства. В особі Івана Франка український народ дійсно мав:

 Товариша у боротьбі за волю,

 Войовника, що був поводир нам,

 І сівача, що сіяв кращу долю,

 Будівника, що клав величний храм

 Будущини… [  6. ]

Поезія Івана Франка вражає своєю красою і масштабністю мислення, його вірші стали  водночас пророчими і повчальними, а також в поезії глибоко просліджується політичне мислення в розбудові своєї держави, тобто Іван Франко не лише проявляє себе як геніальний пророк, а й справжній державотворець

 Не пора, не пора, не пора

 В рідну хату вносити роздор,

 Хай пройде незгоди проклята пора!

 Під України єднаймось прапор. [ 6.  ]

Поета до глибини душі хвилює доля свого народу, як справжній патріот він переживає тривогу щодо майбутнього своєї країни, неспокій притаманний йому , і він звертається до своєї нації

 Народе мій, замучений, розбитий,

 Мов паралітик той на роздорожжу,

 Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

 Твоїм будущим душу я тривожу

 Від сорому, який нащадків пізних

 Палитиме, заснути я не можу.[6.]

В поемі «Мойсей» Іван Франко відображає головні риси якими повинен володіти лідер своєї країни. На його думку політик завжди повинен бути готовим в першу чергу жертвувати собою заради своєї нації, а потім уже віддано служити йому, і при цьому залишатися впевненим в собі поводирем, і знати куди вести свій народ. Поет знайшов багато рис схожості між Мойсеєм і собою самим, з погляду і пророка, і поета. Вони обидва вели свої народи до невідомого і непевного майбутнього. Вони обидва стояли перед вічною проблемою, яка зустрічається кожному провіднику: він бачить свій народ, як можливе знаряддя Бога, якому долею призначено закінчити великі справи, і одночасно він мусить вести боротьбу з своїми земляками, які ще не досягли високого духовного рівня.

В своїх політичних поглядах  Іван Франко завжди підкреслював необхідність існування демократичного суспільства заснованого на свободі вибору, він віддавав перевагу безпосередній демократії, але при цьому можлива була і представницька демократія. Він відстоював ідею федерації, але її основою повинно бути рівноправ`я. У статті «Поза межами можливого» автор зазначав: «Все, що йде поза рами нації, - се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації» [6: 45, 284. ]. Іван Франко зробив підсумок своїй участі у соціалістичному русі, і згодом писав: «…в інтернаціональних справах, як соціалізм, здорові органічні парості можуть у кожнім краї виростати тільки у виразного національного грунту і тільки тоді вони перестануть бути теорією і зробляться цвітучою дійсністю» [5:109 ]. Поет у 1899 році став одним із засновників Української націонал-демократичної партії, і в низці статей ноголосив на тому, що лише створення національної держави є самою головною передумовою розв`язання соціальних проблем. Молодий радикальний рух очолюваний Франком поруч із соціальними завданнями почали ставити й рішучі національні завдання – зміцнення почуття єдності з під російськими українцями, пробудження національного духу на Закарпатті.

З початку творчого життя поет пройшов шлях політичної зрілості і став для українців справжнім трибуном і лідером свого краю. Різноманітна патріотична й просвітницька діяльність І. Франка сприяла вихованню національно-свідомих українців. Українські радикали очолювані поетом видавали кілька газет і журналів, вели пропагандистську роботу серед населення. Вони критикували існуючий лад, москвофілів і народовців, прагнули захищати інтереси селян і робітників у конкретних справах, і прагнули надати українському руху політичного характеру.

Близько сорока років свого життя віддав Великий Каменяр служінню поневоленому народу. Він підтримував усе передове і мисляче в галицько-українській спільноті, і викорінював старе і вороже. Його слово живе і актуальне в сучасній Україні, він є прикладом  відданої боротьби  за правду, і великої  любові до України. Поет має право сказати устами свого Мойсея всім українцям:

 Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав

 У незламнім завзяттю,-

 Підеш ти у мандрівку століть

 З мого духу печаттю.

Список використаних джерел

1.   Багалій Д. Нарис історії України. – К., 1994.
2.   Грицак Я. «Дух,що тіло рве до бою». Спроба політичного портрету

Івана Франка. – Львів, 1990.

3.   Матеріали для культурної й громадської історії Західної України.

 Видає Комісія  Західної України ВУАН. – Т. 1: Листування І. Франка з М. Драгомановим. – К., 1928.

4.   Франко І. Молода Україна: Провідні ідеї й епізоди. – Львів,1910.
5.   Франко І. Одвертий лист до галицької української молодежі

Зібрання творів у 50-ти томах. – К., 1986. – Т 45. С. – 405.

6.   Франко І. Поза межами можливого // Зібрання творів  у 50-ти   

томах. – К., 1986.

7.   Якимович Б. Книга. Просвіта. Нація. Видавнича діяльність Івана

Франка у 70-80-х роках ХІХ ст.-Львів, 1996. – С. 109.