Стаття "Менінгеальний менінгіт"

Менінгіт менінгококовий (епідемічий, цереброспінальний)

Менінгіт – гостре інфекційне захворювання, при якому запальний процес локалізується в оболонках головного та спинного мозку, переважно в м’якій і павутинній.

Менінгококовий менінгіт. Збудником є грамнегативний диплокок. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом від хворих та здорових бацилоносіїв, а також через предмети, які були у користуванні хворих.

Вхідні ворота – носоглотка, звідки менінгокок потрапляє у кров, далі проникає в оболонки головного та спинного мозку. Тривалість інкубаційного періоду від 2 до 10 днів.

Найчастіше спалахи бувають у зимово-весняний період. Хворіють особи будь-якого віку, але здебільшого діти раннього віку та підлітки.

Клініка.

Захворювання виникає раптово, початок гострий. Лихоманка з температурою тіла до 40⁰С, дуже інтенсивний головний біль розпираючого, дифузного характеру та блювота без нудоти, що не приносить полегшення.

 Власне менінгеальні симптоми можна розділити на 4 групи:

1. Загальна гіперстезія – підвищена чутливість до подразників органів чуття: світлових, звукових, тактильних.
2. М’язові тонічні напруження: ригідність потиличних м’язів, симптом Керніга, симптом Брудзинського (верхній, середній, нижній), симптом Лесажа (у молодших дітей).
3. Реактивні больові феномени: болючість при натисканні на очні яблука, у місцях входу на обличчі гілок трійчастого нерва.
4. Зміни рефлексів: черевних, періостальних, сухожильних – спочатку їх посилення, а потім нерівномірне зниження.

Виникає симптом інтоксикаційного ураження внутрішніх органів: брадикардія до 50-60 уд/хв, можлива аритмія.

Свідомість на початку захворювання збережена, але при несвоєчасному лікуванні розвивається сопор і ступор, може розвинутися кома.

У дітей грудного віку початок хвороби проявляється загальним неспокоєм, різким пронизливим криком (менінгеальний крик), виникають тоніко-клонічні судоми, які можуть переходити в епілептичний статус. Для діагностики менінгіту у дітей грудного віку має симптом вибухання і напруження переднього тім’ячка. На 2-4 день хвороби може з’явитися герпетичний висип на шкірі і слизових оболонках губ і ротової порожнини.

Хворий займає характерну позу: потиличні м’язи різко напружені, голова закинута назад, спина вигнута дугою, живіт втягнутий, ноги зігнуті та приведені до живота.

Локальні неврологічні симптоми проявляються ознаками ураження окорухових нервів: диплопія, птоз, косоокість і олізокорія.

Характерна клінічна ознака менінгококової інфекції – поява на шкірі геморагічного висипу у вигляді зірочок різної форми і розміру. Елементи висипу щільні на дотик, виступають над рівнем шкіри, локалізуються в ділянці сідниць, стегон і гомілок, суглоби уражаються рідко.

Тривалість захворювання різна. Переважно  хвороба триває 2-6 тижнів, спричиняючи ускладнення у вигляді порушення зору, слуху, функцій залоз внутрішньої секреції, розвитку судомних нападів.

Відомі випадки миттєвого розвитку патології. Залежно від тяжкості захворювання у хворих можуть спостерігатися затьмарення або втрата свідомості, марення, збудження та судоми у м’язах кінцівок та тулуба.

При несприятливому перебігу хвороби, наприкінці першого тижня у хворого розвивається коматозний стан, з’являються парези та паралічі, частішають напади судом, під час одного з яких настає смерть.

 При більш сприятливому розвитку захворювання при умові своєчасної діагностики та на тлі адекватної терапії менінгеальний синдром зникає на 7-10 день, температура тіла поступово знижується, у хворого покращується загальний стан, апетит і він переходить у стадію видужання.

З діагностичною та лікувальною метою за життєвими показаннями проводять поперековий прокол. Ліквор – мутний, жовтувато – зеленого кольору, витікає під великим тиском. Кількість білка – підвищена до 1-5 г/л та більше. Плеоцитоз досягає від 1000 до десятків тисяч клітин у 1 мм³ переважно нейтрофільний. Деколи у клітинах виявляють менінгокок.

У крові лейкоцитоз із зсувом вліво, ШОЕ -40-60мм/год.

Загальний аналіз сечі – на фоні значного інтоксикаційного синдрому можливі лейкоцитурія та протеїнурія, як прояв токсичного ураження нирок та гострої ниркової недостатності.

Мікроскопія мазків ЦСР, товстої краплі крові, слизу з носа дозволяє знайти грамнегативні диплококи, розташовані переважно внутрішньоклітинно, що дозволяє припустити менінгококову природу захворювання.

Ускладнення.

Тяжкі форми менінгококової інфекції можуть ускладнюватися пневмонією, міокардитом, перикардитом, набряком головного мозку. Надто тяжкі ускладнення – бактерійний шок – частіше розвивається у дітей. Початок раптовий і гострий: різке підвищення температури тіла, рясний геморагічний висип, тахікардія, гіпотонія, тони серця стають приглушеними, дихання –нерівномірним. Можуть розвиватися судоми. Хворий впадає в коматозний стан, після чого настає летальний наслідок.

Лікування.

При встановленні діагнозу «гострий гнійний менінгіт», хворого необхідно госпіталізувати у спеціальні центри або в інфекційне відділення.

Призначають:

Пеніцилін внутрішньом’язово до 40млн ОД на добу, дорослим по 2 млн-5млн ОД кожні 2-3 години. Використовують антибіотики широкого спектра дії: цефалоризин, цефазолін, кефзол, цефтріаксон, цефтазидин.

Тривалість внутрішньовенного введення антибіотиків зазвичай становить 7-10 днів за нормальної температури тіла.

Сульфаніламідні засоби (сульфален, сульфамонометаксин).

Поряд з антибіотиками широко застосовують симптоматичні засоби, а саме: введення великої кількості рідини, діуретики, дезінтоксикаційні засоби, антигістамінні препарати, протисудомні, анальгетики, при тяжкому перебігу та загостренні інфекційно-токсичного шоку – глюкокортикоїдні препарати.

Література:

1. Інтернет ресурси.
2. Т,І. Кареліна., Н.М. Касевич за редакцією професора Н.В. Литвиненко «Неврологія», Київ. ВСВ «Медицина» 2014р.
3. С.І. Шкробот «Медсестринство в неврології»., Тернопіль «Укрмедкнига» 2003р.
4. А.А. Ярош професор, «Нервові хвороби»., «Вища школа» 1985р.